22 липня о 18:00Вебінар: Тьюторство (наставництво) як ефективний інструмент розвитку обдарованої молоді

виховний захід на тему "Розпустили кучері дівчата"

Про матеріал

Художня культура, 10 клас

Юлія Заболотна

с. Червона Кам'янка

відділ освіти Олександрійської РДА

Епіграф: «Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси».

Мета:

-познайомити учнів ще з одним символом українського народу – косою, що є ознакою цнотливості, честі, краси, багатства;

-формування у дітей любові до прекрасного, чистого, шани народним традиціям;

-пропаганда літератури рідного краю через знайомство з поезією земляка.

Обладнання: українські строї, вишиті рушники, вінки, квіти (барвінок, м'ята, черемха, калина), троїсті музики, виставка книг та дитячих малюнків, презентація.

Хід уроку

Звучить пісня «Розпустили кучері дівчата».


Розпустили кучері дівчата,

Підвели ще й брови для краси.

Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси. 2 р.

Хай вона росте густа та пишна,

Чорнобровим хлопцям на біду.

Я тобі моя чарівну вишне

Сам у них троянди заплету. 2 р.

Ллються коси, як ранкові роси,

В ланцюгах срібляться золотих.

Що є краще за дівочі коси

І троянди вплетені у них. 2 р.


Ведучий

Багатьом, сподіваюся запав у душу цей тужливий український романс. І той, хто добре знає давній український звичай, зв'язаний із символічним розплетенням коси, неодмінно здогадається, чому зблиснула сльоза у маминої доньки.

Так в народних звичаях знаходимо… Коса. Дівоча краса. Ще в дитинстві, коли мама заплітала кіски донечці, вона приказувала:

Коси до п'ят, дівка до гряд;

Косам стрічечки – дівкам женишки.

Підростала доня. Виростали коси. Мила мама донечці коси, не забувала:

світлі – ромашкою, щоб сонечком світилися і медом пахли;

шавлією і м'ятою – темні, щоб пахли загадково і звабно;

любистком, щоб хлопців чарувати.

І тут же примовляла:

Ой не ріж косу, бо хорошая,

Не губи красу – дуже прошу я.

Я люблю тебе таку – в косах стрічку голубу…

Виплітали коси, хто як міг. Прикрашали стрічечками, квіточками, віночками, шишками з ниток (галунами). Виростали дівчата і звучали вже інші мотиви.

Звучить пісня «Ой на горі калина».

Ой на горі калина, під горою малина.

Калина – малина, чубарики – чубчики калина. 2 р.

Там дівчина ходила, цвіт калини ламала.

Ламала – ламала, чубарики – чубчики ламала. 2 р.

Та в пучечки в'язала, на доріжку кидала.

Кидала – кидала, чубарики – чубчики кидала. 2 р.

Та й на хлопців моргала, та й на хлопців моргала.

Моргала – моргала, чубарики – чубчики. 2 р.

До вподоби була усім і така пісня:
Кучерява Катерина чіплялася до Мартина:

«Ой Мартине, добродію, сватай мене у неділю».

«Катерино, люба, мила, сватав тебе б, так не сила.

Не до жартів, до любові – в Катерини чорні брови».

В Катерини кудрі в'ються, а за неї хлопці б'ються.

Бідолашному Мартину обірвали всю чуприну.

Перша дівчинка

Та якби мама не тішила – пестила доньчину косу наставав час самостійному вирішенню долі дівочої окраси. Заховавшись в куточок, приткнувшись до прихиленого люстерко, рішуче відпанахували шовкові пасма дорогоцінних дівочих кіс. І тоді неживим тілом спадало на підставлений паперовий аркуш купане в любистку – м'яті, сушене на трепетних плечах і цнотливих персах, куйовджене на вітрі, висвітлене на сонячному промені волосся. Одтинали його, наче живе тіло. І ніхто не звертав уваги на те скільки материних турбот, надій і сподівань було в них вкладено.

