Проект "Літературна Сумщина" (конспекти уроків літератури рідного краю)

Новосічанська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Сумської районної ради Сумської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОЕКТ

«Літературна Сумщина. Творчість письменників-земляків»

 

 

 

 

 

Автор Мяус Леся Миколаївна,

учитель української мови і літератури

та зарубіжної літератури

Новосічанської  загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            Нова Січ-2017

 

ЗМІСТ ПРОЕКТУ

1. Анотація
2. Вступ
3. Основна частина
4. Висновки
5. Використана література

АНОТАЦІЯ

Учасники проекту - учні 5-11 класівНовосічанської загальноосвітньої школи

 І-ІІІ ступенів, які реалізовують завдання проекту.

Вивчення української літератури в 5-11 класах має рубрику «Література рідного краю» , на яку виділено в 5-7 класах по 4 години, у 8-11 класі - 2 години, які вчитель розподіляє на власний розсуд.Тому підготовка проекту «Літературна Сумщина. Творчість письменників-земляків» починається з вересня. Спочатку учням оголошується тема, мета, визначаються завдання, етапи проекту, терміни їх реалізації.

У вересні із учнів  формуються групи учасників проекту. Кожна група отримує завдання: підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях письменника-земляка, зробити презентацію підібраного матеріалу, у креативній формі познайомити з творами письменників-земляків (інсценування, художнє перевтілення). У лютому-березні проходить урок-панорама – захист проекту.

 Після цього відбувається підведення підсумків. У процесі здійснення проекту проводиться моніторинг його виконання, за результатами формуються методичні рекомендації, робляться висновки.

 Даний проект носить великий освітній і виховний потенціал, будить національну свідомість, розвиває творчі здібності учнів, допомагає дітям краще опанувати навчальний матеріал. При цьому навчання відбувається в атмосфері творчої доброзичливості, взаємопідтримки, у форматі інтерактивності, що відповідає сучасним педагогічним технологіям.

ВСТУП

Тематична спрямованість проекту: освітній

Виконавці проекту: учні Новосічанської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Партнери проекту: учителі музики, образотворчого мистецтва, зарубіжної літератури.

Мета проекту:знайомство з особливостями українського літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття та сучасного літературного процесу, поглиблення знань про життя й творчість письменників Сумщини, розвиток творчих здібностей учнів, формування інформаційної, комунікативної, полікультурної компетенцій, прищеплення учням інтересу до національних літературних традицій, культурної спадщини українського народу.

Завдання проекту:

• Поглибити знання з історії української літератури;
• Навчити учнів виділяти романтичні твори серед інших літературних стилів;
• Уміти визначати романтичні риси в музиці, живописі;
• Розвивати вміння аналізувати ліричні твори;
• Навчити дітей працювати в команді;
• Формувати життєві компетенції учнів;
• Розвивати творчі здібності учнів.

Практичне значення: проект спрямований на пошук сучасних шляхів і засобів навчання на засадах педагогіки життєтворчості.

Актуальність проекту:проект «Літературна Сумщина. Творчість письменників-земляків» виробляє в учнівської молоді нове бачення, досвід, який допоможе зрозуміти особливості розвитку української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століть, літератури ХХ століття та сучасний літературний процес,  стимулює розвиток дитячої ініціативи, творчості.

Очікувані результати:результатом здійснення даного проекту стане набуття учнями 5-11 класів знань про розвиток українського літератури певного періоду, творчість письменників-земляків; формування життєвих компетенцій: уміння працювати з теоретичним матеріалом, робота в команді, уміння виступати перед аудиторією, вияв творчих здібностей; створення в навчальному закладі реальних можливостей для набуття учнями знань, вмінь та практичного досвіду здійснення захисту колективної роботи. Крім того, даний проект сформує в учнів національну самосвідомість, прищепить їм інтерес до вивчення української літератури, музики, живопису кінця ХІХ - початку ХХ століть і до сьогодення.

 

ОСНОВНА ЧАСТИНА

  

1.                Хід роботи для досягнення поставлених цілей

Вересень - оголошується тема, мета, визначаються завдання, етапи проекту, терміни їх реалізації.

Із учнів класу формується 9 груп учасників проекту. Кожна група отримує завдання, а саме:

1.   Підготувати матеріал про літературний процес в Україні  кінця ХІХ – початку ХХ століть, сучасний літературний процес, створити мультимедійні презентації «Літературна Сумщина. Творчість письменників-земляків».
2.   Підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях поета-земляка Павла Грабовського, вивчити напам’ять його поезії, підготувати аналіз поетичних творів (на вибір).
3.   Підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях поета-земляка Олександра Олеся,вивчити напам’ять його поезії, підготувати аналіз поетичних творів (на вибір).
4.   Підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях поета-земляка Анатолія Семенюти,вивчити напам’ять його поезії, підготувати аналіз поетичних творів (на вибір).
5.   Підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях поета-земляка Бориса Грінченка ,вивчити напам’ять його поезії, підготувати аналіз поетичних творів (на вибір).
6.   Підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях поета-земляка  Дмитра Білоуса,вивчити напам’ять його поезії, підготувати аналіз поетичних творів (на вибір).
7.   Підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях письменників-земляків Миколи Хвильового, Івана Багряного, Пантелеймона Куліша,познайомитися з творчістю письменників, підготувати аналіз  творів (на вибір).
8.   Підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях письменника-земляка Остапа Вишні.
9.   Підготувати матеріал про життєвий і творчий шлях письменника-земляка Григорія Єлішевича.

Крім того, кожна група  повинна зробити презентацію підібраного матеріалу, у креативній формі познайомити з творами письменників-земляків (інсценування, художнє перевтілення).

Жовтень-квітень -  урок-альманах ( Цикл уроків,10 годин) – захист проекту.

ІV. Захист проектів проходить у вигляді усного журналу (альманаху), який займе 10 годин , що виділені програмою на уроки «Літератури рідного краю» у 5-11 класах протягом навчального року. Кожна група у творчій формі презентує матеріал відповідно до отриманих завдань. Використовуються електронні презентації в MicrosoftOfficePowerPoint. Учні розповідають про цікаві факти з життя письменників-земляків, демонструють фото, власні ілюстрації до творів, декламують поезії.

 

Урок-альманах № 1.

1.          Мета: познайомити учнів з особливостями літературного процесу в Україні  кінця ХІХ – початку ХХ століть, поглибити знання про життя й творчість письменників-земляків;

• розвивати творчі здібності учнів, формувати інформаційну, комунікативну, полікультурну компетенції;
• прищеплювати учням інтерес до вивчення літературних національних традицій, культурної спадщини українського народу.

Обладнання: портрети письменників-земляків (П.Грабовського, Олександра Олеся, А.Семенюти, Б.Грінченка), аудіозаписи творів Ліста, Вагнера, Шопена, відеопрезентації учасників проекту.

Перебіг уроку

І. Організаційна частина. Повідомлення теми, мети уроку.

Ми розпочинаємо цикл уроків літератури рідного краю.Тема нашого сьогоднішнього уроку літератури рідного краю - «Літературна Сумщина. Творчість письменників-земляків. Павло Грабовський». Ми познайомимося з літературним процесом в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття, а також з дослідженнями наших учнів про життя й творчість письменника-земляка Павла Арсеновича Грабовського. Представляти свої дослідження наші учні будуть у формі альманаху.

Словникова робота

Альманах – (від араб. Al-manah - календар). Неперіодичний збірник творів різних письменників-сучасників, об’єднаний за певною ознакою (тематичною,  жанровою тощо).

На уроках даного циклу вашій увазі буде представлено огляд життя  і творчості письменників, яких об’єднує безмежна любов до отчого краю, яку не вдалося зломити ні переслідуванням, ні цькуванням влади, ні арештам, ні засланням, ні вимушеній еміграції.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Епіграфом нашого уроку є слова П.Грабовського, які стали його життєвим і творчим кредо «Я не співець чудовної природи

                                                З холодною байдужістю її;

                                                З ума не йдуть знедолені народи,-

                                                 Їм я віддав усі чуття мої…»

Сподіваюся, що, готуючись до уроку, ви відчули красу, силу слова й неповторність творчості поета-революціонера, почерпнули для себе багато корисного і зумієте поділитися цими надбаннями з іншими.

ІІІ.  Виконання роботи.

1. Слово вчителя. Кінець ХІХ – початок ХХ століття характеризувався бурхливим розвитком металургії, машинобудування, видобутком вугілля. Швидко зростала промислова буржуазія. Але значною частиною національних багатств царської Росії володіли іноземці. На півдні України більшість підприємств була в руках англійських, французьких, американських, німецьких капіталістів, а працівники не мали ніяких політичних та соціальних прав. Незважаючи на бурхливий розвиток капіталізму, країна в цілому  лишалась аграрною. Земля перебувала в руках великих землевласників. Мільйони селян потерпали від безземелля. Селянська біднота розорювалась вкрай.

Самодержавство пригноблювало народ, утискувало  його національну культуру.  Внаслідок  жорстокої експлуатації людей Російська імперія стала центром революційного руху. Створювалися революційні гуртки. Країну охопили масові страйки. Робітничий рух перекинувся і на селянство. Селяни захоплювали панські маєтки, землю. Проти повсталих застосовували війська, їх арештовували, саджали у тюрми. Але революційна боротьба і далі наростала.

Сподіваючись на прискорення національного визволення, українські письменники почали брати участь у діяльності  таємних організацій, що виступали проти безчинств влади, поширенні нелегальної літератури.

Піднесення визвольного руху в країні посилило увагу українських письменників  до важливих соціальних проблем. У своїх творах вони відображали соціальне і національне гноблення українського населення.

Потужним поштовхом для розвитку літератури стали революційні роки, які сколихнули суспільство. Український народ, а з ним і його література увійшли у нову добу.

Вперше за довгі століття українська книга вільно зустрілася зі своїм читачем. Розвивалася преса і журналістика, театр. Засновано Українську академію наук. Закладаються Академія Мистецтв та Архітектурний інститут. Починають працювати видавництва. Виходять літературно-критичні місячники та альманахи.

Національно-визвольна революція дала поштовх для розвитку української літератури. Українські письменники були разом зі своїм народом. Вони гинули на фронті, від куль підступних убивць, у підвалах ЧК. Серед них були й такі, що не тримали в руках зброї, але їх зброєю було перо, було слово, якого іноді боялися більше, ніжкулемета.

Це була доба активного романтизму, «українського ренесансу», що свідчила про народження і утвердження свідомості молодої нації, свідомості народу, «що вгору йде, хоч був запертий в льох». І тепер цей народ повірив у своє майбутнє.

Але здійснитися мріям і сподіванням не судилося. Партійна постанова «змушувала писати за вказівкою». Українським письменникам не писати було не можна, бо це розцінювалося б як протест проти влади. Треба було або славити режим і владу, або загинути.220 письменників були знищені і лише 36 пробували писати. Література перетворилася на пропаганду з бойовими воєнними маршами, лозунгами і гімнами вождю.Короткий період 20-хроків , період відродження змінився роками терору і знищення кращих синів України. Для літератури це – мертва доба.

2. Інтерактивна вправа «Моя думка». Учні відповідають на питання: Хто такі українці?  Чи достатньо народитися в Україні , щоб бути справжнім українцем? Що потрібно для того, щоб стати українцем?

Підсумок.

Отже, для того, щоб стати справжнім українцем не достатньо лише народитися в Україні. Слід любити свою Батьківщину, любити не лише словом, а й ділом. Так, як це робили письменники,  мова про яких піде на наших уроках літератури рідного краю..

У ході виступу учні класу працюють над створенням інформаційного грона «П.Грабовський», ставлять запитання до виступаючих. Потім підводиться підсумок роботи.

1 сторінка. «Крик болю і туги за рідною Україною».

Учитель.Так охарактеризував Іван Франко поезію Павла Грабовського. Це визначення напрочуд точно передає сутність лірики талановитого поета, відірваного на довгі десятиріччя від рідної землі, її культури, позбавленого можливості працювати на національній ниві.

1 учень.Народився Павло Арсенович Грабовський 11 вересня 1864 р. в с.Пушкарне, нині Грабовське Краснопільського району Сумської області, в бідній родині паламаря. Коли Павлові було лише 8 років , помер батько ,залишивши п’ятьох дітей. Становище родини ще більше погіршилося.

2 учень. Павло навчався спочатку у церковно-парафіяльній школі, де «вчив диякон і вчив погано». У десятирічному віці став учнем Охтирської бурси, котра, як зазначав сам в автобіографії, нічого йому не дала. Із 1879р. продовжує навчання в Харківській духовній семінарії. 2 грудня 1882р. під час обшуку у  семінарії у П.А.Грабовського було вилучено заборонену літературу та лотерейні квитки на користь політичних в’язнів.Павла заарештували. Згодом була з’ясована його участь у революційному гуртку «Чорний переділ». Давати будь-які свідчення Грабовський відмовився. З семінарії його було виключено і згодом вислано на 2 роки під нагляд поліції до рідного села Пушкарне.

3 учень.Навесні 1885р. повернувся до Харкова. Працював коректором у газеті «Южный край», давав приватні уроки, відновив зв’язки з «Чорним переділом». У листопаді став солдатом 62-го піхотного батальйону, розташованого у с.Валки на Харківщині. За протест проти знущань офіцера над солдатом був відправлений до Туркестанського військового округу. 1886р. у червні був заарештований і відправлений до Харкова. На суді його звинуватили в причетності до видання й поширення «Чорним переділом» прокламацій «Слово к народу». 1888р. – відправлено етапом до Східного Сибіру.

4 учень. Важкий етапний шлях був скрашений знайомством, а згодом щирим почуттям дружби й кохання до Надії Костянтинівни Сигиди – учительки таганрозької школи, активної учасниці організації «Народна воля» , засудженої на каторгу. Життя Н.Сигиди закінчилося трагічно: вона була закатована в карійській жіночій тюрмі у 1889р.(отримала 100 ударів палицею). Світлій памяті її Грабовський присвятив збірку «Пролісок».

5 учень. У вересні 1888р. прибув до місця заслання в Іркутській губернії, знову три роки тюрми в Іркутську. У липні 1892р. до п’яти років заслання було додано довічне поселення у найвіддаленіших місцях Східного Сибіру – в Якутії. 1893р.- вислано до Вілюйська, потім переведено до Якутська. Саме в Якутську були сформовані збірка перекладів «Доля» (вийшла у Львові в 1897р.), а також збірка оригінальних і перекладних поезій «Кобза», надіслана Б.Грінченку на Україну і видана в Чернігові 1898р. 1899р. – переїхав до Тобольська, де почав працювати в редакції газети «Сибирский листок».

6 учень.1900р. одружився з фельдшеркою Анастасією Миколаївною Лук’яновою, яка була вислана в Тобольськ по звинуваченню у належності до терористичного гуртка. Народженого  через рік сина на знак пошани до Бориса Грінченка подружжя назвало Борисом. 12 грудня 1902р. помер. Товариші виконали останній заповіт поета – поховали його поряд із могилами декабристів Муравйова, Вольфа і Башмакова.

2 сторінка . Творчий шлях поета.

                                                                        Як співець трудового народу,

     як безкомпромісна, глибоко

     принципова людина ввійшов

     Грабовський у нашу літературу.

        М. Рильський

 

7 учень.Майже  весь вільний час поета поглинала малооплачувана і виснажлива робота. Роки заслання вкрай підірвали його здоров’я, в Тобольську він дуже хворів. Проте й у таких умовах П.Грабовський не полишає літературної роботи, готується видавати зібрання творів, пише нові вірші. На цей період припадає  інтенсивне листування  П.Грабовського з  Б.Грінченком, який завжди був надійним другом. Саме йому був адресований останній лист поета, написаний за кілька днів до смерті. Йому ж дружина поета передала й архіви чоловіка.

 8 учень. Із 38 років життя П.Грабовський 20 років провів у неволі. Відірваний від рідного краю, фізично недужий, часто доведений до відчаю, поет все ж зумів зберегти віру у праве діло борця за кращу прийдешність України. Він ні на хвилину не полишав своєї письменницької праці, яку розумів як обов’язок перед українським народом. Перебуваючи у Сибіру, П.Грабовський вимріював національну незалежність України, її суспільний поступ. Жагуча мрія бачити Вітчизну оновленою, щасливою, вільною пронизує всю його творчість.

9 учень. Характерною рисою творів П.Грабовського є громадянський пафос. Своє мистецьке кредо поета-громадянина Грабовський виголошує у вірші «Я не співець чудовної природи».

10 учень. Справжніми перлинами творчості поета можна вважати його вірші «Швачка», «Трудівниця», «Робітникові». Вони засвідчують надзвичайно тонку душу, чутливе серце поета,вболівання за долю братів-українців, готовність стати на їх захист. Кількома штрихами поет змальовує важке життя сільського бідняка, що дні і ночі працює на заробітках, витрачає свої сили в надмірній роботі на сільських глитаїв  (учні читають  вірші «Робітникові», «Швачка», «Трудівниця»)

11 учень. Багато поезій присвячено зустрічам та прощанням з товаришами по засланню, в яких поет висловлює непохитну віру  в те, що страждання їх не безплідні, бо вони прокладають шлях до нового життя: («До товариства»)

12 учень. Велике місце в поезії П.Грабовського займають вірші, присвячені його друзям і товаришам по засланню, їх страдницькому життю, їх героїчній боротьбі. Перше місце серед цих поезій займають твори присвячені кращому другові П.Грабовського, революціонерці Н.Сигиді, її світлому образу, її трагічній і героїчній смерті. (вірш  «До Н.К.С.»)

13 учень. Ця жінка стала для політичних в’язнів полум’яним символом нескореності.  У своєму передсмертному листі заповідала «любити всіх людей», «любити правду і добро»  на що Грабовський відповів :(вірш «Тяжкий завіт»).

14 учень.  Поет бачить у цій надзвичайній жінці  не тільки кохану, а й ідейну посестру. Образ Надії асоціюється з образом України-неньки, яка одвічно прагнула до волі та незалежності. (вірш «До Русі-України»).

15 учень. Поет мріє бачити рідну землю вільною від чужоземних поневолювачів, народ рівним серед інших народів світу. Його не покидає ідея возз’єднання українського народу, роз’єднаного різними кордонами. Більшість віршів , присвячених Україні та українцям, - це реалістичні картини з життя уярмленого народу, висловлені вголос роздуми сина своєї Батьківщини, назавжди відлученого від неї. (вірш «До України»).

16 учень. Запорукою національної свідомості П.Грабовський вважав освіченість народу. До проблем освіченості він звертався неодноразово у своїх віршах, адресованих землякам. Освоїти «лан освіти» поет закликає у вірші «До українців». Цей вірш є полум’яним зверненням поета-борця до братів-українців, які живуть далеко від рідної землі, віддаючи свій розум і талант збагаченню чужинських культур. У листі до В.Лукича  10 серпня 1893р. Грабовський писав, що національна інтелігенція має працювати для свого народу, розвивати його «національне самопізнання».  «Наша сила в народі, бо в нас , властиво, і нема нічого, крім народу… - підкреслював поет. – Яко вивід, додам: мусимо бути європейцями на ґрунті українському».

17 учень. Тільки разом, тільки шляхом освіти, яка відкриє очі, допоможе національному прозрінню, можна творити майбутню долю України. Спільна невтомна праця  допоможе розв’язати руки, дасть наснагу до боротьби «за високість духа», допоможе знайти відповідь на запитання «Хто ми?».

Відповідь на це ж питання автор намагається отримати і в ліриці «Орли». Ця поезія пройнята переживаннями письменника, викликаними нещасливою долею України, лукаві сини якої дбаючи лише про власні статки, «гнуть головоньку» перед чужоземними загарбниками і повністю відцуралися від рідного народу і материнської мови.

18 учень. У снігах Сибіру автор звертається до України, вболіває за її майбутнє. Вірш «До дітей» звучить як заповіт поета підростаючому поколінню України . Жити у мирі і злагоді, любити рідний край, допомагати ближньому, «не кохатися у користі», у своїх діях керуватися засадами християнської моралі, на яких ґрунтується майбутнє нації.

19 учень. Глибоким ліризмом сповнений вірш «До матері», страждання якої у зв’язку з арештом сина уявляються йому  стократ тяжчими, ніж власні. Адже крім природного материнського болю за сином, їй доводиться захищати його  іще  «від людського неправого суду ».

20 учень. У своїй поетичній творчості П.Грабовський багато уваги приділяв перекладам. Протягом усього творчого життя здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії У його книгах вміщено переклади із 25 літератур світу. Завдяки  праці П.Грабовського  українською мовою зазвучали російські билини, твори Жуковського, Пушкіна, Лермонтова, Тютчева, Некрасова та ін..

21 учень. П.Грабовському належать переклади поем Байрона, Бернса, віршів Ґете, Гейне, Гюго та ін.. П.Грабовський перекладав поезію слов’янських, скандинавських та угорської літератур, звернувся до грузинської, вірменської та естонської поезії. Цікавим явищем є створення збірника «Песни Украины» - спроба популяризації російською мовою кращих поетичних творів українських поетів ХІХ ст..

3 сторінка . Значення творчості.

Учитель. П.Грабовський – майстер короткого, стислого, але повного глибокого почуття і думки ліричного вірша. Все, про що пише поет, він сам пережив, переболів.

П.Грабовський бачив у житті, у суспільстві класові суперечності, класову боротьбу, відображав її у своїй поезії, боровся своїм поетичним словом проти несправедливості. Поет оспівав революційну героїку боротьби з російським самодержавством. У його поезії відбилися думи і настрої революціонерів, які, приречені гинути в тюрмах  та в засланні, не  зрікалися боротьби, крізь темряву реакції бачили світле майбутнє, кликали боротись за нього.

У поезії П.Грабовського звучать не тільки скарги і плач над нещасною долею народу, але й палкий заклик до боротьби за краще майбутнє. Його вірш «Уперед» став бойовою революційною піснею, що наслідує великий заповіт «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…».

Павло Грабовський – вірний продовжувач революційних традицій  Т.Шевченка в українській літературі. Поруч з  І.Франком та Лесею Українкою він своєю лірикою представляє в українській поезії ту кращу революційну демократію, яка своїм поетичним словом боролась проти царського деспотизму, сваволі, соціального і національного гноблення.

П.Грабовський зумів викохати таку велику любов до рідного краю й народу, до якої навіть у нашому письменстві не одразу добереш аналогію. Його як поета, публіциста, критика і як людину завжди вирізняла характерна риса борця, відданого ідеалам  вільного життя людини і нації.

Літературний диктант «Що я знаю про життя і творчість Павла Грабовського»

1)В якому році і де народився поет (11 вересня 1864 )?

2) Скільки років прожив Грабовський?

3) Скільки Грабовському було років, коли помер його батько?

4)Хто така Анастасія Лук’янова?

5)Яка збірка віршів вийшла у Чернігові?(«Кобза»)

6) За що Грабовського виключають із Харківської духовної семінарії?

7) Скільки дітей було у сім’ї Грабовських?

8) Кому присвячений вірш До Н. К. С.?

9) Як називається перша збірка віршів? («Пролісок»1894р. м.Львів)

10) В яких містах Східного Сибіру довелось перебувати Грабовському ?( Іркутськ, Вілюйськ, Якутськ, Тобольськ.)

11) З якого вірша рядки

 Рученьки терпнуть, злипаються віченьки,

 Боже, чи довго тягти ?

12) Назвіть вірші, які є прикладом інтимної лірики П. Грабовського.

V. Літературознавча робота груп у класі. Аналіз поезій  П.Грабовського(за власним вибором учнів) за планом. Інтерактивна вправа «Кубування»

1. Вид лірики.

2. Мотив поезії.

3. Жанр твору.

4. Образ ліричного героя.

5. Художні засоби.

6. Тип строфи, віршовий розмір, тип римування.

7. Власне ставлення до поезії.

а) характеристика інтимної лірики на прикладі однієї поезії.

Зачитати  інформацію  про смерть Сигиди та її подруг.

Смерть Сигиди була ударом для поета. Хоч і зустріч з нею тривала короткочасно, але залишила глибокий слід в обох на все життя.

- Зачитати та проаналізувати вірш “Тужба“ або “В далечінь“.

б) характеристика громадянської лірики.

 І. Франко, характеризуючи патріотичну лірику Павла Арсеновича, сказав, що “поезія Грабовського – це крик болю і туги за рідною Україною”.

- Чому І. Франко дав таку характеристику усій громадянській ліриціП.Грабовського?

Аналіз поезії “Україна приснилась мені“

- до якого жанру лірики належить поезія?

- які художні засоби присутні у вірші?

- визначте віршовий розмір поезії.

в) тема сирітської долі. Аналіз вірша “Сироти“

3. Заключне слово вчителя.

Тернистим було життя П. Грабовського, але героїчного духу поета ніщо не зламало. Його слово було і залишається голосом світлого розуму і чистого сумління.

 Я виніс все… Кайдани та неволя

 Ні світлих мрій, ні зваги не взяли

Не здужала звалити зла недоля…( зачитування поезії)

Аналіз складеного учнями інформаційного грона.

П.Грабовський (літературні псевдоніми : Арсеньєв, Панько, Павло Журба, Вець Харко, Гайда Панас) - (поет, революціонер, перекладач, літературний критик, публіцист)

VІ. Підсумок уроку. Рефлексія.

1. Чи цікаво було працювати за методом проектів?
2. Який з етапів роботи запам’ятався вам найбільше й чому?
3. Продовжіть речення: «Тепер я знаю, що…»

VІІ. Домашнє завдання. Укласти збірочку «Улюблені твори поетів-земляків». Написати анотацію до неї.

VІІ. Оцінювання.

Урок-альманах № 2. Олексадр Олесь (О.Кандиба). Життя і творчість. Світоглядні переконання.

Мета: продовжити знайомити учнів з особливостями літературного процесу в Україні  кінця ХІХ – початку ХХ століть, поглибити знання про життя й творчість письменника-земляка , розкрити основні чинники формування його світогляду; ;

• розвивати творчі здібності учнів, формувати інформаційну, комунікативну, полікультурну компетенції;
• розвивати навички роботи з додатковими джерелами, аналізу й систематизації опрацьованого;
• прищеплювати учням інтерес до вивчення літературних національних традицій, культурної спадщини українського народу;
• сприяти вихованню громадянських і патріотичних почуттів.

Перебіг уроку

І. Організаційна частина. Повідомлення теми, мети уроку.

     Другу сторінку нашого альманаху ми перегорнемо у гостинному літературному кафе. На сьогоднішню зустріч ми запросили людину, яку М.Грушевський вважав найбільшим із сучасних йому поетів в Україні, а Леся Українка, познайомившись із творами поета, стверджувала, що «він випередив її яко ліричний поет».

Сьогодні вашій увазі буде представлено огляд життя і творчості  ще одного письменника, творчість якого  пройнята безмежною любов’ю  до отчого краю, яку не вдалося зломити ні переслідуванням, ні цькуванням влади, ні арештам, ні засланням, ні вимушеній еміграції.

Ім’я нашого гостя  ви дізнаєтєся, давши відповіді на запитання.

1.Народні й авторські пісні, які співають, заколисуючи дитину. (Колискові).

2.Повторення окремих слів чи словосполучень на початку віршових рядків, строф чи речень. (Анафора)

3. Невеликий за обсягом глибоко-психологічний твір, у якому незвичайна життєва подія розгортається дуже динамічно й має несподівану драматичну, а найчастіше - навіть трагічну, розвязку, як, наприклад, у творі «Гер переможений» Любові Пономаренко. (Новела)

4Твір, призначений для постановки на сцені. (Драматичний)

5.Одинадцята літера українського алфавіту. (и)

6.Твір Т.Шевченка «Тополя» за жанром… (балада)

7.Повість про якусь частину або все життя письменника – це повість…. (автобіографічна)

З’єднайте перші літери з усіх відгаданих вами слів. ( Кандиба Олександр) Ви отримали справжнє прізвище письменника, який сьогодні завітає до нашого кафе. Назвіть літературне ім’я цього майстра слова.  Олександр Олесь.

Отже, тема нашого уроку літератури рідного краю - «Літературна Сумщина. Творчість письменників-земляків. Олександр Олесь». Ми продовжимо знайомитися з літературним процесом в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століть , а також з дослідженнями наших учнів про життя й творчість письменників Сумщини.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Епіграфом нашого уроку є слова

Хтось ударив без жалю по серці моїм,-

                                                    І забилося серце в огні золотім…

                                     І посипались іскри ясні,

                                           І в дзвінкі обернулись пісні.

Сподіваюся, що, готуючись до уроку, ви відчули красу й неповторність творчості поета-лірика, почерпнули для себе багато корисного і зумієте поділитися цими надбаннями з іншими.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя.

Душа розірвана, як рана…

Бальзам далеко так, як сонце,

А сонце, сонце, як і щастя,

Там, там, лише в краю коханім.

                                                О.Олесь

Ще на початку ХХ ст. С. Єфремов назвав О. Олеся сином свого суперечливого часу — динамічної епохи, сповненої водночас великих сподівань і гіркої зневіри. Справді, довелося поетові творити в складних умовах піднесення визвольних змагань рідногонароду, що завершилось у 1917 р. проголошенням державності, і їх трагічного краху. Йому судились еміграційні злигодні, болісна ностальгія за рідним краєм, втрата улюбленого сина — поета і вченого Олега Ольжича.

Протягом життя поет проніс безмежну любов до рідної землі, всотував найкраще: красу природи, почуттів. Залишивши духовне коріння на Батьківщині, жив і згас у полоні своїх страждань.

Відеоролик  (уривок) «Відлуння. Олександр Олесь»

Слово вчителя

Посеред літа грізно-радісного 1944 року далеко від рідної землі, на чужині, помирав відомий український поет. Біля нього, схилившись над мольбертом, художник закінчував портрет. Співець довго вдивлявся у власний образ, ніби пізнавав себе, потім кволою рукою підписав: Олесь.

Це був останній автограф Олександра Олеся. Позаду лишилося шістдесят п’ять прожитих років,— за словами поета,— повість радощів і мук, прочитана ним до заключної сторінки… Лишалося тільки закрити ту сумну книгу… Часто думав про її майбутню долю, аби не загинула разом із ним на чужині і знайшла дорогу на Вкраїну, до свого народу, який повинен знати про нього все…

Думкою линув на Вкраїну, у степи Сумщини, в рідну Кригу (Білопілля), де 5 грудня 1878 року він побачив світ.

Згадувалося дитинство, що минуло як один «золотий день», як «суцільна казка природи».

Тож вітайте нашого гостя. (Заходить учень, який виконуватиме роль поета О.Олеся)

Сьогодні у нашому кафе присутні літературні критики, історики, літературознавці, дослідники життя і  творчості поета. Ми матимемо змогу поставити один одному запитання, обмінятися думками і враженнями. Тож не соромтеся, будьте активними учасниками нашої зустрічі.

Виступи учнів

1сторінка «Весь Божий світ сміявсь,  радів…»

Учень. У мене запитання до О.Олеся. Пане Олександре, Ви геніальний поет. Про це говорили ваші сучасники, про це говорять ваші нащадки. Але ж і генії були дітьми. Розкажіть про ваше дитинство.

Учень  у ролі О.Олеся. Народився 5 грудня (23 листопада за ст. ст.) 1878 р. в м.Кризі ( тепер м.Білопілля) Сумської області. Рід по батьковій лінії -  чумацький і купецький.Дід їздив у Крим по сіль та рибу – чумакував. З одної такої поїздки воли привезли додому його мертве тіло – причина смерті залишилась невідомою. Батько Іван Федорович був завідуючим промисловими роботами Канонова в Астрахані. Жив то в Чорному Яру (над Каспійським морем), то в Царицині, то в Кризі. Коли було мені 11 років, батька не стало,він трагічно загинув на Волзі.Нерозгаданою була таємниця  його смерті. Уже дорослим я поїхав в Астрахань, щоб з’ясувати чи то було самогубство, чи нещасний випадок, але так і не з’ясував.

Материн рід селянський. Вона з роду Грищенків, з Верхосулля, Лебединського повіту на Харківщині.  Коли загинув батько, вона, вдова з трьома дітьми і трома карбованцями, переїхала в м.Суми. Найняла там перший поверх невеликого двоповерхового будиночка. Сім’ю утримувала тим, що здавала кімнати шістьом гімназисткам, готувала їм їсти, прала одяг та прибирала. Тут вона жила до самої смерті (1929р.) із дочками Марією та Ганною – моїми сестрами, які вчителювали і теж мешкали у цьому будинку до 1958р..

Щороку влітку вся родина їхала у Верхосулля. Там дідВасиль Грищенко, батько  моєї матері, у минулому кріпак, орендував землю колишньої поміщиці, мав свій маєток. Щасливі  були дитячі літа у Верхосуллі!Тут я  познайомився із сільським життям, піснями, звичаями. Дід знав багато казок та легенд, охоче розповідав їх мені, улюбленому онукові.

І дитинство мені уявлялося одним золотим днем. І все, що я бачив там, у степу, в саду, на річці Сулі, здається іноді мені суцільною казкою природи – «весь Божий світ сміявся, радів»:

Раділо сонце, ниви, луки…

І я не виніс щастя-муки,

І задзвеніли в серці звуки,

І розітнувсь мій перший спів…

Так з’явилися перші поезії дев’ятирічного хлопчика. І викликала їх закоханість малого в свою одинадцятирічну двоюрідну сестричку. Я сором’язливо заховав ті перші поетичні спроби під стріху та так і не знайшов їх більше.

Вірш «В дитинстві ще , давно колись…»

2 сторінка. Роки навчання. Ім’я, освячене любов’ю…

Учень. У мене  теж запитання до О.Олеся. Пане Олександре, де Ви навчалися? Чи подобалося Вам вчитися?

Учень  у ролі О.Олеся. У Кризі учився. Маючи 4 роки, навчився читати від матері. Потім було Білопільське двокласне училище. Науки не любив і школу згадую як катівню. Був у нас Шевченка «Кобзар», який я знав, маючи 11 років, напам’ять і співав. Пятнадцятирічним пішов у самостійне життя: здобував освіту в Дергачівській хліборобській школі, гроші заробляв репетиторством. Спочатку багато працював над індійською мовою, польською, болгарською, сербською. Писав по-українськи і російськи. Редагував «Комету», в якій умістив по-українськи і російськи. Був у мене товаришем мій кузен Петро Радченко, свідомий українець, який писав по-українськи повісті. Певно, він кинув у мене перші лучі національної свідомості (дома говорив переважно по-українськи). Дядько мав Шевченка, Куліша, Марка Вовчка й ін. Виступав на вечірках зі своїми віршами… Познайомився з російською літературою. Любив Некрасова, Нікітіна, Кольцова, Лєрмонтова, Надсона, А. Шеншина. Пушкін здавався чужим. Пізніше читав Байрона, Шеллі, Альфреда де Мюссе. Найсимпатичніше враження на мене робили Шопенгауер і Гавптман.

З українських поетів знав Старицького, Лесю Українку, М. Чернявського…

Любив театр. Часто в зимі за 12 верстов пішки йшов подивитись на якусь українську п’єсу. Наукою не захоплювався, учився мало, аби скінчити. Перебував великі злидні. Мусив бути письменником. Товаришував із селянськими хлопцями, прислуховувався до мови, записував пісні. Скінчивши школу, поступив до Київського політехнічного інституту вільним слухачем, але, не маючи змоги заплатити за «право слухання лекцій», кинув інститут і поступив практикантом в маєток Харитоненка. На Миколаївському заводі був одним із організаторів театру і виступав у різних п’єсах. У 1903 р. склав іспит з латини і став студентом Харківського ветеринарного інституту, одночасно поступив на службу в земство статистиком. Служив до 1905 р. Переклав під час революції майже всі революційні російські пісні, які товаришамиреволюціонерами розкидались разом із прокламаціями. Брав живу участь у студентському громадському житті.

Учень. Пане Олександре, що стало переломним моментом у виборі вами творчого шляху?

Учень  у ролі О.Олеся.У 1903 році поїхав на полтавське свято відкриття пам’ятника Котляревському. Познайомився з Іваном Липою (батьком письменника Ю. Липи), який часто мені писав і переконав стати виключно українським письменником. Глибоке враження справилана мене зустріч з українськими письменниками: Лесею Українкою, М.Коцюбинським, Б.Грінченком. У багатьох із них я помічав сльози…

Учень. Скажіть, будь ласка, чому саме  таке ніжне українське ім’я Олесь було обрано псевдонімом ?

Учень (дослідник творчості).Пам’ятним був рік 1902  зустріччю з майбутньою дружиною Вірою Свадковською. Вона навчалася в Петербурзі на Бестужевських курсах, збиралася стати вчителькою. Це Віра ніжно називала коханого Олесем. Вони відпочивали у Ялті, Олександр готував свою першу збірку «З журбою радість обнялась», і коли книга вийшла в Петербурзі (1907р.), то за псевдонім поет узяв ім’я, освячене любов’ю дружини, - Олесь.

Учень. Пане Олександре, Ви одразу визначилися із напрямком у творчості?

Учень  у ролі О.Олеся. У 1904 році писав гумористичні оповідання. Далі вернувся знову до поезії. Познайомився з українським громадянством. Часто бував у Алчевських, де на вечірках читав свої вірші. Познайомився з Олександрою Єфименковою, яка загріла в мені віруй заохотила до праці.

Після деякої перерви («практировка», служба в маєтку Харитоненка, переїзд з одного місця в друге на статистичні роботи) знову взявся за перо і ввесь рік писав коротенькі оповідання гумористичного характеру (1904 р.). З боку приятелів вонистрівали досить прихильну оцінку… Я став думати над виданням і книжки поезій. Однак усі мої спроби найти видавця або позичити десь на видання 300 карбованців не дали в Харкові ніяких наслідків. Я зневірився в можливість побачити свої вірші в друкуі перестав писати.

У 1906 році влітку я виїхав в Ялту (Крим) підлікуватись, побачити море, відпочити. У Ялті я на другий чи на третій день написав в «Русской Ривьере» фейлетон, який мав великий успіх у курортної публіки і зблизив мене з редакцією.

Через декілька днів мене змусили читати в більшому товаристві літераторів. Поезії мої, не дивлячись на те, що були писані по-українськи, мали несподіваний успіх у російських письменників.

Усі почали мені говорити, що необхідно видати книжку, що вони самі вжиють усіх заходів, щоб книжка була видана. Я дав телеграму матері, і вона вислала мені два зшитки з моїми поезіями, з яких я склав першу мою книжку там, ще в Криму.

У Петербурзі влітку 1907 року вийшла моя перша книжка «З журбою радість обнялась» (Ол. Єфименкова познайомила мене з П. Стебницьким, який позичив мені 300 рублів на видання).Основні теми віршів першого періоду – кохання, природа, бурхливі соціальні події, уболівання за народ, журба й розпач, радість і захоплення.

Учень читає  напам’ять вірші  «Айстри».

Учень. У 1906 р.Віра Антонівна і Олександр Іванович одружилися. Після виходу першої книжки «З журбою радість обнялась» О.Олесь написав дружині: «Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім’я, дане тобою, зробиться символом кохання?»

Олександр Олесь був неабияким музикантом: грав на арфі, лірі, кобзі. Леся Українка після виходу першої збірки віршів зазначала (за спогадами її чоловіка), що «він випередив її яко ліричний поет, і при тім не зажурилася».

Відеролик (уривок) «Відлуння. Олександр Олесь» (Молоде подружжя оселилося в передмісті Києва в Пущі Водиці… Вірш читає нар.артист  О.Богданович)

Учень (дослідник творчості).В 1907 році у поета народився син Олег, якого Олександр Олесь  називав лагідно і ніжно – Лелекою. Називав так, очевидно, тому, що в цей час навчався в Харківському ветеринарному інституті і чекав зустрічі з сином, як чекають ранньою весною лелек із вирію. Батько прагнув полегшити синові вивчення азбуки, і тому склав для нього алфавіт віршами. А скільки казок написав поет!

Учень  у ролі О.Олеся. Бажаючи віддатись виключно літературній роботі, я робив заходи знайти якусь посаду при видавництві або знайти постійну роботу при газеті, але в той час так бідно оплачувався літературний труд, що я примушений був взяти, може, найогиднішу роботуз усіх робіт. У жовтні 1909 р. я поступив на київські міські скотобійні, де і прослужив до початку 1919 року. В атмосфері кривавого пару, хрипіння й агонії конаючих тварин довелось мені «продовжувати» літературну роботу, але це вже була аматорська робота. Робив я спроби найти собі іншу роботу, але з тих чи інших причин мені не удалось. За цей час встиг видати п’ять збірок віршів.

У 1909 році О.Олесьвидав  другу книжку  «Будь мечем моїм !..»( у першому виданні авторська назва була знята цензурою, книжка вийшла під заголовком «Поезії. Кн. ІІ»).

 «О слова рідне! Орле скутий»

«Не слів мені, а стріл крилатих, вогняних!» (читають учні)

Із захопленням привітав Лютневу революцію. Але кров і терор наступних подій каменем лягли на душу.

Вірш «Отож ми плакали, ми плакали на цвинтарі безсилі…»(відеозапис, читає О.Богданович)

Учень (дослідник творчості).Тяжко пережив смерть друга Костянтина Хороманського -  піаніста і композитора, якого на очах поета вбило осколком снаряда. У цей лихий час було розстріляно брата його дружини – Валентина Свадковського, і навіть одна з Київських газет повідомила, що вбито самого О.Олеся. Все це, за спогадами сестри поета Марії, надломило Олександра.

Учень (дослідник творчості).У 1912 р. поет пише драматичну поему «По дорозі в Казку», у 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихий сон летить»), які збагачують українську мариністичну лірику, тобто пов'язану із зображенням морських пейзажів. 

Учень (дослідник творчості).  Олександр Олесь ніколи не стояв осторонь тих процесів,які відбувались у його країні, навіть перебуваючи в еміграції. Трагедію революційного проводиря і маси-юрби з її інерцією і вульгарним скептицизмом аботак званим здоровим розумомпоет відтворив у своїй драматичній поемі «По дорозі в Казку», найбільшому і,мабуть, чи не найкращому своєму творі, написаному у 1912 році.

Через кілька років Олександр Олесь ще раз звернувся до цієї теми, що глибоко його займала,— в  поезії «Лебідь», де знов-таки символічно показав поводиря, який тільки ціною власної крові зумів відкрити своїй «зграї» шлях до «світлого майбутнього»: 
На болоті спала зграя лебедина,

Вічна ніч чорніла, і стояв туман...

Спало есе навколо, тільки білий лебідь

Тихо-тихо сходив кров'ю своїх ран...  (читає учень)
Поет радісно чекає повалення самодержавства. Він, як і всі прогресивні діячі, гостро відчував національне поневолення народу. В «Юнацькій пісні» (1915), присвяченій синові Олегові, який згодом стане відомим поетом під ім'ям Олег Ольжич, Олександр Олесь передбачав крах імперії, адже сини України піднімалися у кожну епоху на священну боротьбу: 
Земля розступилась! І з праведних трун

Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун! 
з Волі знімають кайдани міцні.

І слізьми співають щасливі пісні. 
У 1914р. виходять «Драматичні етюди. Книга IV», у 1917р. поет видає нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника», наповнений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самостійності. Ліричний герой віршів циклу схвильований бурхливими подіями будівництва української державності, йому не віриться, що над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце свободи. Поет підносить хвалу рідній землі. Образ України асоціюється в його творах з образом матері, яка скликає синів «під корогви», благословляючи їх на боротьбу за свободу. Як і Павло Тичина в поемі «Золотий гомін», Олександр Олесь передає всенародну радість визволення з імперського ярма. 

Сторінка 3. На чужині . (слайд)

«Чужина – могила, чужина – труна.

Душа на чужині, як чайка сумна –

Літає і квилить в сльозах без гнізда:

Навік його змила бурхлива вода.»

Учень-історик. Але трагічна доля випала українській революції: молоду українську державу душили зовнішні інтервенти, роздирали внутрішні суперечності. Політична неписьменність і національна затурканість мас приносять поетові гірке розчарування. 

Учень (дослідник творчості).У завірюсі громадянської війни (1919р.) поет виїхав до Будапешта як  культурнийаташе посольства УНР, а вже через два тижні перебрався до Відня. Сподівався, що буде за кордоном тимчасово, а вийшло – назавжди. Вірш «Коли б я знав, що розлучусь з тобою».

Поет не повернувся додому й залишився на чужині в добровільному вигнанні, хоч дуже скоро почав проклинати себе за це:

О, як боюн, в ту ніч горобину

Не переміг я смерть прокляту.

Не раз після цього смерть на рідній землі здавалася йому стократ ліпшою за життя в еміграції:

Десь на холодній чужині

Якийсь вигнанець гірко плаче

І заздрить мертвому мені.

Вірш « Хто в час пожежі край свій кине»

Ностальгія за Україною — ось журба і біль Олександра Олеся: 
Душа розірвана, як рана.

 Бальзам далеко так, як сонце,

А сонце, сонце, як і щастя.

Там, там, лише в краю коханім. («В вигнанні дні течуть, як сльози») 
Учень (дослідник творчості).Дружина й 12-літній син бідували в Пущі Водиці.Відеролик (уривок) «Відлуння. Олександр Олесь» (лист сина Олега Ольжича)

Олесеві вдалося врятувати своїх рідних, добившись права на виїзд за кордон дружини й сина Олега, який успадкував від батька поетичний дар і пізніше став відомим поетом Олегом Ольжичем. Аж 1923року вони приїхали до нього у Відень, а звідти всі разом – на постійне мешкання в Чехословаччину.

Учень. Пане Олександре, що завадило Вам повернутися на Батьківщину, до якої Ви линули серцем і душею?

Учень  у ролі О.Олеся.Неодноразово я поривався в Україну, жив надією, та стримували сумніви. Повернення на рідну землю для  мене вже означало смерть: тут почалися репресії – було вбито М.Вороного, який теж перебував в еміграції і повернувся і яким я встиг ще передати вісточку своїй матері в Суми. М.Вороний 1926 р. відвідав її, віддав вірші. Серед них – із обнадійливими словами про зустріч:

Швидко, швидко ми побачимось,

Рідна матінко моя…

Наговоримось, наплачемось…

Виглядай мене в віконечко:

Незабаром я прийду.

Принесу я серце-сонечко…

Вірш «Моїй матері»

Учень (дослідник творчості).У перші роки перебування за кордоном О. Олесь виявляв громадську активність, його хотіли бачити в гущі емігрантського життя. У березні 1920 року він редагує у Відні гумористичний журнал «Сміх». Але після того, як поет вмістив у ньому різко сатиричні твори про еміграцію, часопис припинив своє існування. Вийшло у світ лише два номери. Був Олесь редактором і ще одного емігрантського журналу — «На переломі».

Цілком новим і певною мірою несподіваним явищем у творчості автора «Айстр» і «Чарів ночі» стала сатирична поезія — ціла збірка «Перезва». У загальному підсумку — це також «журба» поета. Вірш «Народе-страднику, навчи і нас в вигнанні любити свій Єрусалим…»

Про О. Олеся в період створення збірки «Перезва» розповідає українська громадська діячка Надія Суровцева (1896–1987): «Склалося так, що Олесь опинився у Відні, центрі тодішньої української еміграції. І почалася мука безбарвного, бездіяльного животіння на чужині. Чужа мова, чужі звичаї, чужі люди. І муравління своїх: «уряд», «народ». Як достеменно відтворено це з етнографічною точністю в його «Перезві», серії поезій — ущипливих, повних гіркого сарказму, трагічних до крові, безмежно сумних від туги, всіх тих поезій безконечних еміграційних днів, подій. Пекучий сором за все те, що відбувалося в нього на очах, болючі розчарування, втрата останніх надій на поворот на батьківщину. Що поставали й розбивалися одна по одній. І безмежнасамотність».

Учень (дослідник творчості).1923року Олесь переїхав з Австрії до Чехословаччини й поселився в Горних Черношицях. Через три роки переїжджає до Ржевніц, околиці Праги, а з 1931 року мешкає вже в самій Празі. Якийсь час був головою Спілки українських письменників і журналістів у Празі.

Учень (дослідник творчості).Назва  однієї з поетичних книг, написаної в еміграції, «Кому повім печаль мою»   промовисто свідчила, що душа поета тужила за благовісним сонцем України.Осмислюючи складну долю України, поет часто звертається до історії, він багато пище про міжусобиці княжої доби, які призвели до занепаду Київської Русі. Можливо, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з'являється збірка «Минуле України в піснях», видана 1930р. у Львові). Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933р. в Україні, про арешти й розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала родину добрих знайомих, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована». 

Відеоролик « Пам’ятай. Європа мовчала»,  пісня  «Ворони»

Настали тяжкі для поета роки невимовної туги за Україною, за своїм народом, роки смутку й печалі. Кожен рядок вибухав вогненною журбою поета:

О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію…

Хоч кухоль з рідною водою!..

Єдиною розрадою були спомини. В уяві поставали дорогі образи — мати, рідні степи, друзі, а ще син… Відеролик (уривок) «Відлуння. Олександр Олесь» (розповідь про  сина, Олега Ольжича)

Учень (дослідник творчості).Радісні хвилини для Олеся випадали рідко. А з часом їх зовсім не стало.

Не приніс радості для поета навіть його ювілей: 65-річчя життя та 40-ліття літературної творчості. На запитання, що він може сказати з приводу цього подвійного свята, Олесь недвозначно відповів: «Багато, але краще нічого не скажу. Коли не можна було це залишити або принаймні відкласти до слушного часу, то нічого не залишилося, як його відбути і почати легко дихати».

Ті, хто знав поета в Празі, малюють нам Олеся широкоплечим, буйночубим, обважнілим, хоч у розмові був легкий на жарт, дотеп. Із часом помічалось: постава Олеся втрачала лінію, він ставав байдужіший до всього, обличчя наливалось і блідло, голос втрачав тембр і зривався на шепотіння. Відчував неминучий кінець і чекав його свідомо й спокійно.Вірш «Коли я вмер – забув – не знаю…»

Учень  у ролі О.Олеся .Наприкінці червня 1944 року востаннє виїхав на річку Сазаву, гостював у свого земляка-агронома: мріяв спіймати коропа й відпочити. Та жорстока доля чатувала й тут. Випадково по радіопочув про трагічну загибель сина Олега у фашистському концтаборі Заксенхаузені. Хворе серце рвалося з грудей. Кинувся до поїзда. У переповненому вагоні зомлів і прийшов до пам’яті аж у лікарні. Останні дні свого життя перебував удома. Відходив у небуття поет майже самітним під дбайливим доглядом дружини Віри Антонівни – невеличкої, худорлявої – Вірної, та безмежно закоханої в поета словачки Марії Фабіанової. Заходили ще провідати хворого поета скульпторка Ніна Левитська із чоловіком Борисом, композитором, та художник Павло Громницький. Ото майже всі незрадливі друзі.

Учень (дослідник творчості).22 липня 1944 року О. Олеся не стало. Друзі поховали поета на празькому цвинтарі Ольшани.Відеролик (уривок) «Відлуння. Олександр Олесь» (Ольшанський цвинтар).

Через чотири роки, у 1948 р., відійшла його вірна дружина Віра Антонівна. Її поховали у тій же могилі, що й О. Олеся.За могилою поета та його дружини на Ольшанському цвинтарі доглядає молодший синО. Олеся та Марії Фабіанової — Олександр Олександрович Кандиба (1943 року народження), який і сьогодні живе у Празі.

Учень (дослідник творчості).Але неправильно було б вважати, що лірика Олександра Олеся складається суто з поетичних творів суспільно-політичної тематики. Адже його пейзажна та інтимна лірика варта не меншої уваги, ніж громадянська. Твори поета декламували гімназисти й студенти, на літературних вечірках, а відомі композитори Микола Лисенко, Яків Степовий, Кирило Стеценко, Станіслав Людкевич клали їх на музику. Так, наприклад, поезія «Чари ночі» стала улюбленою народною піснею «Сміються, плачуть солов'ї!».  (відеоролик)Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини та природи. Святковий бенкет весни, коли «уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче», природно відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя тільки «єдина мить». А звідси й заклик забути хоч на якийсь момент «сум, думки і горе», влити струмінь власної душі в буйне, «шумляче море» життя природи. 
В поезії «Любов» автор майстерно розкриває внутрішній світ закоханого юнака, вдається до різних прийомів, щоб передати глибину його переживань. Блакитна ніч така неповторна, бо, як уявляється юнакові, чекала на прихід його коханої. Герой переконаний, що прозора «срібна мла», якою все оповите, не випадкова, адже «ніч ясна убралася для тебе, для тебе й срібло розлила». 
Отже, Олександр Олесь — неперевершений автор інтимно-особистісних та громадянських мотивів, один з найкращих продовжувачів справиТ. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка та інших корифеїв української літератури. 
Відеролик (уривок) «Відлуння. Олександр Олесь» (Вірш «З журбою радість обнялась»).

ІІІ. Узагальнення вивченого матеріалу

1. Літературний диктант (на основі складених тез змісту уроку)

· Де й коли народився О. Олесь?

· У скільки років навчився читати?

· У якому віці написав перший вірш?

· У яких закладах навчався?

· За яким фахом працював О. Олесь?

· Як називався перший рукописний журнал, редагований О. Олесем?

· Хто з оточення юного Олеся вперше пробудив у ньому національну свідомість?

· Яка подія визначила шлях Олеся в українській поезії?

· З яких мов і які твори перекладав О. Олесь?

· У яких роках О. Олесь емігрує за кордон?

· Як звали сина О. Олеся, відомого поета і вченого?

· Які збірки поезій ви запам’ятали?

2. «Коло думок».

Розкрийте зміст епіграфа уроку, створивши психологічний портрет письменника. Яким постав перед вами поет? Що нового ви відкрили для себе?  Складання гранування до психологічного портрета письменника.

 Чи не здається Вам, що історія повторюється і вірші  О.Олеся знову є актуальними? Давайте переглянемо відеоролик. (Відеоролик «Вийди змучена людьми…»)

ІV. Висновок

Сьогодні ми зробили лише перший крок на стежині до О. Олеся. Його спогади, розповіді дослідників його творчості довели, що життя і творчість митця були присвячені рідній землі — Україні.

V. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІ. Домашнє завдання

1. Підготувати огляд і аналіз творчості Б.Грінченка(літературний псевдонім – Василь Чайченко)(1-ша група —Оповідання «Сестриця Галя», «Сама, зовсім сама»  2-га група — оповідання «Дзвоник», «Батько та дочка», 3-я група – «Каторжна», «Украла» ( на вибір)).

 

Урок № 3. Б.Грінченко (літературний псевдонім – Василь Чайченко ). Життя і творчість. Світоглядні переконання.

Мета: продовжити знайомити учнів з особливостями літературного процесу в Україні  кінця ХІХ – початку ХХ століть, поглибити знання про життя й творчість письменника-земляка , розкрити основні чинники формування його світогляду;

• розвивати творчі здібності учнів, формувати інформаційну, комунікативну, полікультурну компетенції;
• розвивати навички роботи з додатковими джерелами, аналізу й систематизації опрацьованого;
• прищеплювати учням інтерес до вивчення літературних національних традицій, культурної спадщини українського народу;
• сприяти вихованню громадянських і патріотичних почуттів.

Перебіг уроку

І. Організаційна частина. Повідомлення теми, мети уроку.

Багатьом талановитим українцям доля відвела на цій планеті обмаль часу. Василь Симоненко прожив 28 років,Павло Грабовський – 38, Леся Українка – 42, Тарас Шевченко,Василь Стус, Борис Грінченко -  по 47.

Леся Українка стверджувала, що «у світі кожен своє завдання має – і свій хрест». Поясніть, як ви розумієте слова поетеси? Яке завдання у цьому житті має поет? Чи виконали свої завдання митці, імена яких я перелічила?

З творчістю письменників, яких ми  з вами згадали, ми вже досить ґрунтовно знайомі. За виключенням Бориса Грінченка - талановитого поета, прозаїка, драматурга, перекладача, літературного критика, мовознавця (автора «Словаря української мови»), фольклориста та етнографа, педагога, публіциста, організатора видавничої справи, бібліографа, нашого земляка, бо народився він саме на Сумщині. Отже, як ви вже напевно зрозуміли, мова на сьогоднішньому уроці літератури рідного краю піде саме про нього. Ми простежимо й уявно вималюємо собі внутрішній, психологічний портрет Бориса Грінченка, укладаючи з окремих граней-мозаїк цілісний образ його геніальної особистості.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Фронтальна бесіда

1.На уроках літератури ми вже ознайомилися з біографіями багатьох письменників. Як ви думаєте, чому перед тим, як вивчати творчість митця, звертаємося до його життєпису?

2.Чи можна за біографією письменника зробити висновок про тематику його творчості?

3.Як ви розумієте слова Ліни Костенко: «Що не народ – одне й те саме горе. Що не поет – одна і таж печаль». Аргументуйте свої відповіді прикладами з життя відомих вам митців.

Епіграфом нашого уроку є слова«Всі думи і мрії – рідному народові,

 Все життя – для рідного народу.

І в залежності від цього – вся філософія і    мораль»

Б.Грінченко

Життя і діяльність Б.Грінченка для багатьох поколінь служить дієвим прикладом подвижництва на теренах розвою української культури і національної ідеї. Його шанували І.Франко, М.Коцюбинський, Леся Українка, П.Грабовський та інші видатні сучасники.

Людина з феноменальними знаннями, непересічна особистість, видатний письменник і педагог, про якого І.Франко говорив: «Я мусив дивуватися Вашій енергії, витривалості в праці і широкому обсягові ваших літературних інтересів…»Давайте ж повернемося у той час , коли ця людина прийшла у світ. Прийшла для того, щоб змінити буття на краще.

ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя.

• Доля письменника… Доля людини…Якою вона була в Б.Грінченка?

Біограф. Народився Борис Дмитрович Грінченко (псевдоніми В.Чайченко, Іван Перекотиполе, Б.Вільхівський, П.Вартовий та ін..) 9 грудня 1863р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині (нині с.Грабовське Сумської області) у збіднілій дворянській родині. У 1874-1879рр. вчився в Харківській реальній школі, але з п’ятого класу був виключений за зв'язок з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув’язнення Б.Грінченко працює дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а невдовзі, склавши іспити при Харківському університеті на народного вчителя, вчителює.

З винятком 1886-1887рр., коли Б.Грінченко працював статистиком у губернському земстві на Херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років (1881-1894).

Місцями його педагогічної діяльності були села введенське Зміївського повіту, Нижня Сироватка(на Сумщині), Олексіївка (Катеринославщина), де він протягом шести років вчителював у приватній школі відомої просвітительки Х.Д.Алчевської. Як педагог відзначався прогресивними переконаннями. Він піддавав різкій критиці самодержавну систему освіти, обстоював зв'язок навчання з життям народу.

З 1881р. почав займатися літературною роботою і не зійшов з цієї стежки до кінця своїх днів.

У 1894р. Б.Грінченко переїздить до Чернігова. Тут, працюючи в губернському земстві, він організовує видання змістовної бібліотечки народно освітніх книжок, стає одним із керівників нелегальної «Чернігівської громади», разом з дружиною – письменницею М.Загірньою - упорядковує музей української старовини В.Тарнавського.

Із 1902р. Б.Грінченко живе у Києві. У 1905р. редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), а в 1906р. – журнал «Нова громада»; того ж 1906р. стає керівником київського товариства «Просвіта».

В останні роки життя посилюються переслідування Б.Грінченка владою. Письменника заарештовують. Жандарми доводять до смерті його дочку-революціонерку – Настю. Змучений туберкульозом, на який захворів ще в шістнадцять років у харківській в’язниці, Б.Грінченко виїздить на лікування до Італії і там 6 травня 1910р. у місті Оспедалетті помирає. Похований письменник на Байковому кладовищі у Києві.

Літературознавець.

Недовгий, але славний і плідний життєвий шлях пройшов письменник. Він прожив лише 47 років, але його літературна, наукова та педагогічна спадщина вражає не тільки своїм колосальним обсягом, а й своєю фундаментальністю. Він був відомий як поет, драматург, перекладач, літературний критик, мовознавець-лексикограф, етнограф, педагог, видавець. У кожній з названих творчих та прикладних сфер діяльності він залишив по собі добру пам'ять, значний слід.

Поезії нараховують кілька збірок: «Пісні Василя Чайченка», «Під хмарним небом», «Під сільською стріхою», «Пісні та думи», «Хвилини».У більшості цих книжок переважають мотиви народних страждань та боротьба за волю.

 Не останнє місце Грінченко-поет займає серед українських байкарів. Збірка «Байки», упорядкована ним, складається з 77 байок. Автор висміює такі людські вади, як зазнайство, пихатість, невдячність, неуцтво, засуджує експлуатацію бідних людей.

 Б.Грінченко – автор поем: «Смерть отаманова», «Лесь, преславний гайдамака» та ін.

 Помітне місце в його творчості належить драматичним творам. У п’єсах «Серед бурі», «Нахмарило» та інших Б.Грінченко звертався до актуальних проблем своєї доби, змальовував життя трудової інтелігенції, критикував міщанську мораль, показував визвольну боротьбу українського народу проти польської шляхти та турецьких загарбників.

Класовій боротьбі на селі присвячені повісті «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами». Герої його творів відзначались «високим чуттям жертовності заради рідної землі».

 Значних успіхів Б.Грінченко досягнув як прозаїк, він автор 50 оповідань. У його творах постають реалістичні картини багатьох соціальних явищ: труднощів селянського життя («Украла», «На розпутті»), класової боротьби («Брат за брата»), побуту та тяжкої праці донецьких шахтарів («Серед чужих людей», «Каторжна»), безправності вчителів («Непокірний», «Екзамен»), життя школи. Увага автора прикута не лише до вчителів, він показує образи школярів, дружбу між дітьми, зародження любові і гніву в душах дітей.

 Дитячі оповідання Б.Грінченка мають велику пізнавальну та виховну цінність. Автор зосереджує увагу на глибокій порядності дітей із селянських родин, показує, що навіть найсуворіші життєві обставини не можуть зруйнувати тих високих якостей душі, які успадковані від народу, прищеплені одвічними традиціями, щоденною працею. В оповіданнях «Сама, зовсім сама», «Ксеня», «Украла», «Сестриця Галя», «Палій», «Без хліба» письменник майстерно і реалістично відтворює психологію маленьких героїв.

ІІІ. Робота над змістом прочитаних творів.

1.Слово вчителя.

«З роду в рід кладе життя мости,

Без коріння саду не цвісти,

Без стремління човен не пливе,

Без коріння сохне все живе…»

 

- Якого б віку і статусу не була людина, де б вона не жила і яких би поглядів не дотримувалася, вона потребує родини. Спочатку тієї, де народжується і росте, потім – тієї, яку створює сама і де ростить своїх дітей. Довіра, турбота, підтримка – ось з чим асоціюється це слово. У чому ж таємниця ? Її можна певною мірою розгадати, якщо проаналізувати висловлювання, наприклад, давньогрецького математика і філософа Піфагора, в якому він радить батькам і матерям «берегти сльози своїх дітей, щоб вони могли їх проливати на батьківській могилі». Адже, справді, чим сердечніше, справедливіше і ніжніше ми ставимося до дітей, тим більш щирою буде їх печаль, коли ми підемо. Дуже точно сказав про сім’ю політик Бред Генрі: «У неї є сила надихати нас на подвиги і втішати, коли ми раптом оступаємося». Для французького льотчика й письменника Антуана де Сент-Екзюпері чудо полягало в тому, що «рідний будинок здатний створювати в серці «пласти ніжності», де як води джерела, народжуються мрії».

- Чим для людини є родина?

- Що ми в кладаємо у це поняття?

- Який вплив має родина на формування особистості, на долю людини взагалі?

- На ці та інші запитання ми спробуємо відповісти на сьогоднішньому уроці, розглянувши та проаналізувавши твори Б.Грінченка, які випрочитали вдома.

2.Робота в групах.

• Готуючись до уроку, ви прочитали  кілька оповідань Б.Грінченка. Яке враження на вас справили ці твори?
• Що спільного між цими оповіданнями?

(Кожне з них містить розповідь про долю маленької героїні (Олександри «Украла», Марусі «Батько та дочка», Наталі «Дзвоник»)).

(Представлення  групами результатів роботи над змістом оповідань :

1-ша група - оповідання «Батько та дочка»;

2-га група — оповідання «Украла»;

3-я група – «Дзвоник» ).

(Учні коротко переказують зміст оповідання, дають характеристику головної героїні, представники інших груп ставлять запитання за змістом прочитаного за технологією  «Ромашка Блума»,заповнюють кола Вена,у підсумку створюють сенкани).

 

1.           Бесіда з учнями за змістом оповідань.

-Яка подія у родині, на вашу думку, є найвизначнішою? Чому?

- Як ставилися до народження і виховання дітей в українській родині сто, двісті чи триста років тому?

Рубрика «Погляд у минуле»

(виступ учня)

 

• Чи змінилося ставлення до появи у родині нащадків у наш час?
• А чи всі батьки усвідомлюють рівень своєї відповідальності за долю свого сина чи доньки?

2. Дискусія щодо вартості добра та зла у житті  людини.

• Чи могла б доля головних героїв скластися по-іншому? Що  чи хто могли на це вплинути?
• То хто ж насправді відіграє вирішальну роль у долі людини?
• Давайте пригадаємо твори, в яких розповідається про різні життєві ситуації,які мали місце в дитинстві героїв, що призвели  до непоправних наслідків у подальшому житті.

(Чіпка «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного, Сава «Земля»         О. Кобилянської, Докія «Каторжна» Б.Грінченка; Ж.Сорель «Червоне і чорне» Стендаля.)

ІV. Підсумок уроку.

1.Слово вчителя

• Жодна сім’я не досконала… ми сваримося, ми ображаємося, ми навіть покидаємо один одного, але все одно любові буде місце в будь-якій родині. Сім’я – це маленький світ створений саме коханням. Сім’я – це не просто щось важливе у житті, це і є ваше життя. Сім’я замінює все. Тому, перш ніж її завести, варто подумати, що тобі важливіше: все або сім’я.

2. Учні читають вірш

РОДИННЕ ТЕПЛО (Наталя Погребняк)
(диптих)
1.
Де сонце засинає вечорами
Під тихі колискові давніх літ,
У спогадах живе разом з піснями 
Родинного тепла безмежний світ.

Примножить щастя й радість із роками
Тепло родинне, вишите добром, 
Якщо плекають діти із батьками
У люблячих серцях його разом.

Літа гайнуть у вирій за птахами,
Минуле перейде у спогад-дим,
Та вічно залишатиметься з нами
Тепло, яке нам дав батьківський дім. 

2.

Заклопотаний день переллється у ніч
Колисковою піснею мами,
І зійдуться зірки в хоровод зусібіч,
Щоб у сни завітати казками.

Знов на припічку в нас сяде сторожем кіт, 
Щоб тепло не втікало із хати. 
Хай зима замете всі стежки край воріт, 
Буде дім наш любов зігрівати.

Тут родинне тепло із дитинством росло 
І дало мріям крила зміцнілі. 
Нас не зрадить воно. Як би й що не було, 
Не страшні нам вітри й заметілі.

 

Звучить пісня «Родина» у виконанні Н.Яремчука

V. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІ. Домашнє завдання

Підготуватися до уроку-фестивалю гумору «Смійтеся на здоров’я». (Читаємо твори Остапа Вишні, Григорія Єлішевича та ін.)

 

 

Урок № 4. Остап Вишня (Павло Губенко ). Життя і творчість. Світоглядні переконання.

Мета: продовжити знайомити учнів з життям й творчістю письменників-земляків, розкрити основні чинники формування світогляду письменика-гумориста

• розвивати творчі здібності учнів, формувати інформаційну, комунікативну, полікультурну компетенції;
• розвивати навички роботи з додатковими джерелами, аналізу й систематизації опрацьованого;
• прищеплювати учням інтерес до вивчення літературних національних традицій, культурної спадщини українського народу;
• сприяти вихованню громадянських і патріотичних почуттів.

Перебіг уроку

І. Організаційна частина. Повідомлення теми, мети уроку.

- Майже півтора століття відшуміло над землею з того осіннього дня 13 листопада 1889року.

Тоді на хуторі Чечва, що на той час входив до складу Полтавської губернії, в родині відставного солдата Михайла Кіндратовича і його дружини Параски Олександрівни знайшлася, як кажуть у народі, друга дитина – хлопчик, назвали його Павлом. А всіх дітей у родині було сімнадцять.

У хаті Губенків весь час думали про хліб насущний, сушили голову над одвічною батьківською проблемою – як виростити дітей, як прогодувати, а головне, як їх вивести в люди.

І нікому на той час навіть на думку не спадало, що один із сімнадцяти Губенків, а саме Павло, через роки і простір прийде до нас, уже під літературним псевдонімом Остапа Вишні, видатним письменником-гумористом, і його творчість буде чистим золотим самородком у скарбниці українського гумору.

Він прийде в українську гумористику, щоб поставити свій іскрометний сміх на сторожі добра і правди. Це було його життєве кредо. Допомогти людині подолати в собі все негативне, стати кращим, людянішим, достойнішим.

Отже, сьогодні, як ви вже зрозуміли , мова піде саме про цю непересічну особистість, про майстра слова, про великого сміхотворця Павла Михайловича Губенка, тобто про Остапа Вишню.

ІІ.Основна частина.

1.Слово вчителя.

Народився Павло Губенко (Остап Вишня) … та краще про цю подію письменник розповів у своїй автобіографії.

(«Моя автобіографія» інсценізація уривків.)

Перегляд відео «Влада таланту 09.08.2014 Остап Вишня» (ютуб)

Біограф 1. У 10 років залишився сиротою, проте закінчив початкову школу і фельдшерсько-військове училище в Києві, де навчався безкоштовно, як син колишнього унтер-офіцера.

(«Як ми колись учились»)

 Тяга до освіти була такою сильною, що в неспокійному 1917 році фельдшер Губенко екстерном склав весь гімназійний курс і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. А далі – закружляли його революційні події: побував в есерах, із захопленням прийняв Центральну раду, а взагалі стояв горою за неньку-Україну, де тільки міг. В автобіографії з притаманними йому іронічними самокпинами щодо своїх революційних «одіссей» писав: «Як ударила революція — завертівся. Будував Україну. Бігав з Центральної ради в університет, а з університету в Центральну раду. Тоді до св. Софії, з св. Софії до «Просвіти», а з «Просвіти» на мітинг, з мітингу на збори...»

Біограф 2. Ця активна «державна» діяльність закінчилася тим, що в 1919 р.     П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, діячів, урядовців УНР, потрапляє до Кам'янця-Подільського, а весною 1920 р. повертається до Києва. Восени його заарештовують. Втім, не виявивши «компромату» в діях       П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, його випускають із в'язниці в квітні наступного року.

Біограф 3. Перший свій сатиричний твір «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» за підписом П. Грунський письменник надрукував у газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 р.                          У квітні 1921 р.  П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше — й відповідальним секретарем «Селянської правди», на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» вперше з'явився підпис Остап Вишня.

Біограф. Псевдонім швидко став настільки відомим, що справжнє ім’я письменника згадували вкрай рідко – тільки в офіційних паперах. Вишні дали кімнату в комунальній квартирі, а згодом він переїхав у будинок «Слово», побудований спеціально для письменників. До цього часу він уже одружився вдруге – на талановитої актрисі театру Варварі Маслюченко. Вперше він побачив її на виставі «Жанна д’Арк» і потім не пропускав жодної вистави за її участі, приносячи – часто на останні гроші – букетик фіалок. У Варвари була донька, і Вишня, одружившись, виховував її як свою. Жили вони в другому під’їзді письменницького будинку, на третьому поверсі, в квартирі № 22.
         Біограф. Зі спогадів Володимира Куліша «Слово про будинок «Слово»: «Зросту вище від середнього, виглядав він як «добрий дядько». Популярність Вишні в ті часи була недосяжною. Сам же Вишня скромний в суспільстві, хороший батько, уважний до знайомих, навіть до дітей, ніколи не відмовляв мені, коли я просив дати мені що-небудь почитати... Ми проходили в його квартиру. На порозі зустрічала нас Цяця – пес завбільшки з доброго теляти... Дружина Вишні – така ж весела і життєрадісна артистка Маслюченко, худенька непосидюча донька Леся – образ своєї мами... Коли Вишня приходив до нас (Куліші жили в третьому під’їзді того ж будинку. – Авт.), то від сміху в нас довго боліли не лише роти, а й животи. Він умів розповідати анекдоти неперевершено. Сам він при цьому голосно, громоподібно реготав».

Біограф 4. Його називали найбільш тиражним українським письменником і творцем нового жанру – «усмішок». Його по-справжньому любили і читали – і в місті, і в селі. Були навіть випадки, коли селяни ліквідували свою неписемність, щоб самим читати його твори. Він отримував щодня десятки листів з подяками, проханнями допомогти, розібратися. Він жартував, висміював, іронізував, незважаючи на трагізм цього самого життя, а незадовго до смерті записав у щоденнику: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!»

Біограф 5.Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходить одна за одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чотирьох томах тощо. Їх головна тема – розвінчання недоліків людини і суспільства.

        Біограф. Читачі Вишню любили і появи його «усмішок» чекали, як свята. А от критики... Кілька цитат з критики 20-х років: «До дрібниць літературний обиватель», «Остап Вишня – це криза нашого гумору», «Недалеке майбутнє несе забуття Остапа Вишні». До 1934 року визначення стане ще жорсткішим і нещаднішим: «Кулацький блазень Остап Вишня». До цього часу Павло Губенко вже був засуджений на 10 років сталінських таборів.

      Біограф.1933 рік. Розкручується виток репресій проти інтелігенції. 13 травня покінчив з собою близький друг Вишні і сусід по будинку «Слово» Микола Хвильовий. Розповідають, що Вишня три дні, зачинившись у будинку, плакав і повторював: «На кого ж ти нас, Григоровичу, покинув? Що вони з тобою зробили?». Через півроку, 26 грудня 1933р., заарештували і самого Вишню. У цей час ішов процес «Української військової організації», і до нього «підключили» трьох письменників – Олеся Досвітнього, Сергія Пилипенка та Остапа Вишню. Їх звинуватили в підготовці вбивства Павла Постишева (другий секретар ЦК КП(б)У), Власа Чубаря (глава Раднаркому УРСР) і Всеволода Балицького (особливий уповноважений ОГПУ в УРСР, з 1934 року – нарком внутрішніх справ УРСР). Перший в Україні позасудовий і закритий «терористичний» процес відбувся в Харкові 3 березня 1934 року. 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а 3 березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням.)Лише Остапа Вишню було «помилувано», він отримав десять років таборів. Інших дев’ять осіб, обвинувачених у справі УВО (ще не завершеній – усього було заарештовано 148 осіб), розстріляли.
          Біограф.Остап Вишня опинився в Ухтпечтабі. Варвару Маслюченко звільнили з театру і наказали їй виїхати з Харкова. Жінка з маленькою донькою на руках залишилася без будь-яких засобів до існування. Після тривалих клопотань і оббивання порогів їй дозволили перебратися до чоловіка в табір. Разом з донькою вона проїхала майже дві тисячі кілометрів, але за місяць їй сказали, що сім’я не має права жити разом з арештантом, і Варвара з дочкою змушені були поїхати. У 1937 році Остап Вишня потрапив до числа смертників і дивом залишився живий. Його погнали в інший табір за 800 кілометрів, але через бездоріжжя конвоїри збилися з правильного шляху, а коли нарешті дісталися до «пункту призначення», виявилося, що керівництво НКВС в особі Єжова усунуто, також усунено і верхівку табору, і розпорядження знищити письменника було чи то забуто, чи то скасовано. «Як дасть Бог вижити каторгу – то нехай мені рука всохне, як візьму перо в руки. Тільки – Сибір, глушина! Сільця розставляю і рибу ловлю» – розповідав Остап Вишня своєму другові, Йосипу Гірняку, актору театра «Березіль», в’язню того ж табору. Звільнили Остапа Вишню в 1943-му; як кажуть, його близьким друзям Олександру Довженку, Юрію Яновському і Миколі Бажану вдалося виклопотати звільнення друга: Сталіна переконали в тому, що країні у воєнний час особливо необхідні його «усмішки». З яким настроєм він їх писав, чого коштував цей сміх крізь сльози – сьогодні можна тільки здогадуватися.

         Біограф. 3 грудня 1943 р. Остап Вишня вийшов через ворота Бутирської тюрми в Москві на волю. В наступному році він повертається до українського читача, надрукувавши 26 лютого в газеті «Радянська Україна» усмішку «Зенітка», що обійшла усі фронти, часто звучала по радіо.

(«Зенітка»)

Через кілька років виходять політичні фейлетони та памфлети «Самостійна дірка» (1945), збірки гумору «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та ін.

(«Великомученик Остап Вишня»)

Він працював над перекладами творів із російської та світової класики —      М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О'Генрі, Б. Нушича,         Я. Гашека, Я. Неруди. Проводив велику громадську роботу (був членом редколегії журналу «Перець» і одним із найактивніших його співробітників, членом правління Спілки письменників України).

У 1955 році Остапа Вишню реабілітували, а 28 вересня 1956 року він помер. Кажуть, що він жартував аж до смерті... 

Перегляд відео «Остап Вишня «Портрет» (уривки)2007(ютуб)
«Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!». Остап Вишня.

Перегляд відео «Невідоме з історії. Остап Вишня» (ютуб)

ІІІ. Робота над змістом прочитаних творів.

1. Як і чому життєва біографія Остапа Вишні вплинула на тематичне спрямування його творів? У чому особливість гумористичних творів Остапа Вишні?
2. За змістом  автобіографічних оповідань «Моя автобіографія», «Великомученик Остап Вишня», «Отак і пишу», щоденника «Думи мої, думи мої», враховуючи при цьому обставини часу, за якого вони створювалися поясніть, що нового додають ці твори до вашого розуміння Остапа Вишні?

3. У щоденнику «Думи мої, думи мої» Остап Вишня писав: «Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!» Як ви прокоментуєте ці слова?

4. Що таке усмішка? Фейлетон?

5. Схарактеризуйте образ оповідача в усмішках гумориста.

6. Проаналізуйте роль художніх засобів, використаних у представлених творах. Які з них виконують там першорядну роль?

7.У чому особливість «Мисливських усмішок»?

8. Підберіть із текстів усмішок пейзажні описи. Чим вони характерні ? З якою метою їх використовує автор?
9. Які риси українського національною характеру розкриваються в усмішках Остапа Вишні?

10. Доберіть портретні характеристики героїв із творів гумориста.

11. Остапа Вишню називали «королем українського тиражу». Чому  письменник був особливо популярним у 20-х рр.?

 

ІV. Підсумок уроку.

1.Слово вчителя

 

V. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІ. Домашнє завдання

Напишіть твір-роздум про Остапа Вишню «Ніколи не сміявся без любові»

 

Урок № 5 (урок-квест для учнів 5 класу). Життєдайне слово Платона Воронька.

Мета: продовжити знайомити учнів з життям й творчістю письменників-земляків, розкрити основні чинники формування світогляду письменика…

• розвивати творчі здібності учнів, формувати інформаційну, комунікативну, полікультурну компетенції;
• розвивати навички роботи з додатковими джерелами, аналізу й систематизації опрацьованого;
• прищеплювати учням інтерес до вивчення літературних національних традицій, культурної спадщини українського народу;
• сприяти вихованню громадянських і патріотичних почуттів.

Перебіг уроку

І. Організаційна частина. Повідомлення теми, мети уроку.

Облітав журавель

Сто морів, сто земель,

Облітав, обходив,

Крила, ноги натрудив.

Ми спитали журавля:

• Де найкращая земля? –

Журавель відповідає:

• Краще рідної немає!

Дорогі друзі! Серед вас, мабуть, не знайдеться людини, яка б не знала з дитинства ці чудові рядки. Їх автор – відомий в Україні і далеко за її межами поет Платон Воронько, з творчістю якого ви знайомі ще з початкових класів чи, можливо, й з дитячого садочка. Народився Платон Микитович Воронько на Сумщині і саме тому сьогодні на уроці літератури рідного краю ми з вами проведемо цікавий квест, в ході якого узагальнимо наші знання про життя і творчість прекрасного  поета.

 Перш за все ми повинні поділитися на групи і отримати маршрутні листи. Кожна команда, рухаючись за маршрутом,  повинна пройти шлях між станціями і, виконавши всі завдання правильно, зібрати літери, з яких утвориться…

 

Рухаємося за маршрутом:

Зупинка № 1 «Що я знаю про письменника»Зупинка № 2 «Бібліотека»  Зупинка № 3 «Конструкторське бюро»Зупинка № 4 «Творча майстерня» Зупинка № 5 «Інтелектуальна»» Зупинка № 6 «Підсумкова»

 

Отже, зупинка № 1 «Що я знаю про письменника».

Завдання

На аркуші надрукована біографія письменника з пропущеними словами. Вставити пропущені слова та розповісти про життєвий шлях Платона Воронька.

- Наближаємося до зупинки № 2 – «Бібліотека».

Завдання

Назвати збірки поезій Платона Воронька. Спробувати пояснити назви збірок.

- Рухаємося далі.

Зупинка № 3 «Конструкторське бюро».

Завдання

Із розсипаних рядочків відновити поезії П.Воронька. Виразно прочитати вірші.

Зупинка № 4 «Творча майстерня».

Завдання

Використовуючи матеріали, які знайдете в конвертах, створити колаж, який би ілюстрував один із віршів П.Воронька. Продекламувати  вірш.

Зупинка № 5 «Інтелектуальна».

Завдання

Увійти до мережі Інтернет та блогу вчителя і виконати завдання вікторини «Найрозумніший читач» за творчістю П.Воронька.

Зупинка № 6 «Підсумкова».

Завдання

Скласти з зібраних літер…

 

Додатки до уроку

 

Матеріал для вчителя

Зупинка№1 «Що я знаю про письменника»

Народився Платон Микитович Воронько 1 грудня 1913 року в селі Чернеччина Охтирського району Сумської області. Батько його був сільським ковалем,  дід –  мандрівним лірником.  Мама, Марфа Іванівна, мала винятковий голос. Зимовими вечорами, сидячи за прядкою чи ткацьким верстатом, вона співала тихо й сумно. Сліпий дідусь на зимову холоднечу повертався додому і теж співав під ліру чи кобзу козацькі думи або ж ним придумані пісні. Платона також природа наділила чудовим голосом і слухом.

Через бідність  з одинадцяти років хлопця віддали  на виховання в Охтирське дитяче містечко. Там він закінчив семирічку, там виступив з першими віршами.

1929 року П. Воронько приїхав до Харкова і обрав для продовження навчання автомобільно – дорожній технікум. У вісімнадцять років юнак добровільно, за комсомольською путівкою їде на новобудови  в  Середню  Азію, де в цей час будується  нові міста, дороги й зрошувальні системи. У складі геологічної експедиції  він бере  участь у пошуках корисних копалин на Памірі. Все побачене було новим і хвилюючим. Хлопець почав писати вірші.

Любов до художнього слова привела згодом майбутнього поета  до Московського літературного інституту імені М. Горького. Але  навчання перервала війна і  Платон  добровільно пішов на фронт. Потому знову вчився в інституті. Вдруге П.Воронько перервав навчання в інституті у роки Великої Вітчизняної війни. Починав війну лейтенантом, закінчив капітаном.

  Був  командиром взводу Московського винищувального батальйону, брав безпосередню участь в обороні  Москви, працював інструктором підривної справи в партизанській школі. Ходив в тил, стрибав з парашутом.  В 1943-1944 рр. воював у партизанському з’єднанні  С. Ковпака, командував групою мінерів.В жовтні 1943 р. до ковпаківців приєднався Олевський партизанський загін, командиром якого став П. Воронько. Партизани любили свого командира, молодого, веселого, сміливого, любили співати пісень, які він  для них складав  на відомі російські і українські мелодії.

   В січні 1944р. під час Варшавського рейду Платон Воронько був тяжко поранений. Довгий час перебував  госпіталі. Одного разу Платон Микитович підрахував, що в роки війни ним власноручно зірвано біля сорока мостів.

Після війни Платон Микитович жив у Москві. Однак все частіше почав думати  і говорити про переїзд на Україну. «Поет повинен жити на своїй батьківщині, – сказав якось. –  І не тільки повинен, а просто зобов’язаний». І він повернувся в Україну.Помер Платон Воронько  10 серпня 1988 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

 

Зупинка№2 «Бібліотека»

 

Перша книжка поезій Платона Воронька «Карпатський рейд» вийшла 1944 року, а через чотири роки побачила світ книга віршів для дітей – «Три щастя». Відтоді поет видав понад 50 книжок для дорослого і юного читача. Особливою популярністю серед дітей користуються книжки: «Читаночка» (1951), «Онися» (1954), «Малятам – соколятам» (1955), «Казка про Чугайстра»(1957), «Ярик-школярик» (1958),  «Сніжна зіронька горить»(1965),  «Облітав журавель»(1976), «Батькові долоні» (1980), «Помагай»(1982), «На рідному порозі» (1983) та ін.

 

Творчий доробок П. Воронька вагомий. Характерною ознакою його  письменницької діяльності  було те, що він «ділив себе на двоє» – писав для дорослих і для дітей. Його збірки поезій для дітей завоювали симпатії дитячої аудиторії. Мільйонними накладами виходили його книжки для малят.

 Твори П. Воронька відзначені Державною премією СРСР (книга «Добрий ранок»), Державною премією УРСР ім. Т.Г. Шевченка (книга «Повінь), Республіканською комсомольською премією  імені М. Островського (книга «Драгі другарі»). Премії ім. Лесі Українки Платон Воронько удостоєний 1976 року зазбірки віршів «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», «Всім по сім», драматичну поему «Казка про Чугайстра».

 

–  .

 .

   

 

  

Дати життя: 01.12.1913 - 10.08.1988
Місце народження: с. Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині
 

Біографія

Платон Воронько народився 1 грудня 1913 р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки на Сумщині. Виховувався в охтирському дитячому містечку-інтернаті. Біографія його — справді народна. П. Воронько вчиться в Харківському автошляховому інституті, після закінчення якого їде до Таджикистану, де й працює за фахом. У 1935 р. його призивають до Червоної Армії. Демобілізувавшись, майбутній поет (він уже тоді писав вірші — здебільшого "для себе") повертається на Сумщину, деякий час вчителює, а 1937 р. вступає до Літературного інституту ім. М. Горького. 1939 р. добровольцем їде на фінський фронт, де воює разом з своїми товаришами по інституту — С. Наровчатовим, М. Отра-дою, А. Копштейном та ін. З перших днів Вітчизняної війни, знову добровольцем, — на її передньому краї, а 1943 р. закінчує курси підривників і переправляється в партизанське з'єднання С. А. Ковпака.

І під час навчання в інституті, і в проміжках між боями П. Воронько писав вірші, але не публікував їх. Зате деякі вірші його, написані в походах, стали піснями. 1944 р. виходить перша книжка віршів "Карпатський рейд", книжка поета-партизана, складена з віршів, створених у бойових походах — "від Путивля до Делятина". Вірші "Карпатського рейду" писалися в дусі народнопісенному.

Чи не найбільший успіх серед ліричних творів припав на долю вірша "Я той, що греблі рве", написаного невдовзі по війні, — він став хрестоматійним. У творчому розвитку П. Воронька цей вірш ніби завершував один і започатковував другий етап, межу між якими можна умовно означити кінцем 50-х років. До цього у поета вийшли збірки "Весняний грім" (1947), "Великий світ" (1948), "Славен мир" (1950), "Від Москви до Карпат" (1951), "Моя Москва" (1953), "Обов'язок" (1955), "Моя Гуцульщина" (1956), "Драгі другарі" (1959) та ін. Цей перелік поповнюється багатьма книжками для дітей (напр., "Казка про Чугайстра").

За повоєнними віршами можна легко бачити життєві маршрути поета — чи то шляхи "від Москви до Карпат" по місцях колишніх боїв, участь у всесвітній молодіжній конференції на захист миру в Лондоні чи поїздка до "драгих другарів" у Болгарію, в інші братні країни, чи перебування в Москві, чи відвідини країв, де він народився і зростав.

Для поезії другої половини 1940-1950-х років характерні вірші, навіяні героїкою і трагедіями недавніх битв — "Солдат", "Могила генерала Руднєва", "Пісня про Лівшу", "Вдень накувала зозуля", "Ой, ганьба!", "Пісня ветерана", "Винесла відерце за ворота" та ін., а також інтимна, любовна тематика ("Мені приснилась та білява", "Зустріч", "Тільки згадка торкнеться рукою", "Я не шукав кохання", "Є почуття такі прозорі" тощо).

Широке визнання здобули пісні "Від Москви до Карпат", "Коні вороні", "Ходімо, кохана, у ліс", "І чого тікати" та ін.

Епічний талант поета виявився в поемах "Безсмертя" (1945), "Ярославна" (1945), "За всі літа розлуки" (1945 — 1962) (автобіографічна за характером), поемі-легенді про братів-гуцулів — "Стояни", невеликій поемі "З Німеччини в Чернеччину" (1945).

Від 1960 р. у світ виходять книги лірики і поем — "Мирний неспокій", "Через гони літ" (1960), "Гнівом Африка клекоче" (1961), "Коли я в Київ повертаюсь" (1962), "Скресання" (1967), "Поки живий — іду", "У світлі блискавиць" (1968), "Повінь" (1970), "Здвиг-земля" (1976), "Узьмінь" (1979) (одна з найвагоміших збірок), "Батькові долоні", "Совість пам'яті" (1980).

Платон Воронько є автором понад 30 збірок віршів і поем та великої кількості книжок і книжечок для дітей. Водночас він був відомим громадським діячем — обирався депутатом Верховної Ради УРСР десятого та одинадцятого скликань.

Заслуги поета відзначені урядовими нагородами і преміями. Він — лауреат Державної премії СРСР (1951, за книги "Добрий ранок" і "Славен мир"), Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1972, за книгу "Повінь"), премії Ленінського комсомолу України ім. М. Островського (1962, "Драгі другарі"), літературної премії ім. Лесі Українки (1976, збірки віршів "Всім по сім", "Читаночка", "Сніжна зіронька горить", "Облітав журавель", драматична поема "Казка про Чугайстра").

Помер поет у липні 1988 року.

 

 

 

 

 

 

Урок № 6. Дорога Миколи Хвильового.

Мета: продовжити знайомити учнів з життям й творчістю письменників-земляків, розкрити основні чинники формування світогляду письменика…

• розвивати творчі здібності учнів, формувати інформаційну, комунікативну, полікультурну компетенції;
• розвивати навички роботи з додатковими джерелами, аналізу й систематизації опрацьованого;
• прищеплювати учням інтерес до вивчення літературних національних традицій, культурної спадщини українського народу;
• сприяти вихованню громадянських і патріотичних почуттів.

Епіграф

Невже я зайвий чоловік тому,

що люблю безумно Україну?

(Микола Хвильовий)

Перебіг уроку

І. Організаційна частина.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

1.Слово вчителя

З’явлення таланту  не можна пояснити зовнішніми обставинами. Це явище метафізичне. Хіба мало людей народилося у древньому Тростянці, де 13 грудня 1883року народився Микола Григорович Фітільов (згодом Микола Хвильовий)? Хіба більше ні в кого батьки не були вчителями? Із сотень тисяч доля обирає, але чому тоді саме його, а не когось іншого – відповісти важко. Майбутній «революціонер з голови до п’ят» ще з шостого класу був відрахований за часть у народницькому гуртку, бо, переживши придушення  робітничого страйку козаками у маєтку Кінга, ще тоді відчув у собі бунтарський дух : «Я ще не знаю, проти кого я буду бунтувати, але я вже знаю, що «так жити не можна»». Довчився екстерном, босякував. На фронтах Першої світової зійшовся з більшовиками. У 1918 на Полтавщині створив повстанський загін, що бореться проти гетьманців, дроздовців, петлюрівців. Потім слюсар на заводі в Харкові, а в 1921 році – вже в цетрі уваги літературних кіл. Звідки ж взялася ота вишукана поетична культура? Коли зумів осягнути найскладніші проблеми того часу? Важко відповісти. Але факт залишається фактом: у творах Миколи Хвильового відбита сутність практично всіх основних конфліктів тієї заплутаної доби. Та ще й не просто відбита, а з вірним передбаченням подальшого розвитку подій.

 Отже, Хвильовий… Як писав відомий критик Володимир Коряк: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, пянить, і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших , хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом – ніжний і соромязливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник», тобто людина, яка невпинно шукає свій шлях під вічним небом.

 Сьогодні ми говоримо саме про Миколу Хвильового. Про генія доби «Розстріляного відродження», про романтика «в діадемі червоного страждання», про людину, для якої втрата творчої свободи означала смерть. А ще говоримо, аналізуємо, сперечаємося і, можливо, когось виправдовуємо, когось засуджуємо, та головне не залишаємося байдужими до проблем, які підняв автор в оповіданні «Мати», яке ви повинні були прочитати вдома.

ІІ. Актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду

1.Бесіда

- Геній…Романтик…Свободолюб…«Зайвий чоловік»…Чому саме ці слова підібрані для характеристики чи, точніше, означення постаті Миколи Хвильового?

- Як ви поясните слова М.Хвильового, які взяті за епіграф уроку?

- Чому М.Йогансен називає Хвильового «справжнім і оригінальним майстром», говорячи, що «Хвильовий іде своїм шляхом, яким до нього не йшов ніхто ні в українській, ні в російській літературі»? Що він має на увазі?

- Яка основна проблема новели М.Хвильового «Я (Романтика)»? Чому, на вашу думку, саме цю проблему порушив автор у своєму творі?

- Як ви думаєте, який образ у новелі «Я (Романтика)» є найтрагічнішим?

- З яким твором М.Хвильового перегукується наявність у новелі трагічного образу матері?

2.Перегляд відеофрагментів (кінофільм «Тарас Бульба»)

- Чому, на вашу думку, я запропонувала до перегляду фрагменти фільму «Тарас Бульба»?

-У поемі «В електричний вік» М.Хвильовий в уста молодого поета-робітника і комуніста вкладає трагічні слова:

І молився я:

Отче наш – електричної системи віку!

На твоїх крицевих віях

Запеклася майбутня сльоза.

Це сльоза прощення своїх фанатичних синів матір’ю-вдовою, яка сприйняла революцію як «божественний бальзам», бо вона обнадіяла поверненням додому Остапа та Андрія. Микола Хвильовий свідомо переніс трагічну колізію повісті «Тарас Бульба» Миколи Гоголя у свій буремний вік заради підсилення національних наслідків кривавого розбрату українського народу, породженого більшовицькою вірою в досягнення шляхом насильства свободи і справедливості.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу

1.Робота з текстом

А) Проводимо паралелі (кола Вена)

-Що спільного у творах М.Хвильового і М.Гоголя?

Б) Характеристика образів

Остап

Андрій

Мати

В) Аналіз змісту твору

Вчитель. Для  аналізу змісту оповідання використаємо метод 6 капелюхів.

 Робота в групах

Вчитель. Шановні учні, прошу вас об’єднатися в групи (3-4 учнів) за кольором капелюхів, які знаходяться на столах.

Завдання для першої групи «Білий капелюх»  

• Зібрати всю наявну інформацію про події, що описані у творі.

(Інформацію, отриману  за допомогою білого капелюха, потрібно записати або подати у вигляді наступної схеми подій.

Спочатку....Потім ….Після цього....І тоді….І на кінець....)

Завдання для другої групи «Чорний капелюх»

Тепер -  чорний капелюх. Будь-ласка, розкажіть, що для вас найнеприємніше в цьому творі. Спробуйте подивитись в майбутнє і сказати, які негативні наслідки  можуть очікувати персонажів. Що найстрашніше може відбутися, адже доля братів залишається невизначеною?

Завдання для третьої групи «Червоний капелюх»

В червоному капелюсі говорять тільки про почуття. Що ви відчували, коли читали про все, що відбувалося? Які емоції викликав у вас фінал твору? Що вас найбільше вразило?

Завдання для четвертої групи «Жовтий капелюх»

  Ви розповіли про те, що відбулося  за допомогою білого капелюха. Підкреслили негативні сторони і передбачили негативні наслідки за допомогою чорного капелюха. Червоний капелюх допоміг  усвідомити свої відчуття. Але у будь-якої події  завжди є позитивні моменти. Тепер одягаємо жовтий капелюх, він допоможе нам подивитись на цю ситуацію з позитивного боку. Отже, що хорошого в тому, що відбулося? Чи можна взагалі знайти у цій ситуації щось позитивне?

( Завдання: хоча б спробувати знайти позитивне в ситуації, що склалася.)

  - Виходить, що не буває ситуацій тільки поганих і тільки хороших. Навіть, коли довкола темно, потрібно згадати про жовтий капелюх і швидко його одягнути. І тоді можна побачити, що в будь – якій ситуації є щось хороше. Вміння бачити це – дуже хороша якість. Це означає, що ми одягаємо так звані «рожеві окуляри». Ми одягаємо жовтий капелюх і вчимо свій розум і душу бачити хороше.

Завдання для п’ятої групи «Зелений капелюх»

• Визначити композицію твору, художні засоби, які використав автор.

Композиція. Оповідання «Мати» відзначається розлогою експозицією, що триває від початку оповідання до того моменту, коли старший син вдови убогого кравця Остап йде добровольцем на війну, а молодший –Андрій – стає дезертиром. Повідомлення про те, що добрий від природи Остап став повним Георгіївським кавалером, отримав дворянський титул та офіцерський чин, а жорсткий Андрій подався до більшовиків, стає зав’язкою в оповіданні. Кульмінацією твору є епізод спроби братів розправитися один з одним, а розв’язкою – самопожертва матері заради життя обох синів.

Художні засоби. У творчості М.Хвильового проблема деформації людини пореволюційної дійсності розкривається завдяки багатому арсеналові художніх засобів і прийомів, серед яких моделювання власної реальності, сміливе поєднання реального і фантастичного планів, творення нових міфів, алегорія, гіпербола, іронія, пародія, ссатира, гротеск, визивна гра з читачем і заманювання його уяви у світ авторського вимислу, міфодеструктивність, поліфонія і фрагментарність текстів, багатозначні рефрени, енергійні ритми, інтертекстуальні алюзії, міфологізація та метафоризація, романтизація та деестизація…

• Які ж художні прийоми і засоби використав автор в оповіданні «Мати»?

Завдання для шостої групи «Синій капелюх»

- Останній капелюх – синій. Ми  приміряли майже всі капелюхи. Поки ми це робили наш стан змінився. Ми розглянули ситуацію з різних боків, побачили в ній і погані, і хороші миті. Чи знаєте ви, що мудрі люди називають складні ситуації життєвими уроками? Так-так, кожна ситуація нас чомусь навчає. Тепер ви одягнете синій капелюх і він допоможе  дізнатися який життєвий урок подала нам ця ситуація і чому для нашого життя буде важливий цей досвід.

ІV. Практичне закріплення матеріалу.

1.Слово вчителя

Проблеми, порушені М.Хвильовим у своїх творах «Мати» і «Я (Романтика)», болісно зачіпали не лише його. Про це писав і Ю.Яновський у своєму романі «Вершники». Це твори, які містять відразливі жорстокі сцени, вихоплені митцями з кривавих подій громадянської війни. Зверніть увагу саме на цей аспект: громадянської війни, коли по різні сторони барикад стають рідні брати. І не має значення чи це брати по крові, чи брати по духу. Жахає сам факт кривавого протистояння.

Проблема буття людини в жорстокому, доведеному до абсурду світі, яка переживає духовну і моральну кризу, є однією з визначальних у творчості М.Хвильового.

Намагання  героїв бути сильними й цільними особистостями призводить до цілеспрямованого винищення у собі всього людського. Атмосфера загального хаосу під час громадянської війни підкреслює розгул звірячих інстинктів та перетворення колись милих і люблячих синів на потенційних убивць і садистів. Самопожертва вдови провінційного кравця задля порятунку життя старшого сина сягає символічного значення. Братовбивство неминуче загрожує існуванню національного храму, в якому зоріє образ Богородиці, якій судилося пройти тернистий шлях земних страждань і душевних потрясінь. М.Хвильовий майстерно моделює світ «поза Богом». І хоч як намагається вона – милосердна мати тих «м’ятежних» синів,- приносячи себе у жертву, порятувати їх - «своїх блудних дітей» - приречених революцією на зловісне самоспалення у вогні фанатизму їй це не вдається. Гине від пострілу із маузера, що його тримає синівська рука, чи від ударів сокирою, яку з люттю і ненавистю підіймає рука найдорожчої людини – і цим остаточно знищує у собі Бога. Далі дорога в нікуди, далі буття у чорній пітьмі інфікованого ідеяминасильства фанатика комуни, людини-мутанта, а «печальна мати з очима Марії» відходить у вічність із молитвою за грішного сина на вустах.

• А зараз давайте спробуємо проаналізувати причини тих жахливих реалій, про які не зміг не писати М.Хвильовий (прийом «Фішбоун»).

 

V. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІ. Домашнє завдання