Наша рідна земля виколисала плеяду митців, які своєю творчістю збагатили скарбницю української літератури. Вона дала крила для лету багатьом митцям художнього слова: С. Руданському, М. Коцюбинському, М. Трублаїні, В. Стусові, М. Стельмаху, Є. Гуцалу, В. Земляку, В. Забаштанському, М. Каменюку, Т. Яковенко…
Народилася 28 березня 1966 року в с. Білашки, Вінницької області в селянській родині. Навчалася в Білашківській восьмирічній школі. Закінчила з відзнакою бухгалтерський відділ Вінницького технікуму громадського харчування (1984) та філологічний факультет Вінницького державного педінституту ім. М. Островського (1988). Була науковим працівником Вінницького літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського (1990–2001), завідувачкою відділу організаційно-методичної та дозвіллєвої роботи Вінницького обласного центру народної творчості (2001–2010). З 2010 року — заступник головного редактора журналу «Вінницький край». Живе в с. Сосонка Вінницького району Вінницької області
Поетичні збірки:«Без тижня рік» (1990);«Пам'ять Шипшини» (1999);«Дивина» (2002);«Сонцепоклонник: поетичний вінок Михайлові Коцюбинському» (2002);«Третя Пречиста» (2005);«Зелена Неділя» (2006);«Голос трави» (2010). Роман:«Чорна черешня» (2011). Книги для дітей:«Рукавичка: стара казка на новий лад» (2005);«Сосонка» (2006);«Рятівник» (2009).
Поезія від грецького-означає творчість, створення. У вузькому сенсі під поезією розуміють віршовану, ритмічно організовану мову. У цьому сенсі поезії протиставляють прозу. Вірші, як правило, пишуться в риму. Це означає, що закінчення останніх слів у двох або більше рядках повинні бути співзвучні один одному. Однак рима не обов'язкова для поета, іноді вони пишуть так звані «білі вірші», позбавлені рими.
Черевики для кота Гриць шукав під ліжком шапку, Наступив коту на лапку Ще й штовхнув ногою в бік. Бідний кіт із хати втік. А Наталочка тремтить: -Лапка в котика болить! Брат зиркнув на неї скоса: -Хай твій кіт…не ходить босий! Сіла Ната до стола, сумку мамину взяла. Ножичками – чики-чики. Гарні вийшли черевики!
Я - зичниця. Мене батьки у церкві охрестили,в чужім селі, бо в нашім не було…Як допече, прошу у Бога силиабо кладу три пальці на чоло. Та не усі церковні постулатимоя душа язичницька сприйма. В геєні буду огненній палати?В смолі кипіть?!Лякаєте дарма!Сповідую Природи верховенство,проти якої люди – мураші,бо сестрами й братами ще з маленьстварослин і звірів нарекла в душі. Язичниця!Нехай звучить як вирок,коли до райських підійду воріт…Я – зичниця:любові зичу й мирутим, хто добрішим робить білий світ. Я, кажуть, ніжна, щира й загадкова,та дряпатиму нігтями усіх,хто плюндрувати буде Віру й Мову,святі Звичаї пращурів моїх.