Друга дівчинка

І лише пізніше дівчата жалкували за своїми відрізаними косами, що тепер лежали в клаптиках паперу, або просто продані, гроші потрачені і забуті слова старих людей

«Дівчина з косою – як трава з росою»,

«Нема коси – нема краси»,

«Дівка без коси, що кінь без гриви» та багато – багато іншого, що берегло українську культуру, виховувало шану і повагу до народного.

Ведучий

Чи пам'ятаєте ви, що віддавна в нашого народу влаштовували так званий обряд постригання. Кум, як названий батько немовляти, перед постригом бажав дівчинці, щоб у неї зростало густе і пишне волосся, щоб коса маяла до пояса, приносила радість батькам. Згодом вже мами і бабусі привчали дівчинку до самостійності, де формувалася жіноча ошатність і працьовитість. Прокинувшись вранці дівчинка мусила насамперед «навести лад», тобто розчесати волосся і заплести косу. Здавна вважалося найбільшим нехлюйством братися за будь – яку роботу чи сідати до столу із розпущеною косою або нечесаною. Про таких казали:

«У неї на голові сорока гніздо звила»,

«У неї в косах сім чортів кублилося»…

Декламатор

В народних повір'ях розповідається…

Велика радість в дім прийшла: родилося малесеньке дівча.

І перший крик її для нас став піснею на довгий час.

Батьки її і вся рідня плекали, пестили дитя.

А щоб красивою зросла, у травах купана була.

Неси, бабо швидко воду, наливай у миску.

Щоб скупати нашу внучку, мати дай любистку.

Віллєм меду, срібла кинем, щоб була багата,

Щоб росла красива доня, і раділа хата.

Ще у купіль покладемо червону калину,

Чебрець, руту та барвінок, - скупаєм дитину.

Щоб коса була у неї гарною, густою,

В першу купіль покладемо гребінець із щіткою.

Ведучий

Споконвіку дівоча коса була своєрідною візиткою охайності. Як стежить юнка зо власним волоссям, такою у майбутньому, вважалося, буде і господинею – чепурною, працьовитою або ж неохайною, лінькуватою. Ось як про це говорить народ у своїх обрядах природного календаря:


Ой, рано – рано кури запіли,

А ще раніше Гануся встала.

Гануся встала, косу чесала,

Косу чесала, двір замітала.

А двір замела, до церкви пішла.

Там люди стояли, її питали:

«Чи ти попівна, чи королівна?»

«Я не попівна, не королівна.

Батькова донька, як ягідочка,

Материна дівка, як ясна зірка».


Декламатор

Старі люди говорили:

«Яка коса – така й краса»,

«Подивись на косу, а подумай про господиню»,

«Коса – дівоча краса»,

«Дівка без коси – немає краси».

Косички у дівчаток, щоб смикати за них, -

Так думав я спочатку, а виявилось – ні.

Вони ростуть для того, щоб заплітати довго,

Щоб хтось про них казав: «Ах, ах, яка краса!».

Звучить пісня «Селезень»


1.Іди, іди селезню додому

Продам тебе дідові старому.

2.За три копи селезня продала,

А за копу дударика найняла.

3.Заграй мені дударику на дуду,

Нехай же я своє горенько забуду.

4.Коли б тобі горенько да печаль

То б ти вийшов на вулицю та й кричав.

5.А то ж тобі горенька немає,

Ой хто ж тобі сі кучері звиває?

6.Була в мене дівчина Уляна,

Вона ж мені сі кучері звивала.

7.Була в мене дівчина Орися,

Тоді в мене сі кучері вилися.

8.Була в мене дівчина Варвара,

Вона ж мені сі кучері порвала.


Ведучий

От уже й час до шлюбу збиратися. Найбільше пісень про косу зустрічаємо в обрядовій весільній скарбниці. Цьому присвячено навіть спеціальний ритуал, так зване розплітання коси – один чи не найбільш хвилюючих, за яким стежили всі учасники весілля, адже дівчина відтепер уже більше ніколи не заплітатиме косу, а витиме вінкам навколо голови і під хустку.

Звучить пісня «Весільна».


Ой, рано – рано Маруся вставала

І русу косу гладенько чесала.

Приспів:

Вийся косо до пояса,

Для Марусеньки окраса –

Русу косу чесала.

Ой, подивися матусю рідненька,

Яка Маруся, ой яка гарненька.

Приспів:

Вийся косо до пояса,

Для Марусеньки окраса –

Русу косу чесала.

Нехай музики Марусі заграють,

Хай же Іванко її зустрічає.

Приспів:

Вийся косо до пояса,

Для Марусеньки окраса –

Русу косу чесала.


Декламатор

Наш земляк поет – пісняр Олександр Тараненко написав дуже доречний вірш:


Буду гарна коханому жіночка,

Восени хай сватів присила.

Я зваблива таки україночка

Недарма, що з глухого села.

У любистку матусею купана,

Від батьків і землі - ця краса.

Не мальовані в мене й не куплені

Чорні брови і довга коса.

І на сцені сільській уже звісна я,

Оцінили таланти мої.

Голосиста, бо виросла з піснею,

А навчили співать соловї.

У мистецтво закохана з малку я,

Надто в ролі сільських чарівниць.

Можу бути сьогодні Наталкою,

Завтра – Галею із «Вечорниць».

Ось одіну коралі й намисто,

Що на сонці блищать, як роса.

…У степах променистих і чистих

Розцвіта України краса.


Ведучий

У поетичних текстах оспівується жалоба за косою, як символом дівування, з котрим молода має розпрощатися. І коли вже косу розплетено, і молодій одягали вінок та вельон (фату) – відтепер вона вже ніколи, згідно з традицією, не заплітатиме коси, як символ дівочості. Адже прощання з косою – це власне прощання з дівуванням. У молодої починається новий відповідальний період життя, де вже вона буде виступати в ролі хранительки традицій.

Звучить пісня «Віншувальна»


Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки своїй матінці кланялася:

«Дякую, тобі мамо, що будила мене рано,

Більш не будеш, не будеш».

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки своєму батеньку кланялася:

«Дякую, тобі тато, що збудував мені хату,

Більш не будеш, не будеш».

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки сестричці кланялася:

«Дякую тобі сестро, що навчила коси плести,

Більш не будеш, не будеш».

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки своєму брату кланялася:

«Дякую тобі брате,що проводив хлопців в хату,

Більш не будеш, не будеш».


Декламатор

Про народні традиції, пов'язані з дівочою косою яскраво сказав наш поет – земляк О.Тараненко.

Чому розплетена коса?


Троянди квітнуть у дворі,

О цій порі бува їм тісно.

Любов не в'яне на зорі,

А перероджується в пісню.

Чому розплетена коса?

З троянди випита роса…

Вже ранок схід черка крилом,

Тумани тануть білосніжні,

А птаха пісня над селом

Пита зажурено і ніжно

Чому розплетена коса,

А на очах твоїх сльоза?

Зронив лелеченько перо,

А солов'ї нащебетали,

Аби на щастя, на добро

З любов'ю діти виростали.

Чому розплетена коса?

Коханню віддана краса.


Пісня «Ой у вишневому саду».


Ой у вишневому саду

Там соловейко щебетав.

Додому я просилася,

А він мене все не пускав.

Доню моя, у чому річ,

Де ти гуляла цілу ніч.

Чому розплетена коса,

А на очах блищить сльоза?

Коса розплетена тому

Її подруга заплела.

А на очах блищить сльоза,

Бо з милим розлучилася.

Мамо моя, ти вже стара,

А я весела й молода.

Я жити хочу, я люблю.

Мамо не лай доню свою.


Ведучий

Та немеркнучою сторінкою нашого народу є те, як коси наших слов'янських красунь використовували в роки Великої Вітчизняної війни завойовники – чужинці. Про це яскраво розповідає у своїй поемі Леонід Титаренко «Лебеді над Освенцімом».

Декламатор

М. Юхименко

Коси.


Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?

Ще ж від полюса і до полюса

Вас в віках прославляли віками,

Русі коси до самого пояса,

Коси, вкладені вінками.

