Презентація "Вступ у логопсихологію"

Вступ до логопсихології1. Поняття логопсихології, її предмет та напрямки2. Завдання логопсихології3. Історія розвитку логопсихології4. Методологічні принципи та концептуальні основи логопсихології5. Логопсихологія в системі наук

1. Поняття логопсихології, її предмет та напрямки. Логопсихологія – це галузь спеціальної психології, що вивчає психічні особливості людини, яка має мовні порушення, зокрема:• причини, механізми, симптоматику, перебіг, структуру психічних порушень у осіб із мовленнєвими порушеннями;• механізми їх психічної адаптації;• систему психологічної допомоги цим особам. Логопсихологія виникла як практична прикладна дисципліна у зв'язку з необхідністю надання психологічної допомоги особам, які мають порушення мови. У логопсихології насамперед досліджуються питання комунікативної функції мови, стану та формування лексичних та граматичних значень. Дані аспекти є мовною основою пізнавальних здібностей дітей. Логопсихологія спирається на висунутий психологами (Л. Виготським, О. Запорожцем, О. Лурія та ін.) принцип взаємозв'язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку, що затверджує її провідну роль в опосередковуванні психічних процесів.

Предметом логопсихології є вивчення психічних особливостей осіб із різними формами порушення мовлення та методів психологічної допомоги (корекції та терапії). Мета логопсихології – надання психологічної допомоги особам із порушеннями мовлення. Напрямки логопсихології:вивчення особливостей психічного розвитку при первинних мовленнєвих порушеннях різного ступеня тяжкості та етіології;вивчення механізмів взаємодії психічних та мовленнєвих процесів;виявлення модально-неспецифічних закономірностей розвитку (тобто властивих всім групам дітей з порушеннями розвитку незалежно від характеру основного порушення) та модально-специфічних (тобто особливостей, властивих лише групі дітей з мовленнєвою патологією);визначення перспектив розвитку дітей з порушеннями мовлення та ефективних засобів виховання та навчання;розробка методів диференціальної діагностики, що дозволяють виділити первинне мовленнєве недорозвинення серед подібних до зовнішніх проявів станів;розробка та вдосконалення методів психологічної корекції та профілактика мовленнєвих порушень у дитячому віці.

2. Завдання логопсихології1. Науковівивчення психологічних особливостей дітей і дорослих із порушеннями мовлення;розробка класифікацій, моделей, концепцій.2. Практичністворення методів психологічної діагностики мовленнєвих порушень;участь у комплексній корекції разом з психологом, логопедом, педагогом, лікарем;психологічна підтримка сім’ї.3. Освітні та соціальніпідготовка кадрів;формування толерантного ставлення у суспільстві;профілактика вторинних труднощів (наприклад, емоційної ізоляції, заниженої самооцінки).

Важливо розуміти: логопсихологія не зводиться тільки до діагностики або до корекції. Вона охоплює:науковий рівень (опис, аналіз, класифікація явищ),практичний рівень (методи діагностики та допомоги),гуманістичний рівень (розуміння особистості людини з порушенням мовлення, її потреб, труднощів та ресурсів)Ключові характеристики логопсихологіїВона не дублює логопедію (яка зосереджена на формуванні правильної звуковимови, граматики тощо). Вона не збігається з патопсихологією, бо в центрі не «патологія психіки» загалом, а специфічний зв’язок мовлення і психіки. Вона інтегрує знання з психології, лінгвістики, педагогіки, медицини.

Чому ця дисципліна важлива сьогодні?В Україні розвивається інклюзивна освіта → все більше дітей із мовленнєвими порушеннями навчаються у звичайних класах. Дорослі з порушеннями мовлення (після інсультів, черепно-мозкових травм) потребують психологічного супроводу та реабілітації. Зміна суспільних уявлень: від «дефекту» та «хвороби» → до визнання права на розвиток, освіту, повноцінну участь у житті. Проблемне поле логопсихології Не лише вивчати симптоми мовленнєвих порушень, а й зрозуміти, як вони впливають на особистість, спілкування, навчання, емоційний стан. Відповідати на питання: «Як людині зберегти гідність і розвиватись, незважаючи на мовленнєвий бар’єр?».

Де проходить межа між компетенцією логопеда і логопсихолога?Ситуація 1. Дитина не вимовляє кілька приголосних звуків. У логопеда це — порушення фонетико-фонематичної сторони мовлення. А в логопсихолога виникає питання: як це впливає на спілкування у групі, на самооцінку, на ставлення до навчання?Ситуація 2. Дорослий після інсульту втратив здатність говорити. Завдання логопсихолога — не лише сприяти відновленню мовлення, а й допомогти впоратися з емоційною травмою, страхом соціальної ізоляції.

1. Античність і Середньовіччя. Перші згадки про мовленнєві порушення зустрічаються у Гіппократа й Аристотеля – вони пов’язували мовленнєві труднощі з ушкодженнями мозку та органів мовлення. У Середньовіччі домінувало релігійне трактування (мовленнєві порушення як «карма», «покарання»), що гальмувало розвиток науки.2. XVII–XVIII ст.: зародження наукового підходу. В епоху Просвітництва з’являється ідея природного походження мовленнєвих порушень (а не «одержимості»). Перші спроби систематизувати мовленнєві розлади як окрему групу від загальної «психічної хвороби». Використання спостереження і опису як методів дослідження.3. XIX ст.: медико-біологічна база. Розвиток неврології: П. Брока (1861) описав центр мовлення у лобовій частці мозку. К. Верніке – описав інший центр, відповідальний за розуміння мовлення. Це заклало підґрунтя нейропсихологічного підходу. Паралельно у педагогіці розвиваються спеціальні школи для глухих і дітей із порушеннями мовлення.3. Історія розвитку логопсихології

4. Початок XX ст.: становлення спеціальної психологіїЛ. Виготський вводить поняття «дизонтогенез» та формує культурно-історичну концепцію розвитку дітей з порушеннями. Розрізнення первинного дефекту і вторинних нашарувань. З’являється поняття компенсації й «зони найближчого розвитку». Розробка перших методів психологічної діагностики (А. Біне – тест інтелекту).5. Середина XX ст.: оформлення логопсихологіїРозвиток патопсихології (Б. В. Зейгарник, Л. С. Виготський, О. Лурія) → внесок у розуміння порушень психіки при мовленнєвих розладах. Формування логопедії як педагогічної науки (Р.Є. Левіна, М.І. Жинкін). Взаємодія цих двох напрямів призводить до виокремлення логопсихології.6. Сучасний етап. Логопсихологія розглядає мовленнєві порушення не лише як дефект, а як фактор, що впливає на когнітивний розвиток, комунікацію, особистість. Акцент на інклюзії, психологічному супроводі, співпраці в мультидисциплінарних командах. Використання нових методів: нейровізуалізація, комп’ютерні програми діагностики, інтерактивні методи корекції.

4. Методологічні принципи та концептуальні основи логопсихологіїЗагальнометодологічні принципи:1. Принцип відбиття. Всі психічні явища є найвищою формою відображення навколишнього світу у вигляді образів, понять і переживань.2. Принцип детермінізму. Усі психічні явища є причинно-обумовленими, похідними від зовнішнього впливу, який і відбивається психікою3. Генетичний принцип. Усі психічні явища слід розглядати виключно динаміці, тобто у процесі розвитку та становлення психіки, у плані внутрішніх механізмів її розвитку.4. Принцип єдності свідомості (психіки) та діяльності. Психіка розвивається і проявляється у процесі зовнішньої матеріальної діяльності. Із зовнішньої предметної діяльності зростає внутрішня психічна діяльність.

У спеціальній психології виділяють низку принципів, які формують теоретичний та практичний фундамент. Для логопсихології особливо важливими є:1. Принцип розвиткупсихіка людини розглядається у динаміці;мовленнєвий дефект не є «статичним», він змінюється разом із віком, досвідом, соціальним оточенням;важливе поняття — вторинні нашарування: емоційні, когнітивні, поведінкові труднощі, що виникають на ґрунті мовленнєвого дефекту.2. Принцип системного підходумовлення — це складна функціональна система, яка включає сенсорні, моторні, когнітивні та емоційні компоненти;порушення в одному компоненті може впливати на всю систему (наприклад, при порушеннях артикуляції страждає і соціальна комунікація).

3. Принцип єдності діагностики та корекціїдіагностика не має сенсу без наступної допомоги;кожна діагностична процедура повинна орієнтуватися на майбутні корекційні кроки.4. Принцип індивідуального підходудвоє дітей з однаковим мовленнєвим порушенням можуть мати абсолютно різний психологічний профіль;логопсихолог враховує не лише тип порушення, а й особистісні риси, соціальний контекст, мотивацію.5. Принцип урахування соціального середовищамовлення — інструмент спілкування, тому його порушення відразу виводить проблему у соціальну площину;важлива робота не тільки з дитиною, а й з батьками, педагогами, колективом.

Основні принципи обстеження дітей із мовними порушеннями.1. Принцип комплексного вивчення дитини, що передбачає всебічне обстеження особливостей розвитку всіх видів пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, мотиваційно-потребової сфери тощо. Психологічне обстеження має супроводжуватися аналізом стану органів чуття (зір, слуху та ін.), рухової сфери, стану нервової системи. В обстеженні, окрім психологів, беруть участь лікарі, освітяни, дефектологи, логопеди.2. Принцип цілісного системного вивчення. Основним тут є положення Л. С. Виготського про структуру дефекту, що дозволяє здійснювати системний аналіз мовного порушення. Цілісне вивчення дитини передбачає виявлення у процесі психодіагностичного обстеження не окремих проявів порушення психічного розвитку, а встановлення зв'язків з-поміж них, визначення їх причин.3. Принцип динамічного вивчення дитини. Істотною при цьому принципу є концепція Л. С. Виготського про співвідношення навчання та розвитку, відповідно до якої виділяються зони актуального та найближчого розвитку. Відповідно до цього принципу під час обстеження важливо з'ясувати як те, що діти знають і вміють, а й їхні можливості у навчанні4. Принцип якісно-кількісного підходу під час аналізу даних, отриманих у процесі психологічної діагностики. Передбачається як враховувати кінцевий результат діяльності, а й аналізувати процес її виконання – спосіб, раціональність, логічна послідовність операцій, наполегливість у досягненні мети тощо.

Концептуальні основи логопсихологіїПоняття дизонтогенезу (Л. Виготський, В. Лебединський): розвиток із відхиленням, але все ж розвиток; дефект не відміняє закономірностей дозрівання психіки. Принцип компенсації (О. Лурія): при ушкодженні однієї функції можливе залучення інших, збережених. Наприклад, при важких дефектах усного мовлення людина може опиратися на письмову чи невербальну комунікацію. Функціональна норма: у психології існує не «абсолютна норма», а діапазон індивідуальних можливостей. Для дитини з мовленнєвим дефектом її особиста «функціональна норма» може відрізнятися від середньостатистичної.

Як концептуальна основа логопсихології може виступати теорія компенсації психічних функцій. Компенсація психічних функцій – це відшкодування недорозвинених чи порушених психічних функцій шляхом використання збережених чи перебудови частково порушених функций. Виділяють два типи компенсації функцій – внутрішньосистемна та міжсистемна. Внутрішньосистемна компенсація здійснюється за рахунок залучення збережених нервових елементів постраждалих структур (наприклад, при втраті слуху розвиток залишкового слухового сприйняття). Міжсистемна компенсація здійснюється шляхом перебудови функціональних систем і включення в роботу з інших структур нових елементів, які починають виконувати раніше невластиві їм функції (наприклад, компенсація функцій зорового аналізатора у сліпонароджених здійснюється за рахунок розвитку дотику).

5. Логопсихологія в системі наук. Місце логопсихології у структурі спеціальної психологіїСпеціальна психологія — це загальна «парасолька», що об’єднує напрями, які вивчають психічний розвиток дітей з особливими освітніми потребами. Логопсихологія — одна з її галузей (разом із тифлопсихологією, сурдопсихологією, олігофренопсихологією). Вона має міждисциплінарний статус: поєднує знання з психології, логопедії, лінгвістики, медицини.

Зв’язок логопсихології з іншими науками1. Логопедіялогопедія → зосереджена на корекції мовленнєвих порушень;логопсихологія → вивчає, як мовленнєві труднощі впливають на розвиток психіки, особистості, соціалізації;у практиці логопед і логопсихолог працюють у парі: один коригує мовлення, інший підтримує психологічний розвиток.2. Патопсихологіяпатопсихологія → вивчає закономірності порушень психічної діяльності при різних видах патології;логопсихологія → застосовує цей підхід до специфічної групи — осіб із мовленнєвими порушеннями;це точка входу у майбутній розділ курсу «Патопсихологічні аспекти мовленнєвих порушень».3. Нейропсихологіянейропсихологія → досліджує мозкові механізми вищих психічних функцій, у тому числі мовлення;логопсихологія → опирається на нейропсихологічні знання, щоб пояснити, які саме психічні процеси «випадають» при ураженні мовленнєвих центрів.

4. Клінічна психологіяклінічна психологія → широка галузь, яка охоплює психічні розлади;логопсихологія → фокусується на тих випадках, де центральною є мовленнєва проблема, але завжди враховує психічний стан у цілому.5. Неврологіяневрологія → вивчає анатомо-фізіологічну основу мовленнєвих розладів (ураження мозку, нервової системи);логопсихологія → пояснює, як ці органічні фактори відображаються у психологічному розвитку.6. Диференціальна психологіявивчає індивідуальні відмінності;у логопсихології важлива для розуміння, чому дві дитини з однаковим діагнозом мають різні траєкторії розвитку.

7. Логопсихологія тісно пов'язана з лінгвістичними науками, що досліджують сутність, функції, структуру мови. Знання і законів мови, і навіть послідовності їх засвоєння дитиною необхідно для розуміння того, як ті чи інші відхилення від цих норм позначатимуться на психологічних особливостях дитини. 8. Соціальний генезис мови робить обов'язковим для логопеда знання соціальної психології. Саме у суспільних відносинах формується та розвивається особистість людини, розуміння взаємозалежності та взаємозв'язку особистості та мови необхідно логопеду.9. З психолінгвістикою логопсихологію пов'язує вивчення процесів породження та сприйняття мови, множинність інтерпретацій тексту, використання паралінгвістичних засобів спілкування – міміки та жестів та ін. Так, при вивченні алалії психолінгвістичний підхід дозволяє глибше розкрити механізм мовного порушення, уточнити структуру; при аналізі афазії – оцінити стан операцій сприйняття та породження мовного висловлювання.10. Фізіологія вищої нервової діяльності дозволяє будувати логопедичну допомогу, ґрунтуючись на розумінні динаміки основних нервових процесів, збудження та гальмування в корі головного мозку при тому чи іншому порушенні мови.

Кейс 1. Дитина із заїканням.логопед працює над ритмікою мовлення, диханням;логопсихолог досліджує тривожність, страх говоріння, вплив на самооцінку. Кейс 2. Дорослий після інсульту з афазією.невролог описує ураження мозку;нейропсихолог — які функції випали;логопед — як відновлювати мовлення;логопсихолог — як людині впоратися з депресією, ізоляцією, труднощами у сімейному спілкуванні.

«Міф чи факт?» Логопсихологія — це те саме, що логопедія, тільки з точки зору психології. Якщо є логопед, то логопсихолог не потрібен. Мовленнєві порушення треба пояснювати перш за все з позиції неврології. Мовленнєве порушення завжди супроводжується зниженням інтелекту. Діти з мовленнєвими порушеннями частіше стикаються з труднощами у спілкуванні та навчанні, ніж їхні ровесники.