Тема промови: "Яке життя - така й мова"
Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.
Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови не стане й національності.
|
Мова росте елементарно, разом з душею народу. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Мова — далеко не тільки «засіб спілкування», тобто передачі «вже готових думок», як нас усіх учили в імперській школі. Куди серйозніша її місія — бути способом народження тих думок: коли «нема мови», людині просто-напросто «нема чим думати». |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Рушієм національного є дух, а екзистенцією духу є мова. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Мова — це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров — умре нація. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Зовнішня історія мови тісно пов'язана з долею її носіїв, тобто з долями індивідів, які розмовляють цією мовою, з долями народів. До сфери її досліджень входить географічне та етнографічне поширення мови, загальний вплив іноземних мов на конкретну мову і, навпаки, вирішення питань: чи мова використовується як літературна, чи живе тільки в народі, до яких станів належать люди, які розмовляють цією мовою, чи є попит на мову (якщо вона, зрозуміло, літературна) поза власною територією, як у просторі (французька, німецька, англійська і взагалі так звані універсальні мови) і в часі (латинська, грецька, церковнослов'янська), і якщо мову вживають ще й інші народи, то з якою метою — ось питання, які належать до зовнішньої історії мови |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Хіба мова за сприятливих обставин не розквітне, наче дерево, яке, не будучи пригніченим, пишно розростається зусібіч? Хіба не перестає розвиватися мова і не починає нидіти і мертвіти, як нидіє і сохне рослина при нестачі світла і землі? Дивовижна цілюща сила мови, з якою вона заліковує і надолужує втрати…? |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Часто слово позначає цілу історичну епоху чи подію даного народу, його питомі культурні, побутові, звичаєві чи інші ознаки. Дійсно, в мові кожного народу відображені властиві лише йому особливості культурно-історичної долі, світобачення, світовідчуття і — світотворення |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Чия мова — того й влада. |
|
|
|
|
|||
|
|
|
|
|
||||
|
Мова — організм, де кожне слово виконує свою функцію й є життєво необхідним, тому заміняти лайку в ситуації, де герой якогось серіалу справді мав би смачно вилаятися — це робити мову інвалідом, неповносправною, це чистої води совєтський прийом, такого вже ніде в світі немає. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|