Ще й досі народ наш носить

Спогад лоскітний і щемливий,

Як дівча розплітало коси,

Як їх милий розплів, щасливий:

Коси, коси, чом вас зараз ніхто не носить?

Чи дівчатам немає часу,

А чи вже заплітати ліньки?

Ви ж одвіку були окрасою

Гордовитої українки.

Скільки суму в житті розважили,

Скільки болю вам завдали?

Вас на золото щедро важили,

Як невільними продавали.

Шанували вас чорними, сивими,

Розтинали вас на хресті,

Недарма ж ви служили символом

І незайманості, і честі.

Коси, коси чом вас зараз ніхто не носить?

Щоб там з косами не зробили,

Але давня луна доносить:

Тільки тим, що себе ганьбили,

Відтинали безжально коси.

Я не знаю, є, може й правильні

Наші люди, що звичай стерли.

Та якби піднялися предки,

Чи від сорому б не померли?

Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?


Звучить пісня.

Доречним буде акцент на материнську красу, що переплітається з душевним болем і тривогами за дітей, родину.


Ой чого калина віти похилила,

Чи багато цвіту, чи важка роса.

Ой чого так рано мама посивіла,

А була ж у неї золота коса.

Материнські болі, мамині тривоги.

Простелила доля у незнану даль.

За ворота вийде, стане край дороги,

В коси заплітає сивини печаль.

Стеляться тумани долами, лугами,

Стеляться тумани у глибокі сни.

Ой, дорога дальня, повертай до мами,

Буде в її косах менше сивини.


Ведучий

Дівоча коса – це, так би мовити, символічна ознака внутрішнього єства, природної потреби, з якою асоціюється насамперед висока мораль людських взаємин. І коли ми чуємо «Утоплюся в косі, утоплюся в красі», розуміємо це так, що дівчина виконала свою найвищу місію. Мода на косу то з'являється, то зникає, дуже жаль, що зникла первісна суть цього символу – скромність і цнотливість дівчини. Ні, це не старомодництво, але в довгій, що до пояса, косі є своя принада, щось ніжне і близьке, щемне і священне. Нехай і рідко, але коли прийде дівчина з гарною косою, ми не оминемо її увагою, поглянемо їй у слід і подумаємо: гарні ж були звичаї у нашого народу…

І заспіваємо


Розпустили кучері дівчата,

Ще підвели й брови для краси.

Тільки ти роби, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси. 2 р.

Хай вона росте густа та пишна,

Чорнобровим хлопцям на біду.

Я тобі, моя чарівну вишне

Сам троянди в коси заплету. 2 р.

Стану рано – вранці до схід сонця,

Назбираю квітів запашних.

Що є краще за дівочі коси,

Ще й троянди вплетені у них? 2 р.

Кажуть всі дівчата однакові,

Та на світі мила є одна.

Полонила серце юнакові,

А ключі від свого не дала. 2 р.

А коли настане день весілля,

Ти розпустиш коси одному.

Ой, яка хороша ти, дівчино,

В косах ти сподобалась йому. 2 р.


Ведучий

А Наталя Забіла не забула «Про красу жіночу».

Промінь сонця запалить ранкову росу,-

І заграє вона, забринить веселково.

Скільки мовлено вже про одвічну красу,

Тільки я про жіночу скажу своє слово.

Ніжні перса і довга русява коса,

Та смаглявого личка привабна родзинка…

І хоч кажуть, що світ порятує краса,

Та врятує його тільки жінка.

На фоні пісні дівчатка демонструють свої коси та власні фантазії їх плетіння. Аудиторія оцінює найдоглянутіші коси і дівчинку - нагороджують аплодисментами «Прийом глядацьких симпатій».

Список використаних джерел

В.Скуратівський, Берегиня, К.-1987

О.Тараненко, Ода соняшникові, Дніпро- 1990

Збірка українських народних пісень, упорядник О.Хмелівська, К.-1967

Перегляд файлу

 

Художня культура, 10 клас

Юлія Заболотна

с. Червона Кам’янка

відділ освіти Олександрійської РДА

Епіграф: «Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси».

 

Мета:

  •                   познайомити учнів ще з одним символом українського народу – косою, що є ознакою цнотливості, честі, краси, багатства;
  •                   формування у дітей любові до прекрасного, чистого, шани народним традиціям;
  •                   пропаганда літератури рідного краю через знайомство з поезією земляка.

 

Обладнання: українські строї, вишиті рушники, вінки, квіти (барвінок, м’ята, черемха, калина), троїсті музики, виставка книг та дитячих малюнків, презентація.

 

                                       Хід уроку

Звучить пісня «Розпустили кучері дівчата».


Розпустили кучері дівчата,

Підвели ще й брови для краси.

 Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси. 2 р.

 

Хай вона росте густа та пишна,

Чорнобровим хлопцям на біду.

Я тобі моя чарівну вишне

Сам у них троянди заплету. 2 р.

 

Ллються коси, як ранкові роси,

В ланцюгах срібляться золотих.

Що є краще за дівочі коси

І троянди вплетені у них. 2 р.

 


 

Ведучий

 Багатьом, сподіваюся запав у душу цей тужливий український романс. І той, хто добре знає давній український звичай, зв’язаний із символічним розплетенням коси, неодмінно здогадається, чому зблиснула сльоза у маминої доньки.

Так в народних звичаях знаходимо… Коса. Дівоча краса. Ще в дитинстві, коли мама заплітала кіски донечці, вона приказувала:

Коси до п’ят, дівка до гряд;

Косам стрічечки – дівкам женишки.

Підростала доня. Виростали коси. Мила мама донечці коси, не забувала:

світлі – ромашкою, щоб сонечком світилися і медом пахли;

шавлією і м’ятою – темні, щоб пахли загадково і звабно;

любистком, щоб хлопців чарувати.

І тут же примовляла:

Ой не ріж косу, бо хорошая,

 Не губи красу – дуже прошу я.

Я люблю тебе таку – в косах стрічку голубу…

Виплітали коси, хто як міг. Прикрашали стрічечками, квіточками, віночками, шишками з ниток (галунами). Виростали дівчата і звучали вже інші мотиви.   

 

Звучить пісня «Ой на горі калина».

Ой на горі калина, під горою малина.

Калина – малина, чубарики – чубчики калина. 2 р.

Там дівчина ходила, цвіт калини ламала.

Ламала – ламала, чубарики – чубчики ламала. 2 р.

Та в пучечки в’язала, на доріжку кидала.

Кидала – кидала, чубарики – чубчики кидала. 2 р.

Та й на хлопців моргала, та й на хлопців моргала.

Моргала – моргала, чубарики – чубчики. 2 р.

До вподоби була усім і така пісня:
             Кучерява Катерина чіплялася до Мартина:

«Ой Мартине, добродію, сватай мене у неділю».

 «Катерино, люба, мила, сватав тебе б, так не сила.

Не до жартів, до любові – в Катерини чорні брови».

В Катерини кудрі в’ються, а за неї хлопці б’ються.

Бідолашному Мартину обірвали всю чуприну.

 

Перша дівчинка

Та якби мама не тішила – пестила доньчину косу наставав час самостійному вирішенню долі дівочої окраси. Заховавшись в куточок, приткнувшись до прихиленого люстерко, рішуче відпанахували шовкові пасма дорогоцінних дівочих кіс. І тоді неживим тілом спадало на підставлений паперовий аркуш купане в любистку – м’яті, сушене на трепетних плечах і цнотливих персах, куйовджене на вітрі, висвітлене на сонячному промені волосся. Одтинали його, наче живе тіло. І ніхто не звертав уваги на те скільки материних турбот, надій і сподівань було в них вкладено.

 

Друга дівчинка

І лише пізніше дівчата  жалкували за своїми відрізаними косами, що тепер лежали в клаптиках паперу, або просто продані, гроші потрачені і забуті слова старих людей

«Дівчина з косою – як трава з росою»,

«Нема коси – нема краси»,

«Дівка без коси, що кінь без гриви» та багато – багато іншого, що берегло українську культуру, виховувало шану і повагу до народного.

 

Ведучий

Чи пам’ятаєте ви, що віддавна в нашого народу влаштовували так званий обряд постригання. Кум, як названий батько немовляти, перед постригом бажав дівчинці, щоб у неї зростало густе і пишне волосся, щоб  коса маяла до пояса, приносила радість батькам. Згодом вже мами і бабусі привчали дівчинку до самостійності, де формувалася жіноча ошатність і працьовитість. Прокинувшись вранці дівчинка мусила насамперед «навести лад», тобто розчесати волосся і заплести косу. Здавна вважалося найбільшим нехлюйством братися за будь – яку роботу чи сідати до столу із розпущеною косою або нечесаною. Про таких казали:

«У неї на голові сорока гніздо звила»,

«У неї в косах сім чортів кублилося»…

 

Декламатор

В народних повір’ях розповідається…

Велика радість в дім прийшла: родилося малесеньке дівча.

І перший крик її для нас став піснею на довгий час.

Батьки її і вся рідня плекали, пестили дитя.

А щоб красивою зросла, у травах купана була.

Неси, бабо швидко воду, наливай у миску.

Щоб скупати нашу внучку, мати дай любистку.

Віллєм меду, срібла кинем, щоб була багата,

Щоб росла красива доня, і раділа хата.

Ще у купіль покладемо червону калину,

Чебрець, руту та барвінок, - скупаєм дитину.

Щоб коса була у неї гарною, густою,

В першу купіль покладемо гребінець із щіткою.

 

Ведучий

Споконвіку дівоча коса  була своєрідною візиткою охайності. Як стежить юнка зо власним волоссям, такою у майбутньому, вважалося, буде і господинею – чепурною, працьовитою або ж неохайною, лінькуватою. Ось як про це говорить народ у своїх обрядах природного календаря:


Ой, рано – рано кури запіли,

А ще раніше Гануся встала.

Гануся встала, косу чесала,

Косу чесала, двір замітала.

А двір замела, до церкви пішла.

Там люди стояли, її питали:

«Чи ти попівна, чи королівна?»

«Я не попівна, не королівна.

Батькова донька, як ягідочка,

Материна дівка, як ясна зірка».


 

Декламатор

Старі люди говорили:

«Яка коса – така й краса»,

«Подивись на косу, а подумай про господиню»,

«Коса – дівоча краса»,

«Дівка без коси – немає краси».

Косички у дівчаток, щоб смикати за них, -

Так думав я спочатку, а виявилось – ні.

Вони ростуть для того, щоб заплітати довго,

Щоб хтось про них казав: «Ах, ах, яка краса!».

 

Звучить пісня «Селезень»


  1. Іди, іди селезню додому

          Продам тебе дідові старому.

  1.          За три копи селезня продала,

     А за копу дударика найняла.

  1.          Заграй мені дударику на дуду,

     Нехай же я своє горенько забуду.

  1.          Коли б тобі горенько да печаль

     То б ти вийшов на вулицю та й кричав.

  1. А то ж тобі горенька немає,

     Ой хто ж тобі сі кучері звиває?

  1. Була в мене дівчина Уляна,

     Вона ж мені сі кучері звивала.

  1. Була в мене дівчина Орися,

     Тоді в мене сі кучері вилися.

  1. Була в мене дівчина Варвара,

     Вона ж мені сі кучері порвала.

 


 

Ведучий

От уже й час до шлюбу збиратися. Найбільше пісень про косу зустрічаємо в обрядовій весільній скарбниці. Цьому присвячено навіть спеціальний ритуал, так зване розплітання коси – один чи не найбільш хвилюючих, за яким стежили всі учасники весілля, адже дівчина відтепер уже більше ніколи не заплітатиме косу, а витиме вінкам навколо голови і під хустку.

Звучить пісня «Весільна».


Ой, рано – рано Маруся вставала

І русу косу гладенько чесала.

Приспів:

Вийся косо до пояса,

Для Марусеньки окраса –

Русу косу чесала.

Ой, подивися матусю рідненька,

Яка Маруся, ой яка гарненька.

Приспів:

Вийся косо до пояса,

Для Марусеньки окраса –

Русу косу чесала.

Нехай музики Марусі заграють,

Хай же Іванко її зустрічає.

Приспів:

Вийся косо до пояса,

Для Марусеньки окраса –

Русу косу чесала.


 

Декламатор

Наш земляк поет – пісняр Олександр Тараненко написав дуже доречний вірш:


Буду гарна коханому жіночка,

Восени хай сватів присила.

Я зваблива таки україночка

Недарма, що з глухого села.

У любистку матусею купана,

Від батьків і землі - ця краса.

Не мальовані в мене й не куплені

Чорні брови і довга коса.

І на сцені сільській уже звісна я,

Оцінили таланти мої.

Голосиста, бо виросла з піснею,

А навчили співать соловї.

У мистецтво закохана з малку я,

Надто в ролі сільських чарівниць.

Можу бути сьогодні Наталкою,

Завтра – Галею із «Вечорниць».

Ось одіну коралі й намисто,

Що на сонці блищать, як роса.

…У степах променистих і чистих

Розцвіта України краса.


 

Ведучий

У поетичних текстах оспівується жалоба за косою, як символом дівування, з котрим молода має розпрощатися. І коли вже косу розплетено, і молодій одягали вінок та вельон (фату) – відтепер вона вже ніколи, згідно з традицією, не заплітатиме коси, як символ дівочості. Адже прощання з косою – це власне прощання з дівуванням. У молодої починається новий відповідальний період життя, де вже вона буде виступати в ролі хранительки традицій.

 

Звучить пісня «Віншувальна»


Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки своїй матінці кланялася:

«Дякую, тобі мамо, що будила               мене рано,

Більш не будеш, не будеш».

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки своєму батеньку кланялася:

«Дякую, тобі тато, що збудував мені хату,

 Більш не будеш, не будеш».

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки сестричці кланялася:

«Дякую тобі сестро, що навчила   коси   плести,

Більш не будеш, не будеш».

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки своєму брату кланялася:

«Дякую тобі брате,що проводив хлопців в хату,

Більш не будеш, не будеш».


 

Декламатор

Про народні традиції, пов’язані з дівочою косою яскраво сказав наш поет – земляк О.Тараненко.

 

 Чому розплетена коса?


Троянди квітнуть у дворі,

О цій порі бува їм тісно.

Любов не в’яне на зорі,

А перероджується в пісню.

 Чому розплетена коса?

З троянди випита роса…

Вже ранок схід черка крилом,

Тумани тануть білосніжні,

А птаха пісня над селом

Пита зажурено і ніжно

Чому розплетена коса,

А на очах твоїх сльоза?

Зронив лелеченько перо,

А солов’ї нащебетали,

Аби на щастя, на добро

З любов’ю діти виростали.

Чому розплетена коса?

Коханню віддана краса.


 

 

Пісня «Ой у вишневому саду».


 Ой у вишневому саду

Там соловейко щебетав.

Додому я просилася,

А він мене все не пускав.

 

Доню моя, у чому річ,

Де ти гуляла цілу ніч.

Чому розплетена коса,

А на очах блищить сльоза?

Коса розплетена тому

Її подруга заплела.

А на очах блищить сльоза,

Бо з милим розлучилася.

 

Мамо моя, ти вже стара,

А я весела й молода.

Я жити хочу, я люблю.

Мамо не лай доню свою.

 


 

Ведучий

Та немеркнучою сторінкою нашого народу є те, як коси наших слов’янських красунь використовували в роки Великої Вітчизняної війни завойовники – чужинці. Про це яскраво розповідає у своїй поемі Леонід Титаренко «Лебеді над Освенцімом».

 

Декламатор

М. Юхименко

Коси.


Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?

Ще ж від полюса і до полюса

Вас в віках прославляли віками,

Русі коси до самого пояса,

Коси, вкладені вінками.

Ще й досі народ наш носить

Спогад лоскітний і щемливий,

Як дівча розплітало коси,

Як їх милий розплів, щасливий:

Коси, коси, чом вас зараз ніхто не носить?

Чи дівчатам немає часу,

А чи вже заплітати ліньки?

Ви ж одвіку були окрасою

Гордовитої українки.

Скільки суму в житті розважили,

Скільки болю вам завдали?

Вас на золото щедро важили,

Як невільними продавали.

Шанували вас чорними, сивими,

Розтинали вас на хресті,

Недарма ж ви служили символом

І незайманості, і честі.

Коси, коси чом вас зараз ніхто не носить?

Щоб там з косами не зробили,

Але давня луна доносить:

Тільки тим, що себе ганьбили,

Відтинали безжально коси.

Я не знаю, є, може й правильні

Наші люди, що звичай стерли.

Та якби піднялися предки,

Чи від сорому б не померли?

Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?


 

Звучить пісня.

 Доречним буде акцент на материнську красу, що переплітається з душевним болем і тривогами за дітей, родину.


Ой чого калина віти похилила,

Чи багато цвіту, чи важка роса.

Ой чого так рано мама посивіла,

А була ж у неї золота коса.

Материнські болі, мамині тривоги.

Простелила доля у незнану даль.

За ворота вийде, стане край дороги,

В коси заплітає сивини печаль.

Стеляться тумани долами, лугами,

Стеляться тумани у глибокі сни.

Ой, дорога дальня, повертай до мами,

Буде в її косах менше сивини.

 


 

Ведучий

Дівоча коса – це, так би мовити, символічна ознака внутрішнього єства, природної потреби, з якою асоціюється насамперед висока мораль людських взаємин. І коли ми чуємо «Утоплюся в косі, утоплюся в красі», розуміємо це так, що дівчина виконала свою найвищу місію. Мода на косу то з’являється, то зникає, дуже жаль, що зникла первісна суть цього символу – скромність і цнотливість дівчини. Ні, це не старомодництво, але в довгій, що до пояса, косі є своя принада, щось ніжне і близьке, щемне і священне. Нехай і рідко, але коли прийде дівчина з гарною косою, ми не оминемо її увагою, поглянемо їй у слід і подумаємо: гарні ж були звичаї у нашого народу…

І заспіваємо


Розпустили кучері дівчата,

Ще підвели й брови для краси.

Тільки ти роби, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси. 2 р.

 

Хай вона росте густа та пишна,

Чорнобровим хлопцям на біду.

Я тобі, моя чарівну вишне

Сам троянди в коси заплету. 2 р.

 

Стану рано – вранці до схід сонця,

Назбираю квітів запашних.

Що є краще за дівочі коси,

Ще й троянди вплетені у них? 2 р.

Кажуть всі дівчата однакові,

Та на світі мила є одна.

Полонила серце юнакові,

А ключі від свого не дала. 2 р.

 

А коли настане день весілля,

Ти розпустиш коси одному.

Ой, яка хороша ти, дівчино,

В косах ти сподобалась йому. 2 р.

 


 

Ведучий

А Наталя Забіла не забула «Про красу жіночу».

Промінь сонця запалить ранкову росу,-

І заграє вона, забринить веселково.

Скільки мовлено вже про одвічну красу,

Тільки я про жіночу скажу своє слово.

Ніжні перса і довга русява коса,

Та смаглявого личка привабна родзинка…

І хоч кажуть, що світ порятує краса,

Та врятує його тільки жінка.

На фоні пісні дівчатка демонструють свої коси та власні фантазії їх плетіння. Аудиторія оцінює найдоглянутіші коси і дівчинку - нагороджують аплодисментами «Прийом глядацьких симпатій».

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

В.Скуратівський, Берегиня, К.-1987

О.Тараненко, Ода соняшникові, Дніпро- 1990

Збірка українських народних пісень, упорядник О.Хмелівська, К.-1967

 

doc
Додано
26 грудня 2017
Переглядів
1079
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку