виховний захід на тему "Розпустили кучері дівчата"

Художня культура, 10 клас

Юлія Заболотна

с. Червона Кам’янка

відділ освіти Олександрійської РДА

Епіграф: «Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси».

Мета:

•                   познайомити учнів ще з одним символом українського народу – косою, що є ознакою цнотливості, честі, краси, багатства;
•                   формування у дітей любові до прекрасного, чистого, шани народним традиціям;
•                   пропаганда літератури рідного краю через знайомство з поезією земляка.

Обладнання: українські строї, вишиті рушники, вінки, квіти (барвінок, м’ята, черемха, калина), троїсті музики, виставка книг та дитячих малюнків, презентація.

                                       Хід уроку

Звучить пісня «Розпустили кучері дівчата».

Розпустили кучері дівчата,

Підвели ще й брови для краси.

 Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси. 2 р.

Хай вона росте густа та пишна,

Чорнобровим хлопцям на біду.

Я тобі моя чарівну вишне

Сам у них троянди заплету. 2 р.

Ллються коси, як ранкові роси,

В ланцюгах срібляться золотих.

Що є краще за дівочі коси

І троянди вплетені у них. 2 р.

Ведучий

 Багатьом, сподіваюся запав у душу цей тужливий український романс. І той, хто добре знає давній український звичай, зв’язаний із символічним розплетенням коси, неодмінно здогадається, чому зблиснула сльоза у маминої доньки.

Так в народних звичаях знаходимо… Коса. Дівоча краса. Ще в дитинстві, коли мама заплітала кіски донечці, вона приказувала:

Коси до п’ят, дівка до гряд;

Косам стрічечки – дівкам женишки.

Підростала доня. Виростали коси. Мила мама донечці коси, не забувала:

світлі – ромашкою, щоб сонечком світилися і медом пахли;

шавлією і м’ятою – темні, щоб пахли загадково і звабно;

любистком, щоб хлопців чарувати.

І тут же примовляла:

Ой не ріж косу, бо хорошая,

 Не губи красу – дуже прошу я.

Я люблю тебе таку – в косах стрічку голубу…

Виплітали коси, хто як міг. Прикрашали стрічечками, квіточками, віночками, шишками з ниток (галунами). Виростали дівчата і звучали вже інші мотиви.   

Звучить пісня «Ой на горі калина».

Ой на горі калина, під горою малина.

Калина – малина, чубарики – чубчики калина. 2 р.

Там дівчина ходила, цвіт калини ламала.

Ламала – ламала, чубарики – чубчики ламала. 2 р.

Та в пучечки в’язала, на доріжку кидала.

Кидала – кидала, чубарики – чубчики кидала. 2 р.

Та й на хлопців моргала, та й на хлопців моргала.

Моргала – моргала, чубарики – чубчики. 2 р.

До вподоби була усім і така пісня:
             Кучерява Катерина чіплялася до Мартина:

«Ой Мартине, добродію, сватай мене у неділю».

 «Катерино, люба, мила, сватав тебе б, так не сила.

Не до жартів, до любові – в Катерини чорні брови».

В Катерини кудрі в’ються, а за неї хлопці б’ються.

Бідолашному Мартину обірвали всю чуприну.

Перша дівчинка

Та якби мама не тішила – пестила доньчину косу наставав час самостійному вирішенню долі дівочої окраси. Заховавшись в куточок, приткнувшись до прихиленого люстерко, рішуче відпанахували шовкові пасма дорогоцінних дівочих кіс. І тоді неживим тілом спадало на підставлений паперовий аркуш купане в любистку – м’яті, сушене на трепетних плечах і цнотливих персах, куйовджене на вітрі, висвітлене на сонячному промені волосся. Одтинали його, наче живе тіло. І ніхто не звертав уваги на те скільки материних турбот, надій і сподівань було в них вкладено.

Друга дівчинка

І лише пізніше дівчата  жалкували за своїми відрізаними косами, що тепер лежали в клаптиках паперу, або просто продані, гроші потрачені і забуті слова старих людей

«Дівчина з косою – як трава з росою»,

«Нема коси – нема краси»,

«Дівка без коси, що кінь без гриви» та багато – багато іншого, що берегло українську культуру, виховувало шану і повагу до народного.

Ведучий

Чи пам’ятаєте ви, що віддавна в нашого народу влаштовували так званий обряд постригання. Кум, як названий батько немовляти, перед постригом бажав дівчинці, щоб у неї зростало густе і пишне волосся, щоб  коса маяла до пояса, приносила радість батькам. Згодом вже мами і бабусі привчали дівчинку до самостійності, де формувалася жіноча ошатність і працьовитість. Прокинувшись вранці дівчинка мусила насамперед «навести лад», тобто розчесати волосся і заплести косу. Здавна вважалося найбільшим нехлюйством братися за будь – яку роботу чи сідати до столу із розпущеною косою або нечесаною. Про таких казали:

«У неї на голові сорока гніздо звила»,

«У неї в косах сім чортів кублилося»…

Декламатор

В народних повір’ях розповідається…

Велика радість в дім прийшла: родилося малесеньке дівча.

І перший крик її для нас став піснею на довгий час.

Батьки її і вся рідня плекали, пестили дитя.

А щоб красивою зросла, у травах купана була.

Неси, бабо швидко воду, наливай у миску.

Щоб скупати нашу внучку, мати дай любистку.

Віллєм меду, срібла кинем, щоб була багата,

Щоб росла красива доня, і раділа хата.

Ще у купіль покладемо червону калину,

Чебрець, руту та барвінок, - скупаєм дитину.

Щоб коса була у неї гарною, густою,

В першу купіль покладемо гребінець із щіткою.

Ведучий

Споконвіку дівоча коса  була своєрідною візиткою охайності. Як стежить юнка зо власним волоссям, такою у майбутньому, вважалося, буде і господинею – чепурною, працьовитою або ж неохайною, лінькуватою. Ось як про це говорить народ у своїх обрядах природного календаря:

Ой, рано – рано кури запіли,

А ще раніше Гануся встала.

Гануся встала, косу чесала,

Косу чесала, двір замітала.

А двір замела, до церкви пішла.

Там люди стояли, її питали:

«Чи ти попівна, чи королівна?»

«Я не попівна, не королівна.

Батькова донька, як ягідочка,

Материна дівка, як ясна зірка».

Декламатор

Старі люди говорили:

«Яка коса – така й краса»,

«Подивись на косу, а подумай про господиню»,

«Коса – дівоча краса»,

«Дівка без коси – немає краси».

Косички у дівчаток, щоб смикати за них, -

Так думав я спочатку, а виявилось – ні.

Вони ростуть для того, щоб заплітати довго,

Щоб хтось про них казав: «Ах, ах, яка краса!».

Звучить пісня «Селезень»

1. Іди, іди селезню додому

          Продам тебе дідові старому.

2.          За три копи селезня продала,

     А за копу дударика найняла.

3.          Заграй мені дударику на дуду,

     Нехай же я своє горенько забуду.

4.          Коли б тобі горенько да печаль

     То б ти вийшов на вулицю та й кричав.

5. А то ж тобі горенька немає,

     Ой хто ж тобі сі кучері звиває?

6. Була в мене дівчина Уляна,

     Вона ж мені сі кучері звивала.

7. Була в мене дівчина Орися,

     Тоді в мене сі кучері вилися.

8. Була в мене дівчина Варвара,

     Вона ж мені сі кучері порвала.

Ведучий

От уже й час до шлюбу збиратися. Найбільше пісень про косу зустрічаємо в обрядовій весільній скарбниці. Цьому присвячено навіть спеціальний ритуал, так зване розплітання коси – один чи не найбільш хвилюючих, за яким стежили всі учасники весілля, адже дівчина відтепер уже більше ніколи не заплітатиме косу, а витиме вінкам навколо голови і під хустку.

Звучить пісня «Весільна».

Ой, рано – рано Маруся вставала

І русу косу гладенько чесала.

Приспів:

Вийся косо до пояса,

Для Марусеньки окраса –

Русу косу чесала.

Ой, подивися матусю рідненька,

Яка Маруся, ой яка гарненька.

Приспів:

Вийся косо до пояса,

Для Марусеньки окраса –

Русу косу чесала.

Нехай музики Марусі заграють,

Хай же Іванко її зустрічає.

Приспів:

Вийся косо до пояса,

Для Марусеньки окраса –

Русу косу чесала.

Декламатор

Наш земляк поет – пісняр Олександр Тараненко написав дуже доречний вірш:

Буду гарна коханому жіночка,

Восени хай сватів присила.

Я зваблива таки україночка

Недарма, що з глухого села.

У любистку матусею купана,

Від батьків і землі - ця краса.

Не мальовані в мене й не куплені

Чорні брови і довга коса.

І на сцені сільській уже звісна я,

Оцінили таланти мої.

Голосиста, бо виросла з піснею,

А навчили співать соловї.

У мистецтво закохана з малку я,

Надто в ролі сільських чарівниць.

Можу бути сьогодні Наталкою,

Завтра – Галею із «Вечорниць».

Ось одіну коралі й намисто,

Що на сонці блищать, як роса.

…У степах променистих і чистих

Розцвіта України краса.

Ведучий

У поетичних текстах оспівується жалоба за косою, як символом дівування, з котрим молода має розпрощатися. І коли вже косу розплетено, і молодій одягали вінок та вельон (фату) – відтепер вона вже ніколи, згідно з традицією, не заплітатиме коси, як символ дівочості. Адже прощання з косою – це власне прощання з дівуванням. У молодої починається новий відповідальний період життя, де вже вона буде виступати в ролі хранительки традицій.

Звучить пісня «Віншувальна»

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки своїй матінці кланялася:

«Дякую, тобі мамо, що будила               мене рано,

Більш не будеш, не будеш».

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки своєму батеньку кланялася:

«Дякую, тобі тато, що збудував мені хату,

 Більш не будеш, не будеш».

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки сестричці кланялася:

«Дякую тобі сестро, що навчила   коси   плести,

Більш не будеш, не будеш».

Де б я не їхала, де б я не йшла

Тільки своєму брату кланялася:

«Дякую тобі брате,що проводив хлопців в хату,

Більш не будеш, не будеш».

Декламатор

Про народні традиції, пов’язані з дівочою косою яскраво сказав наш поет – земляк О.Тараненко.

 Чому розплетена коса?

Троянди квітнуть у дворі,

О цій порі бува їм тісно.

Любов не в’яне на зорі,

А перероджується в пісню.

 Чому розплетена коса?

З троянди випита роса…

Вже ранок схід черка крилом,

Тумани тануть білосніжні,

А птаха пісня над селом

Пита зажурено і ніжно

Чому розплетена коса,

А на очах твоїх сльоза?

Зронив лелеченько перо,

А солов’ї нащебетали,

Аби на щастя, на добро

З любов’ю діти виростали.

Чому розплетена коса?

Коханню віддана краса.

Пісня «Ой у вишневому саду».

 Ой у вишневому саду

Там соловейко щебетав.

Додому я просилася,

А він мене все не пускав.

Доню моя, у чому річ,

Де ти гуляла цілу ніч.

Чому розплетена коса,

А на очах блищить сльоза?

Коса розплетена тому

Її подруга заплела.

А на очах блищить сльоза,

Бо з милим розлучилася.

Мамо моя, ти вже стара,

А я весела й молода.

Я жити хочу, я люблю.

Мамо не лай доню свою.

Ведучий

Та немеркнучою сторінкою нашого народу є те, як коси наших слов’янських красунь використовували в роки Великої Вітчизняної війни завойовники – чужинці. Про це яскраво розповідає у своїй поемі Леонід Титаренко «Лебеді над Освенцімом».

Декламатор

М. Юхименко

Коси.

Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?

Ще ж від полюса і до полюса

Вас в віках прославляли віками,

Русі коси до самого пояса,

Коси, вкладені вінками.

Ще й досі народ наш носить

Спогад лоскітний і щемливий,

Як дівча розплітало коси,

Як їх милий розплів, щасливий:

Коси, коси, чом вас зараз ніхто не носить?

Чи дівчатам немає часу,

А чи вже заплітати ліньки?

Ви ж одвіку були окрасою

Гордовитої українки.

Скільки суму в житті розважили,

Скільки болю вам завдали?

Вас на золото щедро важили,

Як невільними продавали.

Шанували вас чорними, сивими,

Розтинали вас на хресті,

Недарма ж ви служили символом

І незайманості, і честі.

Коси, коси чом вас зараз ніхто не носить?

Щоб там з косами не зробили,

Але давня луна доносить:

Тільки тим, що себе ганьбили,

Відтинали безжально коси.

Я не знаю, є, може й правильні

Наші люди, що звичай стерли.

Та якби піднялися предки,

Чи від сорому б не померли?

Як я скучив за вами, коси,

Чом вас, коси, ніхто не носить?

Звучить пісня.

 Доречним буде акцент на материнську красу, що переплітається з душевним болем і тривогами за дітей, родину.

Ой чого калина віти похилила,

Чи багато цвіту, чи важка роса.

Ой чого так рано мама посивіла,

А була ж у неї золота коса.

Материнські болі, мамині тривоги.

Простелила доля у незнану даль.

За ворота вийде, стане край дороги,

В коси заплітає сивини печаль.

Стеляться тумани долами, лугами,

Стеляться тумани у глибокі сни.

Ой, дорога дальня, повертай до мами,

Буде в її косах менше сивини.

Ведучий

Дівоча коса – це, так би мовити, символічна ознака внутрішнього єства, природної потреби, з якою асоціюється насамперед висока мораль людських взаємин. І коли ми чуємо «Утоплюся в косі, утоплюся в красі», розуміємо це так, що дівчина виконала свою найвищу місію. Мода на косу то з’являється, то зникає, дуже жаль, що зникла первісна суть цього символу – скромність і цнотливість дівчини. Ні, це не старомодництво, але в довгій, що до пояса, косі є своя принада, щось ніжне і близьке, щемне і священне. Нехай і рідко, але коли прийде дівчина з гарною косою, ми не оминемо її увагою, поглянемо їй у слід і подумаємо: гарні ж були звичаї у нашого народу…

І заспіваємо

Розпустили кучері дівчата,

Ще підвели й брови для краси.

Тільки ти роби, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси. 2 р.

Хай вона росте густа та пишна,

Чорнобровим хлопцям на біду.

Я тобі, моя чарівну вишне

Сам троянди в коси заплету. 2 р.

Стану рано – вранці до схід сонця,

Назбираю квітів запашних.

Що є краще за дівочі коси,

Ще й троянди вплетені у них? 2 р.

Кажуть всі дівчата однакові,

Та на світі мила є одна.

Полонила серце юнакові,

А ключі від свого не дала. 2 р.

А коли настане день весілля,

Ти розпустиш коси одному.

Ой, яка хороша ти, дівчино,

В косах ти сподобалась йому. 2 р.

Ведучий

А Наталя Забіла не забула «Про красу жіночу».

Промінь сонця запалить ранкову росу,-

І заграє вона, забринить веселково.

Скільки мовлено вже про одвічну красу,

Тільки я про жіночу скажу своє слово.

Ніжні перса і довга русява коса,

Та смаглявого личка привабна родзинка…

І хоч кажуть, що світ порятує краса,

Та врятує його тільки жінка.

На фоні пісні дівчатка демонструють свої коси та власні фантазії їх плетіння. Аудиторія оцінює найдоглянутіші коси і дівчинку - нагороджують аплодисментами «Прийом глядацьких симпатій».

Список використаних джерел

В.Скуратівський, Берегиня, К.-1987

О.Тараненко, Ода соняшникові, Дніпро- 1990

Збірка українських народних пісень, упорядник О.Хмелівська, К.-1967