Презентація містить біографічні відомості про американського поета-новатора Волта Вітмена. Також представлено аналіз поетичної збірки "Листя трави" та найбільш відомі твори з цієї збірки.
Короткі біографічні відомості Волт Вітмен народився 1819 року у фермерській родині на острові Лонг-Айленд (Нью-Йорк), згодом жив у Брукліні. Школу не закінчив через бідність. Широкої освіченості набув самостійно, читаючи книги. Розпочав писати вірші. Змінив багато професій: був працівником друкарні, вчителем, столяром... Працював журналістом, згодом став головним редактором демократичної газети “Бруклінський орел”. В роки Громадянської війни (1860-1865) був санітаром у шпиталі. Розбитий паралічем, не втрачав оптимізму і продовжував роботу над поетичними творами. Поет помер 1892 року в м. Камден (Нью-Джерсі).
Єдина поетична збірка Волта Вітмена – “Листя трави”- за життя автора перевидавалась 9 разів. В кожному наступному виданні вірші з попереднього доповнювались новими. Перше видання, здійснене коштом Вітмена, налічувало 12 творів; останнє – близько 400. Обкладинка першого видання збірки “Листя трави”. Нью-Йорк, 1855
Зміст книги: духовний шлях самого поета, духовний шлях людини, яка беззупинно шукає свого шляху у Всесвіті Тема книги: людина, сам Вітмен Ідея книги: вічна і нерухома віра в перемогу людини Жанр: ліро-епічний твір Тематика: життя і смерть,природа,доля індіанців,рівність людей,чоловік-жінка, Америка,світова демократія.поет і поезія Новаторство:використання верлібра(вільного вірша),діалогічность,каталогізація(перелік реалій для створення ефекту всеосяжності) “Листя трави”
«Листя трави» – це, переважно, спроба виразити мою власну емоційну та особисту природу, спроба докладно - від початку й до кінця - відтворити Особу, людське єство (мене самого в другій половині 19 століття в Америці), і зробити це вільно, вичерпно й правдиво», а також контрасти, повтори. 1855р. – перше видання. Письменник набрав власноруч книгу і видав власним коштом. Всього 12 віршів і поем без назви. Колір обкладинки зелений. За все життя Вітмена вийшло 11 видань збірки. 1892р.: 12-е видання – останнє, “видання смертного ліжка” містить 400 віршів Я заповідаю себе грязній землі, нехай я проросту моєю улюбленою травою, Якщо захочеш побачити мене, шукай мене у себе під підошвами. В.Вітмен
Митець принципово хотів лишитися в історії літератури автором однієї книжки — спочатку проклятої, а потім уславленої. «Тільки сліпий не побачить, яким дорогоцінним подарунком є «Листя трави». Мудрістю і талантом книга вища і самобутніша за все досі створене Америкою. Я щасливий, що читаю цю книгу, бо велика сила її завжди дарує нам щастя». Емерсон
Поетичне новаторство митця Вітмен вживав оригінальні рими або створював верлібри – вірші без рим. Поет широко використовува прийоми ораторського мистецтва: вигуки, повтори, чергування запитань і відповідей тощо. Часто уводив в поезію так званий “каталог” – перелік предметів, явищ навколишнього світу. Мета цього прийому – викликати у читача творчий настрій, відчуття радості життя та власної сили. У віршах Вітмен нерозривно поєднував конкретний та абстрактний плани. Поет збагатив літературну мову Америки, увівши до неї живу народну лексику.
Я любив землю, сонце, тварин, я зневажав багатство. Я ділився з усіма, хто б не попросив, піклувався про калік, віддавав свій заробіток іншим. Ненавидів тиранів, спреречався, не рахуючись з Богом, терпляче ставивися до людей, не схиляв голови ні перед чим відомим чи невідомим... Хотів лише того для себе, чого для інших досягав... Волт Вітмен Ілюстрація В.Пивоварова до книги К.Чуковського “Мій Вітмен”
Вітмен оспівував “світову душу”, частка якої є в кожній людині, що розуміє природу. Поет славив дружбу й братерство людей, свободу особистості й прагнення самовдосконалення. “Вся його письменницька сила в надзвичайно живому відчутті безкінечної широти Всесвіту,”- зазначав російський письменник і перекладач К.Чуковський.
Песня о себе (отрывок) Я славлю себя и воспеваю себя, И что я принимаю, то примете вы, Ибо каждый атом, принадлежащий мне, Также принадлежит и вам. Я брожу без забот и зову мою душу, Я брожу без забот и, нагнувшись, смотрю На былинку летней травы. Мой язык, каждый атом моей крови созданы Из этой почвы, из этого воздуха; Рождённый здесь от родителей, рождённых здесь, Я теперь, тридцати семи лет, в полном здоровье, Начинаю эту песню, Надеясь не закончить до смерти. Догматы и школы пускай погодят, Пусть отступят немного назад, не беда, Мы не забудем и их. Я – гавань для доброго и злого, я позволяю Природе во всякое время, всегда Говорить невозбранно с первобытной энергией. Перевод К. Чуковского
Слышу, поёт Америка Слышу, поёт Америка, разные песни я слышу: Поют рабочие, каждый свою песню, сильную и зазывную. Плотник – свою, измеряя брус или балку, Каменщик – свою, готовя утром рабочее место или покидая его ввечеру, Лодочник – свою, звучащую с его лодки, матросы – свою с палубы кораблей, Сапожник поёт, сидя на кожаном табурете, шляпник – стоя перед шляпной болванкой, Поёт лесоруб, поёт пахарь, отправляясь чем свет на поля, или в полдень, или кончив работу, А чудесная песня матери, или молодой жены, или девушки за шитьём или стиркой, - Каждый поёт своё, присущее только ему, Днём – дневные песни звучат, а вечером – голоса молодых, крепких парней, Распевающих хором свои звонкие, бодрые песни. Перевод И. Кашкина.
Вітмен засуджував рабовласництво і покладав багато надій на “великого президента” – Авраама Лінкольна. Підступне вбивство керівника держави вразило поета до глибини душі. Митець уславив загиблого президента в образі Капітана корабля-США. Поет також виступив проти недоліків суспільства, яке досягло матеріального процвітання, але деградувало в духовному плані.
А.Лінкольн народився в сім’ї фермера.Працював лісорубом, землеміром, службовцем пошти, адвокатом. Від 1832 року займався політичною діяльністю. У 1847 році став членом Конгресу США, в 1860 – був обраний президентом держави. В 1861 році в США розпочалась Громадянська війна між демократичною Північчю та рабовласницьким Півднем. В 1863 рабство було скасовано, а у 1865 суперники військовиків Півночі капітулювали. Президент А.Лінкольн загинув 14 квітня 1865 року в результаті замаху, організатори якого так і не були знайдені. Авраам Лінкольн (1809 – 1865)
О Капітане! О Капітане! Батьку! Страшна скінчилась путь! Всі бурі витримав наш корабель, сміливців лаври ждуть. Вже близько причал, і радо кричать нам люди, і дзвони дзвонять, І дивляться всі на могутній кіль, на бриг одважний і грізний. Але... О серце! Серце! Серце! О кров червона! Кров! Де батько впав на палубі, Упав і захолов! О Капітане! Батьку! Встань і кругом подивись! Для тебе дзвони й горни звучать, для тебе стяги звились, Для тебе квіти, й вінки в стрічках, і натовп на узбережжі, Тебе, колишучись, кличе він, тебе побачить жадає!
О, зляж мені на руку! Який це сон зборов Тебе, о батьку мій, що враз Ти впав і захолов? Мій капітан безмовний, уста німі, похололі, Не чує він моєї руки, лежить без пульсу, без волі. В порту безпечно стоїть корабель після тяжкої дороги. Скінчив наш бриг шалений біг, добився перемоги! Дзвоніть, радійте, береги! А я в жалобі знов Піду туди, де батько мій Упав і захолов. Переклад В.Мисика
О Капитан! Мой Капитан! О Капитан! Мой Капитан! Сквозь бурю мы прошли, Изведан каждый ураган, и клад мы обрели, И гавань ждёт, бурлит народ, колокола трезвонят, И все глядят на твой фрегат, отчаянный и грозный! Но сердце! Сердце! Сердце! Кровавою струёй Забрызгана та палуба, Где пал ты неживой. О Капитан! Мой Капитан! Ликуют берега, Вставай! Все флаги для тебя, - тебе трубят рога, Тебе цветы, тебе венки – к тебе народ толпится, К тебе, к тебе обращены восторженные лица.
Отец! Ты на руку мою Склонился головой! Нет, это сон, что ты лежишь Холодный, неживой! Мой Капитан на слова, уста его застыли, Моей руки не чувствует, безмолвен и бессилен, До гавани довёл он свой боевой фрегат, Провёз он через бурю свой драгоценный клад. Звените, смейтесь, берега, Но горестной стопой Я прохожу по палубе, Где пал он неживой. Перевод К.Чуковского