Зберігаємо спокій. Віримо в ЗСУ. Разом до перемоги! 🇺🇦

Презентація "Війна в моїй родині"

Про матеріал

Ми живемо під мирним небом, але чим далі йде відлік часу, тим гостріше ми відчуваємо біль за тих, хто не повернувся з полів битви, хто відстояв для нас Велику Перемогу ціною власного життя. І як добре, що є такі поняття, як пам'ять, історія, які зберігають все те, що відбувалося в минулому. Бо без минулого нема сьогодення і майбутнього. Немає такої української сім'їз якої б хтось та не був учасником Другої Світової війни. Деякі з них із цієї війни повернулися героями-захисниками.Деякі важко пораненими, контуженими, інвалідами, деякі пропали безвісти, а деякі назавжди залишилися невідомими героями, які загинули як на рідній, так і на чужій землі.

Учні презентували творчі проекти «Війна в долі моєї родини».Діти та дорослі розповідали, показували на слайдах презентації, згадували про своїх рідних, долю яких затронула Друга Світова війна.

Багато років спливло з часу закінчення війни, та ми маємо пам'ятати, якою ціною була здобута перемога і бути вдячними своїм предкам.

Зміст слайдів
Номер слайду 1

Комунальний заклад «Нововодолазький санаторний навчально-виховний комплекс» Харківської обласної ради. Війна в моїй родині

Номер слайду 2

Мета проекту:зібрати інформацію про родичів-ветеранів Другої світової війни, про їх внесок у звільнення нашої країни від окупантів; сприяння формуванню у школярів активної життєвої позиції;вшанування пам'яті про подвиг нашого народу у Другій світовій війні;виховання поваги до історії своєї сім’ї як складової частини історії свого народу.

Номер слайду 3

Завдання проекту: Залучення учнів до дослідницької діяльності. Залучення батьків учнів до освітнього процесу. Вивчення сімейного архіву;Зібрання свідчень та документів у членів своєї родини про події Другої світової війни та їх внесок у перемогу над нацистами. Підготовлення повідомлення про родича, що воював. Оформлення зібраного учнями матеріалу у вигляді електронної презентації.

Номер слайду 4

Війна-це горе і сльози. Вона увійшла до кожного будинку, принесла біду. Тисячі людей пройшли через усі випробування і муки цієї найважчої війни. 70 років минуло із закінчення війни, більшість учасників тих подій вже померли, але є ще ті люди, які пам'ятають цей жах. Спогади про війну постійно в їх пам'яті. (К. Симонов)

Номер слайду 5

Линник Ганна Єфимівна Тяжкою була доля жінок у роки війни. Через фашистські концтабори і рабську працю на чужині пройшли мільйони жінок. Була серед них і наша прабабуся Линник Ганна Єфимівна – 1927 р.н.. у липні 1942 року(бабусі було 15 років) до хати ввірвалися поліцаї разом з німцями і забрали з дому нашу прабабцю, навіть не давши попрощатися з рідними, відвезли на станцію, а там разом з іншими молодими хлопцями і дівчатами загнали в вагони, призначені для перевезення худоби і повезли до Німеччини. Прибувши до міста Берлін їх розподілили до роботи і вказали місце проживання, це був дерев‘яний барак недалеко від фабрики. Бабуся працювала на фабриці, де виготовляли електролампи. Бондаренко Ляна та Тая(На знімку бабуся третя зліва у нижньому ряду 19.10.1944 рік)

Номер слайду 6

Тиндик (Струп)Парасковія Федорівна. Тиндик Степан Арламович

Номер слайду 7

Моя прабабуся, Тиндик Парасковія Федорівна, народилася 19 серпня 1924 року в с. Червоносове. Вона учасник Другої світової війни. На склоні своїх років їй важко згадувати ті часи. Роки, справи та події зітерли з її пам'яті багато чого. Але залишилось те, чого вона забути ніколи не зможе. Глибокою раною в душі прабабусі залишились роки страшного голодомору та тяжкі роки війни. В сім'ї прабабусі було 5 дітей. Коли розпочалася війна батька одразу забрали на фронт(звідти він не повернувся – вбитий на полі бою). Всі тяготи війни прабабуся відчула на собі. Свистіли кулі над головою, від них ніде не можливо було сховатися. Тоді вона з братами та сестрами бігли в болото, залазили у воду, а кулі ніби «стрибали» по воді. Ворожі літаки бомбили все підряд, горіли будинки, звідусіль було чути крики, плач. Не раз доводилося голодувати під час окупації. Щоб не вмерти голодною смертю, мололи з віників насіння і вживали його. Збирали ягоди, гриби, різні трави. Варили будь-яку бурду і їли її. Одне було бажання: вижити всім ворогам на зло. Есесівці лютували. Вони влаштовували облави. Збирали людей у трудові загони, готували їх до відправки до Німеччини. З болем бабуня пригадує, як до Німеччини потрапила і вона. Там їй довелося працювати на заводі. Очі від цієї згадки стали у бабусі вологими. Вгамувавши себе, вона продовжила розповідь, але вже про свого чоловіка, учасника бойових дій, Тиндика Степана Арламовича. Він захищав не лише рідну землю, а й інші держави. Лиманська Злата

