Презентація уроку літератури рідного краю «Юлій Боршош-Кум’ятський. Поезії. Поезія в прозі»

Ужгородська ЗОШ І‒ІІІ ст. № 10 з угорською мовою навчання імені Дойка Габора. ПРЕЗЕНТАЦІЯуроку літератури рідного краю «Юлій Боршош-Кум’ятський. Поезії. Поезія в прозі» Учитель української літератури. Кевешлігеті Ольга Василівна. Ужгород ─2021 Два серця і третє серце збудять,Сховане в природі від життя. Юлій Боршош-Кум’ятський(для учнів 7-х класів)

Мета:ознайомити учнів із життям і творчістю закарпатського письменника, сурдотифлопедагога; стимулювати до самостійної пошукової та креативної роботи; заохочувати до читання сучасної художньої літератури; розвивати навички виразного читання поетичних творів; виховувати любов до рідного краю, почуття патріотизму, повагу до творчих людей Закарпаття. Сурдотифлопедагог –це учитель, котрий працює з дітьми з обмеженими можливостями, тобто з порушенням зору, слуху.

ПланІ. Організаційний момент.ІІ. Мотивація навчальної діяльності.ІІІ. Оголошення теми, мети і завдань уроку.ІV. Опрацювання нового матеріалу. V. Закріплення набутих знань, умінь і навичок. Запис художніх засобів. Складання сенканів. VІ. Домашнє завдання. VІІ. Рефлексивно-оцінювальний етап, підсумок уроку.

Збірки Ю. Боршоша-Кум’ятського,поета й сурдотифлопедагога з Виноградівщини (1905 р., с. Великі Ком’яти — 1978 р., Ужгород)“Весняні квіти” (1928), “З мого краю” (1929), “Країна див” (1934), “В Карпатах світає” (1935), “З наказу роду” (1938), “Кров кличе” (1938), “Дві долі” (1948), “На високій полонині” (1956), “Грай, трембіто” (1958), “В орлиному леті” (1961), “Багряні акорди” (1967), “Шовкова косиця” (1971), “Пізня краса” (1975), вибране “Червона калина” (1980); посмертні видання “Молитви серця” (1995), “Христос у Карпатах” (1995).

Прийде час, і мій вітерець утишиться,Насінину висіявши десь. Ю. Боршош-Кум’ятський

Розвиток творчості Ю. Боршоша-Кум’ятського У творчому розвитку пройшов шлях від поета дитячого до автора творів громадянського звучання. У 30-х рр. ХХ ст. автор (публікував поезії, крім збірок, у журналі “Пчілка”)осмислював проблеми соціальні ;культурні, національної свідомості, еміграції Еволюція (розвиток) Ю. Боршоша-Кум’ятського виражена в “експресії” слова, “почутті мови” (С. Довгаль), пластичності, частковому відриві від переспіву народної пісні.

Представник «Празької школи» Є. Маланюк після прочитання збірки Ю. Боршоша-Кум’ятського “Кров кличе” пише про своє бачення розвитку творчості Ю. Боршоша-Кум’ятського : поет із символістично-імпресіоністичним світобаченням пройшов шлях від “соціяльних” зацікавлень до створення віршів із самобутньою поетикою.Євген Маланюк про Ю. Боршоша-Кум’ятського

Академік із Закарпаття Олекса Мишанич про Ю. Боршоша-Кум’ятського… саме збірка Ю. Боршоша-Кум’ятського “Грай, трембіто” є доказом зростання митця, гартування поетичного слова в боротьбі за народне щастя. …збірка “З мого краю” є свідченням розвитку поетичної майстерності, громадянського пафосу,емоційної сили. Новий злет поета (збірка “Дві долі”) – поява свіжих, оригінальних тем, образів .

Поет-шістдесятник Д. Павличко про Ю. Боршоша-Кум’ятського. Д. Павличко рецензував збірку Ю. Боршоша-Кум’ятського “Багряні акорди”. На його думку,поет розвивав мотив природи й людини, ідучи від стилізації під народну пісню до медитації (роздуму); майстерності досяг як “музикант слова”.

Проблемне питання. Чи варто засуджувати митця, незважаючи на поставлені владою тогочасні жорстокі вимоги й обмеження?

Канадець Богдан Романенчук про Ю. Боршоша-Кум’ятського У “підсовєтських збірках рівень його поезії не підвищився і не міг підвищитись, коли від поетів вимагають не поезії, а віршів про партію, ...“нове радянське життя”, ...“великі соціялістичні перетворення”. Цей дослідник був обізнаним тільки з 10-ма збірками митця, архівні духовні вірші були для нього, як і для більшості, невідомими – ось чому Б. Романенчук несправедливо звинуватив поета в нещирості й нереалістичності, не взявши до уваги поставлених владою тогочасних вимог і обмежень, дотримувався думки, що митець як сильна особистість повинен конфліктувати з режимом.

Літературознавець Степан Крижанівський про Ю. Боршоша-Кум’ятського У 70-х рр. ХХ ст. С. Крижанівський, дослідник 12-ти збірок Ю. Боршоша-Кум’ятського, пояснює розвиток творчості поета, Зазначаючи, що “сумна тональність поступилася оптимістичній”. Цей дослідник виявив наступні зміни в творчості митця:жанрові (опановування нового жанру  поезій у прозі), часопросторові (минуле й теперішнє), суб’єктних опозицій (поневолений і звільнений рідний край).

Літературознавець із Закарпаття Василь Поп про Ю. Боршоша-Кум’ятського. У 8090-х рр. ХХ ст. з’являється інтерес до філософського прочитання текстів Ю. Боршоша-Кум’ятського. Найвлучніше про проблему розвитку творчої особистості висловився В. Поп: поет відійшов від спрощеного розуміння дійсності, поглибив тему боротьби проти поневолювачів у дорадянський період, згодом лірично наснажив художні явища нової дійсності художніми узагальненнями, відтак поєднав громадянську пристрасність із ліричною, і, нарешті, перейшов до філософського осмислення сутності людського буття.

Г. Пономарьов про Ю. Боршоша-Кум’ятського Дослідник Г. Пономарьов після прочитання збірки Ю. Боршоша-Кум’ятського “Пізня краса” стверджував:поет перейшов до філософського осмислення двох зрізів часу (юність, старість).

Поезія в прозі Ю. Боршоша-Кум’ятського. ПОЕЗІЯ ЗЕЛЕНІТриптих. IСядьмо, друже, посидьмо, помовчім на лісовому лузі та загляньмо в липневе зелене царство тиші. Послухаймо дихання липня, шепіт трав і квітів. Дивись, яке привілля, яке буйне тихе кохання, які нерозлюбні гарячі губи відчуває берізка на своїх. Вона підійшла близько до клена і в обіймах його мріє. А там мелодий явір зігнувся до калинки, глід обняв лозу, дуб і собі пари шукає, до клениці нахилився. Серед кущів росичка листками пестить сусіднього копитняка. Півонія розкрила свої запашні уста, до них притулився польовий тюльпан і, немов, розвівши обійми теплими пелюстками, цілує її. Чудовий липневий день у лузі горить зеленою пожежею, кипить, вирує тут життя, ніщо тут не вмирає, лиш воскресає, росте, цвіте, кохається, множиться.

Поезія в прозі Ю. Боршоша-Кум’ятського. ПОЕЗІЯ ЗЕЛЕНІТриптих I (продовження)Чи то тільки здається?Звісно, в гущавині стає тісно, кожне рветься в блакить, до сонця, погрітися хоч на мить. Тому й борня за сонце, за місце, за існування: он повитиця придушує гвоздику, омела висисає соки з дикої груші, росичка пожирає комашку, мухоловка мордує мушку, вовче лико отруює фіалку синю, берізка добиває волошку —- от, друже, це ж і є безмовна, безшумна, німа борня. Кожен пробивається своєю силою, преться до світла, до сонця, щоб напитись його сили, а щоб добитись, треба перемогти, перерости інших, а для цього не вибирають способів і засобів, кожна можливість використовується. Тисячними руками й ногами, корінням і віттям пробують рослини продертись крізь землю, каміння, воду, щоб завоювати для себе вигідне місце. Тут немає нічого певного, нічого не встоїть на своєму місиі. Безмірне зелене багатство бушує зеленою мовчазливою повінню і заливає луг.

Поезія в прозі Ю. Боршоша-Кум’ятського. ПОЕЗІЯ ЗЕЛЕНІТриптих. IІ Ти завважив, друже, що в цьому зеленому морі, у цій запашній поезії зелені, в сонячному просвітку квітів і трав щось страшне діється: короїди, вусачі, пильщики, довгоносики, хрущі ведуть жорстоку борню з дубками, берізками, яворами, ялинами. ...жук-плавунець висмоктує пуголовка, мухомор добиває муху... А поруч, у шовковій траві, де насипано... пригорщі всяких пахощів, метелики крильцями обнімаються, цілуються, граються, випивають нектар із квітів і поринають у розкошах. Над лугом любощів співець-соловей не перестає увивати чародійні трелі, від того співу квіти колишуться, немов п'яниці, дика троянда сплелася з жовтим півником, мов тіло з тілом сплелися в насолодах кохання. А глянь, пуп'янок ліщини виліз із гілки, розплющився, зітхнув і роздивився, котру б то барву взяти, до кого залицятися. Він почув, як лісові айстри запрошують до себе метеликів на кохання, на свято барв і краси. А з клена до нього обізвалась іволга: мою-мою-мою... Я на тобі зів'ю хатку свою...

Поезія в прозі Ю. Боршоша-Кум’ятського. ПОЕЗІЯ ЗЕЛЕНІТриптих. IІ Враз ударив Бескид па сполох: гроза, гроза... На бурю вітер загрубів. Все живе насторожилося… Сердитий струмок, що йому спокій зірвали, закипів хвилями, водою бив і рвав гнівно береги, піною жбурляв навкруги... Відспівавши свою пісню, буря попрощалась із лугом, і він розплющив очі, трави піднялися, горді собою, що витримали в двобої. Вони від дощу ще буйніше зазеленіли. Знов задеренчав цвіркун. Затьохкав соловей. З-під листка лопуха виповз слизький слимак, метелики-танцюристи знов обнялися крильцями, як то в закоханих буває, і пішли в танець. Квіти, немов з люльок, димлять ароматами. Скажи-но, друже, де знайдеш на світі таку красу, як оця?

Поезія Ю. Боршоша-Кум’ятського. УЖГОРОДIСвітять, світять в Ужгороді ружі, З місяцем кохаються сади...І якщо весну ти втратив, друже, То приходь оновитись сюди. Ген під замком велети-платани, Як на варті юності, стоять... Тут стають щасливими кохані, В очі зорям тут вони глядять. Разом тут літають мріі й птиці, Разом квітнуть ружі й дітлахи... А старі — лиш замкові бійниці Та на стінах замкових мохи. Світять, світять в Ужгороді ружі, Світять всім однаково й мені.І цвітуть над нашим добрим Ужем Білі чайки й білі-білі дні.

Поезія Ю. Боршоша-Кум’ятського. УЖГОРОДІІІ коли він виріс над землею — Наш прекрасний Ужгород, коли?... Давнина блукає по музею — Бідно вбрана, взута в постоли. Я її тепер не потривожу... Розумію — знала давнина. Біль утрат і підступки ворожі... Нині в замку журиться вона.

Поезія Ю. Боршоша-Кум’ятського. УЖГОРОДIІІДавнина панує у музеї, А по місту молодість іде. Розкривають ружі над землею Своє серце світле й молоде.І цвітуть закохані обличчя,І цвітуть закохані сади...І своє майбутнє я покличу Не куди завгодно, а сюди…Давниною сивою повитий, Та з душею, світлою від мрій, Ти живи, бо нині варто жити, Ти творися, Ужгороде мій!

Поезія Ю. Боршоша-Кум’ятського. ЕСКІЗВсе росте — і в'яне, падає, вмирає, На землі нічого вічного нема. В Бозі наша вічність, тут її немає, Прийде час — і вкриє твої очі тьма. Зітруться на порох кам'яні скелі, На золу зітліють буйнії ліси. Історичні храми, і міста, і села Вберегти не можуть дивної краси. Зірвуться планети, вигаснуть зірниці, В забуття зметуться вславлені віки. То збагни душею Божі таємниці, Мудрі сотворіння божої руки. Не забудь: багатство, слава — це дочасно. Все скінчиться раптом у земній труні. Тільки дух не стліє, у віках не згасне, Тільки дух небесний не загине, ні!

Словесне малювання. Яким ви хочете бачити Закарпаття, Ужгород? Якими кольорами змалювали б своє рідне місто, а також, кажучи словами українського поета Закарпаття, основоположника української літератури на Закарпатті Василя Ґренджі-Донського, нашу “Срібну Землю”? Як ви думаєте, якою може бути мелодія до зазначених вище поезії чи поезій у прозі Ю. Боршоша-Кум'ятського? Чому?

Робота в групах. Випишіть художні засобиІ група з поезії в прозі Ю. Боршоша-Кум'ятського «Триптих».ІІ група з поезії Ю. Боршоша-Кум'ятського «Ужгород». Складання сенканів.І група – «Закарпаття». ІІ група – «Край». ІІІ група – «Ужгород».ІV група – «Ю. Боршош-Кум'ятський».

Використані джерела й література Кевешлігеті О. В. Поетична творчість Юлія Боршоша-Кум'ятського: Навчальний посібник / Передмова В. М. Козак; О. В. Кевешлігеті.  Хуст: Карпатський інститут підприємництва ВНЗ “Україна”, 2005. - 100 с. Кевешлігеті О. В. Поезія Юлія Боршоша-Кум'ятського: ідейно-художня еволюція: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01. / О. В. Кевешлігеті ; НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2001. — 20 с . Романенчук Б. Боршош-Кум’ятський Ю. // Б. Романенчук. Азбуковник. Енциклопедія укр. літ.: у 2-х т.  Т.1.  ФіладельфіяКиїв (Toronto Ont Canada): Homin Ukrainy, 1969.  С.419420.

Домашнє завдання1. Виразно прочитати на вибір вміщений у презентації твір (поезію в прозі, вірш) Юлія Боршоша-Кум'ятського й надіслати відео в Classroom.2. ЗА БАЖАННЯМ намалювати картину до поезії в прозі, вірша Юлія Боршоша-Кум'ятського або скласти власний вірш про рідне Закарпаття.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!