Презентація "Зеров Микола Костянтинович"

Зеров Микола Костянтинович (1890-1937)

Український літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії.

Дитинство Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім'ї вчителя місцевої двокласної школи Костянтина Іраклійовича Зерова. «Батько вчитель, потім — завідуючий городською школою, нарешті — 1905 року — інспектор народних шкіл, мати — з дрібного землевласницького роду Яреськів — з-під Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство» — пише Зеров в автобіографії.

Освіта По закінченні Зіньківської школи Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903–1908). У 1909–1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.

Микола Зеров. 1 травня 1915 рік Златопільська гімназія, середина 90-х років

Перші публікації 1912 року з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 року — ще й жіночої гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти.

13 лютого 1920 року вінчається із Софією Лободою

Зеров у Баришівці З голодного Києва Миколу Зерова запрошують на роботу до Баришівської соціально-економічної школи, де він працює близько трьох років. Усі вірші його збірки «Камена» (1924) написано саме тут. 1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти. Про лекції Зерова серед студентів ходили легенди. Одночасно викладав українську літературу в кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі.

Містечко Баришівка на Київщині, де Микола Зеров працював над віршем «До альбома» (1 березня 1922 року)

1921 року виходить збірка “Сонети і елегії” Автограф сонету М.Зерова “Соломея” з циклу “Образи і віки”, присвячений П.Филиповиу, 18.06.1922

1923 року до Києва повернулося чимало письменників, що об'єднались у рамках АСПИСу. Серед них вирізнялася літературна група, що її стали називати неокласиками, одним з лідерів якої був Зеров. У грудні 1923 року відбулася перша зустріч Зерова з Миколою Хвильовим, коли той приїхав до Києва у складі харківської письменницької делегації «Гарту». Неокласики влаштовують літературні вечори, на яких намагаються згуртувати мистецькі сили, аби спрямувати їх у річище конструктивної праці. Прагнення Зерова розробити спільну платформу для консолідації літературного процесу кваліфікується офіційною владою як замах на ідеологічну цноту панфутуристів та гартованців, що викликає різкий спротив. Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях.

Близько 40 письменників належали до угруповання “неокласиків”, але ядро складало “п’ятірне ґроно” – майстри найвишуканішого слова, найглибшої філософської думки, патріоти рідної мови: Михайло Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен (Освальд Бургардт)

Тепера інший час. Виходь з нори, Шукай стежок — од Лисої гори На верховини і шпилі Парнасу. Микола Зеров Музи на Парнасі

Арешт У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. На першому допиті він заявив однозначно: «До ніякої контрреволюційної діяльності я не причетний, а отже, співучасників назвати не можу». Пізніше з нього виб'ють інші відповіді. Тривалі й надзвичайно виснажливі допити слідчого Літмана, побудовані на погрозах і залякувані, призвели до бажаного для влади результату. 9 липня М. Зеров «розколовся». М. Зерова було засуджено на 10-річне ув'язнення.

Суд і заслання…Мука самоти… О, як у сяйві небо розкололось! А тиша мертва і нема мети. Враз бубонці: далеко хрипнув полоз,  І крізь сніжок, здається, чути голос: «Ще не покаявся? Не виправився ти?» 9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року. З документів відомо, що Миколу Зерова застрелив капітан держбезпеки Міхаїл Матвєєв.

3 листопада 1937 року Микола Зеров був розстріляний в урочищі Сандармох (Карелія)

Переглянута справа Ухвалою Військової Колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 року вирок Військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанова особливої трійки УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року скасовані, справу припинено «за відсутністю складу злочину». Соловки - місце ув'язнення М. Зерова

Лук’янівське кладовище м.Києва Кенотаф – (умовна могила) Миколи Зерова на могилі сина Котика, померлого в 10-річному віці від скарлатини

Тягар робочих літ наліг мені на плечі, Стих безтурботний сміх і споважніли речі, І голос чую я настирливо-шорсткий: «Лукавий наймите, а де ж доробок твій? Де плід твоїх трудів і творчості твоєї? Чи ж добре ти робив над чорною ріллею, Чи встигнеш, поки день скінчить свої жнива?» Як гірко слухати оті терпкі слова І як не заздрить вам і молодості вашій, Цій сповненій вина, і ненадпитій чаші, Цій гострій свіжості передсвітних годин, Цій смужечці зорі над тихим сном долин. До альбома

Микола Зеров ЧЕРНІГІВ Могутніх ферм мереживо прозоре, Залізний ляск і двоколійна путь В широкий світ непереможно звуть, Де йде життя і довгу ниву оре. Де Болдині дрімали тихі гори, Де плавав сіверський рибалка Круть, Б’ють молоти, нові часи кують І будять лугу займище просторе. А там, позаду, на валу міськім Біліють вежі, золотом густим Горять хрести — і тиша залягає. Плекаючи, що в давнині жило, Останні дні дрімотно досинає Олегів мужніх престаре кубло. 11.05.1930

Творчість «Камена» (перша збірка віршів) «Слово» «Київ» Монографія «Леся Українка» Курс лекцій «Нове українську письменство» Історико-літературні дослідження« До джерел», «Від Куліша до Винниченка» Сонети «Обри» та «Київ –традиція»