Принципи впровадження інформаційних технологій в систему загальної середньої освіти України та досвід впровадження ІТ в європейських державах.

Принципи впровадження інформаційних технологій в систему загальної середньої освіти України та досвід впровадження ІТ в європейських державах.

Відповідно до тенденцій, пов'язаних з глобалізацією світових економічних процесів, усе більш актуальним стає питання про напрям стратегічного розвитку України, її місце і функціональну роль у світі, оскільки країна має значні можливості для підвищення ефективності економіки за рахунок розвитку освітньої та науково-технічної сфери. Адже до початку ринкових перетворень в Україні існував великий науково-технічний потенціал, який з окремими науковими напрямами відповідав рівню найрозвиненіших країн світу, зокрема з математики, матеріалознавства, теоретичної фізики, хімії, біотехнологій, розробок оборонно-промислового комплексу, які, власне, зумовлюють сьогодні перехід людства до нового технологіч­ного укладу.

Нажаль, сучасний стан економіки і соціальної сфери, тенден­ції до деіндустріалізації країни, що виявилися в останнє десяти­ліття, якщо їх не подолати, прирікають Україну бути в світовому господарстві постачальником сировинних ресурсів і дешевої ро­бочої сили. За цей час промисловість втратила сотні технологій, а ринок високотехнологічної продукції промислового і споживчого призначення в Україні майже заповнений конкурентами зі Сходу і Заходу. Надалі очікується тільки ще жорсткіша конкурентна боротьби за все більш складні "цивільні" вироби і послуги.

Разом з тим сьогодення України характеризується змінами в технічній, інформаційній та економічних сферах, зумовленими перебігом історичних подій світового масштабу, коли питання, пов'язані з процедурами глобального обміну інформаційними ресурсами, набувають ознак проблеми національної безпеки.

Внаслідок інтенсивного впровадження інформаційних технологій, зростання питомої ваги безпеки інформації в гарантуванні національної безпеки держави інформаційний ресурс стає таким самим багатством країни, як і корисні копалини, виробничі і людські ресурси і, відповідно, підвищуються вимоги до нього. Тому основним моментом подальшого розвитку освіти, як головного фактора формування майбутнього нації, мають стати кардинальні зміни в самому змісті базової освіти, в методах та технологіях, на яких вона базується. Ці зміни мають бути віднесені до найважливіших стратегічних факторів, які зумовлюють реалізацію будь-якої мети або завдань держави, і зокрема базової освіти .

Але, все ж слід підкреслити думку про те, що питання інформаційного забезпечення системи загальної середньої освіти та органів державного управління освітою всіх рівнів є надзвичайно актуальним в сучасних умовах реформування освітньої галузі, формування державно-громадської форми управління освітою та впровадження політики якості освіти. Практичне вирішення даної проблеми для України означає необхідність проведення роз'яснювальної роботи серед громадськості [67], педагогів, державних управлінців щодо цілей і завдань зовнішнього оцінювання результатів діяльності системи освіти, а також створення мережі центрів моніторингу.

Питання управління, орієнтованого на забезпечення якості кінцевої продукції, а також інформаційного забезпечення, докладно досліджувалися у виробничій сфері, в корпоративних системах. Центральним елементом кожної сучасної технології управління якістю, у тому числі й управління якістю освіти, є збирання та всебічний аналіз інформації про стан ринку товарів і послуг, попит на продукцію (у даному разі - випускників навчальних закладів), конкуруючі фірми, організації (навчальні заклади), затребування даної продукції суспільством, запити та приховані потреби споживачів тощо.

Але багато фахівців у галузі інформаційних технологій вважають, що саме невміння використовувати інформацію в державному управлінні освітньою галуззю призводить до зниження його ефективності. На думку П.К.Одинцова , який здійснив огляд інформаційних моделей управління освітою у США, дана ситуація пояснюється тим, що більшість вищих чиновників не усвідомлює  й не бачить стратегічної ролі інформаційних технологій в удосконаленні та модернізації діяльності як окремих навчальних закладів, так і всієї галузі в цілому. Така позиція управлінських кадрів щодо модернізації системи інформаційного забезпечення сфери освіти є характерною не лише для США, але й для інших країн, зокрема для Російської Федерації та України.

Варто зазначити, що останніми роками в деяких постсоціалістичних країнах ставлення до питання про розвиток системи інформаційного забезпечення змінилося на краще. З цієї точки зору досить корисним є досвід Російської Федерації, де:

•                 затверджено низку нормативних документів стосовно удосконалення системи державної статистики. А саме: „Основные направления модернизации региональной системы образования на 2001-2003 годы.” , „Программа развития государственной статистической системы до 2005 г.” ;
•                 прийнято державні програми розвитку єдиного інформаційного середовища у сфері освіти („Развитие единой образовательной информационной среды (2001-2005 годы) ” );
•                 здійснено теоретичні дослідження та накопичено практичний досвід на різних рівнях державного управління ЗСО. У працях: С.Д.Каракозова  , А.Н. Майорова , Д.М. Полева та Д.Ш.Матроса та інші;
•                 взято участь у міжнародних порівняльних дослідженнях, що дало можливість використати світовий досвід інформаційного забезпечення освітніх систем та державного управління ЗСО
•                 Незважаючи на те, що в останніх державних документах України проголошена необхідність аналітичного, інформаційного супроводу управлінських рішень , створення системи моніторингу якості освіти та підвищення компетентності управлінців усіх рівнів реального втілення державному рівні цих ідей на поки що немає.
•                 Аналіз сучасного стану й тенденцій розвитку вітчизняного інформаційного простору, що проведений експертами Центру Разумкова, свідчить про те, що "рівень інформаційної безпеки України за окремими показниками наближається до критично низької межі, за якою - втрата демократичних принципів і норм, повернення до авторитаризму, міжнародна ізоляція України". Основу цієї ситуації складають внутрішні політичні та економічні фактори. Такий стан справ перешкоджає як розвитку освітньої системи України, так і появі новітніх технологій у сфері управління якістю освіти, оскільки ці процеси закономірно розпочинаються з детального різнобічного аналізу реального стану досліджуваного об'єкта, що можливо лише за наявності якісної управлінської інформації.

Отже, відсутність так званої управлінської інформації складає центральну ключову проблему управління освітньою галуззю в Україні, а створення сучасної системи інформаційного забезпечення та налагодження механізмів циркуляції інформаційних потоків стає одним з основних напрямів модернізації системи державного управління освітою, зокрема загальною середньою.

У другій половині XX століття людство вступило в новий етап свого розвитку - перехід від індустріального суспільства до інформаційного. Процес, що забезпечує цей перехід, одержав назву інформатизації.

Інформатизацію в широкому змісті слова можна розглядати як процес перебудови життєдіяльності суспільства на основі активного й повного використання достовірного, вичерпного й своєчасного знання у всіх суспільно значущих видах людської діяльності, що вимагають формування інфраструктури засобів нагромадження, зберігання, обробки й передачі інформації як найважливішого показника рівня науково-технічного розвитку будь-якої країни. При цьому інформація стає найважливішим стратегічним ресурсом суспільства й займає ключове місце в економіці, освіті й культурі.

Альтернативи інформатизації немає. Це об'єктивний етап соціального прогресу у всіх областях життєдіяльності людини. Говорячи про інформатизації варто розуміти, що це не тільки створення й розвиток технічної бази, це програмувальна зміна інформаційної основи функціонування різних суспільних систем і підсистем, заміна в припустимих межах паперової інформації людино-машинними діалоговими системами, створення нових, незрівнянно більш ефективних моделей діяльності людей.

У процесі інформатизації виникає ряд проблем, що гальмують її розвиток. Зокрема, - проблема психологічного характеру - не готовність населення до переходу в інформаційне суспільство.

Цей перехід у цей час ускладнюється низьким рівнем інформаційної культури населення, недостатньою комп'ютерною грамотністю, а звідси й низькими інформаційними потребами, а також відсутністю бажання їх розвивати.

Принципи, які відображають специфіку механізму державного управління інформатизацією загальної середньої освіти є:

1.              Принцип об’єктивності забезпечує дотримання природничих, суспільно-історичних закономірностей. Сутність його полягає в цілях, реалізації на практиці та аналізі результатів.
2.              Принцип законності полягає в нормативно-правовому забезпеченні цілей і завдань державної політики інформатизації освіти. Вимагає від представників освіти та представників органів влади різних рівнів виконання державних освітніх програм, завдань, зазначених у нормативно-правових  актах.
3.              Принцип детермінованості пояснюється належністю освіти до сфери соціального управління, що вимагає урахування закономірностей та потреб соціального розвитку, суспільних вимог, інтересів держави та реальних умов.
4.              Принцип компетентності (професіоналізму) управлінців. Від компетентності працівників освіти та управління залежить якість освіти та  управлінської діяльності.
5.              Принцип відкритості полягає у входженні загальноосвітніх навчальних закладів у світове інформаційне середовище.
6.              Принцип системності державного управління інформатизації освіти передбачає здійснення комплексного, системного державного управління різними складовими, аспектами й елементами системи ЗСО.
7.              Принцип науковості потребує при визначенні цілей, завдань, змісту управлінської діяльності використовувати результати наукових досліджень в галузі управлінської та освітянської діяльності.
8.              Принцип систематичності та зворотного зв’язку представляє собою процедуру оцінювання досягнутих результатів та встановлення зворотного зв’язку.

Основними функціями державного управління інформатизації закладів середньої освіти є:

Інформаційна. Передбачає збір інформації про стан функціонування системи.

Активізуюча.  Полягає в залученні до роботи вчителів, органи державного  управління освітою, бізнес-структури, громадськість з метою покращення якості освіти та управління нею.

Корекційна. Основа її - відстеження результатів освітнього процесу та коригування діяльності шляхом виправлення ситуації.

Кваліметрична. Визначення системи індикаторів і критеріїв оцінювання стану інформатизації.

Управлінська. Використання інформації з метою прийняття  виважених управлінських рішень, усунення недоліків, поліпшення якості.

Практично в усіх розвинутих країнах світу відбуваються процеси реформування освіти, її переорієнтація на навчання умінню самостійно добувати потрібну інформацію, виокремлювати проблеми й шукати шляхи їх раціонального вирішення. Засвоєння й узагальнення готових знань стає не метою, а одним з допоміжних засобів інтелектуального розвитку людини. Педагогічні системи не можуть у сучасних умовах, як на зорі минулого сторіччя, дозволити собі будувати навчання в основному на засвоєнні суми готових знань, на переливанні досвіду цивілізацій зі старої судини в нову.

Метою системи освіти в сучасних суспільствах є інтелектуальний та моральний розвиток людини, щоб людина не була бездумним гвинтиком тієї або іншої політичної, ідеологічної чи будь-якої іншої машини. Сучасному суспільству потрібна людина самостійно, критично мисляча, що вміє бачити і творчо вирішувати виникаючі проблеми. Таким чином, стратегічні напрямки розвитку освітніх систем у сучасному суспільстві очевидні: інтелектуальний та моральний розвиток людини на основі залучення її в самостійну діяльність у різних галузях знань. У ході реформ освіти у таких країнах світу як США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Канада та ін саме цей напрямок визнаний головним.

Країни члени Європейського Союзу проголосили пріоритетом на період до 2010 року приєднання всіх освітніх систем країн ЄС до Лісабонської декларації, яка проголошує загальну тенденцію інформатизації освіти у країнах Європи. На думку Європейського комісара з питань освіти і культури Європейської комісії Вів'єн Редінг „Одним з пріоритетів європейського співробітництва є використання мультимедійних та Інтернет технологій в рамках покращення якості освіти”. В.Редінг наголошує на необхідності оснащення якщо не всіх класів, то всіх шкіл найсучаснішими комп'ютерами та технологіями для того, щоб вчителі могли використовувати дані технології для покращення методів роботи та для того, щоб учні могли розширити власні горизонти пізнання через використання мультимедійних засобів у т.зв. необхідній критичній перспективі .

Для країн ЄС стало вже звичною нормою кожного року здійснювати загальний моніторинг доступу школярів та педагогів до мультимедійних технологій та визначати їх компетентності в даній сфері. Такі дослідження здійснюються в рамках міжнародних досліджень PISA та PIRLS, які здійснюють емпіричні дослідження та збирають необхідні дані на міжнародному рівні.

Дані, що збираються щорічно в рамках міжнародних порівняльних досліджень, свідчать, що рівень загальної комп'ютеризації шкіл у країнах ЄС дуже різниться залежно від країни. Більше того, близько 60% опитаних учнів з країн Євросоюзу стверджують, що вони ніколи не використовували існуюче обладнання у навчальному закладі. Як стверджує В.Редінг, загальні освітні цілі тільки тоді будуть досягнуті, коли завдяки технологіям буде відчутно поліпшено якість викладання та навчання. Важливо відмітити й те, що переважно європейські вчителі набувають навичок роботи на комп'ютері не під час навчання в університеті, а вже пізніше, під час підвищення їх кваліфікації (протягом різноманітних навчальних та тренінгових програм) та практичної роботи.

За даними досліджень, що проводились в 2009 році в країнах Євросоюзу на один комп'ютер припадало від 4 до 17 15-річних учнів. Ці дані свідчать, що комп'ютеризація дуже різниться залежно від країни.

Найбільший показник мають такі країни, як Греція та Португалія.

Найбільша кількість учнів на один комп'ютер припадає на Польщу. Тут, які в Україні, не всі навчальні приміщення оснащуються мультимедійними засобами, а створюються окремі комп'ютерні класи. Якщо ж розглянути дані, що свідчать про рівень наявності домашнього комп'ютера, то найкращі показники припадають на скандинавські країни – 90% учнів мають вдома комп'ютери. При цьому загальні пропорції наявності домашнього комп'ютера становлять 50% .

Також слід відмітити, що інформаційні та комунікаційні технології складають частину обов'язкової загальної навчальної програми більшості європейських країн. На рівні початкової освіти лише сім країн не включили ІКТ до обов'язкових навчальних програм (Італія, Болгарія, Чеська республіка, Латвія, Литва, Угорщина та Словаччина). В інших країнах ІКТ включено до базового навчального плану, зміст ІКТ впроваджується згідно двом різним підходам: перший – ІКТ можуть викладатись як окремий предмет, інший – можуть бути застосовані для викладання інших предметів.

Особливо слід виокремити другий підхід, який домінує у країнах Європи, який полягає в тому, що ІКТ використовують при викладанні різноманітних навчальних предметів на рівні початкової школи. Іноді в одній країні поєднуються обидва види впровадження ІКТ. Так, наприклад, в Греції ІКТ є одним з обов'язкових предметів у денній початковій школі з жовтня 2002р. У Франції також, починаючи з 2002 р., поступово почали впроваджуватись ІКТ у зміст обов'язкової освіти початкової школи, однак не як окремий предмет, а як засіб викладання інших навчальних дисциплін. У Великій Британії використовуються обидва підходи, де інформаційні технології можуть викладатись як окремий предмет, так і бути інтегровані через так звані крос-програмні комбінації. В Угорщині ж, наприклад, базовий навчальний план передбачає підготовку до життя в інформаційному суспільстві, однак ІКТ навчання не є обов'язковим. В Румунії ІКТ є предметом за вибором. Такі різні підходи відображають традиції та освітню політику різних країн в галузі впровадження як ІКТ технологій, так і навчання.

Для країн ЄС спостерігається значна різниця у частоті використання комп'ютерів серед різних вікових груп учнів. Так, наприклад, учні 9-10 років стверджують, що вони не дуже часто користуються комп'ютерами під час перебування в школі, в той час, як 15-річні – навпаки – регулярно користуються комп'ютером та мережею Інтернет. При цьому спостерігається велика різниця по країнах. Так, наприклад, 15-річні учні Франції, Німеччини, Бельгії стверджують, що вони у своїй переважній кількості майже ніколи на використовують комп'ютер у школі.

Якщо ж говорити про частотність використання Інтернет, то найбільші показники спостерігаються у Данії, Австрії, Фінляндії, Швеції та Ісландії .

Підготовка вчителів є також важливою сферою запровадження комп'ютерних технологій у контексті підвищення якості освіти у розвинених країнах Європи та світу. Цікавим є досвід країн, де ІКТ викладається як окремий предмет, або є засобом викладання інших предметів; вчителям нерідко допомагають спеціальні асистенти, що супроводжують комп'ютерне забезпечення навчального процесу, що є досить розповсюдженою практикою у системі шкільної освіти. Вищезгадані спеціалісти (асистенти) мають вищу університетську педагогічну освіту. За даними Всесвітньої доповіді  ЮНЕСКО у всьому світі зросла кількість застосування засобів та мереж цифрових інформаційних технологій у галузі освіти. На період 2006 р. більшість вчителів не було навчено ІКТ; вони досить обмежено застосовували їх у навчальному процесі, школи не були достатньо оснащені комп'ютерними засобами навіть у найбільш розвинутих країнах. Сьогодні перед педагогічною громадськістю світу стоїть проблема підготовки вчителів, що здатні працювати в умовах швидкого поступу інформаційних та комунікаційних технологій, хоча такі технології, як кінофільми, відеофільми, телебачення та радіо, продовжують відігравати велику роль в освіті всіх країн.

Сьогодні мова йде саме про цифрові технології, тобто синтез засобів, обладнання та систем передачі інформації. В наші дні інформаційні технології складають широкий спектр не тільки самих технологій, а й обладнання та сфер його застосування.

Вплив ІКТ на навчальний процес. Методи та технології. Ефективність застосування ІКТ широко досліджується вченими світу. Слід зазначити, що відділена передача знань через ІКТ спричиняє вплив на успішність учнів. Так, у 2000 р. в м. Хельсінкі (Фінляндія) було здійснено дослідження інноваційних методів навчання в рамках різноманітних дисциплін, в основі яких лежить практика застосування комп'ютеру. За даними джерела, завдання, що передаються через так званий „технічний канал”, такий, як телебачення, радіо, комп'ютерна мережа є ефективним засобом навчання. Застосування комп'ютерів впливає також на інтерес учня до навчання. При застосуванні так званого „конструктивістського” навчання учнів спонукають навчатись в насиченому інформаційному середовищі, що створює власне уявлення про нього та формує відповідні навички та компетенції.

Необхідно зазначити, що сьогодні в Україні також розпочато роботу по запровадженню комп'ютерних технологій у навчальний процес. В даному плані цікавий досвід існує у всесвітньо відомої корпорації INTEL, яка інвестує значні кошти в освіту у світовому масштабі та працює у 48 країнах. Зокрема, освітні програми та проекти INTEL спрямовані на розбудову доступу до ІТ та змістову частину запровадження ІКТ у навчальний процес. Особливу роль INTEL відводить підготовці вчителів. Як стверджує Голова Ради Директорів корпорації INTEL Крейг Барретт, «Ми повинні дати студентам та школярам всі необхідні вміння для побудови успішної кар'єри в майбутньому. Перш за все цими знаннями ми маємо забезпечити вчителів, щоб вони могли передати свій досвід школярам. Щоб від них відходив перший поштовх в майбутніх змінах в підходах та методах навчання. Технології дозволяють вчителям легко ділитись успіхами та досвідом по всьому світу. Вони дають розуміння того, що в реальності вже зроблено і що потребує особливих зусиль. За допомогою технологій можна змінити методи та підходи в освітній практиці, і це дозволить вчителям бути лідерами, лідерами в своїй галузі, в освіті».

На сьогодні INTEL має 7 міжнародних освітніх ініціатив, найбільша з яких – INTEL® Навчання для майбутнього. Дана програма охоплює 37 країн світу (серед них – 10 країн ЄС). За 5 років впровадження Програми підготовку за нею пройшли понад 3 мільйони вчителів, понад 21 000 тисяч з них – в Україні. Ця програма містить в собі світовий досвід ефективного використання ІКТ в освіті. В кожній з країн вона адаптується до Державних стандартів, містить новітні педагогічні технології та збагачується національним досвідом, який стає надбанням інших країн-учасниць. Програма є універсальною та підходить для навчання вчителів будь-якого фаху, які працюють з дітьми різного віку, може використовуватись як у класно-урочній системі, так і у позашкільній час. Результати моніторингу впровадження, який є обов'язковим у кожній з країн, свідчать, що 90% респондентів вважають її інноваційною, ефективною та рекомендують своїм колегам (Інформаційно-аналітична довідка «Про стан впровадження освітніх програм Intel в Україні, історію та перспективи взаємостосунків між МОН України та INTEL щодо розвитку інформатизації освіти України».

Розбудова інформаційного освітнього простору сьогодні потребує від молоді володіння сучасними ІКТ та вміння застосовувати їх у навчанні та повсякденному житті. Так, для країн Європейського Союзу та інших економічно розвинених країн світу застосування комп'ютерних технологій, розвиток дистанційних форм навчання, розвиток інститутів відкритої освіти є чи не найважливішими завданнями сьогоденних державних програм. Україна також проголошує важливим пріоритетом та стратегією курс на покращення якості освіти і, в першу чергу, ефективне запровадження інформаційних та комунікаційних технологій в освітню галузь, а досвід зарубіжних колег може стати цікавим джерелом освітньої практики та обміну інформацією, можливістю інтеграції українських освітян до сучасних світових технологій та освітніх процесів.