Номер слайду 8

Нагороди мого дідуся

Номер слайду 9

Підрепна Клавдія Хрисантівна у липні 1942 року у хату ввірвалися поліцаї разом з німцями і забрали маму з дому, навіть не давши попрощатися з рідними, відвезли на станцію, а там разом з іншими молодими хлопцями і дівчатами загнали в товарні вагони і повезли до Німеччини. Це були найтяжчі роки її життя. Прибувши до міста Вуппертал їх розподілили до роботи і вказали на місце проживання, це був невеличкий сарай недалеко від заводу. Мама працювала на заводі, який виготовляв запчастини для військової техніки, вони виконували саму найважчу і найбруднішу роботу, працювали по 14 годин. В цеху, де вона працювала, було всього вісім чоловік з України, усі інші були німці. Працювали вони тяжко, а годували їх дуже погано, їжі давали стільки, щоб тільки не померти з голоду. Зранку їм давали маленьку чашечку кави, до якої наші дівчата були не звиклі, і на тиждень ложку цукру. Звичайно, цей цукор вони з’їдали за раз, а потім весь тиждень несолодку каву виливали геть. Обід їм привозили на завод, але своїх робітників годували окремо від наших дівчат. Якщо там був добротний обід, то нашим дівчатам привозили трилітровий битончик якогось «варива», це була вода з мілко подрібненим шпинатом і бруквою. Вечері не було. Від голоду вони почали втрачати свідомість. І тоді майстер їхнього цеху звернувся до господаря з проханням «покращити» їм харчування. До супу почали додавати пару картоплин, а у їхні свята картоплю в «кожушках». А одного разу їм привезли суп з «м’ясом» це були миші. Звичайно, дівчата його вилили і, плачучи, пішли працювати далі. Мама пробула в Німеччині більше двох років. І яке ж то було щастя, коли вона почула таке довгоочікуване слово «Перемога». У 1945 році їх було звільнено американськими військами, потім їх передали англійцям, а тоді вже росіянам. І все ж таки весь цей час вони ще були в Німеччині. І лише через декілька місяців їх почали формувати у групи і відправляти до своїх домівок. Федоренко Р. М. - донька

Номер слайду 10

Підрепний Микола Миколайович. Підрепний Микола Миколайович народився 10 травня 1918 року в с. Нова Водолага. Сім’я була бідною. Батько Миколи –Микола Нікіфорович помер рано, а мати, маючи на руках чотирьох малих дітей вийшла заміж за брата свого чоловіка – Михайла Нікіфорович У 8 років Микола пішов до школи . У 1930 році закінчив 4 класи і більше до школи не ходив. Так як родина була не заможною і було вже семеро дітей, він був змушений працювати по найму. У 17 років пішов працювати на харківський завод «Світло шахтаря» - формовщиком. У березні 1939 року батька призвали на військову службу. Під час строкової служби брав участь у Радянсько-фінській війні, яка тривала з листопада 1939 по березень 1940 року. У 1941 році був зарахований стрілком до 120 окремого батальйону. З 1944 року був командиром розвідницького батальйону аж до закінчення Японської війни. 14 квітня 1945року він був легко поранений у стегно, це було його перше і останнє поранення. Після війни тато повернувся до свого рідного села. Тут він познайомився з дівчиною Клавдією, яка стала його дружиною у 1949році. Через рік він мав двох доньок - Любов і Раїсу. Працював провідником, а останні роки слюсарем по ремонту газової котельні у м. Харкові. Звідси у 1978 році вийшов на пенсію. Помер тато 10 травня 1982 року (це був його день народження) Федоренко Р. М. - донька

Номер слайду 11

За роки війни тато мав такі нагороди: Два ордени «Красная звезда» 17.04.1945, 19.05 1945 року;Медаль «За отвагу» 29 липня 1944 року;Медаль «За оборону Советского Заполярья» 5 грудня 1944 року;Медаль «За победу над Германией» 9 травня 1945 року;Медаль «За победу над Японией» 30 вересня 1945 року.

Номер слайду 12

Військові документи

Номер слайду 13

Номер слайду 14

Номер слайду 15

Номер слайду 16

Висновок:необхідно знати своїх предків і історію країни, в якій ми живемо;Наше покоління в неоплатному боргу перед тими, хто залишився на полях битв, перед тими, хто повернувся, забезпечивши нам мирне і спокійне життя, перед тими, хто працював у тилу;Дуже важливо зберігати пам'ять про учасників Другої світової війни.

Номер слайду 17

Минають роки, змінюється життя, але швидкоплинний час не в силах стерти з пам'яті нащадків велику дату - 9 травня 1945. Вона навічно вписана в історію нашого народу. Ми, народжені після війни і, на щастя, не дізналися її жахів,усвідомлюємо всю велич подвигу ветеранів, фронтовиків, трудівників тилу і пишаємося тим, що наш народ зумів вистояти в жорстокій битві з фашизмом і перемогти. Перемога оплачена мільйонами життів, сльозами рідних і близьких. Спасибі полеглим і живим. Спасибі і низький уклін всім нашим ветеранам.

Номер слайду 18

Про величний подвиг учасників війни 1939 -1945 рр. нам нагадуватимуть пам’ятники, обеліски, братські могили…

Номер слайду 19

Не забуваймо наших героїв!!! Проект підготували учні 4-го класу керівник : Федоренко Г. Г.

pptx
Додано
28 березня 2018
Переглядів
4589
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку