Пвслявоєнна наука та культура

Післявоєнна наука та культура. Підготував учень 11-А класу Роман Колод

Українська культура повоєнного часу. Українська культура повоєнного часу — це період, що охоплює близько 15 років, із середини 1940-х до кінця 1950-х років. Його можна поділити на два історичних відрізки, що істотно різняться. Перший характеризується напруженням сил народу у відбудові зруйнованого окупантами народного господарства і впровадженням політики морально-політичних репресій, другий — лібералізацією суспільного життя після смерті Йосип Віссаріонович Сталіна в березні 1953 pоку, коли було зроблено спробу змінити модель радянської системи. На цей період припало остаточне формування модерної, як на українську радянську республіку — території, відбувся приєднання Західної України, приєднано Угнів, сформувалися полуденно-західні терени (Бесарабія), відійшла Молдавська АРСР, передача Кримської області.

Цей післявоєнний період ділиться на 2 відрізки1 період: Характеризується напруженням сил народу у відбудові зруйнованого окупантами народного господарства та вродженням політики морально-політичних репресій;2 період: Лібералізацією суспільно життя після смерті Йосипа Віссаріоновича Сталіна в березні 1953 року коли було зроблено спробу змінити модель радянської системи.

Як формувалася українська радянська республіка?Українська Народна Республіка стає самостійною Радянською Республікою. Але по суті відносини радянських республік залишаються колишніми. У березні 1918 року усі радянські республіки об'єдналися в Українську Радянську Республіку зі столицею у Харкові та революційним урядом — Народним Секретаріатом.

Окупація в УкраїніТривала окупація деформувала духовне життя в Україні, послабила гуманістичні ідеали та загальнолюдські цінності, посилила жорстокість і безправ'я, не лише завдала небаченої шкоди матеріальній базі культури, а й забрала життя тисяч учених, викладачів, учителів, культурно-освітніх працівників, діячів літератури і мистецтва. Загальні демографічні втрати становили в Україні близько 8 млн загиблих, з яких 5,5 мільйонів цивільного населення і 2,5 мільйонів воїнів. З України було вивезено понад 330 тисяч музейних експонатів, знищено понад 50 млн книг, повністю зруйновано матеріальну базу інститутів Академії наук, 20 тисяч шкіл.

Окупація забрала життя: Олександр Петрович Довженко. Юрій Іванович ЯновськийІван Юхимович Сенченко. Максим Тадейович Рильський. ВченіОлександр Володимирович Палладін. Олександр Олександрович Богомолець. Викладачі

1). 8 мільйонів загиблих;2). 5,5 мільйонів цивільного населення;3). 2,5 мільйонів воїнів;4). Понад 330 тисячі було вивезено музейних експонатів;5). Знищено понад 50 мільйон книг;6). Повністю зруйновано матеріальну базу інститутів Академії наук, 20 тисяч шкіл.

2 відрізок періоду 1940-1950 років. Другий відрізок увійшов в історію як час хрущовської «відлиги». І найбільш визначальним кроком у подальшій лібералізації суспільства став XX з'їзд КПРС (1956 рік) на якому Микита Сергійович Хрущов виступив з критикою культу особи Йосипа Віссаріоновича Сталіна. Микита Сергійович Хрущов. Виступив з критикою на особу. Йосипа Віссаріоновича Сталіна

Освіта. Першочерговою справою в повоєнний період стала робота закладів освіти, науки і культури як невід'ємної складової нормалізації життя. Ще під час воєнних дій слідом за визвольною ходою військових частин розпочалася відбудова шкіл, вищих навчальних закладів, театрів, видавництв, культосвітніх закладів та виробничих структур. Виняткова увага приділялася закладам народної освіти. В Україні поширився рух за відбудову зруйнованих шкіл, спорудження нових методом народної відбудови. Якщо на кінець 1943/44 навчального року працювало лише 12802 початкові, семирічні та середні школи, де навчалось 1770 тисяч учнів, то з визволенням усієї України на початок 1945/46 навчального року працювало вже 30512 шкіл, де навчалось 1851 тисяч дітей. Свідченням державної турботи про підвищення загальноосвітнього рівня населення є перехід у 1953 році до обов'язкової семирічної освіти та скасування в 1956 р. плати за навчання. Було відкрито вечірні школи робітничої та сільської молоді, яка не змогла здобути освіти в денній школі. Так, у 1948 році в республіці без відриву від виробництва навчалося 185 тисяч молодих працівників. У 1950–1951 роках було 4896 шкіл робітничої та сільської молоді, де навчалось 343,3 тисяч учнів.

Першочергового стали працювати заклади освіти та культури

Під час воєнних дій слідом за визвольною ходою військових частин розпочалася відбудова:шкілвищі навчальні заклади театри видавництвкультосвітніх закладіввиробничих структур

Особливого значення набувала проблема педагогічних кадрів. У 1945 по 1946 роки навчальному році у школах працювало лише 182 тисяч вчителів при потребі 245 тисяч, причому понад 40% з них взагалі не мали педагогічної освіти. Основною базою підготовки вчителів у повоєнні роки були учительські інститути, а після 1950 року — педагогічні, які готували вчителів для 5—10-х класів, і педагогічні училища — для початкових. Було створено також спеціальні педагогічні класи при 177 середніх школах республіки, які за перші 5 повоєнних років підготували 2,6 тисяч учителів. У результаті вжитих заходів кількість учителів у республіці з року в рік збільшувалася. Вже на початок 1950 році у загальноосвітніх школах працювало 291,3 тисяч вчителів, а в 1960 році — близько 408 тисяч У 50-х роках педагогічні кадри готувались в 7 університетах, 36 педагогічних інститутах, 43 педучилищах. З 1956 року вони почали готувати вчителів широкого профілю, які могли викладати не лише основні, а й споріднені дисципліни. Багато уваги приділялося підвищенню професійної кваліфікації, це завдання реалізували республіканський Інститут підвищення кваліфікації керівних працівників народної освіти та обласні інститути удосконалення вчителів. На кінець 1943-1944 навчального року було здійснено реевакуацію вузів. На час визволення України від ворога, тобто у жовтні 1944 року, двері відчинили 113 вузів і 455 технікумів, у яких на стаціонарі навчались 101 тисяч студентів і 96 тисяч учнів. Крім відбудованих вузів, які працювали до війни, було створено 16 нових вищих навчальних закладів

У жовтні 1944 року двері відчинили113 вузів455 технікумів, у яких стаціонарі навчались 101 тисяч студентів та 96 тисяч учнів. Крім відбудованих вузів, які працювали до війни, було створено 16 нових вищих навчальних закладів

У повоєнний час формувалась освітня система в Західній Україні. До початку 50-х років років у Західну Україну було направлено понад 35 тис. учителів із Східної України. Галичина, Волинь і Буковина мали найвищий відсоток українських шкіл — понад 93%. У 1946–1947 pоках тут було створено 22 вузи, серед них Ужгородський університет, медінститути Чернівецький, Івано-Франківський та інші. У 24 вузах Західної України в 1950 році навчалося понад 30 тисяч студентів. У період 1950–1959 pоках кількість студентів в Україні збільшилася з 201,9 до 643,8 тисяч. Було здійснено укрупнення вузів, у результаті зі 160 їх стало 140, що сприяло консолідації науково-педагогічних сил, зміцненню вузівських кафедр, ефективному використанню коштів. У 1958-1959 навчальному році працювало 50 вечірніх та 194 заочних відділення при стаціонарних вузах, один вечірній та один заочний вузи. У них без відриву від виробництва навчалося 168,5 тисяч студентів. Це майже у чотири рази більше, ніж у 1950-1951 навчальному році

Наука. У повоєнні роки розширилась мережа науково-дослідних установ, збільшилась чисельність наукових кадрів. У березні 1944 року повернулася з евакуації Академія наук України. Вже у вересні 1944 року у її складі було 24 науково-дослідних інститути, в яких працювало 50 академіків і 63 члени-кореспонденти. А в середині 50-х років у складі АН України були 81 академік та 100 членів-кореспондентів. У повоєнні роки було внесено зміни в організацію наукових досліджень. Якщо в 1945 році налічувалося 267 науково-дослідних установ, то в 1950 р.оці— 462, було створено понад 30 нових інститутів — радіофізики та електроніки, фізико-технічний низьких температур у Харкові, машинознавства та автоматики, суспільних наук, геології, корисних копалин у Львові, металофізики, металокераміки і сплавів у Києві та ін. Зміцнювалася матеріально-технічна база. Попри всі морально-психологічні труднощі, некваліфіковане втручання партійних і державних чиновників, репресії українські вчені збагатили науку фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями. Зокрема, багато було зроблено для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії. Українські вчені брали активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 pоку, польоту в космос першої у світі людини — Юрія Олексійовича Гагаріна. Генеральним конструктором космічних кораблів у 1956 році став український вчений Сергій Павлович Корольов. Широке визнання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік Архип Михайлович Люлька. Одним з творців танка Т-34 був генерал-лейтенант Микола Леонідович Духов. З 1949 року в Інституті фізики під керівництвом Михайла Павловича Пасічника розгорнулися дослідження в галузі фізики атомного ядра. В Інституті електрозварювання успішно досліджувався і впроваджувався у виробництво новий метод електрошлакового зварювання кожухів доменних печей, цільнозварних мостів, суден тощо.

Певних результатів було досягнуто літературознавцями, мовознавцями, етнографами, мистецтвознавцями, економістами, філософами, правознавцями. Робота останніх зосереджувалась у створеному в 1946 році Інституті філософії та секторі держави і права. Літературознавці досліджували творчість українських класиків та письменників сучасної України. Науковці зібрали рукописи Тараса Григоровича Шевченка, Марка Вовчка, Михайла Михайловича Коцюбинського та багатьох інших видатних письменників, продовжено видання шеститомника Тараса Григоровича Шевченка. У 1949 році розпочато видання 20-томного зібрання творів Івана Яковича Франка, на початку 50-х років видано повне зібрання творів Івана Петровича Котляревського у двох томах, підготовлено 5-томне зібрання творів Лесі Українки. В Інституті мовознавства імені Олександра Опанасовича Потебні здійснювалися дослідження фонетичної системи, граматичної будови і лексичного складу сучасної української літературної мови, збиралися матеріали для атласу української мови. Мистецтвознавці досліджували теорію та історію образотворчого мистецтва України, музики, театру, кіно. Особливо пильну увагу партійне керівництво приділяло вивченню вітчизняної історії, зокрема 29 серпня 1947 року ЦК КП(б)У прийняв постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». У ній було піддано критиці практично весь науковий доробок інституту, зокрема «Короткий курс історії України» за редакцією Сергя Миколайовича Білоусова, однотомний «Нарис історії України» за редакцією Костянтина Григоровича Гуслистого, перший том чотиритомної «Історії України» за редакцією Миколи Неоновича Петровського. Історики звинувачувались у націоналістичних збоченнях, відродженні «реакційних вигадок» Володимира Антоновича Боніфатійовича Михайла Сергійовича Грушевського.

Певних результатів було досягнуто:літературознавцями мовознавцямиетнографамимистецтвознавцямиекономістамифілософамиправознавцями

Літературознавці досліджували творчість українських класиків та письменників сучасної України. Науковці зібрали рукописи: Тараса Григоровича Шевченка. Марка Вовчка. Михайла Михайловича Коцюбинського

Мистецтвознавці досліджували:теоріюісторію образотворчого мистецтва Українимузикутеатркіно

Література. Постійного контролю зазнавали діячі літератури і мистецтва. З ініціативи партії в Україні було проведено кампанії, спрямовані проти творчої інтелігенції. Лише протягом 1946–1948 роках ЦК КП(б)У прийняв низку постанов: «Про спотворення та помилки у висвітленні історії літератури в книзі „Нариси історії української літератури“», «Про журнал сатири і гумору „Перець“», «Про журнал „Вітчизна“», «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи до його поліпшення», «Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР», «Про перевірку виконання Спілкою письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали „Звезда“ і „Ленинград“», "Про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на Україні у зв'язку з постановою ЦК ВКП(б) «Про оперу „Большая дружба“ Вано Мураделі» та іншіУ названих документах спотворювалося культурне життя в Україні, зокрема література, мистецтво, стан історичної науки, близько сотні українських діячів науки, культури і мистецтва було звинувачено в українському буржуазному націоналізмі. Особливу завзятість у цій боротьбі проявляв Лазар Мойсейович Каганович, який у 1947 році був першим секретарем ЦК КП(б)У. Він постійно провокував союзне керівництво, органи державної безпеки на політичні репресії щодо національно-патріотичних сил в Україні. Великої втрати зазнала українська культура в результаті вилучення з бібліотек у 1954 році 111 назв книг, які вийшли у 1925—1953 pоках Під заборону потрапили книги багатьох політичних діячів і письменників (Миколи Олексійовича Скрипника, Панасенка Петровича Любченка, Сергія Олександровича Єфремова, Олександра Івановича Кандибу (Олесь), Василя Еллана-Блакитного, Миколу Костянтиновича Зерова, Лідії Костянтинівни Квітки, Івана Кіндратовича Микитенка, Давида Наумовича Гофштейна та інших).

Під заборону потрапили книги багатьох політичних діячів та письменників. Миколи Олексійовича Скрипника. Панасенка Петровича Любченка. Сергія Олександровича Єфремова. Олександра Івановича Кандиби (Олеся)Василя Еллана-Блакитника. Миколи Костянтиновича Зерова?Лідії Костянтини КвіткиІвана Кіндратовича Микитенка. Давида Наумовича Гофштейна

Обходячи політичні утиски, українські літератори доносили до читача високі ідеї гуманізму, почуття патріотизму, любові до своєї Батьківщини. Так, у ці роки прийшли до широкого загалу поеми Андрія Самійловича Малишка «Прометей», Олеся Терентійоввича Гончара «Прапороносці». Максим Тадейович Рильський створює «Ленінградські нариси», Микола Платонович Бажан — «В дні війни», Платон Микитович Воронько — «Весняний грім», Михайло Пасановича Стельмах — «Шляхи світання», Віктор Платонович Некрасов — «В окопах Сталінграда», Юрій Іванович Яновський — роман «Жива вода», Петро Йосипович Панч — роман «Гомоніла Україна», в яких змальовано події з української історії 1939—1948 pоках, та інші. Плідно працювали Олександр Петрович Довженко, Володимир Миколайович Сосюра, Андрій Самійлович Малишко, Леонід Соломонович Первомайський, Павло Григорович Тичина, Максим Тадейович Рильський, Олександр Іванович Копиленко, Михайло Панасович Стельмах. Боротьбі з пережитками присвятили свої твори сатирики і гумористи Павло Михайло Губенко (Вишня) та Степан Іванович Олійник

Театр. Після визволення України повертаються з евакуації і відновлюють роботу театри, створюються нові колективи, зокрема 18 у західних областях. На кінець 40-х років в Україні діяло 96 театрів. Стало помітним підвищення художнього рівня театрального мистецтва, особливо в постановці спектаклів «Милана» Георгій Іларіонович Майбороди в Київському академічному театрі опери та балету імені Тараса Григоровича Шевченка, «Дума про Британку» Юрія Івановича Яновського в Київському драматичному театрі імені Івана Яковича Франка, «Даруйте коханим тюльпани» Оскар Аронович Сандлера в Одеському музично-драматичному театрі. Значною подією в мистецькому житті республіки стало проведення в березні—травні 1958 року фестивалю «Перша українська театральна весна», участь в якому взяли майже всі театри, активно включившись у творче змагання за право показу глядачам найкращого доробку. Високу оцінку дістали спектаклі «Веселка» Миколи Яковича Зарудного Вінницького обласного музично-драматичного театру імені Миколи Карповича Садовського, «Мій друг» Михайла Петровича Погодіна Харківського академічного театру імені Тараса Григоровича Шевченка, опера «Лісова пісня» Віталія Дмитровича Кирейка Львівського театру опери та балету імені Івана Яковича Франка. Ці спектаклі одержали дипломи лауреатів фестивалю.

Кіно. Великі завдання на завершальному етапі війни постали перед працівниками українського кіномистецтва. У червні 1944 року повернулася з евакуації й одразу розгорнула свою діяльність Київська студія художніх фільмів. Відбудовчі роботи розпочалися на Одеській студії художніх фільмів. Творчим успіхом кінематографістів був вихід на екрани фільмів «Нескорені» за повістю «Батьки і діти» Бориса Леонтійовича Горбатова — про боротьбу шахтарів Донбасу проти окупантів-німців, «Зігмунд Колосовський», «В далекому плаванні» за мотивами «Морських оповідань» Костянтина Михайловича Станюковича, «Украдене щастя», «Доля Марини», «Командир корабля» та іншіРозгорнула роботу «Українська студія хронікальних фільмів», яка повернулася до Києва влітку 1944 року Кіностудіями України 1951 року було випущено лише 9 фільмів, а в 1956 року на Київській, Одеській та Ялтинській кіностудіях щорічно знімалося 4-7 фільмів. Позитивну оцінку глядачів дістали «Тривожна молодість» режисерів Олександра Олександрович Алова і Володимира Наумовича Наумова, «Весна на Зарічній вулиці» Фелікса Юхимовича Миронера та Марлена Мартиновича Хуцієва. Найкращою стрічкою в 1956 році став фільм Ігоря Андрійовича Савченка «Тарас Шевченко». Схвально було зустрінуто екранізацію творів літератури. Так, Амвросій Максиміліанович Бучма та Олексій Филимонович Швачко зняли фільм «Земля» за повістю Ольги Юліанівною Кобилянської, Марко Семенович Донськой — «Мати» за романом Олексія Максимовича Пєшкова (Горького), Віктора Іларіоновича Івченко — «Назар Стодоля» за п'єсою Тараса Григровича Шевченка та інші

Музика. У повоєнний час композитори звернулись до великої музичної форми, що характеризується розширенням тематики і жанрів, поглибленням образної сфери, підвищенням майстерності. На початку 60-х років Борис Маколайович Лятошинський закінчив Третю симфонію, поему «Гражина» за повістю Адам-Бернардовича Міцкевича. Тепло зустріли слухачі Другу симфонію і сюїту «Король Лір» Георгія Іларіоновича Майбороди, ораторію «Жовтень» Костянтина Федоровича Данькевича, сюїту «Пам'яті Лесі Українки» та «Партизанські картини» Андрія Яковича Штогаренка, «Прикарпатську симфонію» Станіслава Пилиповича Людкевича та інші В оперному мистецтві слід відзначити опери «Богдан Хмельницький» Костянтина Федоровича Данькевича (лібрето Олександра Євдокимовича Корнійчука і Ванди Львівни Василевської), «Милана» Георгія Іларіоновича Майбороди (лібрето Агати Федорівни Турчинської), «Украдене щастя» Юлія Сергійовича Мейтуса, «Довбуш» Станіслава Пилиповича Людкевича, оперу-інтерпретацію драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» Віталія Дмитровича Кирейка. Виходять на сцену балети «Маруся Богуславка» Анатолія Григоровича Свєчникова, «Ростислава» Германа Леонтійовича Жуковського, «Хустка Довбуша» Анатолій Йосипович Кос-Анатольського та іншіМузику до оперет пишуть Олегович Алексій Рябов, Всеволод Петровича Рождественський, Оскар Аронович Сандлер, Яків Самійлович Цегляр, Анатолій Йосипович Кос-Анатольський, Сергій Сергійович Жданов, Володимир Анатолійовича Лукашов.

Дякую за увагу!!!