Презентація виховного заходу "Шевченкове слово лине крізь століття"

Підготувала учитель української мови та літератури Савчин Наталія Ярославівна Шевченкове слово лине крізь століття ОЗ «Мостиський ЗЗСО №1 І-ІІІ ступенів» Літературно-музична композиція за творчістю Тараса Григоровича Шевченка

Цілі: - осягнути велич слова великого сина українського народу – Тараса Григоровича Шевченка, нескінченність і невичерпність його спадщини; - спираючись на творчість Кобзаря, провести паралель із сьогоденням; - виховувати в учнів любов до рідної землі, свого народу, його мови й культури; - сприяти усвідомленню ролі поета в історії розвитку України і власної ролі та відповідальності у майбутньому за долю нашої держави. Оформлення: в урочисто прикрашеній залі портрет Т. Г. Шевченка у рушнику, збірка поезій поета «Кобзар», ілюстрації, мультимедійна дошка. Епіграф: Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Тарас ШЕВЧЕНКО

1 ведучий: 204-та Шевченківська весна ступає на нашу землю. І за традицією 9 березня, в день народження Кобзаря, потягнеться стрічкою народ до пам'ятників Батькові нації, щоб покласти квіти, доземно вклонитися Пророкові. 2 ведучий: Що кожний нестиме в серці, думатиме в цю мить? Адже скільки їх, «отих панів поганих», клянеться в любові до простого люду, до Шевченка, а насправді і сьогодні: «Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають». Щоправда, у своїй поезії Шевченко так говорить про «магнатів», хоча в нас з'явилося інше слово – «олігархи». Вони здебільшого люблять «на братові шкуру, а не душу». 3 ведучий: Нині немає вже ні панів, ні кріпаків. За законами незалежної України всі люди вільні й рівні. Але насправді мало хто у світі, а тим більше у нашій державі, не відчуває кайданів, якщо не на руках, то на душі. Кайданів бідності, невпевненості у завтрашньому дні, незахищеності від хвороб, злочинів і свавілля бюрократів. 4 ведучий: Звичайно, у нас не темна безвихідь XIX століття, але переважна більшість проблем, від яких стікало кров'ю Шевченкове серце, залишились і будуть існувати доти, поки не народиться покоління, в жилах якого не буде ні краплини рабської крові. А царі нашого часу – гроші і влада. Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

1 ведучий: Нам, його нащадкам, не однаково, якою буде наша ненька-Україна. Вільною, незалежною, чи знову її хтось обдурить у нашій добрій, теплій хаті і замурує волю. Тоді задля чого ми живемо на цій святій землі? 2 ведучий: У молодого покоління своя місія: утвердити державність України, засіяти людські душі любов'ю до рідної неньки. А ще - донести полум'яне слово Великого Кобзаря до всіх верств суспільства. Щоб воно розбудило совість кожного, поставило її на захист всього нашого, українського. 3 ведучий: Ось тоді, у день народження Пророка, ми з гідністю зможемо сказати, що ми «славних прадідів великих...» все ж таки правнуки не погані. 4 ведучий: Тож пропонуємо Вам невелику подорож по Шевченковій творчості, вічно живій і такій актуальній сьогодні. Виконується пісня «Зоре моя вечірняя». Неначе диво. А кругом Широколистії тополі, А там і ліс, і ліс, і поле, І сині гори за Дніпром. Сам бог витає над селом. Читець: Село! І серце одпочине. Село на нашій Україні – Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади; біліють хати, А на горі стоять палати,

1 ведучий: Сучасне село зовсім не нагадує таку ідилію. Молодь зі всіх сил намагається втікати. Подивишся, на що перетворюється милий Шевченку куточок, і не віриться, що ми живемо у ХХІ сторіччі. 2 ведучий: Вперед ми йдем по сходинках віків, Прогрес умів розсіює їх тьму. В очах калік, сиріт і жебраків Такий же страх, як сотні літ тому. 3 ведучий: Є декларації, закони – то папір. За що нам чашу пити цю гірку? У нас від бездуховності й зневір Дитя лишає мати в смітнику. Перегляд відеосюжету Софії Климовської «У небо…». 4 ведучий: Тарасе, батьку, вибач, що слабкі. За те, що мало діл, а більше слів. Твій край вишневих, затишних садків, Не той, яким ти бачити хотів.

На сцену виходять читець, три алегоричні фігури: Сирітство, Каліцтво і Бідність. Читець : Перебендя старий, сліпий,- Та хто його знає? Він усюди вештається Та на кобзі грає. А хто грає, того знають І дякують люде: Він їм тугу розганяє, Хоть сам світом нудить. Попідтинню сіромаха І днює й ночує; Нема в світі хати; Недоля жартує Над старою головою, А йому байдуже; Сяде собі, заспіває: «Ой не шуми, луже!» Заспіває та й згадає, Що він сиротина, Пожуриться, посумує, Сидячи під тином.

Каліцтво: Не бійтеся страшних отих калік, Не відвертайте ви від них лиця, Їх до таких страждань Господь прирік, Щоб розтопити з каменю серця, Із кожним може статися біда. Що їм потрібно? Краплю співчуття, І добре слово, як жива вода, Світлішим зробить зламане життя. Якщо печаль, вливаючи в пісні, Співає Перебендя десь, старець. В незрячі очі гляньте ті сумні, Тих бійтесь, хто в душі своїй сліпець.

Сирітство: Мені так часто сниться мама: Кудись ідемо ми удвох, І сяє сонечко над нами, Немає смутку і тривог. Матуся лагідно всміхнеться, І я до неї притулюсь, Тепло до серця доторкнеться… І знов зі сну я пробуджусь. Навколо білі стіни, очі Таких же кинутих, як я; Я прокидатися не хочу! Самотність жалить як змія… Заповнені всі дитбудинки, Вже не зосталось вільних місць, Кидають в парку, на зупинці… І як їх совість не заїсть?! Схилилась мати-Україна – Як сором винести і страх? У чому винна ця дитина?! Сирітство при живих батьках.

Бідність: Мені не страшно, що мене уб’ють, За те, що маю забагато грошей, За те, що я їм загороджу путь, Вчорашні друзі, вірні та хороші. Я не топлю нудьгу свою в вині, Не знаючи, куди подіть мільйони. Від божевільних, заздрісних мені Не треба армій цілих охорони. Я – Бідність. Під лахміттям лиш кістки. Було, гордились мною… Проклинали… До всіх дверей приладивши замки, Ви боїтесь очей моїх запалих, А я заплачу десь на самоті, Із сліз моїх стече велике море Життя – то найцінніше у житті… Полегшало… засни, пекуче горе…

Всі сходять. Виходить Шевченко. Шевченко: Молюся, знову уповаю, І знову сльози виливаю, І думу тяжкую мою Німим стінам передаю. Озовітеся ж, заплачте, Німії, зо мною Над неправдою людською, Над долею злою. Озовітесь! А за вами, Може, озоветься, Безталання невсипуще І нам усміхнеться. Поєднає з недолею І з людьми і скаже Спасибі нам. Помолиться Й тихо спати ляже. І примиренному присняться І люде добрі, і любов, І все добро. І встане вранці Веселий, і забуде знов Свою недолю. І в неволі Познає рай, познає волю І всетворящую любов.

1 ведучий: Ніщо, мабуть, не захоплювало так Шевченка, як козацьке минуле нашої славної Вітчизни. Визвольній боротьбі запорожців із загарбниками присвячена велика кількість його творів. І недарма, бо вони того варті. 2 ведучий: Щоб там не було, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, козаки на суші і на морі, кінні та піші, цілою ватагою і окремими гуртами невтомно й безперервно воювали з своїми ворогами: то татарами й турками, то ляхами-католиками та москалями, - вважали це найвищою і найсвятішою для себе справою. 3 ведучий: Тримаючи високо своє знамено і свято виконуючи свій обов’язок, вони ні перед ким і ні перед чим не відступали, не боялися ні вогню, ні морських хвиль, ні страшного голоду, ні нестримної спраги, ні найбільш жорстоких і варварських катувань у ворожому полоні. Виконується пісня «Бандуристе, орле сизий». 4 ведучий: Найзворушливішими є ті Шевченкові твори, в яких оспівується велике горе української дівчини, яка довго, вірно, щиро кохала молодого козака, а за тим змушена була з ним розлучитися, бо йому потрібно було йти до війська.

Читець: В таку добу під горою, Біля того гаю, Що чорніє над водою, Щось біле блукає. Може, вийшла русалонька Матері шукати, А, може, жде козаченька, Щоб залоскотати. Не русалонька блукає – То дівчина ходить, Й сама не зна (бо причинна), Що такеє робить. Так ворожка поробила, Щоб менше скучала, Щоб, бач, ходя опівночі, Спала й виглядала Козаченька молодого, Що торік покинув. Обіщався вернутися, Та, мабуть, і згинув! Не китайкою покрились Козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з’їли, - Така його доля. Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає. Не вернеться чорнобривий Та й не привітає, Не розплете довгу косу, Хустку не зав’яже, Не на ліжко – в домовину Сиротою ляже! Після читця виконується пісня «Така її доля…»

1 ведучий: І де тепер любов таку знайти, Глибоку, всеосяжну і єдину, Що зможе аж до смерті зберегти Таку от вірність. Вірність лебедину. 2 ведучий: Чомусь дрібніють нині почуття, Через цинізм просіяні, мов сито, Любити когось більше за життя – Не модно, - хтось зізнається відкрито. 3 ведучий: Вже лицарі, мабуть, перевелись, І хто життя віддасть за Батьківщину? Козацькі шаблі тліном вже взялись – Козацька доблесть не в пошані нині. Багато хто за принципом живе: Незрячий я і хата моя скраю, А те, що світ наш – дзеркало криве, Нітрішечки його не зачіпає. 4 ведучий: Так, лицарів, мабуть, уже нема. Переродились, в пам’яті зостались. Герої є, а подвигів – катма! Когось горілка, когось дурість палить. Козацьку мудрість вигостри як спис, Якщо в тобі співає вільний вітер, Якщо ти трішки лицар – то кріпись: Таким як ти не тліти, а горіти.

А той, щедрий та розкішний, Все храми мурує; Та отечество так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята. «Нехай, - каже, - Може так і треба». Так і треба! Бо немає Господа на небі! А ви в ярмі падаєте Та якогось раю На тім світі благаєте? Немає! Немає! Шкода й праці. Схаменіться: Усі на сім світі – І царята, і старчата – Адамові діти. Входять два читці і Шевченко. Читець: У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає – Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину, Той тузами обирає Свата в його хаті, А той нишком у куточку Гострить ніж на брата. А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка, підкрадається, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки, - І не благай: не вимолять Ні діти, ні жінка.

Шевченко: Пекла мало!.. Люде, люде! Коли то з вас буде Того добра, що маєте? Чудні, чудні, люде! Читець: Часи уже давно не ті. Здається, спала вже облуда. Та знов хтось висить на хресті І знов внизу сміються люди. Так само нині продають За тридцять срібняків хоч маму. На всіх, хто слабший, знов плюють Й собі самим будують храми. То твій дух, кривавий Чингісхан, В амбіціях живе неситих: Конають тисячі від ран, За те, що комусь мало світу. А казнокрадів розвелось! Була така порядна пика, А півкраїни загреблось, Бо жити хочеться із шиком. Пускайте ви тепер бульки! Мене шукайте – вітра в полі. І хай злиденні земляки Клянуть мене, державу й долю. А демократія – дива! Захочуть – рота затикають. Як іскри, зронені слова, - Потраплять в хащу – запалає. Багато є зміїних душ – Одні всечесні патріоти, І всі стараються чимдуж Мазнути ближнього болотом. Є ті, хто шкуру з вас здере За чорний свій гидкий дурман, І їм байдуже, хто помре: Собака або наркоман. Що десь чиясь ридає мати, Що зламаних життів – мільйон, Всім їм глибоко наплювати. Звучить пісня з відеосупроводом «До українців».

Читець: Чи буде правда на землі? Повинна буть, бо сонце встане І оскверненну землю спалить… Шевченко: Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, - Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. Забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечірній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої, Молю Вас, благаю!

1 ведучий: Хай же палкі слова твоєї щирої молитви долетять до Всевишнього, великий наш пророче – Шевченку! 2 ведучий: Хай кожен отримає те, на що заслуговує. А тобі, наш вічний світоче, безсмертна слава і подяка тих, за чиє майбутнє ти віддав життя. 3 ведучий: Твої прекрасні вірші назавжди залишаться для нас джерелом істини. 4 ведучий: Ми черпатимемо у них світло і силу, щоб збудувати нову Україну, вільну по-справжньому. 1 ведучий: Хай чимало бід відміряв нам Господь, Хай далеко нам до повного прозріння, Ми – народ, ми все-таки народ, Нам потрібно ріки ще терпіння. 2 ведучий: Ми ще вірим, мрія ще жива У душі всіх справжніх українців, Хай надії виллються слова В наші душі аж по самі вінця. 3 ведучий: Хай нас мучать докори і страх І печаль схиляє низько наші плечі, Зійде сонце в наших небесах І гніздо зігріє в променях лелечих. 4 ведучий: І тоді в очах Шевченкових ясних Сонце правди буде радістю горіти, На серцях розтануть сотні криг, І народяться лише щасливі діти. Звучить пісня «Боже, Україну збережи...»