Презентація "Весільний цикл"

Український фольклор. Весільний цикл

Сімейні обряди тісно пов’язані з календарними. Про це свідчить календарна прикріпленість шлюбних молодіжних ігор, сходин, вечорниць, ворожінь, а також часова регламентація більшості родинних урочистостей.

Якщо календарні дійства охоплювали все село і розгорталися за участю всіх його мешканців, то родинні виконувалися насамперед в родинному колі. Унаслідок цього головними дійовими особами родинного циклу є не соціально-вікові групи сільської громади, а члени певної родини, або певні особи, що відіграють важливу роль у обряді.

Родинно-обрядовий фольклор відноситься до найдавнішого пласту ранньотрадиційних наспівів. Початок родинної обрядовості слов’ян відноситься до стадії парного шлюбу (вік пізньої бронзи ІІ-І тис. до н.е.) (дикунство- нерегламентований груповий шлюб; варварство – парна сім’я, але не дуже міцна). Культ Рода, що змінює культ Рожаниць засвідчує перехід до патріархально-родового устрою і посилення влади чоловіків у родовому і сімейному побуті. Залишки парного шлюбу знаходимо у обряді викрадення (продаж) молодої.

У родинних обрядах, які він супроводжує та у поетичних сюжетах часто відбиваються сліди давніх світоглядних уявлень нашого народу. Сімейні обряди та супровідні пісні, породжені вірою у світ живих та мертвих, своїх і чужих допомагають перейти межу між цими світами (новонароджений з’являється у світ живих, померлий прямує у світ мертвих, молода переходить до чужої родини).

Весілля – це забава для всіх верст, центральна подія в житті громади. Це перехід від молодіжного до серйозного статусу, до господарювання. В громаді змінюється статус людини. Зараз ця функція весілля відпала.

Зазвичай весілля робили восени, коли закінчувались польові роботи – від Спасівки до Покрови. Це специфічна народна драма, яка має свій сценарій, послідовність, розприділення ролей, атрибутику, спеціальний народний одяг (коса, деревце, весільний коровай, до весілля готуються спец. подарунки, віночки, плата кухарці).

Покровонько, Покровонько,Покрий мені голвоньку,Щоб я жінкою була,Щоб мені весело жилось. З чоловіком молоденьким,З дитятком весельньким

Весілля умовно можна поділити на три етапи: Передвесільний; власне весільний; післявесільний. Кожний регіон характеризується специфічними весільними звичаями та обрядами, однак існують і загальні спільні риси.

До передвесільного циклу належать обряди, пов’язані із досягненням згоди молодих та їх родин на шлюб: запити, сватання, оглядини, заручини. Запити – це попереднє розвідування родиною молодого намірів батьків молодої (Харківщина, Сумщина), допити (Чернігівщина, Кіровогадщина), визнавки – Івано-Франківщина. У кінці ХІХ поч. ХХ ст. звичай розвідування перетворюється у повідомлення про прихід сватів.

Ой, пришлю, пришлю людей, сваточки любезніОй, пришлю, пришлю людей, сваточки любезніСтицька свого пришлю і горілки накуплю. Стицька свого пришлю, а я хустку начеплю

Сватання – перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками та досягнення згоди на шлюб. Посередників називали сватами (посланець, сватач) тощо. У старости просили близьких родичів, поважних одружених чоловіків, оскільки успіх сватання залежав від вміння вести розмову. Свати йшли пізно ввечері, починали розмову про мисливців, чи купців та товар. На знак згоди сватів перев’язували рушником, або підносили на хлібі хустки або рушники. Передвесільний цикл тривав два-три тижні, інколи місяць. Після сватання, відбувалися оглядини (огляд не так молододої, як її господарства), та заручини (лади).

— Найясніший господарю, полювали ми зі стрільцем-молодцем (Михайлом) і зайшли аж сюди. Заманила нас олениця — красна-дівиця. Довго йшли і сюди дійшли. просимо тебе, віддай свою оленицю — красну дівицю — та нашому стрільцю-молодцю. Виголосивши промову, старший староста низько кланяється, спирається на палицю і чекає відповіді. Господар відповідає : Не знаю, про яку оленицю ви говорите, добрі люди. Не прибігала ніяка олениця в мою гсоподу, може, помилився ваш стрілець-молодець. Може, до іншої господи прибилися олениця?Старости:— Ні, господарю, олениця в твоїй господі, ми йшли її слідом. Тоді господар дає знак і хтось з родини вводить до хати стару жінку:— Ось вам і олениця, панове стрільці, за нею гнались?— Ні, дорогий господарю, то була золоторога, золотошерста, очі в неї — як зорі, зуби — як перли, вуста вишневі. Як гляне вона, то наяче сонечко засяє. Батько дівчини відповідає:— Ніколи такої олениці не бачили. Помилились ваші очі, стрільці-молодці, не тим слідом ви пішли.— Добре, коли очі помилились, то не помилиться наша зброя. Будемо вбивати оленицю. Після цих слів господареві вклоняються і кажуть:— Є, правда, у нас ще одна олениця, але вона дуже боязка і сором'язлива.

Коло світлоньки, коло нової, та рано!Коло світлоньки, коло нової, та ранесенько!Там соловейко облітає, у світлоньку заглядає, та рано-рано!У світлоньку заглядає, та ранесенько!Дівчину шукає чепурнесеньку, ой чепурнесеньку!Піцик Василь Георгійович 24.03.1953 с. Южинці Кіцманського району Чернівецької області

Заручини – закріплення остаточної згоди, під час заручин відбувався перший посаг молодих (їх перший раз садовили поруч, як наречену пару) та обмін подарунками. Після заручин дівчина та хлопець не мали права відмовлятися від шлюбу без вагомих на те причин. 

І на заручини вночіТа й на заручини вночі Ой заплачте карі очі Заплачте жалібненько. Ой заплачте жалібненько. Чую, та й раненько плачу. Ой раненько плачу. Та не буду жаловатись. Ой не буду жаловатись. Бо життя щасливе жде. Ой мене та й жде!Ягарлицька Надія Василівна 12.08.1959 с. Ганівці Галицького району Івано-Франківської області

Власне весілля починалося із запрошення гостей. Найпоширеніша форма – відвідування молодою та молодим своїх родичів та гостей (подекуди збереглася й досьогодні).

Коло саду біла хата Світ весь знає, що її засватав. Як підеш поза водою – повертайся з молодою,Як підеш поза водою – повертайся з молодою. Хай вона у сад загляне. Бо за нею серце в’яне. Покажи їй трави-квіти. Де гойдає вітер віти. Ніжно й лагідно гойдає і від щастя завмираєХай всі знають, що наречена вона перша є у мене. Хай світ знає, що наречена вона перша буде в мене. Калина Дмитро Петрович 07.10.1956 с. Заставна Заліщицького району Тернопільської області

Напередодні весілля молодим виготовляли весільні вінки – цей обряд був поширений по всій Україні, однак відрізнявся деталями. Так розпочиналося найважливіше передшлюбне дійство – вінкоплетини, дівич-вечір (прощальний вечір наречених). На цьому вечорі здійснювалися такі обряди: посад, перепій молодих, розплітання коси нареченій, вбирання вінка, обмін подарунками між молодими. Подекуди в цей вечір пекли коровай.

У неділю рано до сонця. Сіла Ганночка у вінця. Всі гадочки перегадала, Дружечок позбирала. Та дружечки мої, Звийте віночок тепер мені, Бо я завтра часу не матиму: Буду до шлюбу збиратися.

Посад відбувався окремо в молодого та молодої. Це прощання з дівуванням (парубкуванням) та благословення батьками на добру долю (молоді сідали на кожух, рядно, під які клали жито, гроші, просили благословення у батьків та всіх присутніх).

Ой глянь, мати, да на мій посад, Йусі дівки йу косах сидять. А на мою да й роса впала, Щоб я її да й розчесала. Розчешу да й по волосині,Як житечко по колосині. Розчешу да й по волосочку, Як житечко по колосочку. Піцек Людмила Іванівна 15.11.1949 с. Базар Чотрківського району Тернопільської області

Оце тобі, ненько, на одході,Оце ж тобі, ненько, на одході,Посадила на горіх на вгороді. Рости, рости, горіх, та й приймися,Ти за мною, ненько, не журися. Рости, рости, горіх та й приймайся,Ти за мною, ненько, не вбивайся. Ти за мною, ненько, не вдаряйся, Слізоньками, ненько, не вбивайся.

Найінтенсивнішою обрядовістю відзначався весільний день. На Бойківщині ще в кінці ХІХ ст. побутували вмивання молодих у цей день у відварі барвінку, що залишався від плетення весільних вінків. Церемонія одягання молодої дружками відбувалася у коморі у супроводі пісень. До весілля спеціально шили новий одяг, який потім зберігали впродовж усього життя.

Оце тії чоботи, що зять дав, А за тії чоботи дочку взяв. Чоботи, чоботи, ви мої, Наробили клопоту ви мені. На річку йшла – чоботи рипали,З річки йшла – чоботи хлипали. Оце тії чоботи, що зять дав, А за тії чоботи дочку взяв. Ой що ж бо ти, зятеньку наробив, Що в підбори гвіздиків не набив?Зажди, зажди, тещенько, хоч три дні, Будуть тобі гвіздочки в голові. Калина Надія Олександрівна 28.01.1962 с. Заліщики Заліщицького району Тернопільської області

Після викупу відбувалось дарування,  часто посад молодих завершувався обрядом покривання голови молодої очіпком та наміткою, що символізувало її перехід до стану заміжніх жінок. Іноді це відбувалося уже в домі молодого – це виконувала свекруха, або сам молодий. Після цього молода перетанцьовує із родом молодого, дарує їм подарунки.

Ой червоний бурячок, Зеленая гичка. Вчера була дівчинонька. Сьогодні ж молодичка. Вчера була дівчинонька,Сьодні твоя молодичка. Яблуневська Зоя Никодимівна 31.08.1946 с. Кривичі Золочівського району Львівської області

Післявесільні звичаї повинні були зміцнити зв’язок між родинами і полегшити призвичаєння молодої до нового життя. Через день-два молодий кликав гостей на пропій. За тиждень молоді йшли до батьків молодої на “міни”, батько віддавав те, що обіцяв перед шлюбом – худобу, знаряддя, зерно, тощо.

В чистім полі над криницею, В чистім полі над криницею. Росла верба над водицею. Йа хто цюю вербицю зрубає,Йа хто цюю вербицю зрубає,Я той жи тую росу позбираю. То що Митричко. Вербицю зрубає, Що Митричко вербицю зрубає,А Маруся росу позбирає. Та вербицею коней дарованих поганяти,Вербицею даних коней поганяти, А потім росицею личенько вмивати. Яблуневський Михайло Федорович 09.04.1945 с. Словита Золочівського району Львівської області

Останній післявесільний обряд – калачини (Гуцульщина), честь, дякування (Львівщина), хлібини (Хмельниччина, Волинь), або розхідний борщ відбувався через місяць після весілля.

Ніхто не вгадає,Що в нашому хлібі є:Із семи полів пшениця, Із семи криниць водиця,Із семи курок яйця,Із семи корів масло, Що нанесли місяця марця. Піцек Владислав Георгійович 04.12.1955 с. Южинці Кіцманського району Чернівецької області