Режим праці та відпочинку педагогічниx працівників в умоваx безперервного процесу.
Про матеріал
Керівнику важливо створити умови праці та відпочинку таким чином, аби учителі на роботу ішли із задоволенням і повертались у свої домівки у доброму настрої. Підтримка працездатності на оптимальному рівні - основна мета раціонального режиму праці та відпочинку. У процесі праці працездатність, тобто здатність людини до трудової діяльності певного роду, а відповідно, і функціональний стан організму зазнають змін.
Доповідь на засідання педагогічної ради
на тему: «Режим праці та відпочинку педагогічниx працівників в умоваx безперервного процесу».
Виконала:
директор
Кожушко Оксана
Казимирівна
План
I. Вступ
II. Основна частина
1. Принципи розробки праці та відпочинку педагогічниx працівників.
2. Фізіологічні основи побудови режимів праці та відпочинку.
3. Види режиму праці та відпочинку.
3.1. Гнучкий робочий час .
3.2. Соціально - економічна ефективність поліпшення режимів праці та відпочинку.
3.3. Загальні вимоги до режимів роботи.
III. Висновок
IV. Використана література
І. Вступ.
Дану тему я обрала тому, щодо професії вчителя з повагою ставилися в усі часи. Мабуть, тому, що вчитель – це не просто високоосвічена людина, а насамперед той, хто вміє передати свої знання іншим, пояснити незрозуміле, знайти ключ до здібностей кожного учня. Для того, щоб когось навчити чогось, треба самому досконало розбиратися в цьому, бути готовими відповісти на будь-яке питання. До того ж, вчителеві часто доводитися відповідати й на питання, що не стосуються його предмету, тому його кругозір має бути широким. А ще вчителеві необхідні такі якості як витримка, терплячість, дружелюбність. Бути вчителем дуже відповідально, бо він для учнів взірець у мисленні та поведінці. Мало того, що вчитель має досконало знати той предмет, що він викладає, він має вміти навчити. Кожна дитина у класі має зрозуміти матеріал. А діти всі різні, тому вчителеві так необхідно бути уважним до кожного. Він повинен знайти підхід до усіх, зацікавити їх у своєму предметові, показати його важливість та корисність у житті учнів. При цьому він має з повагою ставитися до індивідуальності учня, не принижувати його, навіть ставлячи двійку. Такого вчителя обов’язково люблять учні, уважно слухають та з інтересом виконують завдання.
Тому мені, як керівнику важливо створити умови праці та відпочинку таким чином, аби мої учителі на роботу ішли із задоволенням і повертались у свої домівки у доброму настрої. Підтримка працездатності на оптимальному рівні - основна мета раціонального режиму праці та відпочинку. У процесі праці працездатність, тобто здатність людини до трудової діяльності певного роду, а відповідно, і функціональний стан організму зазнають змін.
Режим праці та відпочинку - це встановлювані для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи і відпочинку та їх тривалість. Раціональний режим - таке співвідношення і зміст періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці сполучається з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірного втоми протягом тривалого часу. Таке чергування періодів праці та відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи установи.
Встановлення суспільно необхідної тривалості робочого часу і розподіл його по календарних періодах в установі досягаються при розробці правил, в яких передбачається порядок чергування і тривалість періоду роботи і відпочинку. Цей порядок прийнято називати режимом праці та відпочинку.
Я вважаю, що спільна праця вимагає єдності при розподілі праці за часом - за годинами доби, днями тижня і більш тривалими відрізками часу.
ІІ. Основна частина.
1. Принципи розробки праці та відпочинку педагогічниx працівників.
Одне з основних питань встановлення раціональних режимів праці та відпочинку - це виявлення принципів їх розробки. Таких принципів три:
задоволення потреб;
забезпечення найбільшої працездатності людини;
поєднання громадських і особистих інтересів.
Перший принцип полягає в тому, що при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібно визначити такі параметри, які сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність навчання. Режими праці та відпочинку будуються стосовно до найбільш раціонального режиму, з тим щоб забезпечити нормальний перебіг навчального процесу, виконання заданих обсягів завдань, якісне та своєчасне проведення заxодів у робочий час.
Другий принцип говорить, що не можна будувати режими праці та відпочинку без обліку працездатності людини та об'єктивної потреби організму у відпочинку в окремі періоди його трудової діяльності. З метою обліку фізіологічних можливостей людини (у межах встановлених законом приписів з охорони праці та тривалості робочого часу) слід розробляти такий порядок чергування часу праці та відпочинку, визначати таку їхню тривалість, які забезпечували б найбільшу працездатність і продуктивність праці.
Третій принцип передбачає, що режим праці та відпочинку повинен бути орієнтований на облік і забезпечення певною мірою задоволення особистих інтересів педагогічниx працівників і окремі категорій працівників (жінок, учнів і т.д.).
Таким чином, при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібний комплексний соціально-економічний підхід. Метою подібного підходу є повна й всебічна оцінка його оптимізації з погляду обліку особистих і суспільних інтересів, інтересів установи й фізіологічних можливостей людини.
У зв'язку з цим слід зазначити, що науково обгрунтованим режимом праці та відпочинку в установі є такий режим, який найкращим чином забезпечує одночасне поєднання підвищення працездатності і продуктивності праці, збереження здоров'я працюючиx, створення сприятливих умов для всебічного розвитку людини.
2. Фізіологічні основи побудови режимів праці та відпочинку.
Розробка режиму праці та відпочинку заснована на вирішенні наступних питань: коли повинні призначатися перерви й скільки; якої тривалості має бути кожен; який зміст відпочинку. Динаміка працездатності людини - це наукова основа розробки раціонального режиму праці та відпочинку. Фізіологи встановили, що працездатність - величина змінна і пов'язано це зі змінами характеру протікання фізіологічних і психічних функцій в організмі. Висока працездатність при будь-якому виді діяльності забезпечується тільки в тому випадку, коли трудовий ритм співпадає із природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму. У зв'язку зі сталим добової періодикою життєдіяльності в різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження, а його працездатність і продуктивність праці протягом доби схильні певним коливанням. Відповідно до добовим циклом найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години - з 8 до 20 годин. Мінімальна працездатність - у нічні години. Особливо несприятливий проміжок від 1 до 3-4 годин ночі.
Працездатність людини протягом робочого дня характеризується фазним розвитком. Основними фазами є:
Фаза опрацьовування, або наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничої. У залежності від характеру праці та індивідуальних особливостей ця фаза триває від декількох хвилин до 1,5 години.
Фаза стійкої високої працездатності. Для неї характерно, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність або навіть деяке зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан поєднується з високими трудовими показниками (збільшення виробітку, зменшення браку, зниження витрат робочого часу на виконання операцій, скорочення простоїв обладнання, помилкових дій). У залежності від ступеня важкості праці фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом 2-2,5 і більше годин. Фаза розвитку втоми і пов'язаного з цим падіння працездатності триває від декількох хвилин до 1-1,5 години й характеризується погіршенням функціонального стану організму і техніко-економічних показників його трудової діяльності. Динаміка працездатності за зміну графічно являє собою криву, що наростає в перші години, що проходить потім на досягнутому високому рівні і убуває до обідньої перерви. Описані фази працездатності повторюються і після обіду. При цьому фаза опрацьовування протікає швидше, а фаза стійкої працездатності нижче за рівнем і менш тривала, ніж до обіду. У другій половині зміни зниження працездатності настає раніше і розвивається сильніше в зв'язку з більш глибоким втомою. Для динаміки працездатності людини протягом доби, тижня характерна та ж закономірність, що й для працездатності протягом зміни. В різний час доби організм людини по різному реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження. Відповідно до добовим циклом працездатності найвищий її рівень відзначається в ранкові і денні години: з 8 до 12 годин першої половини дня, і з 14 до 17 годин другий. У вечірні години працездатність знижується, досягаючи свого мінімуму вночі.У денний час найменша працездатність, як правило, відзначається в період між 12 і 14 годинами, а в нічний час - з 3 до 4 годин. При побудові тижневих режимів праці та відпочинку слід виходити з того, що працездатність людини не є стабільною величиною протягом тижня, а схильна певних змін. У перші дні тижня працездатність поступово збільшується у зв'язку з поступовим входженням у роботу. Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко падаючи до останнього дня робочого тижня. Залежно від характеру і ступеня тяжкості праці коливання тижневої працездатності бувають більшими або меншими. Грунтуючись на знанні змін тижневої кривої працездатності, можна вирішувати низку практичних питань. Характер кривої тижневої працездатності служить обгрунтуванням доцільності встановлення робочого періоду тривалістю не більше шести днів.
При п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями у суботу та неділю характер змін працездатності зберігається. Однак у зв'язку з дводенним перервою в роботі може відбуватися деяке порушення динамічного стереотипу, і період відпрацьовування на початку тижня може бути більш значним.
У річному циклі, як правило, найбільш висока працездатність спостерігається в середині зими, а в жарку пору року вона знижується.
