ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

Рейпаші І.О.

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

  1.1. Історіографія вивчення спадщини В.О. Сухомлинського

  1.2. Складові елементи педагогічної майстерності вчителя  

         початкової школи

  1.3. Особливості становлення педагогічної майстерності вчителів                                                                                      

         початкової школи як передумова формування їх професіоналізму

Розділ 2. ШЛЯХИ ОВОЛОДІННЯ ПЕДАГОГІЧНОЮ

                  МАЙСТЕРНІСТЮ ВЧИТЕЛЯМИ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

      2.1. Самоосвітня діяльність педагога

      2.2. Педагогічний такт та  стиль спілкування сучасного вчителя      

              початкової школи

      2.3. Особистісно-орієнтована педагогіка через призму праць

              В.О.Сухомлинського

      2.4. Зміст та аналіз експериментального дослідження

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…      …………………………  

ДОДАТКИ ……

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Виховання покоління, на долю якого ляже складне завдання розбудови незалежної, демократичної України, потребує оновлення широкого спектра проблем, пов’язаних з формуванням світоглядних орієнтацій особистості, розвитком її  свідомості, самостійності, активності. А тому система освіти і виховання на всіх її ступенях має ставити за мету формування особистості, яка усвідомлює свою незалежність до роду, етносу, краю, держави, особистості здорової і багатої фізично та духовно.

 Оскільки нині в центрі освітянської політики перебуває особистість, а сформувати таку особистість можливо за умов гуманізації та демократизації навчально – виховного процесу закладів освіти, то цілком зрозумілим є підвищений інтерес до педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського. Творчість В.О. Сухомлинського багатогранна, і кожне нове звернення до нього підтверджує її актуальність для непростого періоду модернізації освіти, періоду становлення особистісно-орієнтованої педагогіки. Для сучасної початкової освіти залишається багато цінних педагогічних надбань, які актуальні для виховання і навчання сучасного школяра. Всебічно розвинену особистість може виховати вчитель, який володіє високим рівнем педагогічної майстерності та професіоналізмом.

Система поглядів на зазначену проблему вчительської праці теоретично виважена та практично апробована у багатогранній педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.   До минулого, яке пов’язане із сьогоденням тисячами зв’язків, із яким Україна рухається у майбутнє, належить і постать видатного педагога  — учителя, гуманіста, творця.  Він  черпав витоки досліджуваної проблеми педагогічної майстерності у своїх попередників і знайшов  їх у  працях  Я.А. Коменського, К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка.

 Великий педагог значно обігнав свій час і зумів продемонструвати зразки педагогічної мудрості, які мають велике значення не тільки для практики сьогодення, а й для сучасної педагогічної науки. Його ідеї відповідають загально - цивілізаційним тенденціям розвитку, що все більше утверджуються і в Україні.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати погляди В.О. Сухомлинського на проблему педагогічної майстерності вчителя початкової школи  та проілюструвати  ефективність використання цих  надбань в навчально-виховному процесі сучасної початкової школи.

Для перевірки та реалізації мети дослідження, поставлено задачі:

• проаналізувати педагогічну спадщину В.О. Сухомлинського  з питань досліджуваної проблеми;
• з’ясувати сутність поняття « педагогічна майстерність » та визначити її складові;
• обґрунтувати шляхи формування  педагогічної майстерності вчителів  початкової школи;
• розробити та частково апробувати програму «В.О. Сухомлинський молодому вчителю ».

Об'єкт дослідження – процес становлення педагогічної майстерності вчителів  початкової школи.

Предмет дослідження – складові педагогічної майстерності: педагогічний такт, педагогічне спілкування, професіоналізм, гуманістична спрямованість.

У процесі написання дипломної роботи використовувався комплекс методів дослідження:

•   теоретичні: індукція та дедукція, аналіз і синтез; порівняння, класифікація, абстрагування, конкретизація, систематизація; узагальнення, ранжування;
•   емпіричні: педагогічне спостереження, усне опитування: бесіда, інтерв’ю; письмове опитування: анкетування, тестування; педагогічний експеримент, узагальнення незалежних характеристик, аналіз документів і продуктів діяльності, узагальнення передового педагогічного досвіду;
•   методи  математичної статистики.                                                            

Практичне значення роботи. Обгрунтовані шляхи оволодіння педагогічною майстерністю вчителями початкової школи на основі педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського можуть слугувати як методичні рекомендації для студентів – практикантів та вчителів початкової школи.

  База педагогічного дослідження: 

Робота складається з …. сторінок, 11 таблиць, список використаних джерел з 73 найменувань, 5 додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

 

 

  1.1 Історіографія вивчення спадщини В.О. Сухомлинського

 Сьогодні, як ніколи, потрібна докорінна зміна стилю  педагогічного  мислення,  реформування  змісту  конкретно - функціональної  готовності  сучасного вчителя реалізувати свої професійні та загальнолюдські обов’язки для формування духовного потенціалу молоді. Актуальність проблеми становлення та розвиток творчої особистості вчителя визначена завданнями національної педагогічної освіти, яка покликана підвищувати рівень педагогічної майстерності сучасного педагога. Питання творчої,  дослідницької  та  самоосвітньої  діяльності  педагогів  завжди була  предметом  особливої уваги як учителів - практиків, так і  багатьох видатних вчених [58, с. 38]. Система поглядів на зазначену проблему вчительської праці теоретично виважена та практично апробована у багатогранній педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського.   До минулого, яке пов’язане із сьогоденням тисячами зв’язків, із яким Україна рухається у майбутнє, належить і постать В. О. Сухомлинського — учителя, гуманіста, творця, науковця.  Він  черпав витоки досліджуваної проблеми педагогічної майстерності  у своїх попередників і знайшов  їх у  працях Я.А. Коменського, К.Д. Ушинського,  А.С. Макаренка.

 Великий педагог значно обігнав свій час і зумів продемонструвати зразки педагогічної мудрості, які мають велике значення не тільки для практики сьогодення, а й для сучасної педагогічної науки. Його ідеї відповідають загально - цивілізаційним тенденціям розвитку, що все більше утверджуються і в Україні [65, с.107]. Проблему підвищення педагогічної майстерності дидакт розглядав через низку всіх своїх праць. Проблема творчого вчителя початкових класів та підвищення рівня педагогічної  майстерності педагога  В.О. Сухомлинський порушує в багатьох  працях та статтях, серед яких : « Суспільство і вчитель», « Розмова з молодим директором», книгах « Сто порад вчителеві», « Методика виховання колективу» та багатьох інших.

Великий педагог у своїй  праці  « Моя педагогічна система »  звертав увагу на ідеї  особистісного підходу до організації навчання і виховання, загалом до роботи з дітьми та молодими людьми. У своїй педагогічній творчій діяльності  В.О. Сухомлинський возвеличував постать  вчителя,   педагога [7, с.124]. Він і в своїх творах, і в своєму особистому житті утверджував образ учителя,  якого і сьогодні чекає Україна.  Адже учитель — не  тільки носій  „ компетентностей ”,  вузький професіонал – предметник , а  й професіонал у високому розумінні цього слова.  Він має бути людиною, яка супроводжує процес самопізнання і саморозвитку дитини, скеровує й динамізує його відповідно до конкретних сутнісних задатків кожного школяра, учить їх учитися, застосовувати здобуті знання та інформацію. Важливою компетентністю вчителя є готовність, викладаючи конкретний предмет, органічно поєднувати навчальний і виховний процес, адже це найважливіша діяльність, що сприяє цілеспрямованому розвитку особистості.

Учитель також має бути добре підготовлений до сучасної соціальної ролі — виховувати людину, ефективну в національному і глобальному просторі. Говорячи про нову соціальну роль учителя, говоримо також і про значущість його морально - етичного образу. Ми повинні піднести значення моральних цінностей у нашому суспільстві, допомогти вчителеві у вихованні підростаючого покоління, виховувати власним прикладом, демонструючи високі показники моральності, позитивності, толерантності, але також і принциповості, відданості високим ідеям та ідеалам.

У книзі « Як виховати справжню людину » автор наголошує:  « У справжнього вчителя – найважче і найрадісніше життя , трепетно хвилююча і складна творчість, надзвичайно тонкі інструменти, які вічно вдосконалюються і якими він впливає на людську душу… Праця педагога  - це насамперед напружена праця серця, і  не лише тому,  що це праця серця, це й творчість розуму» [60, с. 200].

Творчість вчителя  В.О . Сухомлинський називає потужним стимулом і вершиною духовного життя людини, показником найвищого ступеня розвитку її інтелекту, почуттів та волі.  Одну з бесід книжки « Розмова з молодим директором школи » педагог так і назвав « Основні проблеми творчої  праці педагога ».  У ній Василь Олександрович розглядає актуальні аспекти  гармонійного злиття двох функцій педагогічної праці – викладу вчителем навчального матеріалу  з одночасним спостереженням за перебігом розумової праці учнів [62, с. 598].

У книзі « Сто порад учителеві »  педагог подає надзвичайно цінні поради молодим вчителям щодо підвищення рівня педагогічної майстерності, вдалій організації навчального процесу.  У нашій країні ідеал гуманістичного виховання блискуче реалізував у 50–60 роках XX століття В.О.Сухомлинський.  Український педагог вважав, що потрібно  створити в  державі культ — культ знань, культ освіти, бо засвоєння знань, освіта стають у сучасному світі основною складовою способу життя сучасної людини. І лише за такої умови ми прокладемо шлях до більш щасливого життя в Україні, яке достатньо повно відповідатиме сутності українського народу, гідно представлятиме Українську державу і в Європі, і в світі. Вчений вважав, що стержнем педагогічної майстерності є гуманний підхід до дитини.  Сучасним педагогам, вчителям слід звернути увагу на  системний гуманний підхід В.О. Сухомлинського і до дитини, і до організації її життєдіяльності.  Кожна виховна система базується на цінностях, які визначають напрям виховного процесу: на інтереси суспільства, держави чи на особистість (індивідуально-особистісний розвиток); на взаємини між учасниками процесу (авторитарні чи гуманістичні); на зміст виховного процесу. Уся освітня система керованої ним Павлиської школи була орієнтована на творення щастя кожного вихованця, доброго ставлення до дітей, створення умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості. Виховання полягає в тому, - стверджував він, - щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної з тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як перлину шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, лише її неповторну грань, - у цьому мистецтво виховання і навчання '' [65, с.119]. В  працях ученого ми знаходимо багато його висловів, обґрунтувань і описів практичної поведінки, коли він всебічно підходить до дитини: і в аспекті її розумових здібностей, і психічного, і фізичного стану. Він не розглядав дитину лише як учня, а ставився до нього як до гідної поваги і підтримки соціально-природної істоти. У нього дитина постає і як учень, і як син, і як онук, і як товариш, і як однокласник, і як трудівник, і як патріот, і як громадянин. Сьогодні нас особливо цікавить такий аспект, як дитина і суспільство, адже наше завдання, а ще більше — всього суспільства, — створити таку атмосферу, яка б спонукала кожну людину, а особливо дитину, до  самостійного засвоєння знань. У ціннісному й системному підході до дитини потрібно  ставити  на перше місце її гуманістичну складову як систему світоглядних орієнтацій, центром яких постає людина (дитина). Розвиваючи дитячу індивідуальність, В.О. Сухомлинський надавав великого значення людяності. У ''Школі радості'' вихованці осягали ази людяності.                                

Після глибокого вивчення спадщини В.О. Сухомлинського його принцип гуманізму можна уявити як струнку систему. Ця система включає систему блоків, кожен з яких – це  вимоги до діяльності вчителя як: систематичне піклування про всебічний, гармонійний  розвиток дитини,     любов до дітей і кожної окремої дитини, повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість,   віра в дитину як запорука педагогічного успіху, розуміння дитини – педагогічна емпатія,   бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини,   вміння розвивати у дитини почуття власної гідності, бути другом, мудрим порадником дитини. Він вчив педагогів створювати організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що “педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того, наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу ”.  Гуманістична складова є засадничою у формуванні загальнолюдських цінностей, цивілізаційних вимірів і стандартів якості життя. Сьогодні розвиток спеціальної освіти для дітей з особливими потребами починає поєднуватися із розвитком інклюзивної освіти, спрямованим на забезпечення якісної освіти, методико - соціальної реабілітації, інтеграції в суспільство дітей, які потребують особливої уваги від суспільства, як рівних серед рівних. Освітяни повинні намагатися максимально пропагувати педагогіку в суспільстві, з тим щоб забезпечити педагогічно грамотне, турботливе ставлення батьків до дітей, адже в сім’ї дитина абсолютно незахищена, і лише відповідальне батьківство допоможе зробити цей захист. Тільки підвищення педагогічної культури, розуміння дитини, гуманізація стосунків батьків і дітей дозволить створити сприятливі умови для розвитку дитини в кожній сім’ї та, відповідно, у школі.  У своїх творах педагог звертав увагу на середовищний підхід до освіти дітей як комплексу взаємопов’язаних компонентів, а не просто як сукупність частин, що їх оточують. Педагоги - вчителі повинні побудувати освітньо - виховний процес, щоб навчити їх володіти засобами, адекватними цим середовищам, навчити взаємодіям, „розмовляти” з ними відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дитини. Цей процес поширюється й поглиблюється, завдяки чому нам відкриваються нові теми й проблеми, нові виклики і в сучасних пошуках, і, відповідно, у спадщині педагога. В сьогоднішні роки суспільство буде розвивати українську педагогічну науку і практику разом з нашим сучасником. В.О. Сухомлинський — українець, і його спадщина є насамперед надбанням України, але його творчість належить людству. Так, твори педагога перекладають, читають і вивчають у багатьох країнах світу. Прихильники його ідей об’єднуються в організації, товариства, що носять його ім’я. У своїй діяльності вони поглиблено вивчають, популяризують ідеї педагога, розвивають їх у сучасних умовах, проводять конференції, читання й за їх результатами видають матеріали, збірники, присвячені широкому спектру актуальних тем і проблем [65, с.121]. До цих організацій належить перш за все Всеукраїнська асоціація В.О. Сухомлинського, а також Міжнародне товариство послідовників педагога (Німеччина), Уральська асоціація імені В.О. Сухомлинського (Росія). Дуже приємно, що у Китаї, де самого педагога дуже високо цінують, створено Всекитайське товариство прихильників вченого, досліджується його спадщина, працюють школи за системою дидакта. Маючи такі основи в педагогіці, які представлені ім’ям і творчістю В.О. Сухомлинського, ми зможемо підняти нашу Українську державу на той рівень розвитку, якого заслуговує наш трудолюбивий, мудрий і освічений народ. Творчі пошуки шляхів і засобів удосконалення професійної майстерності вчителів сучасної національної школи активізують пильну увагу до вивчення і використання багатої вітчизняної історико – педагогічної спадщини. Цінний внесок у теорію і практику підготовки вчительських кадрів зробив український педагог – новатор і вчений – експериментатор В.О. Сухомлинський. Початком педагогічної системи педагога, на наш погляд, є ідея гуманістичної спрямованості особистості вчителя й педагогічної діяльності в цілому.  Питання формування високих духовних якостей особистості вчителя посідають чільне місце в працях просвітителя. При цьому гуманістичну спрямованість особистості педагога він розглядав у двох аспектах: як основу духовного життя особистості та як важливий компонент професійної майстерності. Становлення поглядів діяча В.О. Сухомлинського з питань гуманістичної культури вчителя відбувалося на основі глибокого вивчення філософської, історико - педагогічної та сучасної йому науково - педагогічної літератури, спиралося на досвід відомих учителів - методистів та його власну практику формування високих професійних якостей учителів - вихователів Павлиської школи. На думку педагога - гуманіста, справжнього вчителя повинна відрізняти повага до особистості учня, його людської гідності. Дійсно моральний, гуманний підхід вимагає йти не від вихователя до дитини, а в усіх педагогічних діях виходити насамперед з інтересів і потреб особистості школяра. Ці новаторські для свого часу переконання науковця В.О. Сухомлинського знайшли відображення в його праці, до якої, на жаль, вкрай рідко звертаються сучасні дослідники, — „Етюди про комуністичне виховання” (1967). На наш погляд, ця праця, що узагальнює тридцятирічний досвід виховання школярів, найбільш яскраво й концентровано висвітлює педагогічне та людське кредо автора [65, с. 277].  В.О.  Сухомлинський був глибоко переконаний, що метою побудови нового суспільства й виховання людини, якій належить жити в цьому суспільстві, є турбота про духовне вдосконалення, постійне й нескінченне облагороджування людської природи, а отже, — турбота про людське щастя. Тому в учителеві він хотів бачити уповноваженого представника суспільства майбутнього, який покликаний прокласти новому поколінню за допомогою досконалої системи виховання шлях до щастя.  Головне завдання вчителя — сформувати в кожного вихованця розуміння, що щастя полягає в повнокровному житті з усім розмаїттям його виявів: „ Людину не може радувати щастя суспільства, якщо в неї немає особистого щастя, та й суспільне благо своєю кінцевою метою має щастя кожної особистості, кожної сім’ї. Думка про сенс і мету життя стане стимулом самовиховання тоді, коли в свідомості кожного майбутнє буде уявлятися як розквіт особистих здібностей, талантів, обдарованості ”. В.О. Сухомлинський застерігав учителів про небезпеку відходу від духовності у вихованні, підміни справжньої поваги до особистості дитини поблажливістю чи авторитетом грубої сили, оскільки і те, й інше є приниженням людської гідності. Але панівна командно - адміністративна система, метою якої було перетворення індивідуальності на „гвинтик”, а колективу — на знеособлені „маси”, не змогла змиритися з ідеями педагога-гуманіста. Особливо зневажливо представники офіційної освіти ставилися до його висловів про те, що „чуйність особистості до власного світу думок і почуттів, повага самого себе — все це в певних обставинах вимагає обмеження сфери впливу колективу на особистість. Принципово важливим він уважав також усвідомлення кожним учителем своєї відповідальності за долі молодих поколінь, розуміння того, що виконання ним педагогічної місії неможливе без опори на власні високі моральні якості [65, с. 278].   Багаторічний досвід роботи директором сільської школи привів педагога до глибокого переконання, що колектив учителів і колектив учнів невід’ємні один від одного. Вони створюють єдиний загальношкільний колектив, головною цінністю та рушійною силою якого є індивідуальність кожного його члена. При цьому він наголошував, що навчально - виховну роботу школи як вогнище освіченості й вихованості, центр багатогранного духовного життя втілюють передусім педагоги. Учений завжди закликав директорів і завучів шкіл знаходити, розкривати неповторні риси у вчителів, їхні задатки, здібності, захоплення, створювати умови для їхнього розвитку та, з огляду на це, будувати систему роботи з учительським колективом.  Ці переконання педагога - новатора лягли в основу створеної ним системи роботи з професійного вдосконалення вчителів Павлиської школи.

Провідне місце в змісті духовної культури вчителя, на думку  педагога, посідає його морально - естетична культура, сутність якої полягає в умінні створювати, підтримувати в навчально-виховному процесі школи атмосферу творчого співробітництва, гуманних і демократичних взаємостосунків. Важливу роль у створенні атмосфери творчого співробітництва в навчанні та вихованні педагог відводив захопленості вчителя своєю працею, всім тим, що вчитель робить разом з дітьми: „Шлях до серця дитини лежить через дружбу, через спільні інтереси, захоплення, почуття, переживання” [62, с. 394].  Особливого значення набуває приклад навчально-виховної діяльності вчителя — ставлення до свого предмета, кругозір, глибина знань, особисті захоплення, які пов’язані з предметом й одночасно ведуть дітей у світ, що далеко виходить за межі шкільної програми.  В.О. Сухомлинський, виходячи зі свого багаторічного творчого педагогічного досвіду, дійшов висновку, що вчитель повинен бути не тільки наставником, а й другом учнів, разом з ними переживати, радіти й засмучуватися. За його переконанням, емоційно - естетичною серцевиною морального обличчя вихователя в очах вихованців було співпереживання душевному стану дитини. Питанням виховання цієї здатності „відчувати серцем” — однієї з найвідповідальніших сфер удосконалення педагогічної майстерності — вчений приділяв виняткову увагу. Для В.О. Сухомлинського характерними були насамперед радість, щастя, життєрадісне світовідчуття. Справжня гуманність педагогіки полягала для нього в збереженні в житті школи радості та щастя, на які має право кожна дитина. Завдання вчителя — зрозуміти дитяче почуття та зробити все, аби розвіяти дитячу тривогу, дати дитині відчуття захищеності й спокою.   Якими засобами вчитель буде досягати цього в кожному конкретному випадку, залежить від його духовної культури, педагогічної майстерності. Принципово важливою складовою змісту духовної культури вчителя він вважав також творче ставлення до навчально-виховної праці. На його справедливу думку, це було зумовлено тим, що сам об’єкт виховання — дитина — весь час перебуває в стані змін, формування: „Між ідеєю, яку педагог втілює в свій задум, і конкретними людськими відносинами, які мають розкрити ідею, стоїть жива людина, її думки, почуття, переживання, воля”. Перед учителем постійно виникає необхідність творчого пошуку шляхів і засобів досягнення максимальної досконалості своєї діяльності. У зв’язку з цим дидакт вважав, що педагогічна творчість виникає тоді, коли в учителя народжується бажання бачити свою справу та її результати кращими, ніж вони є зараз [61, с. 425].  Елемент творчості обов’язково присутній у процесі, який В.О. Сухомлинський називав науковим передбаченням: „Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиліття, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь — у неграмотну няньку, педагогіка — у знахарство. Треба науково передбачати — в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть”[63, с. 239].

Теоретичні ідеї В.О. Сухомлинського з проблем формування духовної культури особистості та вдосконалення професійної підготовки як визначальних чинників ефективності професійної діяльності вчителя знайшли творче впровадження в різних напрямах організації навчально -виховної роботи Павлиської середньої школи. Удосконалення професійної підготовки вчителів керованої вченим школи здійснювалося в індивідуальних і колективних формах, різноманітними засобами, більшість з яких мали оригінальний, новаторський характер [65, с. 281].  Щорічно захищають численні курсові та дипломні роботи, присвячені використанню теоретичних ідей і досвіду В.О. Сухомлинського з проблем морального, трудового, екологічного, естетичного виховання учнів в умовах сучасної школи, літературно-педагогічній спадщині педагога-новатора, етнопедагогічним засадам дидактичної та виховної систем Павлиської школи, розвиткові дитячої творчості, роботі з подолання неуспішності з урахуванням рекомендацій видатного вченого тощо. Творче використання теоретичних знахідок і педагогічно цінного досвіду В.О. Сухомлинського з питань формування гуманістичної спрямованості особистості вчителя у практиці педагогічних навчальних закладів сприятиме вдосконаленню професійної підготовки сучасного вчителя, здатного виховувати молоде покоління на основі загальнолюдських цінностей гуманізму, добра й краси. Педагог велику увагу приділяв зростанню педагогічної майстерності вчителів. Переконливим свідченням цього є тематика засідань педагогічних рад Павлиської середньої школи: „Про педагогічне удосконалення уроку”;  „Про поліпшення методичної роботи в школі”; „В чому полягає культура педагогічного процесу”;  „Про удосконалення уроку”;  „Авторитет учителя”; „Про роботу вчителів над підвищенням свого ідейно-теоретичного рівня”; „Про підготовку до проведення системи уроків”; „Удосконалення методів навчання”;  „Про роботу методичних об’єднань”;  „Основні принципи наукової організації праці в школі”. Систематично на засіданнях педагогічної ради Василь Олександрович глибоко аналізував відвідані ним уроки. За матеріалами відвіданих уроків робив узагальнюючі доповіді: „Грамотність — запорука високої успішності учнів”; „Про науково-дослідну роботу”; „Робота педколективу із згуртування учнівського колективу”  [65, с. 478]. На засіданнях педагогічної ради традиційно аналізувався стан викладання окремих предметів та рівень знань учнів. Це значно сприяло підвищенню професійної майстерності вчителів школи. Відбувався зацікавлений обмін досвідом роботи з питань організації навчально-виховного процесу, і серед них: „З досвіду проведення творчих письмових робіт”; „З досвіду проведення індивідуальної роботи з учнями”; „Розвиток творчих здібностей школярів в процесі навчання” та ін.

Видатний педагог активно залучав своїх колег до участі в роботі семінару з педагогічної культури. Щомісяця проводили творчу дискусію з таких питань, як : „Жива природа і дитяча праця у вихованні людяності”; „Розвиток розумових здібностей в процесі навчання”; „Спадковість і розумові здібності”;   „Як працювати з дітьми, що мають уповільнене мисл ення”; „Формування особистого ідеалу людини”; „Мотиви діяльності і вчинків учнів”; „Учитель і учні (педагогічний такт)”; „Заохочення і покарання в школі”; „Уявлення наших вихованців про щастя”; „Чим живе вчитель?” [65, с. 479].

Упродовж року кожен учитель працював над методичною темою. Узагальнювалися результати роботи, розроблялися рекомендації, які успішно використовувалися учителями в навчально - виховному процесі. Велику роль у зростанні професійної майстерності педагогів відігравали створені в школі предметні комісії та методичні об’єднання. Василь Олександрович сам визначав теми їхніх занять. Видатний педагог був глибоко переконаний у тому, що фундамент успішного навчання учнів у середніх і старших класах закладається в початковій ланці. Тому над вдосконаленням професійної майстерності вчителів початкових класів працював надзвичайно багато. Наполегливо вимагав від них бездоганного знання теоретичного матеріалу, високої професійної майстерності у проведенні уроків, індивідуального підходу до учнів. З цією метою, розповідають вчителі, які працювали з педагогом, він проводив уроки в початкових класах, вчив педагогічної майстерності, наполегливо стежив, щоб учителі систематично поповнювали свої теоретичні та методичні знання, забезпечував необхідною наочністю та методичною літературою.  Учителям початкових класів спочатку важко давалося впровадження системи творчих письмових робіт. Педагог допомагав кожному в складанні творів, часто сам їх писав для вчителя, вчив обирати тему, складати план, підбирати образні вислови. Згодом вчителі настільки оволоділи вмінням складати з учнями твори, що могли поділитися своїм досвідом з колегами [65, с. 479].  

Велику увагу приділяв він урокам мислення на лоні природи. Багато працював над удосконаленням методики їх проведення. В будь - яку пору року він радив вести дітей на природу, вчити їх спостерігати за змінами, особливо звертав увагу на виховання любові до рідного краю. Видатний педагог високо оцінював роботу вчителя. Вчитель - досвідчений майстер педагогічної праці.  Особисті якості — велика любов до дітей, глибока віра в кожну дитину, уміння знайти індивідуальний підхід до кожного вихованця.  Педагогічний діяч підкреслював: „У вихованні людини дуже важливо бачити головне, провідне, вирішальне. Дитина, якій сьогодні сім років, яка несміливо переступає поріг школи і виводить у зошиті кружечки і палички, через десять років на наших очах стане громадянином. Це головніше за все і вище за все”.  Пам’ятаючи про це, педколектив Павлиської школи, яка тепер носить ім’я видатного педагога, всі зусилля спрямовує на виховання май-бутніх громадян України. Своє найголовніше завдання вчителі вбачають у тому, щоб кожен випускник школи став особистістю. Перші роки  професійної вчительської діяльності молодим учителям  потрібно присвятити для зростання педагогічної майстерності.  Читель має володіти величезним талантом любові до людей і безмежної любові до своєї праці й насамперед до дітей, щоб на довгі роки зберегти бадьорість духу, ясність розуму, свіжість вражень, сприйняття почуттів, а без цих якостей праця педагога перетворюється в муку.  В.О. Сухомлинський наголошував, що „виховання — це процес духовного спілкування між учителем і учнем”. Індивідуальна робота молодих учителів з безцінними архівними матеріалами допомагає їм опанувати цей складний процес. Гортаючи сторінки безкінечних праць педагога, молоді вчителі звертають особливу увагу на слова Василя Олександровича: „Кожен учитель повинен щоденно турбуватися про зростання свого авторитету з перших днів роботи в школі”  і наполегливо прагнути до цього .

 Творчість В.О. Сухомлинського з кожним роком залучає усе більш пильну увагу світової наукової і педагогічної громадськості як у нашій країні, так і за рубежем. Розроблена ним педагогічна система не тільки збагатила педагогічну науку новаторськими ідеями і положеннями, внесла вклад як у теорію, так і в практику навчання і виховання, але і стала значним, революційним етапом у розвитку вітчизняної педагогічної думки. Погляди і педагогічні надбання В.О. Сухомлинського набувають великої актуальності в наш час.   Висловлені дидактом думки щодо творчої особистості вчителя набагато випередили свій час, є актуальними, багатогранними і потрібними для сьогодення. Проблема підвищення педагогічної майстерності вчителя початкових класів в сучасних умовах набула ще більшої актуальності. 

Таким чином, з упевненістю можна стверджувати, що спадщина В.О.Сухомлинського стала невичерпним джерелом педагогічної  мудрості,  наснаги.  Доробок    великого педагога нині,  коли  ставляться  високі  вимоги  до  підготовки  вчительських  кадрів,  особливо  актуальний.  Погляди педагога на те, яким повинен бути справжній вчитель, рівень його педагогічної майстерності  не втратили своєї актуальності  і на сьогодні, про що  свідчить постійне звернення педагогів до його спадщини як до  невичерпного  джерела  педагогічної  мудрості.

 

 

 

      1.2. Складові елементи педагогічної майстерності    вчителя початкової школи

Процес підготовки майбутнього вчителя за своєю сутністю є процесом формування педагогічної майстерності. Тільки майстер, митець може бути справжнім учителем. Питання педагогічної майстерності розглядають сьогодні Ш.Амонашвілі, І.Зязюн, О.Савченко. Загально – педагогічні засади проблеми формування педагогічної майстерності вчителя вивчали І.Зязюн, Г.Сагач, Н.Кузьміна, О.Щербаков та інші. Педагогічна майстерність завжди була й буде центром притягання, еталоном, якого прагнуть досягти в своєму професійному становленні , працюючи за покликом, учителі. Є кілька підходів щодо визначення педагогічної майстерності [ 68, с. 19 ].                                              

Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності. Дослідники педагогічної науки  тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності [15, с.418]. У психолого -педагогічній літературі в даний час існують різні підходи до трактування  поняття "педагогічна майстерність". Проте  немає єдиного визначення, яке точно і повно розкриває його зміст та сутність. Так, наприклад, відомі педагоги М.І. Дяченко і Л.О. Кандибович тлумачать: «педагогічна майстерність – це високий рівень професійної діяльності вчителя. Зовні воно виявляється в успішному творчому рішенні найрізноманітніших педагогічних задач, в ефективному досягненні способів і цілей навчально - виховної роботи. Найбільш вдало, сутність педагогічної майстерності розкрита в «Педагогічній енциклопедії»: це «високе і постійно вдосконалюване  мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, що працює по покликанню і любить дітей. Педагог – майстер своєї справи – це фахівець високої культури, глибоко знаючий свій предмет, добре знайомий з відповідними галузями науки або мистецтва, що практично розбирається в питаннях загальної й особливо дитячої психології, який у досконалості володіє методикою навчання і виховання» [ 44, с. 355 ].

 Питання педагогічної майстерності завжди було предметом уваги багатьох вітчизняних і зарубіжних педагогів. Педагог А.І. Кузьмінський дотримується думки, що педагогічна майстерність — це досконале творче виконання учителем - вихователем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально - психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня інтелектуального й морально - духовного розвитку [31, с. 329]. Видатний педагог І.А. Зязюн дотримується думки, що педагогічна майстерність грунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає довільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані [43, с. 199].

Цінними для нашого дослідження стали дорогоцінні педагогічні погляди В.О. Сухомлинського, який  вважав, що секрет педагогічної майстерності полягає у знанні особливостей педагогічного процесу, умінні його побудувати і надати йому педагогічного руху.  Тому  оволодіння  педагогічною майстерністю доступне кожному педагогу, якщо він працює над собою, оскільки основою її формування є, перш за все, практичний досвід.  «Виховуючи інших, ми виховуємо, перш за все, і самих себе». – писав видатний педагог [ 27, с. 4 ].

Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність) [ 31, с.225  ]. Педагог – майстер своєї справи – це фахівець високої культури, глибоко знаючий свій предмет, добре знайомий з відповідними галузями науки або мистецтва, що практично розбирається в питаннях загальної й особливо дитячої психології, який у досконалості володіє методикою навчання і виховання. При будь - якому підході до визначення змісту педагогічної техніки та майстерності  постійно зберігається ряд елементів, а саме:  культура спілкування вчителя з учнями, саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутріш­нім самопочуттям, оволодіння увагою класу, виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога), володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо) [ 43, с. 158 ].

Аналіз педагогічного дослідження підводить нас до того, що педагогічна майстерність учителя складається з таких найбільш основних складових компонентів.

▪ Головна складова — духовність учителя. До того, як говорити про які – небудь механічні дії вчителя на шляху оволодіння педагогічною майстерністю, передусім варто зазначити: якщо людина хоче стати вчителем, майстром, то в неї має бути саме цей дух — дух учителювання. Тобто — бажання вчити. Бажання спілкуватися з дітьми. І якщо найголовнішими ліками в цьому складному житті для людини, головною радістю її існування може стати спілкування з дітьми, тоді є в ній цей дух, дух учителя. Отже, вона зможе стати Майстром .  Якщо такого вчительського духу в неї немає, то жодні поради з неї не зроблять Майстра.

▪ Ґрунтовне знання свого предмета. Справді, учитель, який знає свій предмет, залишається у виграші порівняно з учителем, який у ним не володіє. Але, що таке «знає»? Безумовно, учитель мусить володіти фактичними даними предмета в межах програми. Він зобов'язаний навчитися інтегрувати знання як у самому предметі (внутрішня інтеграція), так і багато знати з близьких предметів (зовнішня інтеграція). Він має знати різноманітні історичні дані, цікаві факти, приклади сучасного етапу розвитку науки, якої навчає учнів, філософію предмета  [ 4, с. 63  ].

 ▪ Розуміння мети і завдання навчання. Кожна епоха, різні історичні зміни в державі ставлять перед освітою нові завдання. На жаль, досвід спілкування з учителями дає мені право говорити про те, що багато вчителів не завжди знають, навіщо вони навчають своєму предмету. Не розуміючи цього, вони лише передають знання з теми, а відтак, і учні не в змозі збагнути, навіщо вчити даний предмет, що він дає для світосприймання.

   ▪ Уміння володіти технологією добору матеріалу до уроку, до теми. Часто на уроках викликає подив — учитель стільки всього розповів учням з теми уроку, дані так і сиплються на них. А наступного уроку вчитель обурюється: «Стільки всього їм розповів на минулому уроці, а вони, ледарі, не хочуть навіть повторити або вивчити». І так з уроку в урок. Такий учитель, знаючи багато чого зі свого предмета, не здатен навчити учнів. І все тому, що не володіє технологією добору матеріалу до теми, до даного уроку.

           ▪ Розуміння вибору форм навчання. В наш час поширена класно-урочна система навчання. Класична. Деякі кажуть — застаріла. Але як багато видів організації форм навчання можна «винайти» у цій системі! Не потрібно боятися, що учні не зрозуміють, не приймуть.  В.О.Сухомлинський розсунув межі класу і вивів учнів у поле, сад, на природу  [ 4, с. 64  ].

 ▪ Засоби навчання. Досвідчений вчитель інколи може в запалі вигукнути: «Гадаю, що можу навчати дітей у порожньому класі, без жодних пристосувань». І раптом виникає ситуація, коли технічні засоби навчання, які використовував учитель, відмовили. Як починає бракувати їх. Грамотний підбір засобів навчання, раціональний підхід до їхнього добору — майстерність учителя. Саме в цьому полягає педагогічна майстерність.

▪ Уміння чітко уявити собі, яким має бути результат навчання. Якщо вчитель розуміє, що нема потреби щоуроку домагатися конкретних знань, умінь і навичок, він по-іншому прогнозує результати навчання. Педагогічна прогностика — велика справа і, якщо Майстер навчився все робити не відразу, а поступово, поетапно, планомірно і розмірено, то від його роботи буде користь. Результат і мета навчання мають збігатися. Але кожен урок приносить свій результат. Це майстерність. І кожен повинен прагнути цього .

▪ Артистизм. Артистизм учителя полягає не в ефектному піднесенні «себе», виконанні своєї «ролі» учителя, а в справжній щирості спілкування з дітьми. Інтелігентному спілкуванні. Артистизм учителя — це глибинна людяність у всіх її проявах [4, с. 64].

▪ Режисура уроку. Кожен учитель — режисер свого уроку. Якщо він знає мету навчання в школі, розуміє, який внесок у це основне завдання школи вносить його предмет, він намагатиметься планувати свою діяльність упродовж усього періоду навчання і конкретно на кожному уроці, підкоряючи всю свою діяльність з учнями конкретній меті.

▪ Імпровізація. Імпровізація - одна з основних якостей учительської педагогічної майстерності. Є тема уроку, підібраний матеріал для викладання. Є чітко поставлена мета уроку. І на тлі цього запрограмованого сценарію ще є діти. Знання реальних можливостей дітей і вміння розвивати їхні здібності.

▪ Уміння дочекатися успіху в навчанні від кожного учня . Майстер має бути  терплячим і вірити в учня. Вірити не стільки у свій талант навчити кожного, скільки в те, що кожен обов'язково опанує твій навчальний матеріал. Терпіння вчителя  має бути безмежним!!!

▪ Кожен учень має отримувати задоволення від кожного уроку. Це не лише радість від отриманих ним знань, умінь і навичок. Це втіха і від спілкування з учителем, і від безлічі цікавої інформації, отриманої під час уроків [ 4, с. 65 ]..                                                                                                  

▪ Духовність. Духовність уроку — це віра вчителя в здібності кожного учня. Здібності різні, результати різні, але просування по шляху знання твого предмета має бути в кожного. І вчитель повинен у це вірити.

Таблиця 1.1. Основні складові компоненти педагогічної майстерності.

Виділимо в структурі педагогічної майстерності такі взаємозалежні елементи: гуманістична спрямованість діяльності, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка.

 

Таблиця 1.2. Складові елементи педагогічної майстерності .

До  складових  елементів педагогічної майстерності належать:

1.   Гуманістична спрямованість діяльності.  Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати  [43, с. 30].

2.   Професійна компетентність, професіоналізм.  Передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок). їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації), натхненність, розуміння проблеми, своїх міркувань. Професіоналізм педагога — це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань [15, с. 545].

Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мислити та діяти професійно. Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним.  Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних — любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби — основа його загальної та педагогічної культури [ 57, с.11  ]. Професійне знання – це фундамент становлення педагогічної майстерності. Зміст професійних знань складає знання вивчаємого предмета, його методики, педагогіки і психології [15, с.548].  Знання вчителя в області вікової, педагогічної, загальної психології і педагогіки обумовлюють наукове рішення складних питань теорії і практики підростаючого покоління, озброюють учителя закономірностями процесу оволодіння знаннями, уміннями і навичками в школі, формування особистості школяра, дозволяють визначити найбільш ефективні основи і методи подальшого удосконалювання навчально-виховного процесу. Психолого - педагогічна ерудиція забезпечує правильний вибір впливу на основі точного психологічного аналізу вчинку, факту або явища. 

3.   Педагогічні здібності.  Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.   Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його)[11, с.35].  Визначальною складовою частиною педагогічної майстерності є педагогічні здібності. В.О.Сухомлинський підкреслює, що педагогічні здібності – спеціальні, від них залежить оволодіння педагогічною майстерністю. Вчені різних областей наукового знання інтенсивно займаються зараз заглибленим дослідженням проблеми спеціально педагогічних здібностей, їхньої класифікації. Зусиллями видатного педагога знайдені сукупності властивостей особистості вчителя, що дозволяють йому домогтися в педагогічній діяльності найбільш високих результатів [22, с. 35].  

 У своїй педагогіній діяльності В.О.Сухомлинський акцентував увагу на наступних видах педагогічної діяльності:

- Дидактичні – це такі здібності, що складають основу умінь викладати матеріал учням доступно, цікаво, чітко, ясно. Володіючи дидактичними здібностями, вчитель зуміє виявити винахідливість, щоб викликати розумову активність школярів, внести в навчально-виховний процес щось нове, незвичайне, що торкає не тільки розум, але і почуття. Педагогічна майстерність вчителя не обмежується здібністю чітко і ясно, доступно передавати інформацію дітям. Воно виявляється в умінні «розбудити», «розбурхати» розум дітей.

  - Організаторські – виявляються, по-перше, у здібності організувати учнів, утягнути їх у різні види суспільно корисної діяльності, створити колектив і зробити його інструментом, за допомогою якого формується відповідна структура особистості. По-друге, це здібності, що дозволяють вчителю організувати свою власну діяльність. Точність, акуратність, дисциплінованість, відповідальне відношення до справи, зібраність – усе це ті якості особистості, що є наслідком організаторських здібностей [22, с. 36].

- Комунікативні – це здібності, що дозволяють установлювати правильні взаємини з учнями, що народжує в останніх довіру і доброзичливість, готовність йти разом з педагогом. Комунікативні здібності взаємодіють з організаторськими і разом забезпечують належний вплив на школярів, керування дитячим колективом, роблячи його ідейно спрямованим, зі здоровою суспільною думкою, із правильними міжособистісними відносинами.

- Перцептивні – це здібності, що лежать в основі уміння проникати у внутрішній світ дитини. «Потрібно вміти читати на людському обличчі, – говорив В.О.Сухомлинський, – на обличчі дитини... Нічого хитрого, нічого містичного немає в тім, щоб по обличчю дізнаватися про деякі ознаки щиросердечних рухів». Перцептивні здібності озброюють вихователя «другим баченням», умінням уловлювати тонкі і дуже складні питання психіки, бачити психічний стан школяра. Перцептивні здібності лежать в основі живого контакту вчителя й учнів, тому що і на уроці і на перерві вчитель живе помилками і здогадами дітей, їх знахідками й ідеями, і саме тому спрацьовує уміння бачити в людині все людське [22, с. 38].

             -   Суггестивні – це здібності за допомогою твердого вольового слова домагатися потрібного результату впливу, цей емоційно-вольовий вплив, що змушує учнів погодитися з установкою педагога, прийняти її. Суггестивні здібності – це здібності вселяти. Тому вони тісно зв'язані з авторитетом, вольовими якостями особистості вчителя, його переконаністю в правоті своїх дій і вчинків. Можна сказати, що між авторитетом особистості і суггестивними здібностями існує діалектичний взаємозв'язок. Але авторитет повинний йти від дітей. Авторитет «зверху», тобто нав'язаний, до вселяння не приводить, однією вимогливістю і твердістю впливу домогтися не можна.

-   Науково-пізнавальні (академічні) – це здібності до оволодіння інформацією, знаннями з відповідної області науки, що допомагає вчителю йти в ногу із сучасною думкою, детально, абсолютно вільно володіти навчальним матеріалом, творчо, послідовно підходити до проблемам, що ставить перед ними навчально - виховна робота.

Таблиця 1.3. Структура педагогічних здібності

Серед ведучих здібностей виділяють також емоційну стійкість і оптимістичне прогнозування.  Слід зазначити, що всі педагогічні здібності не виявляються і не діють ізольовано, вони тісно зв'язані між собою і доповнюють один одного, що породжує можливість компенсації відсутніх чи слаборозвинених здібностей іншими якостями особистості й особливостями психічних процесів. Тут можна згадати слова педагогічного новатора, що затверджував, що не можна будувати виховання нашого юнацтва в розрахунку на талант. «Потрібно говорити тільки про майстерність, тобто про дійсне знання виховного процесу, про виховне уміння. Я на досвіді переконався, що вирішує питання майстерність, заснована на умінні, на кваліфікації». Стати вчителем - майстром справа нелегка, але вивчитися майстерності можна [34, с. 39].

Отже, педагогічна майстерність – це високе і постійна вдосконалюєме мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, в основі якого лежать професійні знання, що формуються, уміння і здібності. У чому ж значення майстерності? Для чого ж необхідне його формування й удосконалювання? Насамперед, для того, щоб забезпечити високий рівень знань і навичок учнів, успішно вирішувати задачі навчально-виховної роботи. Саме тому необхідно підкреслити, що найважливішим показником педагогічної майстерності повинний бути високий рівень освіченості, вихованості і самостійності школярів, єдність освіченості і вихованості. Вчитель - майстер здатний так організувати навчально - виховний процес, щоб, з одного боку, домогтися максимальної активізації придбаних навичок дітей, а з іншого, – забезпечити рух зростаючого людини по шляху удосконалювання різних видів досвіду [ 34, с. 40].

    4.   Педагогічна техніка  (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.

5. Педагогічна технологія. Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємодії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом системи дій учителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності [ 34, с. 41].

Враховуючи  вищезазначене,  можемо  зробити  висновок,  що педагогічна майстерність є багатомірним поняттям.  Основними формами прояву педагогічної майстерності педагога є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, сукупність основних професійно - важливих особистісних якостей. Без педагогічної майстерності, педагогічна діяльність  педагога втрачає своє гуманне забарвлення й ефективність .

 

1.3   Особливості становлення педагогічної майстерності вчителів початкової школи  як передумова формування їх професіоналізму.

 Практика роботи педагогічних навчальних закладів з формування професійної майстерності вчителя переконує, що в умовах відродження національної школи, культури та самосвідомості народу вчитель , як творча особистість, робить педагогічний процес живим, багатогранним.  Зразком високоефективного вирішення проблеми педагогічної майстерності вчителя є педагогічна діяльність В.О.Сухомлинського.  Професіоналізм, на нашу думку, є головним  чинником успішності й ефективної  діяльності  особистості  в  будь - якій  сфері. Важливим  компонентом  формування  професіоналізму  вчителя  є педагогічна майстерність.  Від  напряму залежить рівень сформованості педагогічної майстерності вчителя. У «Великому  тлумачному словнику  сучасної  української  мови»  термін     

« професіоналізм» трактується як: «володіння основами  та  глибинами  якої-небудь професії» [14, с. 995]. Значно  ширше  тлумачення цього  поняття    знаходимо в «Соціально - педагогічному   словнику » : «Професіоналізм педагога – сукупність психофізичних, психічних та особистісних  змін,  які  відбуваються  у  людині  в  процесі  оволодіння  знаннями  та довготривалої  діяльності,  що  забезпечують  якісно  новий,  вищий  рівень розв’язання складних професійних завдань». Проблема  професіоналізму  взагалі  і  вчителя - вихователя  зокрема залишається  актуальною,  оскільки  діяльність  педагога  є  досить динамічною з погляду рівня соціально - економічного розвитку суспільства. А тому суспільство на певному етапі свого розвитку ставить все нові й нові завдання  та  вимоги  до  педагогів-вихователів.  З розвитком цивілізації дещо  змінюються, доповнюються  змістові  компоненти  професіоналізму  вчителя.  Питання становлення    вчителя – професіонала  завжди  були  в  центрі  уваги відомого на весь світ  педагога  В.О. Сухомлинського [9, с. 27].  Дана педагогічна практика дала можливість збагатити свої знання про шляхи підвищення педагогічної майстерності , про ефективність співпраці  з вчителями, які мають надзвичайно великий педагогічний досвід роботи вчителяі.  В.О. Сухомлинський неодноразово  наголошував,  що  освітньо-виховна діяльність  педагога – передусім  творчий  процес,  вияв  мистецтва.  Він писав: «Усяка  практична  діяльність,  що  прагне  задовольнити  вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно  людині  і  становлять  виключно  риси  її  природи,  це  вже мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, першим, вищим з мистецтв,  бо  вона  прагне  задовольнити  найбільшу  з  потреб  людини  й людства  її  душі  і  тіла;  а  вічно  передуючий  ідеал  цього  мистецтва  є довершена людина» [23, с. 35].

Поняття «педагогічна  майстерність»  тісно  пов’язане  з  поняттям «педагогічне  мистецтво». В Українській енциклопедії знаходимо таке  означення  поняття «мистецтво»: «Мистецтво – одна  із  форм суспільної  свідомості,  складова  частина  духовної  культури  людства, специфічний  рід  практично - духовного  освоєння  світу.  Мистецтво відносять  до  всіх  форм  практичної  діяльності,  коли  вона  здійснюється вміло, майстерно, вправно не лише в технологічному, але й в естетичному сенсі» [56, с.48].  Мистецтво  завжди  пов’язане  з  творчістю  людини  в  сфері практичної діяльності. Це особливо стосується педагогічної діяльності. Майстерність – це довершене  уміння  в  якій - небудь  галузі.  Великий тлумачний словник сучасної української мови так розкриває сутність слова «майстерний»: «Який  достатньо  знає  свою  справу;  умілий,  досвідчений. Який  усе  вміє  робити.  Який  відзначається  вправністю…  Зроблений, виконаний  дуже  вміло;  досконалий» [14, с.549].  Майстерність пов’язана  передусім  з  креативною  діяльністю  людини.  Необхідність прояву майстерності на кожному кроці діяльності стосується передусім педагога - вихователя. Бо він має справу з індивідуальностями своїх вихованців. І до кожного з них у процесі  спілкування  треба  виявити  творчість, мистецтво  дії, педагогічну майстерність. Педагогічна  майстерність  виявляється  не  в  теоретичних  знаннях,  а передусім в конкретній діяльності . У  науковій  літературі  можна  віднайти  різні  тлумачення  поняття « педагогічна майстерність ». Наведемо окремі з них.

Майстерність – найвищий  рівень  педагогічної  діяльності,  який виявляється  в  тому, що  у  відведений  час  педагог  досягає  оптимальних наслідків [31, с.410]. Педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистостей, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексійній основі [43, с. 165]. Педагогічна  майстерність – це  досконале,  творче  виконання педагогом-вихователем  своїх  професійних  функцій  на  рівні  мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості вихованців, забезпечення високого рівня їхнього інтелектуального й морально-духовного розвитку [39, с. 75].

Словник  педагогічних термінів тлумачить це поняття по-різному.  Педагогічна майстерність – комплекс властивостей особистості, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності;  характеристика високого рівня педагогічної діяльності; сукупність певних якостей особистості вчителя, які обумовлені високим рівнем його психолого - педагогічної підготовленості, здатністю оптимально вирішувати педагогічні задачі;  доведена до вищого ступеня досконалості навчальна та виховна вправність, що відбиває особливу відточеність методів і прийомів застосування психолого - педагогічної теорії на практиці, завдяки чому забезпечується високий рівень ефективності навчально - виховного процесу;   синтез педагогічних знань, умінь, навичок, методичного мистецтва та особистих якостей учителя; синтез індивідуально - ділових якостей і властивостей особистості, що визначають високу ефективність педагогічного процесу;   досконале творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва; як взаємодія почуття та техніки, що веде до цілісного,  образного впливу педагога на учня, перетворення дійсності [65, с.32].                                                                      Вельми оригінально розкрив сутність поняття педагогічної майстерності педагог В.О. Сухомлинський:  «Майстерність  і  мистецтво  виховання  всебічно розвиненої  особистості  полягає  в  умінні  педагога  відкрити  буквально перед кожним, отже, й перед найпосереднішим, найважчим вихованцем ті сфери  розвитку його  духу, де  він може  досягти  вершини,  виявити  себе, заявити про своє Я, черпати сили із джерела людської гідності, почувати себе не обділеним, а духовно багатим».                                                 Критеріями педагогічної майстерності  педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність). Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Необхідними умовами педагогічної майстерності є гуманістична позиція педагога й професійно значимі особистісні риси і якості.                Педагогічна майстерність – підвищує ефективність науково-методичної роботи вчителів, посилюють прагнення педагогів розвивати і застосовувати свій творчий потенціал, включатися в пошуки найефективніших шляхів реалізації завдань педагогічної діяльності [9, с. 29]. Пропоновані  означення  поняття «педагогічна  майстерність»  не виключають  одне  одного,  а  лише  доповнюють,  розширюють  сутність цього феномена.

   Помилковою  є  думка,  що  педагогічні  здібності,  педагогічна майстерність,  педагогічний  талант – це «дар  божий». Видатний педагог-новатор В. О.Сухомлинський, який  в  складних  умовах  своєї  педагогічної  діяльності  з  перевиховання педагогічно  занедбаних  дітей  наполегливо  шукав  ефективних  дій, спрямованих  на перевиховання складних  характерів  підлітків,  приділяв особливу увагу питанням формування майстерності педагогів-вихователів. Саме  він наголошував: «Майстерність не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає  таланту,  але  це  спеціальність,  якої  треба  навчатись,  як  треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта». В чому полягає таке навчання? Насамперед в організації характеру педагога, вихованні його поведінки, а потім в організації його спеціальних знань та навичок, без яких жоден вихователь не може працювати, тому що в нього не поставлений голос, він не вміє розмовляти з дитиною і не знає, в яких випадках як треба говорити. Не може бути хорошим вихователем той, хто не володіє мімікою, не може надати своєму обличчю потрібного виразу або  стримати  свого  настрою. Вихователь  повинен  уміти  організовувати, ходити,  жартувати,  бути  веселим,  сердитим.  Вихователь  повинен поводитися так, щоб кожен рух його виховував,  і завжди повинен знати, чого він хоче в даний момент і чого він не хоче» [60, с. 243]. У  наведених  міркуваннях В.О. Сухомлинського щодо  природи  й  змісту педагогічної майстерності  проглядається  своєрідна  програма  опанування педагогами  основ  педагогічної  майстерності.  Педагог плідно  поєднував  наукову  і  практичну педагогічну  діяльність.  Працюючи  багато  років  директором  школи,  він виконував  важливу місію  учителя  учителів. Стоячи  на  позиції  гуманної педагогіки, Василь Олександрович виявляв високий професіоналізм, який на  кожному  кроці  підкріплювався  майстерністю  високого  ґатунку[19, с.13]. Педагогічна  спадщина  педагога   залишається  багатющим  джерелом формування  педагогічної  майстерності,  а  отже  й  професіоналізму  цілих поколінь молодих учителів-вихователів.  У  цьому  плані  обмежимось  лише  змістовним  аналізом  окремих фрагментів  праць  В. О.  Сухомлинського – «Сто  порад  учителеві»  та «Розмова з молодим директором».

Суттєвою є думка педагога, що «мистецтво й майстерність педагога полягає в умінні поєднувати  сердечність  з  мудрістю». І  справді,  витоками майстерності є емоційно-духовна сфера діяльності особистості педагога [60,с. 419] . На кожній сторінці праці «Сто порад учителеві» молодий педагог  завжди  віднайде мудрі поради,  яким  чином формувати в собі психологічний, інтелектуальний фундамент становлення професіоналізму. Ось одна з таких порад: «Я завжди прагну не викликати в собі збудження, не нагнітати його, а давати йому розрядку. Що для цього потрібне,  як  уникнути  повсякчасного  примушування  стримувати  самого себе?  Найрадикальнішим  засобом  є,  по - перше,  переключення  енергії всього колективу, включаючи й учителя, на справу, яка вимагає духовної єдності,  колективної  творчості,  трудової  зосередженості  всіх  і  кожного, взаємного обміну інтелектуальними цінностями. Виходячи  з позицій  гуманної  педагогіки,  В.О.  Сухомлинський  давав  поради,  які ґрунтуються  на  знаннях  і  розумінні  дитячої  психології  й  упереджують появу конфліктів, приниження особистості вихованців. 

«Я ніколи, – писав Василь Олександрович, – не ставив незадовільної оцінки,  якщо учень не міг через  ті чи  інші умови, обставини опанувати знання.  Ніщо  так  не  пригнічує  дитину,  як  усвідомлення безперспективності: все, я ні на що не здатний. Зневіра, пригніченість – ці   почуття позначаються на всій розумовій праці школяра, його мозок ніби ціпеніє.  Тільки  світле  почуття  оптимізму  є  цілющим  струмком,  який живить річку думки… Ніколи не поспішайте з виставлянням незадовільної оцінки. Пам’ятайте, що радість успіху – це могутня емоційна сила, від якої залежить  бажання  дитини  бути  хорошою.  Турбуйтесь  про  те,  щоб  ця внутрішня  сила  дитини  ніколи  не  вичерпувалася.  Якщо  її  немає,  не допоможуть ніякі педагогічні хитрощі». Цей  приклад  переконує  нас  у  тому,  що  В.О.  Сухомлинський, турбуючись  про  формування  педагогічної  майстерності  і  врешті - решт професійної культури вчителів, не обмежувався певними рекомендаціями, повчаннями, порадами,   а  обґрунтовував,  передусім,  наукові  засади,  з  яких  має проростати  майстерність  педагога,  відбуватись   становлення  його професіоналізму. 

  Важливою  сферою  педагогічної  діяльності  вчителя, що вимагає прояву майстерності, високого професіоналізму,  є формування  і керівництво дитячим колективом. Адже діти  з 1-го класу стають членами первинного  колективу,  перебувають  в  ньому  впродовж 10 – 12 років. Від соціально - психологічного  здоров’я  такого  колективу  в  багато  дечому залежить  рівень  всебічного  гармонійного  розвитку  особистості  як  члена колективу.  Тому  керівництво  дитячим  колективом  вимагає  від  вчителя-вихователя  прояву  високої  майстерності,  професіоналізму,  педагогічної культури  в  широкому  сенс [18, с. 25] .

  В.  О.  Сухомлинський,  залишаючись продовжувачем  ідеї  видатного вченого А.С.  Макаренка  про  виховання  особистості  в колективі і через колектив, у своїх наукових працях («Методика виховання колективу», «Сто порад вчителеві» та  ін.) виказував глибокі думки щодо технологічних,  інструментарних  підходів  до  забезпечення  комфортних, гуманістичних  умов  для  того, щоб  колектив  сприяв  інтелектуальному  і духовному  розвитку  кожної  особистості,  завжди  стояв  на  захисті  членів колективу. У  своїй  фундаментальній  праці «Розмова з молодим директором» педагог також  акцентує  увагу  на  важливості  формування педагогічної  культури  і  професіоналізму  вчителів-вихователів.  Розглядаючи поняття «педагогічна культура», В.О. Сухомлинський образно  змальовує  широку  палітру  цього  феномена.  На  конкретних прикладах  розкриває  змістові  компоненти  поняття «педагогічна культура», окреслює шляхи  і  засоби піднесення професійної  культури  у процесі  провадження  навчально-виховного  процесу. «Педагогічна культура  вчителя  і  всього  колективу, – робить  висновок  Василь Олександрович, – один  з  головних  моментів  керівництва  навчально-виховною  роботою… Піклування  керівника  школи  про  педагогічну культуру – один  із  стимулів  розвитку  колективної  думки,  колективної творчості».

  Поняття «педагогічна  культура», «майстерність», «мистецтво», «професіоналізм» – категорії взаємообумовлені, взаємопов’язані. На наш погляд,  професіоналізм  виступає  інтегративною  категорією  в  освітньо-виховному  процесі.  В.О. Сухомлинський,  дбаючи  про  формування професіоналізму  вчителів - вихователів,  наголошував,  що  важливим витоком цього процесу є оволодіння засадами педагогічної майстерності. Адже педагоги покликані творити, формувати найбільшу цінність нашого буття – Людину. Тому Василь Олександрович наголошував: «… в наших руках найбільша з усіх цінностей світу – Людина. Завдання  керівника школи полягає  в  тому, щоб творче ядро, одухотворене цією ідеєю, надихало всіх учителів. Тільки той, хто вірить у Людину, може стати справжнім майстром». А отже,  одночасно  зможе  піднятися  на  вищу сходинку  своєї  діяльності – професіоналізм. В.О. Сухомлинський вважав, що основними формами прояву педагогічної діяльності будь-якого педагога є рівень оволодіння педагогічною майстерністю та педагогічним досвідом людства, сукупністю основних професійно-важливих особистісних якостей [22, с.6].

                     Рівні оволодіння педагогічною  майстерністю

 

Таблиця 4. Рівні оволодіння педагогічною майстерністю.

▪ Елементарний рівень майстерності характеризується наявністю тільки окремих професійно значущих якостей. На цьому рівні педагог,  як  правило,  спирається  на  досвід  викладачів-майстрів.

▪ Базовий рівень – вчитель вже володіє основами педагогічної майстерності: гуманістичною спрямованістю, побудовою відносин з учнями, колегами на позитивній основі. Процес навчальної діяльності  побудований методично правильно.  

▪ Досконалий  рівень  –  характерні  чітка  спрямованість  дій вчителя , їх висока якість, співпраця в спілкуванні, планування і організація діяльності на тривалий час з метою розвитку особистості,  самокритичне  ставлення  до  власного  досвіду,  самовизначення позитивних і негативних сторін у своїй педагогічній діяльності.

▪ Творчий рівень є найвищим у педагогічній майстерності. Педагог ініціативно і творчо підходить до професійної діяльності, є організатором різноманітних ідей, заходів.  Він  здатний  відходити  від  традиційних  схем, швидко вирішувати проблемні ситуації. На даному етапі яскраво виявляється  індивідуальний стиль діяльності [22, с.21]. Праця вчителя як найскладніша психічна діяльність багатовимірного простору складається із трьох взаємозалежних структурних вимірів готовності до самореалізації та самовдосконалення: особистості вчителя з наявною позитивною «Я-  концепцією»; педагогічної діяльності як компонента мотиваційно- спрямованої сфери; педагогічного спілкування як комунікативної підструктури зі здатністю до ціле покладання та самовладання. Таким чином, для вчителів, що здійснюють свою професійну діяльність у створеному творчому навчальному середовищі, характерна спрямованість на реалізацію « само» - самоосвіту, самооцінку, самовдосконалення, тобто перебудову своїх особистісних якостей. Учитель виступає активним творчого освітньо – виховного середовища, яке, в свою чергу, надає можливість педагогу не лише постійно збагачувати внутрішню інформаційну базу, а й осмислювати досвід професійної діяльності.                                                                                

Отже, проблема вчителя є глобальною в контексті українського державотворення. Потрібна докорінна зміна стилю педагогічного мислення, реформування змісту конкретно – функціональної готовності нинішнього педагога реалізувати свої професійні та загальнолюдські обов’язки для формування духовного, морального та розумового потенціалу учнів. Професійний розвиток особистості пов’язаний із розвитком особистості, а також із засвоєнням нового досвіду, знань, умінь.  Повноцінна підготовка вчителя вважається  дієвою, якщо вона доповнюється постійним прагненням до професійного зростання.

РОЗДІЛ 2.

ШЛЯХИ ОВОЛОДІННЯ ПЕДАГОГІЧНОЮ МАЙСТЕРНІСТЮ ВЧИТЕЛЯМИ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

 

 

2.1. Самоосвітня діяльність педагога

Важливою формою і запорукою успішної практичної діяльності педагогів є  процес  самоосвіти. Потрібно зазначити, що на нинішньому етапі розвитку суспільства сучасному вчителеві вкрай важливо вивчати,  узагальнювати, критично переосмислювати і творчо використовувати найкращі здобутки педагогічної спадщини минулого з питань самоосвітньої діяльності вчителя. У цьому контексті особливої актуальності набуває теоретико – педагогічна спадщина видатного українського педагога, дидакта В.О. Сухомлинського [16, с.40]. Успішне досягнення цієї мети залежить від особистості вчителя , який має орієнтуватися на постійний особистісний і професійний саморозвиток, оволодівати інноваційними технологіями організації навчально-виховного процесу. Однією із тенденцій розвитку системи педагогічної освіти є розширення самостійності педагогічних кадрів, що передбачає самостійний пошук і засвоєння вчителем нової інформації, організацію діяльності, яка спрямована на власний самостійний розвиток. Це зумовлює чітку організацію самоосвітньої діяльністю вчителів, що була б різноманітною за формами, мала б принципово нову мотивацію [450, с.30].      Актуальність проблеми розвитку вчителів початкових класів та їх готовності до самостійної пізнавальної діяльності зумовлена також необхідністю забезпечення безперервної освіти та самоосвіти педагогів протягом усього життя. Дидакт у своїй педагогічній діяльності дотримувався такої думки, що проблема розвитку самоосвітньої діяльності вчителів початкових класів має важливе значення, оскільки така діяльність виступає засобом пізнання і розвитку інтелектуальних і професійних можливостей особистості актуалізує педагогічний потенціал і сприяє формуванню фахівця відповідно до вимог інформаційного суспільства, формує уявлення про самоосвітню діяльність як про особистісну і суспільну цінність, і в той же час  як про одну із найважливіших цілей у всіх сферах діяльності[72, с.2]. Самоосвіта розглядається з різних сторін: як самостійно спрямований пошук з метою задоволення підвищеного стійкого інтересу до пізнання конкретної сфери людської діяльності, як особливий спосіб організованого отримання знань, який ґрунтується на систематичній роботі, як усвідомлена, цілеспрямована, планомірна неперервна самостійна робота педагога щодо підвищення власної педагогічної майстерності, як цілеспрямований процес самостійного оволодіння цілісною системою знань,  вмінь, навичок, поглядів і переконань, прогресивного досвіду в педагогічній діяльності під впливом особистих і суспільних інтересів. Видатний педагог розглядав самоосвіту вчителя як добровільна, систематична, самостійна діяльність вчителя, яка спрямована на розвиток пізнавальних можливостей і здібностей, набуття професійних знань, умінь, навичок та компетентності в педагогічній сфері [67, с. 35]. 

 Самоосвітня діяльність, за В.О. Сухомлинським,  може бути представлена як система знань, яка включає такі основні компоненти:

1. Освітній компонент – оперування вміннями та методичними прийомами і технологіями, які використовує в своїй професійній діяльності будь – який високоосвічений вчитель початкових класів.

2. Науково –  методичний –  аналіз наукових досліджень, вивчення методик і технологій , передового педагогічного досвіду відомих педагогів, особистого досвіду професійної діяльності.

3. Науково – дослідний – оволодіння новими знаннями , способами вирішення педагогічних завдань, створення власних методів і засобів професійно -  творчої самоосвітньої діяльності [41,с.9].  

Таблиця 2.1. Основні компоненти самоосвіти

У процесі власного дослідження  щодо шляхів саморозвитку видатний педагог В.О. Сухомлинський прийшов до висновку, що розвиток самосвітної діяльності вчителя початкових класів залежить від певних умов. По – перше, основною з них, на погляд вченого, є усвідомлення вчителем необхідності розширення свого педагогічного досвіду, професійного світогляду, формування мотивів щодо самовдосконалення професійної педагогічної діяльності. По – друге, самоосвітня діяльність виступає фактором впливу на освітньо – формуючу взаємодію педагогів в умовах професійного середовища, що дозволяє активізувати знання, способи професійної діяльності. По – третє, здатність вчителя до вибору питань самоосвіти відповідно до реальних труднощів у професійній педагогічній діяльності та особистих потреб у самореалізації професії. По – четверте, наявність у вчителя початкових класів психологічного  знання  як особливої форми роботи над самим собою.  За  таких  умов,  самоосвітня  діяльність  набуває  яскраво  виражений  практико-орієнтовний  характер  і спрямована на отримання науково - методичної продукції, що вимагає подальшого втілення її у педагогічній роботі вчителя.  Тому, на нашу педагога, саме самоосвіта посідає провідне місце у системі вчительської підготовки і спрямована на саморозвиток професійної діяльності та особистості вчителя [46, с.12]. Як уже   зазначалося, В.О. Сухомлинський був носієм новаторських ідей, йому вдалося створити цілісну педагогічну теорію індивідуальності вчителя та його  діяльності, спрямованої на поєднання навчання і виховання в цілісний процес. У науковому доробку вченого педагога ми помічаємо духовну співзвучність у розумінні значення відповідальності педагога, необхідності інтенсивного пошуку сутності соціальної ролі вчителя.   Аналізуючи науково – педагогічний доробок В.О. Сухомлинського, можна дійти висновку, що пріоритетну роль у самоосвітній системі відіграє постать вчителя.  Василь Олександрович бачить в особистості педагога -  фахівця, який здатний у навчально – виховному процесі забезпечити формування відповідних інтелектуальних, емоційно – моральних позицій учнівської молоді [21, с.45]. Процес самоосвіти майбутніх учителів зумовлює вирішення питань підготовки світогляду професіоналів; допомоги їм у визначенні життєвих цілей в умовах постійних  змін в педагогічній діяльності у зв’язку з розвитком сучасної цивілізації;  формування  цілісного  ставлення  до  власного  життя,  розвитку  творчого потенціалу  особистості;  формування  розвитку умінь самооцінки [5, с. 55]. Педагогічна майстерність сприймається як найважливіша професійна якість особистості вчителя.  Формування особистості вчителя – процес складний і довготривалий, триває на протязі усієї педагогічної діяльності. На шляху саморозвитку трапляються і деякі причини, що перешкоджають саморозвитку, самоосвіті, удосконаленню педагогічної майстерності учителя: обмежені ресурси, скрутні життєві ситуації, нестача часу, стан здоров’я, небажання займатися підвищенням професійного рівня, слабка навчально – матеріальна база [11, с.3 ]. Видатний педагог розглядав прагнення педагога до безперервного самовдосконалення , вміння самостійно оволодівати новими  знаннями, вчити цього своїх учнів як важливий показник його відповідальності за підвищення якості навчання та виховання підростаючого покоління. Глибоке вивчення і ретельне дослідження його педагогічної спадщини дають підстави стверджувати, що самоосвіту вчителя педагог розглядав як складну діяльність. Тому, вивчаючи психологічний аспект цієї досліджуваної проблеми, В.О. Сухомлинський враховував основні самоосвітні  структурні компоненти, а саме: потреби, мотиви, зацікавленість, способи досягнення мети, результат.

Таблиця 2.2.       Структурні компоненти самоосвіти

 

В.О. Сухомлинський вважав, що джерелом і рушійною силою самоосвітньої діяльності вчителя є потреба в знаннях: « знати більше, ніж я знаю сьогодні» [59, с.82]. Вчений педагог зазначав, що суттєвими причинами, які породжують цю потребу, є вимоги, які висувають до вчителя керівники школи, колеги по роботі, батьки, а особливо учні. Неодноразово педагог наголошував: « Учень повинен бачити в учителеві розумну, знаючу, думаючу, закохану в знання людину. Чим глибші знання, чим ширший кругозір, ширша всебічна наукова освіченість учителя, тим більшою мірою він не тільки вчитель, а й вихователь» [62, с.420] .

На думку вченого, чим краще вчитель усвідомить ці вимоги, тим активніше він почне працювати над професійним удосконаленням, що є запорукою вчительського успіху. Стиль високої вимогливості до особистості вчителя , який панував у Павлинській  середній школі, неодмінно спонукав вчителя до самовдосконалення. Вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду, ознайомлення із системою роботи вчителя, взаємне відвідування уроків та їх системний аналіз, тобто вся робота педагогічного колективу була спрямована на «виховання у вчителя прагнення вдосконалювати професійну діяльність» [59, с.209]. Водночас  конкретним виявом потреб, за В.О.Сухомлинського, є мотив самоосвітньої діяльність вчителя. Бажання бути не просто вчителем, а майстром своєї справи, потреба у вдосконаленні власної професійної діяльності стають для вчителя збудником активності, її мотивом. Мотивація професійної самоосвіти виникає і як наслідок соціальних якостей особистості вчителя, а саме: почуття відповідальності, професійного обов’язку, прагнення до самоствердження.

В.О. Сухомлинський був глибоко переконаний, що самоосвітня діяльність учителя має починатися із самопізнання. Вчитель повинен вивчити себе як особистість, порівняти себе з іншими, поспостерігати за собою, ніби збоку. Він стверджував, що девіз самопізнання добре виражений у словах Ф.М.Достоєвського: « Знайди себе в собі. Підкори себе собі, оволодій собою [60, с. 357]. Великого значення В.О. Сухомлинський надавав самоаналізу в самоосвітній діяльності вчителя, адже успіх його роботи залежить головним чином від того, як він володіє спектром професійних знань.   Метою професійної самоосвітньої діяльності, стверджував педагог, є формування свідомості вчителя, а саме: «перетворення знань у власні переконання, власну зацікавленість в педагогічній істині». Наслідком самоосвітньої діяльності вчителя він вважав його самозміну. Неодноразово визначний педагог наголошував: « Самостійне здобування знань породжує зрілість думки. Зріла думка – це перетворення знань у переконання, ідейна стійкість, вірність переконанням, готовність  захищати, відстоювати їх, боротися за них» [59, с.599].   Процес цей, на думку вченого, дуже складний, а для того, щоб він став реальним і педагогічно керованим, учитель має бути підготовлений до самоосвітньої діяльності: здатний  самостійно добирати потрібні факти, аналізувати їх, узагальнювати, збагачувати таким чином свою роботу з учнями. Ретельне вивчення  та узагальнення педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського дає підставу стверджувати, що психологічною  основою самоосвітньої  діяльності вчителя він вважав такі психологічні процеси як мислення, сприймання, пам’ять, емоційне ставлення  до набутих знань, а також уміння відтворювати їх на практиці. Отже, на думку вченого педагога, «самоосвіта – це самостійне оволодіння теоретичним матеріалом та практичними вміннями».  Це особисті зусилля вчителя, спрямовані на підвищення власної культури праці і в першу чергу культури мислення. Це не механічне поповнення знань, а перетворення наукових істин у живий досвід творчої праці» [16, с.43]. Розглядаючи самоосвітню діяльність учителя як основу його професійного вдосконалення, визначний педагог був переконаний, що самоосвіта має спиратися на певні науково – педагогічні принципи, які дадуть змогу педагогові чітко планувати та проводити цю роботу. В.О. Сухомлинський виділяв наступні дидактичні принципи в процесі самоосвіти вчителя: систематичності, послідовності, наступності, зв’язку з практикою.

 

Таблиця 2.3. Дидактичні принципи процесу самоосвіти

Принцип систематичності, на думку педагога, полягає насамперед у тому, що здобуття знань вчителем здійснюється в певній системі: планування роботи, добирання матеріалу для самостійного вивчення, встановлення його обсягу. У професійній діяльності вчителю необхідно реалізувати систему наукових знань і практичних умінь, які він має відновлювати та збагачувати у процесі самоосвітньої   діяльності. В.О. Сухомлинський зазначав, що вчитель, оцінюючи рівень власних знань і умінь, має так організувати свою діяльність,  щоб знаходити час для систематичного самовдосконалення. Визначний педагог наголошував: « Всебічне вивчення проблемних питань навчально – виховної роботи сприяє підвищенню рівня педагогічної майстерності, а звідси – і поліпшення знань якості учнів»[16, с.41].  Наступним принципом розвитку самоосвітньої діяльності вчителя, на думку педагога – новатора, є принцип послідовності, адже саме він дає змогу вчителеві не порушувати логічні зв’язки між тим, що він уже знає, і тим,  що він глибоко вивчатиме. Дидакт відстоював думку про те, що самоосвітня діяльність вчителя передбачає відновлення фахових знань, оскільки «не може бути майстром педагогічної праці вчитель, який безперервно не поповнює свої теоретичні знання з педагогіки та методики». Збереження принципу послідовності не виключає різних видів відновлення фахових знань. Логічним розвитком принципів послідовності та систематичності самоосвітньої діяльності вчителя, за В.О. Сухомлинським, є принцип наступності. У своїй творчій діяльності стосовно самоосвіти вчителя він дійшов висновку, що саме врахування принципу наступності  у процесі викладання приводить педагога до необхідності вивчення не одного, а кількох основних розділів курсу. Важливим педагогічним принципом, який зумовлює кінцеву мету самоосвітньої діяльності вчителя, дидакт вважав принцип зв’язку набутих знань із практикою. Цей принцип, насамперед, полягає в тому, що всі знання, які набуває вчитель, у відповідних формах мають використовуватися у його професійній  та практичній діяльності. В.О.Сухомлинський зауважив, що в  процесі самоосвітньої діяльності вчитель має свідомо та творчо втілювати в роботу все нове, передове, щоб результатом його діяльності стали знання учнів, бо «знання – це надзвичайно   складне явище, яке залежить від правильного викладу навчального матеріалу вчителем».

Внаслідок самоосвітньої діяльності вчитель повинен набути такі вміння: систематично поповнювати свої знання шляхом самоосвіти;розширювати та поглиблювати знання шляхом вивчення досвіду колег; аналізувати та критично оцінювати навчальні посібники; опрацьовувати психолого – педагогічну літературу та творчо використовувати набуті знання в практичній діяльності. Самоосвітня діяльність вчителя має сприяти підвищенню наукового рівня викладання навчального предмета, запровадженню на уроках ефективних методів навчання і виховання. На думку В.О. Сухомлинського, «педагог ніколи не повинен вичерпуватися», він має бути для свого вихованця найвищим авторитетом, поки пізнаватиме в ньому Людину, поки це пізнання супроводжуватиметься почуттям поваги та людяності . 

Визначний теоретик і педагог, В.О. Сухомлинський доводив, що багатогранність і неповторність педагогічних ситуацій вимагають від учителя вміння самостійно переосмислювати теоретичні знання, перекладати їх на мову практичних дій, знаходити ефективніші засоби розв’язання педагогічних завдань[47, с.20]. Науково – теоретичні й методологічні аспекти педагогічної діяльності Василя Олександровича, що були вироблені й реалізувались ним на посаді вчителя і директора Павлинської  середньої школи, є своєрідним зразком ефективного вирішення навчально – виховних завдань, еталоном організації професійно – педагогічного спілкування і взаємодії з дітьми, колегами – однодумцями. У працях « Сто порад учителеві», Павлинська середня школа», « Серце віддаю дітям», « Розмова з молодим директором школи», педагогічній спадщині тощо В.О.Сухомлинський розробив цілісну методологічну систему розвитку і вдосконалення педагогічної майстерності вчителя упродовж всього професійного життя, розкривши сутнісні аспекти формування його педагогічної майстерності на педагогічному рівні професіоналізму. Василь Олександрович досконало розглянув умови, які необхідні для того, щоб виховувати, утверджувати покликання до педагогічної діяльності, розвивати й удосконалювати педагогічну майстерність [54, с.40]. З кожним роком педагогічної діяльності вчитель, за В.О.Сухомлинським, має нагромаджувати духовне багатство – інтелектуальну і педагогічну мудрість.  Удосконалення педагогічної діяльності і майстерності відбувається шляхом творчого вивчення і впровадження передового педагогічного досвіду. З цього питання В.О. Сухомлинського зазначав: «Запозичення найкращого досвіду – це не механічне перенесення окремих методів і способів у свою роботу, а перенесення ідей. Щоб навчитися в кращих майстрів, треба в чомусь переконатися»[60, с.515]. Отже, творчий доробок В.О. Сухомлинського становить цілісну творчу лабораторію педагога – майстра з виробленою інноваційною системою педагогічних дій, власним почерком, оригінальними прийомами і формами організації навчального процесу. Педагогічна спадщина В.О. Сухомлинського належить не тільки до культурно – історичних надбань нашого народу, а також залишається невичерпним джерелом вчительської діяльності [ 54, с.43] .

Ми опрацювали теоретичну базу дослідження і дійшли до висновку, що одним із шляхів формування педагогічної майстерності є самоосвітня діяльність вчителя. 

Отже, для того щоб підвищити свій творчий рівень, рівень компетентності, необхідно не лише збільшити обсяг одержуваної інформації, кількість використовуваних форм і методів роботи, а й створити навколо себе такі умови, які будуть постійно спонукати до самоаналізу, саморозвитку, самовихованню та самовдосконаленню. В результаті проведеного наукового дослідження педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського ми дійшли до висновку, що метою самоосвітньої діяльності видатний педагог визначав: збагачення ідейно – теоретичного рівня вчителя, поглиблення знань у галузях основних, профільних предметів, оволодіння досягненнями педагогічної науки, практики, конкретної методики та психології.

 

2.2. Педагогічний такт та стиль спілкування сучасного вчителя початкової школи

Вчителю початкових класів  належить провідна роль у формуванні і розвитку в кожній особистості професійних  знань,  активної  життєвої  позиції,  громадянськості.  Педагог повинен добре орієнтуватися в різноманітності педагогічних технологій, мати свою думку  і  вміти  обґрунтовувати  її,  правильно  оцінювати  свої  можливості,  бути  готовим  до  прийняття відповідальних рішень.  Місія педагога – це не лише його власні інтереси, мотиви, плани, а й те, що більше  за  його Я.  Ідеться  про  систему  ідей,  традицій,  культури  в широкому  розумінні  цього  слова.  Учитель,  як  посередник  між  цими  категоріями  і  дітьми,  має  зростити  гідних  продовжувачів примноження здобутків людської цивілізації.  У цьому розумінні питання педагогічної майстерності викладача набуває особливої  уваги. «Можна бути професійно компетентним педагогом, тобто вільно орієнтуватися в  предметній  сфері,  системно  сприймати  і  діяти  в  педагогічній  діяльності,  мати  особистісно - гуманітарну орієнтацію, вміти узагальнювати і передавати свій досвід іншим  колегам, бути здатним до рефлексії, володіти сучасними педагогічними технологіями, але  при цьому не бути майстром, а залишатися добротним ремісником» [24, с.3].   «Щоб бути майстром необхідно володіти особистісною професійною неповторністю і унікальністю,  своїм стилем діяльності, концептуальністю професійного мислення».  Українському суспільству потрібна поінформована й компетентна особистість, здатна до прийняття самостійних рішень і готова відповідати за свої вчинки. Саме тому одним із важливих завдань освіти й виховання є формування компетентної особистості, людини – громадянина, розкриття її творчих можливостей, задоволення особистих інтересів і державних запитів. Компетенції розвиваються впродовж життя: під час навчання у ВНЗ, здобуття професії. У процесі практичної діяльності вміння поглиблюються і удосконалюються, накопичується особистісний навчальний і практичний досвід. Професія педагога передбачає високий рівень володіння мистецтвом особистісного спілкування. Тому у процесі спілкування головним є розвиток комунікаційних  компетенцій. Компетенція передбачає певним способом організований комплекс знань, умінь  і навичок, що дає змогу успішно організувати діяльність або виховувати відповідні функції для досягнення  певного розвитку в професійній діяльності [73,с.10]

Професійна  компетентність  є  однією із складових частин   педагогічної  майстерності. Її зміст складають глибокі професійні знання, вміння та навички на всіх рівнях (методичному, теоретичному, технічному), знання  психології  та  педагогіки,  досконала  методика  здійснення навчально-виховних заходів тощо.

Поняття «професійна компетентність» педагога розглядається як володіння педагогом необхідною сумою знань, умінь та навичок, що визначають сформованість його педагогічної діяльності, педагогічного спілкування та особистості викладача як носія певних цінностей, ідеалів та педагогічної свідомості. Підкреслюючи значущість компетентності в професії педагога, В.О. Сухомлинський говорив: «Учні вибачають вчителю і суворість, і різкість, але не вибачать поганого знання своєї справи». У структурі загально - педагогічних знань можна виділити низку елементів: 

−  знання фундаментальних ідей, концепцій, законів і закономірностей розвитку педагогічних явищ; 

−  знання провідних педагогічних теорій, категорій і понять; 

−  знання основоположних педагогічних фактів; 

Професійна компетентність педагога виражає єдність його теоретичної і практичної готовності в цілісній структурі особистості та характеризує його професіоналізм. Зміст професійної компетентності вчителя визначається освітньо-кваліфікаційною характеристикою, що являє собою нормативну модель компетентності педагога, відображаючи науково обґрунтовану систему професійних знань, умінь та навичок [22, с.114]. Компетентність можна охарактеризувати як здатність вирішувати професійні задачі, що вимагає від вчителя наявність педагогічних знань, умінь, навичок. Вона проявляється у практиці професійної діяльності як системна характеристика й має чітко визначену структуру. Педагогічна майстерність визначається рівнем цілісності буття й самореалізації у професії вчителя. Вона є своєрідним підсумком розвитку людини, що виражає досягнення чи повноту професійної якості. Особлива риса педагогічної майстерності – усвідомлення механізмів успішності своєї праці, себе як специфічного «інструмента» роботи з людиною. Шлях до майстерності має професійно-виховну  та самовиховну цілеспрямованість[18,с.26]. У своїх роздумах В.О.Сухомлинський казав, що питання педагогічної майстерності – це питання людської якості педагога та  якості його життя, його відповідності проповідуваним людським ідеалам. Педагогічна компетентність вчителя проявляється у індивідуальному стилі викладання, культурі й особистісному професійному зростання [3, с.61].  Педагогічна компетентність може бути представлена як тривимірна система, в яку входять такі компоненти :

• професійно – змістовий , що передбачає наявність у вчителя глибоких теоретичних основ.

• професійно – діяльнісний , що включає систему знань і вмінь педагога, які неодноразово застосовувалися на практиці та дають найкращий результат у навчанні вихованні учнів.

 • професійно – особовий, що об’єднує професійно – особистісні якості, які є основою спрямованості вчителя.

 

Таблиця 2.4. Компоненти професійної компетентності

Визначити, наскільки вчитель володіє педагогічною майстерністю, допомагають показники ефективності педагогічної майстерності:

•             зменшення часу на досягнення конкретної навчальної мети;
•             міцність засвоєння й закріплення учнями знань, умінь та навичок;
•             задоволеність процесом навчання вчителя та учнів;
•             полегшення навчальної діяльності;
•             позитивна атмосфера у процесі навчання[3, с.62].

Однією складовою педагогічної майстерності є педагогічна техніка.  Формуванню педагогічної майстерності, зокрема педагогічної техніки, присвячені роботи багатьох вчених, зокрема В.О. Сухомлинського. 

  З точки зору В.О. Сухомлинського, педагогічна техніка являє собою сукупність  професійних  умінь, що  сприяють  гармонії  внутрішнього  змісту діяльності педагога  і зовнішнього його прояву. Виходячи з цього індивідуальна педагогічна техніка визначає специфіку методики викладання вчителів [24, с.8 ].

Сьогодні поняття «педагогічна техніка» трактується як сукупність  умінь та  прийомів,  що  використовуються  викладачем  для найбільш повного досягнення цілей своєї діяльності та допомагають вчителеві  глибше, яскравіше, талановитіше виразити себе, домогтися  оптимальних  результатів  у  навчально-виховній  роботі. Це  комплекс  умінь  вчителя, що  сприяють  його  оптимальній  і творчій  поведінці  та  ефективній  взаємодії  зі  студентами  в  будь – яких педагогічних ситуаціях. Практика показує, що в процесі професійної діяльності як молоді педагоги, так і більш досвідчені припускаються деяких помилок у педагогічній техніці, що знижують ефективність навчально-виховного процесу:  невміння розмовляти з учнями; невміння стримати або, навпаки, виявити гнів; невміння подолати невпевненість; невміння обирати відповідну позу, необхідний жест; недоліки  мовлення:  монотонність,  безбарвність,  невиразність,  погана дикція тощо. З метою подолання труднощів педагогічної праці вчителеві необхідно володіти такими складовими педагогічної техніки:

– техніка мовлення: граматична правильність, виразність, образність, гумор, техніка мовлення (постановка і тембр голосу, емоційність, переконливість, багатство  інтонацій  та відтінків,  дикція, темп);

– техніка зовнішнього вигляду: уміння правильно сидіти, стояти, виявляти впевненість, спокій, доброзичливість (постава, одяг, зачіска, міміка, пантоміміка, емоційна виразність);

– техніка педагогічного спілкування: уміння слухати; ставити запитання; аналізувати відповідь; бути уважним, спостережливим; розуміти інших; встановлювати контакт; бачити і розуміти реакцію класу; передавати своє ставлення до того, про що йдеться; зацікавити, захопити поясненням, розповіддю, повідомленням; орієнтуватися в ситуації;

Таким чином, кожний педагог повинен прагнути до оволодіння педагогічною технікою, її компонентами, які забезпечують успішність його діяльності. Робота  педагога  над  своїм  мовленням  вимагає  значних  зусиль. Адже дуже часто підготовка зводиться до засвоєння теоретичних відомостей і методики, а при оволодінні педагогічною технікою мовлення виникають проблеми. Культура мовлення – це мовленнєва майстерність, уміння вибрати стилістично доречний варіант, виразно і дохідливо висловити думку. Педагог повинен володіти  правилами  вимови,  наголосу,  граматики,  слововживання тощо[71, с.9].

Мовлення – могутній засіб формування особистості. Мова педагога, як і будь-якої культурної людини, повинна відповідати таким вимогам:

−  правильність: відповідність нормам наголосу і граматики;

          −  точність: відповідність думкам того, хто говорить, і правильність        відбору мовленнєвих засобів вираження змісту думки;

−  чіткість: дохідливість і доступність для співрозмовників;

−  простота, доступність  і стислість,  логічність

−  чистота: виключення з уживання нелітературних слів (діалектних  слів,  жаргонізмів,  слів-паразитів  тощо), доцільність вживання мовних засобів;

−  виразність:  уміле  використовування  фразеологічних  зворотів,

прислів’їв, приказок, крилатих виразів, афоризмів;

− мовна і мовленнєва стилістика [22, с.20].

Педагогічна культура вчителя  – це професійна культура,  гармонія  педагогічного  мислення  та  творчої  діяльності,  що сприяють якісній організації навчального процесу. Її складовими є мислення, почуття, спілкування, поведінка, зовнішній вигляд, моральна зрілість. Для педагогічної культури характерними  є  інтелект,  гуманізм, широкий  кругозір,  інтелігентність,  толерантність,  здатність  до  творчості. Педагогічна  культура  дозволяє піднятися вчителеві  до вершин професійної майстерності. Вершиною педагогічної культури вчителя є постійна спрямованість до педагогічного, методичного, морального та духовного самовдосконалення. Основою педагогічної культури вчителя, педагог вважав, є педагогічна майстерність, тобто єдність знань, методичних умінь, мовної культури, особистих якостей, педагогічної техніки, такту й оптимізму.  Узагальненим виявленням стилю спілкування педагога є педагогічний такт, у якому акумульовано всі складові педагогічної культури педагога і який є одним із основних показників педагогічної майстерності. Формування особистості та професійних якостей учителя початкових класів є предметом вивчення теоретиків і практиків педагогіки. Педагогічний такт — це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, відчуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення[69, с.140]. Педагогічний такт — найхарактерніша професійна особливість вчителя. Специфіка педагогічного такту як міри в професійній поведінці вчителя полягає в тому, що найпоширенішою зоною його застосування є спілкування. Такт – це норма прояву моральності у спілкуванні.  Педагогічний такт – це форма реалізації педагогічної моралі в діяльності вчителя, в якій  співпадають думки і дії, це моральна поведінка, що включає передбачає всіх об’єктивних наслідків вчинку і суб’єктивного його сприйняття[55, с. 15].  Педагогічний такт – це завжди творчість і пошук. Він виступає як відчуття одночасно  як відчуття міри,  свідоме дозування дій, як вміння проконтролювати, і якщо необхідно врівноважити один засіб іншим. Тактика поведінки вчителя полягає в тому,  щоб передбачити наслідки і вибрати відповідний стиль спілкування, час і місце педагогічних дій, а також своєчасно  їх відкоригувати. Все це майбутній вчитель може реалізувати за умови психологічної готовності його до педагогічної діяльності. Складовими педагогічного такту В.О. Сухомлинський вважає: психолого – педагогічну грамотність, педагогічну винахідливість, ініціативність і осмисленість дій, довіру й повагу, спостережливість і уважність, уміння передбачати, уміння все бачити, але не все «помічати», витримку і самовладання, педагогічну кмітливість, емоційну культуру, вимогливість і доброзичливість, чуйність і милосердя.

Педагогічний такт залежить від таких ознак: 1) від особистих якостей вчителя, таких як воля, рішучість,  сміливість, педагогічний талант, комунікативність, витримка, чесність, справедливість, тактовність; 2)  від його світогляд, культури, громадянської позиції та педагогічної майстерності. Педагогічний такт є тією основою, на якій складаються стосунки між учителем і учнем.  Володар  справжнього  педагогічного  такту  В.О. Сухомлинський писав,  що  жоден  педагог  «ніколи  не  може  стати  добрим  вихователем  –  практиком  без  такту [2, с.4].

Основними ознаками педагогічного такту вчений вважає: людяність без зарозумілості, вимогливості без прискіпливості, педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності учня, вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без благань, вміння слухати співрозмовника, не виказувати байдужості,  врівноваженість,самовладання, діловий тон спілкування без дратівливості, принциповість і наполегливість, уважність, чутливість, гумор без насмішки, скромність без удаваності. На думку багатьох вчених, зокрема і В.О.Сухомлинського, основними компонентами педагогічного такту виступають психологічний, морально – етичний, інструментальний або технологічний. Морально – етична сторона педагогічного спілкування , дотримання принципів і правил професійної етики  людяність, повага, ввічливість, тактовність)  також дуже важливі. До естетичного аспекту  педагогічного такту вона відносить культуру поведінки, артистизм манер, відчуття гумору. Інструментально – педагогічний, технологічний аспект має вирішальну роль в реалізації навчально – виховних цілей, у виборі педагогічних засобів, методів, форм взаємодії з учнями.  Педагогічний такт – це суто професійна якість вчителя. При його визначенні необхідно виходити із розуміння моралі і творчого характеру педагогічної діяльності.  Такт – це етична категорія, що допомагає регулювати стосунки людей [56, с.118]. 

 

Таблиця 2.5. Модель педагогічного такту вчителя початкових класів

Формування педагогічного такту майбутнього вчителя передбачає виявлення структурних компонентів і конкретизацію їх змісту, визначення факторів, які впливають на його утворення в процесі професійної підготовки. В.О. Сухомлинський вважав, що психологічна компетентність, психологічна готовність, технологічні здібності та педагогічна майстерність важливі у становленні майбутнього вчителя і можуть виступати складовими моделі педагогічного такту майбутнього вчителя початкової школи[33, с.5].    Психологічна компетентність вчителя – це здатність володіти знаннями та досвідом у педагогічній діяльності.

Видатний педагог В.О. Сухомлинський багато писав про мудру владу педагога у спілкуванні. «Мистецтво і майстерність виховання полягають  у тому, щоб уміти бачити себе в образі вихованця, у тій істоті, що мислить, відчуває, переживає, істоті, яку ми творимо з маленької дитини». Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого- педагогічні знання, уміння та навички, відповідний емоційний настрій і спрямованість педагога на ефективну діяльність. Педагогічне спілкування – це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально – виховного процесу, спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети виховання і навчання[32,с.41]. Стиль педагогічного спілкування  - це прояв педагогічної техніки у взаєминах. Він залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції [36, с.5].  Стиль педагогічного спілкування – стійка система способів і прийомів, які застосовує викладач під час взаємодії з учнями. Принципово  важливими  особистісними  якостями  вчителя, що дозволяють визначити стиль спілкування, є його ставлення до своїх учнів. Існує  декілька  відомих  та  загальноприйнятих класифікацій стилів педагогічного спілкування [36, с.7]. Залежно від ставлення, учитель обирає найзручніші для себе способи організації діяльності учнів: або захоплює власним прикладом, або вміло радить з приводу справи, або ж наказує робити. Виділяють три основних стилі керівництва: демократичний, ліберальний, авторитарний .

• авторитарний (автократичний) стиль – це жорсткий стиль, при якому      вчитель  спирається виключно на власну точку зору, а учні розглядаються ним лише як об’єкт впливу, пасивні виконавці його розпоряджень, які не мають права на самостійність та ініціативу. Головними формами взаємодії за такого стилю  спілкування є наказ, указівка, інструкція, догана.
• ліберальний стиль у більшості є повною протилежністю авторитарному. Цей стиль часто називають формальним або стилем потурання, оскільки педагог-ліберал при  виконанні  своїх професійних обов’язків завжди прагне зайняти позицію невтручання, самоусунутися від керівництва і виконання ролі вихователя, а обмежитися лише виконанням суто викладацьких функцій. Звичайно це призводить до втрати педагогом контакту з учнями .
• демократичний стиль є найбільш ефективним у педагогічній діяльності. Він заснований на повазі до особистості учня і орієнтований на стимулювання активності вихованців, самоорганізацію і самоуправління особистості та колективу. Базується він на прагненні донести мету діяльності до свідомості учнів весь спектр знань, залучити їх до участі у спільній діяльності. Основними способами взаємодії є заохочення,  порада,  інформування,  координація, що  розвиває  в учнів упевненість,  ініціативність. Демократичне спілкування –  це діалог «на рівних» [22, с.61] .

 

Таблиця 2.5 Стилі педагогічного спілкування

У сучасній педагогіці надається перевага демократичному напряму навчання та виховання, який передбачає взаєморозуміння й повагу одне до одного. Саме особливості характеру і стилю роботи вчителя впливають на ефективність процесу навчання та виховання, адже вплив – це той психологічний механізм, через який вчитель взаємодіє з учнями.

Педагогічне спілкування виконує ряд функцій, основними з яких є :

•             інформаційно -  комунікативна;
•             регуляційно – комунікативна( регулювання поведінки);
•             афективно – комунікативна ( визначення, вплив емоцій людини).

Прояв усіх цих функцій особливо важливий на різних етапах навчально – виховного процесу.

Вимоги до куль тури педагогічного спілкування :

•             Виправдовувати довіру держави, суспільства;
•             Дотримуватися педагогічної етики;
•             Поважати людей;

•             Розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкування [10, с.31] .  

В.О. Сухомлинський виділяв такі основні  правила спілкування вчителя початкових класів: 

- єдність слова і справи;

- вимогливість до себе та оточуючих;

- зібраність у справах, учинках, словах;

- чесність, педагогічна відповідальність;

- увага, терпіння, наполегливість;

- самоаналіз ефективності педагогічного впливу;

•             педагогічний оптимізм, мудра влада на учнями. [47, с.20] . Видатний педагог, який присвятив своє життя педагогічній діяльності і зробив величезний внесок у розвиток науки, зокрема у розвиток вчительської діяльності виділив  основні заповіді педагогічного спілкування:

1.  Взаємини з дітьми – фундамент діяльності педагога.

2. У спілкуванні виходити з мети , завдань вихання та навчання, інтересів дитини.

3. Орієнтуватися на співрозмовника.

4. Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.

5. Усвідомлювати психологічну атмосферу , вміти співпереживати.

6. Самокритичність, не жалітися на учнів.

7. Уміти слухати і поважати співрозмовника.

8. Тактовність, взаємність у спілкуванні.

9. Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.

10. Частіше посміхатися, схвалювати, заохочувати [19,с.13].

Отже, спілкування – це важливий професійний інструмент педагогічної діяльності.  Проблема розвитку мислительної активності людини - одна з найбільш важливих у психології. Її вивчення має досить суттєве теоретичне й практичне значення. У наш час особливого значення набувають уміння людини самостійно мислити, висувати нові нестандартні ідеї, проявляти  особистий творчий підхід до вирішення ситуації. Формування особистості вчителя – процес складний і довготривалий. Під педагогічним мисленням вчителя слід розуміти особливості розумової діяльності, які зумовлені характером професійної праці. Педагогічне мислення – це певне бачення вчителем школи, учня, навколишнього  світу [13, с.39].  Механізми педагогічного мислення розглядались та досліджувалися в багатьох працях, присвячених загальним проблемам професійно-педагогічної діяльності, зокрема в роботах В.О. Сухомлинського. Поняття «професійне мислення» вживається в двох сенсах. В одному сенсі, вчені підкреслюють високий професійно-кваліфікаційний рівень фахівця, тут мова йде про особливості мислення, що виражають його якісний аспект. У іншому сенсі, відзначають особливості мислення, обумовлені характером професійної діяльності. Педагогічне мислення розвивається лише в процесі тривалої роботи, педагогічної діяльності. Без педагогічного мислення неможливо керувати пізнавальною діяльністю учнів, розкрити мотиви поведінки, знайти вихід із певної педагогічної ситуації [25, с.12].  Вимоги  педагогічної  культури  вчителя  сьогодні  значно  зросли  у зв’язку з особливостями розвитку сучасних дітей, розширенням завдань освіти, ускладненням міжособистісних,  міжетнічних,  міжкультурних  взаємин  у  суспільстві [49, с.35]. Система  професійної підготовки вчителя в цих умовах мусить відповідати вимогам гуманізації  освіти, формуванню толерантної свідомості та поведінки самого педагога, що стають важливими характеристиками його професійної діяльності. На  погляд В.О. Сухомлинського, реальність праці вчителя з позиції толерантності визначає три аспекти розгляду: особистість учителя, який володіє толерантними якостями; прояв толерантності у  професійній діяльності та реалізація принципів толерантності у педагогічному спілкуванні. Усі  ці три аспекти у єдності є передумовою, засобом та результатом формування толерантності підростаючого покоління. Основу нової освітньої установи повинна складати педагогіка толерантності, яка передбачає зміну системи відносин, побудову їх на тому, що взаємоповажає  всіх  учасників  навчально-виховного  процесу.  Для  сучасного  українського суспільства необхідна толерантність у відносинах між людьми. Толерантність – це основа свободи, пошана до прав іншої  людини,  терпимість,  ненасильство,  культура  компромісу.  Толерантність  –  це  діалог,  тобто  діалогічна форма спілкування. Отже, науковці відзначають, що толерантні люди краще знають самих себе, свої недоліки  та  достоїнства.  Педагогічний колектив – це модель, за  якою  молоді  люди  формують  свої  уявлення  про  колектив  дорослих,  про  способи,  прийоми спілкування та взаємодії. Ось чому мета та завдання самовдосконалення, саморозвитку колективу  щодо  формування  толерантного  простору,  в  якому  закріпляються  атмосфера  поваги, доброзичливості  та  уважного  ставлення  один  до  одного,  є  першорядними  у  житті  навчальної установи. Толерантність є професійною особистісною якістю вчителя, яка логічно випливає із змісту, завдання та характеристики його діяльності. Формування толерантності пов’язане  і з безперервним самовдосконаленням педагога, досягненням ним професійної та комунікативної майстерності, розвитком власних внутрішніх  та людських якостей.Формуючи почуття толерантності в учнів, доцільно розвивати уяву, здатність до співпереживання, співчуття, довіру, гідність  і самопізнання як особливості толерантної особистості в контексті відносин «Я». Потрібно навчити учнів конкретних прийомів, завдяки чому вони розвинуть у собі якості толерантної особистості. Для виховання толерантності в учнів надзвичайно важливим є ознайомлення їх із культурою, мовою, історією, побутом різних народів. Толерантність ( від лат. tolerantia – терпіння) – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки і способу життя інших, терпимість до чужих думок вірувань, поведінки. Отже, толерантність – це здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форму самовираження та спосіб життя іншої людини, які відрізняються від власних. Толерантність є категорією, якої потрібно дотримувати, тому що вона визначає моральний, суспільний, демократичний розвиток суспільства. Толерантність є базовою цінністю сучасного цивілізованого суспільства.

Таким чином, під час проходження педагогічної практики ми дійшли до думки, що одним із ефективних способів підвищення педагогічної майстерності є педагогічний такк і стиль спілкування вчителя. Адже,  педагогічний такт, за переконанням В.О. Сухомлинського, виховується і набувається разом із педагогічною майстерністю і виявляється  в педагогічній діяльності.  На сьогоднішній час до школи повинен прийти вчитель тактовний, інтелігентний, який має систематичні знання про учня і закономірності його розвитку, знає нові педагогічні технології, володіє мистецтвом спілкування й організації навчально – виховного процесу, вчитель, якому притаманний педагогічний такт та педагогічна майстерність.

 

2.3 Особистісно-орієнтована педагогіка через призму праць

В.О. Сухомлинського

Аналіз літератури з досліджуваної проблеми, досвід вчителів початкових класів  підвів нас до думки, що навчально -  виховний процес молодших школярів доцільно будувати на вивченні творів В.О.Сухомлинського.

Як показує практика, для успішного формування особистості дитини необхідно вивчати твори педагога як на уроках в початковій школі, так і в позакласній діяльності. Як вважав видатний педагог, найглибший слід у душі учнів залишає той вчитель, який зумів розбудити почуття людської гідності , прагнення до добра, краси, правди, який здатний плекати в дітей паростки духовності. Велика роль у цьому належить мудрому слову, що виходить з уст педагога.  Твори В.О. Сухомлинського переконують вчителів в тому, що в навчально – виховному процесі  необхідно допомогти учневі виразитися, одухотворитися красою моральності і беззаперечно вірити в те, що краса і правдивість є дуже важливими в житті особистості.

Художні твори педагога – письменника при вивченні спонукають школярів до роздумів, морально – етичного аналізу вчинків героїв творів, а також особистої поведінки. Літературна творчість педагога посідає значне місце  у навчальному підручниках  «Читанка», автором яких є  видатний академік О.Я. Савченко.

У «Читанках» для початкової школи вміщені такі художні твори педагога В.О. Сухомлинського ( див. табл.1) :

 

Клас	Назва твору	Ціннісні орієнтири
2 клас	Як Наталя у лисиці хитринку купила Покинуте кошеня Я хочу сказати своє слово     Тетянка усміхається   Горбатенька дівчинка Про що думала Марійка     Синій світ     У привокзальному садку	Почуття совісті та сорому, нелюбов до хитрощів Про важливість слова спасибі. Про природу, вміння виділяти її ознаки на практиці, якості подібності і відмінності. Про життєрадісність, любов до дітей. Про працьовитість та самостійність. Про взаєморозуміння між дітьми у школі та колективі. Суть дружніх стосунків, гуманістичні взаємовідносини, доброта. Про турботливе ставлення до природи та обов’язок її охороняти.
3 клас ( І ч. )	Спляча книга Ледача подушка Сергійкова квітка	Про важливість книг у житті Як подолати маленькі труднощі Про любов до природи.
3 клас ( ІІ ч.)	Красиві слова і  красиві діла  Кінь утік   Гвинтик   Який слід повинна залишити людина на землі	Про добрі справи, а не гарні слова про них. Про правила поведінки у школі, дружбу Виховує відповідальність за свою працю Про суть життя, для чого людина живе на землі
4 клас ( І ч. )	Суперечка двох книг Камінь   Як Павлик списав у Зіни задачу Як Миколка став хоробрим   Найкраща лінійка	Про значення книг Про красу і бережливе ставлення до природи Про дружбу і товариськість, різні риси характеру Про хоробрість і відвагу хлопчика, який врятував кошеня Про дружбу, працьовитість, старанність.
4 клас ( ІІ ч. )	Усмішка   Співуча пір'їнка	Про настрій людей і його вплив на оточуючих. Про розвиток здібностей

 

Важливе місце у педагогічній спадщині педагога займає проблема виховання у дітей поваги, любові до матері – берегині домашнього вогнища. Любов до матері – це основа, джерело виховання дітей, від якого все залежить і починається формування дитини на високоморальних цінностях .

Цілу низку оповідань і казок В.О. Сухомлинський присвячує темі філософії життя, місцю кожної людини в цьому світі, на цій землі.

Виховання молодших школярів педагог називав ”школою сердечності”. Він радив батькам, педагогам навчати дітей добра, любові, милосердя.  В.О.Сухомлинський звертає увагу на те, що найкращим, довершеним інструментом, який завжди спрацьовує, є звернення старших до серця і розумі дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею. Проблема формування моральних основ людської особистості в казках педагога розглядається крізь призму людських почуттів, переживань. Педагогічні казки В.О. Сухомлинського нібито опосередковані, непомітні зовні, але активно та ефективно виховують у дітей найкращі почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями. У художніх творах міститься значний освітній і виховний потенціал. Зміст казок дозволяє здійснювати систематичне моральне виховання. Істотна особливість полягає в тому, що повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро перемагає зло. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Слід не розвіювати співчуття дітей ображеним, а спрямовувати їх на усвідомлення того, у чому полягає помилка дій дійових осіб. Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Вчителеві залишається тільки підвести своїх вихованців до знаходження причин радості цієї перемоги.

Аналіз казок збуджує дітей до формування оціночних суджень характеру казкових дійових осіб. Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо. Дуже часто діти дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв. Якою б не була відповідь кожного окремого учня, нікотрий з них не повинен не те, що бачити, а навіть відчувати насмішкувате відношення вчителя до його думки. У кожної дитини вона своя, неповторна і варта особливої уваги. Хоч практика засвідчує: дитячі думки бувають інколи дуже дивними, надто нестандартними.  На заняттях, уроках В.О. Сухомлинського діти часто фантазували, складали казки, в яких розповідали про побачене й спостережене. Саме через казку, гру в них формується співпереживання. Сам педагог знав чимало народних казок, в яких бачив суть простої народної педагогіки, тому в його творах не лише задум і вимисел самого автора, у них в простій літературній формі закладене формування дитячої психології щодо життя, життєвих обставин у традиційному національному баченні формування світогляду дитини.

В.О. Сухомлинський складання казок перетворював на живий творчий процес на уроках. Він вчив дітей не тільки слухати казки, а  й самостійно складати їх, записувати, розповідати. Такий процес, творчі заняття передбачає і програма уроків читання та вивчення рідної мови у початковій школі. Такі заняття особливо корисними і вартісними є в інтеграції з вивченням уроків природознавства та інтегрованого курсу „Я і Україна”. На таких уроках під впливом почуттів і думок, викликаних читанням, слуханням і творенням казок діти вчаться образно і творчо мислити.                                                     Усі створені казки В.О. Сухомлинський об'єднав у рукописну збірку „Казки вечірніх присмерків”. За його прикладом нам, педагогам на своїх уроках варто заохочувати учнів до спільного, колективного, а також індивідуального творення казок учнями, які потім будуть зібрані до загального казкового збірника-альбома одного класу. Це буде спільна творча робота не лише в літературному, мовному плані, але і в мистецькому, образотворчому.             У 4 класі учням вже буде цікаво і доступно для сприйняття дізнатися на уроках читання про деякі факти з біографії вченого, пов'язані з історією творення і видання його казок у доступному для них викладі, суть яких виявилася в наступному.

Таким чином, зміст та ідеї дитячих творів В.О. Сухомлинського наголошують, що мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити і передбачати складні ситуації, які виникають у житті людей, а й у тому, щоб навчити дитину самостійно орієнтуватися у життєвих обставинах, і вже змалку привчати хоча б до найпростіших, але самостійних рішень, бо лише таким чином у неї може розвиватися „внутрішнє бачення” і поступово складатися стійка потреба у відповідальній поведінці - найсуттєвішій ознаці становлення особистості. Педагогічно-літературна спадщина літературознавця  В.О.Сухомлинського багата і різноманітна. Через оповідання, казки, притчі, легенди, написані у зрозумілому для дітей викладі, він формує ціннісні орієнтири та настанови, вчить розуміти складність і красу людського буття. Твори видатного педагога допомагають школярам комфортно входити у світ людських стосунків, закладають основи самопізнання, потреби саморозвитку, самореалізації особистості.

 

2.4. Зміст та аналіз  експериментального дослідження

Для розв’язання проблеми формування педагогічної майстерності сучасного педагога дуже важливим є цілеспрямоване звертання й використання творчої спадщини та науково – практичного досвіду В.О.Сухомлинського. Теоретична спадщина видатного  педагога – це послідовна система поглядів на педагогічну майстерність учителя як складову його загальної культури. Педагоги початкової школи Закарпатської області чітко усвідомлюють завдання, які сьогодні постають перед ними. На часі впровадження в практику роботи нового змісту Державного стандарту початкової загальної освіти, який ґрунтується на засадах особистісно орієнтованого підходу. Проблема формування педагогічної майстерності вчителів, яку досліджував В.О. Сухомлинський, є дуже близькою і актуальною для загальноосвітнього навчального закладу № 1  м. Мукачева. 

Під час проходження педагогічної  практики в ЗОШ №1 І – ІІІ ступенів імені О.С.Пушкіна м. Мукачева  ми вивчили передовий педагогічний досвід роботи, спостерігала за роботою вчителів навчального закладу, за їхньою професійною майстерністю, за формами і методами, які використовують вчителі школи, що сприяють формуванню високого рівня майстерності виховання і навчання учнів початкових класів.

Мета програми полягає в тому, щоб:

•              познайомити молодих вчителів з теоретичними та практичними аспектами системи педагогічних поглядів  видатного педагога, що  стосуються проблеми  виховання  і навчання учнів початкової школи; 
•              розвинути  в  молодих   педагогів  навички  працювати  з  творами  відомого педагога В.О. Сухомлинського як першоджерелами знань;

•              забезпечити  у молодих вчителів  початкових  класів розвиток  та  формування  професійно  значущих  якостей,  здібностей, умінь та навичок;
•              виробити  практичні  уміння  аналізу  творів  художньої  педагогіки В.О. Сухомлинського, що присвячені темі виховання.

Завдання програми: 

1.  Усвідомити сутність особистості вчителя.

2.  Формувати у вчителів потребу професійного розвитку. 

3.  Засвоїти та розвити елементи педагогічної техніки.

4.  Засвоїти педагогічні  технології,  розроблені  та  описані педагогом щодо формування  розумового, морального,  естетичного та фізичного виховання учнів початкових класів. 

5. Озброїтися конкретними знаннями, уміннями  і навичками, необхідними педагогу для самостійного конструювання  і організації навчально-виховного процесу.

6.   Сприяти подальшому формуванню педагогічної позиції та розвитку творчого потенціалу.

7.  Розвинути  педагогічну  майстерність  молодого  вчителя початкової школи.

У результаті вивчення даного курсу вчителі повинні  знати : 

1.  Етапи життєвого та творчого шляху В.О. Сухомлинського.

2.  Напрями  використання  спадщини  видатного  педагога,  щодо формування  розумових,  моральних,  фізичних  та  естетичних  якостей  дітей молодшого шкільного віку.

3.  Форми впровадження спадщини В.О. Сухомлинського в навчально-виховний процес.

Запропонована програма покликана підготувати вчителя початкової школи, який був би здатний на високому професійному рівні самостійно та творчо користуватися педагогічними технологіями виховання учнів початкової школи.  Доречним  було  б  відзначити також   те,  що   апробована програма   «В.О. Сухомлинський молодому   вчителю»  було  побудовано  на  принципі  реалізації  теоретичних ідей  у  практиці  роботи  сучасного  вчителя початкової школи. З огляду  на  це зрозумілим є те,  що дана  програма є корисною для вчителів, які  досліджують  науково-педагогічну  спадщину  В.О. Сухомлинського  та  її використання у розвитку сучасної школи. 

Окрім теоретичних аспектів досліджуваної проблеми, нами було проведено тематичні дискусії, які об’єднали вчителів початкових класів та керівників методичних об’єднань даного навчального закладу.

В системі реалізації цієї   програми  було проведено тематичні дискусії,  на яких розглядалися шляхи підвищення педагогічної майстерності молодих вчителів, педагогічна спадщина та поради видатного педагога В.О.Сухомлинського вчителям , які є надзвичайно актуальними в сучасному суспільстві для педагогічних працівників.   

Дискусія за темою « Поради вчителю» на основі твору В.О.Сухомлинського « Сто порад вчителю»

  Думки В.О. Сухомлинського про роль вчителя у становленні особистості школяра є головним орієнтиром у формуванні педагогічного почерку вчителя. Перш, ніж почати з учня, почни з себе. Пізнай себе! Створи себе таким , яким повинен бути вчитель теперішнього і майбутнього. Адже це компетентна , оптимістична, гуманна, інтелігентна, креативна, творча особистість.

Запрошую до дискусії про відповідність між переконаннями, поглядами, позиціями та реальними результатами педагогічної діяльності.

Що, на думку, В.О. Сухомлинського, є наріжним каменем педагогічного покликання і який результат забезпечує? 

Спираючись на думку В.О. Сухомлинського, з’ясуйте, про який важливий компонент уроку йдеться:

Бо й справді нема інтелектуальної повноти, духовного багатства життя особистості без закоханості в конкретний предмет, в конкретну галузь знань.

Найстрашніше не відставання чи невстигання з предмета, а байдужість учня до предмета.

Знайдіть реальне підтвердження в критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи думки В.О. Сухомлинського:

Не можна говорити про єдність поглядів В.О. Сухомлинського на побудову програми та принцип побудови програм для середньої загальноосвітньої школи ( 1-4 класи)?

Не можна вимагати від дитини неможливого. Будь – яка програма з предмета  - це певний рівень, коло знань, до якого різні учні йдуть по – різному.

Мають бути дві програми навчання: перша – це обов’язковий для заучування і запам’ятовування матеріал, друга – позакласне читання та інші джерела інформації.

Який принцип особистісно зорієнтованого підходу об’єднує ці дві думки?

Наріжний камінь педагогічного покликання – глибока віра у можливість успішного виховання кожної дитини. Ще одна важлива риса педагогічного покликання   - гармонія серця і розуму… радість успіху – це могутня емоційна сила, від якої залежить бажання дитини бути хорошою. Турбуйтеся про те, щоб ця внутрішня сила ніколи не вичерпувалась ( якщо її нема – не допоможуть ніякі педагогічні хитрощі) .

Що таке, на Вашу думку, знання? Коли знання є мертвим багажем? Спробуйте знайти підтвердження Вашої  позиції в роботі В.О.Сухомлинського « Сто порад учителю».

Яка ключова ідея об’єднує інноваційні аспекти нової редакції Державного стандарту початкової загальної освіти та погляди В.О.Сухомлинського? 

В учня, який багато читає, кожне нове поняття чи явище, що вивчається на уроці, вкладається в систему знань,  почерпнутих із книг, тоді наукові знання, отримані на уроках, мають особливу привабливість: вони усвідомлюють як щось необхідне,  таке, що допомагає зрозуміти вже опановане. Однією із причин труднощів у навчанні є те, що знання часто залишаються для учнів непорушним вантажем, накопичуються немов «про запас»,  «не йдуть в обіг», не застосовуються. В практиці навчально – виховної роботи для багатьох учителів поняття «знати» означає вміти відповідати на поставлені запитання.

Уміння відстають від знань у системі вивчення більшості предметів. Знання виявляться тяжкими, непосильним вантажем при слабкості, кволості умінь, які покликані «обслуговувати»  ці знання. Джерелом інтересу є також застосування знань.

Чи погоджуєтеся Ви з тим, що бездумно визубрений матеріал є великим злом для учня? Чому «Зрозуміти – це ще не означає знати, розуміння – ще не знання» ?

На основі думки В.О. Сухомлинського «Кожен учитель  повинен шукати у своєму предметі точки зіткнення з іншими предметами» знайдіть відповідне поняття або визначення у новій редакції Державного стандарту початкової загальної освіти.

На основі рекомендацій В.О. Сухомлинського про оцінювання визначте функції оцінки. Чи дотримуєтесь Ви у своїй діяльності цих рекомендацій? Не допускайте, щоб єдиною метою перевірки знань було – поставити учневі оцінку. Треба якомога частіше оцінювання знань поєднувати з іншими цілями і, передусім, новим осмисленням, розвитком, поглибленням знань.

Оцінка – це один із найтонших інструментів виховання.

… нехай оцінок буде менше;

… ніколи не поспішайте виставляти незадовільну оцінку;

… не ставте взагалі ніяких оцінок, якщо бачите, що знання учнів туманні;

… найбільш раціональною є вибірково – періодична перевірка;

… фронтально у всіх перевіряються тільки контрольні роботи.

Як Ви гадаєте, знання з яких предметів у початковій  школі можна оцінювати вербально?

Визначте форму взаємодії на уроці. Які форми взаємодії варто використовувати в початковій школі? 

У процесі передачі знань іншим,  учень багато чого прояснює для себе. У нього виникає чимало запитань, він прагне з’ясувати найтонші «звивини і повороти», думки, приховані причинно – наслідкові зв’язки. Немає активнішої форми застосування і розвитку знань, ніж використання їх у навчально – просвітницькій роботі. Утверджуючи, відстоюючи, захищаючи істину, молода людина утверджується в ній сама, виникає потреба у подальшому розширенні і поглибленні знань. Прагніть до того, щоб учні самі відкривали джерела інтересу, відчуваючи в цьому власну працю  та успіх. Перше джерело, перша іскорка інтересу до знань – і підході вчителя до матеріалу . 

В.О. Сухомлинський вважав, що планування навчальної діяльності в школі варто поєднувати з ритмами природи. 

Бажано, щоб вивчення важливих теоретичних узагальнень завершилося до кінця лютого. Розумова праця у весняний період навчання має включати такі види роботи, які розвивають, поглиблюють, систематизують набуті раніше знання. Навесні треба посилити вироблення умінь, які є необхідними для подальшого успішного навчання, накопичувати факти для теоретичних узагальнень на початку нового навчального року.

Чи поділяєте Ви цю думку і як Ви здійснюєте планування навчальної діяльності?

За думками В.О. Сухомлинського «Сто порад учителю» визначте здоров’язбережувальну функцію освіти.

Як Ви гадаєте, чи залишається сьогодні за книгою головний вплив на особистість дитини? Який вплив несе на дитячу несформовану душу комп’ютеризація та введення інформатики в навчальний процес початкової школи?

В.О. Сухомлинський вважав планування запорукою успіху. До перспективного плану ( на кілька років) учителю початковий класів, наприклад,  потрібно вести :

• Твори мистецтва, з якими школярі повинні ознайомитися;

• Список літератури, який учні мають прочитати за цих кілька років;

• Тексти – уривки з художніх творів, які учні повинні вивчити напам’ять;

• Орфографічний мінімум ( словник орфограм, які треба вивчити назавжди);

• Список науково – популярних книг, читання яких сприяє розширенню кругозору учня;

• Тематика творів, які діти напишуть за роки навчання в початковій школі;

• Тематика уроків мислення ( мандрівок до джерел думки і мовлення) ;

• Приблизний перелік наочних засобів навчання , які виготовить вчителя разом з учнями;

• Екскурсії, які будуть проведені за період навчання.

Чи може такий перелік бути постійним упродовж багатьох років? Запропонуйте Ваш варіант. 

В.О. Сухомлинський з особливим трепетом ставився до щоденника вчителя. Він вважав, що «Щоденники педагогів не завадило б зберігати в педагогічних музеях і в науково – дослідних інститутах як безцінні скарби» .

Чи вважаєте Ви щоденники педагога скарбом? Чи ведете Ви свій щоденник? Які види щоденників Ви знаєте і яка їх доцільність?

На думку  В.О. Сухомлинського, у процесі виховання людської особистості беруть участь багато факторів: сім’я, особливо мати; особистість педагога з усіма її цінностями і багатствами; колектив; особистість вихованця; духовне життя вихованця; непередбачувані вихователі.

Які чинники у сучасних умовах виховання мають найбільший вплив і що можна віднести до непередбачуваних факторів? [71, с. 19].

Спираючись на думку В.О. Сухомлинського про виховання, з’ясуйте, в чому полягає результат виховання:

Мудрість і майстерність процесу виховання полягає в тому, щоб не залишився непоміченим жодний дотик до душі вихованця .

Виховання починається там, де знання переходять , переростають у переконання.

В.О. Сухомлинський вважав олюднення розумової праці найбільшим  стимулом.  В чому Ви вбачаєте найкращу мотивацію  навчальної діяльності учня та як Ви розумієте поняття « олюднення»?

Найсильнішим , наймогутнішим стимулом до свідомої розумової праці є олюднення цієї праці, облагородження бажання дитини  принести радість близьким, рідним людям. В.О. Сухомлинський вбачав у праці найвищу виховну силу.

Праця – поняття невичерпне , бо воно людське. Праця не тільки там, де людина вирощує хліб чи садить дерево.

А яка праця, на думку В.О. Сухомлинського, є вищим ступенем діяльності людини, яка праця найтонша та найскладніша? Знайдіть підтвердження думок педагога в новій редакції Державного стандарту початкової загальної освіти та з’ясуйте, яким поняттям це визначається. 

Якщо молода людина, зіткнувшись із труднощами, думає, як її подолати, а не думає про те, як би їх обійти, щоб не долати, то таку людину можна вважати духовно зрілою.

Чи знаходять відображення дані погляди В.О. Сухомлинського в змісті інклюзивної освіти?

Турбота про хвору дитину, дитину сироту тощо – справжні уроки сердечності. Підлітки навчаються відчувати, розпізнавати серцем біду, тривоги там, де не зажди їх побачиш очима. Якщо колектив турбується про таку дитину, він стає чуйним і до найбільшої людської біди – самотності. Дітям, які мають обмежені можливості, категорично протипоказане обмеження навчання обов’язковим матеріалом. Такі учні повинні багато читати й отримувати інформацію, яка б їх дивувала, зацікавлювала і захоплювала.

Чи поділяєте Ви думку про створення та впровадження інклюзивної освіти в Україні?

Чи можна вважати наведені ідеї видатного  педагога рекомендаціями щодо соціалізації школярів? В чому полягає зміст соціалізації учнів за новою редакцією Державного стандарту початкової загальної освіти?

Людина не може виробити своє власне « Я» інакше, як через ставлення до інших людей, через процес спілкування з ними. Навчитись ставитись до себе як до людини – одна з таємниць педагогічної майстерності виховання в колективі, яку, на жаль, так важко осягнути багатьом вихователям. Немає й не може бути ніякого колективу, якщо відносини між його членами не проникнуті духом взаємоповаги, співробітництва, товариського обміну ідеями і педагогічним досвідом. Господарські, матеріальні, економічні відносини, тісно пов’язані з працею, - одна з ниток, які пов’язують учнів у різновікових колективах.

Матеріальні, господарські відносини породжують відносини іншого роду – духовні. Чим цікавіший труд, який ставить саму суть господарських відносин, тим глибшими є духовні відносини між вихованцями різного віку.

Чи поділяєте Ви думку великого педагога?

Немає доблеснішої перемоги, ніж перемога над своїми слабостями.

Мета самовдосконалення досягається тоді, коли молода людина може сказати собі: «Я – господар своєї волі».

Повага до себе народжується зі світлих інтелектуальних почуттів, з радості пізнання. У  світі є єдиний вимір багатства, краси, величі  - людина.

Творчий педагогічний  внесок  одного  з  найвидатніших  педагогів  ХХ століття В.О. Сухомлинського в освітню справу важко переоцінити. Його твори є натхненням й орієнтиром для кожного педагога.  І тому, аналіз теоретичної спадщини  видатного  педагога  дає  підстави  стверджувати,  що  він  глибоко дослідив професію вчителя, її особливості. Видатний педагог обґрунтував концепцію  формування  гуманістичної  спрямованості  особистості  вчителя  і сформулював  умови  його  ефективної  роботи.  Заслуга  В.О.  Сухомлинського полягає у тому, що він розкрив сутність педагогічної майстерністі і показав, як багато вчителеві потрібно мудрості, душевності, щирості, щоб у кожній дитині бачити особистість, щоб радіти її постійному розвитку і вдосконаленню. У цій радості – сутність педагогічної праці.

Таким чином, запропонована програма надає кожному вчителю  теоретичні відомості про творчий та життєвий шлях видатного педагога, забезпечить молодих фахівців ґрунтовними  педагогічними знаннями, сформує практичні вміння і навички щодо організації навчального процесу, забезпечить розвиток професійних якостей вчителя початкових класів. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Проведене нами дослідження дозволило зробити наступні висновки:

1.  Аналіз педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського підвів нас до думки, що він був саме тим педагогом, який реалізував не лише  ідеї гуманної педагогіки і психології, а й власні педагогічні надбання при  створенні особистісно-орієнтованої педагогічної системи в Павлинській школі. Педагогічна творчість педагога сприяла самореалізації та особистому зростанню всіх учасників педагогічного процесу. Його педагогічний скарб є джерелом педагогічної творчості та професійної самореалізації сучасного педагога. Він  черпав витоки досліджуваної проблеми педагогічної майстерності  у своїх попередників і знайшов  їх у  працях Я.А. Коменського, К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка. Становлення поглядів видатного педагога В.О. Сухомлинського з питань підвищення рівня педагогічної майстерності вчителя  початкових класів відбувалося на основі глибокого вивчення філософської, історико - педагогічної та сучасної науково - педагогічної літератури, спиралося на досвід відомих учителів - методистів та його власну практику формування високих професійних якостей вчителів.
2.  З’ясовано, що термін «педагогічна майстерність» трактується як  найвищий рівень педагогічної діяльності. Він виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, синтезує наукові знання, уміння і навички методичного мистецтва та  особистих якостей , що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.  Цінними для нашого педагогічного дослідження стали невичерпні  педагогічні погляди  В.О. Сухомлинського. Адже він вважав, що секрет педагогічної майстерності вчителя  полягає у знанні особливостей педагогічного процесу , умінні його побудувати і надати йому педагогічного руху. Саме тому  оволодіння  педагогічною майстерністю доступне кожному педагогу, якщо він самостійно працює над собою. Нами визначено, що педагогічна майстерність  складається з наступних  складових: духовність вчителя, досконале знання з викладання навчальних предметів, усвідомлене розуміння завдань та мети процесу  навчання, розуміння вибору форм навчання, режисура уроку, артистизм.
3.  Обгрунтовано шляхи формування педагогічної майстерності та виявлено, що важливою формою і запорукою успішної діяльності вчителя  є  процес  самоосвіти, який повинен постійно вдосконалювати  особистісний і професійний саморозвиток, оволодівати інноваційними технологіями організації навчально-виховного процесу. В.О. Сухомлинський розглядав самоосвіту вчителя як добровільну, систематичну, самостійну діяльність вчителя,  яка повинна бути спрямована на розвиток пізнавальних можливостей і здібностей, набуття професійних знань, умінь, навичок та компетентності в педагогічній сфері. Для того, щоб підвищити свій творчий рівень, рівень компетентності, необхідно вивчати  і впроваджувати  передовий  педагогічний  досвід, збільшувати  обсяг одержуваної інформації, кількість використовуваних форм і методів під час педагогічної  роботи, створювати  навколо себе  умови, які будуть постійно спонукати до самоаналізу, саморозвитку, самовихованню та самовдосконаленню, володіти на високому рівні педагогічним тактом і стилем спілкування вчителя. Адже,  педагогічний такт, як вважав В.О. Сухомлинський, виховується і набувається разом із педагогічною майстерністю і виявляється  в педагогічній діяльності.

4. Розроблено та частково апробовано під час проходження  педагогічної практики в  Мукачівській ЗОШ І – ІІІ ступенів № 1 імені О.С. Пушкіна програму « В.О. Сухомлинський молодому вчителю ». Цінність цієї програми полягає в тому, що вона зможе підготувати молодого вчителя до педагогічної діяльності, познайомить молодих фахівців з системою поглядів педагога, які  безпосередньо стосуються проблеми навчання та виховання молодших школярів, забезпечить  у молодих вчителів  початкових  класів розвиток  та  формування  професійно  значущих  якостей,  здібностей, умінь та навичок. В процесі  реалізації цієї   програми  було проведено тематичні дискусії, засідання круглого столу, де розглядались  та обговорювались шляхи підвищення педагогічної майстерності  сучасного вчителя. Скільки б не говорили про нові методи та шляхи підвищення рівня педагогічної майстерності вчителів початкових класів, але сучасна педагогічна наука вважає , що без вивчення та творчого впровадження педагогічної системи В.О. Сухомлинського розбудова національної освіти просто неможлива.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонець М. Я. Василь Сухомлинський і сучасність: особистісно-орієнтована шкільна освіта / М.Я. Антонець // Педагогічна газета. – 2001. – №11. – С. 6.

2. Антонець М.Я. Учителю, порадься з Сухомлинським / М. Я. Антонець // Початкова школа. – 1996. – № 12. –  С 4 – 7.

3. Бабенко Т.В. Педагогічна  майстерність педагога / Т.В. Бабенко // Відкритий урок. – 2011. –  № 2. – С. 59 – 62.

4. Барчук В. Майстерність вчителя / В. Барчук // Відкритий урок. – 2012. – №10. – С. 62 – 65.

5. Безугла Л. Самовдосконалення майбутніх учителів у педагогіці В.О.Сухомлинського // Наукові записки. – Вип. 52. – Ч.2. – Серія: Пед. науки. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка. – 2003. – С. 54-56.

6.  Бербель Г. Сухомлинський – мій педагог / Г.Бербель  // Початкова школа. – 2004. – № 9. – С. 50 – 51.

7. Білюк О.В. Творча особистість вчителя в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського / О.В. Білюк // Початкова школа. – 2010. – № 8 – 9. – С. 123 – 125.

8. Богуш А. Витоки виховання мовної особистості вчителя у спадщині В.О.Сухомлинського / А. Богуш // Початкова  школа. – 2003. – № 9. – С.12 – 14.

9. Бондар Л. С. В.О.Сухомлинський :  висока духовність і професіоналізм / Л.С. Боднар // Педагогіка і психологія . – 2010. – С. 27 – 33 .

10. Ботіна С. Міжособистісна взаємодія учителя та учня / С. Ботіна// Рідна школа. – 2005. – № 3. – С. 31 – 33.

11. Буняк Г.А. Розвиток педагогічної майстерності вчителя в системі особистісно – орієнтованого навчання / Г.А. Буняк // Педагогічна майстерність. – 2011 . –  № 4 . – С. 2 – 4 . 

12. Буряк В.С. Питання педагогічної майстерності в  теорії  і практиці

В.О. Сухомлинського / В.С. Буряк // Рідна школа. – 2004. – № 3. – С. 3 – 6. 

13. Буряк В.С. Формування педагогічного мислення / В.С.Буняк // Рідна школа. – 2005. – № 4. – С. 38 – 40 .

14. Великий тлумачний словник сучасної української мови [ уклад. В.Т. Бусел ] – К. : Перун, 2004. –  1440 с.

15. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. / Н.П.Волкова // Педагогіка. – К.: Видавничий центр « Академія», 2003. – 576 с.

16. Гергуль С.М. Психолого-педагогічні особливості самоосвітньої діяльності вчителя в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського / С.М.  Гергуль // Початкова школа. – 2003. – № 11. – С. 40 – 42.

17. Гергуль С.М. Самоосвіта вчителя як джерело формування свободи та відповідальності школярів у творчій спадщині В.О.Сухомлинського / С.М . Гергуль // Педагогічні науки. – 2005. – № 6. – С. 229 – 233.

18. Деак Ф.Г. Педагогічна майстерність і розвиток творчого потенціалу вчителя / Ф.Г. Деак // Освіта Закарпаття. – 2005 . – № 2 . – С. 25 – 27.

19. Жильцова Л.І. Майстерність сотворчості у  співпраці педагогів та учнів / Л.І. Жильцова // Сучасний урок. – 2011. – № 1. – С. 13 – 14 .    

20. Зигор І.Р. Сучасний вчитель початкових класів у діалозі із В.О.Сухомлинським / І.Р.Зигор //  Початкова школа. – 2012. –  № 9. – С. 16 – 21.

21. Іванюк Г. Гуманізм педагогічної системи В.Сухомлинського / Г. Іванюк // Нова педагогічна думка. – 2005. – № 2. – С. 45 – 48.

22. Кайдалова Л.Г., Щокіна Н.Б., Вахрушева Г.Ю. Педагогічна майстерність вчителя: Навчальний посібник. – К. : Вид. – во НФаІ, 2009, – 140 с.

23. Квадріціус Л.В. Професійна самоосвіта вчителя  / Л.В. Квадріціус // Управління школою. – 2006. – № 13. – С. 35 – 38.

24. Ковалевська Л. І. Учительська професія – це людинознавство / Л.І. Ковалевська  // Педагогічна майстерність. – 2013 . –  № 10. – С. 2 – 8.

25. Колодько Т. Педагогічна культура спілкування вчителя у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи / Т. Колодько  // Рідна школа. – 2005. – № 4. – С. 12 – 14.

26. Концепція педагогічної освіти // Історія української школи і педагогіки. Хрестоматія / За ред. Б.Г.Кременя. – К.: Знання, 2005.

27. Кремень В. Г. Час вимагає вчителя з новими якостями / В. Г. Кремень // Освіта. – 2006. – № 32. – С. 4 – 5.

28. Кремень В. Г. Домінанти вчительського фаху [текст] : каталог в 11 т. / В.Г. Кремень . – Т. 6., 2001., с. 1.

29. Кузь В. Модель учителя нової генерації / В. Кузь // Рідна школа. – 2005. – № 9 – 10. – С. 33 – 35.

30. Кузь В. Школа В.О. Сухомлинського – школа нового покоління / В. Кузь  // Початкова  школа. – 2002. – № 9. – С. 28 – 30.

31. Кузьмінський А.І., Омельяненко В.Л. Педагогіка: Підручник . – К. : Знання, 2007. –  447 с.

32. Куліш С.Г. Техніка педагогічного спілкування / С.Г. Куліш // Педагогічна майстерність. – 2011. –  № 6. – С. 38 – 40 .

33. Макарова О.В. Діло майстра не лякає  / О.В. Макорова //  Позашкілля. – 2007. – № 12. – С. 5 – 6 .

34. Макарчук О.В. Продуктивна праця в досвіді В.О.Сухомлинського/ О.В.  Макарчук // Наука і освіта .– 2001. –  № 5, С. 39 – 44.

35. Матієнко О. Виховання толерантності починається з вчителя /О. Матієнко //  Рідна школа. –  2005. – № 6. – С. 29 – 31.

36. Миголовкіна С. Вплив стилю педагогічного спілкування на учнів / С. Миголовкіна // Педагогічна газета. – 2006. – № 1. – С. 5 – 8 .

37. Міхелі С. Педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського як концептуальна основа особистісно орієнтованого підходу  / С. Міхелі // Початкова школа. – 2003. – № 11. – С. 5 – 11.

38. Національна Доктрина розвитку освіти в Україні  // Освіта України. – 2002 . – № 33. – 23 квітня.

39. Олійник О. Професійна досконалість особистості вчителя початкової школи у спадщині В.О.Сухомлинського / О. Олійник // Наука і освіта. – 2001. – № 5. – С. 75 – 77.

40. Ольховецька Т. Комунікативні вміння вчителя в сучасній школі / Т. Ольховецька  // Рідна школа. – 2000. – № 2. – С. 50 –51.

41. Островерхова Н. Формування вчителем « власної школи » педагогічної майстерності / Н. Островерхова // Завуч  ( Шкільний світ ). – 2006. – № 7. – С.5 – 7.

42. Охрімчук Р.М. Педагогічний такт учителя: суть, форми вияву та формування // Педагогічна соціологія / В.Болгаріна та ін. – Т., 1998. – С.109 –

118.

43. Педагогічна майстерність: Підручник / І.А.Зязюн, Л.В.Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.., За ред.. І.А.Зязюна. – 2-ге вид., допов. І переробл. – К.: Вища шк.., 2004. – 422 с.

44. Педагогічний словник / За редакцією М. Д. Ярмаченка. – К. – Педагогічна думка. – 2001. – 514с.

45. Перехейда О. Стимулювання професійної майстерності педагога – важливий чинник управління / О. Перехейда // Рідна школа. – 2004. – № 5. – С. 30 –32.

46. Пугач А. В.О.Сухомлинський у контексті сучасності / А. Пугач // Рідна школа. – 2005. – № 12. – С. 12 – 15 .

47. Пустовит А. Як добитися , щоб слово вихователя доходило до серця вихованця ? / А. Пустовит // Педагогічна майстерність. – 2012.– № 1. – С. 20 – 21 .

48. Прокопенко І.Ф. Особистість учителя в педагогічній системі В.О.Сухомлинського / І.Ф.Прокопенко // Педагогіка і психологія. – 2003. – № 2. – С. 5 –11.

49. Рожкова Н. Особливості формування моральних якостей особистості майбутнього вчителя / Н. Рожкова //  Шлях освіти. – 2003. – № 2. – С. 34 –40.

50. Савченко О.Я. Літературне читання: підручник для 2 кл. – К.: Видавничий дім « Освіта » , 2012. – 160 с.

51. Савченко О.Я. Читанка: Підручник для 3 кл. – К.: Освіта, 2003. – Ч. 1. – 142 с. – Ч. 2. – 143 с.

52. Савченко О. Я. Читанка: Підручник для 4 кл. – К.: Освіта, 2004. – Ч. 1. – 159 с. – Ч. 2. – 175 с.

53. Самойлик К. Поняття престижності вчительської праці – питання державної ваги  / К. Самойлик // Освіта України. – 2006. – № 73. – С. 6.

54. Сидоренко В. Феномен педагогічної майстерності вчителя в концептуальних вимірах творчої спадщини В.О.Сухомлинського / В. Сидоренко  // Рідна школа . – 2012.  – № 7 . – С. 39 – 43.

55. Синиця І.О. Про педагогічний такт і майстерність учителя. – К.: Рад. школа, 1981. – С.15 – 17.

56. Словник термінології з педагогічної майстерності / За ред. Н.М. Тарасович – Полтава, 1995. – 64с.

57. Стецюк Л.І. Методологічні основи діяльності вчителя / Л.І. Стецюк // Все для вчителя. – 2005. –  № 23 – 24. – С.11 – 28.

58. Студентський науковий вісник. – Випуск 9. Частина І., 2011. – 307с.

59. Сухомлинский В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – Київ: "Радянська школа", том 1, 1976. – 654с.

60. Сухомлинский В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – Київ: "Радянська школа", том 2, 1976. – 670с.

61. Сухомлинский В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – Київ: "Радянська школа", том 3, 1977. – 670с.

62.Сухомлинский В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – Київ: "Радянська школа", том 4, 1977. – 640с.

63. Сухомлинский В. О. Вибрані твори в п’яти томах. – Київ: "Радянська школа", том 5, 1977. – 639с.

64. Сухомлинський В. Казки Школи під Голубим небом: Казки, притчі, оповідання / Упоряд. О.В.Сухомлинська.  –  К.: Освіта, 1991. – 191с.

65. Сухомлинський В.О. у роздумах сучасних українських педагогів: монографія / упоряд.: О.В.Сухомлинська, О.Я. Савченко; авт. кол. :  О.В.Сухомлинська, О.Я.Савченко, В.С. Курило, І.Д. Бех та ін. – Луганськ: Вид-во ДЗ ,  « АНУ імені Тараса Шевченка», 2012. – 504 с.

66. Тевлін Б. Резерви підвищення професійної майстерності вчителів / Б. Тевлін // Завуч (Шкільний світ). – 2004. – № 11. – С. 3 – 6.

67. Тимченко О.В. Педагогічні умови формування професійної позиції вчителя  / О.В. Тимченко //  Управління школою. – 2006.  № 19 – 21. – С.35 –36.

68. Триліс О. Яким має бути вчитель? / О. Триліс // Завуч (Шкільний світ). – 2004. – № 7. –  С. 19 – 20.

69. Український педагогічний словник [ уклад. С. Гончаренко ] – К.: Либідь, 1997. –  325 с. 

70. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих пед. закладів освіти. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 1997. – 192 с.

71. Фоменко К. Плекаємо компетентну особистість / К. Фоменко // Директор школи . – 2010. – № 37, С. 9 – 12 .

72. Чаус М. Підвищення фахової майстерності вчителів / М. Чаус // Завуч (Шкільний світ). – 2004. –  № 3. – С.1 – 4 (вкладка).

73. Шевчук Т. Комунікаційна компетенція вчителя / Т. Шевчук // Завуч. – 2012 . – № 4. – С. 10 – 12.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

Тематична дискусія

« Педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського як концептуальна основа особистісно -  орієнтованого підходу»

1. Одне з основних положень у системі поглядів В.О. Сухомлинського – положення про неповторність кожної дитини. «У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна….», пише В.О. Сухомлинський . Чи можна стверджувати, що це положення може бути покладено  в основу сучасної концепції особистісно орієнтованого підходу? Доведіть та обґрунтуйте свою думку.
2.  Чи суперечать і як, на вашу думку, пов’язані такі два положення в системі педагогічних поглядів В.О. Сухомлинського: про відсутність нездібних, бездарних та лінивих дітей, і положення про нерівність розумових здібностей дітей? Прокоментуйте. Який принцип особистісно орієнтованого підходу вирішує цю проблему?
3. Збереження та розвиток у дитини « почуття людської гідності» В.О.Сухомлинський вважав одним із найважчих і найтонших завдань педагога. Від чого застерігає і які поради він дає своїх працях? Чи можна вважати, що сьогоднішні погляди на сутність особистісно орієнтованого підходу ґрунтується саме на такому розумінні стосунків між вихователем та вихованцями?
4. Особистісно орієнтованих підхід передбачає отримання позитивних почуттів від навчання. В.О. Сухомлинський пропонував два шляхи вирішення суті цієї проблеми. Поясніть думку педагога щодо цього питання.
5. Як ви розумієте вислів В.О. Сухомлинського « дослідницький підхід до проблеми навчання»? Зіставте його із сучасним принципом.
6.  Продовжіть думку В.О. Сухомлинського: «Навчання – це важка розумова праця, і щоб ця праця була успішною, вона має бути……». Який найефективніший спосіб пізнання бачить В.О.Сухомлинський ? Яка сучасна модель навчання вирішує це питання? Поясніть.
7.  Поясніть визначення В.О. Сухомлинського краси людської душі: « краса зовнішня та краса внутрішня» - спільне та відмінне.
8. У чому , на ваш погляд , полягає ідея В.О. Сухомлинського про те, що творчість починається там, де дитина виражає свої почуття?
9. В.О. Сухомлинський вважав, що: «Оцінка стає в  руках учителя інструментом виховання, якщо вона пробуджує дитяче бажання вчитися і допомагає цьому бажання, а не карає за небажання». Як досягти такого значення оцінки? Яка ваша думка з цього приводу? Обгрунтуйте відповідь.
10.  Чи відповідає, на вашу думку, вимогам до  сучасного вчителя положення про необхідність високий особистих якостей, розроблене В.О. Сухомлинським? Прокоментуйте.
11.  Розкрийте, в чому полягає ідея В.О. Сухомлинського знайти в дитині

«золоту жилку», від якої починається розвиток індивідуальності? Які перспективи з цього питання нам дає концепція особистісно орієнтованого навчання? 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

 

Тест для визначення рівня сформованості гуманістичних педагогічних цінностей

Уважно прочитайте запропоновані положення, які розшифровані в трьох варіантах. Виберіть той варіант, який найбільше відповідає Вашим педагогічним поглядам.

1. Природа дитини така ж, як і природа дорослого. Різниця між ними не в самій природі, а лише в ступені розвиненості:

А) так

Б) якоюсь мірою

В) ні

2. Поведінка дитини в школі залежить від її психологічних особливостей і стану здоров’я:

А) так

Б) якоюсь мірою

В) ні

3. Ваше ставлення до методів виховання:

А) Ви вирішили відмовитися від авторитарних методів;

Б) Ви вважаєте за краще діяти авторитарно за будь-яких умов;

В) Ви шукаєте більш м’які, ліберальні методи, але у вас ще не зжиті замашки авторитарності.

4. Який варіант поведінки здається Вам найбільш прийнятним:

А) відмовитися від авторитарних вимог, від суворої дисципліни в школі і перейти до дисципліни трудового співробітництва;

Б) спробувати добитися дисципліни з мінімумом зовнішнього примушування;

В) притримуватися лише авторитарних методів муштри.

5. Ваше ставлення до вибору роботи дітьми:               А) так організовувати розподіл робіт, щоб у дітей завжди створювалось враження, що вони самі вибирають собі завдання;

Б) вільний вибір завдань можна допустити на уроках мови і математики;

В) краще вчителю самому давати завдання, не погоджуючи їх з дітьми.

6. Ваше ставлення до успіхів і невдач учнів у навчанні:

А) навчання неможливе без масових невдач;

Б) необхідно прагнути, щоб діти менше зазнавали невдач;

В) навчання повинно сприяти успіхам дітей.

7. Вибір методів навчання:

А) Ви за навчання, засноване на досліді й експерименті;

Б) Ви за поєднання вербальних методів і експерименту;

В) Ви залишили б незмінною пояснювально-ілюстративну методику навчання.

8. Місце запам’ятовування у навчальному процесі:

А) пам’ять має відігравати допоміжну роль у процесі навчання;

Б) навчання засноване головним чином на пам’яті;

В) пам’яті приділяється значна роль у процесі навчання.

9. Ваше ставлення до заучування правил і законів:

А) Ви за організацію живої експериментальної роботи по самостійному виведенню дітьми правил і законів;

Б) Ви за поєднання такої роботи із заучуванням правил і законів в надії, що вони можуть згодитися;

В) Ви за навчання, що на перше місце ставить заучування напам’ять правил і законів.

10. Ваше ставлення до оцінки:

А) Ви за виставлення оцінного балу;

Б) Ви по-іншому назвали б оцінку;

В) Ви за новаторську організацію роботи без виставлення оцінного балу.

11. Ваше ставлення до покарань:

А) необхідно повністю відмовитися від усіляких каральних заходів;

Б) слід уникати покарань, але це не завжди вдається;

В) покарання необхідні, не варто відмовлятись від їх застосування.

Для визначення рівня сформованості у Вас гуманістичних педагогічних цінностей використайте ключ-дешифратор:

1			2			3			4			5			6			7			8			9			10			11
а	б	В	а	б	в	а	б	в	а	б	в	а	б	в	а	б	в	а	б	в	а	б	в	а	б	в	а	б	в	а	б	в
2	1	0	2	1	0	2	0	1	2	1	0	2	1	0	0	1	2	2	1	0	2	0	1	2	1	0	0	1	2	2	1	0

 

В залежності від набраної Вами кількості балів Ваш рівень сформованості системи гуманістичних педагогічних цінностей може бути:

0 – 7 – низький

8 – 15 – середній

16 – 22 – високий

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В

Тест на визначення творчого потенціалу вчителя початкових класів , що є одним із складових педагогічної майстерності вчителя.

«Ваш творчий потенціал»

Виберіть один із варіантів відповідей.

1. Чи вважаєте ви, що світ, який вас оточує, можна зробити кращим?  

а) так;

б) ні, він і так досить хороший;

в) так, але тільки трохи.

2. Чи здатні ви своїми зусиллями змінити цей світ на краще?

а) так, у більшості випадків;

б) ні;

в) так, але в окремих випадках.

3. Чи вважаєте ви, що ваші ідеї могли б забезпечити значний прогрес у поліпшенні справи освіти?  

а) так;

б) так, але за сприятливих обставин;

в) лише певною мірою.

4. Ваші творчі можливості та прагнення допоможуть у майбутньому змінити дещо кардинально:

а) так, напевно;

б) це малоймовірно;

в) можливо.

5. Коли ви плануєте розпочати якусь справу, ви завжди переконані в позитивному варіанті її вирішення?

а) так;

б) частіше маю сумніви;

в)  так, завжди.

6. Чи мрієте ви зайнятися справою, про яку мало що знаєте?

а) так, невідоме завжди приваблює;

б) невідоме мене не цікавить;

в) усе залежить від характеру цієї справи.

7. Вам необхідно виконати незнайому справу.Чи відчуваєте ви бажання зробити це досконало?

а) так;

б) задовольняєтесь тим, чого встигли досягти;

в) так, але тільки тоді, коли мені це подобається.

8. Якщо справа, якої ви не знаєте, вам подобається, чи прагнете дізнатися про неї якомога більше?

а) так;

б) ні хочу навчитися тільки основного;

в) ні, хочу задовольнитися тільки своєю цікавістю.

9. Коли вас спіткає невдача, то:

а) розчаровуєтеся, втрачаєте інтерес;

б) припиняєте дію, бо її здійснення стає не реальним;

в) продовжуєте робити свою справу, навіть тоді, коли перешкоди подолати важко.

10. Виходячи з ваших міркувань, професію слід обирати відповідно до:

а) своїх можливостей, подальших перспектив для себе;

б) соціальної цінності та її престижу;

в) переваг які вона забезпечить.

11. Чи легко ви можете зорієнтуватися на маршруті, який уже пройшли?

а) так;

б) ні, боюся заблукати;

в) так, але тільки там, де місцевість сподобалась та запам'яталась.

12. Чи зможете ви, прослухавши лекцію, зразу переказати увесь її зміст:

а) так, без проблем;

б) усього згадати не зможу;

в) запам'ятовується лише те що цікавить.

13. Коли ви чуєте слово незнайомою вам мовою, чи можете його відтворити по складах, без помилок, не знаючи його значення:

а) так, без великих труднощів;

б) так, якщо це слово легко запам'ятати;

в) відтворю але незовсім правильно.

14. У вільний час я люблю:

а) залишатись на самоті, міркувати;

б) бути в компанії;

в) мені байдуже, бути на самоті чи в компанії.

15. Ви займаєтеся справою і припиняєте її тільки тоді, коли:

а) справу закінчено і виконано бездоганно;

б) більш-менш задоволені результатом;

в) не все ще вдалося зробити.

16. Коли ви на самоті, то:

а) мрієте про якісь абстрактні речі;

б) шукаєте собі конкретну справу;

в) іноді міркуєте про речі, пов'язані з роботою.

17. Якщо якась ідея захоплює вас, ви міркуєте над нею:

а) незалежно від того, де і з ким ви перебуваєте;

б) роблю це тільки на одинці;

в) там, де буде більш-менш спокійно.

18. Коли ви відстоюєте якусь ідею, то:

а) можете відмовитися від неї, якщо вислухаєте переконливі аргументи опонентів;

б) триматиметесь своєї думки, якими б не були  аргументи;

в) поміняєте свою думку, якщо спротив буде міцним.

Підрахуйте бали, яких ви набрали, таким чином:

За відповідь "а"- 3 бали;

За відповідь "б"- 1 бали;

За відповідь "в"- 2 бали;

Питання 1, 6, 7, 8 визначають межі вашої допитливості й креативні можливості.

Питання 2, 3, 4, 5 - свідчать про вашу віру в себе;

питання 9 і 15 - характерезують вашу стійкість та переконливість;

питання 10 - виявляє вашу амбіційність;

питання 12 і 13 - свідчать про вашу "слухову" пам'ять;

питання 11 - визначає особливості зорової пам'яті; питання14-засвідчує ваше прагнення бути незалежною особистістю;

питання 16, 17 - характеризують ваше вміння мислити абстрактно;

питання 18 – розкриває сутність вашої зосередженості на справах.

Загальна сума набраних балів показує рівень вашої креативності, творчого потенціалу.

49 і більше балів.У вас доволі високий творчий потенціал, який надає вам великих особистісних та професійних можливостей. Якщо на практиці реалізувати ваші здібності, то вам розкриють різні форми творчості.

            Від 24 до 48 балів. У вас нормальний творчий потенціал. Ви маєте необхідні якості, що допомагають вам творити, шукати нові ідеї та рішення.Однак у вас є проблеми, які ускладнюють творчий процес. Поставтеся прискіпливіше до себе.

23 і менше балів.Ваш творчий потенціал обмежений, або ви недооцінили себе та свої можливості. Відсутність віри у свої сили може призвести до думки, що ви нездатні творити. Спробуйте подолати це в собі й тим самим ви розв'яжете проблему.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Г

ДІАГНОСТИЧНА КАРТА

педагогічної майстерності та самооцінки готовності вчителя початкових класів до саморозвитку

Мета: оцінити та визначити рівень сформованості у вчителя вмінь та навичок саморозвитку.

І. Мотиваційний фактор (9 – 81 бал)
1	Усвідомлення особистої та суспільної значущості безперервної освіти в педагогічній діяльності	123456789
2.	Наявність стійких пізнавальних інтересів у педагогіці та психології	123456789
3.	Почуття обов’язку та відповідальності	123456789
4.	Допитливість	123456789
5.	Прагнення отримати високу оцінку свого саморозвитку	123456789
6.	Потреба у психолого-педагогічній самоосвіті (ППС)	123456789
7.	Потреба у самопізнанні	123456789
8.	Рангове місце ППС серед 9 найбільш значущих для вчителя видів діяльності	123456789
9.	Впевненість у своїх силах	123456789

 

II. Когнітивний компонент (6 – 54 бали)
1.	Рівень загальноосвітніх знань		123456789
2.	Рівень загальноосвітніх умінь		123456789
3.	Рівень педагогічних знань та вмінь		123456789
4.	Рівень психологічних знань та вмінь		123456789
5.	Рівень методичних знань та вмінь		123456789
6.	Рівень спеціальних знань		123456789
III. Морально-вольовий компонент (9 – 81 бал)
1.	Позитивне ставлення до процесу навчання		123456789
2.	Критичність		123456789
3.	Цілеспрямованість		123456789
4.	Прагнення		123456789
5.	Працездатність		123456789
6.	Вміння доводити справи до кінця		123456789
7.	Самостійність		123456789
8.	Сміливість		123456789
9.	Самокритичність		123456789
IV. Гностичний компонент (16 – 144 бали)
1.		Вміння ставити і вирішувати пізнавальні завдання	123456789
2.		Гнучкість та оперативність мислення	123456789
3.		Спостережливість	123456789
4.		Схильність до аналізу педагогічної діяльності	123456789
5.		Креативність та її прояв у педагогічній діяльності	123456789
6.		Схильність до синтезу та узагальнення	123456789
7.		Пам’ять та її оперативність	123456789
8.		Вміння слухати	123456789
9.		Вміння володіти різними видами читання	123456789
10.		Вміння виокремлювати та засвоювати конкретний зміст	123456789
11.		Вміння доводити та відстоювати власні твердження	123456789
12.		Вміння систематизувати, класифікувати	123456789
13.		Вміння бачити протиріччя та проблеми	123456789
14.		Вміння переносити знання й уміння у нові ситуації	123456789
15.		Вміння відмовитися від усталених шаблонів	123456789
16.		Незалежність суджень	123456789
V. Організаційний компонент (7 – 63 бали)
1.	Вміння планувати час		123456789
2.	Вміння планувати свою роботу		123456789
3.	Вміння перебудовувати систему діяльності		123456789
4.	Вміння працювати в сервісному центрі		123456789
5.	Вміння орієнтуватися у класифікації джерел		123456789
6.	Вміння володіти різними прийомами фіксації прочитаного		123456789
7.	Вміння користуватися оргтехнікою та банком комп’ютерної інформації		123456789
VI. Здатність до самоуправління у педагогічній діяльності (5 – 45 балів)
1.	Самооцінка самостійної особистої діяльності		123456789
2.	Здатність до самоаналізу та рефлексії		123456789
3.	Здатність до самоорганізації та мобілізації		123456789
4.	Самоконтроль		123456789
5.	Працьовитість та старанність		123456789
VII. Комунікативні здібності (5 – 45 балів)
1.	Здатність акумулювати і використовувати досвід самоосвітньої діяльності колег		123456789
2.	Здатність до співпраці та взаємодопомоги у професійному педагогічному саморозвитку		123456789
3.	Здатність організувати самоосвітню діяльність інших		123456789
4.	Здатність відстоювати свою точку зору та переконувати інших у процесі дискусії		123456789
5.	Здатність уникати конфліктів у процесі спільної діяльності		123456789

 

Примітка: після заповнення діагностичної карти педагогічної майстерності  та самооцінки  готовності  вчителя до саморозвитку підраховується загальна і кількість балів:

0 – 240 балів – низький рівень готовності до саморозвитку;

240 – 400 балів – середній рівень готовності до саморозвитку

400 – 522 балів – високий рівень готовності до саморозвитку.