Презентація Захист України 10 клас на тему «МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ ТА ЦИВІЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ»

Розділ ІІ. ЗБРОЙНІ СИЛИ УКРАЇНИ НА ЗАХИСТІ УКРАЇНИТема 3. Основи міжнародного гуманітарного права. Тема: «МІЖНАРОДНИЙ ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ ТА ЦИВІЛЬНИХ ОБ’ЄКТІВ»

Женевські конвенції 1949 р. і додаткові протоколи про захист жертв війни встановлені для утримання в міжнародних відносинах одних держав від насилля проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності інших держав. Ухвалено чотири Женевські конвенції (1949 р.) про захист жертв війни: 1. Конвенція I: Про поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях. 2. Конвенція II: Про поліпшення становища поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельної аварії, зі складу озброєних сил на морі. 3. Конвенція III: Про поводження з військовополоненими. 4. Конвенція IV: Про захист цивільного населення під час війни.

Додаткові протоколи. До Женевських конвенцій були прийняті такі додаткові протоколи: 1. Протокол I: Стосується захисту жертв міжнародних озброєних конфліктів. 2. Протокол II: Стосується захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру. 3. Протокол ІІІ: Про введення додаткової розпізнавальної емблеми, який визначає додаткову розпізнавальну емблему Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Додаткова розпізнавальна емблема. У 2005 році було ухвалено Протокол ІІІ, який визначає додаткову розпізнавальну емблему Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Ця емблема має вигляд червоної рамки-квадрата на білому тлі, що стоїть на одній зі своїх вершин. Розпізнавальні емблеми Женевських конвенцій, включаючи додаткову розпізнавальну емблему, набули однакового статусу.

До жертв будь-якого збройного конфлікту (війни) належать:жертви збройних конфліктів (поранені та хворі).особи, які зазнали корабельної аварії (аварії літального апарата).безвісти відсутні особи.загиблі (померлі).полонені або інші особи, свобода яких обмежена через збройний конфлікт.цивільні особи, які перебувають у районі воєнних дій та на окупованій території Під захистом жертв війни розуміють забезпечення сторонами конфлікту міжнародно-правового захисту для вказаних вище категорій осіб і надання їм такого статусу, який гарантує гуманне поводження й унеможливлює насильство, знущання, глум тощо.

Запобігання порушення норм МГПВійськовополоненіВійськовополонені - це комбатанти, які опинились у полоні під час міжнародного збройного конфлікту, незалежно від їхнього стану - здорові, хворі або поранені. Поняття «поранені» і «хворі» стосуються як комбатантів, так і некомбатантів, які опинились у полоні. До військовополонених належать:а) особовий склад ополчення і добровольчих загонів, що входять до складу збройних сил;б) особовий склад збройних сил, що підпорядковується уряду, не визнаному державою, яка тримає в полоні;в) воєнні кореспонденти, постачальники, інші особи, які супроводжують збройні сили;г) члени екіпажу торгового флоту та цивільної авіації, партизани;д) населення неокупованої території, що взялося за зброю і ще не долучилося до регулярних військ, якщо воно відкрито носить зброю і дотримує законів і звичаїв війни.

Стосовно ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ МГП забороняє: зазіхати на життя і фізичну недоторканність; брати в заручники; зазіхати на людську гідність; без судового рішення засуджувати і застосовувати покарання. Усім пораненим, хворим і особам, що зазнали ї аварії корабля (літального апарата), незалежно від того, до якої сторони вони належать, у максимально можливій формі та в найкоротші терміни надають медичну допомогу й догляд. Поранених (хворих) армійців, які потрапили під владу ворога, вважають військовополоненими; до них мають застосовувати режим військового полону. Військовополонені перебувають у владі ворожої держави, а не окремих осіб або військових частин. Військовий полон — не покарання і не помста, це — тимчасове обмеження можливості брати участь у бойових діях.

Держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Військовополонені не можуть бути піддані каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можна застосовувати репресії. Військовополонені мають бути захищені від насильства і залякування, потрібно забезпечити повагу як особистості, так і честі. Кожний військовополонений під час допиту зобов’язаний повідомити своє прізвище, ім’я, звання, дату народження й особистий номер або іншу рівноцінну інформацію. Щойно припинені військові дії, військовополонені мають бути звільнені, якщо вони не підлягають кримінальній відповідальності за військові злочини.

Такими, що зазнали корабельної аварії або аварії літального апарата, вважають цивільних осіб і військовослужбовців зі складу збройних сил на морі, що зазнали аварії на морі або в інших водах у результаті нещасного випадку з їх судном або літальним апаратом, і які в цій ситуації не чинять ворожих дій проти воюючої сторони. Ці особи підлягають заступництву й захисту та мають право на гуманне поводження. Їм мають надати медичну допомогу в максимально можливому обсязі й щонайшвидше. Особа, безвісно відсутня, — людина, що зникла під час ведення воєнних дій і місцезнаходження якої невідоме. Загиблі (померлі) — особи, які загинули з причин, пов’язаних із веденням воєнних дій. Останки таких осіб, у тому числі й тих, хто не є громадянами держави, у якій вони загинули, потрібно поважати. Місця поховань таких осіб утримують й позначають так, щоб їх завжди можна було розшукати. Організація своєчасного виносу з поля бою та поховання загиблих і померлих військовослужбовців є одним із обов’язків командирів.

Стосовно цивільних осіб заборонено:чинити будь-які акти насильства, залякування або образи; уживати примусових заходів фізичного чи морального порядку, зокрема для одержання відомостей; застосовувати катування, тілесні покарання, проводити медичні досліди тощо;застосовувати колективні покарання;захоплювати заручників;депортувати цивільне населення з окупованої території. Найважливішим правилом четвертої Женевської конвенції, як і всього міжнародного гуманітарного права, є захист цивільних осіб під час війни, зокрема під час окупації.

Об’єкти, які перебувають під захистом МГП  Напад заборонено на медичні формування; санітарно-транспортні засоби; культурні цінності; Міжнародний правовий захист вільні, особливо небезпечні об’єкти й об’єкти цивільної оборони; санітарні зони та демілітаризовані зони. Усі медичні формування та персонал, які мають емблеми Червоного Хреста, Півмісяця та Кристала як захисний знак, зобов’язані наносити ці емблеми на прапори, будівлі, установи і майно рухомих медичних формувань, на нарукавні пов’язки, одяг і головні убори медичного персоналу. Персонал духовний, цивільної оборони та той, що призначений для охорони культурних цінностей, повинен мати посвідчення особи, що підтверджує їхній статус.

Особливо небезпечні об’єкти — обладнання чи споруди, що містять небезпечні сили: АЕС, греблі, дамби, руйнація яких може призвести до втрати контролю над руйнівними факторами і спричинити великі втрати серед цивільного населення. Об’єкти цивільної оборони — це сховища, які призначено для захисту населення (бомбосховища, протирадіаційні укриття, пункти управління тощо). Цивільними об’єктами вважають усі об’єкти, що не є військовими. У разі сумнівів щодо використання цивільного об’єкта у воєнних цілях його вважають цивільним. Санітарні зони (місцевості) створюють для захисту хворих і поранених, а також персоналу, на який покладена організація таких зон, управління ними і догляд за особами, що там перебуватимуть. Демілітаризовані зони — це зони, з яких за згодою обох сторін, що перебувають у збройному конфлікті, виведені всі комбатанти та мобільні бойові засоби. МГП спрямоване і на захист культурних цінностей. Але через російську агресію на території України руйнацій та пошкоджень зазнали сотні об’єктів культурної спадщини, серед них пам’ятки національного і місцевого значення. Знищено або пошкоджено вже більше ста релігійних споруд (православні храми, протестантські молитовні будинки, мечеті, синагоги).

 Захист дітей та жінок в МГППитання міжнародного захисту прав жінок і дітей в умовах збройних конфліктів є дуже актуальними і потребують розробки спеціальної конвенції тому, що під час таких дій найбільша кількість жертв серед мирного населення припадає саме на ці категорії. Виокремлюють два основних напрями міжнародно-правового захисту жінок в умовах війни: а) як частини цивільного населення; б) як жінок-учасниць військових дій. Перший напрям залежно від періоду початку й вирішення збройного конфлікту можливо диференціювати на: а) захист жінок від поганого поводження з ними стороною в конфлікті, у владі якої вони опинилися; б) захист жінок від наслідків військових дій. У другому напрямі виокремлюють: а) дотримання статусу жінок-комбатантів; б) поводження з жінками-комбатантами як з військовополоненими.

Захист дітей МГП передбачає особливу повагу. У дітей має бути право на: отримання освіти; возз’єднання сімей, які були розлучені під час збройного конфлікту; неучасть у воєнних діях до вісімнадцяти років; особливий захист до вісімнадцяти років навіть у разі, коли вони брали участь в бойових діях і потрапили в полон; евакуацію з району воєнних дій (за необхідності й за узгодженням з батьками чи з особами, які їх заміняють). Сторони, що перебувають у конфлікті, уживають усіх практично можливих заходів для того, щоб діти, які не досягли 15-річного віку, не брали безпосередньої участі у військових діях. Зокрема, сторони утримуються від вербування їх у збройні сили. Якщо ж такі діти попри все беруть участь у військових діях і потрапляють під владу супротивної сторони, вони мають особливий захист, незалежно є вони військовополоненими чи ні.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯУ яких міжнародних правових документах відображений захист жертв війни та цивільних об’єктів? 2. Охарактеризуйте розпізнавальні емблеми Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця та назвіть документ, який регламентує їх використання. Як здійснюють розпізнавання об’єктів, що перебувають під захистом МГП? 3. Які положення мають виключити помсту військовополоненим? 4. Що заборонено МГП стосовно цивільних осіб? 5. Що має налагодити на захопленій території окупаційна влада? 6. Яку емблему використовує медична служба ЗСУ під час збройних конфліктів та що повинен мати при собі її медичний персонал?