Харківська область

 Зміївський район

с. Бірки

Тема проєктної роботи :

БІРКИ – НАУКОВА СТОЛИЦЯ ПТАХІВНИЦТВА УКРАЇНИ

2022 р.

План.

1. Птахівництво – перспективна галузь тваринництва.

1.1. Світові тенденції розвитку галузі.

1.2. Виробництво продукції птахівництва в Україні.

2. Бірки – флагман птахівництва України

2.1. Інститут птахівництва – кроки в історії.

2.2. 13 Всесвітній конгрес з птахівництва.

3. Вітчизняна птиця – історія та характеристика.

3.1. Кури.

3.2. Качки.

3.3. Гуси.

3.4. Індики.

4. Використана література.

У мальовничому куточку Слобожанщини, в 40 кілометрах на південь від Харкова між річками Джгун (3,5 км, правий берег) та Мжа (5 км, правий берег)  розташувалося моє рідне село. Найбільш відомими історичними подіями, з якими пов’язують селище Бірки є Храм Христа́ Спаси́теля на місці краху імператорського потягу в 1888 році (рис. 1) та  Інститут птахівництва Національної академії аграрних наук (зараз Державна дослідна станція птахівництва НААН) (рис. 2). Якщо перша подія зробила Бірки відомими на всю Російську імперію то друга – на Радянський Союз та весь світ. Саме чому Бірки з 1966 року стали  науковою столицею птахівництва нашої країни? Відповіддю на це запитання є ця робота.

1. Птахівництво – перспективна галузь тваринництва.

1.1. Світові тенденції розвитку галузі. Птахівництво є одним з найперспективніших напрямків діяльності галузі тваринництва не лише в Україні а і в світі, оскільки продукція птахівництва, як м’ясного, так і яєчного, спрямована на забезпечення харчових потреб населення і продовольчої безпеки країн. За прогнозами чисельність населення планети у 2050 році буде становити біля 9,2 млрд. чоловік.

У галузевій структурі частка птахівництва є досить вагомою і становить близько 40-60 % від загального виробництва продукції тваринництва. На сьогодні птахівництво – практично єдина галузь тваринництва, яка здатна нарощувати обсяги виробництва і збільшувати чисельність наявного поголів’я.

1.2. Виробництво продукції птахівництва в Україні. Галузь птахівництва в нашій країні об’єднує великі промислові підприємства (спеціалізовані птахофабрики) і особисті господарства населення. В перших виробляється біля 62,2 % яєць, або 12,2 млрд. штук (за даними 2013 року). Виробництво яєць населенням сягає 7,4 млрд. штук  (2013 р.) і станове 37,8 % від валового виробництва. Виробництво м’яса птиці також в більшості зосереджено у спеціалізованих птахофабриках –  976,0 тис. тонн, або 81,9 % (за даними 2013 р.). Населення виробляє майже у чотири рази менше – біля 215,0 тис. тонн, або 18,1 %.

Більшість пташиного м’яса, яке виробляється в нашій країні станове  м’ясо бройлерів, яке становить біля 90% у виробництві спеціалізованих господарств. 

 Загальне поголів’є птиці в нашій країні дорівнює майже 230,0 млн. голів. На спеціалізованих птахофабриках знаходиться половина цієї птиці.

У країні працює приблизно 100 птахофабрик, які виробляють яйця курячі харчові, з них 57 - великі промислові птахофабрики, які виробляють до 90% продукції.

2. Бірки – флагман птахівництва України.

В самому центрі села Бірки знаходиться установа, яка відкрила нову еру та дала потужний поштовх  розвитку всього села. Це, провідний  науковий центр птахівництва України – Державна дослідна станція птахівництва Національної академії аграрних наук, а до 2011 року Інститут птахівництва НААН.

2.1. Інститут птахівництва – кроки в історії.

Птахівництво України на початку ХХ століття являло собою галузь, розосереджену на безліч селянських дворів, де містилася в основному безпородна і малопродуктивна птах. В середині 20-х років в Україні вже діяв центр сільськогосподарської кооперації «Кооптах» (с.Бірки Харківської обл.), Куди завозилася племінна птиця, закуплена за кордоном (Англія, Польща, Німеччина, Італія).  У 1927-1928 рр. організуються перші інкубаторно-птахівничі станції (ІПС) і з їх допомогою - перші птахоферми в сельхозкоммунах і сільгоспартілях, де розводили чистопорідну птицю, переважаючу по продуктивності місцеву.

В 30-ті роки в Україні почали створювати перші птахофабрики і спеціалізовані племінні господарства. Створення великих по тому часу ІПС, птахорадгоспів, птахофабрик і колгоспних ферм привело в появи цілого ряду проблем, які вимагали їх узагальнення та наукової розробки. До цього часу в Україні ще не було досвіду промислового розведення птиці, як і не було спеціальної вітчизняної літератури з питань птахівництва. Завдання полягало в тому, щоб науково обґрунтувати перший досвід роботи птахогосподарств і розробити перспективну програму розвитку вітчизняного птахівництва. Для вирішення поставлених завдань в 1930 році був заснований Український науково-дослідний інститут птахівництва (м. Кам’янець-Подільськ), а на 1934 року він був реорганізований в Українську науково-дослідну станцію по птахівництву (рис. 3), яку в 1938 році перевели в селище Бірки Харківської області, де до цього часу вже був організований найбільший в Україні племінний птахорадгосп. 

Вчені Всеукраїнського науково-дослідного інституту птахівництва (1930-1934 гг.), реорганізованого в станцію з птахівництва (1934-1940 гг.), розробляли питання селекції і племінної справи, годівлі, інкубації, фізіології, технології вирощування і утримання птиці всіх видів, а також економіки та організації птахівництва. Яйця і добовий молодняк від селекційної птиці, яка утримувалося у Бірках, поширювалася по всій Україні.

Під час Великої вітчизняної війни (з вересня 1941 по листопад 1943) станція з птахівництва разом з птицею була евакуйована до Саратовської області. Після звільнення від окупантів міста Харкова, колектив вчених станції відродив роботу УНІСП і його експериментальної бази - дослідного господарства „Борки” (рис. 6).

Вченими відновленої науково-дослідної станції закладено основи промислового птахівництва в Україні, вперше розроблено технологічне обладнання для так званих широкогабаритних пташників з механізацією процесів годівлі та напування птиці. У цей період зусиллями вчених виведені Українські сірі, глинисті, білі і чорні білогруді качки на основі місцевого вихідного матеріалу і відрізнялися хорошою пристосованістю до вирощування та годівлі на водоймах (рис. 7).

В післявоєнні роки колективом працівників Інституту птахівництва і його дослідного господарства „Борки” шляхом відтворювального схрещування гусей Тулузької породи з місцевими самками роменських гусей з подальшою селекцією була виведена нова вітчизняна велика сіра порода гусей (рис.8). Постановою Ради Міністрів УРСР від 31 липня 1959 і наказом МСХ УССР від 22 серпня 1959 Українська науково-дослідна станція з птахівництва перетворена в Український науково-дослідний інститут птахівництва з підпорядкуванням Української академії сільськогосподарських наук.

2.2. 13 Всесвітній конгрес з птахівництва.

Значною подією для вітчизняного птахівництва було проведення в 1966 році в Києві XIII Всесвітнього конгресу з птахівництва та масштабної виставки нового галузевого обладнання, клітинних батарей, порід і кросів птиці різних видів, вітамінних препаратів, вакцин, діагностикумів, сучасних комплексів для переробної та комбікормової промисловості, проектів і макетів птахівницьких будівель і споруд. Тисячі фахівців з різних регіонів країни стали відвідувачами виставки (рис. 10). Праці XIII конгресу ВНАП були видані російською, англійською, французькою та німецькою мовами.

В Бірках до цієї події було повністю змінено, а краще сказати створено інфраструктуру села. На сам перед було збудовано головні корпуса Інституту птахівництва (рис. 2) та його дослідної станції. Створено (збудовано) дві головні зони з утримання селекційного стада курей – ферма „Сахалін” та індиків – індичкоферма. Перша об’єднала комплекс для утримання майже 300,0 тис. голів селекційного стада із пташниками для проведення індивідуальної селекції (селекційними), випробування різних гібридних схрещувань, технологій утримання та годівлі (експериментальні пташники). Додатково було споруджено ветеринарний цех, інкубаторій та ферма вирощування молодняку курей. Індичкоферму, згідно із діючими ветеринарними умовами було розташовано з іншої сторони села. Цей комплекс об’єднував дві окремі зони – вирощування молодняку та утримання дорослого стада і передбачав насамперед селекційну роботу з покращення такого виду сільськогосподарської птиці, як індики. На той час створені комплекси були самодостатніми і відповідали надсучасним досягненням вітчизняної та світової науки.  Поряд із розбудовою наукової інфраструктури були створені всі умови для життєдіяльності працівників наукового центру та його дослідного господарства – відбудовано центральну вулицю нашого села, будинки побуту та  культури.  У птахівництві на той час працювало більше 500 науковців та спеціалістів.  До структури Дослідного господарства поряд із вищевказаними об’єктами з утримання курей та індиків входили сектори з утримання племінних стад качок та гусей української селекції.

Таким чином Український інститут птахівництва став другою в Радянському Союзі та першою в Україні науковою установою в галузі птахівництва. Разом з цим в Державному підприємстві „Борки” Інституту птахівництва було зосереджено найпотужнішу селекційно-племінну базу з птахівництва, до якої входили племінні заводи з утримання різних порід курей, індиків, качок та гусей.

3. Вітчизняна птиця – історія та характеристика.

3.1. Кури.

Найбільш відомою породою сільськогосподарської птиці, як в Україні так і за кордоном, з якою асоціюється українське подвір’є є полтавські кури. Час створення цієї птиці невідомий (середина  ХІХ століття). Є думка, що вони виникли  у Полтавській губернії  завдяки народній  селекції, спрямованій на відбір кращих особин при схрещуванні місцевої птиці з імпортованими породами (палевий орпінгтон, нью-гемпшир, віандот та ін.). Вперше цілеспрямована племінна робота на поліпшення продуктивних якостей полтавських курей  була розпочата у 1912 році на Полтавській сільськогосподарській дослідній станції.

Полтавські глинясті кури – порода яєчно-м'ясного напрямку продуктивності.  Колір оперення схожий на червонувату глину, тому курей і звуть глинястими. Можуть бути світло і темно глинястими. У курей  кінцівки пір’їн на шиї, хвості, крилах чорного кольору.  Забарвлення півнів більш темне, ніж у курей, але груди і шия світліша за курячу, косиці та хвіст чорні з зеленим блиском. Гребень трояндо подібний, але згідно стандарту породи є і листовидна форма (рис. 13).

Наказом Міністерства аграрної політики України у 2007 році  Полтавські глинясті затверджені, як порода. 

Жива маса півнів – 3,2–3,4 кг, курей – 2,2–2,3 кг;  несучість 260–275 шт. яєць, масою у 52 тижні 59–61 г; збереженість – 93–95 %; вивід курчат – 80–82 %.

Чорні – місцева українська порода, вихідні форми невідомі (рис. 14). Створена приблизно в ХІХ ст. Найбільш розповсюджена була у Лубенському районі Полтавської області. Загальна чисельність становила 42,9 тис. (1954 р.), а вже у 1964 році – 8,5 тис. голів. 

 Забарвлення оперення чорне, на шиї з зеленим відтінком, можливо   особини з золотистою шиєю.

Ресинтезовані науковцями Інституту птахівництва НААН у 2010 році. Зараз зберігаються, у якості генофондного стада в Державній дослідній станції птахівництва НААН.

Зозулясті кури - місцева українська порода, вихідні форми невідомі (рис.15). Створена приблизно в ХІХ ст. На початку 50-х років ХХ ст. батьківське стадо курей, яке утримувалося в радгоспах  Лубенського, Миргородського, Золотоношівського районів Полтавської області  становило 33,8 тис. голів. 

Ресинтезовані науковцями Інституту птахівництва НААН у 2010 році. Зараз зберігаються, у якості генофондного стада в Державній дослідній станції птахівництва НААН.

І окремо необхідно відмітити, що використання невибагливої до утримання та годівлі і резистентної до захворювань вітчизняної птиці - це значний крок для отримання екологічно чистої,  «органічної» продукції.

Бірківська барвиста.

Виведена науковцями Інституту птахівництва НААН в період 1998-2005 роки шляхом складного схрещування з використанням білого та кольорового леггорнів вітчизняної селекції (рис. 16). На даний час створювана  порода представлена  однією лінією "А"  з трьома основними типами забарвлення оперення: сріблясто-смугастий дикий тип – 87%, сріблястий дикий тип  - 8%, чорно-смугастий – 5%.

Жива маса півнів – 2,4–2,5 кг, курей – 1,8–1,9 кг;  несучість 255–265 шт. яєць, масою у 52 тижні 58–59 г; збереженість – 94–95 %; вивід курчат – 88–92 %.

„Геркулес” кольоровий.

Починаючи з 2000 року, фахівцями Інституту птахівництва НААН  на базі місцевого та імпортного генофонду курей методом складного міжпородного схрещування  створено популяції м'ясо-яєчної птиці, яка  при утриманні  в  умовах фермерських та присадибних господарств має добру несучість, високу масу яєць та покрашені м'ясні якості.  За кольором оперення створена популяція м’ясо-яєчних курей розділена на  пять субпопуляцій: білі, золотисті, чорно-смугасті, рябі та сріблясті (рис. 15).

Жива маса півнів – 4,2–4,6 кг, курей – 3,5–3,7 кг;  несучість 210–215 шт. яєць, масою у 52 тижні 64,5–65,7 г; збереженість – 94–95 %; вивід курчат – 88–91 %.

Всі кури вітчизняної селекції мають високу життєздатність, добре пристосовуються до різних умов утримання, не потребують особливих кормів.

3.2. Качки.

Науковцями Українського науково-дослідного інституту птахівництва створено чотири різновиди українських качок, які відрізняються за забарвленням оперення: білі, сірі, глинясті, чорні білогруді.

Однією із особливостей українських качок є те, що вони пристосовані до фуражування на водоймищах, що значно здешевлює їх утримання. Іншою особливістю є понижений вміст жиру у тушці (23-27%) проти 37,2-38,6% у качок пекінської породи). В той же час, крім жирного м’яса  привілейована частина населення, хоче мати більш дієтичне, менш жирне м’ясо, а також і жирну печінку, яку можна отримати при примусовій відгодівлі мулардів, яких одержують при схрещуванні мускусних селезнів з самками пекінських і українських порід качок.

Українська сіра. Порода виведена під керівництвом М. В. Дахновського на експериментальній базі Українського науково-дослідного інституту птахівництва птахорадгоспу «Борки» шляхом спрямованої племінної роботи з місцевими сірими качками без участі будь-яких інших високопродуктивних порід (рис. 16).

Українська біла порода качок створена в Інституті птахівництва УААН. Виведення її було розпочато в  1956 році  на Українській дослідній станції птахівництва. При виведенні цієї породи, як вказується в наукових працях Української дослідної станції птахівництва (1959 р.), ставилось завдання на основі місцевих порід білих та кольорових качок вивести такі породи, які б добре були пристосовані до природничо-економічних умов України, були більш здатними використовувати природні корми, краще фуражирували їх на водоймах, ніж поширена на той час пекінська порода і не поступалися їй за продуктивними якостями.

Українська глиняста - порода  створена у 60-роки минулого століття. При її створенні ставилась мета – отримати качку з характерним глинястим   забарвленням тулубу, які добре пристосовані до фуражування на водоймищах і мали добрі продуктивні якості (рис. 17). 

Українська чорна білогруда  - виведена  на експериментальній базі  Українського науково-дослідного інституту птахівництва  (птахорадгосп "Борки") Харківської області методом складного відтворювального схрещування місцевих чорних білогрудих качок з пекінськими і хакі-кемпбелл. Подальша селекція була спрямована на покращення екстер`єру птиці, підвищення живої маси, несучості качок, виводимості яєць, інтенсивності росту каченят.  Проводився відбір та підбір птиці з чорним пір`ям та з білим нагрудником й животом. (рис. 18).

3.3. Гуси.

Велика сіра – порода м’ясного напрямку продуктивності, важкого типу. Створення породи розпочато колективом співробітників Української науково-дослідної станції птахівництва в 1939 році. Для цього було відібрано племінний матеріал гусей місцевих роменських та тулузьких порід. Проведено прямі та зворотні схрещування птиці цих порід, в ході яких відібрано кращі гібридні комбінації. Одержані гібриди від сполучення тулузьких гусаків з місцевими роменськими самками мали відмінні м’ясні форми, високу інтенсивність росту. У 1942-43 рр. вихідний племінний матеріал гусей створюваної породи було передано для збереження  в радгосп "Арженка" Тамбовської області Російської Федерації. Наприкінці 1943 року племінний матеріал гусей вихідних порід (роменської та тулузької) було повернуто в Україну  (Харківську область) і розпочато планомірну заводську роботу щодо створення нової породи. Гуси великої сірої породи створювалися на кормах зі зниженим рівнем концентратів шляхом спрямованої селекції на підвищення живої маси,  продуктивності, життєздатності та плодючості. Породу, як нове селекційне досягнення, було затверджено  у 1956 році.  Поглиблену селекційно-племінну роботу з гусьми великої сірої породи, спрямовану на підвищення живої маси птиці, несучості, виводу молодняку,  проводять співробітники Інституту птахівництва УААН разом зі спеціалістами Державного племінного птахівничого підприємства "Роздольне" Харківської області (рис. 19). 

       Породні особливості: великі сірі гуси здатні до відгодівлі на жирну печінку, середня маса якої становить 340 г, окремі гуси при спеціальній відгодівлі мають  жирну печінку 500 г.

Велика біла - популяція м’ясного напрямку продуктивності, важкого типу. Племінну роботу щодо створення гусей великої білої породи розпочато у 1980-х роках колективом співробітників Інституту птахівництва УААН в Державному підприємстві  дослідне господарство "Борки" і продовжено в Державному племінному птахівничому підприємстві "Роздольне"  Харківської області. (рис. 27).

Породні особливості: гуси відзначаються високим виходом перо-пухової сировини прижиттєвого  обскубування – 120 г/гол.

Таким чином, не зважаючи на зміну назви провідної установи (Інститут птахівництва НААН – Державна дослідна станція птахівництва НААН), яка розташувалося в центрі села Бірки, вона була і залишається Головною  науково-дослідною установою галузі птахівництва. А відповідно до цього Бірки є лишаються науковою столицею та племінним центром України.

5. Використана література

1. Бірки (Зміївський район): [Электронный ресурс]. URL:  https://ru.wikipedia.org/wiki

2. Бондаренко Ю. В. Борковские мясо-яичные куры - птица для фермерских и приусадебных хазяйств / Ю. В. Бондаренко, О. А. Катеринич,  В. В. Богатир // Птахівництво: міжвід. темат. наук. зб. –Харків, 2003. – Вип. 53. – С. 70–75.
3. Гадючко О. Т. Вітчизняні заводські лінії індиків білої широкогрудої породи / О. Т. Гадючко, О. О. Катеринич, Ю. О. Рябоконь // Вісник Центру наукового забезпечення АПВ Харківської області. – Харків, 2006. – Вип. 3. – С. 63–68.
4. Гадючко О. Т. Генетичні ресурси гусей (сучасний стан та тенденції розвитку) / О. Т. Гадючко, Ю. О. Рябоконь, О. О. Катеринич //Сучасне птахівництво. – 2006. – № 2. – С. 10–15.
5. Каталог племінних ресурсів сільськогосподарської птиці України / [  В. О. Пабат, Д. М. Микитюк, В. В. Фролов та ін.] . – К.: „Атмосфера”, 2006. – 80 с.
6. Катеринич О. А. Ресинтез исчезнувших генотипов полтавских кур с кукушечной  и черной окраской оперения / О. А. Катеринич, Ю. В. Бондаренко,  И. А. Подстрешная // Современное птицеводство: исследования и инновации:  материалы XVI конференции Рос. Отд. ВНАП. – М., 2009. – С. 36–38.

7. Мосякіна Т. В. Генетична характеристика породи яєчно-мясних курей „полтавська глиняста” / Т. В. Мосякіна, О. П. Подстрєшний, Г. Т. Коваленко // Птахівництво : міжвід. темат. наук. зб. – Харків, 2006. – Вип. 58. – С. 146–151.

8. Мосякіна Т. В. Генофонд яєчних та м’ясо-яєчних курей, що зберігаються у ДП ДГ „Борки” / Т. В. Мосякіна, Т. Б. Печеніжська, Н. А. Фесенко // Птахівництво: міжвід. темат. наук. зб. – Харків, 2006. – Вип. 58. – С. 120–130.

9. Мосякіна Т. В. Нова порода яєчно-м’ясних курей „Полтавська глиняста” / Т. В. Мосякіна, Г. Т. Коваленко, І. А. Степаненко // Птахівництво: міжвід. темат. наук. зб. – Харків, 2006. – Вип. 58. – С. 131–145.

10. Полтавські глинясті кури (рекомендації по розведенню)/ [  Т. В. Мосякіна, Г. Т. Коваленко, Ю. О. Рябоконь та ін.]. – Бірки. – 2005. – 31 с.

11. Продовольственная и сельскохозяйственная организация объединенных наций: [Электронный ресурс]. URL:  http://www.fao.org/home/ru

12. Робота Інституту по підвищенню продуктивності птахівництва // Український науково-дослідний інститут птахівництва. – Київ. – 1961. – С. 5–46.

13. Терещенко О. В.  Сучасні напрями розвитку птахівництва України / О. В. Терещенко, О. О. Катеринич, О. В. Рожковський // Птахівництво : міжвід. темат. наук. зб. – Харків,  2011. – Вип. 67. – С. 65–73.

14. Терещенко О. В.  Україна і світові тенденції розвитку ринку племінного птахівництва / О. В. Терещенко, О. О. Катеринич, О. В. Рожковський // Птахівництво : міжвід. темат. наук. зб. – Харків,  2009. – Вип. 63. – С. 26–37.