Причини та фактори, які провокують агресію дитини

Консультація для батьків:

Із  проявами агресії та насильства ми зустрічаємось вдома, у школі, на вулиці. На жаль, вони стали частиною нашого повсякденного життя. Усе частіше й частіше ми відчуваємо себе безпорадними, почувши із засобів масової інформації про прояви різного роду жорстокості.

Агресивність – це ситуативний, соціальний психологічний стан безпосередньо перед чи під час агресивної дії.

Агресивна дія – це прояв агресивності як ситуативної реакції. Якщо агресивні дії повторюються періодично, то в такому випадку ми говоримо про агресивну поведінку.

Агрествна дитина – це не тільки батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, але й нещасна дитина, яку ніхто не розуміє, не хоче приголубити і пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань, один із засобів психологічного захисту.

Такі діти використовують будь – яку можливість, аби штовхати, бити, щипати інших. Їхні вчинки часто мають провокаційний характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку, вони завжди готові розлютити маму, вихователя, однолітків. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися якомога довше, відмовлятися мити руки, збирати іграшки, поки не розлютить маму, не почує її крик. Після цього дитина сама готова заплакати, а заспокоїться лише тоді, коли мама почне втішати та приголубить її. Правда, дивний спосіб привернути увагу? Але для такої дитини це єдиний механізм зняття психоемоційного напруження.

У дітей, як і у дорослих, розрізняють вербальну й невербальну агресію.

Формами вербальної (словесної) агресії є : обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати у людини неприємні емоції.

Формами невербальної агресії є фізична і нефізична. Агресія фізична ‑ це безпосереднє спричинення болю іншим людям, що більше притаманна хлопчикам, має два варіанти. Перший ‑ це псування оточуючих предметів, а другий ‑ це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, паплюження, удари різними предметами тощо). Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.

Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.

Агресія нефізична виникає, як правило, у дітей дошкільного віку. Це передражнювання, пики та гримаси, демонстрація язика, різного роду жести з метою подражнити іншу людину.

Причини виникнення агресивної поведінки

У даний час агресивна поведінка в дітей зустрічається все частіше й частіше. Така тенденція має досить багато причин. Шукати їх слід у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах до дітей, також варто враховувати і природжені схильності.

Ряд учених указують на чотири причини агресії:

1.          агресія як інстинкт, що виникла у процесі еволюції та служить людині для збереження виду. Це природна агресія, необхідна в боротьбі за виживання. Такої думки дотримувалися Зігмунд Фрейд і Конрад Лоренц;
2.          агресія як реакція на фрустрацію, тобто стан, який характеризується хвилюванням, пригніченістю й є наслідком неможливості виконати намічену раніше мету або реалізувати важливу потребу. Іноді такий стан може призвести до невротичних розладів;
3.          агресія як звичка народжується з інтенсивних неприємностей, що часто повторюються, переживань, фрустрації, які супроводжуються сплеском негативних емоцій. Фіксації агресії при цьому у значній мірі сприяє взаємний вплив один на одного членів неформальних груп, темперамент людини та відсутність у неї толерантності;
4.          агресія як придбане бажання проявляється в емоційній реакції гніву. Ступені прояву гніву дуже різноманітні – від обурення та незадоволеності до злості.

Сьогодні більшість дослідників агресивної поведінки доходять висновку, що як правило, в її основі лежать незадоволені потреби дитини, такі як відсутність похвали, відчуття причетності до групи, відчуття своєї цінності та значущості.

Виникненню агресивної поведінки сприяють: пережитий досвід якої-небудь форми насильства (фізичного, психологічного, сексуального тощо; відчуття безпорадності, приниження, злості або відчаю, небезпеки, самотності, що наростає; схильність до девіації, залежності, протиправної поведінки ).

Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.

Причини агресивності у дітей майже завжди зовнішні. Прослідкувати їх можна у сучасній сім'ї. Атмосфера, що панує в домі, має величезний вплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресію.

Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї (бабусь і дідусів) у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості та агресивності.

На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. На жаль, частіше за все суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних вчинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.

Тож карати чи не карати дитину?

Не можна карати і сварити:

- під час хвороби або неповного одужання. Психіка людини у цей час дуже вразлива, реакції непередбачувані;

- під час їжі, гри, роботи, після сну та перед ним;

- одразу після фізичної чи душевної травми (падіння, бійки);

- коли дитина вже не справляється із страхом, неуважністю, лінощами, роздратуванням;

- у всіх випадках, коли щось не вдається;

- коли внутрішні мотиви вчинку вам не зрозумілі;

- коли ви самі стомилися, засмучені або схвильовані. У такому стані лють підказує неправильні кроки.

Ще одна помилка: батьки сварять дитину і стверджують, що вона ледар, боягуз, ідіот, негідник, нелюд. І дитина вірить. Будь- яке ствердження сприймається однозначно, ніякого переносного смислу.

Пам'ятайте, що фізичне покарання, погрози не сприяють успіху у вихованні. Вони є формами жорстокого поводження з дітьми та порушення їх прав. За це в окремих важких випадках передбачена кримінальна відповідальність.

Слід запам'ятати:

•              якщо дитину постійно критикують – вона вчиться ненавидіти;
•              якщо дитина живе у ворожнечі – вона вчиться агресивності;
•              якщо дитину висміюють – вона стає замкненою;
•              якщо дитина зростає у докорах – вона починає жити з почуттям провини.

    І навпаки:

•              якщо дитина живе в терпимості – вона вчиться сприймати інших;
•              якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе;
•              якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною;
•              якщо дитина зростає у чесності – вона вчиться бути справедливою;
•              якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям;
•              якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

Також важливою причиною бунтарської поведінки дітей є відштовхування дорослими. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.

Особливу роль також відіграє стиль виховання, якому притаманні ігнорування, нехтування, коли батьки майже зовсім не цікавиться дитиною, її досягненнями, захопленнями, не проявляють до неї любові, але при цьому дають максимум свободи.

Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є марне витрачання часу. На жаль, перегляд телевізора сьогодні – найпоширеніший спосіб заповнення вільного часу в дітей, але саме телебачення має серйозний вплив на формування агресивної поведінки.

Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей : вони сприяють бажанню наслідувати побачену раніше модель поведінки, а також підвищують рівень тривожності, який є причиною агресивних реакцій.
Сцени насильства, що показуються по телебаченню, викликають такі негативні зміни в особистості дитини:

•              сприяють формуванню агресивної поведінки та підвищують рівень агресії по відношенню до однолітків;
•              провокують агресивні фантазії;
•              притупляють нормальну емоційну реакцію на агресію та ведуть до переконання, що агресія є поширеним і соціально припустимим явищем;
•              руйнують сприйняття справжньої ролі насильства в суспільстві та сприяють формуванню відчуття загрози з боку зовнішнього світу;
•              заохочують дітей придумувати нові форми агресивної поведінки, які не були показані на екрані.

Для молодого глядача практично всі телепередачі мають освітній характер, під впливом телебачення в його свідомості формуються певна картина світу й інколи спотворений образ людини.

Викликають тривогу дитини комп'ютерні ігри, оскільки більшість із них наповнені агресією, насильством і руйнуваннями. Найбільш небезпечними прийнято вважати ті ігри, в яких гравець повинен боротися з різного роду страшними істотами, вести віртуальні військові дії.

Отже, аналізуючи вище сказане, ми розробили практичні поради для батьків стосовно профілактики агресивної поведінки дітей:

1.          Встановіть довірчі взаємини з дитиною; будьте доступним, чесним і послідовним; поважайте особистість дитини.
2.          Спілкуючись з дитиною, залучайте її до такої діяльності, яка б зменшувала внутрішнє напруження (прогулянки, рухливі ігри, танці).
3.          Розпізнавайте та підтримуйте позитивні риси дитини, заохочуйте до повторення бажаних вчинків.
4.          Розділяйте оцінку поведінки дитини та оцінку її особистості : "Я не вважаю тебе поганим, та твій вчинок - неправильний". Не зважайте на дії дитини, якщо бачите, що вона хоче маніпулювати вами.
5.          Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою, допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
6.          Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.
7.          Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі пригнічуємо своє роздратування, терпимо його, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
8.          Учіть дитину розуміти себе і інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби й захисту.
9.          Не бійтеся виявляти до своєї дитини любов, ніжність, турботу і повагу. Сприятливий психоемоційний клімат в родині – запорука здоров'я вашої дитини.