« Психологічний супровід дітей з затримкою психычного розвитку »

 « Психологічний супровід дітей з затримкою психычного розвитку »

      Психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами необхідно розглядати як діяльність практичного психолога, спрямовану на створення комплексної системи психологічних умов, що забезпечують успішне перебування кожної дитини в конкретному освітньому середовищі.

    Основні завдання психологічного супроводу дитини визначено нормативними документами Міністерства освіти і науки України . Аналіз цих завдань дозволяє виокремити пріоритетні напрямки роботи практичного психолога в рамках психологічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами:

• діагностико-прогностична діяльність;
• психологічна підтримка педагогів;
• психологічна підтримка батьків;
• корекційно-розвиткова робота з дітьми з особливими освітніми потребами.

Розглянемо зміст роботи практичного психолога щодо кожного з напрямків.

Діагностико-прогностична діяльність.

    Первинну інформацію про знання і вміння дитини з особливими освітніми потребамиспеціаліст психологічної служби може отримати з висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, складеного фахівцямиінклюзивно-ресурсного центру за різними напрямами: фізичний, мовленнєвий, когнітивний розвиток, емоційно-вольова сфера, а також сформованість основних компетенцій навчальної діяльності відповідно до вікової норми. Але інколи цієї інформації може бути недостатньо. Зокрема, для оцінювання поведінки дитини, сформованості її соціальних, комунікативних та адаптивних життєвих навичок. Загальновідомим є і той факт, що спостереження за поведінкою дитини, її соціальною адаптацією можливо проводити тільки в природньому середовищі та в реальний момент часу. Таким чином, з метою отримання більш повної інформації практичний психолог у рамках супроводу дитини  проводить власне, додатковевивчення різних сфер розвитку дитини.

    Основними методами психодіагностичного обстеження дитини з особливими освітніми потребами є:

ознайомлення з документацією: збір анамнестичних даних,висновків (за можливості та потреби) педіатра, психіатра, невролога, отоларинголога, офтальмолога, логопеда, дефектолога, педагога та визначення на підставі отриманої інформації тактики та стратегії подальшого обстеження дитини;

бесіда (установлення контакту з дитиною; з’ясування важливих відомостей про дитину: рівень розвитку, інтереси, здібності, особливості характеру, поведінки, її відношень у сім’ї тазакладі); вивчення потенційних можливостей дитини (аналіз навчальних робіт, малюнків, виробів з метою збору та аналізу матеріалу, що відображає особливості психічного розвитку дитини, рівень розвитку сенсорних та моторних навичок);

спостереження (за грою, поведінкою, спілкуванням, станом працездатності, навчанням).Безпосереднє спостереження передбачає оцінку дитини в різному середовищі, у якому вона, зазвичай, функціонує. В умовах інклюзивного чи інтегрованого навчання це є надзвичайно важливим, оскільки дає можливість з’ясувати, як різні умови та оточення впливають на здатність дитини до навчання та її досягнення у закладі освіти;

проведення тестових методик, спрямованих на вивчення

1) пізнавальних процесів:

• сприймання: кольору, форми, розміру, просторових відношень та уявлень (методика визначення визначення типологічних особливостей сприймання Л.Венгера,методика визначення цілісності сприймання, методика дослідження сприймання часу);
• уваги: стійкість, зосередженість, переключення, обсяг (Б.Бурдон «Коректурна проба», методика «ТалиціШульте», методика вивчення концентрації і стійкості уваги П’єрона – Рузера);
• пам’яті: зорова, слухова, комбінована пам’ять, довготривала, опосередковане запам’ятовування (методика «10 слів», методика «Запам’ятовування цифр», методика запам’ятовування 12 слів та 9 геометричних фігур», тест короткочасної зорової пам’яті (автори Д.Векслер, Т.Череднікова), визначення домінуючого типу пам’яті);
• мислення: аналіз, синтез, класифікація,порівняння, узагальнення, абстрагування (методика «Що зайве»,методика «Побудова дедуктивних умовиводів» (автори Д.Вільсон, Д.Грильз), методика виявлення суттєвих ознак поняття, методика «Схематизація. Дорога до будиночків» (автор Р.Бардіна);

2) індивідуальних особливостей: схильності, інтереси, темперамент, індивідуальний навчальний стиль, способи сприймання і переробки інформації тощо(бесіда, анкетування батьків, учителів, вихователів, асистента вчителя/вихователя; проективні методики «Намалюй картину», «Неіснуюча тварина»);

3) міжособистісних стосунків, особливостей взаємодії в групі/класі(методика діагностики міжособистісних відносин Т.Лірі, анкета З.Гільбуха «Мій клас», методика «Незакінчені речення» та інші);

4) особливостей сімейного виховання (тест РенеЖиля, проективна методика «Сім’я тварин» та інші).

За результатами психодіагностики,у випадку, якщо дитина  знаходиться на індивідуальному чи інтегрованому навчанні, практичний психолог складає психологічну характеристику учня (додаток 1)[7], індивідуальну картку дитини з особливими освітніми потребами (додаток 1), індивідуальну програму психологічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами .

За умови інклюзивного навчання завдання практичного психолога  – надати до індивідуальної програми розвитку дитини узагальнену інформацію за результатами проведеного вивчення та рекомендації щодо врахування індивідуальних особливостей учня в освітньому процесі та взаємодії з оточуючими.

Психологічна підтримка педагогів.

Робота з дітьми з особливими освітніми потребамивисуває певні вимоги до професійної та особистісної підготовки педагогів.  Крім того, педагоги досить часто відчувають незручність поруч з дитиною з обмеженими можливостями. А якщо говорити про включення в навчання дітей з особливими освітніми потребами, то в цьому випадку більше доводиться говорити про страх, який охоплює вчителя/вихователя: «Чи можу я це зробити?». Ці страхи особливо актуалізуються в умовах інклюзивного навчання, адже інклюзія – це зміни, а зміни часто лякають, викликають тривогу, напругу. 

Підтримка педагогів з боку практичного психолога має передбачати:

• консультування щодо врахування індивідуальних особливостей дітей з особливими освітніми потребами в освітньому процесі;надання необхідної інформації про дитину, участь (у межах компетенції) у складанні розгорнутої психолого-педагогічної характеристики дитини та її індивідуальної програми розвитку;
• участь в підготовці документів для розгляду на засіданнях психолого-педагогічного консиліуму, засіданні команди психолого-педагогічного супроводу;
• сприяння створенню позитивного мікроклімату в колективі, проведення заходів, спрямованих на профілактику стигматизації і дискримінації в дитячому середовищі, формування дружнього та неупередженого ставлення  до дитини.

У рамках реалізації зазначених завдань практичним психологом можуть використовуватися різні форми роботи: тренінги («Індивідуалізація і диференціація навчання як врахування індивідуальних особливостей дитини», «Створення системи ефективної протидії булінгу в інклюзивному освітньому середовищі»), семінари-практикуми з розуміння інвалідності, спілкування з людьми, що мають інвалідність, міждисциплінарні консиліуми. Ця робота сприятиме формуванню психологічної готовності педагогів до роботи зі здобувачами освіти, які мають особливі освітні потреби, формуванню у педагогів інклюзивної культури. 

Психологічна підтримка батьків.

Дитина не може бути адаптована та соціалізована «сама по собі», окремо від сім’ї, а тому велике значення має саме психологічна підтримка батьків цієї категорії дітей. Саме від батьків та їх внеску в процес виховання та навчання залежить повноцінний розвиток дитини з особливими освітніми потребами.

Ця підтримка є важливою і з огляду на те, що дитина з порушеннями у розвитку впливає на життя сім’ї. Відомо, що сім’я, яка виховує дитину з особливими освітніми потребами, протягом життя переживає серію критичних станів, обумовлених суб’єктивними та об’єктивним факторами.

 Е.Шухардт, розглядаючи переживання батьків як процес адаптації до нової життєвої ситуації, пропонує періодизацію кризових станів емоційної сфери батьків :

Під сімейними ресурсами розуміють здібності та можливості сім’ї протистояти стресовим впливам. Виділяють три види сімейних ресурсів:

• персональні (особистісні) ресурси членів сім’ї. Вони визначаються індивідуальними характеристиками членів сім’ї та їх досягненнями в житті (самоповага, самоефективність, оптимізм);
• внутрішньосімейні ресурси, які включають в себе сімейну згуртованість та сімейну інтеграцію. Сім’ї, які функціонують під час змін як єдине ціле, найбільш успішні в адаптації до труднощів;
• соціальна підтримка, яка забезпечує емоційну підтримку, повагу. Соціальна сфера слугує «буфером» перед негативними  впливами та сприяє оптимальній реабілітації сім’ї по закінченню стресу.

Психологічна підтримка батьків – це, передусім, система заходів, спрямованих на:

• вирішення конфліктних ситуацій, що виникають між учасниками освітнього процесу;
• зниження у батьків емоційного дискомфорту у зв’язку з особливостями розвитку їх дитини, посилення віри батьків у можливість і перспективи розвитку дитини, у те, що правильно організований корекційний вплив дозволить оптимізувати подальший інтелектуальний та особистісний розвиток дитини;
• формування в батьків адекватного ставлення до проблем дитини (допомога у побудові реальної перспективи розвитку дитини, визначенні можливих труднощів соціального розвитку, які виникають у певні вікові періоди); 
• підтримка адекватних міжособистісних стосунків та стилів сімейного виховання.

         Основними формами групової роботи з батьками можуть бути семінари, консультації, лекції, зборитощо з питань формування та розвитку почуття батьківської любові, гармонізації внутрішньосімейних відносин, формування позитивних стосунків між батьками та дітьми, інформування про особливості інклюзивної освіти, виховання дітей в родині, знайомства з прийомами реагування на особливості поведінки як їх дитини, так і її однолітків.

Одночасно взаємодія може організовуватись і в індивідуальній формі (індивідуальні бесіди та індивідуальне консультування).

Корекційно-розвиткова робота з дітьми з особливими освітніми потребами.

Необхідною складовою психологічного супроводу є корекційно-розвиткова робота з дитиною, що протягом усього періоду її навчання в закладі має бути систематичною, комплексною та індивідуалізованою. Загальна мета корекційно-розвиткової роботи – сприяння розвиткові дитини, створення умов для реалізації її внутрішнього потенціалу.

    Під час знайомства з комплексною оцінкою розвитку дитини, вивчення особливостей її розвитку практичний психолог виявляє фактори, які зумовлюють труднощі пізнавальної діяльності, спілкування та соціальної адаптації, а також ті ресурси, які можна використати у корекційно-розвитковій роботі. Ця робота організовується з урахуванням особливостей порушення розвитку та потенційних можливостей і потреб дитини.  Більшість дітей з особливими освітніми потребами долучається до роботи в корекційній групі (3-4 дитини). Корекційно-розвиткові заняття можуть проводитися з дитиною з особливими потребами і індивідуально. У цьому випадку вони являють собою сукупність технік та вправ, спрямованих на корекцію поведінки та розвиток особистості дитини.

При проведенні занять, незалежно від форми їх проведення (групові чи індивідуальні), слід дотримуватися основних корекційних завдань:

• по-перше, потребують розвитку всі види сприймання, особливо зорове та слухове, на базі яких розвиваються вищі психічні функції;
• по-друге, з розвитком сприймання збагачуються різноманітні знання про навколишній світ і розуміння зв’язків між предметами та явищами, а отже, розвивається мислення й мовлення дітей;
• по-третє, під час корекції розвитку та навчання дитини необхідно дбати про зміцнення її працездатності, уміння зосереджувавати увагу й цілеспрямовано працювати: ставити перед собою мету, усвідомлювати способи її досягнення, адекватно оцінювати результати;
• по-четверте, потрібно розвивати навчальну мотивацію, бажання вчитися, віру дитини у власні можливості, що можливе завдяки усвідомленню й оцінці реальних досягнень.

Слід зауважити, що проведення корекційно-розвиткових занять практичним психологом здійснюється відповідно до чинного законодавства. Неприпустимим є навантаження практичного психолога тими видами робіт, які не входять в його функціонал, зокрема, це стосується підміни корекційних занять учителя-дефектолога корекційними заняттями, що проводяться практичним психологом, оскільки вони є різними за структурою та змістом.

Здійснення корекційно-розвиткової роботи практичним психологом передбачає:

• розвиток та корекцію пізнавальних процесів, формування їх довільності;
• корекцію емоційних порушень та патологічних рис характеру;
• запобігання психічним перевантаженням;
• розвиток емоційної стабільності;
• корекцію міжособистісних взаємин в учнівському/дитячому колективі;
• корекцію взаємин «учитель-учень»;
• розвиток комунікативних якостей, позитивної соціальної комунікації;
• стимуляція особистісного зростання.

Успішність корекційно-розвиткової роботи залежить від певних умов, зокрема :

• забезпечення тісної взаємодії практичного психологами з учителями-предметниками/вихователями, іншими фахівцями щодо оптимізації психічного розвитку дитини з особливими освітніми потребами;
• установлення особистостого контакту практичного психолога з дитиною з особливими освітніми потребами;
• підтримки психічної активності дитини під час заняття;
• урахування динаміки стомлюваності дитини з особливими освітніми потребами;
• поєднання різних методів психокорекції на одному занятті;

Означені напрямки роботи реалізуються практичним психологом через певні етапи, кожен з яких має свої завдання та зміст .