Родина - незгасиме вогнище духовності, клітина української нації

Про матеріал

сценарій проведення родинного свята у старшій школі. побудований з урахуванням християнської моралі, народної педагогіки, сучасного погляду на сімю.

Перегляд файлу

«РОДИНА – НЕЗГАСИМЕ ВОГНИЩЕ ДУХОВНОСТІ,                                 КЛІТИНА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ» 

                                  Світлана Фецич, педагог-організатор                         Ковалівської ЗОШ І-ІІІ ступенів                                                                

Урок пошанування батьків у формі мандрівки для учнів 9-11 класів.

Мета: виховувати учнів у дусі поваги і шани до своїх батьків, рідні, до ближніх;   сприяти потягу до духовності, навчати жити за законами Божими – законами  Любові та Добра.

Є чудове українське прислів’я: гість у домі – Бог у домі. І сьогоднішній урок особливий тим, що до нас теж завітали гості(батьки, вчителі). Отож, нашу зустріч ми проведемо сьогодні дещо незвично. Всі  ми здійснимо уявну подорож у просторі та часі. І кінцевим пунктом нашої мандрівки стане Країна Добрих Вчинків. Для того, щоб розпочати нашу подорож, спершу потрібно пройти митний контроль. Для цього ви повинні відповісти на ряд запитань:

( Що таке шлюб?  Що слід розуміти під соціально-економічною та психологічною готовністю до шлюбу? Який шлюбний вік на Україні згідно із законодавством? Причини, що не дозволяють вступити в шлюб? Яка Божа Заповідь стоїть на сторожі шлюбу? Які основні моральні умови успішного шлюбу? Головне призначення подружжя з точки зору християнської моралі? Продовжіть вислів: «Одружитися – це означає наполовину зменшити свої права і …»).

 І, вирушаючи у велике плавання, бажаю усім вам: хай віра ваша буде човном, любов – вітрилом, а надія – якорем. І тоді ви сміливо здолаєте бурхливі хвилі світу цього. А відпливаємо ми із узбережжя Острова Скарбів. Так-так, я не перебільшую. Усі ми живемо на цьому острові, навіть не підозрюючи цього.

Є скарби, які заховані у надрах земних, а є й такі, які знаходяться на поверхні і передаються з покоління в покоління – це рідна домівка, сім’я, родина, діти. Ці місткі і надійні слова випромінюють світло й тепло, породжують почуття опори і надії. Ще древні наші предки вбачали у сім’ї найважливішу і неодмінну умову життя кожної людини, його моральну основу.

«Родина», «рід», які слова святі! Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами гілочки на дереві, що вже стоїть віки.

Це дерево – наш славний родовід –це батько, мати, прадід наш і дід.

Не згасне пам’ять і любов не згасне: бо рід коріння має пам’ятати.

Стоїть над нами добра Берегиня, Богиня роду, предковічна Мати.

То ж яким скарбом володіємо кожен з нас? І темою сьогоднішньої розмови стануть одвічні цінності сім’ї –  «Материнство. Батьківство. Родина».

Дар життя дається нам нашими батьками. Вони приводять кожного з нас із мороку небуття під сонце, любов’ю своєю поєднуючи нас із незліченними генераціями предків, вручають нам любов і прагнення до праці як основи майбутніх віків. І не тільки по крові, а й по душі і духу нашому, ми – діти батьків своїх. Щасливий і безсмертний той народ, у якому не обривається цей вищий і святий зв’язок.

Отож, наша мандрівка продовжується, і з Острова Скарбів ми вирушаємо  вітрильником у безмежні води Океану Біблійних Істин. На сторінках Вічної Книги ми знаходимо оповіді про те, що до бездітних пар оточення ставилося насторожено, інколи - навіть вороже. Чому?( У старозавітні часи бездітність вважалася ознакою гріховності, і жертва від бездітного подружжя була неугодна Богові). На сторінках Старого Завіту ми знаходимо багато прикладів, коли за свою праведність жінки одержали від Бога найбільшу нагороду – народження власної дитини. Отже, згідно біблійних трактувань, діти – це великий дар Божий. А самі батько і мати, даючи життя своїм дітям, стають співтворцями Божими у справі продовження людського роду, і тим самим є для дітей першими заступниками Божими на землі, і тому їм належить особлива шана і повага. Майже 3 тисячі років тому на кам’яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Господа на горі Синай, були вирізьблені слова закону пошанування рідних батьків: «Шануй батька твого та матір твою, щоб добре тобі було та щоб ти довголітнім був на землі!»  Шанування батьків – один із найсвятіших обов’язків людини і неоплатних боргів дітей.

Слова  Божої Заповіді вже давно стали підґрунтям для написання чудових пісень, легенд, поезій. І  у світлі сучасності поет-пісняр В.Крищенко виклав їх так:

Не все на світі продається . І не оціниш все в грошах.

А як людське гаряче серце. Чи зважиш ти на теренах?

Не все, не все міняти можна. Спинись, задумайся на мить.

Є заповідь одвічна Божа. Що краще золота блищить.

Шануймо батька, шануймо матір, і нам воздасться теж добром.

Хай буде шана в кожній хаті і дух сімейства за столом.

Шануймо батька, шануймо матір, - нам каже Біблія свята.

І щастям будемо багаті на всі часи, на всі літа.

Слова ці треба повторяти, мов в них основа доброти,

Коли б не батько і не мати, чи був би на цім світі ти?

Слова ці треба змалку вити, в них світить істина стара.

Коли в добрі батьки і діти, тоді всім вистачить добра.

Святе Письмо Старого Завіту дає нам і інші  безцінні поради пошанування рідних батьків. «Хто шанує батька-матір, той матиме втіху у дітях, і в день своєї молитви буде вислуханий. Ділом та словом шануй їх, щоб їхнє благословення зійшло на тебе».

Як ви розумієте ці слова ? Які переваги має людина перед Богом, шануючи власних батьків? - Хто шанує своїх батьків, той подобається Богові і сповняє волю Божу. А вже  самі батьки вже мають подвійні зобов’язання перед Вседержителем. Бо мають обов’язок перед Богом – бути взірцем для дітей. Батько повинен стати найвищим земним авторитетом у житті дітей, його слово, вчинки мають стати найнадійнішими підвалинами духовного здоров’я синів та дочок. «Могутня духовна сила виховання закладена в тому, що діти вчаться дивитися на світ очима батька, вчаться у батька поважати, шанувати матір, бабусю, жінку, Людину». А вже «жінка, мати, бабуся в сім’ї є емоційним і естетичним, моральним духовним центром сім’ї, її главою»(В.Сухомлинський).

То ж  справедливо, що «молитва матері виховує більше, аніж всяке виховне вміння батька». Саме мама є тим місточком, що поєднує дитину з Богом. Недарма сказано, що Господь, не даючи собі ради на небі і на землі, послав на землю Матір. То ж якою повинна бути жінка, наділена особливим призначенням і особливими повноваженнями самим Богом?

До наших днів дійшла зворушлива християнська легенда  про те, як Бог створив маму» . Послухаймо її.

КОЛИ БОГ ТВОРИВ МАМУ

Одного разу добрий Бог вирішив створити... маму. Шість днів та ночей Він роздумував і експериментував. Та ось з’явився ангел і каже:
— Ти стільки часу тратиш на неї!
— Так... Але чи ти читав вимоги замовлення? Вона повинна складатися зі 180 рухомих частин, які можна було б при потребі замінити, її поцілунок має лікувати все — від зламаної ноги до розчарування в коханні, також вона мусить мати шість пар рук.
Ангел похитав головою і недовірливо спитав:
— Шість пар рук?
— Не в руках проблема, — відповів Бог, — а в трьох парах очей, що вона повинна мати.
— Аж стільки! — скрикнув ангел. Бог ствердно кивнув. Потім додав:
— Одну пару, щоб бачити через зачинені двері, коли питає: “Що ви там робите, діти?”, навіть якщо вона вже знає, що вони роблять. Іншу пару — на потилиці, щоб бачити те, що не мала би бачити, але що має знати. Ще іншу пару, щоб таємно сказати синові, який попав у халепу: “Розумію, сину, і люблю тебе”.
— Господи, — сказав ангел, — вже пізно, йди відпочивати.
— Не можу, — відповів Господь. — Вже майже закінчую.
Ангел поволі обійшов навколо моделі матері.
— Надто ніжна, — сказав, зітхаючи.
— Але витривала! — відповів Господь із запалом. — Ти не можеш уявити собі того, що може зробити чи перетерпіти мати.
— Вміє думати? — спитав ангел.
— Не тільки думати, а вміє також дуже добре користуватися своїм розумом і пристосовуватися до обставин.
Тоді ангел схилився над моделлю і доторкнувся пальцем до її обличчя.
— Тут щось стікає, — сказав здивовано.
— Так, це — сльоза, — відповів зі смутком Бог.
— А для чого вона? — спитав ангел.
— Щоб висловити радість, смуток, розчарування, біль.
— Господи, Ти — справді геній! — вигукнув захоплено ангел.
Тихим меланхолійним голосом Бог прошепотів:
— Правду кажучи, це не Я створив... ту сльозу... 
(Ерма Бомбек)

Слово «Мама» - вічне і святе, як світ. І два  тисячоліття тому воно освятилося ще й  ласкою неба. Бо Матір Божа своєю добротою, покорою, святістю вознеслася над світом цим і стала небесною опікункою усіх родин, матерів, дітей, і молить свого Сина простити нам провини наші.

Жахлива доля людини невдячної своїм батькам, що зрікається їх чи соромиться. Великий світоч української нації, звертаючись до України як безталанної матері, питав:

Чи ти рано, до схід-сонця Богу не молилась?

Чи ти діточок невірних звичаїв не вчила?

За словами Т.Шевченка, не знати звичаїв своїх предків – такий самий гріх, як і не молитися Богові.

Отож із Океану Біблійних Істин ми одразу ж потрапляємо у води Моря Народної Мудрості. Українські виховні традиції мають глибоке коріння. Вони, сягнувши сивої давнини,  поєднали у собі християнські цінності та народні засади духовності. На Україні завжди схиляли голову перед людьми, які сіяли хліб, зводили храми і плекали дитину. У світлі мудрих народних традицій, що формували у людині добрі почуття і чутливу до краси душу,  головною берегинею роду була величава і мудра мати. Невтомна і всюдисуща. Замріяна і ніжна. У матері все - чуйне серце, лагідна вдача, невичерпна ласка, приязнь, щедрість, жертовність - все, що можна назвати одним словом - Милосердя. Наші предки добре знали, що майбутнє народу -  в материнських руках.  Мати - берегиня роду.

  Народна мораль дбала про духовну чистоту дівчини - майбутньої матері, про її вдачу, вміння вести господарство, знання звичаїв. Дівчина повинна була вміти співати, знати багато казок, легенд. Від колиски і  до повноліття мати повинна була плекати майбутню людину, закладала моральні принципи, народну мудрість. Краса духовна  і материнство –це  два привілеї жінки. Так було завжди. І  колись, і тепер.

Можна на світі чимало зробити: перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,  гору найвищу штурмом узяти,

Можна пройти крізь пустелі і хащі, тільки без мами не можна нізащо.

Бо найдорожче стоїть за словами: в світі усе починається з мами!

Мати у кожної людини стоїть початком життєвого шляху. Це від мами ми одержуємо дар життя. Через те поняття щастя неодмінно і нерозривно пов’язане із мамою. Існує чудова легенда. Коли народжується дитина, Бог запалює у небі зірочку і посилає до немовляти Ангела-охоронця, який уві сні цілує дитятко тричі: у чоло - щоб була розумною, у личко – щоб була красивою і у груди - щоб здоров’я, любов та доброта вселилися у тіло, душу та серце. А на землі в цей час народжується теж зоря – зоря материнства і незгасимої любові. І перше слово, яке мовить мама, це слова подяки Богові і слова молитви за свою кровиночку.

Зараз я роздам вам аркуші із незвичайною молитвою. Вдумайтесь уважно у зміст цих щирих слів.(В цей час звучить аудіозапис  молитви)                                                                      

                Дитино Моя, від моєї любові народжена!   

 Любов’ю моєю дарована, небом на щастя послана! Благословляю день і мить, коли твій перший крик відкрив мені світ материнства, коли сяйво твоїх оченят розбудило мене до нового життя. Я не втомлюся дякувати Богові за тебе, мій неоціненний дарунку! Надіє і втіхо моя! Радосте і натхнення! Я освідчуюсь тобі у великій любові, якою живу. Я не потребую відплати, бо сама щиро вдячна долі за те, що маю кого любити. Краплинко мого життя! Я молитиму денно і нощно Бога, щоб захистив тебе від лихого випадку, злої руки, недоброго ока, поганої мислі, од хибної стежки, злодійського наміру. І що б не спіткало тебе в житті, знай: моє серце завжди відкрите для тебе. Я живу в любові, безсмертна в тобі, вічна в онуках і правнуках своїх. Дивлюсь на тебе, молюся за тебе, живу тобою і для тебе. І немає меж моїй любові!

      Дорогі діти своїх батьків, які перші слова спали вам на думку, читаючи слова молитви матері до своєї дитини? І сьогодні саме той день і час, щоб із словами синівської чи дочірньої подяки звернутися:

 «Мамо, дякую Вам за перший скарб – пісню над колискою. З Вашої любові і пісні прийшли в світ ми. І бережемо в піснях Ваше життя, Бо доки співає мама, доти буде на землі і дитина».

«Матусю, дякую Вам за другий скарб – рідну українську мову. Слово Ваше осяває нас, дітей, любов’ю великою, як сонце, святою, як небо, і рідною, як земля. Слово ваше стало святим заповітом: не зрадиш маминої мови – не зрадиш Матері, не зрадиш України».

«Дякую Вам, мамо, за третій скарб – молитву до Бога.   Бачу Вас у світлому серпанку ночі, коли  Ваша рука хрестить нас».

Саме так із святості молитви перед пречистими образами на крилах віри попід небеса летить ясна і велика зоря – наша душа, і народжуються прекрасні слова подяки: «Боже, дякую Тобі  за маму…»

У дитинства спогади вернуся, наче промінь сонячний ввійду,

До матусі серцем пригорнуся, дивний спокій у душі знайду.

Дякую я Богові за маму, її мудрість, Господи, святу,

Що моєї долі човник рано у молитві принесла Христу.

На життєвих хвилях океану, на смертельних хвилях марноти

Не забуду рідну свою маму, що казала: «Господи, прости».

У молитві добрими руками мама ткала білі паруси,

Що біліють завжди поруч з нами ,що ведуть до вічної краси.

Мамині слова – жива молитва. Скільки в них живучої краси,

Що життя земного гостра бритва на розіпне наші паруси.

Боже! Дякую тобі за маму!

Арсенал народної педагогіки завжди був багатий на виховні засоби – слово, працю, навчання, народні звичаї і традиції, моральний клімат у сім’ї, родинні реліквії. Народна мудрість каже:

- Батькова лайка дужча за мамину байку.

- Батько - не мати - не поцілую і не приголубить.

- З батьком суд коротенький.

Народно-поетична спадщина щедро обдарувала матір піснями, віршами, легендами, а от про батька мало написано. Та це і так зрозуміло, бо він - захисник, годувальник, його слово - закон, норма.

Про мам пісень мільйони є й  поети вірші пишуть знову,

А про заступників батьків єдиного немає слова.

Звичайно, мова не про те, хто кращий – мама а чи тато,

Вони – єдині з поміж всіх. Любити їх потрібно свято.

Бо в мами доброта своя –вона колисочку гойдає

І до світанку не засне, дитині зірку вибирає.

А батько – він завжди один, той, що від зла і бід сховає

І від нещирих почуттів, немов стіною, захищає.

І долю кращу вибира для донечки а чи для сина,

Щоб добре в світі їм жилось, щоб був достаток у родині,

Щоб зорі сипались до ніг на шлях рівненький та широкий,

Щоб діти линули до мрій, щоб не робили хибних кроків.

В сім’ї є радість, сльози, сміх, і  суперечок є багато.

Та  дітям, вірте, головне, щоб поруч з мамою був тато.

На дні Моря народної мудрості ми багато почерпнули нового, а тепер ваша черга попрацювати. Отож,  збираємо перли влучних висловів. Слухайте уважно початок прислів’я і постарайтеся його продовжити.

- Добрі діти доброго слова послухають, (а лихі і дрючка не бояться.)

- До свого роду, (то хоч через воду.)

- Яка хата – такий тин, (який батько – такий син.)

- У сокола і діти (соколята.)

- Шануй батька і неньку – (буде скрізь тобі гладенько.)

- Добрі діти – батькам вінець, (а погані діти – батькам кінець.)

- Батько краще догляне 7 синів, (аніж 7 синів свого батька.)

- Немає такого краму,( щоб купити рідну маму.)

- У кого мати рідненька, (у того і сорочка біленька, і голівка гладенька.)

- Як не навчив батько, (то не навчить і дядько.)

- Сім’я без дітей, (що хатина без вікон.)

- Гни дерево, поки молоде, (вчи дітей, поки малі.)

- До людей ходять по розум, (а до матері по серце.)

- Хто матір забуває – (того Бог карає.)

- У добрих батьків і (діти добрі.)

- Добрі діти їдять кашу, (а злі – серце й душу нашу.)

- Сльози матері дарма (ніколи не пропадають.)

- Молитва матері і (дна морського дістане.)

- Не потрібен і клад, (якщо в сім’ ї лад.)

Ось на такій оптимістичній ноті ми покидаємо води Моря Народної Мудрості і рухаємося далі - назустріч кінцевій меті.

Проте дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи мудрість далеких поколінь. Наші житла стають більшими, а сім’ї меншими, в нас більше вигод, але менше часу, більше вчених, але менше смислу, більше експертів, але й більше проблем. Ми говоримо надто багато, любимо надто мало, ненавидимо надто часто. Ми навчилися заробляти на життя, але не навчилися жити. Поспіх, вічна суєта, байдужість  – характерна хвороба сучасності. Послухайте коротку оповідку, коментувати її не буду, думаю, зрозумієте самі.

«Коли моя бабуся вирушала до своєї матері, вона відводила на це 3 дні. 1 ішов на те, щоб добратися туди на бричці, запряженій кіньми, аби розповісти і послухати останні новини, посидівши трохи у кухні, а трохи у саду, і 3 день – на дорогу. Коли моя мати їздила до своєї мами, то їй потрібно було 2  дні. Вона добиралася потягом і, якщо їй щастило із пересадками, приїжджала того ж таки дня під вечір. Мама розповідала бабусі останні вісті, вислуховувала новини навзаєм і наступного дня від’їжджала. Мені, щоб провідати маму, потрібно лише півгодини. Я приїжджаю на авто, затримуюсь у неї 10 хвилин і поспішаю назад. Бо діти нудяться, а я як завжди, не встигаю зробити закупки у супермаркеті. Коли моя дочка приїде провідати мене, скільки їй часу займе?»

      Отже, виходячи із вод Моря Мудрості Народної ми зіткнулися із «Рифами бездушності». Послухаймо сумну статистику сьогодення.

- В Україні кожна друга пара, що узаконює шлюб, розпадається. Щорічно реєструється біля 180 тисяч розлучень.

- 5% батьків взагалі не бажають займатися вихованням власних дітей.

- У сучасного суспільства є великий гріх – нещасливі діти. Щорічно при  живих батьках 10-12 тисяч дітей стають сиротами при живих батьках. І тільки 1% таких батьків просять суд про відновлення батьківських прав.

- За останні 5 років злочинність та правопорушення серед неповнолітніх зросли на 50%.

- В Україні 700 тисяч дітей у віці від 12 до 18 років – наркомани.

- 40% підлітків вживають алкогольні напої.

- З’явився новий тип дітей – біженці, жебраки, безпритульні…

- Гостро стоїть проблема українського заробітчанства.

І, нарешті, про найжахливіше. Страшним прокляттям нависла над світом цим проблема дітовбивства. Сьогодні щорічно майже 370-450   тисяч жінок штучно переривають вагітність. І великий відсоток  дітовбивець, на жаль,  становлять дівчатка, підлітки, у яких перша вагітність закінчується абортом.

Задумаймось над цим. Невже звіріємо?

 Пісня покинутого немовляти.  (  Слова М.Тимчак . Музика В. Дунець)

Людина не має права на черству душу, бо черствість породжує зло, неприязнь, біду. Послухаймо ще одну зворушливу поезію, і порушмо ще одну болючу проблему сьогодення – байдужість, черствість до своїх батьків. (Катерина Бутовська «Літня кухня»)

Сьогодні ми з вами торкнулися важливих проблем  виховання дітей у сім’ї - про взаємини у родині, про сімейні традиції. Адже незадовго ви закінчуєте школу. Кожен з вас обере свій шлях у житті. Але незалежно від того, яку професію ви оберете, кожному, дасть Бог, випаде нелегка і почесна місія – бути батьками. Життя само написало теорему, яка не потребує доведень: «Як ми відносимося до власних батьків – так і наші діти будуть ставитися до нас.»

І метою нашої мандрівки є Країна Добрих Справ, до якої ми якраз допливаємо.

Нас очікують 3 екскурсійні маршрути, які проведуть екскурсоводи Ілона, Оксана і Юрій. Прошу їх до слова.

(Ілона розповідає про моральний кодекс родини.) 

Сім’я тим і відрізняється від інших колективів, що заснована на взаємній повазі, на близьких стосунках. Повага до старших – основа кожної сім’ї. А тому будьмо чемними, турбуймося про батьків, рідних, родичів, не завдаваймо їм прикрощів. Нехай живе у душах наших прагнення зробити щось добре і світле. У народі кажуть, що найглибші рани – це рани від власних дітей. Замість відпочинку у довгій дорозі буде невеличка історія для душі «Рахунок», яку розповість нам Оксана.

      Коли в особистих чи родинних взаєминах доходить до рахунків, усе закінчується. Бо любов – або безкорислива, або її немає. Наступний екскурсійний маршрут по Країні Добрих Вчинків проведе Таня ( наказ дітям

 або 10 «не можна» по відношенню до  своїх батьків).

 Сьогодні на годині пошанування батьків ви багато почули, дізналися, озброїлися добрими намірами. І мені залишається тільки надати слово Юрію для підсумування нашої сьогоднішньої мандрівки.

О Господи! Тобі усе під силу!   Ти всіх розсудиш і всьому даси Ти лад.

Тому прошу: батькам моїм дай сили, щоб бачили і травень, й листопад.

Щоб їм у світі скрізь жилося легко, щоб вистачало часу і грошей,

Терпіння і любові ти дай їм, щоб були добрими до нас, своїх дітей.

О, Боже! У своїй молитві я  прошу: нас ніде не обминай !

Хай буде мир в моїй родині, хай буде щастя розцвітать.

І щоб в десятім поколінні  могли Тебе ми прославлять!

Щоб бачили і роси, й води, зірки прекрасні, і зорі красу –

Все дивне, гарне й неймовірне через  роки я дітям пронесу.

Нехай повсюди люди будуть чемні, нехай розважливими будуть скрізь вони.

Щоб на землі йшло людство через терни, щоб жити, а не існувати ми могли.

        Діти, це складна безперервна робота – рости, відкривати світ, пізнавати людей, учитися любити. А тому основне ваше завдання зараз, поряд з тим, що ви повинні здобувати знання, - ви повинні вчитися жити у світі за законами добра, краси. Вчитися жити серед людей, вміти розрізняти добро і зло, вчитисябути людяними. Повірте, що так як ви навчаєтесь різних дисциплін у школі, так само потрібно оволодівати мистецтвом бути доброю дитиною своїм батькам. Це саме стосується і нас, дорослих. Сьогодні на нашій зустрічі є присутніми  спеціалісти  особливого фаху – « Материнство». Я не покривлю душею, коли скажу, що бути мамою  почесно, але й важко. Бо немає шкіл, вузів, які б випускали дипломованих матерів. Ніхто не дає нам готових рецептів щасливого материнства. Бути мамою – це щодня, щохвилини витримувати іспит перед власною дитиною на людяність. Це бажання завжди виглядати гідно в очах дитини, це надія - колись почути слова: «Я дякую долі за те, що саме ти стала моєю мамою!»

  І на завершення послухаймо ще декілька аргументів на тему «Бути матір’ю».

Бути матір’ю – це спершу пройти довгий шлях внутрішнього становлення, пережити ряд зовнішніх трансформацій: дитина – дівчина – кохана – жінка, щоб потім прийняти це високе покликання: стати співучасницею Божого промислу – бути матір’ю.

Бути матір’ю -  це добровільно принести в жертву себе заради іншого. Це відчути в собі 2 душі і 1 тіло, пережити час, коли берегом твоїх хвилювань у вітрах болю пологових мук полегшенню проноситься благословенний крик нової істоти – найріднішої, найближчої, найбажанішої для тебе.

Бути матір’ю –це стати теплим сонцем у посмішці, ясним небом  у погляді, ніжною зіркою в полум’яному дотику для свого малюка.                                 Бути матір’ю –це постійно відчувати  колючі переживання, що глибоко

проникають у твоє серце, щоразу, коли ти переймаєшся здоров’ям свого немовляти, наповнюєш трепетом спостерігаючи процес ставлення і віддалення рідного маляти, проявляєш надмірну стурбованість у протистоянні обставинам долі, виявляєш усю свою материнську турботу і ласку, прищеплюючи йому любов до всього живого. І це твій найвеличніший вияв поваги і подяки Творцеві за неоціненний дар материнства.

Бути матір’ю – це прийняти весь тягар відповідальності за збереження сімейного затишку і благополуччя родини, це клопіткі намагання створити свій маленький оазис святості в свавільній пустелі буденності, це виснажлива боротьба за  утримання кораблика родинних стосунків на розбурханих хвилях негараздів, непорозумінь, розчарувань. Розуміючи,  що ти не тільки продовжувач роду людського, а і його оберіг від усяких зазіхань зла.

Бути матір’ю -  це, врешті-решт, досягти вершини своєї привабливості, прийняти найповажливіший титул – бабусі, щоб увійти в той блаженний час, коли Божа благодать щедро осипає тебе посмішками і поцілунками вдячних внуків. Це та щира винагорода за твій нелегкий земний шлях, за твою виснажливу працю, за твої недоспані ночі. І ти все ще продовжуєш роздавати себе до останку, молячись і благаючи в Бога доброї долі для рідних. Бути матір’ю – це одного разу зібравшись в тісному родинному колі за святково прибраним столом, ще раз поглянути на свій пройдений життєвий шлях, мовчки попрощатись з ріднею і відійти за обрій. І зробити це якомога тихіше і непомітніше, щоб цією вимушеною розлукою не завдати близьким болю. І це, мабуть, те єдине, в чому ти не матимеш успіху. Твоя відсутність відчуватиметься скрізь, твої рідні ще довго не зможуть оговтатися та змиритися з непоправною втратою. І лише після багатьох днів смутку, зібравшись всі разом біля материної могили, під спів великодніх дзвонів зрозуміють, що ти залишила в них найкращу частину своєї душі, віддала їм найсуттєвішу частину свого єства, те світле, добре, вічне, яке залишається в їхніх серцях назавжди. І вони складуть тобі найнижчий уклін і віддадуть найвищу шану за твоє добросовісне виконання цього величного покликання – бути матір’ю.

        Згасають і спалахують зорі, щовесни зацвітають сади, облітає і обсипається цвіт, зав’язавши плід. Так і рід людський, відходячи у безсмертя, залишає нащадків для збереження і продовження роду. Великий це дар природи – повторити себе у своїх дітях так, щоб не заплямувати свого доброго імені, не надщербити честь свого роду. Дорогі юнаки і дівчата, сьогодні ще юнь, а незадовго – майбутні батьки і матері! Живіть з вірою в Бога, з любов’ю до людей , з надією на себе і на краще майбутнє!

 

docx
Додано
31 січня 2018
Переглядів
693
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку