Проект "Народна лялька".

Балинська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Дунаєвецький район, Хмельницька область

Народна лялька

Проект виконала:

                                                  Учениця 10 класу

Кольчус Катерина

Керівник проекту:

                                                  Учитель трудового

навчання

                                                  Гніздовська Н.М.

2012

Зміст

Тема проекту: Проектування та виготовлення народної ляльки.

Мета проекту: ознайомитися з історичними відомостями виникнення народної ляльки, з різними технологіями виготовлення; видами оздоблення; з асортиментом матеріалів для виготовлення; удосконалити навиками роботи з різними матеріалами; розвивати естетичний смак, економне використання матеріалу; виховувати відчуття патріотизму, шанування національних традицій.

Об'єкт проектування: жилетка.

 Основні завдання і цілі:

•        удосконалити навиками роботи плетіння з соломи;
•        підібрати інструмент та матеріали  для виготовлення;
•        ознайомитись із різними видами народної ляльки;
•        дослідити застосування технік, які плануються бути використаними в роботі;
•        провести порівняльний аналіз моделей аналогів;
•        скласти технологічну карту для виготовлення виробу;
•        виготовити виріб;
•        розрахувати економічне обґрунтування проекту.

Матеріально-технічне забезпечення проекту:

• солома;
• клей «Титан»
•  шовкові нитки;
• літературні джерела та мережа Інтернет;
• техніко-технологічна документація;
• інструкції з техніки безпеки.

Вимоги до моделі: оригінальність, композиційна цілісність, якість, функціональність, естетичне оформлення.

Вступ

         Зацікавлення народним ремеслом в світі зростає з кожним роком. Особливий інтерес викликає бажання знати, якою була народна іграшка, як нею грались і що вона значила, для наших предків, адже, за допомогою гри з лялькою дітям прививалась любов до сім'ї, звичаїв, обрядів, побуту до багатств природи.

         Українська  лялька вважається однією із загадкових символів України.  Це не дитяча іграшка, це невід'ємний атрибут старовинних обрядів. Вважалося, що ляльки, зроблені власноручно з підручних матеріалів, наділені  магічними властивостями. Наші предки вірили, що ляльки здатні відганяти злих духів та приносити щастя до будинку. Напевно, тому ті лялечки частенько носилися як талісмани.

Отож, потрібно дослідити різні види народної ляльки і спробувати виготовити цікаву ляльку, яка буде актуальна для сьогодення.

І. Організаційно-підготовчий етап

Історична довідка

Лялька, як дитяча іграшка і оберіг родини й Роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах земної кулі – від Аляски до Австралії, від Африки до України. Ляльки різних народів відрізняються між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблені – в Африці вона здебільшого кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки – незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу. Головне призначення ляльки – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів. Іноді з рук майстра народжувалися ляльки, про які складалися легенди, і  передавалися від матері до дочки, як священний переказ... 

Перша лялька-мотанка була виготовлена більше 5 тисяч років тому. Такі ляльки можна знайти в будь-якій країні. Це була не просто іграшка. Вважалося, що вона захищала людину від неприємностей та бід.

Ляльку часто використовували у ритуалах. При виготовленні ритуальної ляльки в неї вплітали все те, від чого людина хотіла позбутися (біди, хвороби), і спалювали на вогнищі, або топили у воді. При розкопках Помпеє були виявлені численні лялькові лавки із збереженим товаром. Ляльковим ремеслом займалися не тільки гончарі, але і знамениті скульптори й різьбярі по дереву. У Єгипті знайдена римська ганчір'яна набивна лялька: виконана з грубого полотна та набита клаптиками і папірусом.

Дітки часів Римської імперії грали не тільки ляльками. Достеменно відомо, що в Древньому Римі були лялькові будиночки з мініатюрними меблями, іграшкові звірики, солдатики, вовчки (дзига по-нашому), кульки і холо-хупи ..

Виготовлялися ляльки з обпаленої глини (найдешевший варіант), а також з кістки, дерева, воску, бурштину, бронзи, міді і навіть срібла з золотом. Подібно грецьким лялькам, римські робилися голенькими, без одягу.

Також у традиційних обрядах народів Європи прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» -- від Карпат до Північної Італії – існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях… Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

Ляльок можна було бачити в будь-якій селянській хаті. Вони виконували різні функції - охороняли житло, дітей, сон, берегли господарство. Діти любили ними бавитися.

Особливе місце на Україні займає лялька-мотанка. Мотанка відрізняється від звичайної іграшки відсутністю обличчя. За уявленнями язичників через обличчя в ляльку вселяється душа. А душа буває доброю чи поганою. Матеріалами для виготовлення служать натуральні матеріали (сіно, солома, дерево, трави, сухе листя, насіння, зерна). Прикрашали мотанку народними орнаментами та вишивкою. Народ вірив, що в мотанці знаходиться дух предків і що вона може передавати досвід з покоління в покоління. Українці вважали, що цей символ приносить їм багатство та успіх. Секрети виготовлення ляльок передавалися в родині від матері до дочки.

Коли дівчина виходила заміж, мати дарувала їй ляльку - мотанку, як оберіг для нової домівки. Хворій дитині давали пограти з лялькою. Після чого її знищували. У народі вірили, що вона вбере в себе її недугу. Коли дитина виростала, її місце в колисці займала лялька. Вона охороняла це місце від нечистої сили до народження наступної дитини. На Різдво виготовляли спеціальних ляльок із зерна. Вони символізували добрий урожай. Існувало три типи ляльок - мотанок: немовля, баба-берегиня, наречена.

Ляльку-немовля українці виготовляли при народженні дитини. Лялька виконана у вигляді немовляти в пелюшках. Її укладали в ліжечко поряд з дитиною для охорони її сну та здоров'я.

Баба-берегиня допомагала оберігати достаток сім'ї. У середину ляльки вкладали монети, зерно, вовну для збереження домашнього тепла, отримання хорошої вовни овець та грошового достатку.

Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.

В Україні народну ляльку робили з соломи, тканини, шматочків старого одягу, ниток. Спосіб простий - перекручування й перев'язування тканини. На обличчі такої ляльки різними нитками намотується хрест. Ляльок - мотанок або не одягали або шили їм одяг. Іноді це були мініатюрні народні костюми, традиційні для тієї чи іншої місцевості. Колись такі ляльки робили всюди: наші прапрабабусі інших ляльок і не знали. Мотанка виготовляється з доступного дешевого матеріалу і без будь-яких інструментів. Може бути сплетена з соломи або зовсім без застосування нитки. «Лялькою» називається і перший обжинковий сніп, закручений особливим способом. Голова приєднується дуже просто: до колодки, до трісці, до кукурудзяного початку та ін. Мотанка навіть може не мати рук, тільки обгортається тканиною. І тут вже годиться все, що знайдеться в господарстві. Раніше найціннішою прикрасою для ляльки ставали шматки старих вишитих сорочок, іншого одягу.

Мотанки не мали обличчя, а замість очей, рота - хрест з ниток. Хрест у колі - це солярний знак, таким чином, лялька з таким обличчям несе в собі сонячну енергетику. У голівку мотанки часто зав'язували зерна пшениці. Це також додавало їй сакральне значення, так як зерно пов'язане з померлими або ненародженими душами. Коли його «ховають», воно оживає, проростає і знову починає вічний кругообіг життя. Тому мотанку пов'язують з уявленнями про життя і небуття, з досвідом минулих поколінь та їх зв'язком з майбутніми поколіннями. Мотанка пов'язана з усіма аграрними святами. Її роблять на Колодія, наприкінці Масниці (як уособлення зими, яку спалюють), на Івана Купала (лялька Марена). Її сакральне значення збереглося. Обов'язкова умова - іграшка повинна бути хрестоподібної форми, щоб не нагадувати собою реальної людини. Існує теорія, за якою українська народна лялька з'явилася внаслідок побутових змін, матеріалів і образів виготовлення культових жіночих зображень. Після прийняття християнства язичницька міфологія тривалий час залишалася актуальною, оскільки була пов'язана з природою (обряди Масляна, Купала тощо). Це вплинуло на ляльку - іграшку для дітей, змінило її сюжетний зміст, наповнило новим змістом. Матеріалом для таких ляльок служили солома, трава, тканина, гілки дерев, глина, дерево, очерет тощо. Превалювання жіночих зображень над чоловічими пояснюється тим, що з жіночим образом з давніх часів асоціювалися уявлення про богиню родючості, берегиню домашнього вогнища та захисницю.

Образ молодої дівчини, "увінчаний квітами дівчини", "княгині і дружки" в окремих селах Полтавщини, Черкащини та Київщини символізує родючість та життя. Тоді як в інших селах цих областей переважає образ ляльки-матері "Богородиці". Ляльки Середньої Наддніпрянщини своєрідні за образом виготовлення та складні за декоративною палітрою. Таку ляльку виготовляли методом зв'язування і накручування вузлів без голки та ножиць. Тому вона і називається "вузликова лялька". Існувало ще поняття "мотанки" - ляльки візуально схожою з "вузликовою", але виконаної шляхом намотування окремих шматочків тканини на основу. Хрест на обличчі-символ веселки, тому він робиться з яскравих ниток. Обличчя-солярний знак сонця. Всі вертикальні лінії-це чоловіче начало, всі горизонтальні лінії - жіноче. Так вже склалося, що ляльки Середньої Наддніпрянщини мають найбільш обрядовий вигляд. Вони декоративні, яскраві, строкаті, мають язичницький трохи таємничий вигляд...

Оскільки народні ляльки з тканини були невід'ємною частиною селянського побутового середовища, пов'язаної з землеробською роботою та домашнім вогнищем, тому вони і в давні часи, і сьогодні є символом родючості, материнства й своєрідним оберегом. Ляльки виготовлялися або на швидку руку, щоб заспокоїти і зайняти дитину, або старанно як подарунок на свято, весілля, чи на день народження. Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька є цінним предметом домашнього майна, разом з тим виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколіннями, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, й захисту від злих сил! І сьогодні серед розмаїття сучасних ляльок народні ляльки з тканини є особливим видом з неосяжною енергетикою, які цілюще впливають на психіку й здоровий розвиток дитини. Саме тому в наші дні вони стають все більш і більш популярними!

Солярна символіка - одна з найсвітліших в Слов'янської традиції. Серед солярних знаків, мабуть, немає жодного, що приносить шкоду. Навпаки - всі знаки пов'язані з придбанням як матеріальних, так і духовних благ, примноження їх. Солярна символіка - символіка сонячної стихії, Сонця.

Хрест - солярний символ. Є версія, що слово «хрест» походить від слов'янського кореня «крес» - вогонь (порівняйте: «кресало»- інструмент для розпалювання вогню). Археологічні дані свідчать про те, що хрест як символ шанували ще у верхньому палеоліті. Хрест - символ життя, неба та вічності. Також, правильний (рівно кінцевий) хрест символізує принцип з'єднання і взаємодії двох начал: жіночого (горизонтальна риска) і чоловічого (вертикальна). Також хрести поділяють на прямий, тобто такий, що має горизонтальну та вертикальну риски і косий, що має дві діагональні риски, причому прямий хрест уособлює чоловіче агресивне творче начало, косий - більш м'яке творче начало. Прямий хрест також може служити примітивною моделлю Світового Древа.

Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.

Сучасні ляльки - мотанки

Ляльки з кукурудзи

Ляльки з соломи

Призначення та вибір проектованого виробу

Даний проектований виріб призначений для подарунка.

В нашій школі вже біля п’ятнадцяти років існує гурток , який займається виготовлення виробів з природних матеріалів, зокрема соломи. Тому хотілось би спробувати виготовити народну ляльку із соломи.

Порадившись з учителем ми вирішили виготовити технікою плетіння з соломи.

Вироби – аналоги

Аналіз виробів-аналогів

Вибір проектованого виробу

        Дані вироби - аналоги виготовлені із соломи, оздобленні різними плетеними смужками , фарбованими смужками, аплікацією.

Остаточно все обміркувавши і порадившись з учителем щодо наявності необхідних інструменті, матеріалів та навичок, ми визначились з виробом  для проектування.

Отже, об’єктом проектування буде народна лялька - наречена виготовлена із соломи.

Лялька-наречена захищала дівчат від пристріту і підтримувала їх. Цю ляльку багато одягали і прикрашали, так як вона символізувала придане нареченої і привертала багатого нареченого.

ІІ. Конструкторський етап

Ескіз проектованого виробу

Історична довідка

Людина, проживаючи на благодатній землі, щедрій на красу І при­родні багатства, з давніх-давен розумно використовувала всі її багатства для свого життя та облаштування побуту.

Дуже давно на чорноземах України зародилось землеробство, поча­ли вирощувати зернові культури: жито, пшеницю, просо та інші. Люди навчилися переробляти зерно і цінувати солому, використовуючи її для різних потреб. Адже визолочені літнім сонцем стрункі стебла, піднісши вгору колоски і напоївши соками землі янтарні зерна, потім знадобились людям ще для багатьох добрих справ.

Соломою покривали дахи будівель, годували худобу і підстеляли під неї в хлівах. Солома «взувала й одягала» селян, утеплювала їхнє жит­ло і служила їм постіллю. З неї люди навчилися виготовляти брилі, кошики, килимки, мати для утеплення дверей у хлівах зимою тощо.

У процесі використання соломи для різних потреб розвинулося соломоплетіння. Воно було відоме всім хліборобським народам задовго до появи ткацького й гончарного ремесла.

Селяни вірили, що в соломі є сила родючості, благотворна здатність впливати на хід селянського життя. Тому соломі належала важлива роль у хліборобській обрядовості. Солома завжди була пластичним матеріа­лом для створення різних обрядових атрибутів і прикрас, у яких яскраво й образно виявились фантазія і майстерність селян.

Найбільш багата різними видами народної творчості зі стеблами хлібних злаків жниварська обрядність. Жнива — пора завершення господарського року в хліборобів, час важкої праці і свято, радість і втома, пов'язані з результатами одержаного врожаю, а також надії, спрямовані до майбутнього хліба. Під час жнив у європейських народів скрізь існували звичаї прикрашати перший і останній сніп, зібраний із поля, сплітати з хлібних колосків вінки, залишати на ниві заплетеними останні колоски. Цим діям надавали магічного змісту. Із часом обрядові атрибути жнив набували символічного значення, ставали прикрасами. Народжувались нові способи і вдосконалювались традиційні прийоми соломоплетіння.

Вінками з колосків прикрашали голови дівчат-жниць, дарували такі вінки господарю поля з побажанням достатку. Поряд із плоскими круглими існували вінки і більш складних декоративних форм.

Звичай залишати в полі незжатими останні колоски, сподіваючись на майбутній врожай, у багатьох європейських народів також мав своє декоративне вираження. Часто колоски складно сплітали між собою, прикрашали квітами, стрічками і називали цей пучок колосків «бородою» або «божою бородою».

Заготівля соломи для плетіння

Для плетіння виробів необхідно мати достатньо матеріалу, яким може стати житня, пшенична, ячмінна, вівсяна солома й дикоростуча тра­ва житняк. Заготовляти солому слід у період молочно-восковій стиглості або в липні перед і під час жнив, коли наповнене зерном колосся легше відокремити від стебел і обмолотити. Краще заготовляти солому зі стебел, вирощених на піщаному ґрунті. Важливо займатися цим у сонячні дні, коли стебла сухі й чисті, бо в період дощів солома від тривалого на­мокання чорніє і втрачає свою привабливу золотистість. Зрізують стебла ножем, серпом чи косою. Соломини повинні бути рівні й чисті. Зберігають стебла в снопиках на горищі або в сухих місцях, куди не проникають прямі сонячні промені.

Підготовка соломи до плетіння

Спочатку стебла соломи розрізають на частини біля кожного вузли­ка і сортують за довжиною, товщиною та якістю. При цьому знімають зі ствола стебла листки соломи і відкидають. Відкидають і поламані чи над­то тонкі стебла. Цей процес називається лущенням. До плетення розсор­товані стебла зв'язують у невеличкі снопики і зберігають на стелажах у приміщенні, де нормальна температура і вологість повітря.

Перед плетінням (якщо це потрібно) солому відбілюють або фарбують.

Для плетення солому можна використовувати зразу, не просушуючи її після відбілювання та фарбування, оскільки така солома еластична і м'яка, що дуже ціниться у плетенні.

Незалежно від того чи буде проводитись відбілювання чи фарбу­вання, солому перед плетінням треба замочувати у воді, бо суха солома ламатиметься. Тривалість замочування залежить від твердості соломи. Тверді стебла житньої соломи потрібно навіть ошпарити кип'ятком або й прокип'ятити, після чого вона стане більш податливою, еластичною і м'якою, що дуже важливо при плетенні.

Інструмент і обладнання

Для плетіння із соломи потрібні: посудина для замочування соломи, ножі-косяки, два-три різаки (ширина полотна 10—50 мм), ножиці звичайні та манікюрні, нитки шовкові або тонкий дріт для перетягування, клей ПВА, нитки і голка для зшивання, праска.

Способи нарощування соломин

Починаючи плести будь-яку плетінку, складаємо соломини так, щоб кінці були неоднакові. А вже в процесі плетення час від часу виникає по­треба нарощувати соломини. Для цього існує кілька способів.

1.                     В зріз соломини, що закінчується в плетенні, вставити кінець іншої більш товстої чи навпаки.
2.                     Кінці соломин накласти один на другий на 2 см і далі заплітати їх разом.
3.                     Кінці соломин зачепити один за другий шляхом розщеплення стебла іншої соломини, що закінчується (дивись мал.6).

Правила плетіння

Для плетення краще брати соломини середньої частини стебла; ко­жне наступне нарощування робити після того, як попередній стик заправлено; загини краєвих соломин чітко фіксувати під кутом і прогладжувати пальцями; плести щільно, бо при висиханні соломи плетіння ослабляється; плетінку до її висихання пригладити дерев’яною дощечкою або злегка простукати молотком.

Види плетіння

Хоч стебла жита, пшениці, вівса та інших рослин мають не однакову пружність та міцність до них застосовуються одні й ті ж способи пле­тення.

Є чотири основні види плетіння з будь-якої соломи:

• пряме,
• спіральне,
• плоских плетінок,
• об'ємних плетінок.

Пряме плетення

Пряме плетіння виконується із розщеплених товстих соломин, які зволожуються і розщеплюються вздовж стебел лезом ножа або голкою. Соломина розгладжується на дощині декілька разів тупим ножем спочатку з внутрішнього боку, а потім з глянцевого.

Процес прямого плетіння подібний з процесом виготовлення полотна на ткацькому верстаті, Тому такі плетінки за малюнком нагадують тканину полотняного або діагонального переплетення «паркетик».

Перед переплетенням вертикальні соломини з одного боку прикладаються пресом. Готова плетінка сушиться також під пресом.

З таких плетінок можна робити різної форми серветки, деталі (дно, верх і стінки) до шкатулок, підносів.

Спіральне плетіння

Спіральне плетіння є найдавнішим видом художньої обробки соло­ми, про що свідчить його широке розповсюдження по всій території Єв­ропи.

При цьому плетенні джгути соломи укладаються по спіралі, починаючи із дна предмета.

Кожний виток спіралі дозволяє нарощувати об'єм у висоту і в той же час розширювати чи звужувати його. Тому форми предметів завжди круглі, циліндричні, кулеподібні, в основі круглі або овальні. Для з'єднання витків джгута використовують лозу, корінь ялинових дерев, нитки льону чи конопель.

Плетіння різних плетінок (смужок)

Інструкційна картка № 1

Проста плетінка з 4-х. соломин

Проста плетінка з 4-х. соломин має вигляд стрічки і здатна до криволінійного вигину, піддається невеликому розтягу.

Плетення починається і ведеться так, як показано на схемі.

А — взяти дві соломини, одну перегнути через другу, буде 4 робочих кінці.

Після позиції 3 продовжувати плетення в тій же послідовності, до­тримуючись принципу: крайня права соломина перегинається від себе, а крайня ліва — до себе.

Інструкційна картка № 2

Плетінка «зубатка» з 4-х соломин.

Це одна із плетінок, яка найчастіше використовується в соломоплетенні. Має зубчасті краї, гарний малюнок, проста у виконанні, міцна, майже не розтягується, але в той же час здатна до криволінійного вигину.

Плетення «зубатки» починається і виконується за схемою.

В народному плетенні широко використовується для зшивання брилів, сумок, для краєвого оформлення різних плетених предметів, для декорування солом'яної скульптури.

Далі плетення виконувати в тім же порядку: по черзі заплітати дві праві соломини, потім — дві ліві.

Вита плетінка із п'яти соломин.

Для плетення витих плетінок краще викори­стати тонку солому верхньої частини стебла, взявши 5 соломин, прив'язуємо їх до серцевини ниткою та одгинаємо всі наверх чи в боки. Беремо вказівним та великим пальцями правої руки одну з соломин та загинаємо на дальшу так, що одна лягає поверх другої; тоді нижню перегинаємо на­верх та накладаємо на дальшу середню; тоді перегинаємо так само всі п'ять соломин, повертаючи за кожним рухом правої руки серцевину, яку тримаємо у лівій руці. Коли обплетемо всі п'ять соломин, матимемо навколо серцевини правильний чотирикутник.

Доточуємо соломини, коли вони коротшають або стають тонкі, заплітаючи їх стики в ребра плетінки. На джгуті не треба залишати кінців від доточок, не треба й зрізувати кінчиків соломи, бо джгут повинен виходити чистий.

Оригінальні виті плетінки із 4 і 5 соломин. Вони мають гарну фактуру з багатою грою світлотіньових ефектів.

Інструкційна картка № 3

Загальний принцип плетення витих плетінок з різної кількості соломин показаний на прикладі виготовлення витої плетінки із 5 соломин на схемі.

А — перед початком плетення зв'язати в пучок п'ять соломин;

Б— соломини розвести від центру в боки, як показано на цій позиції;

В — соломину 5 перегнути від себе через соломину 4, вирівняти паралельно соломині 1;

Г— повернути плетення проти годинникової стрілки на 90°;

Д —- соломину і укласти зверху соломини 5, перегнути від себе, вирівняти паралельно соломині 2;

Е-— повернути плетення проти годинникової стрілки на 90°.

Ж— соломину 2 покласти зверху на соломину 1 перегнути від себе, вирівняти паралельно до соломини 3;

З — повернути плетення проти годинникової стрілки на 90°.

Й — соломину З покласти поверх соломини 2, перегнути від себе, вирівняти паралельно соломині 4;

К— повернути плетення проти годинникової стрілки на 90°.

Л — соломину 4 покласти зверху на соломину 3, перегнути від себе, вирівняти паралельно соломині 5 — на цій позиції завершується заплітка, внаслідок чого соломини закріплюються в початкове положення для по­чатку плетення; після цього плетення треба повернути зав'язаними кін­цями соломин до себе, щоб надалі вони виявились всередині плетінки (їх потрібно буде туди запхати після того, коли плетінка (джгут) матиме до­вжину 2 см, щоб тримати його в пальцях);

М— стартове положення для виконання витої плетінки.

Далі плетення ведеться послідовно всіма п'ятьма соломинами в напрямі до себе. В процесі плетення дві соломини повинні весь час знахо­дитись паралельно відносно одна до одної. Нижня із соломин перегинається через верхню і вкладається паралельно до наступної. Після цього плетення повертається ліворуч на 90° і знову повторюється чергова операція з двома соломинами. Для отримання рівномірної товщини плетінки в її перетині при вкладанні соломи необхідно дотримуватись квадрата.

Каркаси виготовляють тільки із розпареної соломи. Перев'язки в конструктивних вузлах виконують товстими нитками. Можна користуватися для перев'язки і дротом. Перев'язки повинні бути тугими.

В невеликих виробах після висихання їх перев'язки з ниток зрізати і знов зав'язати нитками в тон соломи (але тоншими), а зверху обгорнути солом'яною стрічкою, кінець якої закріпити клеєм.

Можна для творення об'єму користуватися підмоткою із соломи чи інших матеріалів: паперу, вати, тканини. Щоб рукам і ногам ляльки надати певного стану, пучки в потрібних місцях перегинають і фіксують в такому стані до повного висихання соломи. Деколи, щоб передати рух фігуркам або збільшити їх стійкість, в пучки соломи для рук і ніг вставляють гнучкий мідний дріт.

При виготовленні головок пучки краще перекрити зверху розплющеними стеблами.

Щоб зберегти задуману форму виробу треба частини фігурок — руки, ноги, головки перебинтувати стрічками з м'якої тканини до висихання форми.

Інструкційна картка № 4

Послідовність виготовлення фігурок людини

ІІІ. Технологічний етап

Опис послідовності виготовлення:

1. Підготувати солому до роботи;
2. Виготовити смужку із соломи за інструкційною карткою №1;
3. Виготовити зубчату смужку (2м) із соломи за інструкційною

карткою №2;

4. Виготовити виту смужку із соломи для рук ляльки за інструкційною карткою №3

5. З 9 соломин сплести косу для ляльки;

6. За інструкційною карткою №4 виготовити основу для ляльки;

7. Оздобити ляльку плетеними смужками;

8. Прикріпити косу до голови.

IV. Заключний етап

Підрахунок собівартості виробу

Отже, витрати на матеріали дорівнюють сумі 1.5 гривень, тому що солому ми не купували а заготовили влітку. Уся робота виконується в день, тому не враховуємо витрати на електроенергію.

Екологічна оцінка

Наш виріб виготовлений з екологічно  чистих матеріалів і не несе загрози для життя людини. Відходів від виробництва не має.

Висновки

       По закінченню проектування ми отримали  оригінальний виріб «ляльку - оберіг», яка може стати доповненням до інтер’єру будинку чи подарунком і буде постійно милувати око.  Робота заслуговує високої оцінки.

Фото готового виробу