"Про хліб ми поговоримо сьогодні"

     Звучить пісня «А ми дівчата з України». Виходять учасники в українських костюмах із короваєм в руках.

З Олександрійських країв, квітучих лугів

Там де пісня летить над полями

Від хороших людей, та щасливих дітей

Любих гостей ми щиро вітаєм!

Шанобливо хліб підносим

І, вклонившись, щиро просим:

-Любий гостю наш, приймай

Олександрійський коровай!

Друзі. Про хліб ми поговоримо сьогодні

Бо він – усьому голова.

З давніх-давен в Україні невід'ємним  атрибутом весілля був коровай

Сценка

Мамо, мамо! А що це у нас так смачно пахне? О сину, це випікається весільний коровай.

       Весільний хліб свято шанують  та цінують . Нині під час офіційної церемонії одруження коровай на вишитому рушнику заносять у РАЦС, так само, як і під час вінчання — у церкву. Потім із весільним хлібом батьки зустрічають молоду подружню пару, тримають в руках коровай і бажають щасливого сімейного життя.   

Хліб - то достаток. Із давніх-давен у кожній родині хліб був у великій пошані.

Почесне місце посідає хліб у звичаях і обрядах українців.

 Хлібом відзначали будь-яку визначну подію в житті людини? Жодне свято не обходиться без паляниці.

Сценка.

Дівчина колисає дитину приспівуючи «Люлі, люлі спи дитя»

Заходять дівчата. В руках тримають хліб.

Доброго дня господарям цієї хати.

Вітаємо вас з народженням дитини. (Віддають хліб батькові)

Хай росте здоровим , ваше немовлятко.

Хай його оберігають з неба ангелятка

Хай Господь зішле дитині добру долю

І розкриє в ній мужню силу й волю.

(На фоні повільної мелодії  учениця говорить слова.)

Чи знаєте ви, як пахне життя? Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах… Це пахне хліб. Неповторний запах робить хліб живим, частиною душі кожного з нас. В усі віки хліб був обов’язковим атрибутом, що супроводжував найважливіші події в житті людини.

Та не завжди хліб був таким смачним та буденним.

 Є таке страшне слово – голод. Людина, яка пережила його, із жахом чує це слово. Страшний  голодомор в Україні 33-го року. Від голоду помирали і дорослі, і діти. Шматок хліба коштував стільки ж, як саме життя.

        Зростає колос золотий,

        Налитий сонцем й небом,

        Щоб ми вклонилися йому

        І багатіли хлібом.

        І кожен день, і кожну мить

        Дай, Боже, хліб насущний,

        Щоб ми могли у мирі жить,

        Щоб не були бездушні.

Сценка

Мамо, завтра на світанку я йду захищати рідну Україну.

Не ходив би ти, синку, у солдати. Нащо воно тобі.

Діди-прадіди боронили нашу землю від ворога, батьки та старші брати поклали свої голови за нашу рідну землю. І мій обов’язок піти захищати рідну Україну.

Да хоронить тебе, сину, Божа матір. Візьми цю хлібину, щоб голоду не знав поки нестимеш службу.

...Дні спливали повільно. А мати чекала все сина.

Чорний ворон знов кряче - провісник лихої біди.

На стільці сумувала мережана білим хустина…

Замітав вітер в полі останні солдатські сліди.

 1. Хліб став для нас засобом єднання людей тому, що ним діляться за загальною трапезою.

2. Хліб став для нас символом великої праці тому, що добувається в поті лиця.

3. Хліб став для нас супутником співчуття тому, що його роздають, ним діляться в усі часи бід.

4. Смак розділеного хліба не порівняний ні з чим.

Це велике щастя на землі,

Коли хліб вродив, шумить колосся…

Він – святий на нашому столі,

Споконвіку так вважати довелося.

Хліб – святий, живий, від нього сила

Від народження він з нами і до скону днів,

Новосілля, сватання , хрестини…

Чільне місце в Україні він посів.

Хліб – святий, наш символ і, по праву,

Це його цілуємо завжди,

Щедрістю, гостинністю і славою

В короваї нашому  цвісти