«Психологічні аспекти розширення та поглиблення зв’язків школи , сім’ї та суспільства, як вагомі, важливі умови ефективності виховного процесу.»

Про матеріал

Доповідь

Тема: «Психологічні аспекти розширення та поглиблення зв'язків школи , сім'ї та суспільства, як вагомі, важливі умови ефективності виховного процесу.»

Підготував вчитель початкових класів

Олійник Андрій Вікторович

Сім'я – основа виховання громадянина-патріота України, тому важлива роль у формуванні патріотизму належить саме сім'ї. Завданням навчальних закладів сьогодні є залучення батьків учнів, студентів, вихованців до активної участі в навчально-виховному процесі, організації та проведенні позакласних виховних заходів. Батьки мають стати не тільки гостями на заходах, не тільки спостерігачами за здобутками їхніх дітей, вони мають безпосередньо впливати на формування молодого покоління своїм досвідом та своїм прикладом.

Зусилля педагогів мають бути спрямовані на підтримку ініціативи батьківської громади, взаємодію в розробленні та виконанні рішень щодо патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Особливу увагу слід приділити педагогізації батьків, ознайомленню їх із сучасними психолого-педагогічними знаннями.

Відтак, сім'я є першоосновою суспільства, соціумом, де найбільшою мірою реалізуються потреби дітей, формуються мотиви їх поведінки як критерії розвитку особистості, відбувається їх самопізнання, самоактуалізація та самореалізація.

Як соціальний інститут сім'я традиційно виконує в суспільстві такі функції:

матеріально-економічну – планування сімейного бюджету, організацію споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві;

житлово-побутову – забезпечення сім'ї житлом, ведення домашнього господарства та організацію побуту;

репродуктивну – продовження людського роду шляхом народження дітей;

комунікативну – створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім'ї, організацію спілкування в сім'ї;

виховну – передачу дорослими членами сім'ї свого соціального досвіду дітям;

рекреативну – організацію вільного часу та відпочинку сім'ї, розвиток інтересів і потреб особистості.

У всі часи функції сім'ї об'єднувалися навколо головного – виховання дітей. Cім'я є основним соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості. Особливість виховних впливів сім'ї полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, у тривалості життєвих зв'язків дитини з батьками.

У родині, як першому соціальному середовищі, визначаються соціальний статус дитини, її права й обов'язки, закладається підґрунтя для становлення її світогляду і переконань, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, соціальної поведінки.

Сімейне оточення, особливості взаємин між членами родини, сприяють формуванню соціального, фізичного і морального здоров'я дітей, активно протидіють правопорушенням неповнолітніх або, навпаки, створюють передумови для засвоєння навичок та установок небезпечної поведінки дітей, відхилень у їх поведінці, протиправної діяльності підлітків.

Сім'я виступає і як середовище, що впливає на дитину, як суб'єкта

виховного процесу. Маючи великий виховний потенціал, сучасна сім'я

не завжди реалізує його повною мірою.

За даними Державного інституту проблем сім'ї та молоді, відповіді респондентів на запитання, наскільки сім'я в українському суспільстві здатна повноцінно здійснювати сімейне виховання дітей, розподілилися наступним чином:

повністю здатна – 17%;

скоріше здатна, ніж не здатна – 39%;

скоріше не здатна, ніж здатна – 27%;

повністю не здатна – 9%;

важко відповісти – 8%.

Таким чином, можемо констатувати, що майже понад 40% батьків визнають свою неспроможність у виховній сфері.

Перешкодами для повноцінного виховання дітей у сім'ї, на думку дорослих, є:

брак часу – 48%;

непідготовленість батьків із педагогічних питань – 29%;

нерозуміння важливості виховання дітей родиною – 22%;

матеріальні проблеми сім'ї – 12%.

Щодо пріоритетів, яким батьки надають перевагу у вихованні:

успіхи в навчанні – 36%;

манера поведінки, вміння спілкуватися з іншими людьми – 19%;

статус у колі однолітків – 7%;

здоров'я – 59%;

успіхи у громадський діяльності – 8%;

інтереси, захоплення, уподобання дітей – 19%;

вплив друзів, з якими товаришують діти – 3%.

Успішне вирішення питань виховання можливе тільки при об'єднанні зусиль сім'ї та інших соціальних інститутів. Освітні заклади залишаються важливими соціальними інституціями, які забезпечують виховний процес та реальну взаємодію дитини, батьків та соціуму.

У сучасному суспільстві школа стає все більш відкритою соціально-педагогічною системою, яка прагне до діалогу, міжособистісного спілкування, широкої соціальної взаємодії.

Головними завданнями спільної діяльності навчального закладу і сім'ї з питань вирішення проблем навчання, виховання і розвитку дітей є:

інтеграція зусиль сім'ї і педагогічного колективу в діяльності щодо розвитку особистості дитини;

забезпечення участі батьків в організації навчально-виховного процесу і шкільному самоврядуванні;

мотивацію батьків до вивчення науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з проблем розвитку та виховання дітей;

підвищення психолого-педагогічної культури батьків, поповнення арсеналу їх знань, умінь і навичок виховної взаємодії з дітьми;

підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, ролі батька у родині;

створення системи просвітницької роботи, спрямованої на підвищення правової культури батьків;

презентації успішного досвіду сімейного виховання;

підвищення рівня поінформованості батьків та їхньої компетентності з проблем формування здорового способу життя, профілактики асоціальної поведінки та поширення шкідливих звичок, репродуктивного здоров'я дітей та молоді, організації змістовного сімейного дозвілля;

залучення батьків до виховної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання;

надання психолого-педагогічної підтримки та допомоги проблемним сім'ям.

Сьогодні в освітньому процесі потрібно активно використовувати потенціал сім'ї, батьки учнів повинні бути не тільки поінформовані про хід навчального процесу, але й активно брати участь у ньому, підтримуючи дитину в реалізації творчих індивідуальних проектів. Слід активно використовувати різні формати публічних звітів про досягнення учнів із залученням батьків; практикувати навчальні завдання, в яких можуть бути використані родинні перекази, історії, реліквії, досвід старшого покоління родини. Разом з батьками повинні розроблятися програми, спрямовані на усвідомлення учнями ролі сім'ї в їх житті та житті їх майбутніх дітей.

Особливою турботою школи повинна стати програма протидії насильству в сім'ї, захисту дитини від можливого негативного впливу сім'ї, в тому числі, за рахунок дій служб педагогічної допомоги та супроводу учнів.

Освітнім закладам потрібно активно використовувати потенціал освітніх сітей, електронних щоденників, журналів у взаємодії з батьками, при цьому акцент повинен бути на взаємодії, яка підтримує учня, інформування батьків про досягнення учнів, їх освітньій потенціал, на можливостях освітнього вибору.

Співпраця класного керівника з батьками

У практичній роботі з батьками класний керівник використовує колективні й індивідуальні форми взаємодії. Причому в тому й іншому випадку використовуються як традиційні, так і нетрадиційні форми роботи.

Традиційні форми роботи з батьками:

батьківські збори;

класні та загальношкільні конференції;

диспут, дискусія;

презентація досвіду родинного виховання;

індивідуальні консультації педагогів;

відвідування учнів дома;

зустріч батьківської громади з адміністрацією школи.

Батьківські збори – найбільш поширена форма роботи з батьками. Батьківські збори повинні стати важливим компонентом організації виховного простору освітнього закладу, допомагати педагогам і батькам напрацювати спільне розуміння змісту виховного процесу, повинен відбутися розвиток дискусійних площадок (проведення педагогічних рад із залученням батьківської громади, панельні дискусії).

Розмова на батьківських зборах має йти не про бали, а про якість знань і міру інтелектуальних зусиль, що відповідають пізнавальній і моральній мотивації. Батьківські збори – це демонстрація успіхів, яких досягла дитина.

Батьківський лекторій, центр психолого-педагогічної допомоги сім'ї, університет педагогічних знань та ін. сприяють підвищенню педагогічної культури батьків, їх психолого-педагогічної компетентності в родинному вихованні. Засідання мають проводитися тематичні, на них запрошуються спеціалісти в різних галузях знань: психологи, юристи, лікарі, працівники центрів соціальних служб для молоді та ін.

Тематичні батьківські конференції з обміну досвідом виховання дітей, на які запрошуються як представники батьківської та педагогічної громадськості, так і діячі науки, культури, представники громадських організацій. На конференціях мають обговорюватися проблеми суспільства, активними членами якого стануть діти; проблеми конфліктів батьків та дітей і шляхи виходу з них; профілактика вживання наркотиків; питання сексуального виховання в родині. Активними учасниками конференцій є самі батьки: вони готують аналіз проблеми з позиції власного досвіду. Характерною рисою конференції є те, що вона приймає рішення чи намічає заходи щодо заявленої проблеми.

Диспут, дискусія – обмін думками з проблем виховання – одна з найцікавіших для батьків форм підвищення педагогічної культури. Ця форма стимулює педагогічне мислення батьків, дозволяє підключати їх до обговорення найважливіших проблем. Результати диспутів та дискусій сприймаються з більшою довірою, ніж лекції.

Презентація досвіду родинного виховання проводяться на базі класу, класів однієї паралелі, батьків дітей різних вікових категорій. Ця форма роботи проводиться із залученням психологів, юристів та інших спеціалістів, які здійснюють аналіз успіхів родинного виховання та дають рекомендації відносно попередження помилок у вихованні дітей як з боку батьків, так і з боку педагогів.

Індивідуальна робота з батьками з окремих питань значною мірою проводиться з батьками учнів, які потребують підвищеної педагогічної уваги. Але не слід нехтувати індивідуальною роботою з батьками інших учнів, у тому числі й успішних, оскільки в процесі цієї роботи класний керівник краще пізнає учнів, їх батьків, може заручитися їх підтримкою у вирішенні проблем класу.

Індивідуальні консультації – одна з найважливіших форм взаємодії класного керівника з родиною. Особливо вона необхідна, коли педагог набирає клас. Готуючись до консультації, необхідно визначити ряд питань, що допоможуть плануванню виховної роботи з класом. Індивідуальна консультація повинна мати ознайомлювальний характер і сприяти створенню контакту між батьками і вчителем. Учитель має дати батькам можливість розповісти йому все те, із чим вони хотіли б ознайомити вчителя в неофіційній обстановці, і з'ясувати необхідне для своєї професійної роботи з дитиною:

особливості здоров'я дитини;

її захоплення, інтереси;

переваги в родинному спілкуванні;

поведінкові реакції;

особливості характеру;

мотивація навчання;

моральні цінності родини.

Під час індивідуальної консультації можна використати анкету «Моя дитина»:

1.Коли вона народилась, то …

2.Найцікавішим у перші роки її життя було …

3.Про здоров'я можна сказати …

4.Коли постало питання про підготовку до школи, то ми…

5.Її ставлення до школи було…

6.У перші роки вона вчилася в основному …

7.Їй подобалися такі предмети…

8.Стосунки з першою вчителькою були …

9.Спілкуючись з однокласниками …

10. Труднощі у вихованні пов'язані з …

11. Хотілося б, щоб педагоги звернули увагу на …

Батьківські читання – форма роботи з батьками, яка дає можливість батькам не тільки слухати лекції педагогів, а й вивчати літературу з проблеми і брати участь у її обговоренні.

Батьківські вечори проводяться в класі 2-3 рази на рік. Батьківський вечір – це свято спілкування з батьками друга твоєї дитини, свято спогадів про своє дитинство і дитинство власної дитини, це пошук відповідей на питання, які перед батьками ставить життя і власна дитина.

Батьківські тренінги – це активна форма роботи з батьками, що хочуть змінити свою взаємодію із власною дитиною, зробити її більш відкритою і довірливою. У батьківських тренінгах повинні брати участь обоє батьків, від цього ефективність тренінгу зростає, і результати не змушують себе чекати.

З великим інтересом батьки виконують такі тренінгові завдання, як «дитячі гримаси», «улюблена іграшка», «мій казковий образ», «дитячі ігри», «спогади дитинства», «фільм про мою родину».

Батьківські ринги – одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на запитання з педагогічних проблем. Запитання обирають самі батьки. На одне запитання відповідають дві родини. У них можуть бути різні позиції, різні думки.

Робота з дітьми з неблагополучних сімей

На сучасному етапі розвитку держави особливого значення набуває проблема розвитку та зміцнення сім'ї, як основного осередку виховання підростаючого покоління, оскільки за офіційними даними в Україні розпадається кожна друга сім'я - кількість розлучень по країні в цілому сягає 60 %

Сім'я в усі часи була основою суспільства, осередком формування особистості. На тому етапі розвитку суспільства, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І ця відповідальність була не лише перед собою, а й перед громадою, суспільством. Тому в народі найбільше цінували людей, які виховали порядних дітей. Соціальне здоров'я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім'ї. З розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з'явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, інших інституцій соціального виховання, роль сім'ї у вихованні була принижена.

Україна за розлученнями посідає третє місце у світі. У свою чергу це є причиною зниження відповідальності певної частини батьків за виховання власних дітей, ослаблення національних коренів, що живили процес виховання, необмежений вплив масової культури, яка веде певним чином до «зомбування» частини молоді. Таким чином, проблеми виховання породжувались і породжуються передусім соціальними факторами. Усе частіше можна зустріти в науковій літературі, та й не тільки, такі поняття, як «неблагополучна сім я», «педагогічно занедбані діти», «важковиховувані діти». Що ж криється за цими поняттями?

Поняття «неблагополучна сім я» досить широке. Зазвичай до неблагополучних відносяться сім ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. У результаті цього в таких сім ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дітей. Ці сім ї характеризуються певними негативними проявами:

  • батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими нормами суспільства, тобто припускають різні види правопорушень;
  • низьким морально-культурним рівнем батьків;
  • неповні сім ї;
  • постійними конфліктами дітей і батьків;
  • зовні благополучна сім ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі родинного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому такі помилки та прорахунки мають не ситуативний, а стійкий характер. Це означає, що в таких сім ях постійно порушуються педагогічні вимоги.

До зовні благополучних можна віднести й сім ї, в яких:

  • спілкування батьків із дітьми має формальний характер;
  • відсутня єдність вимог до дитини чи вони взагалі не регламентовані;
  • безконтрольність із боку батьків успішності в освітній установі та поведінки дитини взагалі або контроль має епізодичний характер;
  • надмірна батьківська любов;
  • надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;
  • не враховуються у процесі родинного виховання вікові й індивідуально-психологічні особливості особистості дитини.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, упертістю, неадекватною самооцінкою (заниженою чи завищеною), озлобленістю, невпевненістю у власних силах, недисциплінованістю, утечами з дому тощо. Усе це свідчить про те, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних і правопорушників.

Для порівняння розглянемо благополучну сім ю. Говорячи про сімейне благополуччя, В. Сухомлинський зазначав, що в такій сім ї батько та мати живуть у злагоді, між ними панують тонкі відносини в почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками в дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. Благополучна сім я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем координації. У такій сім ї чільне місце посідають взаєморозуміння, повага, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання як батьком, так і матір ю. Така сім я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має свої права й обов'язки; до її потреб відносяться з розумінням. Благополучна сім я є запорукою душевного комфорту дитини. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здатною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім я, де щасливі між собою батьки, батьки та діти. А діяльність неблагополучної сім ї є причиною появи важковиховуваних дітей. Синонімічними поняттями є «важкі діти», «педагогічно занедбані». Та це не змінює сутності даного явища.

Педагогічний словник тлумачить «важковиховуваність» як «свідомий або несвідомий супротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти психічного та соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики учнів, вихованців, що ускладнюють соціальну адаптацію, засвоєння навчальних предметів і соціальних ролей».

Причини виникнення даного явища коріняться вже у періоді дошкільного дитинства. Видатний український педагог В. Сухомлинський наголошував: «Важкою дитина стає саме в цьому віці - від року до семи-восьми років». Саме в цей період закладається фундамент особистості - формуються основні мотиваційні, інструментальні та стильові риси, первинні етичні поняття та категорії, здатність бачити прекрасне навколо себе. У свідомості дитини виникає розуміння власних можливостей та свого місця в системі суспільних відносин. Дитина поступово входить у суспільне середовище, формується як особистість, яка постійно розвивається. Перетворення людського індивіда на особистість відбувається у процесі соціалізації, яка є процесом входження дитини в соціальне середовище, що включає в себе засвоєння мови, норм і правил поведінки, моральних цінностей. І якщо в цей відповідальний і значущий період дитиною не займаються й не приділяють їй достатньої уваги, виникають затримка та негармонійність розвитку, неуспішність і непродуктивність діяльності, порушення у процесах самовизначення, реалізації особистісного потенціалу, психологічна вразливість дитини. Наслідком недостатнього засвоєння позитивного соціального досвіду стає важковиховуваність.

Психологи, зокрема Р. Овчарова, наголошують, що педагогічна занедбаність, яка виникла в дошкільний період на поведінковому рівні, набуває новоутворень дидактичного рівня в молодшому шкільному віці, переходить у соціально-педагогічну в підлітків.

Для важковиховуваних дітей характерні такі особливості поведінки:

  • неправильно сформовані потреби - матеріальні потреби переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер - для їх задоволення використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (паління, уживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;
  • у частини цих дітей не розвинені соціально-політичні потреби;
  • «важкі діти» прагнуть до спілкування з подібними до себе, перебувають поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;
  • недостатньо розвинена потреба в пізнанні навколишнього світу;
  • погано вчаться, не володіють методами пізнавальної діяльності;
  • перекручені естетичні потреби;
  • не розвинена, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;
  • спостерігається непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;
  • украй обмежені інтелектуальні інтереси;
  • перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє цих дітей перспективи розвитку, інтелектуального та морального вдосконалення;
  • приховують свою діяльність від батьків, учителів та однокласників.

Отже, важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують установлені норми та правила поведінки, з відразою ставляться до навчання, виявляють негативізм до соціального оточення.

Важковиховуваність - це передусім педагогічна проблема, оскільки після сім ї основним центром виховання є школа, яка через навчально-виховний процес, позакласну та позашкільну роботу, організацію роботи в мікрорайоні здійснює свій вплив на розвиток особистості дитини. Вона формує моральний ідеал, життєві потреби та плани своїх вихованців.

Велике значення для вирішення цих завдань має особистісна сутність учителя, його методика спілкування з дітьми. К. Ушинський писав: «У вихованні все повинно базуватись на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання».

В. Сухомлинський також відводив професійним вихователям провідну роль у духовному становленні юної особистості. «Вихователь, - писав педагог, - це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства - душі, розуму, почуттів дітей, підлітків та юнаків. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого - багатство народу, його майбутнє, його надія - молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства - людину».

Говорячи про особистість учителя, варто зупинитись на найістотніших якостях педагога, що забезпечують ефективне моральне виховання:

  • повага й довіра до дітей;
  • професійна майстерність (учитель - джерело знань, інформації);
  • високий моральний авторитет;
  • творчий стиль діяльності;
  • організаторські здібності;
  • знання специфіки роботи з дітьми й урахування їх вікових особливостей;
  • широкий культурний кругозір.

І, звичайно, найістотнішою характеристикою вчителя-професіонала є володіння мистецтвом контакту. Його важлива умова - чуйність і душевна відкритість, готовність зрозуміти та прийняти щось нове й незвичне, побачити іншого як себе і себе як його. Не побачивши в учневі чогось цінного та цікавого, властивого тільки йому, учитель не може його виховувати, у нього немає точки опори для простого контакту з дитиною. Учитель повинен стати другом для дитини, знати її інтереси, переживати її радощі та тривоги, забувши про те, що він учитель. І тоді дитина розкриється перед ним. Учитель повинен пройнятися симпатією до вихованця, пам'ятаючи, що перед ним не просто учень, а особистість, яка має свої, притаманні лише їй індивідуальні вікові та психологічні особливості.

Педагогічна діяльність - надзвичайно складна динамічна система, яка має свою специфічну структуру. До її складу входять численні компоненти. Н. Кузьміна у своїх дослідженнях доводить, що педагогічна діяльність складається з цілого ряду внутрішньо взаємопов'язаних компонентів: конструктивного, організаторського, комунікативного, гностичного.

Конструктивний компонент педагогічної діяльності вчителя пов'язаний з композицією, проектуванням навчально-виховного матеріалу та плануванням цього процесу, який будується у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями учнів.

Організаторський компонент діяльності вчителя має три аспекти: організація викладання (розповідь, бесіда, лекція), своєї поведінки, діяльності дітей (колективної, групової, індивідуальної).

Комунікативний компонент означає встановлення правильних взаємостосунків учителя з учнями, батьками, колегами тощо.

Гностичний компонент означає, що для того, щоб учителю досягти успіху, необхідно вивчати психологію окремих учнів, уміти аналізувати власний досвід і досвід своїх колег, постійно займатися самовдосконаленням.

Ураховуючи основні компоненти педагогічної діяльності можна окреслити основні функції педагога-вихователя:

  • забезпечувати оптимальні умови для всебічного й гармонійного розвитку вихованців;
  • проводити цілеспрямовану роботу зі здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи у школі та за її межами;
  • систематично вивчати індивідуальні анатомо-фізіологічні та соціально-психологічні особливості розвитку учнів свого класу;
  • здійснювати організацію й виховання первинного учнівського колективу, усебічно вивчати динаміку його розвитку;
  • проводити виховні та організаційні заходи зі створення оптимальних умов, які би сприяли зміцненню та збереженню здоров я учнів;
  • здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, учителями та батьками учнів, спрямовану на формування у школярів старанності й дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних потенційних розумових можливостей;
  • організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню вихованців до діяльності позашкільних дитячих виховних закладів;
  • проводити цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні психолого-педігогічної культури батьків;
  • домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім ї;
  • вести встановлену документацію класу, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів.

Працюючи з важковиховуваними дітьми, учитель дотримується важливих принципів, які випливають із соціально-психологічних особливостей цих дітей. Це такі принципи.

  • Організація дитячого колективу, який здійснював би позитивний вплив на вихованця.
  • Залучення дитини до цікавої продуктивної праці.
  • Опора на позитивні якості й позитивний соціальний досвід важковиховуваних дітей.
  • Органічне поєднання поваги до вихованця з прийнятою системою вимог.
  • Єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованців.
  • Індивідуальних підхід до вихованця.
  • Гуманне ставлення до дітей з неблагополучних сімей повинно базуватись на такому педагогічному постулаті: ці діти «важкі», бо їм важко подолати ті чи інші соціальні труднощі; з іншого боку, значні відхилення важковиховуваних дітей від моральних норм поведінки - своєрідне моральне захворювання, а тому й ставлення до таких дітей має бути адекватним.
  • Об єктиве ставлення до важковиховуваних.
  • Педагогічний вплив здійснюється в неафективному стані педагога.
  • Випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей.

У системі виховання підростаючого покоління важливе місце мають посідати попереджувальні заходи, які б запобігли масовій появі важковиховуваних дітей. Варто акцентувати увагу на соціальних передумовах попередження появи «важких» дітей. Вони мають глобальний характер.

  • Організація здорового суспільства в соціальному та психічному плані.
  • Забезпечення достатньої психолого-педагогічної культури батьків. Закладаються ці основи ще у шкільному віці, виходячи із соціальної об'єктивності, що кожна молода людина має бути відповідальним батьком чи матір ю в першу чергу, а потім фахівцем певної галузі.
  • Створення соціально-педагогічних умов для реалізації й задоволення кожною особистістю своїх інтересів і потреб.
  • Подолання в суспільстві рецидивів насильства, жорстокості, обмеження розповсюдження «масової культури».
  • Забезпечення високого соціального статусу вчителя в суспільстві.

У подоланні моральної хвороби важковиховуваності окремих дітей, з погляду його складності, багатоаспектності, виділяють кілька етапів.

Перший етап - діагностичний: вивчаються й аналізуються позитивні та негативні властивості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних властивостей; визначаються шляхи та засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізація позитивних. Вихователь складає детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.

Другий етап - планування та визначення напрямів роботи.

Третій етап - цілеспрямована педагогічна діяльність: реалізуються визначені плани перевиховання конкретної особистості із залученням усіх, хто може позитивно вплинути на дитину. Координує цю роботу передусім класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії.

О. Гуляр за методикою та під керівництвом З. Зайцевої розробила програму, яка вміщує питання для реалізації діагностичного етапу роботи з важковиховуваною дитиною. Мета програми полягає у з ясуванні загальних тенденцій існування конкретної сім ї, її виховних можливостей.

Програма ставить завдання отримати найповніші дані про неблагополучну сім ю, де зростає дитина:

  • загальні відомості про сім ю та батьків учня;
  • характер сімейного неблагополуччя;
  • особливості сімейного мікроклімату;
  • особливості індивідуального та психофізичного розвитку дитини;
  • навчальна діяльність дитини в сім ї;
  • трудова діяльність дитини в сім ї;
  • особливості виховання дитини в сім ї;
  • організація вільного часу дитини в сім ї;
  • взаємостосунки сім ї та школи;
  • педагогічна культура батьків.

Для підвищення ефективності діяльності вчителя початкових класів з дітьми з неблагополучних сімей та їхніми батьками використовуються такі форми роботи:

  • масові (батьківські конференції, дні відкритих дверей, сімейні вечори та сімейні естафети, педагогічні лекторії);
  • індивідуально-групові (бесіди, тренінги, рольові ігри, батьківські дні у школі, організація консультацій для батьків із запрошенням соціальних педагогів, психологів, спеціалістів з питань медицини, юристів);
  • індивідуальні (педагогічні консультації, обговорення педагогічних ситуацій, індивідуальні бесіди, тренінги);
  • взаємодія школи із соціальними службами.

Робота з неблагополучними сім ями повинна передбачати психологічну підготовку вчителя, усвідомлення ним необхідності організації педагогічного керівництва сімейним вихованням; дійове керівництво вихованням дітей з неблагополучних сімей, створення цілеспрямованої системи роботи з неблагополучними сім ями; спонукання вчителів до творчого пошуку, критичного аналізу роботи з неблагополучною сім єю, вивчення кращого досвіду сімейного виховання.

Незважаючи на складність роботи з важковиховуваними дітьми, педагоги мають вірити в силу виховного впливу на особистість, намагатись будь-що допомогти дитині стати повноцінною людиною. Як зазначає М. Фіцула, школа та сім я можуть справитися з таким важким завданням за умови, що результативність процесу перевиховання залежить від вразливості, пластичності та сили біологічних задатків, від тривалості негативного досвіду особистості і її готовності до виправлення. Наслідки впливу виховного середовища залежать від уміння педагога спиратись на наявний позитивний фонд особистості, уміння залучати її до активної співпраці у своєму виправленні. Успіх виховного впливу на важковиховуваних дітей залежить від їх залучення до корисної діяльності, забезпечення високого темпу їх життя, зміст виховної роботи з важковиховуваними учнями має відповідати їх індивідуальним і віковим особливостям, мати високу емоційну насиченість.

Сучасні методи організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів

В організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів сьогодні виділяють такі основні методи:

  • Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кожного учня.
  • Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя.
  • Метод змагання. Змагання – внутрішня „пружина” розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.
  • Метод рівноправного духовного контакту. Він заснований на спільній діяльності дітей і дорослих „на рівних”. Педагоги-організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об'єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.
  • Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, – це ситуація що спеціально створюється вихователем.
  • Імпровізація – дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку.

Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи

У педагогічній літературі прийнята така класифікація форм організації виховання, в основу якої покладено кількість учнів, які беруть участь у виховному заході. Розрізняють масові, групові та індивідуальні форми. До масових форм виховної роботи належать: тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, конференції, тижні різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Масові форми роботи. Найпоширеніші форми масової виховної роботи — це читацькі конференції, вечори, зустрічі, кінофестивалі.

Читацька конференція — важливий засіб пропагування художньої та науково-популярної літератури серед учнів. Конференція допомагає учням глибоко зрозуміти зміст та образи твору, особливості мови та стилю, більше знати про особистість письменника, дати правильну естетичну оцінку подіям, описаним у творі. Структура проведення читацької конференції залежить від теми, класу; Це може бути бесіда в V — VII класах, доповіді учнів VIII — IX класів.

Тематичні вечори – присвячуються суспільно-політичним подіям, державним святам, пам'ятним і знаменним датам у житті народів України. Цінність тематичного вечора полягає в тому, що в його підготовці та проведенні беруть участь самі учні, вони проявляють ініціативу, самостійність, ерудованість у виборі теми, запрошують гостей, оформляють приміщення, готують книжкові виставки, художню самодіяльність, підбирають кінофільми тощо

Перегляд файлу

 

 

 

Доповідь

 

Тема: «Психологічні аспекти розширення та поглиблення зв’язків школи , сім’ї та суспільства, як вагомі, важливі умови ефективності виховного процесу.»

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготував вчитель початкових класів

Олійник Андрій Вікторович

 

 

Сім’я – основа виховання громадянина-патріота України, тому важлива роль у формуванні патріотизму належить саме сім’ї. Завданням навчальних закладів сьогодні є залучення батьків учнів, студентів, вихованців до активної участі в навчально-виховному процесі, організації та проведенні позакласних виховних заходів. Батьки мають стати не тільки гостями на заходах, не тільки спостерігачами за здобутками їхніх дітей, вони мають безпосередньо впливати на формування молодого покоління своїм досвідом та своїм прикладом.

Зусилля педагогів мають бути спрямовані на підтримку ініціативи батьківської громади, взаємодію в розробленні та виконанні рішень щодо патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. Особливу увагу слід приділити педагогізації батьків, ознайомленню їх із сучасними психолого-педагогічними знаннями.

Відтак, сім’я є першоосновою суспільства, соціумом, де найбільшою мірою реалізуються потреби дітей, формуються мотиви їх поведінки як критерії розвитку особистості, відбувається їх самопізнання, самоактуалізація та самореалізація.

   Як соціальний інститут сім’я традиційно виконує в суспільстві такі функції:

  • матеріально-економічну – планування сімейного бюджету, організацію споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві;
  • житлово-побутову – забезпечення сім’ї житлом, ведення домашнього господарства та організацію побуту;
  • репродуктивну – продовження людського роду шляхом народження дітей;
  • комунікативну – створення сприятливого сімейного мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів сім’ї, організацію спілкування в сім’ї;
  • виховну – передачу дорослими членами сім’ї свого соціального досвіду дітям;
  • рекреативну – організацію вільного часу та відпочинку сім’ї, розвиток інтересів і потреб особистості.

У всі часи функції сім’ї об’єднувалися навколо головного – виховання дітей. Cімя є основним соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості. Особливість виховних впливів сім’ї полягає в емоційному характері взаємин її членів між собою та з дитиною, у тривалості життєвих зв’язків дитини з батьками.

У родині, як першому соціальному середовищі, визначаються соціальний статус дитини, її права й обов’язки, закладається підґрунтя для становлення її світогляду і переконань, ціннісних орієнтацій, морально-етичних ідеалів, соціальної поведінки.

Сімейне оточення, особливості взаємин між членами родини, сприяють формуванню соціального, фізичного і морального здоров’я дітей, активно протидіють правопорушенням неповнолітніх або, навпаки, створюють передумови  для засвоєння навичок та установок небезпечної поведінки дітей, відхилень у їх поведінці, протиправної діяльності підлітків.

          Сімя виступає і як середовище, що впливає на дитину, як суб’єкта

 виховного процесу. Маючи великий виховний потенціал, сучасна сімя

 не завжди реалізує його повною мірою.

 

За даними Державного інституту проблем сім’ї та молоді, відповіді респондентів на запитання, наскільки сім’я в українському суспільстві здатна повноцінно здійснювати сімейне виховання дітей, розподілилися наступним чином:

  • повністю здатна – 17%; 
  • скоріше здатна, ніж не здатна – 39%;
  • скоріше не здатна, ніж здатна – 27%;
  • повністю не здатна – 9%;
  • важко відповісти – 8%.

Таким чином, можемо констатувати, що майже понад 40% батьків визнають свою неспроможність у виховній сфері.

Перешкодами для повноцінного виховання дітей у сім’ї, на думку дорослих, є:

  • брак часу – 48%;
  • непідготовленість батьків із педагогічних питань – 29%;
  • нерозуміння важливості виховання дітей родиною – 22%;
  • матеріальні проблеми сім’ї – 12%.

Щодо пріоритетів, яким батьки надають перевагу у вихованні:

  • успіхи в навчанні – 36%;
  • манера поведінки, вміння спілкуватися з іншими людьми – 19%;
  • статус у колі однолітків – 7%;
  • здоров’я – 59%;
  • успіхи у громадський діяльності – 8%;
  • інтереси, захоплення, уподобання дітей – 19%;
  • вплив друзів, з якими товаришують діти – 3%.

Успішне вирішення питань виховання  можливе тільки при об’єднанні  зусиль сім’ї та інших соціальних інститутів. Освітні заклади залишаються важливими соціальними інституціями, які забезпечують виховний процес та реальну взаємодію дитини, батьків та соціуму.

У сучасному суспільстві школа стає все більш відкритою соціально-педагогічною системою, яка прагне до діалогу, міжособистісного спілкування, широкої соціальної взаємодії.

Головними завданнями спільної діяльності навчального закладу і сім’ї з питань вирішення проблем навчання, виховання і розвитку дітей є:

  • інтеграція зусиль сім’ї і педагогічного колективу в діяльності щодо розвитку особистості дитини;
  • забезпечення участі батьків в організації навчально-виховного процесу і шкільному самоврядуванні;
  • мотивацію батьків до вивчення науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з проблем розвитку та виховання дітей;
  • підвищення психолого-педагогічної культури батьків, поповнення арсеналу їх знань, умінь і навичок виховної взаємодії з дітьми;
  • підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, ролі батька у родині;
  • створення системи просвітницької роботи, спрямованої на підвищення правової культури батьків;
  • презентації успішного досвіду сімейного виховання;
  • підвищення рівня поінформованості батьків та їхньої компетентності з проблем формування здорового способу життя, профілактики асоціальної поведінки та поширення шкідливих звичок, репродуктивного здоров’я дітей та молоді, організації змістовного сімейного дозвілля;
  • залучення батьків до виховної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання;
  • надання психолого-педагогічної підтримки та допомоги проблемним сім’ям.

     Сьогодні в освітньому процесі потрібно активно використовувати потенціал сім’ї, батьки учнів повинні бути не тільки поінформовані про хід навчального процесу, але й активно брати участь у ньому, підтримуючи дитину в реалізації творчих індивідуальних проектів. Слід активно використовувати різні формати публічних звітів про досягнення учнів із залученням батьків; практикувати навчальні завдання, в яких можуть бути використані родинні перекази, історії, реліквії, досвід старшого покоління родини. Разом з батьками повинні розроблятися програми,  спрямовані на усвідомлення учнями ролі сім’ї в їх житті та житті їх майбутніх дітей.

      Особливою турботою школи повинна стати програма протидії насильству в сімї, захисту дитини від можливого негативного впливу сімї, в тому числі,  за рахунок  дій служб педагогічної допомоги та супроводу учнів.

         Освітнім закладам потрібно активно використовувати потенціал освітніх сітей, електронних щоденників, журналів у взаємодії з батьками, при цьому акцент повинен бути на взаємодії, яка підтримує учня, інформування батьків про досягнення учнів, їх освітньій потенціал, на можливостях освітнього вибору.

                            Співпраця класного керівника з батьками

У практичній роботі з батьками класний керівник використовує колективні й індивідуальні форми взаємодії. Причому в тому й іншому випадку використовуються як традиційні, так і нетрадиційні форми роботи.

Традиційні форми роботи з батьками:

  • батьківські збори;
  • класні та загальношкільні конференції;
  • диспут, дискусія;
  • презентація досвіду родинного виховання;
  • індивідуальні консультації педагогів;
  • відвідування учнів дома;
  • зустріч батьківської громади з адміністрацією школи.

Батьківські збори – найбільш поширена форма роботи з батьками. Батьківські збори повинні стати важливим компонентом організації виховного простору освітнього закладу, допомагати педагогам і батькам напрацювати спільне розуміння змісту виховного процесу, повинен  відбутися розвиток дискусійних площадок (проведення педагогічних рад із залученням батьківської громади, панельні дискусії). 

      Розмова на батьківських зборах має йти не про бали, а про якість знань і міру інтелектуальних зусиль, що відповідають пізнавальній і моральній мотивації. Батьківські збори – це демонстрація успіхів, яких досягла дитина.

Батьківський лекторій, центр психолого-педагогічної допомоги сім’ї, університет педагогічних знань та ін. сприяють підвищенню педагогічної культури батьків, їх психолого-педагогічної компетентності в родинному вихованні. Засідання мають проводитися тематичні, на них запрошуються спеціалісти в різних галузях знань: психологи, юристи, лікарі, працівники центрів соціальних служб для молоді та ін.

Тематичні батьківські конференції з обміну досвідом виховання дітей, на які запрошуються як представники батьківської та педагогічної  громадськості, так і діячі науки, культури, представники громадських організацій. На конференціях мають обговорюватися проблеми суспільства, активними членами якого стануть діти; проблеми конфліктів батьків та дітей і шляхи виходу з них; профілактика вживання наркотиків; питання сексуального виховання в родині. Активними учасниками конференцій є самі батьки: вони готують аналіз проблеми з позиції власного досвіду. Характерною рисою конференції є те, що вона приймає рішення чи намічає заходи щодо заявленої проблеми.

Диспут, дискусія – обмін думками з проблем виховання – одна з найцікавіших для батьків форм підвищення педагогічної культури. Ця форма стимулює педагогічне мислення батьків, дозволяє підключати їх до обговорення найважливіших проблем. Результати диспутів та дискусій сприймаються з більшою довірою, ніж лекції.

Презентація досвіду родинного виховання проводяться на базі класу, класів однієї паралелі, батьків дітей різних вікових категорій. Ця форма роботи проводиться із залученням психологів, юристів та інших спеціалістів, які здійснюють аналіз успіхів родинного виховання та дають рекомендації відносно попередження помилок у вихованні дітей як з боку батьків, так і з боку педагогів.

Індивідуальна робота з батьками з окремих питань значною мірою проводиться з батьками учнів, які потребують підвищеної педагогічної уваги. Але не слід нехтувати індивідуальною роботою з батьками інших учнів, у тому числі й успішних, оскільки в процесі цієї роботи класний керівник краще пізнає учнів, їх батьків, може заручитися їх підтримкою у вирішенні проблем класу.

Індивідуальні консультації – одна з найважливіших форм взаємодії класного керівника з родиною. Особливо вона необхідна, коли педагог набирає клас. Готуючись до консультації, необхідно визначити ряд питань, що допоможуть плануванню виховної роботи з класом. Індивідуальна консультація повинна мати ознайомлювальний характер і сприяти створенню контакту між батьками і вчителем. Учитель має дати батькам можливість розповісти йому все те, із чим вони хотіли б ознайомити вчителя в неофіційній обстановці, і з’ясувати необхідне для своєї професійної роботи з дитиною:

  • особливості здоров’я дитини;
  • її захоплення, інтереси;
  • переваги в родинному спілкуванні;
  • поведінкові реакції;
  • особливості характеру;
  • мотивація навчання;
  • моральні цінності родини.

Під час індивідуальної консультації можна використати анкету «Моя дитина»:

  1. Коли вона народилась, то …
  2. Найцікавішим у перші роки її життя було …
  3. Про здоров’я можна сказати …
  4. Коли постало питання про підготовку до школи, то ми…
  5. Її ставлення до школи було…
  6. У перші роки вона вчилася в основному …
  7. Їй подобалися такі предмети…
  8. Стосунки з першою вчителькою були …
  9. Спілкуючись з однокласниками …
  10. Труднощі у вихованні пов’язані з …
  11. Хотілося б, щоб педагоги звернули увагу на …

Батьківські читання  форма роботи з батьками, яка дає можливість батькам не тільки слухати лекції педагогів, а й вивчати літературу з проблеми і брати участь у її обговоренні.

Батьківські вечори проводяться в класі 2-3 рази на рік. Батьківський вечір – це свято спілкування з батьками друга твоєї дитини,  свято спогадів про своє дитинство і дитинство власної дитини, це пошук відповідей на питання, які перед батьками ставить життя і власна дитина.

Батьківські тренінги – це активна форма роботи з батьками, що хочуть змінити свою взаємодію із власною дитиною, зробити її більш відкритою і довірливою. У батьківських тренінгах повинні брати участь обоє батьків, від цього ефективність тренінгу зростає, і результати не змушують себе чекати.

       З великим інтересом батьки виконують такі тренінгові завдання, як «дитячі гримаси», «улюблена іграшка», «мій казковий образ», «дитячі ігри», «спогади дитинства», «фільм про мою родину».

Батьківські ринги – одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на запитання з педагогічних проблем. Запитання обирають самі батьки. На одне запитання відповідають дві родини. У них можуть бути різні позиції, різні думки.

Робота з дітьми з неблагополучних сімей

На сучасному етапі розвитку держави особливого значення набуває проблема розвитку та зміцнення сім'ї, як основного осередку виховання підростаючого покоління, оскільки за офіційними даними в Україні розпадається кожна друга сім'я - кількість розлучень по країні в цілому сягає 60 %

Сім'я в усі часи була основою суспільства, осередком формування особистості. На тому етапі розвитку суспільства, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І ця відповідальність була не лише перед собою, а й перед громадою, суспільством. Тому в народі найбільше цінували людей, які виховали порядних дітей. Соціальне здоров'я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім'ї. З розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з'явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, загальноосвітніх шкіл, інших інституцій соціального виховання, роль сім'ї у вихованні була принижена.

Україна за розлученнями посідає третє місце у світі. У свою чергу це є причиною зниження відповідальності певної частини батьків за виховання власних дітей, ослаблення національних коренів, що живили процес виховання, необмежений вплив масової культури, яка веде певним чином до «зомбування» частини молоді. Таким чином, проблеми виховання породжувались і породжуються передусім соціальними факторами. Усе частіше можна зустріти в науковій літературі, та й не тільки, такі поняття, як «неблагополучна сім я», «педагогічно занедбані діти», «важковиховувані діти». Що ж криється за цими поняттями?

Поняття «неблагополучна сім я» досить широке. Зазвичай до неблагополучних відносяться сім ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. У результаті цього в таких сім ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дітей. Ці сім ї характеризуються певними негативними проявами:

  • батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими нормами суспільства, тобто припускають різні види правопорушень;
  • низьким морально-культурним рівнем батьків;
  • неповні сім ї;
  • постійними конфліктами дітей і батьків;
  • зовні благополучна сім ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі родинного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості. Причому такі помилки та прорахунки мають не ситуативний, а стійкий характер. Це означає, що в таких сім ях постійно порушуються педагогічні вимоги.

До зовні благополучних можна віднести й сім ї, в яких:

  • спілкування батьків із дітьми має формальний характер;
  • відсутня єдність вимог до дитини чи вони взагалі не регламентовані;
  • безконтрольність із боку батьків успішності в освітній установі та поведінки дитини взагалі або контроль має епізодичний характер;
  • надмірна батьківська любов;
  • надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;
  • не враховуються у процесі родинного виховання вікові й індивідуально-психологічні особливості особистості дитини.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, упертістю, неадекватною самооцінкою (заниженою чи завищеною), озлобленістю, невпевненістю у власних силах, недисциплінованістю, утечами з дому тощо. Усе це свідчить про те, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних і правопорушників.

Для порівняння розглянемо благополучну сім ю. Говорячи про сімейне благополуччя, В. Сухомлинський зазначав, що в такій сім ї батько та мати живуть у злагоді, між ними панують тонкі відносини в почуттях, взаємна повага, розуміння найтонших відтінків настрою один одного. При таких взаємостосунках між батьками в дитини утверджується віра в людську красу, душевний спокій, рівновагу. Благополучна сім я міцна своїми внутрішніми зв'язками, високим рівнем координації. У такій сім ї чільне місце посідають взаєморозуміння, повага, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів на більшість сфер духовного життя, взаємна довіра, доброта, чуйність, раціональні способи вирішення всіх сімейних проблем, розуміння завдань сімейного виховання як батьком, так і матір ю. Така сім я позитивно впливає на формування особистості дитини, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має свої права й обов'язки; до її потреб відносяться з розумінням. Благополучна сім я є запорукою душевного комфорту дитини. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, здатною до співчуття, спокійною, оптимістичною, добрим товаришем, з почуттям гумору, має тверді етичні правила. Отже, для нормального розвитку дитини потрібна щаслива, повноцінна сім я, де щасливі між собою батьки, батьки та діти. А діяльність неблагополучної сім ї є причиною появи важковиховуваних дітей. Синонімічними поняттями є «важкі діти», «педагогічно занедбані». Та це не змінює сутності даного явища.

Педагогічний словник тлумачить «важковиховуваність» як «свідомий або несвідомий супротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими причинами, включаючи педагогічні прорахунки вихователів, батьків, дефекти психічного та соціального розвитку, особливості характеру, інші особистісні характеристики учнів, вихованців, що ускладнюють соціальну адаптацію, засвоєння навчальних предметів і соціальних ролей».

Причини виникнення даного явища коріняться вже у періоді дошкільного дитинства. Видатний український педагог В. Сухомлинський наголошував: «Важкою дитина стає саме в цьому віці - від року до семи-восьми років». Саме в цей період закладається фундамент особистості - формуються основні мотиваційні, інструментальні та стильові риси, первинні етичні поняття та категорії, здатність бачити прекрасне навколо себе. У свідомості дитини виникає розуміння власних можливостей та свого місця в системі суспільних відносин. Дитина поступово входить у суспільне середовище, формується як особистість, яка постійно розвивається. Перетворення людського індивіда на особистість відбувається у процесі соціалізації, яка є процесом входження дитини в соціальне середовище, що включає в себе засвоєння мови, норм і правил поведінки, моральних цінностей. І якщо в цей відповідальний і значущий період дитиною не займаються й не приділяють їй достатньої уваги, виникають затримка та негармонійність розвитку, неуспішність і непродуктивність діяльності, порушення у процесах самовизначення, реалізації особистісного потенціалу, психологічна вразливість дитини. Наслідком недостатнього засвоєння позитивного соціального досвіду стає важковиховуваність.

Психологи, зокрема Р. Овчарова, наголошують, що педагогічна занедбаність, яка виникла в дошкільний період на поведінковому рівні, набуває новоутворень дидактичного рівня в молодшому шкільному віці, переходить у соціально-педагогічну в підлітків.

Для важковиховуваних дітей характерні такі особливості поведінки:

  • неправильно сформовані потреби - матеріальні потреби переважають над моральними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер - для їх задоволення використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі (паління, уживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;
  • у частини цих дітей не розвинені соціально-політичні потреби;
  • «важкі діти» прагнуть до спілкування з подібними до себе, перебувають поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;
  • недостатньо розвинена потреба в пізнанні навколишнього світу;
  • погано вчаться, не володіють методами пізнавальної діяльності;
  • перекручені естетичні потреби;
  • не розвинена, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;
  • спостерігається непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;
  • украй обмежені інтелектуальні інтереси;
  • перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє цих дітей перспективи розвитку, інтелектуального та морального вдосконалення;
  • приховують свою діяльність від батьків, учителів та однокласників.

Отже, важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують установлені норми та правила поведінки, з відразою ставляться до навчання, виявляють негативізм до соціального оточення.

Важковиховуваність - це передусім педагогічна проблема, оскільки після сім ї основним центром виховання є школа, яка через навчально-виховний процес, позакласну та позашкільну роботу, організацію роботи в мікрорайоні здійснює свій вплив на розвиток особистості дитини. Вона формує моральний ідеал, життєві потреби та плани своїх вихованців.

Велике значення для вирішення цих завдань має особистісна сутність учителя, його методика спілкування з дітьми. К. Ушинський писав: «У вихованні все повинно базуватись на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був придуманий, не може замінити особистості в справі виховання».

В. Сухомлинський також відводив професійним вихователям провідну роль у духовному становленні юної особистості. «Вихователь, - писав педагог, - це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства - душі, розуму, почуттів дітей, підлітків та юнаків. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого - багатство народу, його майбутнє, його надія - молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства - людину».

Говорячи про особистість учителя, варто зупинитись на найістотніших якостях педагога, що забезпечують ефективне моральне виховання:

  • повага й довіра до дітей;
  • професійна майстерність (учитель - джерело знань, інформації);
  • високий моральний авторитет;
  • творчий стиль діяльності;
  • організаторські здібності;
  • знання специфіки роботи з дітьми й урахування їх вікових особливостей;
  • широкий культурний кругозір.

І, звичайно, найістотнішою характеристикою вчителя-професіонала є володіння мистецтвом контакту. Його важлива умова - чуйність і душевна відкритість, готовність зрозуміти та прийняти щось нове й незвичне, побачити іншого як себе і себе як його. Не побачивши в учневі чогось цінного та цікавого, властивого тільки йому, учитель не може його виховувати, у нього немає точки опори для простого контакту з дитиною. Учитель повинен стати другом для дитини, знати її інтереси, переживати її радощі та тривоги, забувши про те, що він учитель. І тоді дитина розкриється перед ним. Учитель повинен пройнятися симпатією до вихованця, пам'ятаючи, що перед ним не просто учень, а особистість, яка має свої, притаманні лише їй індивідуальні вікові та психологічні особливості.

Педагогічна діяльність - надзвичайно складна динамічна система, яка має свою специфічну структуру. До її складу входять численні компоненти. Н. Кузьміна у своїх дослідженнях доводить, що педагогічна діяльність складається з цілого ряду внутрішньо взаємопов'язаних компонентів: конструктивного, організаторського, комунікативного, гностичного.

Конструктивний компонент педагогічної діяльності вчителя пов'язаний з композицією, проектуванням навчально-виховного матеріалу та плануванням цього процесу, який будується у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями учнів.

Організаторський компонент діяльності вчителя має три аспекти: організація викладання (розповідь, бесіда, лекція), своєї поведінки, діяльності дітей (колективної, групової, індивідуальної).

Комунікативний компонент означає встановлення правильних взаємостосунків учителя з учнями, батьками, колегами тощо.

Гностичний компонент означає, що для того, щоб учителю досягти успіху, необхідно вивчати психологію окремих учнів, уміти аналізувати власний досвід і досвід своїх колег, постійно займатися самовдосконаленням.

Ураховуючи основні компоненти педагогічної діяльності можна окреслити основні функції педагога-вихователя:

  • забезпечувати оптимальні умови для всебічного й гармонійного розвитку вихованців;
  • проводити цілеспрямовану роботу зі здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи у школі та за її межами;
  • систематично вивчати індивідуальні анатомо-фізіологічні та соціально-психологічні особливості розвитку учнів свого класу;
  • здійснювати організацію й виховання первинного учнівського колективу, усебічно вивчати динаміку його розвитку;
  • проводити виховні та організаційні заходи зі створення оптимальних умов, які би сприяли зміцненню та збереженню здоров я учнів;
  • здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, учителями та батьками учнів, спрямовану на формування у школярів старанності й дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних потенційних розумових можливостей;
  • організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню вихованців до діяльності позашкільних дитячих виховних закладів;
  • проводити цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні психолого-педігогічної культури батьків;
  • домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім ї;
  • вести встановлену документацію класу, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів.

Працюючи з важковиховуваними дітьми, учитель дотримується важливих принципів, які випливають із соціально-психологічних особливостей цих дітей. Це такі принципи.

  • Організація дитячого колективу, який здійснював би позитивний вплив на вихованця.
  • Залучення дитини до цікавої продуктивної праці.
  • Опора на позитивні якості й позитивний соціальний досвід важковиховуваних дітей.
  • Органічне поєднання поваги до вихованця з прийнятою системою вимог.
  • Єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованців.
  • Індивідуальних підхід до вихованця.
  • Гуманне ставлення до дітей з неблагополучних сімей повинно базуватись на такому педагогічному постулаті: ці діти «важкі», бо їм важко подолати ті чи інші соціальні труднощі; з іншого боку, значні відхилення важковиховуваних дітей від моральних норм поведінки - своєрідне моральне захворювання, а тому й ставлення до таких дітей має бути адекватним.
  • Об єктиве ставлення до важковиховуваних.
  • Педагогічний вплив здійснюється в неафективному стані педагога.
  • Випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей.

У системі виховання підростаючого покоління важливе місце мають посідати попереджувальні заходи, які б запобігли масовій появі важковиховуваних дітей. Варто акцентувати увагу на соціальних передумовах попередження появи «важких» дітей. Вони мають глобальний характер.

  • Організація здорового суспільства в соціальному та психічному плані.
  • Забезпечення достатньої психолого-педагогічної культури батьків. Закладаються ці основи ще у шкільному віці, виходячи із соціальної об'єктивності, що кожна молода людина має бути відповідальним батьком чи матір ю в першу чергу, а потім фахівцем певної галузі.
  • Створення соціально-педагогічних умов для реалізації й задоволення кожною особистістю своїх інтересів і потреб.
  • Подолання в суспільстві рецидивів насильства, жорстокості, обмеження розповсюдження «масової культури».
  • Забезпечення високого соціального статусу вчителя в суспільстві.

У подоланні моральної хвороби важковиховуваності окремих дітей, з погляду його складності, багатоаспектності, виділяють кілька етапів.

Перший етап - діагностичний: вивчаються й аналізуються позитивні та негативні властивості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних властивостей; визначаються шляхи та засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізація позитивних. Вихователь складає детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.

Другий етап - планування та визначення напрямів роботи.

Третій етап - цілеспрямована педагогічна діяльність: реалізуються визначені плани перевиховання конкретної особистості із залученням усіх, хто може позитивно вплинути на дитину. Координує цю роботу передусім класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії.

О. Гуляр за методикою та під керівництвом З. Зайцевої розробила програму, яка вміщує питання для реалізації діагностичного етапу роботи з важковиховуваною дитиною. Мета програми полягає у з ясуванні загальних тенденцій існування конкретної сім ї, її виховних можливостей.

Програма ставить завдання отримати найповніші дані про неблагополучну сім ю, де зростає дитина:

  • загальні відомості про сім ю та батьків учня;
  • характер сімейного неблагополуччя;
  • особливості сімейного мікроклімату;
  • особливості індивідуального та психофізичного розвитку дитини;
  • навчальна діяльність дитини в сім ї;
  • трудова діяльність дитини в сім ї;
  • особливості виховання дитини в сім ї;
  • організація вільного часу дитини в сім ї;
  • взаємостосунки сім ї та школи;
  • педагогічна культура батьків.

Для підвищення ефективності діяльності вчителя початкових класів з дітьми з неблагополучних сімей та їхніми батьками використовуються такі форми роботи:

  • масові (батьківські конференції, дні відкритих дверей, сімейні вечори та сімейні естафети, педагогічні лекторії);
  • індивідуально-групові (бесіди, тренінги, рольові ігри, батьківські дні у школі, організація консультацій для батьків із запрошенням соціальних педагогів, психологів, спеціалістів з питань медицини, юристів);
  • індивідуальні (педагогічні консультації, обговорення педагогічних ситуацій, індивідуальні бесіди, тренінги);
  • взаємодія школи із соціальними службами.

Робота з неблагополучними сім ями повинна передбачати психологічну підготовку вчителя, усвідомлення ним необхідності організації педагогічного керівництва сімейним вихованням; дійове керівництво вихованням дітей з неблагополучних сімей, створення цілеспрямованої системи роботи з неблагополучними сім ями; спонукання вчителів до творчого пошуку, критичного аналізу роботи з неблагополучною сім єю, вивчення кращого досвіду сімейного виховання.

Незважаючи на складність роботи з важковиховуваними дітьми, педагоги мають вірити в силу виховного впливу на особистість, намагатись будь-що допомогти дитині стати повноцінною людиною. Як зазначає М. Фіцула, школа та сім я можуть справитися з таким важким завданням за умови, що результативність процесу перевиховання залежить від вразливості, пластичності та сили біологічних задатків, від тривалості негативного досвіду особистості і її готовності до виправлення. Наслідки впливу виховного середовища залежать від уміння педагога спиратись на наявний позитивний фонд особистості, уміння залучати її до активної співпраці у своєму виправленні. Успіх виховного впливу на важковиховуваних дітей залежить від їх залучення до корисної діяльності, забезпечення високого темпу їх життя, зміст виховної роботи з важковиховуваними учнями має відповідати їх індивідуальним і віковим особливостям, мати високу емоційну насиченість.

Сучасні методи організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів

В організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів сьогодні виділяють такі основні методи:

  • Методи гри й ігрового тренінгу. Гра – самостійний і законний для учнів, дуже важливий вид їхньої діяльності. Гра виявляє знання, інтелектуальні сили. Вона показує рівень організаторських здібностей учнів, розкриває творчий потенціал кожного учня.
  • Методи театралізації. Дозвілля учнів має нескінченну безліч сюжетів і соціальних ролей. Метод театралізації реалізується через особливий словник спілкування, обряди, ритуали. Театралізація знайомить учнів з різноманітними сюжетами життя.
  • Метод змагання. Змагання – внутрішня „пружина” розкручування творчих сил, стимулювання до пошуку, відкриття, перемог над собою.
  • Метод рівноправного духовного контакту. Він заснований на спільній діяльності дітей і дорослих „на рівних”. Педагоги-організатори, соціальні педагоги, учні – рівноправні члени шкільного клубу, драмгуртка, творчих об’єднань, заснованих на демократичному, гуманізованому спілкуванні.
  • Методи ситуацій, що виховують, тобто покликаних до життя процедур, самореалізації, довіри, уявної довіри, недовіри, організованого успіху та ін. Ситуація, яка виховує, – це ситуація що спеціально створюється вихователем.
  • Імпровізація – дія, не усвідомлена й не підготовлена заздалегідь, експромт. Імпровізація виводить на практичну й творчу заповзятливість. Мистецтво імпровізації – це породження спокуси творчого зусилля. Імпровізація базується на синдромі наслідування з привнесенням свого авторського початку.

Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи

У педагогічній літературі прийнята така класифікація форм організації виховання, в основу якої покладено кількість учнів, які беруть участь у виховному заході. Розрізняють масові, групові та індивідуальні форми. До масових форм виховної роботи належать: тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, конференції, тижні різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Масові форми роботи. Найпоширеніші форми масової виховної роботи — це читацькі конференції, вечори, зустрічі, кінофестивалі.

Читацька конференція — важливий засіб пропагування художньої та науково-популярної літератури серед учнів. Конференція допомагає учням глибоко зрозуміти зміст та образи твору, особливості мови та стилю, більше знати про особистість письменника, дати правильну естетичну оцінку подіям, описаним у творі. Структура проведення читацької конференції залежить від теми, класу; Це може бути бесіда в V — VII класах, доповіді учнів VIII — IX класів.

Тематичні вечори – присвячуються суспільно-політичним подіям, державним святам, пам'ятним і знаменним датам у житті народів України. Цінність тематичного вечора полягає в тому, що в його підготовці та проведенні беруть участь самі учні, вони проявляють ініціативу, самостійність, ерудованість у виборі теми, запрошують гостей, оформляють приміщення, готують книжкові виставки, художню самодіяльність, підбирають кінофільми тощо.

Вечори запитань і відповідей — одна з ефективних форм організації виховання учнів, це цікавий і живий засіб роз'яснення школярам різноманітних питань внутрішнього і міжнародного життя України, виробництва, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи.

Сократівські бесіди — колективні роздуми над життєво важливою світоглядницькою проблемою. Сократ пропонував учням систему запитань, послідовні відповіді на які приводили до істини. Запитання для обговорення також можна взяти з бесід Сократа (Платон. Твори. Т. II) та з сучасного життя. Ось декілька з них:

— Хто отримує більше задоволення: той, кому роблять добро, чи той, хто його робить?

— Що краще: синиця в руці чи журавель у небі?

— Чи позбавляє дисципліна свободи?

— Чи добре живеться тому, у кого є все, що він хоче?

— Їсти, щоб жити, чи жити, щоб їсти?

— Ким бути гірше: тираном, чи тим, кого тиранять?

На початку сократівської бесіди проводиться розминка, учням пропонуються жартівливі вправи, цим самим задається хороший настрій. Коли емоційна напруга досягає найвищого рівня, бесіду слід завершити, щоб учні не перевтомилися. Найкращий варіант фіналу — письмові твори про свою думку з обговорюваної проблеми. Учитель або педагог-організатор аналізує ці роботи і повідомляє дітям свою думку.

Сократівські бесіди не потрібно проводити часто, зате постійно і регулярно. Це сприятиме виробленню в учнів звичку аналізувати життєво важливі проблеми. При проведенні сократівських бесід бажано використовувати музичний фон, репродукції картин, фрагменти з творів художньої літератури.

Відкритий мікрофон — це форма публіцистичної діяльності учнів у школі. Звичайно учні критикують негативні сторони життя школи, розмірковують над життєво важливими проблемами. Теми виступів можуть бути сформульовані таким чином: "Що я хочу сказати...", "Чому в мене болить душа", "Увага, проблема", "Прошу слова". Виступи можуть бути побудовані за схемою: "Теза — аргумент — ілюстрація". Для організації відкритого мікрофона створюється робоча група, яка бере на себе організаційну, технічну та естетичну підготовки, встановлює кількість ораторів, забезпечує тишу під час виступів.

Публічні лекції – це лекції для школярів, на яких присутні вчителі, іноді батьки. Вони тривають 15 – 20 хв. і проводиться під час великої перерви. Щоб зацікавити слухачів, лекція повинна бути інформаційно-насиченою, з яскравими прикладами, впливати на настрій слухачів, мати продумане оформлення. Тематика лекцій може бути найрізноманітнішою: "Людина і природа", "Людина і краса", "Людина і гроші", "Людина і одяг", "Людина і мода", "Людина і мистецтво", "Життя і смерть" та інші. Публічна лекція — це завжди узагальнена інформація наукового, філософського плану, вона розвиває мислення учнів, учить замислюватися над проблемами життя, філософськи їх обмірковувати. Корисно періодично вносити елементи новизни в зміст, методику проведення й оформлення лекцій.

Групові форми роботи — це клуби, гуртки, екскурсії, походи, класні виховні години тощо. Найбільш дієвою і популярною формою позакласної виховної роботи є клуб.

Клуб у школі – це об'єднання учнів за інтересами на добровільних засадах, яке здійснює різноманітну творчу діяльність, має певну структуру і орган самоврядування.

Виховний процес у сучасній школі неможливо уявити собі без включення учнів до клубної діяльність, що організовуються на добровільних засадах з урахуванням інтересів і потреб дітей. Вона створює умови для розвитку творчих здібностей, для спілкування, самовираження і самоствердження школярів, надає їм можливості для відпочинку та задоволення своїх гедоністичних потреб.

Перша ознака клубу – добровільність входження до об'єднання. Клубне об'єднання характеризується загальнодоступністю його для будь-якого члена шкільного колективу. Не можна обмежувати доступ до клубу учням, які мають низьку успішність, порушують дисципліну; недопустимий конкурснмй прийом в об'єднання.

Загальнодоступність занять для всіх бажаючих визначає самодіяльний характер організації клубного об'єднання і демократичний стиль його життєдіяльності, засновані на свободі вибору занять.

Діяльність шкільних клубних об'єднань спрямована не стільки на результат, скільки на процес, що приносить задоволення його учасникам.

Найважливіші функції клубу:

  • Стимулювання суспільної активності шляхом організації дозвіллєвої діяльності великих мас людей.
  • Розвиток соціально-культурної творчості.
  • Широке спілкування в результаті спільної діяльності.
  • Забезпечення культурного відпочинку й розваг.

Діяльність клубів та об'єднань за інтересами

За тематичною спрямованістю клуби бувають економічні, історичні, політичні, культурологічні, світоглядні, народознавчі, юридичні, інформаційні, відео-клуби. Розглянемо особливості діяльності деяких клубів.

Екологічні клуби. Членом клубу може бути кожен, хто не байдужий до рідної природи, відчуває себе справжнім господарем на землі. Діяльність цих об'єднань спрямована на вироблення у школярів досвіду раціонального використання природних ресурсів, а також вироблення вмінь природоохоронного характеру. Учасники клубів оберігають джерела, малі річки та водойми, розчищають і впорядковують їх, ведуть боротьбу із забрудненням річок, пропагують екологічні знання серед населення.

Любительські клуби мають на меті задоволення різнобічних інтересів молоді, сприяють організації здорового способу життя, розширюють кругозір з певної проблеми. Серед дівчат популярними є клуби "Наталя", "Спілкування", "Господарочка", "Любисток" та інші. Наприклад, мета, поставлена перед клубом "Любисток", полягає у формуванні жіночої особистості, ознайомлення з проблемами розвитку сучасної молодої сім'ї, питаннями ведення домашнього господарства тощо.

На засіданнях клубів розглядаються проблеми кохання і здоров'я, гостинності, кулінарії, культури сервірування столу, сімейного бюджету молодого подружжя, роль музики та книги в житті молодої сім'ї. На засіданнях клубу обов'язковими гостями мають бути психологи, лікарі, художники-модельєри, перукарі, косметологи та інші спеціалісти.

Індивідуальні форми виховної роботи: читання художньої літератури, колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи повинні пов'язуватися з груповими і фронтальними. Це підготовка виступів на конференції, до участі в конкурсах, олімпіадах. Особливе місце серед індивідуальних форм виховної роботи належить позакласному читанню. Обговорення книги бажано організувати таким чином, щоб виникали дискусії, обмін думками. Особливу увагу слід звернути на учнів, які мало читають, і на тих, хто захоплюється детективною літературою, для них треба підбирати цікаві книги, в яких порушуються важливі морально-етичні проблеми.

Цікавою формою індивідуальної виховної роботи є колекціонування – збирання однорідних предметів, які викликають науковий, художній, історичний інтерес. Цим процесом потрібно керувати. Учні найчастіше колекціонують марки (філателія), монети (нумізматика), художні листівки, плакати, репродукції, мінерали, плоди, насіння тощо. Інколи корисною може бути організація в класі виставки і огляду колекцій, які є в учнів. Таку виставку потрібно ретельно готувати: вивісити гарно оформлене оголошення, повідомити про виставку в стінній газеті, переглянути попередньо всі експонати, скласти план проведення виставки.

Дозвілля, як ніяка інша діяльність, надає можливість учневі усвідомити себе особистістю, індивідуальністю, самоствердитися, розвинути свої інтереси та здібності та одночасно усвідомлювати себе частиною колективних спільнот.

 

                                          

 

Поради педагогам і батькам

Якщо:

  • дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;
  • дитину висміюють, вона стає замкнутою;
  • дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;
  • дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
  • дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;
  • дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
  • дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
  • дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
  • дитина живе у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
  • дитина живе в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.                                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Рекомендації

  1. Прочитати книги, рекомендовані Новою українською школою та обговорити їх на педраді.
  2. Проводити індивідуальну роботу з учнями, залучати психолога та батьків
  3. Постійно підвищувати свою педагогічну мастерність
  4. Розвивати у дітей здатність мислити, розмовляти, діяти, щоб врешті–решт учень міг знайти своє місце в цьому світі, самореалізуватися.
  5. Постійно ознайомлюватися з педагогічними інноваціями і впроваджувати їх у життя.
  6. Сприяти розвитку в учнів захоплення навчанням та працею
  7. Сприяти вихованню в учнів громадської гідності, залучати їх до суспільного життя.
  8. Виховувати  в учнів прагнення до самовдосконалення
  9. Своїм прикладом виховувати повагу до батьків, жінок, культурно–національних, духовних, історичних цінностей України, країн, які відрізняються від нашої держави за соціальним устроєм.
  10. Створити осередок художньо-творчої діяльності з поличками для зберігання приладдя та стендом для змінної виставки дитячих робіт;

 

docx
Додано
12 січня 2019
Переглядів
2118
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку