Реферат на тему «Правила вирішення конфлікту»

Вишневська Ілона Василівна 15 листопада 18 Відгуки відсутні

Про матеріал

Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення.
Перегляд файлу













Реферат на тему «Правила вирішення конфлікту»










Підготувала

Вишневська Ілона Василівна
















Зміст

Вступ………………………………………………………………………………..3

  1. Загальна характеристика конфліктів……………………….……………...4

  2. Причини конфліктів……………………………………………..………….5

  3. Алгоритм розв’язання конфлікту……………………...………..…………7

  4. Структурні методи вирішення конфлікту………………………………...9

  5. Правила розв’язання конфліктів………………………………………….10

  6. Профілактика та прогнозування конфліктів……………………..………12

  7. Поради психолога “Як потрібно спілкуватися, щоб не виникало конфліктів»………………………………………………………………...14

Висновки…………………………………………………………….……………16

Список використаних джерел……………………………………….………..…17











































Вступ

Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях. Спілкування з іншими людьми - невід'ємна частина, необхідна умова повноцінного життя кожної людини. Найкраще в нашому житті пов'язане із спілкуванням. А саме неприємне? Також із спілкуванням, з взаємостосунками удома і на роботі. Роздумуючи про те, що заважає нормальному спілкуванню, взаимодії, ми частіше всього згадуємо про конфлікти і про те, що з ними пов'язано: відсутність взаєморозуміння, загрози, ворожнеча, образи, спроби (деколи безнадійні) довести свою правоту . Ми звикли відноситися до конфліктів як до явища тільки негативного. Нам хочеться їх уникнути. Але чи можна прожити без конфліктів? Щоб відповісти на це питання, треба, перш за все визначити, що таке конфлікт, прийти до згоди щодо значення цього слова. Існують різні визначення конфлікту, і всі вони підкреслюють наявність суперечності, яка приймає форму розбіжностей, якщо йдеться про взаємодію людей. Конфлікти можуть бути прихованими або явними, але в основі їх завжди лежить відсутність згоди між двома або більше сторонами - особами або групами. Відсутність згоди обумовлена наявністю різних думок, поглядів, ідей, точок зору і т.д. Проте, воно, не завжди виражається у формі явного зіткнення, конфлікту. Це відбувається тільки коли існуючі суперечності, розбіжності порушують нормальну взаємодію людей, перешкоджають досягненню поставленої мети. [1] Люди, щоб подолати розбіжності вступають, у відкриту конфліктну взаємодію, в процесі якої вони одержують можливість висловлювати різні думки, виявляти більше альтернатив при ухваленні рішення – саме в цьому і полягає важливе позитивне значення конфлікту. [1]

Серед теорій конфлікту широко відомі такі [2]:

теорія конфліктної моделі суспільства (Ральф Дарендорф)

теорія позитивно-функціонального конфлікту ( Льюис Козер)

загальна теорія конфлікту (Кеннет Еварт Боулдинг)





1. Загальна характеристика конфліктів

Слово "конфлікт" у перекладі з латинської мови означає "зіткнення". В основі будь-якого конфлікту лежить протиріччя, що призводить або до конструктивних наслідків (наприклад, до посилення групової динаміки розвитку колективу), або до деструктивних (наприклад, до розвалу колективу).

Поняття "конфлікт" характеризується винятковою широтою змісту і вживається у різноманітних значеннях. У спеціальній літературі молена зустріти велику кількість визначень, що розкривають різні сторони цього питання. Тому вважається за доцільне насамперед уточнити деякі категорії та поняття. Почнемо з визначень поняття "конфлікт".

Найзагальніпіе визначення конфлікту міститься в тлумачному словнику російської мови С.Ожегова, який визначає його як зіткнення, серйозну незгоду, суперечку. При цьому дане визначення молена доповнити положенням, що воно пов'язане з гострими емоційними переживаннями, обумовлене протилежністю чи розбіжністю інтересів, поглядів та ціннісних орієнтацій учасників конфлікту.

У психології під конфліктом розуміють "зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії". У зв'язку з цим молена дати визначення конфлікту як однієї з форм людської взаємодії, в основі якої лелеать різного роду реальні чи ілюзорні, об'єктивні чи суб'єктивні, різною мірою усвідомлені протиріччя міле людьми зі спробами їх вирішення на тлі прояву емоцій.

Таким чином, молена зробити висновок, що на повсякденному рівні під конфліктом розуміється сварка, суперечка, а на семантичному рівні він трактується як розбіленість, зіткнення.

Конфлікти мають багато характеристик, особливостей, що дозволяє, у свою чергу, виділяти різні їх види.

Трудовий конфлікт - це є конфлікт у сфері трудових відносин із приводу засобів працезабезпечення, рівня заробітної плати, використання професійного й інтелектуального потенціалу, різних елементів та чинників трудового процесу (організації, змісту, умов праці й т.ін.), рівня цін на різні блага, реального доступу до цих благ й інших ресурсів, викликаний протилежністю інтересів.

Нині існує багато невиріпіених питань, що стосуються місця і ролі конфліктів у суспільному житті. "Наскільки поширені конфлікти у суспільстві, як давно вони виникли і чи існуватимуть у майбутньому?", як ці питання є предметом численних дискусій вчених.

Марксистська концепція конфлікту виходить з вчення про суспільне протиріччя як головну рушійну силу соціальних змін, що в умовах класово-антагоністичних формацій у соціально-економічній та політичній сферах реалізуються у формах класової боротьби. Класи ж у марксистському вченні -це є насамперед економічна реальність, оскільки класоутворюючою ознакою виступають відносини власності. Отже, основу соціальних конфліктів, згідно з марксизмом, складає боротьба за власність.

Причиною конфлікту, є прагнення до домінування. Зазвичай цьому положенню дається таке тлумачення: людські досягнення соціального домінування за певних передумов можуть призвести до конфлікту. Безпосередніми причинами виникнення конфліктів можуть бути дефіцит ресурсів, ідеологічні відмінності та т.ін. Проте схильність до домінування, соціальні домагання людей не слід трактувати як їхні природні, вічні інстинкти. Вони формуються на основі зіставлення становища одних людей зі становищем інших.

Отже, соціальний конфлікт це є завжди наслідок соціальної нерівності. Нерівність соціальних позицій означає неоднаковий доступ до ресурсів розвитку індивідів, соціальних груп чи співтовариства людей. Тому у вченні про конфлікти Р.Дарендорфа і його послідовників значне місце відводиться проблемам власності, володіння та розподілу ресурсів. Проте центральним запитанням конфлікту, як і раніше, залишається таке: хто і яким чином розпоряджається ресурсами? Відповідь на це запитання знову відсилає нас до проблеми влади, яка, за Р.Дарендорфом, являє собою сукупність соціальних позицій, що дозволяють одній групі розпоряджатися результатами діяльності інших груп людей.

Таким чином, молена зробити висновок, що конфлікт - це є повсюдне явище. Він є невід'ємною складовою життя сучасного суспільства. Колене суспільство, колена соціальна група та соціальна спільнота тією чи іншою мірою піддаються конфліктам... Але суспільства, за словами Р.Дарендорфа, розрізнюються не за наявністю чи відсутністю конфліктів, а за неоднаковим ставленням до них з боку влади. У демократичному суспільстві конфлікти таколе є, але методи їхнього регулювання носять цивілізований характер, що дозволяє не загострювати їх до стану вибухонебезпечності для суспільства. Специфіка відносин до конфліктів та їх наслідки відобралеені Р. Дарендорфом так: "Той, хто вміє справлятися з конфліктами пі ляхом їхнього визнання й регулювання, бере під свій контроль ритм історії. Той, хто пропускає таку нагоду, одержує цей ритм собі в супротивники".


2. Причини конфліктів

Причини конфліктів можна поділити на об'єктивні та суб'єктивні, причому в обох випадках вони негативно впливають як на стосунки в офіційній та неофіційній сферах, так і на психологічний стан окремої особистості.

Об'єктивними причинами конфліктів у колективі можуть бути: недоліки в організації роботи, невідповідне матеріально-технічне забезпечення діяльності (нестача технічних засобів, перенаселеність службових кабінетів), нераціональний розподіл обов'язків та нерівномірна завантаженість працівників роботою, а також формальне об'єднання в робочі групи (відділи, підрозділи тощо) без врахування психологічної сумісності учасників. Стосовно конфліктів у сім'ї - це передусім матеріальні нестатки, побутова невлаштованість. Слід враховувати, що кожна об'єктивна причина набуває особистісного звучання, а наявні протиріччя призводять до загострення стосунків між людьми.

Власне суб'єктивними причинами є:

  • негативний соціально-психологічний клімат,

  • невідповідність офіційної та неофіційної структур колективу (протиборство між керівником і неформальним лідером,

  • ворожнеча між окремими неформальними групами),

  • негативні риси характеру та деякі особливості особистості (егоїзм, недостатні самовладання та витримка, завищені самооцінка та рівень домагань, тривожність),

  • наявність психологічних бар'єрів.

Конфлікт може викликатись відразу кількома причинами, одна з яких - основна, базова, а інші можуть не усвідомлюватись чи маскуватись (наприклад, особиста недисциплінованість пояснюється великим обсягом роботи, недоліками в роботі громадського транспорту). Під час конфлікту інколи виникають нові причини, які стають домінуючими або ж повністю заміняють первісні.

Дослідження свідчать, що переростання конфліктів у злочини на ґрунті сімейно-побутових стосунків частіш за все зумовлюється пияцтвом (87,4%), причому значна кількість потерпілих (17,5%) також зловживали спиртними напоями.

Більше половини злочинців раніше були засуджені, з них 40,7% - за злочини в сімейно-побутовій сфері. У них виявлені такі риси характеру:

  • агресивність - 77,4%,

  • брутальність - 71,5%,

  • злобливість - 4б,4%,

  • жорстокість - 27,6%,

  • цинізм - 26,6%.

Негативні емоційні та вольові якості стали ґрунтом для виникнення і загострення конфліктів у переважній більшості випадків, а у значної кількості осіб раніше констатувалися психічні відхилення в межах осудності (21,6% перебували на обліку в медичних закладах із приводу психопатії, розумової відсталості, зловживання токсичними речовинами та алкоголем).

Зазначені конфліктні ситуації тривали досить довго (74,1% - понад 6 міс.) і виявлялися в бешкетах (92,9%), образах (83%), бійках (65,2%), загрозах життю та здоров'ю (51,2%), причому приводом для цього могла бути як неправомірна, так і правомірна поведінка потерпілого (наприклад, зауваження з приводу анти-суспільної поведінки, спроби попередити злочин, повідомлення в міліцію). В останньому випадку злочинне реагування на правомірну поведінку зумовлюється певними чинниками: низьким рівнем розвитку, зловживанням спиртними напоями, неповагою до інших людей тощо.

Кожен конфлікт має свою динаміку, він виникає і розвивається протягом певного часу. Динаміка конфлікту - це послідовна зміна його стадій, що характеризують конфлікт з моменту його виникнення до вирішення.

3. Алгоритм розв’язання конфліктів

Розв'язання, вирішення — це заключна стадія розвитку конфлікту. Вона можлива завдяки перетворенню самої об'єктивної ситуації, а також унаслідок зміни образів ситуації, що виникли в учасників конфлікту. Крім того, в обох цих випадках можливе подвійне розв'язання конфлікту: часткове, коли долається тільки конфліктна поведінка, але залишається внутрішнє прагнення до конфлікту, воно лише стримується; і повне, коли конфлікт ліквідується як на рівні фактичної поведінки, так і на внутрішньому рівні. Повна ліквідація конфлікту шляхом зміни об'єктивної ситуації можлива тоді, коли учасники конфлікту розведені в різні структурні підрозділи організації чи задоволені їхні особистісні потреби. Часткове розв'язання конфлікту на об'єктивному рівні здійснюється, якщо внаслідок відповідної зміни реальних умов конфліктна ситуація переструктурується так, що учасники не зацікавлені більше в продовженні конфліктних дій, хоча мета залишилася та сама. До цього типу належать суто адміністративні розв'язання конфлікту, що спираються на заборони, санкції в разі їх порушення. Значної психологічної компетенції вимагають випадки, коли конфлікт розв'язується шляхом зміни образів, що мають учасники конфлікту. Таке розв'язання конфлікту (повне або часткове) спирається передусім на переструктурування або формування нових цінностей, мотивів, установок. Практичні питання розв'язання конфліктних ситуацій у виробничих організаціях досить детально розглядають В. Бойко та О. Ковальов. Серед шляхів розв'язання таких ситуацій вони виділяють: а) попередження конфлікту; б) управління конфліктом; в) прийняття оптимальних рішень у конфліктних ситуаціях; г) розв'язання конфлікту. Успішне розв'язання конфліктних ситуацій можливе з допомогою розробки тактик, що враховують усі аспекти конфлікту як соціально-психологічного явища[3, c. 109].

З них вибирається та, яка відповідає певній конкретній ситуації. Виділяють такі тактики:

1. Розв'язання конфлікту на основі його сутності та змісту. Насамперед треба реально встановити не тільки безпосередній привід конфліктного зіткнення, а й його причину, що часто не усвідомлюється учасниками конфлікту. Далі треба визначити зону поширення конфлікту (та проблеми, які він зачіпає), виявити реальні мотиви, що зумовили його виникнення. Розв'язання конфлікту можливе тільки при з'ясуванні реальних причин. Це завдання ускладнюється, якщо його виконує представник однієї з конфліктних сторін. Ділові конфлікти частіше мають конструктивний та мобільний характер, вони зникають за умови вирішення проблеми, що породжує протилежні позиції. Але особистісні та міжособистісні конфлікти значно стійкіші.

2. Розв'язання конфлікту з урахуванням його цілей. Нерідко протиставлення цілей зумовлене не їхнім реальним змістом, а недостатнім порозумінням, домінуванням емоційних станів, зниженням пізнавального компонента, різними позиціями, які відстоюють конфліктуючі сторони. Насправді цілі можуть бути спільними, у цьому разі необхідно виявити та усвідомити розбіжності в розумінні цілей. У будь-якому випадку треба відмежувати цілі, що пов'язані з міжособистісною взаємодією (особисті домагання, стилі поведінки), від цілей соціальної взаємодії (вирішення виробничих завдань, виконання функціональних обов'язків, визначення стратегій управління організацією). В першому випадку ми ставимося до людини як до особистості, в другому — як до виконавця певних соціальних функцій. А це визначає стратегію розв'язання конфлікту.

3. Розв'язання конфлікту з урахуванням його функцій. Учасників конфлікту треба переконати в тому, що стосунки між ними можна владнати шляхом обміну думками, уточнення позицій тощо.

4. Розв'язання конфлікту з урахуванням емоційно-пізнавального стану учасників полягає в тому, щоб показати негативний вплив емоційного напруження на учасників конфлікту. Знижується рівень критичності мислення, що призводить до необґрунтованих дій, емоційний стан негативно впливає на взаємодію, зумовлює неадекватне взаєморозуміння. Під впливом емоцій конфліктна ситуація сприймається як така, що загрожує позиції людини в групі, а це спонукає до крайніх дій з метою збереження свого статусу. Конфлікт починає поширюватися, він поглинає дедалі більше членів організації, деформує усталені стосунки.

5. Розв'язання конфлікту з урахуванням властивостей його учасників. Конфлікти нерідко виникають унаслідок невмілих дій керівника, неадекватного стилю його діяльності, психологічної некомпетентності. Причинами конфліктних ситуацій можуть слугувати специфічні риси характеру, особистісні властивості членів групи.

6. Розв'язання конфлікту з урахуванням його можливих наслідків. Знання про можливі варіанти та наслідки завершення конфліктів допомагають вибрати найкращі засоби впливу на конфліктуючі сторони. Наслідки конфліктів залежно від їхнього змісту: 1) повна ліквідація конфронтації через взаємне примирення; 2) зникнення конфронтації, коли один з учасників перемагає, а інший визнає себе переможеним або коли обидві сторони програють чи задовольняють свої домагання; 3) послаблення конфлікту взаємними поступками; 4) трансформація конфлікту, перехід його в змінений або принципово новий конфлікт; 5) поступове згасання конфлікту; 6) механічне знищення конфлікту (ліквідація підрозділу, організації, звільнення учасника та ін.).

7. Розв'язання конфлікту з урахуванням етики стосунків конфліктуючих сторін. Будь-який конфлікт має розв'язуватися відповідно до етичних норм. У виробничих організаціях завжди виникають певні розбіжності, суперечки, конфлікти щодо вирішення виробничих питань, зумовлені розбіжностями в розумінні завдань, методів їхнього вирішення. Наявність ділових конфліктів є умовою ефективної діяльності організації. Статусний бік ділового конфлікту стосується умов та принципів відносин керівника й підлеглого, старшого та молодшого за віком, більш або менш компетентного та ін. Діловий конфлікт спирається на обмін думками і пов'язаний з низкою етичних умов. Це взаємне прагнення слухати, адекватно сприймати інформацію. Важливу роль тут відіграють рефлексія та емпатія. Етика доказів змушує спиратися не тільки на логіку думки, а й на поважне ставлення до опонента. Етика критики спрямовує її не на особистість опонента, а на аналіз справи. Етика згоди має на меті досягнення ефективного результату, підкріплення взаємних симпатій[7, . 119-121].


4. Структурні методи вирішення конфлікту

К. Томас і Р. Кілмен виділяють наступні п'ять основних стилів поведінки в конфліктній ситуації: пристосування, ухилення, протиборство, співробітництво і компроміс. Відповідно існують такі методи їх вирішення:

Метод ухшіення. Він базується на тому, що людина намагається відійти від конфлікту, уникнути ситуації, що провокує протиріччя та уникнути обговорення питання, що приводить до конфлікту.

Метод примушування. Тут перемагають спроби примусити прийняти свою точку зору будь-якою ціною, небажання цікавитися думкою інших. Особа при цьому поводить себе агресивно та впливає на опонентів силою влади. Цей стиль ефективний, коли керівник має велику владу над підлеглими. Недоліком цього стилю є те, що придушується ініціатива підлеглих і не враховуються їх думки, фактори, оскільки береться до уваги одна точка зору.

Метод згладжування. Цей стиль характеризується поведінкою, яка продиктована переконанням, що не варто злитися, оскільки це негативно позначається на всіх. І потрібно стимулювати почуття спільності між членами колективу.

Метод співробітництва означає, що члени колективу активно беруть участь у пошуку рішення, яке б задовольняло всіх учасників суперечки, не забуваючи своїх інтересі», проводиться відкритий обмін думками всіх учасників конфлікту.

Метод компромісу. Він характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але тільки до певної межі. Це дуже цінується в управлінських ситуаціях, оскільки зводить до мінімуму недоброзичливість і дає можливість вирішити конфлікт, щоб задовольнити всі сторони. Але слід пам'ятати, що використання цього методу на ранній стадії розвитку конфлікту може зашкодити справі та її вирішенню.

Вирішення проблем — це визнання розбіжностей у думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб краще зрозуміти причину конфлікту та знайти вихід, прийнятний для всіх сторін.

Отже, в складних ситуаціях, де різноманітність підходів і точна інформація є запорукою для прийнята розумних рішень, появу конфліктних ситуацій потрібно навіть стимулювати, використовуючи її як один із засобів вирішення проблем. Однак при цьому треба володіти способами вирішення та виходу з конфліктних ситуацій.

5. Правила розв’язання конфліктів

Раціональна поведінка в конфлікті вимагає знання основних правил його розв'язання.

Правило 1. Визнати наявність конфлікту. Як не дивно, це буває найважче. У людської натури є така риса: не визнавати очевидного. Замість ховати голову в пісок, варто заявити про конфлікт привселюдно. Це допоможе очистити атмосферу від пересудів і відкриє шлях переговорам.

Правило 2. Домовтеся про процедуру. Якщо конфлікт визнано, домовтеся, де, як і коли ви почнете спільну роботу з його подолання.

Правило 3. Окресліть конфлікт. Важливо визначити конфлікт у термінах проблеми, що підлягає врегулюванню. Кожна сторона повинна висловити, у чому вона бачить суть конфлікту, які почуття він у неї викликає, як вона оцінює свою роль у конфліктній ситуації. При цьому важливо зосередитися на конкретних діях, а не на особах.

Правило 4. Досліджуйте можливі варіанти вирішення. Широко відома техніка «мозкової атаки», коли всі члени висловлюють будь-які, навіть найбезглуздіші пропозиції. Усі ідеї реєструються, і вибирається найкраща. Ця процедура націлює на співробітництво і спільне прийняття рішення.

Правило 5. Контролюйте виконання спільно прийнятого рішення.

Правило 6. Критикуйте опонента доброзичливо. Для того, щоб грамотно користуватися цим правилом, потрібно знати, які існують форми критики. До найпоширеніших належать:

— критика з бажанням допомогти справі — у цьому випадку людина намагається своїми аргументами й оцінками допомогти вирішенню проблеми;

— критика з бажанням показати себе, продемонструвати свої знання, ерудицію, підкреслити свою важливість в очах інших;

— критика з метою зведення особистих рахунків — спрямована на те, щоб скривдити, зачепити людину, підкреслити її слабкі сторони, нагадати про прорахунки. Відповіддю на таку критику повинні бути не емоції, а продумані аргументи;

— критика з метою збереження чи підвищення свого статусу чи престижу. Метою такої критики є возвеличити себе, але той, хто критикує, може ховати свої наміри за голосними закликами до порядку й навіть за самокритикою. Уникнути потенційного конфлікту можна, якщо спокійно оцінити ситуацію, відсіяти пафос і корисливі мотиви від ділових роздумів;

— критика з метою перестрахування. Людина, що критикує, у цьому випадку використовує критику, щоб завуалювати страх узяти на себе відповідальність. Якщо все закінчиться погано, то той, хто критикує, скаже: «А я вас попереджав!»;

— критика з метою уникнення заслужених обвинувачень. Цю форму критики використовують заздалегідь, щоб нейтралізувати своїх опонентів. Той, хто критикує, може задовго до розвитку подій збирати факти, щоб скомпрометувати супротивників;

— критика з метою контратаки — це реакція на чиєсь зауваження. Вона використовується для того, щоб розвінчати критикана чи інтригана;

— критика з метою одержання емоційного заряду. Є люди, що періодично відчувають потребу в емоційному струсі та почувають себе краще після нього. Із цією метою вони можуть використовувати критику, особливо, якщо люди легко піддаються емоційному впливу.

Правило 7. Слід дотримуватися етичних норм спілкування в конфліктній ситуації.

Спеціалісти-конфліктологи виділяють такі види етики спілкування:

— етика аудієнції — полягає у взаємному бажанні слухати та без перекручувань інтерпретувати інформацію один про одного. Варто відкинути власні негативні установки на людину, неупереджено проаналізувавши висловлені думки й пропозиції співрозмовника;

— етика доказу — включає не тільки логічну обгрунтованість власних доказів, але й уважне ставлення до доказів іншої сторони;

— етика вираження власної позиції — передбачає висловлення своїх думок у коректній формі;

— етика критики — полягає в тому, що критику повинно бути спрямовано не на особу, а на її вчинки;

— етика реагування на критику. Варто звертати увагу, у першу чергу, на зміст критики, а не на форму її вираження. При цьому поводитися слід коректно, без різких відповідних випадів;

— етика згоди. Завершальна стадія ділового спілкування передбачає з'ясування вирішених і невирішених питань. Сторони повинні визначити, чи не залишилося неприємного психологічного осаду в учасників конфлікту. У разі потреби вони повинні вибачитися один перед одним.

Правило 8. Володійте своїми емоціями. Це одне з основних правил розв'язання конфліктних ситуацій.


6. Профілактика та прогнозування конфліктів

Чим раніше виявлена ​​проблемна ситуація соціальної взаємодії, тим менші зусилля необхідно докласти для того, щоб вирішити її конструктивно. Завчасне виявлення соціальних суперечностей, розвиток яких може призвести до конфліктів, забезпечується прогнозуванням. Прогнозування конфліктів полягає в обгрунтованому припущенні про їх можливе майбутнє виникненні або розвитку.

Профілактика конфліктів полягає в такій організації життєдіяльності суб'єктів соціальної взаємодії, яка виключає або зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між ними.

Профілактика конфліктів - це їх попередження в широкому сенсі слова. Мета профілактики конфліктів - створення таких умов діяльності і взаємодії людей, які б мінімізували імовірність виникнення або деструктивного розвитку протиріч між ними.

Попередити конфлікти набагато легше, ніж конструктивно розв'язати їх. Як показує практика, профілактика конфліктів не менш важлива, ніж уміння конструктивно їх вирішувати. При цьому вона вимагає менших витрат сил, коштів і часу і попереджає навіть ті мінімальні деструктивні наслідки, які має будь-який конструктивно дозволений конфлікт.

У сучасній організації діяльність з попередження конфліктів можуть здійснювати самі учасники соціальної взаємодії. Вона може вестися за чотирма напрямками:

1. Створення об'єктивних умов, що перешкоджають виникненню і деструктивному розвитку передконфліктний ситуацій. Повністю виключити виникнення передконфліктний ситуацій в колективі, організації, суспільстві неможливо. Однак створити об'єктивні умови для мінімізації їх кількості та дозволу неконфліктними способами не тільки можливо, а й необхідно. До числа цих умов належать, зокрема, наступні: створення сприятливих умов для життєдіяльності працівників в організації; справедливий і відкритий розподіл матеріальних благ у колективі, організації; наявність правових та інших нормативних процедур вирішення типових передконфліктний ситуацій; заспокійлива матеріальне середовище, що оточує людину (зручна планування приміщень, наявність кімнатних рослин та ін.)

2. Оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування компаній - важлива об'єктивно-суб'єктивна передумова попередження конфліктів. До об'єктивно-суб'єктивним умовам попередження конфліктів відносять організаційно-управлінські чинники, включаючи оптимізацію організаційної структури компанії, оптимізацію функціональних взаємозв'язків, відстеження відповідності працівників пред'являються до них вимогам, прийняття оптимальних управлінських рішень та грамотна оцінка результатів діяльності інших працівників.

3. Усунення соціально-психологічних причин конфліктів.

4. Блокування особистісних причин виникнення конфліктів.

Соціальна взаємодія носить несуперечливий характер тоді, коли він збалансований. Існує п'ять основних балансів, свідоме чи несвідоме порушення яких може призвести до конфліктів.

Одним з них є підтримання в ході взаємодії балансу ролей. Кожен з партнерів може грати по відношенню до іншого ролі старшого, рівного чи молодшого за своїм психологічного статусу. Якщо партнер приймає відведену йому роль, то рольового конфлікту не відбувається. Тому в ситуації соціальної взаємодії важливо зрозуміти, яку роль грає партнер, і якій ролі він очікує від нас. Якщо очікуване партнером розподіл ролей нас влаштовує, то ми граємо ту роль, яку від нас чекають. Якщо не влаштовує, то очікування партнера необхідно безконфліктно скорегувати. Оскільки роль молодшого, як правило, менш комфортна, то для попередження конфліктів людина повинна уникати значного психологічного домінування над партнерами. Найбільш сприятливим для попередження рольового конфлікту є взаємодія з оточуючими на рівних.

Попередження конфліктів сприяє підтримання при взаємодії людей і соціальних груп балансу взаємозалежності в рішеннях і діях.Кожній людині спочатку внутрішньо притаманне прагнення до свободи і незалежності. Однак свобода кожного з нас не може забезпечуватися за рахунок свободи тих, з ким ми взаємодіємо. У ході спілкування необхідно відчувати, яка залежність від нас партнера не є для нього дискомфортною, і підтримувати комфортний баланс взаємозалежності.

У процесі спільної діяльності люди надають один одному особисті послуги. Аналіз конфліктів між людьми показує, що ми свідомо чи підсвідомо фіксуємо послуги, які надали ми, і ті, які надали нам. Порушення балансу взаємних послуг у взаємодії людей загрожує напруженістю у стосунках і можливим конфліктом. Якщо людина надав товаришеві по службі особисту послугу (підміна іншого на роботі, безкорислива допомога у виконанні термінового завдання, «діставання квитка», товару тощо), а у відповідь не отримав з плином часу послуги приблизно такої ж цінності, то баланс послуг порушується, що призводить до порушення гармонії у взаєминах, а при значному дисбалансі - до конфліктів.

Крім балансу взаємних послуг люди, взаємодіючи один з одним, в тій чи іншій мірі прагнуть підтримати баланс збитку. Якщо людині завдано істотної шкоди, то він відчуває бажання завдати у відповідь шкоди тим людям, з чиєї вини постраждав. Тому важливим соціально-психологічним умовою профілактики конфліктів є незавдання шкоди оточуючим в процесі взаємодії з ними. Нанесення шкоди порушує збалансованість міжособистісного або міжгрупової взаємодії і може стати основою конфлікту.

П'ятий баланс, збереження якого сприяє профілактиці конфліктів, полягає в збалансованості самооцінки та зовнішньої оцінки. У процесі соціальної взаємодії люди постійно оцінюють один одного. Аналіз міжособистісних конфліктів показав, що, оцінюючи себе і результати своєї діяльності, людина як основи оцінки частіше вибирає позитивні сторони своєї особистості і те, що йому вдалося зробити в процесі роботи. При оцінці роботи інших людей (особливо підлеглих) людина найчастіше оцінює її з того, що підлеглому (або іншій людині) не вдалося зробити в порівнянні з ідеалом, нормативних вимог до діяльності та її метою.

Говорячи про баланси ролей, взаємозалежності в рішеннях і діях, послуг, шкоди, самооцінки і зовнішньої оцінки як передумови попередження конфліктів, необхідно підкреслити, що мова йде не про об'єктивний, а про суб'єктивно оціненого балансі. Потенційною передумовою конфлікту може бути суб'єктивно оцінювана порушення балансу, яке перевершує знову-таки суб'єктивно оцінюється партнерами допустиму величину.


7. Поради психолога

“Як потрібно спілкуватися, щоб не виникало конфліктів”

1. Не намагайся говорити голосніше за співрозмовників. Хто розмовляє, не підвищуючи голосу, до того прислухаються уважніше, ніж до крикуна.

2. Якщо в розмові тебе переб’ють, не намагайся заглушити того, хто перебив, а замовкни і вислухай його заперечення. Адже, коли обоє говоритимуть одночасно, все одно один одного не почує.

3. Учися уважно слухати співрозмовника. Не перебивай його, поки він не закінчить своєї розповіді. Дослухай те, що хотів сказати до кінця, а потім заперечуй, коли не згоден.

4. Якщо співрозмовника слухаєш з повагою, тоді людина щедро ділиться найзаповітнішими думками і мріями.

5. У розмові потрібно намагатися торкнутися такої теми, яка може цікавити співбесідника.

6. Взагалі менше говори про себе. Не наслідуй тих базік, які готові перебити будь-яку цікаву розповідь фразою “А ось я, а ось у мене...”, немов людей найбільше має цікавити ця поважна персона.

7. Розмовляючи, не хапай співрозмовника за руку, не смикай його за гудзики, не ляскай по плечу. Треба вміти привертати увагу словами, а не руками.

8. У розмові поводься природно. Не смійся, коли тобі не смішно. Усілякі кривляння під час розмови є смішними й нерозумними і справляють на присутніх неприємне враження.

9. Не вступай у розмову дорослих. Почекай, поки вони не звернуться до тебе із запитаннями.

























Висновки

Отже, щоб ефективно управляти розвитком конфлікту, необхідно з максимальною точністю скласти його діагноз. Потім з'ясувати, хто залучений в конфлікт, визначити потреби і побоювання кожного з учасників конфліктної ситуації, пов'язаної з даною проблемою. Ідеальним є сприйняття конфлікту таким, яким він є насправді. 
Недооцінка конфлікту може призвести до того, що його аналіз буде проведено поверхово і висловлені на основі такого аналізу пропозиції виявляться малопридатні. Недооцінка конфлікту може мати об'єктивні і суб'єктивні причини. Об'єктивні - залежать від стану 
інформаційних і комунікаційних систем, а суб'єктивні - від нездатності або небажання окремої людини відповідним чином оцінити ситуацію, що виникла. 
Шкідлива не тільки недооцінка, але і переоцінка існуючого протистояння. У цьому випадку робляться зусилля набагато більші, ніж це дійсно необхідно. Переоцінка конкретного конфлікту або перестраховка щодо можливості 
конфліктного інциденту може привести до виявлення конфлікту там, де його насправді немає. 
Попереджати конфлікти можна, змінюючи своє відношення до проблемної ситуації і поводження в ній, а також впливаючи на психіку і поведінку опонента. 
Для запобігання міжособистісних конфліктів необхідно оцінювати, в першу чергу те, що вдалося зробити, а потім - те, що не вдалося: оцінює повинен сам добре знати діяльність; оцінку давати по суті справи, а не за формою; оцінює повинен 
відповідати за об'єктивність оцінки; виявляти і повідомляти оцінюваним працівникам причини недоліків; чітко формулювати нові цілі і завдання; надихати співробітників на нову роботу. 
Дотримання цих рекомендацій допоможе конфліктуючим сторонам запобігти 
конфліктні ситуації, а якщо вони відбулися, то конструктивно їх дозволити і знайти оптимальний вихід з конфлікту. 

Критеріями ефективного (конструктивного) розв’язання конфлікту є міра усунення суперечностей, що лежать в основі конфлікту, та перемога в ньому опонента, який має рацію.

Важливо, щоб у процесі розв’язання конфлікту було знайдено спосіб розв’язання проблеми, через яку він виник. Чим швидше буде усунено суперечності, тим більше шансів для нормалізації стосунків його учасників, тим менша ймовірність переростання конфлікту в нове протиборство.

Не менш важливою є перемога сторони, яка має рацію. Утвердження істини, перемога справедливості сприятливо позначаються на соціально-психологічному кліматі організації, ефективності спільної діяльності, служать попередженням особам, що потенційно можуть прагнути досягти сумнівної з правової чи моральної точки зору мети за допомогою конфлікту.

Список використаних джерел

  1. Александрова Е. В. Социально-трудовые конфликты: пути решения. М., 1993.

  2. Анцупов А.Я., Баклановське С.В. Конфліктологія у схемах і коментарях. СПб.: Питер, 2005. 

  3. Анцупов А.Я., Шипілов А.І. Конфліктологія. Підручник. 3-тє вид. СПб.: Пітер, 2007. 

  4. Анцупов А.Я., Шипілов А.І. Словник конфліктологів. СПб.: Пітер, 2007. 

  5. Анцупов А.Я., Ковальов В.В. Соціально-психологічна оцінка персоналу. 2-е вид. М.: ЮНИТИ, 2008. 

  6. Анцупов А.Я., Прошанов С.Л. Російська конфліктологія: аналітичний огляд 607 дисертацій - XX століття. М.: ЮНИТИ, 2006. 

  7. Бабосов Є.М. Конфліктологія. Мн.: Тетра-Сістемс, 2005. 

  8. Бекешкіна І. Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. К.: Абрис, 1994.

  9. Богданов О.М., Зазикін В.Г. Психологія особистості в конфлікті: Навчальний посібник. 2-е вид. Спб.: Пітер, 2006.

  10. Ворожейкін І.Є. та ін Конфліктологія. М.: Инфра-М, 2007. 

  11. Гришина Н.В. Психологія конфлікту. СПб.: Пітер, 2008. 

  12. Дмитрієв О.В. Соціальний конфлікт: спільне та особливе. М.: Гардаріки, 2009. 

  13. Егідес А.П. Лабіринти спілкування, або Як ладити з людьми. АСТ-ПРЕС, 2005, 2006, 2007. 

  14. Егідес А.П. Підручник сімейних відносин, або Шлюб без браку. АСТ-ПРЕС, 2006, 2008. 

  15. Ємельянов С.М. Практикум з конфліктології. 2-е вид. СПб.: Питер, 2005. 

  16. Зайцев А. Соціальний конфлікт. М.: 2006. 

  17. Конфліктологія. Підручник. 2-е вид. / Под ред. А. С. Карміна. СПб.: Лань, 2007. 

  18. https://history.vn.ua/compendium/serednicka-human-world-11-class-opornii-konspect/28.php

  19. http://ua-referat.com/Способи_попередження_конфліктів

  20. https://stud.com.ua/47366/pedagogika/pidhodi_virishennya_konfliktiv





17


В прямому ефірі
Інтернет-конференція: ШІ та цифрові інструменти для організації навчання в умовах блекаутів