реферат на тему : "Мистецька практика психоаналізу у дослідженнях З. Фройда.»

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника»

навчально-науковий Інститут мистецтв

кафедра виконавського мистецтва

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Мистецька практика психоаналізу у дослідженнях З. Фройда.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка групи

Викладач:

 

 

 

 

м. Івано – Франківськ

2019

 

Зміст

Вступ……………………………………………………3

1.Психоаналіз: джерела і специфіка розвитку.........5

2. Вплив психоаналізу З. Фройда на мистецькі течії ХХ ст……………………………………………………8

Висновки……………………………………………...10

Додатки………………………………………………..11

Список використаних джерел……………………...13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

«Тричі за всю історію людству доводилось кардинально міняти погляд на самого себе. Після Коперника і Дарвіна, грандіозний і принциповий переворот в умах зробив австрійський лікар-невропатолог», – стверджували творці фільму «Фройд: таємна пристрасть» (1962).

У 1896 році З.Фройд уперше використав термін „психоаналіз”, під цим терміном він розумів метод дослідження психічних процесів і новий метод лікування неврозів. З часом він ставав все популярнішим і з методу лікування неврозів він перетворився у загально-психологічне вчення про особистість та її розвиток.

Зигмунд Фройд(1856-1939) - відомий австрійський лікар-психіатр, невролог. Він започаткував впливовий для тодішнього часу психологічний та філософсько-антропологічний напрям психоаналізу. З.Фройд окреслював історичне значення напрямку, бо тоді психоаналіз завдав три удари по людському нарцисизму. Микола Коперник проголосив, що Земля є лише планетою, яка обертається довкола Сонця. Чарльз Дарвін завдав другого удару, піддаючи сумніву походження людини від Бога, адже вивчав еволюцію людини. З.Фройд запропонував принципово новий погляд на особистість. Він розкрив у структурі людської психіки шар несвідомого. Оцінюючи результати досліджень З.Фройда, Л.Бінсвангер зазначає, що за Фройдом сутність людини – це не „людина вічно безсмертна”, чи „людина божественна”, або ж „універсальна історична людина”, а “людина, як природа” (homo natura).

Багато відомих постатей, таких як: акторка Мерилін Монро, поетеса Хильда Дулітл, письменник Стефан Цвейг, та багато інших , так чи інакше звертались до методу психоаналізу Фройда.

 Зигмунд Фройд - один з найбільш неординарних і скандальних вчених ХХ ст. Його праці: «Тлумачення сновидінь»(1900), «Психопатологія повсякденного життя» (1901) , «Психологія мас та аналіз людського «Я» (1921) та інші і досі підлягають критиці.

У Фройда основним інструментом в психоаналізі слугувала не сама людина, а кабінет, який був облаштований різноманітними килимами, кріслами і меблями. Він вкладав своїх пацієнтів на турецький диван( який зберігся і досі), просив їх закрити очі, а сам сідав поряд і протягом години вислуховував, часто задаючи різноманітні питання. На ранніх етапах своєї роботи Фройд часто запитував про сновидіння, адже він був переконаний у тому, що сни відображають те, чого що людина прагне, бажає, але не має змоги отримати поза сновидіннями. Його пацієнти вважали метод психоаналізу – «лікуванням бесідою».

Згодом Зигмунд Фройд прийшов до висновку, що головним методом психоаналітичного лікування є не сни, а трансфер – перенесення пацієнтом назовні тих почуттів, які він відчував по відношенню до своїх батьків у дитинстві. Фройд наголошував, що все у нас іде від дитинства і відбивається у дорослому житті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Психоаналіз: джерела і специфіка розвитку

 

На думку З.Фройда, життя людини в кінцевому підсумку поглинеться несвідомим.  Насправді, ми мало обізнані із структурою та функціонуванням нашої психіки. З того, що ми називаємо своєю психікою (духовним життям) достеменно нам відомі лише дві речі: фізичний орган - головний і спинний мозок (нервова система). Але цим не вичерпується людська психіка, на думку З.Фройда ця структура містить у собі три складових: id, ego, super ego. З.Фройд виводить увесь комплекс особистісно-етичних форм поведінки.

Іd, за Фройдом, є найдавнішою частиною психіки людини. ЇЇ сутність - усе спадкове, вроджене, передусім це фізіологічні потяги, які знаходять вияв у поведінці тіла. Сфера id вміщує два фундаментальні потяги: конструктивний, життєствердний, який визначається як libido, еротичний (Ерос) та деструктивний – потяг до смерті (Танатос).

Під впливом довколишнього середовища певна частина id набула специфічного розвитку. Якийсь шар нервової тканини, що його первісним завданням було сприймання зовнішніх подразників, перетворився на посередника між id та довколишнім світом – це і є еgo. Воно здійснює вибір між тою чи іншою реакцією на подразнення. Його функції: самозахист, навчання, цілеспрямована зміна довколишнього світу на на краще, в свою користь насамперед.

Розвиваючись упродовж усього свого дитинства під впливом батьків, людина витворює в ego - super ego (норми, правила культури, совість), функціями якого є: спостерігати за діями й намірами ego, оцінювати їх, здійснювати цензорську роль.

На думку З.Фройда у людському житті особливу роль відіграють переживання ранніх дитячих років, оскільки еротичний момент уже наявний у ранніх дитячих діях, водночас у дитинстві формується так званий (в термінології З.Фройда) Едіпів комплекс, який у дорослому житті може стати джерелом не лише легких неврозів, але спричиняти дуже серйозні психічні розлади. Загалом саме у Едіповому комплексі З.Фройд убачає найголовніше джерело почуття провини, яке так часто мучить невротиків.

Людина стає невротиком тому, що не може витримати усього тягара обмежень, які накладає на неї суспільство. Головне джерело неврозів і, як супроводжуючий їх мотив невдоволення людини культурою, З.Фройд бачив у подавленні природних людських інстинктів.

З.Фройд констатує той безперечний факт, що людина перестає бути людиною поза культурою. Водночас, перебування людини в культурі оплачується ціною її психічного здоров’я, оскільки культурних цілей людина досягає, головним чином, шляхом обмеження її власного еротичного життя та природної агресивності – первісних психофізіологічних потягів. Таке суспільне існування людини не завжди є безболісним для неї, оскільки надмірне обмеження „природного” заради „культурного” призводить до зворотного результату. Неврози – плата культурою природи людини. В цьому розумінні культура відіграє негативну для людини функцію, ослабляє її як природну істоту.

З іншого боку, культура має також позитивне значення для особистості, оскільки надає йому можливість значною мірою нейтралізувати її негативну, ослаблюючу для нього, соціальну функцію, якщо він активно залучається до культуротворчої діяльності. За цієї умови культурна діяльність людини є сублімацією, тобто своєрідним способом перенесення лібідальної енергії в культурну діяльність людини. Основоположник психоаналізу переконливо обгрунтовує таку діяльність людини на прикладі таких видатних митців культури як Леонардо да Вінчі, Ф.Достоєвський, В.Гете.

Водночас, енергія несвідомого не може стовідсотково бути творчо вивільненою. Всі живі організми, наділені не лише прагненням до ускладнення в процесі еволюції, але й прагненням до саморуйнування, повернення до неорганічного стану. Аналогічно, це стосується й психічного життя людини, яке прагне до „нульового рівня” збудження. Насолода приносить розрядку збудження, зменшення психічної напруги, - в цьому, якщо завгодно, проявляється дія „принципа нірвани”, прагнення психіки повернутися до неорганічного стану.

Деструктивний потяг передусім спрямовується всередину, проти самої психіки, а вже потім він спрямовується на зовнішній світ і перетворюється в агресивність. Якщо ж нагромаджена в несвідомому агресивна енергія “заблоковується” і подавляється зовнішніми, переважно морально-етичними, факторами, вона нагромаджується довкола super-ego, що призводить до хворобливого почуття провини, безпричинного страху, неврозів, манії переслідування, інколи навіть до самогубства. Агресивність (як і сексуальність) належить до людської природи, і жодними суспільними реформами неможливо подолати насилля. Відбувається вічна боротьба між інстинктом життя, Еросом, який об’єднує людей, та інстинктом смерті й руйнування, Танатосом.

На думку З.Фройда, вижити людині у такій складній ситуації може допомогти практичний психоаналіз, робота лікарів-психоаналітиків. Безрезультатні витіснення мають лише негативні наслідки. Потрібно знайти максимально безпечні шляхи реалізації несвідомих бажань людини. З.Фройд наголошує, що за законами природи неможливо перевести всю сексуальну енергію на інші цілі, певна частина витіснених еротичних прагнень має право на пряме задоволення і повинна знайти його в житті.

Ми не повинні культивувати в собі ні тілесно-фізіологічної, ні духовно-культурної гордині, а природно поєднувати їх у взаємозбагаченні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Вплив психоаналізу З. Фройда на мистецькі течії ХХ ст

 

Перша половина двадцятого століття прославлена ​​бурхливою течією подій не тільки в політичному житті, а й у культурній. Одна за одною з'являються, зникають, зливаються, випливають одне з одного художні течії і групи. Багато з них пройшли непомітно повз пам'яті історії. Деякі залишили лише невеликий відбиток, а деякі стали прапором епохи. Таким був сюрреалізм, який зумів прожити цілих півстоліття.

 Фройд, прихильник класичного мистецтва, часто наголошував на меншовартості сучасної культури. Тоді він навіть не міг припустити, який колосальний вплив його вчення матиме на нове мистецтво майбутнього. Найбільшого «вжитку» психоаналіз набув у художників-сюрреалістів та письменників-модерністів, головною проблематикою творчості яких була людина.

Першими, хто спробував використати психоаналіз на практиці, були сюрреалісти. Саме вони зосередили свою увагу на «підсвідомому». Так, наприклад, у «Першому маніфесті сюрреалістів» (1924) його творці відкинули раціональне і моральне мислення на користь сновидінь та неконтрольованої свідомості. Поштовхом до цього послужили праці Фройда про сновидіння, які, за словами австрійського психоаналітика, були «королівською дорогою до підсвідомого». «Другий маніфест сюрреалістів» (1929) проголосив сновидіння головним об’єктом мистецької творчості. Представники цього напряму розробили не лише теоретичні догмати, але й почали застосовувати практичні та інноваційні методи творення картин, наприклад, метод автоматичного письма, декалькоманію, фроттаж, дріппінг, малювання зарядженою фарбою зброєю тощо. На думку сюрреалістів, лише таким способом митець міг звільнити свою свідомість, позбутися контролю над розумом, створюючи сприятливу атмосферу для вивільнення підсвідомих ідей, картин, образів тощо.

Як відомо, найяскравіший представник сюрреалістичної течії, Сальвадор Далі був пристрасним прихильником Фройда, з яким завдяки протекції Стефана Цвайга вони зустрілися в липні 1938 р. Після особистого знайомства «батько психоаналізу», попри своє вкрай негативне ставлення до модерного живопису, все ж дуже тепло і позитивно відгукнувся про творчість С. Далі.

Не меншою популярністю вчення Фройда користувалось у літературі. Його вчення мало величезний вплив на творчість письменників-модерністів, зокрема, С. Цвейга, Т. Манна, Г. Гессе, Д. Джойса, В. Гомбровича і багатьох інших. Австрійський психоаналітик порівнював письменника з пацієнтом, який перетворював свої страждання у художній твір.

Найчастішими пацієнтами Фройда були євреї, які страждали неврозами в першій половині минулого століття. Інколи вони були легкими, але часті серйозними, які пізніше в психологічній практиці назвали терміном «психоз». Також велика кількість пацієнтів належала до інтелігенції, часто це були відомі люди – музиканти, актори, письменники, поети, люди творчі. Вони прагнули лікуватись словом свого наставника, лікаря, Фройда.

 У кабінеті Фройда завжди були дорогі картини, приємна атмосфера, комфортні меблі. Кожен пацієнт тут відчував себе ніби у казці, чи у фільмі  де він грає головну роль. Фройд в свою чергу вислуховував кожного, потім читав різні казки, романи, вірші, заспокоював. Успішним лікуванням Зигмунд вважав те, яке дозволяє зрозуміти причину страждань і невдач, панування над ними, щоб втілити свої бажання і мрії.

  Фройд приймав по вісім пацієнтів в день, його сеанси тривали 50 хвилин. Зазвичай невролог не робив ніяких записів , лише слухав, пояснював, згадував свої життєві ситуації, смаки. Лікар завжди дотримувався свого правила і ніколи, нікому не розголошував конфіденційну інформацію пацієнтів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Отже, Зигмунд Фрейд у своїй роботі « Незадоволення культурою», наголошував, що його метод психоаналізу не робить людину щасливою, а лише допомагає відчувати себе менш нещасною. Також він говорив про те, що коли психоаналіз успішний, то пацієнт в кінцевому результаті повинен звільнитись від комплексів, неврологічних симптомів та жити щасливішим життям.

На мою думку будь який метод, у будь якій сфері діяльності має право на розвток і трансформацію. Навіть сам Фройд спонував до розвитку методу психоаналізу свої учнів. Психоаналіз дав можливість говорити про певні проблеми , які , якщо не звертати на них увагу і не лікувати можуть призвести до сильного ускладнення. Крім того, в методі психоаналізу підкреслювалась складність, неоднозначність людської психіки. Загалом Фройд зміг научною мовою сказати про те, наскільки людина складніше створена ніж ми звикли думати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

 

      Зігмунд Фрейд у старості

Зігмунд Фрейд

 

 

 

                        Сальвадор Далі

 

                          Автограф Зігмунда Фрейда

 

 Будинок у якому народився Зігмунд Фройд. Моравія. Чехія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Вплив вчення Зіґмунда Фройда на розвиток мистецьких течій початку ХХ ст. URL: http://philosophy.ucu.edu.ua/vplyv-vchennya-zigmunda-frojda-na-rozvytok-mystetskyh-techij-pochatku-hh-st/ (3.04.2019)
2. Зигмунд Фрейд. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B8%D0%B3%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B4_%D0%A4%D1%80%D0%B5%D0%B9%D0%B4 ( 3.06.2019)
3. Левчук, Л. Т.  Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика. Навчальний посібник для студ. гуманітарних спец. Вузів.  Лариса Левчук. Київ. Либідь,  2002. 255 с.
4. Психоаналіз. Фройдизм і неофройдизм. URL: https://web.posibnyky.vntu.edu.ua/icgn/8prishak_osnovy_psiholog_pedagogiki/r212.htm (3.06.2019)
5. Сюрреалізм – мистецтво як сон. URL: https://artchive.ru/encyclopedia/40~Sjurrealizm_iskusstvo_kak_son (3.06.2019)