«Традиційна українська школа та мотивація»

Успіх будь-якої діяльності залежить не лише від здібностей і знань учня, а й від мотивації, тобто від прагнень самостверджуватися, досягати високих результатів. Адже чим вищий рівень мотивації чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результатів вона може досягти.

Увага до мотивації навчання пов’язується з тим, що для самої навчальної діяльності необхідна організація активності самого учня. Активна навчальна діяльність учнів у педагогіці та психології розглядається як один із важливих аспектів підвищення ефективності навчання і розуміється як активність школяра в процесі учіння, його бажання здобувати знання, застосовувати навчальні дії для їх отримання.

Подані далі вправи можуть використовуватись для формування та підвищення рівня мотивації учіння учнів початкових класів.

Слід уточнити поняття «учіння» та «мотивація» в контексті досліджуваної проблеми. Поняття «учіння» розуміється у науці як «цілеспрямований процес засвоєння знань школярами, оволодіння ними практичними навичками та вміннями через активну діяльність самого учня в єдності навчального завдання, навчальних дій, самоконтролю та самооцінки».

Термін «мотивація», в широкому сенсі, використовується в усіх галузях психології, які досліджують причини та механізми цілеспрямованої поведінки людини. Це один із найважливіших факторів, поряд із здібностями, знаннями, навичками, який забезпечує успіх у діяльності.

Під поняттям «мотивація» розуміємо сукупність зовнішніх та внутрішніх чинників, які спрямовують навчальну діяльність молодшого школяра. Продуктивність діяльності, її процес і результат визначаються, по-перше, спрямованістю мотивів і змістом, по-друге, силою й активністю мотивів. Аналіз наукових джерел показав, що мотивацію учіння формують зовнішні та внутрішні мотиви:

1. Пізнавальні:

• широкі навчальні;
• навчально-пізнавальні;
• мотиви самоосвіти;

2. Соціальні:

• широкі соціальні;
• позиційні соціальні;
• мотиви співпраці з іншими під час учіння

3. Цікавість та інтерес до навчальної діяльності
4. Потреба в пізнанні нового
5. Мотиви та мета учіння, провідного виду діяльності.

У процесі формування мотивації розкриваються її нові резерви. Саме по собі формування є цілеспрямованим, якщо вчитель порівнює отримані результати з тим вихідним рівнем, який передував формуванню, і з тими планами, які були намічені.

Психологи та педагоги виділяють 5 рівнів навчальної мотивації (за книгою М.Маркової та ін. «Формирование мотивации учения»):

1. Високий рівень шкільної мотивації, навчальної активності. У таких дітей є пізнавальний мотив, прагнення найуспішніше виконувати всі запропоновані шкільні вимоги. Учні сумлінно виконують всі вказівки вчителя, сумлінні і відповідальні, переживають якщо отримують негативні оцінки.
2. Гарна шкільна мотивація. Учні успішно справляються з навчальною діяльністю. Подібний рівень мотивації є середньою нормою.
3. Позитивне ставлення до школи. Але школа приваблює таких дітей поза навчальною діяльністю. Такі діти досить добре почуваються в школі, щоб спілкуватися з друзями, учителем. Їм подобається бути учнями, мати гарний портфель, ручки, пенал, зошити. Пізнавальні мотиви у таких дітей сформовані меншою мірою і навчальний процес їх мало приваблює.
4. Низька шкільна мотивація. Ці діти відвідують школу неохоче, воліють пропускати заняття. На уроках часто займаються сторонніми справами, іграми. Мають проблеми в навчанні. Важко адаптуються до школи.
5. Негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація. Такі діти не справляються з навчанням, мають проблеми у спілкуванні з однокласниками, учителями. Школа нерідко сприймається ними як вороже середовище, перебування для них у ній нестерпне. В інших випадках учні можуть виявляти агресію, відмовлятися виконувати завдення, дотримуватися тих чи інших норм і правил. Часто у таких школярів виявляються нервово-психічні проушення.

Серед причин спаду мотивації молодших школярів до навчальної діяльності можна зазначити наступні (за книгою М.Матюхіної «Мотивация учения младших школьников»):

• ставлення учня до вчителя;
• ставлення вчителя до учня;
• особиста значущість предмета;
• розумовий розвиток учня;
• продуктивність навчальної діяльності;
• нерозуміння мети навчання;
• страх перед школою.

Слід зазначити, що мотивація навчання має багато сторін, що змінюються і вступають у відносини одна з одною (суспільні ідеали, зміст навчання для школяра, його мотиви, мета, емоції, інтереси та ін.). Тому становлення мотивації – це не просте збільшення позитивного ставлення до навчання, а й ускладнення структури мотиваційної сфери та спонукань, що входять до неї, встановлення нових, більш зрілих, іноді більш суперечливих відносин між ними. Ці окремі сторони мотиваційної сфери мають стати об’єктом керування вчителя.  

В доборі вправ для корекційно-розвивальної роботи виходжу з того, що вміння вчитися – це вміння так організовувати власну навчальну діяльність, щоб максимально сприйняти та засвоїти навчальну програму через оптимальні способи засвоєння та перероблення отриманої інформації.  Успішність навчальної діяльності визначається якістю, рівнем організації та сформованістю когнітивних процесів. Кожен учитель хоче, щоб його учні добре навчалися, з інтересом і бажанням ходили до школи. У цьому зацікавлені і батьки учнів. Але часом і вчителям, і батькам доводиться з жалем констатувати: «не хоче вчитися», «міг би добре навчатися, але не має бажання». Це свідчить про те, що в учня не сформувалися потреби в знаннях, немає інтересу до навчання.

 На сучасному рівні психологічної науки ми не можемо просто констатувати, що учень не хоче вчитися. Необхідно з’ясувати, чому саме він не хоче вчитися, які сторони мотивації в нього не сформовані, в якому випадку він не хоче вчитися, чи це ми, дорослі, не навчили його так організовувати свою поведінку, щоб мотивація до навчання з’явилася.

А  тому перед школою стоїть завдання – розвинути в дитині позитивну мотивацію до навчальної діяльності. Адже для того, щоби учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання. Які ставляться перед ним під час навчальної діяльності, були не тільки зрозумілі, а й прийнятні школярем, тобто були для нього значущими. 

Наведу приклади спеціальних вправ, які сприяють не тільки формуванню мотивації учіння, а й створюють позитивний настрій у групі дітей. Мета занять – формування позитивної навчальної мотивації, підвищення самооцінки молодших школярів, розвиток саморегуляції, формування навичок керування психічними функціями, корекція порушених психофізичних функцій за допомогою рухової активності.

Пропоновані заняття базуються на позиціях:

• мотивуючої сили – ігрові вправи, які активізують позитивно спрямовані мотиви на розвиток зацікавленості та інтересу до навчальних задач;
• спрямованості на досягнення позитивного результату діяльності та використання результатів у повсякденному житті;
• парадоксальності – експериментування із закономірностями мотивації учіння. Ігрові вправи сприяють появі впевненості у можливості власних досягнень, відкриття в собі нових можливостей;
• створення сприятливої ситуації взаємодії у групі;
• використання результатів занять в ситуації шкільного навчання;
• практичної результативності занять.

 

 

Ігри та вправи для підвищення мотивації учіння у молодших школярів

 «МОЄ ІМ’Я»

Учні стають у коло та кидаючи один одному м’яч, називають власне ім’я. після цього їм пропонують оформити власні бейджі.

 

«МІЙ СУСІД»

Пропонується на розданих паперових заготовках у вигляді парт написати побажання успішно навчатися своєму сусідові по парті.

 

«Я ВИКОНУЮ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ»

Учні розповідають, як вони виконують домашні завдання: з яких предметів починають, хто допомагає у підготовці уроків, використовують чернетку и одразу пишуть у чистовик, чи перевіряють домашнє завдання дорослі і т.ін. потім пропонується скласти збірку порад щодо виконання домашнього завдання.

 

«ДЕРЕВО ОЧІКУВАНЬ»

З ватману виготовляється дерево очікувань. На занятті учні вирізають з паперу листочки, на яких пишуть свої очікування від навчання у цьому навчальному році, і прикріплюють їх на дерево очікувань. Вчитель наприкінці навчального року разом з учнями має підбити підсумки очікувань.

 

«ДОЛОНЯ»

Пропонується на аркуші паперу обвести свою долоню фломастером. Потім на малюнку на кожному пальчику, починаючи з великого, написати вислови – позитивні характеристики самого себе.

«ПРИЄМНІ СПОГАДИ»

Кожен учасник має пригадати ситуацію, бажано шкільну, в якій він був задоволений собою, пишався своїми діями та досягненнями. Слід з’ясувати, що саме викликало задоволення, які позитивні відчуття учень пам’ятає. Для початку вчитель наводить приклад. Учні 3 – 4 класів можуть виконати вправу спершу письмово, потім зачитати.

 

«ВЧОРА І СЬОГОДНІ»

Учням пропонується пригадати, чого вони досягли за вчорашній день та порівнюють результати свого розвитку «вчора та сьогодні». Описують свою радість від позитивних змін.

 

«КОЛЬОРИ»

Для виконання потрібні медові фарби. Учні малюють на задану тему, наприклад, дерево, користуючись відповідними пальцями обох рук: використовуємо тільки зелену і коричневу фарбу: при чому зеленим кольором малюємо тільки вказівними пальцями, коричневим – мізинцями. Малювати бажано обома руками – це сприяє розвиткові симетричного сприйняття та дрібної моторики обох рук. Також бажано використовувати роботу в малих групах, де всі працюють над одним малюнком.

 

«ТРИ ВЧИНКИ»

Ні на аркуші паперу повинні записати 3 гарні вчинки, які вони зробили протягом останнього тижня. Згодом завдання ускладнюємо, пропонуючи обмежитись тільки шкільним життям, згодом – успіхами в навчанні. Потім по черзі прочитати написане. Інші учасники повинні похвалити однокласника за добрі вчинки.

«СХОДИНКИ УРОКІВ»

Учням роздаються картки із зображенням сходинок (за кількістю навчальних предметів) і пропонується розмістити предмети в порядку зростання значущості для дитини. Після виконання вправи пропонуємо розповісти, чому саме  і що подобається у вибраних предметах.

 

«ХОЧУ БУТИ»

На дошці прикріплені картки з рисами характеру, якостями, властивими (не властивими) школярам. Учні по черзі вибирають картки, з рисою, якої б він хотів набути, пояснюючи, чому саме хотіли б бути такими. Риси: розумний, слухняний, чесний, балуваний, нечемний, спокійний, наполегливий, крикливий, неслухняний, веселий, допомагати іншим, неуважний, старанний, неохайний, доброзичливий, вихований, галасливий, сумний тощо.

 

«ХОЧУ, ТРЕБА, МОЖУ»

Учням пропонується на заздалегідь заготовлених аркушах, поділених на 3 частини, продовжити речення:

ХОЧУ                                                               ТРЕБА

В школі я хочу…                               В школі мені треба…

Вдома я хочу…                                  Вдома мені треба…

З друзями я хочу…                            З друзями мені треба…

МОЖУ

В школі я можу…

Вдома я можу…

З друзями я можу…

 

«ЗАКІНЧИ РЕЧЕННЯ»

1. В школі мені__________________________________________________
2. Коли я прийшов до школи, то в мене______________________________
3. Я вчуся, тому що_______________________________________________
4. Коли я приходжу із школи, то мої батьки__________________________
5. Коли мені потрібно робити домашні завдання, то я________________
6. Хочу, щоб у школі____________________________________________
7. В школі мені подобається, тому що_______________________________

 

«ПОМІНЯЙ»

Дітям пропонують покласти обидві руки на парту. Права – стиснута в кулак, ліва – лежить вільно. За сигналом (оплеск, стук тощо) положення рук змінюється навпаки. Поступово темп прискорюється. Можна виконувати під музику.

«КІЛЬЦЕ»

Всі пальчики руки по черзі з’єднуються з великим пучками. Вправа спочатку виконується повільно, а потім все швидше. Спочатку по черзі, а потім одночасно обома руками.

 

«ЩО ДОПОМАГАЄ, А ЩО ЗАВАЖАЄ»

На аркуші, поділеному навпіл, у першій колонці записують те, що учням допомагає навчатися, а в другій – те, що заважає. Потім у групах все обговорюється.

 

«ДОПОМОЖИ МАЙБУТНІМ ШКОЛЯРАМ»

Учні мають уявити ситуацію, що до школи прийшли дошкільнята, аби дізнатися про шкільне життя. Учні, на основі власного досвіду, мають розповісти про школу, довести необхідність навчатися успішно. Запитання для відповідей. Чому потрібно вчитися? Для чого нам знання? Що треба, аби гарно вчитися? Для чого в школі перерви між уроками? Як себе поводити на уроках і перервах?

 

Дуже цікавим здається досвід французької вчительки Сесіль Лешас.

 

«Зараз не будемо говорити про організацію уроку. Мені хочеться розповісти про декілька цікавих дрібниць, які допомагають моїм учням займатися з інтересом і бажанням.

 

На моєму вчительському столі на видному місці лежить красивий зошит. На обкладинці великими літерами написано: «Почесний зошит». Вгорі кожної сторінки – ім'я дитини. Сторінок стільки, скільки дітей у класі. Протягом дня я та інші педагоги записуємо успіхи школярів на відповідні сторінки. Це можуть бути: вдала відповідь, цікава робота, правильно і швидко розв'язана задача, допомога в якійсь справі – будь-який крок уперед з боку учня. Зовсім не обов'язково кожен день писати про кожного. Спочатку я сама вирішувала, кого записати в Почесний зошит. Поступово клас включився в обговорення принципів ведення зошита, щоб все було по-чесному і по заслугах, щоб був справжній привід для гордості. Ось наприклад:

 

12 грудня – привітання: Сузі, ти добре все зрозуміла про Мексику.

17 січня – спасибі, Джонатан, ти так старався на уроці.

29 січня – Рональде, браво! Ти здорово прибрав класну кімнату.

Як тільки дитина набере 10 записів у зошиті, вона отримує право вибрати собі подарунок з великої коробки сюрпризів, що стоїть в кутку кабінету.

 

Потім, схопивши Почесний зошит, щасливчик біжить прямо в кабінет директора школи. Так-так, самий головний начальник відкладає всі справи, уважно вивчає записи, тисне руку гарному учню, говорить всякі приємні слова і своєю директорською ручкою підписує сторінку. (Зізнаюся, домовитися з директором було найскладнішою частиною схеми.) Тепер я роблю ксерокопію все тієї ж сторінки і надсилаю батькам дитини.

 

Нехай повісять на стінку в рамочці серед фамільних портретів або хоча б зайвий раз похвалять малюка, згадають, що він вміє не тільки пустувати, але і серйозно працювати.

 

Варіантів такої системи безліч. Іноді, коли набридає зошит, я починаю заохочувати дітей жетонами. Учні збирають їх. Наприкінці тижня відкривається веселий магазин, де на жетони (і тільки на них) можна купити всілякі іграшки, блокнотики, наклейки, цукерки – все, про що мріє малюк і на що вистачило моєї фантазії (а також суми, відпущеної батьківським комітетом).

 

…У нас багато традицій. Діти обожнюють традиції не менше, ніж сюрпризи. Так, кожен навчальний день закінчується певною грою. З якими б труднощами ми зіткнулися на уроках, додому малюк повернеться в хорошому настрої і буде знати, що завтра, незважаючи ні на що, його чекають у школі радість, гра, веселощі.

 

Вранці по дорозі на роботу я бачу безліч дітей, що прямують у класи. Одні йдуть ледве-ледве, голова опущена, шаркаюча хода, ну просто маленькі старички. А інші весело скачуть, впевнено і діловито крокують туди, де друзі, ігри, сюрпризи, можливість проявити себе і, звичайно, нові дивовижні відкриття на уроках».

 

Мотиви учіння в кожної дитини – глибоко особистісні, індивідуальні. Зовнішня поведінка учня, його ставлення до школи, товаришів, оцінювання багатьох подій – це все „вершки" від багатьох корінців, що живлять бажання дитини вчитися, долати труднощі.

 

Живильні сили для всього дерева учіння йдуть насамперед від почуттів маленького школяра, від того, як його зустрічає школа і перший учитель.

Якщо надії малюка на радість шкільного життя справджуються, зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння.

 

Молодший школяр дуже хоче добре вчитися. Він приходить до школи з цим великим бажанням. І радість шкільного життя залежить саме від успішності дитини у навчанні. Маленький учень ще не вміє долати труднощі, і кожна невдача приносить йому справжнє горе. Тому головне завдання учителя – підтримати дитину, створити умови, що забезпечують їй успіх у навчанні, дати дитині відчуття радості від того, що вона "знає і вміє".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Мотивація та самостійність у навчанні – одні з головних умов реалізації навчально – виховного процесу. Вони не тільки сприяють розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування в учнів мотивації до навчально – пізнавальної діяльності, самостійності є одними з головних проблем сучасної школи. Їх актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановкою завдань формування у школярів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції, здійснення в єдності ідейно – політичного, трудового, морального виховання учнів, введенням профільного навчання у старших класах.

Формування мотивації та самостійності – це виховання у дітей та учнівської молоді ідеалів, створення системи цінностей, пріоритетів соціально прийнятних в українському суспільстві, у поєднані з активною поведінкою учня, що означає взаємозв’язок між усвідомленими та реально діючими мотивами, єдність слова, діла та активної життєвої позиції учня.

Упевнена, урізноманітнення форм роботи значно підвищує мотивацію навчальної діяльності учнів, вдосконалює навчально-виховний процес, створює атмосферу творчої діяльності. Школярі вчаться самостійно висувати гіпотези, робити висновки, досліджувати результати, класифікувати матеріал. У них підвищується інтерес до навчання, реалізується принцип доступності у навчанні. Саме так учні розвивають творчий потенціал, демонструють здібності, пропонують нестандартні підходи до вирішення практичних завдань. У процесі підготовки до уроків школярі пов’язують теорію з практикою. Розширюється загальний кругозір учнів, збагачується словниковий запас. Все це свідчить про підвищення рівня інформаційного та духовного розвитку учнів завдяки вдалим методам та прийомам мотиваційної та самостійної діяльності.

Тема мотивації та самостійності під час навчально-виховного процесу дуже актуальна не тільки сьогодні, але і в майбутньому, і в минулому також була потрібна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендації

• Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми. Яка розглядається.
• Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу.
• Емоційний виклад матеріалу – запорука результативності уроку.
• Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоювання помилитися.
• Заохочувати прагнення учнів до самостійної роботи, аналізуючи під час уроку різні способи виконання завдання, запропоновані учнями, відзначати та підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.
• Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступеню його готовності до уроку виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи.
• Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» ( що опанували), але й те, що сподобалось( не сподобалось) та чому; що хотіли б виконати ще раз, а що зробити по – іншому.
• Під час опитування на уроці ( виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність( неправильність) відповіді, але і її самостійність. Оригінальність, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань.
• Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка забезпечить виконання домашнього завдання. Працювати над диференціацією завдань.

• Мотивація навчальної діяльності в процесі пізнавальних ігор та ігрових ситуацій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Доповідь

На тему: «Традиційна українська школа та мотивація»

 

 

 

 

 

 

 

Підготував вчитель початкових класів

Олійник Андрій Вікторович