Презентація " Життєвий і творчий шлях Павла Тичини"

Тичина – це музика й барви, це чистота душі (О. Гончар)

Послухайте пісню гурту «Пиріг і Батіг» на слова Павла Тичини « Гаї шумлять…». Які емоції викликало у вас почуте?Гаї шумлять —Я слухаю. Хмарки біжать —Милуюся. Милуюся-дивуюся,Чого душі моїйтак весело.

А що ви скажите про вірш і про автора, прочитавши такі рядки?Все, що Ленін думав, мріяв —мов народжене дитя,втілюється у життя. Мудра партія — надіяй правда нашого життя. Торжествуй ти, Україно:високо знялись ми ввись!Прямо йдем ми — не навскіс. Бо ще здавна воєдиноіз Росією зрослись. Навстіж у Майбутнє брами…Що нам вітер! Що нам бриз!Ленін з нами, — Ленін скрізь!Ми з народами-братамиідемо у Комунізм. Навіть не віриться, що обидва твори написала одна людина – геній і блазень, модерніст із вишуканим, «музичним» письмом і автор наївних , навіть смішних пропагандистських віршів. Той, хто вижив у будинку «Слово», феномен доби, за словами Стуса. І все це — Павло Григорович Тичина.

Як же так могло статися, чи свідомим був його вибір? Чи міг він піти іншим шляхом? Давайте спробуємо розібратися разом.

Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (пращур був полковником, служив при Гетьману Полуботкові). Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти». Сім'я була багатодітна (народилося 13, зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали. Марія Василівна Тичина – мати поета.

Початкову освіту Павлусь здобув завдяки батькові вдома. Далі на нього чекав спів у хорі Єлецького й Троїцького монастирів.. Після цього семінарія. І, схоже, передбачався для нього життєвий шлях батька. Проте сам поет вирішив інакше. Переїхав до Києва, вступив до комерційного інституту, поринув у творче та громадське життя Тичина Павло Григорович, 24 роки, у студентському колі

Талановитий хлопець міг стати музикантом: грав на сопілці, флейті, гобої, кларнеті, бандурі та роялі. Як керівний диригентхору ім. Леонтовича об’їздив всю Україну

Автопортрет з приміткою від митця: «Дуже старий вийшов» Мав талант художника. Навчався у Михайла Жука

З усіх своїх обдарувань вибрав слово. Тендітний та вразливий, страшенно делікатний і страшенно релігійний, юнак починає писати вірші й потрапляє на суботи до Коцюбинського, де дрижачим, несмілим голосом читає їх у колі найкращих представників чернігівської інтелігенції. Його слухають з захопленням

Чи не нагадує вам Тичининська ніч пізній вечір Катерини Білокур, відтворений на картині «Квіти і берізоньки ввечері»?Що єднає ці твори мистецтва?Що ви «побачили», «відчули», слухаючи поезію?Давайте насолоджуватися разом!

З подачі Михайла Коцюбинського вірші юнака починають друкувати. Він стає відомим. Поезія Тичини – це поезія вітаїзму, поезія радости, щастя, захоплення, любови.

Його збірка «Сонячні кларнети» (1918) — літературний вибух. Він пише так модерново, яскраво й потужно, що навіть критики зараховують автора до найвизначніших ліриків світу! А стиль його називають «кларнетизмом».

«Кожне слово – мов клавіш. Кожне слово — мов інший звук, інший настрій. Все йде на нюансах. Цнотливо. Чисто. Без жодного зайвого слова, яке здатне зіпсувати все враження…» Станіслав Тельнюк О панно Інно, панно Інно!Я — сам. Вікно. Сніги... Сестру я Вашу так любив —Дитинно, злотоцінно. Любив? — Давно. Цвіли луги... О люба Інно, ніжна Iнно,Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги... Я Ваші очі пам’ятаю,Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий — я знаю. А хтось кричить: ти рідну стрів!І раптом — небо... шепіт гаю... О ні, то очі Ваші.— Я ридаю. Сестра чи Ви? — Любив... Михайло Жук “Чорне і біле”. У ролі білого янгола – перше кохання Павла Тичини Поліна Коновал, у ролі чорного - сам поет. Поліна та Інна Коновал. Це не поезія, це – музика!

Винаймаючи квартиру на вулиці Кузнечній у Києві, господаркою якої була Катерина Папарук. Павло заприятелював з її 16-річною дочкою. Ліда стала незамінною для нього: бігала в бібліотеку, стала першим слухачем, давала поради… Вони все ще звертались на «Ви», коли в щоденнику поет написав «моя» перед її ім'ям. Разом прожили 44 роки, а знайомі були пів століття. А це, скоріше , проза життя

Хто це спить на стосах непроданих газет у комірчині харківської редакції «Вістей» біля туалету? Хто ховає рукописи від пацюків у бак для білизни? Павло Тичина. Він щасливий. Йому тридцять, і він перший в Україні поет. То короткі часи розкоші, коли більшовики, заграючи з народом, подарували надію у вигляді політики українізації. Тичина ще може бути мрійником, філософом, орфеєм, генієм, який створював унікальні поезії світового рівня, що відзначалися особливою музичністю, кольором, формою та змістом.

За таке не карають. Поки…Поки…Поки. Спочатку ще не усвідомлює загрози й продовжує писати так, як пишеться. Він ще може присвятити публікацію Миколі Хвильовому, або вірш - студентам, загиблим під Крутами. На Аскольдовій могиліПоховали їх —Тридцять мучнів українців,Славних, молодих…На Аскольдовій могиліУкраїнський цвіт! —По кривавій по дорозіНам іти у світ. На кого посміла знятись. Зрадника рука? —Квітне сонце, грає вітерІ Дніпро-ріка…На кого завзявся Каїн?Боже, покарай! —Понад все вони любили. Свій коханий край. Вмерли в Новім ЗаповітіЗ славою святих. —На Аскольдовій могиліПоховали їх.21 (8) березня 1918 р.

Я покажу такії речів однокласовій ворожнечі,Я покажу всю фальш, всю цвільпартійно-борчих породіль. А братні зуби? Дружній зиск?Гнучка політика, як віск. Коли б були це генерали,ми б знали, що робить. А в тім то й річ, що це катиоднокласовії... (« До кого говорить?» 1925)Це дуже сміливо, дуже зухвало…І за поета взялися серйозно. Він сказав, що міг, і після цього почав згасати. Ленін-антихрист явився, мій сину, а ти проти мене. Треба боротись: ворог явився. («Чистила мати картоплю» 1926)

Відносна "відлига" завершилася у 1929-му – з процесу вигаданої більшовиками спілки визволення України. Далі почали приходити за одним, за другим. Переважно вночі, під ранок.  У Тичині оселяється страх, панічний страх арешту. Він щовечора лягає в ліжко з вузликом найнеобхіднішого.

У роки сталінських репресій, коли було знищено три чверті українських письменників, Павло Григорович уцілів ціною компромісу із власною совістю і талантом. За це отримув посади, нагороди, звання…Поет почав писати такі вірші, як "Партія веде", а кожен свій лист підписує : "Осяяний світлом Леніна і Сталіна".

Стиль епохи узяв гору над «кларнетизмом», але це не дало ніяких гарантій від переслідувань. Режим, який «обдарував» поета високими посадами й почесними нагородами, ніколи йому не довіряв. Його помешкання і державна дача (голови Верховної Ради УРСР) постійно прослуховувались. Тож навіть удома Павло Григорович не міг почувати себе затишно.

Євген Маланюк писав: «Від кларнета твого пофарбована дудка зосталась, в окровавлений жовтень свята повернулась весна»Зрікшись високої культури, прагнув імітувати слововжиток мас. І "Пісню трактористки" написав. І навіть подарував своїм односельцям трактор. Поет переступив межу, за якою уже було блюзнірство. За це отримав зливу критики й знущань. Олександр Олесь, який ще вчора піднесено називав поета генієм, дорікає :І ти продався їм, Тичино,І ти пішов до москаля?Правда - ваша, а біль – мій!

Юрій Семенко колись зазначив, що «комунізм — жахлива система! Поета П. Тичину, Україні Богом даного, золотокларнетного, Москва спотворила, перемучила в двісті розтерзаного советського віршороба Тичину…»

Павло Григорович досконало знав 20 мов, перекладав на українську мову з 40 мов. Двічі іноземна еліта висувала його на Нобелівську премію, але сам відмовився. Ой чи сам?У 12 томів вмістилося все творче надбання митця. Там не лише вірші, поеми, а й оповідання. Сам він у зрілому віці оцінив свій доробок скептично, мовляв, «усе вміститься на 50 сторінках». Але який скарб — ці сторінки!

«Радощі і чорну днину –Все я з вами розділю. Любите ви Україну?Я ще більш її люблю»…Навіть після десятиліть душевних терзань, духовної й фізичної смерті митця, душа його «Сонячних кларнетів» — чиста, світла і свята, яка відчуває Бога як всесвітню гармонію, як музику всесвітнього оркестру, — живе й житиме далі. Новотвори Павла Тичини. Акордитися, брунькоцвіт, весніти, гидь, голосодзвонний, зеленотіння, зласкавіти, неозориця, руніти, сонцебризний, юнитися, яблуневоцвітно, яснозоряно. Пісні на слова поета «Гаї шумлять...», “Там у тополі”, «Ви знаєте, як липа шелестить?», « Памяті тридцяти» та іші у репертуарі Л Тельнюк, М Бурмаки, А. Пивоварова, сучасних гуртів.

Не святий і не грішний. Я - просто людина. Його творчість ще довго вивчатимуть та аналізуватимуть. А також – злети й падіння його як особистості. Зрозуміти та зробити висновки – завжди складніше. Але це треба зробити. На майбутнє. Аби перед талантами не було подібних дилем, а була можливість творити, розкриватись і дивувати.

Добра, миру і спокою усім людям світу!