Презентація "УКРАЇНСЬКЕ НАМИСТО: Традиції і сучасність"

Українське намисто. Традиції і сучасність

«Коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; …усi груди так i обнизанi добрим намистом з червонцями, так що разкiв двадцять буде, коли й не бiльш, а на шиї... на чорнiй бархатцi, широкiй, так що пальця, мабуть, у два, золотий єгнус i у кольцi зверху камiнець, червоненький... так так i сяє!»Григорій Квітка-Основ'яненко«Маруся»

Українки завжди були дуже вишуканими, а тому слідкували за модою і особливо цінували прикраси. Вважалось, що вийти на вулицю без намиста, те ж саме, що вийти голою. Тому в кожної ґаздині була велика кількість прикрас, стрічок, ґерданів. Бо це не лише прикраса, а й один з найсильніших оберегів. З плином часу та моди намисто змінювалось за формою, кольором, своїми матеріалами.

Етнічні українські традиційні прикраси відповідають за колорит: буяння фарб, різноманітність форм, оригінальність і ідеальне виконання — все це етнічні прикраси. Прикраси вказували на вік та соціальний статус власниці. Чим заможнішою була жінка, тим більше ниток намиста носила і тим більші намистини нанизувала.

Історія і символіка намиста. Намисто – одна з найдавніших традиційних прикрас України. З давніх давен нашийні прикраси виконували одразу дві функції – декоративну та захисну. Так, наприклад, найголовніші оберегові прикраси носились на тілі – хрестики, обручки, браслети. А ті, що виконували більше декоративну функцію, носились поверх одягу й свідчили про достаток родини. Так, наприклад, вісім разків коралів коштували немало, як пара волів.

Прикраси могли коштувати, як цілий маєток, і такі намиста були лише у заможних жінок. Нашийні прикраси були дуже різноманітні і пишні. Всі коштовності і прикраси мали функцію оберегів, їхня пишнота, яскравість, блиск мали відвернути увагу злих сил від людини. Тому більшість аксесуарів були необхідністю для кожної жінки, як наприклад, коралі, червоне намисто.

Українські прикраси, що сформувалися у сиву давнину, упродовж багатьох років змінювались за своєю формою, матеріалом, кольором, значенням. Найпершими та найпоширенішими прикрасами на шию були низки з кісточок ягід, овочів, зерен, та навіть двостулкових молюсків. Пізніше їх стали виготовляти з природних матеріалів – бурштину, скла, напівдорогоцінного каміння, перлів. Під час посту жінки не носили пишні коралові намиста, обходячись білими або прозорими скляними.

Що стосується символіки, то в першу чергу, намисто було захистом – оберегом від недоброго ока, злих людей і духів. Червоні коралі вважались магічними, адже за віруваннями, яскраві блискучі намистини на жінці свідчили про її здоров’я, а тьмяні чи сірі коралові намистини попереджали про хворобу. Існувала традиція передавати червоне коралове намисто у спадок по жіночій лінії – така прикраса захищала дівочу долю. Вважалось, якщо порвати таке намисто, то не буде жіночого щастя, доки не зібрати докупи всі намистинки.

Якщо говорити про прикраси з бісеру, то тут традиційним орнаментом був геометричний ромб, трикутник з ріжками по кутках, кривульки і зигзаги – символи безкінечності. Серед камінного намиста найпоширенішими були бурштинові прикраси – вважалось, що бурштин покращує колір обличчя і приносить здоров’я.

Види українського намиста. Традиція носити намисто сформувалася ще багато століть тому, а це означає, що різноманіття цього декоративного елементу одягу надзвичайно велике. Існувало безліч різновидів намист. Найбільш цінними бути прикраси з дорогих природних матеріалів: бурштину, коралів, перлів, гранатів, а також зі скла та смальти.

Шелести. Шелести (інша назва сороківці) – це металеве намисто, яке складається із невеличких дзвіночків. Найбільш архаїчне з усіх слов’янських прикрас. Саме Гуцульщина стала осередком для сороківців. Іноді замість дзвіночків жінки нанизували монети або ж різноманітні медальйони, а між ними одягали спіральні трубки.

Сальба. Українська національна прикраса, яка нагадує татарський або турецький етнічний аксесуар. Її масово носили в Буковині. Масивна прикраса являє собою монети, прикріплені до полотняної основи. Монетки розміщені в кілька рядів (деякі сальби мали до дванадцяти рядів монет – 35-50 монеток). Статусу прикрасі додавали заморські монети, які були сусідами зі звичайними. Традиційно цю прикрасу дівчинці дарував хрещений, коли тій виповнювався рік.

ЗҐАРДАЗгарда – традиційна гуцульська прикраса-оберіг. Вона мала вигляд нанизаних на ремінець, шнурок чи дротик в один, два чи три ряди мідних литих хрестиків, між якими чіпляли мідні трубочки або спіральки. На шиї згарди з’єднували двома дисками – чепрагами, які за розміром більше самих хрестів на намисті. На чепрагах намальована солярна символіка. Згарду дарували дівчаткам на їхнє 6-річчя та одягали на шию. З кожним роком, кількість цих прикрас збільшувалася, а згідно з віруваннями, і сила оберега також росла.

Дукати. На відміну від одиничного дукача, дукати — це ціла низка з польських, австрійських або російських монет, які створювали розкішне й вагоме намисто. Вони символізували добробут і слугували ознакою статусу. Традиційно їх переплітали з бісером, коралами, інколи зі срібними хрестиками.

Дукач (личман)Дукач — це прикраса з великою монетою, яка зазвичай доповнювала намисто. Слово походить від «дукат» — золотої монети, що карбувалася у Венеції. Дукач одягали поверх намист (він мав бути на видноті). Прикраса була предметом гордості, адже свідчила про статус господині. Дукачі часто були частиною посагу нареченої та передавались з покоління в покоління. На Лівобережжі дукач часто складався з двох монет: одна йшла на бант, інша — на медальйон. У Західній Україні популярними були дукачі у формі сердечка — так звані ягнуски.

РИФИ (ПУГВИЦІ) ТА ХРЕСТИКИРифи – це металеві намистини, що перемежовувались з коралами. На Полтавщині та Слобожанщині їх ще називали пугвицями. Вони разом з ланцюжком та хрестиком врівноважували великі дукачі. Хрестики виготовляли зі срібла (заможні носили золоті) та інколи вкривали емаллю. Носили їх на довгих ланцюжках або вузьких оксамитових стрічках.

КораліКоралі — це «королева» українських прикрас, найцінніший і найбажаніший елемент жіночого строю. Якщо дівчина мала багато низок коралів, це було прямим свідченням заможності її родини. Справжні корали виготовляли з скелетів морських поліпів, що мешкають у Середземному морі. В Україну їх привозили з Італії. Намистини мали форму циліндрів («чопики»), бочечок або кульок. Найбільше цінувалися великі, яскраві та гладкі намистини без дефектів («добре намисто»).

Баламути. Баламути — це ще один вид традиційного українського намиста, яке виготовляли з перламутру (внутрішнього шару мушель морських молюсків). Вони вважалися символом дівочої чистоти та були обов’язковим елементом весільного вбрання. Слово «баламути» походить від перекрученого «перламутр» (через латину та польську мову). Також існувало повір’я, що вони «баламутять» (спокушають) чоловіків.

Перли. Певно, найстатусніша та найбажаніша прикраса в українській традиції. На відміну від дутих лускавок чи перламутрових баламутів, справжні перли (річкові або морські) були ознакою справді великого багатства. На старовинних портретах (особливо XVII–XVIII століть) ми бачимо міщан та шляхтянок у багатьох низках дрібних білих перлів, що щільно прилягали до шиї.

Пацьорки. Пацьорки — це, мабуть, найбільш строката та «весела» частина українського намиста. Якщо лускавки — це про блиск, а баламути — про ніжність, то пацьорки — це про колір та орнамент. Це намисто зі скла, але, на відміну від «дутих» лускавок, пацьорки зазвичай цільні, важчі та розписані вручну. Найдорожчі та найгарніші пацьорки привозили з Італії (знамените муранське скло).

Дармовиси. Дармовиси — це народна назва прикрас, які не мали «практичної» цінності, а слугували суто для краси, тобто «даремно висіли». Найчастіше так називали підвіски - окремі елементи, що звисали з основних низок намиста — іконки або невеликі металеві фігурки. Попри іронічну назву, дармовиси вважалися оберегами. Вірили, що блиск металу відганяє «зурочення».

Лускавки. Лускавки — це автентичне українське намисто з «дутого» скла, яке було надзвичайно популярним у першій половині XX століття. Свою назву вони отримали через надзвичайну крихкість: скляні намистини порожнисті всередині, тому їх дуже легко було «луснути» (розбити). Завдяки внутрішньому напиленню (срібленню) вони яскраво блищали та переливалися, що створювало ефект риб’ячої луски.

Бурштинове намисто. Бурштинове намисто— одна з найдавніших і найулюбленіших прикрас українських жінок. Якщо корали везли з далекого Середземномор’я, то бурштин був «своїм», рідним, адже його здавна видобували на Поліссі. Українці вірили, що бурштин приносить здоров'я. Його часто носили «для очищення крові».

ГерданҐердан — це вузька бісерна стрічка, кінці якої з’єднані медальйоном. Це одна з найбільш впізнаваних прикрас Західної України, особливо популярна серед гуцулів, буковинців та лемків. На відміну від коралів чи бурштину, ґердан — це не просто нанизане каміння, а справжнє плетіння або ткацтво. Традиційний ґердан має вигляд розімкнутого кільця (петлі), що внизу з’єднується великим розшитим елементом.

Силянка. Силянка (від слова «силяти» — нанизувати) — це плоска прикраса з бісеру, яка щільно прилягає до шиї, наче оксамитка або сучасний чокер. Якщо ґердан — це довга петля, то силянка — це ошатна комірець-стрічка. Це рівна смужка шириною від 2 до 10 см, яка застібується ззаду на шиї. Силянку вважали повсякденною прикрасою-оберегом. Дівчата носили її щодня «на вроки», вірячи, що орнамент на шиї захищає горло та голос.

Криза. Криза — це найрозкішніший і найширший різновид силянки. Це широкий (до 20 см і більше) круглий комір, що повністю закриває плечі, груди та спину. Криза буквально «оперізувала» жінку магічним колом, захищаючи її від усього лихого. Найбільше кризи полюбляли на Лемківщині та Бойківщині. На одну кризу могло піти від декількох сотень грамів до кілограма бісеру. Вона виглядає як суцільне бісерне мереживо, що лежить поверх вишиванки. Назва походить від німецького Kreis (коло).

Сучасні етнічні прикраси. Сучасна українська етно-ювелірна сфера — це мікс музейної точності та сміливого дизайну. Сьогодні майстри не просто копіюють старовину, а переосмислюють її для джинсів, піджаків та вечірніх суконь.

Репліки та реконструкціїМайстри відтворюють дукачі (металеві монети-медальйони), згарди (гуцульські мідні хрести) та шелести (металеві намиста-дзвіночки) за археологічними знахідками. В цьому напрямку працюють такі бренди: «Відкрий», «Bezdushna Jewellery», «Skifska Etnika».

Переосмислення бісеруҐердани та силянки тепер роблять у монохромних кольорах (чорний, золотий, прозорий) або з мінімалістичними геометричними узорами, що пасують до офісного стилю. В цьому напрямку працюють такі бренди: «Gaptuvalnya», «Oksana Boriychuk».

Кераміка та «космічні» дуті намиста. Замість скляних лускавок сучасні дизайнери створюють масивні намиста з кераміки, покритої глазур’ю або золотом, що виглядають як артоб'єкти. В цьому напрямку працюють такі бренди: «Guzema Fine Jewelry» (колекції з етно-мотивами), «Gunia Project».

Срібло з автентичними символами. Мінімалістичні каблучки та сережки у формі тризуба, козацького хреста, зернят або ляльки-мотанки. В цьому напрямку працюють такі бренди: «Zozulya», «Kolo».

Традиційне українське намисто — це не просто прикраса. Це мова символів, пам’ять роду, багатство культурної спадщини. Прикраси в українських родинах збирались упродовж довгих років, були частиною приданого й передавалися з покоління в покоління. Сьогодні етнічні прикраси — це не просто ретроспектива, а фундамент майбутньої автентичності. У світі цифрових копій та штучного інтелекту саме ці символи стають нашою унікальною візитівкою, що дозволяє нам залишатися впізнаваними в глобальному просторі, зберігаючи живий зв’язок із поколіннями, які прийдуть після нас.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!Світлана ІЛЬЧЕНКО