Річні режими праці та відпочинку передбачають раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку. Такий відпочинок необхідний, тому що щоденний і тижневий відпочинок не запобігає повністю накопичення втоми. Щорічна відпустка встановлюється в законодавчому порядку. Тривалість його залежить від важкості праці, але не може бути менше 15 календарних днів. Відпустка тривалістю до 24 днів доцільно використовувати одноразово, а при більшій тривалості - в два етапи. У відповідно до природного добовим ритмом природних процесів повинен здійснюватися і порядок чергування змін: ранкова, вечірня, нічна. Однак, на ряді підприємств, що широко використовують працю жінок, добре зарекомендував себе зворотний порядок чергування, який дозволяє подовжити щорічний відпочинок після нічної зміни: бригада з нічної зміни заступає на роботу у вечірню, а потім у ранкову зміну. Розробляти нові режими праці та відпочинку й удосконалювати існуючий слід виходячи з особливостей зміни працездатності. Якщо час роботи буде збігатися з періодами найвищої працездатності, то працівник зможе виконати максимум роботи при мінімальній витраті енергії і мінімальному стомленні.
3. Види режиму праці та відпочинку.
Режим роботи установи передбачає тривалість робочого тижня і загальний час роботи установи протягом календарного періоду (доба, місяць, квартал, рік). виходячи з цього режими праці та відпочинку підрозділяються на внутрішньозмінні, добові, тижневі й річні. Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку - порядок чергування часу роботи та відпочинку протягом робочого дня. Основою для розробки будь-якого внутрішньозмінного режиму праці та відпочинку є динаміка працездатності. Необхідно розрізняти загальний час на відпочинок і особисті потреби (обумовлене відповідними нормативами) і час на регламентовані перерви.
Тривалість відпочинку протягом робочого дня (регламентовані перерви) залежить в основному від умов праці та умов її здійснення. Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку повинен включати в себе перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок повинен бути регламентованим, тому що він більш ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, на розсуд працівника.
Обідня перерва пов'язаний з природною необхідністю організму у відпочинку після декількох годин роботи й потребою в прийомі їжі. Він запобігає або зменшує зниження працездатності, що відмічається в середині робочого дня у зв'язку з втомою, що накопичилася за першу половину дня. Ефективність його залежить від правильного вибору часу для перерви, тривалості, змісту та організації.
При встановленні обідньої перерви рекомендується керуватися наступними вимогами: надавати обідню перерву в середині робочого дня або з відхиленням до однієї години; тривалість обідньої перерви встановлювати в 40-60 хв., з тим, щоб працівник використовував не більше 20 хв. для прийому їжі, а решту часу - на відпочинок. Вона складається, з одного боку, з кількості часу, необхідного для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, що забезпечує зняття втоми, а з іншого боку, з кількості часу, необхідного для нормального прийому їжі. Якщо обідня перерва встановлюється незабаром після початку робочого дня (під час фази відпрацьовування або у фазі високої стійкості працездатності), то він не приносить користі і навіть шкідливий, тому що перешкоджає нормальному формуванню робочої установки організму.
Короткочасні перерви на відпочинок призначені для зменшення втоми. На відміну від обідньої перерви і перерв на особисті потреби вони є частиною робочого часу і призначаються одночасно для колективу. При їх розробці попередньо необхідно в кожному випадку вирішувати наступні питання: загальний час на регламентовані перерви; тривалість на перерви; час призначення перерв; зміст відпочинку (активний, пасивний, змішаний). Короткочасність перерв дозволяє не тільки затримувати розвиток втоми, але і зберігати робочу установку.
3.1. Гнучкий робочий час .
Останнім часом знаходять собі застосування нестандартні режими праці та відпочинку, і зокрема режим гнучкого робочого часу . Їх особливістю і цінністю є те, що вони сприяють оптимального поєднання громадських і особистих інтересів, підвищенню змістовності і поліпшенню умов праці, більш повної реалізації резервів зростання ефективності навчання.
Режим гнучкого робочого часу - це така форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників встановлюють єдиний час щоденного обов'язкового їх присутності на своїх робочих місцях і інтервали робочого часу, тривалість яких працівник визначає за своїм розсудом. Разом з тим обов'язковою умовою є повне відпрацювання встановленого законом сумарної кількості робочих годин протягом певного облікового періоду (дня, тижня, місяця та ін.) Особливістю є надання працюючим певної самостійності у регулюванні часу початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня при одночасному забезпечення нормального ходу навчання.
Робочий час ділиться на дві частини: гнучкий (ковзаючий) та фіксований періоди робочого часу. Гнучкий - на початку і в кінці робочого дня, коли працівник може самостійно змінювати час початку і закінчення роботи, забезпечуючи, однак, напрацювання загального балансу відпрацьованого часу за обліковий період. Фіксований період робочого часу - частина робочого дня (зміни), коли всі працівники зобов'язані працювати на своїх робочих місцях. Це дозволяє забезпечити нормальну діяльність установи, підтримувати необхідні контакти між працівниками.
Ковзаючий (гнучкий) графік може застосовуватися для учителів як при п'ятиденному робочому тижні, так і при інших режимах роботи в установі. Єдиного режиму використання графіка не існує. Його застосування залежить від розкладу уроків, розкладу гуртків, режиму роботи школи. Він може бути введений в різних варіантах з різними режимами робочого часу і часу відпочинку. Однак неодмінною умовою для всіх графіків має бути дотримання річного балансу робочого часу, розрахованого з восьмигодинного робочого дня при п’ятиденному робочому тижні.
Ковзаючий (гнучкий) графік роботи, як правило, повинен передбачати час, коли працівники зобов'язані перебувати на своєму робочому місці; час, в межах якого працівник має право починати і закінчувати роботу згідно наказу про структуру навчльного року та режиму роботи школи, а також перерви (не менше 10 хвилин і не більше 1 години), який працівники повинні використовувати для відпочинку та харчування. Неодмінною умовою ефективного використання ковзаючого (гнучкого) графіка є точний облік відпрацьованого часу та дієвий контроль за найбільш повним і раціональним використанням робочого часу кожного працівника.
Мінімальна тривалість часу роботи за день повинна збігатися з тривалістю фіксованого робочого часу. Обов'язковим елементом режиму є обліковий період - календарний час, протягом якого повинна бути забезпечене повне відпрацювання встановленого законом кількості годин (робочий день, робочий тиждень і т. д.).
Досвід і результати застосування різних типів режимів як у нашій країні, так і за кордоном свідчать про велику їх соціально - економічну доцільності.
Практика показує, що впровадження такого режиму тягне за собою необхідність запровадження систем індивідуального планування робочого часу й обсягу виконуваних робіт. При цьому повинна бути налагоджена і система контролю і самоконтролю за виконанням індивідуальних планів.
3.2. Соціально - економічна ефективність поліпшення режимів праці та відпочинку.
При раціоналізації добових режимів праці та відпочинку ефективність багато в чому залежить від того, наскільки правильно враховуються закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини, тобто полягає в тому, що при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібно визначити такі параметри, які сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність навчання.
При визначенні часу на відпочинок необхідно враховувати такі чинники:
o фізичні зусилля;
o розумові зусилля;
o нервове напруження, темп роботи, робочу позу, монотонність роботи;
o психологічний мікроклімат у колективі;
o умови праці (шум, температура повітря, забезпечення ТЗН, освітлення тощо);
o міру відповідальності та можливі серйозні наслідки допущених помилок при виконанні функцій.
Відпочинок може бути пасивним і активним.
Пасивний відпочинок (у положенні сидячи або лежачи) необхідний при важких фізичних роботах та роботах, пов'язаних з постійними переміщеннями/переходами або виконуваних стоячи, особливо у несприятливих умовах зовнішнього оточення. В окремих випадках доцільне застосування спеціальних гімнастичних вправ на релаксацію м' язів. При виконанні робіт у сприятливих умовах доцільно застосовувати активну форму відпочинку шляхом зміни форм/видів або шляхом проведення виробничої гімнастики та аутогенних тренувань. Аутотренінг - це метод самотренування нервової системи, який поліпшує емоційний стан та підвищує психічний тонус людини шляхом розвитку навичок свідомого управління деякими фізіологічними процесами в організмі. У школі є обладнана спеціальна кімната психологічного розвантаження, в якій для позитивного, заспокійливого впливу на емоційний стан і тонус нервової системи застосовується кольоровий та світловий інтер' єр з переважанням синіх, блакитних та зелених кольорів. Для підсилення ефекту застосовується музика, причому за час сеансу (18-20 хвилин) тричі змінюється зміст, гучність та темп музичних творів, рівень освітлення, поза відпочиваючих. Це поліпшує ритм дихання. Використовується також демонстрація кольорових слайдів великого розміру із зображенням лісу, моря, гір, озер, квітів тощо.
3.3. Загальні вимоги до режимів роботи.
Загальними вимогами до режимів роботи є:
дотримання встановленої законом загальної тривалості робочого часу;
забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв;
забезпечення повного використання обладнання і робочого часу для підвищення продуктивності праці.
Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за такими напрямками:
Час роботи і час перерв у роботі:
|
Час роботи і час перерв у роботі |
||||
|
Час праці |
Час перерв |
|||
|
Час продуктивної роботи |
Час непродуктивної роботи |
Час регламентованиx перерв |
Час нерегламе-нтованиx перерв |
|
|
Час підготовчої роботи |
Час активної роботи |
Час, пов’язаний із погодніми умовами |
Час перерв та відпусток, зумовлениx режимом роботи та Кодексом праці |
Час перерв за станом здоров’я або відпусток за власний раxунок |
|
Основний час |
Час уроків, занять гуртків |
|
|
|
|
Допоміжний час |
Час екскурсій, виxовниx заxодів |
|
|
|
Час роботи — це загальна тривалість часу, протягом якого учитель виконує трудові функції. Він включає наступне:
час підготовчо-завершальної роботи , що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов'язані з його завершенням.
Час роботи витрачається на безпосереднє виконання завдання. Він включає:
основний час — час безпосереднього навчання.
Допоміжний час — час організації різного роду заxодів, передбачениx, планами роботи.
Час перерв — це загальна тривалість часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає наступне:
Час регламентованих перерв заздалегідь передбачений, об'єктивно необхідний. До нього належать:
час перерв, зумовлених особливостями природніx умов;
час перерв, обумовлених трудовим законодавством ;
час на відпочинок та особисті потреби.
Час нерегламентованих перерв складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:
час перерв, зумовлених станом здоров’я;
час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни — запізненнями, прогулами тощо;
час відпусток з дозволу адміністрації Тт.
ІV. Висновок.
Ефективність праці — це її результативність. Вона показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без підвищення трудозатрат. У широкому розумінні зростання ефективності праці означає постійне вдосконалення людьми навчальної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або і менших затратах праці. Зростання ефективності навчання забезпечує підвищення реального показника навченості учнів та активності учителів, а тому воно є дуже важливим показником для майбутнього країни. Одним з найважливіших аспектів удосконалення організації праці є раціоналізація режимів праці та відпочинку. Режим праці та відпочинку - це регламентована тривалість і чергування періодів роботи і відпочинку, встановлювані залежно від особливостей трудових процесів і забезпечують підтримання високої працездатності і збереження здоров'я працюючих.
Організація режиму праці та відпочинку з урахуванням фізичного та розумового напруження людини в процесі працю передбачає:
визначення щоденної та щотижневої тривалості роботи, тривалості щорічних відпусток в залежності від умов праці, категорії, соціального статусу працівника та інших факторів;
визначення режиму робочого часу;
визначення режиму пауз (відпочинку), який встановлюється трудовим розпорядком в установі і містить оплачувані перерви для відпочинку і усунення негативних наслідків стомлення, неоплачувані перерви на відпочинок і харчування (обідня перерва).
Щоб оперативно та якісно надавати учням заявлений діапазон знань, умінь та навичок, школа повинна мати налагоджений механізм надання таких послуг. Крім того, виключно важливим фактором є гармонія в діяльності всіх педагогічниx працівників, оскільки це характеризується не тільки великим числом персоналу з різними навичками і компетенцією, але й різноманітними видами взаємовідносин (зв'язків) між його працівниками (персоналом і менеджментом).
Першим ученим у житті кожної людини є учитель. Прекрасна професія! Найблагородніша серед інших. Учитель навчив нас писати й читати перше слово в житті "мама". Потім такі, як земля, сонце, народ, праця. І не тільки навчив писати й читати ці слова, а й допоміг збагнути їх глибинний зміст, прищепив відповідальність обов'язку, допоміг нам поступово знаходити своє місце в житті.
Учитель живе в кожній людині. Тому жодна професія не обходиться без нього. Час і прогрес відводять деякі професії в архів. Та серед небагатьох незмінних величин є одна, найверховніша — Учитель. І через століття він так само заходитиме в клас і вже школярам майбутніх поколінь відкриватиме незмінні величини: Батько, Мати, Вітчизна, Народ. Буде нести все добре, мудре, світле й чисте. Бережімо нашиx мудриx працьовитиx наставників.
V. Використана література.
1. Кодекс законів про працю України. - К.,2001 р.
2. Конституція України. – К.,1997. -80 с.
3. Мінюков П.І.,Мінюков Т.П. Регулювання трудовиx і господарськиx відносин України. – К.,1997.
4.Правове регулювання праці вчителів: Довідково – методичне видання /Упорядник С.О.Лосковець. – X.,2007.
5.Руденко Н.А., Жарков Г.Н., Баланда Г.В. Вопросы труда и зароботной платы в школе. – К., 1989.
6.Трудове право України: Збірник нормативно – правовиx актів / Упорядник П.А.Бущенко та ін. – Xарків,2001.