Презентація "Збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» ‒ подія європейського масштабу."

ЗБІРКА «СОНЯЧНІ КЛАРНЕТИ» ‒ ПОДІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО МАСШТАБУ.

Перша друкована збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети» вийшла , коли поет був уже відомим, і збірки від нього чекали. Тичина вже давно писав, і вже майже сім років друкувався в журналах – «перед виходом «Сонячних кларнетів» він мав уже чималий поетичний доробок, що міг би скласти першу,«передкларнетну» збірку»

Після виходу у світ першої — дебютної — збірки поезій Тичини «Сонячні кларнети» його почали називати князем поетів. Книга вразила сучасників письменника незвичайним небесним звучанням, неповторною ритмікою і оригінальною образністю. Кожен рядок збірки підтверджував, що в українську літературу прийшов геніальний поет.

Сучасний літературознавець С. Гальченко переконано стверджує: «Творча особистість Павла Григоровича Тичини була багатогранною і складною. Він належав до тих великих талантів, які, за словами самого поета, не «замикаються в магічні кола». а дослухаються до голосу людства. його поетичні твори в перші по- революційні роки викликали не тільки захоплення, але й заздрість і навіть озлобленість деяких читачів та соратників по перу». Дійсно, рання творчість Тичини — унікальне явище в історії національної культури, подія європейського масштабу.

В усіх довідниках та енциклопедіях читаємо: «Сонячні кларнети». А в Пісках, на батьківщині поета, зберігається раритетна тоненька книжечка з пишним соняхом на обкладинці і назвою — «Соняшні кларнети».

«Сонячні кларнети» — перша збірка поетичних творів Павла Тичини. Вийшла вона в Києві в приватному кооперативно-видавничому товаристві «Сяйво» наприкінці 1918 року тиражем 1000 примірників. До неї ввійшли оригінальні твори (всього 29), що друкувалися в періодиці у 1914-1918 роках; деякі твори, які ніде не друкувалися до появи в збірці («Не Зевс, не Пан…», «Цвіт в моєму серці», «Подивилась ясно…», «Світає…», «Туман», і «Вітер» із циклу «Енгармонійне», «Пастелі», «На стрімчастих скелях», «По хліб ішла дитина…», «Скорбна мати. І — IV», «По блакитному степу», «Війна. І — ІІ» та переспів вірша французького поета Анатоля Ле Браза «Колискова».

У 1920 році в київському видавництві «Друкарь» вийшло друге видання «Сонячних кларнетів». Письменник хотів включити до нього нові твори, але задуму не здійснив, поповнивши видання лише творами «О, панно Інно…», «Світає…», «А я у гай ходила…», «Хор лісових дзвіночків», (уривок із поеми) та «Зелена неділя». Художнє оформлення здійснив Олександр Лозинський.

Сприйняття Павла Тичини як національного поета знайшло широке поширення у колах української громадськості. Про це свідчать обставини третього виходу в світ «Соняшних кларнетів» у 1922 році. Як і перші два, назване видання тісно пов’язане з тогочасним життям. Тільки впродовж 1919‒1920 років біля сотні тисяч активних учасників визвольної боротьби в Україні виїхали за кордон, зокрема до Німеччини. Серед них значну частину складали представники наукової та культурної інтелігенції. Емігранти намагалися зберегти національну ідентичність і у 1922 році утворили Спілку об’єднаних громадських і добродійних українських організацій у Німеччині. До Берліну у 1923 році, вирвавшись з-під конвою більшовиків, потрапив і Роберт Лісовський ‒ ще один митець, знайомий і однодумець Павла Григоровича. Разом з ним Павло Тичина входив до київського літературно-мистецького об’єднання «Музагет». Саме в цьому місті, не без старання товариша, втретє друкується поезія «Соняшних кларнетів», орієнтована на широкі кола української еміграції.

Вчетверте «Соняшні кларнети» Павла Тичини побачили світ у 1925 році. Четверте видання вийшло без доповнень і налічувало п’ять тисяч екземплярів, вийшло воно у Харкові в Державному видавництві України. Із книги було вилучено твори «Зелена неділя» та «Війна. І — ІІ». Художник не встановлений. Це було останнє перевидання збірки за життя автора.

Перша група. Друга група. Третя група. ПОЕЗІЇ, ЯКІ УВІЙШЛИ ДО ЗБІРКИ, УМОВНО МОЖНА ПОДІЛИТИ НА ТРИ ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ. лірика з пейзажними і любовними мотивами. («Гаї шумлять», «О, панно Інно…», «Сонце» та ін.). Для них характерна образність та відображення розуміння законів природи.вірші, у яких розповідається про горе, яке принесла народу Перша світова війна («Хтось гладив ниви». «Іще пташки…».. У цих поезіях засуджується жорстокість і насильство. Поет майстерно передає найтонші настрої і почуття.тематично поєднується з другою — це розповідь про революційні події та їхні наслідки для України. Письменник із позицій власного розуміння добра і зла, справедливості й народної моралі осмислює, що несе революція українському народові («Одчиняйте двері», «По блакитному степу» та ін.)

Збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» відкрила низку «світлоносних книг» стала новим словом в українській літературі. В. Стус так охарактеризував її: «У світі «Сонячних кларнетів» людину було возвеличено в космічному масштабі, там існувала гармонія людини і всесвіту». Образ сонячних кларнетів виступає символом і вічно юної природи, і втіленням прагнень до всього сонячного, радісного. Поет висловлює мрію про щасливе життя. Його не полишала віра в прекрасне й світле навіть тоді, коли він бачив людське нещастя. В. Стус

Після виходу збірки «Сонячні кларнети» про П. Тичину заговорили як про видатного митця, найбільшого модерніста 20-х років ХХ століття, бо у ній було органічно й високомистецьки поєднано досвід новітніх європейських поетичних шкіл, насамперед символізму та імпресіонізму, з традиціями українського фольклору й стилями національного художнього мислення. Помітна і своєрідність символізму Тичини, який проявляється в постійному тяжінні до різноманітних видів «променистої» особливо згущеної в смисловому розумінні символіки. Найвиразніше це помітно у першому вірші збірки, з центрального символу якої і народилася назва книги. У ньому викладено основи світобачення поета, його уявлення загальної картини Всесвіту.

Автор розповідає нам новітній поетичний міф про Космос, точніше, про його верховне начало, що творить музику Сонячних Кларнетів: «Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух — лиш Сонячні Кларнети». А якщо і є в безмежних далях та глибинах Всесвіту якесь божество, то воно несумісне з авторитарним гнівом, насильством І несвободою. «Навік я взнав, що Ти не гнів, лиш Сонячні Кларнети!». Як бачимо, ліричний герой збірки по-своєму розуміє Всесвіт, який перестав бути для нього Божим володінням: Космос для нього сповнений танцями, музикою, ритмом Галактики, які нестримно рухливі, світлі, осяяні, безмежні в просторі і часі.

Герой відчуває, як «горять світи, біжать світи» чує «музичну ріку». плину у Всесвіті. У світовій поезії перших десятирічь XX ст. важко віднайти філософський символ такої яскравості, місткості й знадливої «таємничості». Здається, це лик самої вічно недосяжної краси і гармонії промайнув перед нашими очима…

Отже, винесений у заголовок книжки незвичний образ-символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами Всесвіту, що єднають людину з природою.

Як митець-новатор, Тичина творчо використовує у збірці досвід європейської поезії, сам шукає нові виражальні й зображувальні засоби. Філософська проблематика збірки складна: людина і світ, людина і природа, мистецтво і життя, ідеал гармонії людини з природою і Всесвітом, протест проти війни і жорстокої дійсності, відтворення романтичного ідеалу національного визначення.

«Насамперед музика» — цей заклик французького поета П. Верлена активно проводився у життя в модерністській поезії кінця XIX — початку XX ст. Теоретики і практики символізму не раз проголошували, що «поезія є внутрішня музика» і що «музика — скелет поезії». І П. Тичині вдалося зробити те, чого так довго і без особливих успіхів домагалися модерністи: він знайшов не бачений досі синтез словесних і музичних способів вираження. П. Тичина досяг такого синтезу саме тому, що «озвучував» поетичний твір не тільки через сонорику слова, а й через його семантику.

Основа художнього успіху П. Тичини полягає в тому, що він, опираючись на найосновніші досягнення поетичної форми кінця XIX — початку XX ст., зумів у символістських пошуках вибрати для себе найцінніше, піднести його на новий, вищий рівень. Одночасно поет зберіг те основне, чого не могли зберегти символісти, — образну сутність слова. Ось один із найпоказовіших прикладів такого «озвучування». Гаї шумлять —Я слухаю. Хмарки біжать —Милуюся. Милуюся — дивуюся,Чого душі моїй. Так весело. Гей, дзвін гуде —Іздалеку. Думки пряде —Над нивами. Над нивами — приливами,Купаючи мене,Мов ластівку.

Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи, мажорний настрій поета виразно відчувається у вірші «Гаї шумлять…». Простий, звичайний краєвид: гай, річка, хмарки в небі… Але під пером митця, що, крім великого поетичного обдарування, володів також хистом живописця й музики, ця картина постає дивовижно прекрасною. Поет чує повсюди казково-чарівні мелодії, бачить незвичайну красу. Митець добирає яскраві слухові та зорові образи: гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, неба край — як золото. Художню довершеність твору визначають також порівняння («купаючи мене, мов ластівку»), метафори («думки пряде», «мріє гай»), епітети («шепіт трав голублячий»). У вірші передається радісний, світлий настрій ліричного героя, його захоплення красою рідної землі.

Відповідь на питання, у чому полягає першопричина виняткової музикальності поезій першої збірки П. Тичини, слід шукати в природі людського обдаровання. Талант П. Тичини, у якому геніально поєднані абсолютний музикальний слух, здатність до синестезично-асоціативного сприйняття дійсності і найтонше відчуття слова — явище рідкісне. У своїй музикальності поет настільки самобутній, що його неможливо наслідувати. Він недоступний для епігонів найвищої кваліфікації. Крім того, музикальний талант П. Тичини — талант розвинений. Підхід автора «Сонячних кларнетів» до музики — це підхід не аматора (хай навіть і дуже здібного), а професіонала, який віддав музиці багато років життя. Звідси, очевидно, і походило бажання ввести в поетичний текст музику, бажання, яке призвело до справжнього мистецького успіху. У віршах поета поєдналися Музика, Поезія і Живопис. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили полотна, слова засяяли барвами. Внесений у заголовок книжки незвичний образ — символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними ритмами Всесвіту, що єднають людину з природою.