Презентація "Віктор Гюго "Собор Паризької Богоматері""

Віктор Гюґо Собор Паризької Богоматері

Дитинство та юність Віктор Гюґо - син генерала наполеонівської армії, якому був наданий титул графа, молодший у сім'ї з трьох дітей. Перші роки минули у Парижі. Постійні поїздки до Неаполя та Іспанії внаслідок військових призначень батька негативно позначились на його дитинстві. У 1811 р. разом із своїм братом Євгеном вчиться в релігійному закладі Мадрида, Коледжі для Дворян. А з 1813 року оселяється в Парижі з матір'ю, яка розлучилася з його батьком.

Початок творчості Перша збірка молодого поета «Оди й різні вірші» (1822) здобула схвалення короля Людовика XVIII: Віктор Гюґо був нагороджений щорічною рентою в 1200 франків

Гюґо — романтик У 1827 Віктор Гюґо випустив п'єсу «Кромвель», яка виявилася дуже довгою для постановки на сцені, проте її знаменита «Передмова» стала кульмінацією усіх злободенних суперечок у Франції про принципи драматичного мистецтва. Віддавши захоплену шану шекспірівському театру, Гюґо обрушився на класицистські єдності часу, місця і дії, виступив на захист поєднання піднесеного з гротескним і висунув вимогу використовувати більш гнучку систему віршування, відмовившись від олександрійського дванадцятисложника. Цей маніфест романтичної драматургії у Франції, а також пройнята гуманістичними ідеями повість «Останній день засудженого» (1829) і поетична збірка «Східні мотиви» (1829) принесли Віктору Гюґо величезну славу.

Драми та вірші Період з 1829 по 1843 рік для Гюґо є надзвичайно плідним (у 1829 п'єса «Маріон Делорм», драма «Ернані», «Король бавиться» (1832) і «Рюи Блаз» (1838). Збірники ліричних віршів Віктора Гюґо - «Осіннє листя» (1831), «Пісні сутінок» (1835), «Внутрішні голоси» (1837), «Промені і тіні» (1840) - виникли завдяки особистим переживанням.

Вигнання Після державного перевороту 2 грудня 1851 Віктор Гюґо виїхав до Брюсселя, звідти перебрався на острів Джерсі, де провів три роки, а в 1855 - на острів Гернсі. У 1852 була опублікована публіцистична книга «Наполеон Малий», а в 1853 з'явилася «Відплата» - вершина політичної лірики Гюґо, блискуча віршована сатира з нищівною критикою Наполеона III і всіх його поплічників. За час довгого вигнання Віктор Гюґо створив найбільші свої твори («Знедолені» (1862), «Трудівники моря» (1866) і «Людина, яка сміється» (1869)).

Повернення до Парижа Після краху режиму Наполеона III в 1870 році Вктор Гюґо повертається до Парижа. Обраний у Національну Асамблею в 1871, Гюґо незабаром склав з себе депутатські повноваження на знак протесту проти політики консервативної більшості. У 1874 Гюго, абсолютно байдужий до нових віянь в прозі, знову звернувся до історичного роману, написавши «Дев'яносто третій рік».

Пам’ять Після смерті Віктор Гюґо удостоївся державних похорон. Його останки були поміщені в Пантеон - поруч з Вольтером і Руссо.

Сучасний вигляд собору Паризької Богоматері, оспіваного Віктором Гюґо в однойменному романі

Собор Паризької Богоматері Особливе місце у творчості Віктора Гюґо займає «Собор Паризької Богоматері» (1831), оскільки тут він вперше продемонстрував свої чудові можливості в прозі.

Персонажі роману змальовані за допомогою романтичної символізації: це виняткові характери за надзвичайних обставинах; емоційні зв'язки виникають між ними миттєво, а їх загибель обумовлена роком, який служить способом пізнання дійсності, бо в ньому відбивається протиприродність «старого ладу», ворожого людської особистості.

Ілюстрації до роману В.Гюґо “Собор Паризької Богоматері” Пика, яка в ту мить красувалася в отворі розети, була й справді гідна подиву…

Потім його посадили на строкато розмальовані ноші... Якась гірка і погордлива радість розцвіла на похмурому обличчі циклопа, коли він побачив біля своїх викривлених ніг голови усіх цих гарних, струнких чоловіків…

Та подоба живої істоти, яка лежала вранці провідної неділі 1467 року на цих дошках, очевидно, збуджувала велике зацікавлення досить численної групи глядачів, що юрмилися біля настилу. Група складалася переважно з осіб прекрасної статі, здебільшого старих жінок.

На широкому, вільному просторі між натовпом і вогнищем танцювала молода дівчина.

З монастиря його слава ученого поширилася серед народу, де вона, як частенько бувало, обернулася на репутацію чорнокнижника

— Джалі, — сказала танцівниця, — тепер твоя черга. І присівши, дівчина граційно простягла до кізочки свій тамбурин.

— Як Вас звати, пане офіцер? — Капітан Феб де Шатопер до ваших послуг, моя красуне,— відповів офіцер. — Дякую вам, — мовила вона.

… кат підніс руку: тоненькі ремінці, наче клубок вужів, пронизливо свиснули в повітрі і люто впали на спину нещасного… Квазімодо …закрив своє єдине око, схилив голову на груди і завмер.

Вона мовчки наблизилася до засудженого, який надаремно звивався, щоб ухилитись від неї, і, відстебнувши від свого пояса флягу, обережно піднесла її до пересохлих губ нещасного…

Архідиякон уподобав у тій башті Собору малюсіньку потайну келію, що безпосередньо прилягала до дзвіничної клітки й куди ніхто, як ходив поговір, навіть сам єпископ, не смів проникнути без його дозволу… Що таїла в собі ця келія — ніхто не знав…

…вона простягла крізь ґрати свої кощаві руки й закричала голосом, що скоріше нагадував передсмертне хрипіння: — …То будь же ти проклята! Проклята! Проклята!

Квазімодо …побачив, як на кінці мотузки … над бруком загойдалося тіло нещасної дівчини… як по тілу циганки пробігли страшні судоми.

Кадри з фільму та мюзиклу за твором Віктора Гюґо, ілюстрації

Титулки

Танок на площі

Есмеральда Феб та Есмеральда

Порятунок Гренгуара Есмеральда

Квазімодо Клод Фролло

Есмеральда і Квазімодо

Перед стратою …і після

Приблизно через півтора чи два роки після подій, що завершили цю історію, …знайшли серед жахливих трупів два скелети, з яких один стискав другий в обіймах. Один скелет був жіночий… Другий скелет, який міцно обіймав перший, був скелет мужчини… Однак його шийні хребці не були пошкоджені, і це свідчило про те, що він не був повішений. Отже, чоловік цей прийшов сюди сам і тут помер. Коли цей скелет хотіли відділити від того, який він обнімав, він розсипався на порох.

Підготувала учитель зарубіжної літератури Кременецького ліцею імені Уласа Самчука Т.Мельник 2018 рік