Презентація уроку "Освічений абсолютизм. Володіння австрійських Габсбургів. Марія-Терезія. Йосип ІІ"

Освічений абсолютизм. Володіння австрійських Габсбургів. Марія-Терезія. Йосип ІІЛіцей № 3 Охтирської міської ради Сумської областіучитель Іван СОБОЛЄВ

Опорні поняття. Освічений абсолютизм  — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Реформа - це комплекс заходів, якими вводяться нові суспільні відносини на заміну старих у будь-якій сфері суспільного життя. 

Опорні дати 1740 р. - 1789 р. – умовні хронологічні межі освіченого абсолютизму. У 1767 році - видано «Urbarium», за яким селяни більше не були прикріплені до землі.1789 р. - скасування кріпацтва 1772 – приєднання Галичини1775 – приєднання Буковини

ПЛАНТеорія «освіченого абсолютизму»Австрійська імперія у XVIII ст. Реформи Марії-Терезії, Йосипа ІІЗовнішня політика Австрійської імперії

Умовні хронологічні межі освіченого абсолютизму. Фрідріх II напередодні коронації. Портрет роботи А. Песне. Французька революція

Особливості освіченого абсолютизму. Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу.«Просвітницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави

Приклад «освіченого абсолютизму» Фрідріх II -захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензуриприхильник свободи віросповіданнясудочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої владибув створений новий звід законів

Поширення «освіченого абсолютизму» Політика освіченого абсолютизму, за прикладом Фрідріха II поширився й на інші країни Європи — окрім Англії, Польщі і Франції: Англія вже досягла того, до чого прагнув освічений абсолютизм, в Польщі не було королівського абсолютизму і панувала шляхта, а королі Франції Людовик XV і Людовик XVI не в змозі були взяти на себе ролі ініціаторів реформи, внаслідок чого колишній лад був зруйнований революцією.

Представники освіченого абсолютизму: В Іспанії — міністр Аранда при Карлі III (1759—1788)В Португалії — Помбал (1760—1777) при Йосипі Емануіл. В Неаполі — міністр Тануччі при Карлі III і Фердінанді IVВ Данії — міністр Струензе (1769—1772) при Крістіані VIIВ Швеції — Густав III (1771—1792)В Бадені — Карл Фрідріх. В Австрії — Марія-Терезія. Селім III (1789—1808)Махмуд II (1808—1839)

Австрійська імперія у XVIII ст. Володіння династії Габсбургів, після приєднання до них у XVI ст. Чехії та частини Угорщини, були найбільшою державою серед багатьох князівств Священної Римської імперії. Габсбурги зберігали титул глави цього дивного об'єднання, яке не було ні "священним", ні "римським", а влада імператора була суто умовною. У XVII ст. володіння Габсбургів почали перетворюватися на централізовану державу, чому сприяла турецька небезпека. Посиленню влади сприяла також політика Франції, яка намагалася захопити деякі німецькі землі.

Австрійська імперія у XVIII ст. Основне ядро держави Габсбургів становили німецькі області: Австрія, Тироль, Швабія. З півдня до них примикали райони, заселені слов'янськими народами. За складом населення імперія сформувалась як багатонаціональне (німці, угорці, слов'яни). Майже не втручаючись у справи всієї Німеччини, Габсбурги у ХУЛІ ст. почали зміцнювати владу в отриманих у спадок володіннях, їхньою опорою було середнє і дрібне дворянство, яке підтримувало створення абсолютної монархії.

Габсбурги. Га́бсбурги або Габсбурґи (нім. Habsburger) — європейський аристократичний рід, одна із наймогутніших монарших династій в Європі середньовіччя і модерну. Представники роду були імператорами Священної Римської імперії (1273—1806), Австрійської імперії (1804–1867), Австро-Угорщини (1867—1918), Мексиканської імперії (1863—1867); королями Німеччини (з 1273), королями Італії (Священна Римська імперія) (1273—1805) Іспанії (1516—1700), Португалії (1590—1640), Богемії, Угорщини, Хорватії, частина Польщі і України тощо. Назва походить від Габсбурзького замку в кантоні Ааргау, Швейцарія, центру середньовічного Габсбурзького графства.

Австрійська імперія у XVIII ст. Важливими центральними установами були: державна рада - дорадчий орган при імператорові; "придворна австрійська канцелярія" на чолі з канцлером - виконавчий орган; придворна військова рада. Поступово з "канцелярії" виокремилось міністерство закордонних справ, яким керував канцлер. Створенню централізованої абсолютистської австрійської держави передувала тривала запекла боротьба прихильників Реформації та Контрреформації. Під прапором Реформації відбувалися більшість народних антифеодальних виступів та національний рух у Чехії. Протестантизм сприйняла і частина дворянства.

Австрійська імперія у XVIII ст. Габсбурги, закріплюючи абсолютизм, потребували підтримки католицької церкви. Вони щедро дарували їй конфісковане у протестантів майно. На початку XVIII ст. протестант вважався державним злочинцем. Селян і ремісників, які не бажали стати католиками, виселяли з Австрії або віддавали у солдати. Приєднані до Австрії народи відчували несумісність своїх національних інтересів з інтересами феодально-абсолютистської монархії Габсбургів. Селянські заворушення (виступи) в різних частинах імперії в XVII-XVIII ст. відбувалися майже безперервно. Проте солідарність феодалів різних національностей давала змогу припинити ці виступи. До того ж у XVIII ст. зміцнилися зв'язки між окремими частинами монархії. Відень - столиця держави - перетворився на великий економічний центр. Усе це забезпечувало достатню міцність австрійського багатонаціонального утворення.

Необхідність реформ. До середини XVIII ст. Габсбурги зрозуміли необхідність реформ, які здійснювались у період правління Марії-Терезії (1740- 1780) та її сина Йосифа II (1780-1790). Зміни були проведені в інтересах дворян за мінімальних поступок буржуазії. Уряд прагнув ліквідувати найбільш грубі прояви феодалізму, що заважали розвитку країни. Марія-Терезія (1740- 1780)Йосиф II (1780-1790).

Військова реформа. Найважливішою була військова реформа. Вводився новий порядок військового набору. Рекрути мали служити довічно. Чисельність армії значно збільшувалася, збільшилась і кількість офіцерів (майже всі - дворяни). Для підготовки офіцерських кадрів у Відні відкрилася військова академія.

Фінансова реформа. Значна увага приділялася фінансовій реформі. Було запроваджено загальний прибутковий податок, від якого не звільнялися дворяни й церква, проведено загальний перепис населення. Скасували внутрішнє торговельне мито і збільшили мито на ввізні товари. Експорт деяких видів сировини (льон, вовна, метал) повністю заборонявся. Проводилась політика меркантилізму.

Освітня реформа. Для підготовки кваліфікованих робітників були створені технічні та ремісничі школи. З метою підготовки інженерів у Відні почали працювати Гірнича та Торговельна академії, технічні та сільськогосподарські училища. Було покладено початок нижчій та середній загальній освіті. Віденський університет звільнився від впливу і контролю католицької церкви.

Релігійна реформа. Були вжиті заходи, які обмежували привілеї католицької церкви. Закрили численні монастирі; частково конфіскували церковні землі; вигнали з Австрії єзуїтів; скасували закони про переслідування протестантів, які отримали свободу культу

Судова реформа. Значне місце у період правління Марії-Терезії та Йосифа II посідали судові реформи. Судові функції тепер здійснювала тільки держава. Були розроблені нові кримінальний та цивільний кодекси. Обмежувалося застосування смертної кари.

Селянська реформа. Безпосереднім приводом до проведення селянської реформи став перепис населення 1770—1771 років. Під час перепису селяни змогли безпосередньо спілкуватися з імператорськими комісарами та скаржитися їм на умови життя та праці. У 1767 році було видано «Urbarium», за яким селяни більше не були прикріплені до землі. За законами, виданими у 1771 та 1775 роках, селянська панщина у Австрії зменшувалася з 5-6 до 3 днів на тиждень. Селянська реформа Марії Терезії була підґрунтям для повного скасування кріпацтва за правління Йосифа II у 1789 році.

Медична реформа. Найбільшою заслугою Марії Терезії у медицині є початок щеплення від натуральної віспи у Австрії. Масове щеплення почалося після епідемії віспи 1767 року. Під час цієї епідемії захворіла і сама імператриця. Марія Терезія наказала вивчити іноземні тогочасні практики вакцинації проти віспи та вирішила вакцинувати себе, дітей та підданихІмператриця наказала провести випробування щеплень на 34 немовлятах-сиротах та 67 сиротах віку 5-14 років. Результати випробувань були вдалими: ніхто з тих, кого щепили за наказом Марії Терезії, не загинув. Після цього імператриця щепила себе та двох своїх дітей, а потім наказала щепити від віспи більшість підданих

Зовнішня політика. Починаючи зі вступу на престол у 1740 році Марія Терезія вела активну зовнішню політику. Перші вісім років її правління вона провела у війні з сусідніми державами, внаслідок чого втратила Сілезію. Згодом у союзі з Францією та Росією намагалась повернути втрачену землю під час Семилітньої війни, проте зробити це їй не вдалося. Зовнішня політика Австрії після закінчення Семилітньої війни була спрямована на територіальне розширення спадкових володінь австрійського дому Габсбургів.

Поділи Речі ПосполитоїОслаблення Речі Посполитої у XVIII столітті призвело до трьох поділів Речі Посполитої. До імперії було приєднано території Галичини.. На цих землях було утворено Королівство Галичини та Вододимирії з центром у Львові. В ході російсько-турецької війни 1768—1774 років армія Російської імперії зайняла Буковину. Ініціативу приєднати Буковину до Австрії запропонував син Марії Терезії Йосиф II. Після переговорів Росія погодилась віддати Австрії Буковину. Процес передачі Буковини Австрії закінчився у 1775 році з підписанням у Константинополі австрійсько-турецького договору. На Буковині був утворений Дистрикт Буковина з центром у Чернівцях

Висновки. Освічений абсолютизм (також відомий як освічений деспотизм) — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. На практиці освічений абсолютизм знаходив прояв у проведенні адміністративних реформ, обмеженні впливу церкви, запровадженні системи державної освіти, упорядкуванні системи податків, змінах становища деяких прошарків суспільства тощо.

Узагальнення. Що таке «освічений абсолютизм?»Яка династія правила в Австрійській імперії?Назвіть реформи Марії-Терезії, Йосипа ІІ?В результаті, яких подій до Австрійської імперії були приєднані західноукраїнські землі?

Домашня робота. Опрацювати § 28 та зміст презентації