Урок" Історико-культурна ситуація наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Постмодернізм"

Тема уроку: Історико-культурна ситуація наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття. Постмодернізм.

Мета уроку: уміти характеризувати історико-культурну ситуацію в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст.; називати імена сучасних письменників, їхні твори; ілюструвати стильове розмаїття, пошук авторами нових тем і форм їх розкриття; обґрунтовувати появу нового літературного покоління, спільні риси й творчу індивідуальність митців; розуміти значення поняття «постмодернізм»; аналізувати визначені для текстуального вивчення поезії, прозові твори;

одинадцятикласники повинні вміти працювати в різних пошукових системах для отримання потрібної інформації, усвідомлювати те, що мистецтво є засобом саморозкриття особистості, формування сучасного погляду на світ, людину в ньому;

виховання шанобливого ставлення до людей творчих професій.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети письменників, збірки творів.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотиваційний момент.

1. З’ясування емоційного стану класу.
2. Актуалізація опорних знань і суб’єктивного досвіду.
3. Учні виразно читають вірші.

Виразне читання поезії С. Жадана.

***

Тому що ніколи тебе не вирвеш,

ніколи не забереш,

тому що вся твоя свобода

складається з меж,

тому що в тебе немає

жодного вантажу,

тому що ти ніколи не слухаєш,

оскільки знаєш і так,

що я скажу,

тому що в цій мові не лишилось

жодних нормальних слів,

тому що синтаксис,

який нас рятував,

давно застарів,

тому що повіривши одного разу,

будеш вірити до кінця,

тому що мені саме тепер

не вистачає

твого імені та лиця,

я не дам тобі жити так,

як ти хотіла – мені на зло,

ніби я не зупиняв для тебе кров,

ніби нічого і не було,

я все одно спробую хоча б якось

тобі допомогти,

я все одно все зіпсую,

все одно досягну мети.

Сама подумай –

як би я відмовився від твоїх листів?

Ти ж розумієш, що я від тебе хотів.

Я хотів, щоби все було так,

як хотіла ти.

Тому доведеться далі

писати всі ці листи.

Доведеться змиритися з тим,

що все мине.

Доведеться не говорити

про важливе та головне,

доведеться боятись свободи,

триматися меж.

Щастя не оминеш.

щастя не оминеш.

Питання до учнів:

-         Як ви розумієте останні рядки поезії?

Виразне читання «Рядок з автобіографії» Оксана Забужко.

Мої предки були не вбогі

На пісні та свячені ножі —

З моїх предків, хвалити Бога,

Заволокам ніхто не служив!

Дарували від батька до сина

Честь у спадок — як білу кість!

Мої предки були красиві —

Ворогам на подив і злість.

Хай не славою (Бог там з нею!) —

Як присягою на шаблях,

Мої предки владали землею:

Їм належала ця земля!

І цупким, наче нить основи

Крізь віки однієї сім'ї,

Невразливим — пронесли слово

І внизали в легені мої...

Ох і моцна була порода —

Соловки, Магадан, Колима...

Мої предки були народом —

Тим народом,

якого нема.

Питання до учнів:

-         Прочитайте два останні рядки вірша. Що найбільше турбує поетесу?

ІІІ. Оголошення теми, мети, цілевизначення.

ІV. Опрацювання навчального матеріалу.

1. Словничок нових понять.

Учні записують.

Постмодернізм

Постмодерні́зм  — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

2. Слово вчителя.

Постмодернізм, як явище, був виділений в кінці 1980-х років.

По своїй природі, явище постмодерну, це певний відчай у пошуках сенсу, будь якої істини у чомусь. Попередні художньо-культурні напрями, такі як авангардизм та модерн були підґрунтям  для формування постмодерну, як чогось, що заперечує попередні тенденції.

 Якщо авангард прямував до чогось нового і прагнув завжди відкривати щось, чого не було раніше. Модерн певним чином «академізував», тобто намагався побачити естетику у всіх проявах людського буття.

Постмодернізм виступає чимось розчарованим у попередніх прагненнях «створити щось», або «прийти до чогось».

 Епоха постмодерну це як певний стан сумніву у всьому, що йому передувало. У філософії постмодернізму відзначається зближення її не з наукою, а з мистецтвом.  Суть (якщо можна говорити про якусь суть, так як постмодернізм відмовляється і від цього поняття) постмодерністських процедур зводиться до принципової відмови від серйозності щодо всіх традиційних цінностей культури.

Визначальні риси постмодернізму:

• культ незалежної особистості;
• потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
• бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
• використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, неправдивості, протиприродності панівного в реальності способу життя;
• зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
• суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
• сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
• запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
• як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
• іронічність та пародійність.

Окрім того,   письменники  покоління  постепохи  „акцентують на маргінальному, що має здатність …переходити в стан типового”. Межова ситуація – тло, на якому розгортається більшість постмодерністських прозових текстів, де індивід перебуває на межі власної свідомості, психічної норми соціуму, врешті, на межі мовленнєвій (суржик, діалект, сленг), темпоральній між минулим і сьогоденням.

3. Ознайомлення з творчістю митців.

Проза Олеся Ульяненка

 (романи „Зимова повість” (1995), „Сталіна” (1995), „Вогненне око”  (1997) та ін.), хоча й тяжіє до того типу нарації, що притаманний прозі Є. Пашковського, дещо інша. Герої О. Ульяненка живуть на маргінесі соціуму. Чи не тому письменника вважають автором української „чорнушної прози”: найчастіше артикульовані О. Ульяненком. Проте, „тверда віра у Бога рятує його текст від безвиході”.

Його яскраве та насичене пригодами життя символізувало бунт та повсякчасний вияв непокори.

За життя Ульяненку довелося заробляти підпільним боксом, проходити військову службу в Німеччині та Афганістані, довго блукати залізницями Центральної Росії і навіть побувати в іпостасі якутського шамана, не кажучи вже про систематичні візити в КПЗ.

Він лишався на соціальному дні і часто працював голодним, але так і не полишив письмо. Самітник, який після революції на граніті жив у закинутому готелі "Лейпциг", де працював сторожем. Він говорив, що тоді всі чотири поверхи були у його розпорядженні, а компанію складав лише підібраний хом’як.

Раптова смерть письменника у 2010-му році (її обставини досі є нез’ясованими) символізувала закінчення епохи в українській літературі, після якої на передній план вийшли нові дійові особи.

Більшості читачів з текстів Ульяненка відома лише "Сталінка", яку не тільки відзначили Шевченківською премією, але і включили до загальноосвітньої шкільної програми.

У світі літератури часто називають цей текст одним з найвизначніших романів часів української незалежності.

"Сталінка" писалася у напівпідвальній комірчині з одним маленьким віконцем. В одному з інтерв’ю Ульяненко казав, що крізь те вікно до комірчини влізали волоцюги та покидьки, за якими він спостерігав, не виганяючи.

Втім, сам письменник постійно наголошував, що окрім "Сталінки" написав багато інших романів, повістей та розповідей: його дратувало, що люди "відводять погляд від усього цього", так ніби він був автором тільки однієї-єдиної книжки.

Зовсім іншими є тексти Богдана Жолдака

 (збірки „Спокуси: Фантастичні та інші історії” (1991), „Яловичина (макабреска)” (1991), „Бог буває” (1999). Його проза пародійна, іронічна, з використанням ненормативної лексики (суржика). Об’єкт пародії Б. Жолдака – мовлення напівзрусифікованого індивіда. Жолдакова проза означує межу між різнимикультурами та мовами й з іронією, а подеколи з „чорним гумором”, досліджує мовленнєвих мутантів, породжених цією межею. Почесний член Національної спілки кінематографістів України, Національної спілки письменників України, а також українського об'єднання сценаристів «Кінопис

Ще у дитинстві Богдан вирішив, що буде «цікавою» людиною. На його думку, саме такими людьми були письменники. Батько у Богдана, Олесь Жолдак був відомим українським пародистом, а мати – ліричною поетесою. У гостях Жолдаків завжди було багато творчих людей. Весь час стояли жарти-реготи, якісь невпинні дотепи, кпини віршовані один з одного. Між гостями-письменниками невпинно точилися якісь жарти, вони стосувалися їх позалітературного життя.

Вельми цікавим в українській постмодерній прозі бачиться знову-таки представник „станіславівської школи” Ю. Іздрик.

Текст його роману „Воццек” (1997) твориться з уламків хворої свідомості героя. Останнього навіть персонажем назвати не можна, коли виходити з твердження, що персонаж – „дійова особа”, „постать як текстуальна позиція, антропоморфологічно окреслена”. Це швидше істота, яка здатна розпастися на кількох осіб або повністю розчинитися у власному болі.

Іздрик про любов і кохання

RATTLE

пам'ять дощами вимило

розум вітрами вимело

хто тебе мила вимолив?

хто тебе з неба виманив?

звідки ти щастя випало?

взяло мене і випило..

хто тебе в бога вигадав?

і для чиєї вигоди?

а не було вже виходу

окрім дурного випадку

сам я тебе і вихопив

як випадкову вигадку

сам же тебе і вимислив

сам же тебе і вичислив

і як пречистий вимисел

поміж рядками вичитав

я тебе мила вимолив

з божого саду виламав

і небеса відкрили ми

і обгорнули крилами

і не забракне сили нам

поки шепочуть губи:

мила а хто ти мила?

любий а хто ти любий?

THANKS

ну хто мені ти? ну хто тобі я? –

два космоси зіткнуті поспіхом

але розповзається мов течія

на фейсі моєму посмішка

коли ти говориш чи навіть мовчиш чи

смієшся так сонячно й смачно

я роблюся ліпшим я роблюся вищим

й мене переповнює вдячність

і кожен твій рух і кожен твій жест

ресурси мої збагачують

я легше долаю черговий свій квест

і також за це тобі вдячний

нам нарізно велено бути проте

не все ще в цім світі втрачено

і вдячний тобі я іще і за те

що так почуваюся вдячно

CYCLES

за тобою скучаю циклічно

це неначе припливи й відпливи

може бути що це психічне

чи кармічне – що теж можливо

то живу собі тихо-мирно

і про тебе ні сном ні духом

то накотить туга безмірна

і накриє туго і глухо

то накриє а то попустить

то попустить то знов накриє

то на місці моєму – пустка

то на місці пустки – живий я

ну і так воно все гойдає

нефігові такі качелі

чи триватиме так і далі..

чи мине це колись знічев'я..

а поки що – припливи й відпливи

на піску вимивають русла

і здається ще буде злива

і накриє

і не попустить

„Бу-Ба-Бу” – літературне угруповання (17 квітня 1985 р.) – Ю. Андрухович, В. Неборак, О. Ірванець.

Балаган (перс. balahana – верхня кiмната, балкон):

1. Тимчасова будiвля для розважальних ярмаркових видовищ.

2. Жанр ярмаркової вистави – грубувате, часто

комiчне, сатиричного спрямування видовище, засноване на римованих примовках, теревенях, супроводжуване шумовими ефектами.

3. Сучасний театральний жанр, заснований на стилiзацiї народних балаганних видовищ.

4. У переносному значеннi – щось грубе, несерйозне, невiдповiдне високому художньому смаку [1].

Бурлеск (франц. burlesque, вiд iтал. burla:

жарт) – рiзновид комiчної поезiї та драматургiї, генетично пов’язаний iз народною смiховою культурою, з античними дiонiсiями, середньовiчними карнавалами. Для бурлеску характерна свiдома невiдповiднiсть мiж змiстом i формою, вживання низького стилю у значеннi високого, профанацiя сакрального (священного. – А.Ф.), гротеск, травестiя. Часто у бурлеску з’являється вульгарний пафос, карикатурнiсть .

Буфонада (iтал. buffonata – жарт, комiчна витiвка) – комедiйна манера гри актора, в якiй використовується надмiрний, iнодi грубий комiзм,

окарикатурення персонажiв, ситуацiй; вистава, побудована на такiй манерi виконання. Елементи буфонади використовували скоморохи, мандрованi

дяки в iнтермедiях, колядники у вертепному дiйствi .

Віктор Неборак

– 1961 р., працює викладачем Львівського державного університету, має власний музичний проект „Неборок”. Поетичні збірки „Літаюча голова” (1990, 1993), „Розмова зі слугою”, „Епос про тридцять п’яту хату” (1999 р.). Перевага урбаністичної лірики. „Літаюча голова” – символ „маски” і „площі”, що посідають центральне місце на будь-якому карнавалі. Збірку складає низка віршів, що скидаються на химерно-незбагненні картини сюрреалістичних полотен. За веселим і пародійним змістом прихований смуток з приводу безжального наступу надміру технонізованого міста на степову селянську Україну.

ЛІТАЮЧА ГОЛОВА

Вона пiднiмається, як голова,

Вiдрубана голова волоцюги.

Вона промовляє уперше, i вдруге,

І втретє свої потойбiчнi слова:

Ж лiтаюча голова!

Над юрмищем площi зависло навскiс

Її всевидюще летюче бароко.

Кров гусне в повiтрi, розчахнутий зрiз

Тiнь вiдкидає, важку i глибоку:

Ж лiтаюча голова!

……………………………………

Запам’ятай, не сховатись нiде!

Площа приходить у схови, площа!

Брукiвку темну свято полоще

І в небеса ренесансу гряде:

Баска - лiтаюча голова

Ж лiтаюча голова

Ж го лова лiта

юча голо ваЖ

оа голо у АЖ

АГ А Г

Це i є Карнавал. Саме так, з великої лiтери. Та «бубабу – не лише iронiя. Це звiльнення вiд обмеженостi лiричного «я». Це конструювання лiричного над-»я», многоликого i абсолютного. Це гра, в яку боїться грати скнарна тремтяча тваринка «я», оскiльки вона свою немiсну iндивiдуальнiсть вважає найбiльшою коштовнiстю… Вона боїться!

**********

Наше життя - БУБАБУ.

Наша iсторiя - БУБАБУ.

Наша полiтика - БУБАБУ.

Наша економiка - БУБАБУ.

Наша релiгiя - БУБАБУ.

Наше мистецтво - БУБАБУ.

Наша країна - БУБАБУ.

І це БУБАБУ потрiбно перебороти…»

**********

Малюйте бабу голу БУ

гуБАми дивиться доБА

БУ дифiрамБАм БУ таБУ

вам зуби вставить БУБАБУ

росте поезiя з горба

в горбi з грошима боротьБА

та БУнтом БУ-де БУБАБУ

вiд азБУк голова слаБА

гуБАми виБУхає БАрд

чим свiт сичить – кричить театр

зiграєш вiрш якого варт

потрапиш в рай (чи на монмартр)

БУ смертi i безсмертю БУ

i БУ i БА i БУБАБУ

Спробуймо «розшифрувати» змiст вiрша.

Для цього вiдобразимо текст, видiляючи в

ньому лише звукосполучення БУБАБУ.

– Малюйте бабу голубу

губами дивиться доба

бу дифiрамбам бу табу

вам зуби вставить БУБАБУ

росте поезiя з горба

в горбi з грошима боротьба

та бунтом буде БУБАБУ

вiд азбук голова слаба

губами вибухає бард

чим свiт сичить – кричить театр

зiграєш вiрш якого варт

потрапиш в рай (чи на монмартр)

бу смертi i безсмертю бу

i бу i ба i БУБАБУ

Ю. Андрухович

Зоря

Там, де нас немає і не буде,
сніг упав на вежі і сади.
В темряві жаріють без остуди
вогники у вікнах із слюди.
Сяють ночви, тесані до ладу,
і м’яка для купелі вода.
І зоря таємну має владу.
Лада. Чоколяда. Коляда

Відео: https://youtu.be/QQH3hfgazfE

Олександр Ірванець

 – висміювання застиглих літературних канонів, трафаретних поетизмів, традиційних ліричних тем.

Олександр Ірванець – український письменник, поет, драматург, перекладач, справжній син свого народу. Він не належить до тих легковажних богемістів, котрі творять мистецтво заради мистецтва. Він не з тих, хто може собі дозволити стояти осторонь суспільно-політичної ситуації в країні.

Олександр Ірванець – відомий сатирично-іронічними віршами, скандальними п'єсами, есе, романами, відвертими, іноді шокуючими смаки вихованих українців висловлюваннями «Якщо б міг – не писав би». Він відносить себе до людей такого типу, для яких життя означає більше ніж література. Він пише тоді, коли не може не писати.

«Небо сипле дощем

і сміється вмитими зорями.

я стою на зупинці,

холодний і мокрий, мов хлющ,

перехожі ламають своїми

важкими підборами

скам'янілі дзеркала,

бездонні дзеркала калюж».

********************

Людина родиться для щастя,

Як птах для польоту.

Як птах…

Як iндик,

Як пiвень,

Як деркач на болотi?

Як страус,

Як кiвi,

Як ему,

Чи як марабу?

А може, як той, що ховає

Товсте своє тiло у скелi?

Всi ж бо вони народились лiтати,

Тож плазувати вони принципово не можуть.

А може, без порiвнянь?

Може, людина просто

Родиться для щастя?

О.Ірванець

4. Робота в групах. Скласти сенкан.
5. Слово вчителя.

Марія Матіос: між традицією та стилізацією.

Збірки поезій „З трави і листя” (1983), „На Миколая” (1995), книга повістей „Життя коротке” (2001), історико-психологічний роман „Солодка Даруся” (2004). Творчість цієї письменниці є найстрокатішою у жанровому відношенні: повість, „Бульварний роман”, книга кулінарних рецептів „Фуршет від Марії Матіос”, сага у новелах „Майже ніколи не навпаки”. У 2005 р. отримала Національну премію ім. Т. Шевченка за роман „Солодка Даруся”. Рішуче відстоювання письменницею традиційних українських цінностей (загальнонаціональний контекст). Роздвоєність між „високою” і „масовою” літературою. Стилізація прози під класичну. Ефектні сюжет, мова.

Альтернатива як спосіб самовираження молодих українських письменників.

Ірена Карпа

(1980 р.) – „Фройд би плакав” (2004), „50 хвилин трави” (2004) – написані у формі щоденника, яка надає прозі неабиякої сміливості й відвертості (автор, який водночас є героєм, може писати про все, що заманеться, не надто переймаючись сюжетом, колізіями, персонажами).

Любко Дереш

– автор популярних молодіжних романів. Письменник народився 1984 року у місті Пустомити на Львівщині, закінчив економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Облік та аудит». Літературна слава прийшла до автора у 18 років, після публікації першого роману «Культ».

 (1984 р.) – (трилогія) романи „Культ”, „Поклоніння ящірці”, „Намір!”

У романах „Культ”, „Поклоніння ящірці” широко висвітлено проблему молодіжних субкультур, які тут описані дуже точно й колоритно.

V. Підсумок.

Питання:

1. Постмодернізм -це...

2. Коли й чому постмодернізм виник ?

3. Як треба сприймати такий твір?

4. Чим особливий український постмодернізм, чим відрізняється від європейського?

5. З появою чого з'явився український постмодернізм?

6. Кого об'єднало перше модерністке угрупування?

Що означає назва?

7. Віктор Неборак вважав найбільшим злом в літературі..... Чому?

8. Які риси українського постмодернізму?

9. Як Андрухович охарактеризував літературу 20 ст.?

10.Як ви розумієте слова Неборака(Цитата подана у відео. "....- ти нашим був кумиром ....")? Розкрийте зміст.

11. Як ви розумієте слова Жадана(Цитата подана у відео. "Я люблю цю країну навіть без ....")? Розкрийте зміст.

12. Як ви розумієте слова Жадана(Цитата подана у відео. "Ну чому, - каже вона.........")? Розкрийте зміст.

17. Назвіть постмодерністів.

Творча робота: написати й зачитати мінітвір «Чи вся сучасна українська література є постмодернізмом?»

VІ. Оцінювання й самооцінювання.

VІІ. Домашнє завдання.

Підготувати виразне читання віршів митців-модерністів.

Мінітвір «Що мене вразило у поезії».