"Родина, родина від батька до сина..."

Сценарій родинного свята

«Родина, родина від батька до сина…».

Слово класного керівника. Шановні гості, дорогі батьки: мами і тата, бабусі й дідусі, тітоньки і дядечки, добрі друзі, дорогі діти, уся наша класна родино! Вітаємо щиро вас усіх на нашому родинному святі. А зібралися ми сьогодні не випадково. Адже жити нам у цьому учнівському колективі ще довгі й довгі роки. А щоб життя було цікавим і захоплюючим, творчим і багатим, усім треба жити у дружбі й мирі, адже тільки у такій співпраці усім буде цікаво, комфортно і затишно.

 

Ведуча. Майже три з половиною тисячі років тому на кам’яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Синай, були висічені слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім ти був на землі». Мета нашої зустрічі — зачерпнути водиці із джерела роду нашого, звернутися до народної мудрості, вчитися по ній шанувати батьків своїх, що життя нам подарували і рідну землю, до якої приросли корінням.

 

Ведучий.  Хто ми? Навіщо загорілася зірка нашого життя? Сьогодні світ приходить до усвідомлення необхідності жити за законами тисячолітньої давнини, за законами мудрого вчення – Біблії, яка основою буття людини вважає родину.

 

Ведуча. В Україні говорять: «Без сім’ї немає щастя на землі». Саме в сім’ї дитина робить свої найперші кроки, звідси вона виходить у широкий світ, навчається любові і добра, тут вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого роду. Як велика ріка бере початок і силу з малого джерела, так і наша держава починається з родини. А родина до родини – народ. Отже, починаємо наше свято.

 

Добрий день вам, рідні,  на нашому святі

Як гостей найкращих  раді зустрічати.

Для гостей відкрита    хата наша біла,

Тільки б жодна кривда  в неї не забігла.

 

Хліб ясниться в хаті.  Сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді,  щоб жилось у мирі!

Дозвольте сьогодні усім побажати

Багато хороших і сонячних днів.

Дідусям і татам, бабусям і мамам,

Сестричкам з братами палкий наш привіт.

 

Вклоняємось всім вам доземно,

Як батьківській хаті з далеких доріг,

Як хлібу, що матінка чемно

 

Кладе на вкраїнський рушник.

 

Бо ж нашому роду нема переводу,

Хай пісня єднає коріння святі,

Дай, Боже, нам віру і братню згоду

На довгії роки, на вічні роки.                                                  

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.

 

Вчитель. Є скарби, заховані в землю, а є такі, що розташовані на поверхні і передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам’ять роду, його звичаї, традиції, прадідівська молитва любові і доброти, прощення і прагнення до кращого життя, що віками лине у зоряне небо предків і кожен раз повертається через небесні ворота до новонароджених душ — дітей.

 

Ведуть в життя дороги і стежини

І день новий над світом устає.

Ну що ми в цьому світі без родини,

Вона одна нам сили додає.

 

Два слова чарі́вних — лиш мама і тато,

А скільки любові у них і тепла!

Вони для дітей означають багато,

Щоб щастя іскрилось і радість цвіла.

 

Бо тато і мама — це рідні нам люди,

Рідніших у цілому світі нема.

З батьками дитина захищена буде,

І душу дітей не остудить зима.

Два слова крилатих — і серце радіє!

 

Й летить наче пташка в ясне майбуття.

Вони нам дали і натхнення, й надію,

Й найбільше у світі — це наше життя! 

 

Є в нашій мові прекрасні звертання.

Добрі і щирі, чудові слова.

Тими словами усяк без вагання

Маму найкращу свою назива:

Мама, матусенько, мамочко, ненько,

Матінко, усміх твій ніжний ловлю.

Мамонька рідна, моя дорогенька,

Я над усе тебе в світі люблю.

 

Я і до тата умію звертатись,

Хочу в словах передати тепло.

Щоб мій татусь міг частіше всміхатись,

І щоб в душі його сонце цвіло!

Татку, татусеньку, таточку, тату,

Кращого в світі немає навкруг!

Таточку, хочу тебе я обняти –

Ти мій порадник,  заступник і друг.

 

Я й до бабусі з любовю звертаюсь:

Бабцю, бабуню, бабусю моя!

І до бабусиних рук притуляюсь,

Та відчуваю в них лагідність я.

 

Я до дідуся іду по науку:

Діду, дідуню, навчи в світі жить!

Він на голівку кладе свою руку,

Голос сріблястий струмочком дзвенить.

 

Ведучий. Найпочеснішим місцем у хаті був покуть. Це те місце в куті, де стояв стіл, де садовили гостей. На покуті висіли образи у ви­шитих рушниках, тут молилася сім’я, просила захисту й допомоги. На покуті завжди сидів батько, коли сім’я обідала чи вечеряла.

Ведуча. Є такий вислів — «пам’ять роду». Чи всі ми пам’ятаємо свій рід? Що ми знаємо про своїх предків? «Роде наш красний, роде наш прекрасний, небагато нас є». Про кожен рід живе серед людей доб­ра чи недобра пам’ять. Митрополит Іларіон писав: «Сім’я — це домашня це­рква, на якій увесь світ стоїть, як на скелі своїй».

Ведучий. Головою родини, за традицією, був батько. Він влас­ними руками виготовляв колисочку для немовляти і сам вперше виносив ди­тину надвір, вклонявся до землі зі словами: «Мати-земля! Благослови дитя на життя, на здоров’я, на мудрість роду нашого». Слово батька повинно бути ва­гомим і авторитетним. Батько є годувальником сім’ї, люблячим чоловіком для своєї дружини, господарем, захисником своєї сім’ї та краю. Батькове слово – закон. Споконвіку сини слухалися батька.

Ведуча. Тато, татусь. Назва людини з сильним характером, міцними руками. Назва людини, яка все може зробити, вміє полагодити і візка, і саночки, і машинку. І де не глянеш — всюди видно татову руку.

Ведучий. Суворий, вимогливий, а його любов до нас стримана і врівноважена. Недарма кажуть, що дитину треба любити так, щоб вона цього не знала. А як усміхнеться тато, то стільки ласки і тепла вйого погляді.

Словечко хочу мовити за тата,

Бо він мені порадник, захисник.

Він так мені розказує багато,

І я до бесід щирих дуже звик.

Він вчить мене у цьому світі жити,

До праці залучає кожен раз.

Вчить бути вірним, відданим, дружити

І не підводити ніколи друзів, клас.

Бо щира дружба всіх людей єднає

І робить добрими та чесними людьми.

Життя хорошого без дружби не буває,

А в дружбі всі зростемо мудрі ми.

 

Він не вміє готувати

І млинців не напече,

Та як гарно вкупі грати,

М’яч від тата не втече!

Шити клопоту багато:

Голка крутиться і все.

Ліпше він ялинку в хату

Нам на свято принесе.

Він морозиво купляє

Замість супу на обід.

Та зате татусь наш знає,

Як побудувати пліт.

З ним цікаво мандрувати

Горами, ланами йти.

Кращого ніж рідний тато

Нам ніколи не знайти.

 

Може він в футбол пограти,

Може книжку почитати,

Може супчик розігріти,

Може мультик подивитись,

Може він пограти в шашки.

Може і помити чашки.

Може малювать машинки,

Може поскладать картинки.

Може везти на собі,

Як на швидкому коні.

Може він ловити рибу

І лагодити шибу.

Вміє так всього багато –

Мій найкращий в світі тато.

 

Все на світі вміє тато:

І шпаківню змайструвати,

Вміє довгий цвях забити,

Вміє борщ смачний зварити,

Вміє рибу він ловити,

Мамі дарувати квіти.

Смажить шашлики у лісі

Та казки читать ……

Все на світі тато вміє!

От якби ще для сестрички

Він навчивсь плести косички!

 

Тато мій дуже гарний, сміливий і дужий,

Він уміє, напевно, все в світі робить!

Я люблю свого таточка рідного дуже!

Ну, та як же мені татуся не любить?

Водить в поле ранкове стрічати зорю.

І в футбол разом з нашими хлопцями грає.

І, звичайно, за все це я тата люблю.

 

А  зі мною татусь мій частенько майструє,

Я від нього майстерності радісно вчусь.

І завжди він щось робить: пиляє, будує,

Я роботи ніякої теж не боюсь!

 

Самостійними бути нас тато навчає.

Бути мудрими, добрими тато нас вчить.

Бо життя непростим дуже часто буває,

А тому треба вчитися в світі цім жить.

 

Мій рідний татусю, добрий господар,

Мені ти дав і силу, і снагу.

До тебе йтиму в сонячні обнови,

За все я в неоплаченім боргу.

 

А літа вже летять,

Скронь торкаються крилами білими.

Теплих весен дощі

Поливають за нами жалі.

А для нас, для дітей,

Ви лишаєтесь вічно красивими.

Наші друзі завжди —

Дорогі, найрідніші батьки.

 

Пісня «Не плач, тато»

 

Старий батько і син.

Страрий батько сидів вдома зі своїм дорослим сином. Раптом на вікно сіла ворона. Батько спитав сина:

• Що це таке?
• Це ворона, - відповів син.

Батько: Що це?

Син: Я щойно сказав, що це ворона.

Батько втретє: Що це?

Син дратівливо відповів: Ворона, тату, ворона.

Батько запитав четвертий раз: Що це?

Син закричав: Я тобі сто раз повторив: ВОРОНА. Хіба ти на чуєш?

Батько вийшов і повернувся із записником в руках.

Він сказав: «Прочитай вголос»

Син: Сьогодні мій трирічний син сидів зі мною в парку. Ворона зупинилася перед нами. Мій син спитав мене 21 раз що це, і я відповів 21 раз – ворона. Я обіймав його кожен раз, коли відповідав на те саме питання з великою любов’ю.

 

Ведучий.  Душею кожної сім’ї є мама. Мама, матуся, ненька – всьому початок. Усе прекрасне в людині від променів сонця і молока матері. Біля маминих рук, біля її слова й тепла маля стає великим і сильним, стає частиною свого народу.

Ведуча. Шановні наші мами, ви – невичерпне джерело нашої сили, любові.  Нехай не ображаються наші батьки, бабусі, дідусі, та найдорожчою для дітей завжди була мама. Слово «мама» входить у наше життя тихо й непомітно. От тільки не дано нам запам’ятати цю мить, як не згадати й того дня, коли над нашою колискою вперше схилилася мати. Вона оберігає нас від усього злого, і в самому звучанні цього слова – наш захисток.

Молитва за маму

Є у мене найкраща у світі матуся,

За неї до тебе, Пречиста, молюся.

Молюся устами, молюся серденьком,

До тебе, небесна Ісусова ненько.

Благаю у тебе дрібними словами

Опіки та ласки для рідної мами.

Пошли їй не скарби, а щастя і долю,

Щоб дні їй минали без смутку, без болю.

Рятуй від недуги матусеньку милу,

Даруй їй здоров’я, рукам подай силу,

Щоб вивела діток у світ той, у люди,

Щоб ними раділа – пишалась усюди.

Спасибі вам, рідні мами,  що ви тут сьогодні з нами!

 

Кажуть, що на світі  сонце найясніше,

Та всміхнеться мама - і стає світліше.

Кажуть, що без сонця  не розквітнуть квіти.

А хіба без мами  є щасливі діти?

Я до неї серцем  любо пригорнуся.

Хай сіяє сонце,  як моя матуся.

Ніжна мати, славна трудівниця,

Друг натхненний – ось яка вона.

Щирим серце зір її іскриться,

А сама – як пісня, як весна!

Інсценівка «Послання дітям»

 

Вчитель.Мама.

Як прекрасно звучить це чарівне слово.

Коли тобі було півроку, вона годувала та купала тебе. А ти у вдячність їй плакав усю ніч.

Коли тобі був рік, вона вчила тебе ходити. А ти у вдячність їй втікав, коли вона кликала тебе.

Коли тобі було 3 роки, вона готувала для тебе смачну їжу. А ти у вдячність їй перевертав тарілку на землю.

Коли тобі було 4 роки,  вона вчила тебе малювати. А ти у вдячність їй розмальовував стіни в кімнаті.

Коли тобі було 5 років, вона вдягала тебе у гарні речі. А ти у вдячність їй приходив додому брудний з ніг до голови.

У 6 років вона повела тебе у школу. А ти у вдячність їй усю дорогу кричав, що не хочеш іти в школу.

Коли тобі було 10, вона чекала тебе зі школи, щоб обняти. А ти у вдячність їй  щось бурчаав і відсторонювався.

Коли тобі буде 18, вона плакатиме на випускному вечорі. А ти у вдячність їй будеш просити купити модного телефона.

Коли тобі буде 20, вона просиме побути з сім’єю. А ти у вдячність їй проводитимеш весь час з друзями.

Коли тобі буде 25, вона влаштує пишне весілля. А ти у вдячність їй  будеш жити з дружиною якнайдальше від дому.

Коли тобі було 30, вона радитиме, як виховувати дітей. А ти у вдячність їй будеш  просити не втручатися у твоє особисте життя.

Коли тобі було 35, вона дзвонила і запрошувала на обід. А ти у вдячність їй відповідав, що зайнятий і не можеш.

Коли тобі було 40, вона повідомляла, що хвора і потребує допомоги. А ти у вдячність їй говорив, що не можеш перейматися усіма її проблемами.

Одного разу твоя мама покине цей світ.

У той час, як її любов до тебе не покине її серця.

Вона піде і одна з воріт раю закриється перед тобою.

Якщо твоя мама ще жива …  не залишай її.

Зроби все, щоб вона була щасливою.

Це єдина людина, яка заслуговує на щастя, але ніколи не вимагає його, не просить, не чекає.

 

Ведучий. Ми завжди не цінуємо того, що маємо. Коли поруч та­то, мама, здається, що вони житимуть вічно. І не помічаємо того, що кожен прожитий день зменшує кількість часу, відведеного родині, щоб бути разом.

 

Ведуча. Дорогі наші батьки й матусі! Нехай тільки радістю світяться ваші очі, нехай лише добро буде у вашому серці, будьте завжди здорові, живіть довго-довго, а ми постараємося ніколи не завдавати вам ні­яких прикрощів.

  

Вчитель. Не так багато свят буває у ваших матерів, батьків. Бережіть своїх рідних, поки вони ще живі. Даруйте частіше їм радість і квіти. Не цурайтесь свого роду!

      Виростають діти, старішають батьки. Час – невблаганний господар долі. Поки живі батьки, ми здатні відчувати себе дітьми, шукати відради в отчому домі.

      Будьте добрими дітьми своїх батьків і матерів. "Три нещастя є в людини: смерть, старість і погані діти", – говорить народна мудрість. Старість - невідворотна, смерть – не­вблаганна. Перед цими нещастями ми безсилі. А від поганих дітей дім –  можна вберегти. І це залежить не тільки від батьків, а й від їхніх нащадків.

 

Ведучий. Пам'ятайте, як ви шануєте своїх батьків, так і ваші діти шануватимуть вас, коли ви станете батьками і матерями.

  

Ведуча. Бережіть здоров'я батьків. Пам'ятайте, що рано старіють і хворіють ваші батьки не стільки від праці і втоми, скільки від сердечних переживань, прикростей, кривд.

 

Вчитель.У Світлани  Йосипівни четверо дітей. Двоє дівчат вчаться в Києві, син – в армії, а найменший ще до школи ходить. І вона, і чоловік мають роботу. Люди заздрять. Світлана Йосипівна не заздрить нікому. Вона завжди жде приїзду дітей з інститутів і завжди тривожиться, коли з’являються на порозі. Кожен приїзд – це гроші, торби, натяки, що інші батьки дають і купують  дітям більше.

       Світлана Йосипівна сама собі набридла старими негарними чобітьми, давньою бузковою береткою і теплою сірою кофтою, якій невідомо скільки літ. Дочки сердяться на її вбрання і переживають, коли мати йде поруч з ними. Немодна мама тягне до автобуса санчата з картоплею і свіжиною. Дівчатам такі сани везти незручно.

• Мамо, – гримає старша,  – до автобуса не підходь близько. Куди такі сани, люди  – машинами.

Під мамині ноги потрапив сніговий горбок, вона позковзнулася. Санчата перекинулися, і тріснула підошва в чобітку. Бузкова беретка відлетіла вбік.  Гірко заплакала. А довкола люди і всі кудись спішать.

Дівчатка кинулися, підвели, обтрусили. Наділи беретку.

• Ти забилася?
•  Ні.
• Через чобіт плачеш?
• Ні.
• То чому ж? Давай сани  будемо везти.
• Самі ж казали, соромно.
• Казали – казали.

Дочки вже не бігли вперед. Мама перестала плакати. Справді. Чому сльози лити? Куплять з чоловіком ще дівчаткам босоніжки на весну і спіднички, а вже потім і собі щось.

   Санчата дотягли до самого автобуса.

• Я піду, не буду біля вас немодною стояти, –  прошепотіла мати. Не відпустили, обняли з обох боків. Виходить, не зовсім погані в неї діти.

Усі речі з часом втрачають моду. А любов до матері – ніколи.

 

 

Роки спливають за роками,

Так час крокує в небуття,

Але, на жаль, це знає кожен,

Йому не буде вороття.

 

За часом линуть покоління,

На зміну діти йдуть батькам,

Але не треба забувати

Кому завдячуєш життям.

 

Ми любимо вас, кохані мами й тати.

Ми вам бажаємо здоров’ячка багато,

Ми хочемо, щоб завжди ви раділи,

І щоб в житті ніколи не хворіли.

Хай Бог охороняє вас від злого,

Хай світить сонце і колосяться жита,

Щоб ви були щасливі і здорові

На многії і многії літа.

Вчитель.У кожній родині бувають веселі дні і не дуже, але наші діти хочуть , щоб у вас було побільше радості, тому і дарують вам трішки українського гумору.

Синочок

На розпеченому пляжі лає дама даму:

-Та яке ж це виховання? Та яка ж ви мама? Та скажіть ви що-небуть вашому синочку. Він же кидає грязюку на мою сорочку.

То якраз не мій синочок, – дама гордо мовить, - мій он вашим капелюшком жабеняток ловить.

Домашній твір

Автор. Вітько – бідак, страждає так, аж дригає ногами.

Він за столом, він пише твір « Я помагаю мамі».

 Старанно олівець гризе, аж супить брови грізно.

 Але нічого, хоч ти вмри – до голови не лізе.

 Та ось тихесенько зайшла в його кімнату мама.

Мама: Вітюнь, будь ласка, в магазин, сходи за сірниками.

Син: Ідея. Сама іди. Я твір пишу. Роблю важкі уроки.

Автор. І мама вийшла. А Вітько швиденько пише в зошит «Я в магазин завжди ходжу, коли мене попросять.»

Хвилин за десять мама знов з’являється у дверях.

Мама: Вітюнь, картопельки почисть, а я зварю вечерю.

Син: Сама начисть!

Автор. Кричить Вітько так, що ледь не лопне.

Син: Я твір пишу, я зайнятий, сама вари картоплю.

Автор. Виходить мама, а синок писати знов сідає.

Син(пише): Я мамі сам варю обід. Вечерю і сніданок.

Автор. Радіє син.

Син. Не твір, а люкс! Оцінка буде гарна.

Автор. І геть не думає про те, що він радіє марно.

 

Чому Тимко подряпаний?

-Чому це ти подряпаний? –

Юрко Тимка питає.

Тимко йому одказує:

-Та я ж купав кота.

А я от не подряпаний, хоч теж  купав свого…

-Еге ж , ти не викручував і не сушив його.

 

Про великі вуха.

Запитала в татуся донька-щебетуха:

• Чи слон хоботом скубе слоненя за вуха?
• А навіщо це слону? – так робить не гарно.
• Жаль, такі великі вуха пропадають марно.

 

Домашнє завдання

Вчитель розгнівано говорить: «Андрію, твоє домашнє завдання гірше всіх! Я скажу про це сьогодні твоєму татові!».

Учень радісно відповідає: «Так йому і треба. Може хоч після цього він буде старанно виконувати мої домашні завдання!»

 

Внучка - помічниця.

Сьогодні – неділя! Бабуся ще спить.

Не буду я рано бабусю будить.

Насмажу картоплі сама на сніданок,

Сама підмету я подвір'я і ґанок.

Пиріг із повидлом спечу я сама,

А то вихідних у бабусі нема!

Ось зроблено все. А де ж це бабуся? Нема її.

• Бабусенько, де ви? Я вас чекаю!
• Лушпиння по хаті збираю! І ось ще з воріт повишкрібую тісто. І сяду з тобою, онученько, їсти!

 

Щоденник

-    Назарчику, чому ти завжди несеш щоденник дідові, а не батьку?

-    Дід воював  – його нічим не налякаєш!

 

               Чому так багато довкола тепла?

Це ж моя бабусенька його принесла!

Скільки у бабусі сонця і тепла.

Скільки в неї радості, щедрого добра !

У душі бабусі  – почуттів глибінь,

а в очах бабусі  – неба ніжна синь.

У руках невтомних  – праця без кінця,

а вустах ласкавих  – мова мудреця.

Як же не любити бабусю дорогу?

Я перед бабусею завжди у боргу.

Ми вас любимо щиро і діти, й онуки.

Зичимо здоров’я вам, миру, цілуємо  вам руки.

 

Мій сивий, лагідний дідусь, я до землі тобі вклонюсь,

За теплоту твою і ласку, за мудре слово, гарну казку.

Ти вчив нас як на світі жить, як один одного любить,

І твій розумний заповіт я пам’ятатиму повік.

 

Мій рідний, рідненький, ріднесенький з тобою радію й сміюсь.

Мій сивий, сивенький, сивесенький, найкращий у світі дідусь .

Дідусю, дідусю, тобою горжуся, за тебе я Бога молю.

Дідусю, дідусю, тобі признаюся, як сонце, тебе я люблю.

 

Як виросту швидко, швидесенько, то небо тобі прихилю.

Бо ти мій дідусь дорогесенький, в тобі я себе впізнаю.

 

 

 

Молитва за батьків

Всемилосердний Боже! Дякую тобі за наших батьків та за все те добре, що Ти нам подав через них. Вони виховують нас, навчають виконувати Твої святі заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати й бути слухняними. А Ти, Господи, поможи нам у цьому Твоєю ласкою. Благослови їх, Господи, добром, здоров'ям та довгим і щасливим життям, хорони від злого, дай їм силу перемогти всі труднощі, діждатися втіхи від своїх дітей.

Вчитель

Хай же будуть ваші руки сильними, а душі зрячими!

Хай поруч з матір’ю завжди йтиме батько!

Хай кожна дитина, яка приходить у цей світ,

Матиме ці два крила не для того, аби літати,

А щоб впевнено ходити по землі. 

Наше свято продовжується. Ми переходимо до конкурсів.

Вашій увазі пропонується перший конкурс, але спочатку попросимо вийти на середину залу чотирьох тат.

1. Конкурс називається «Найоригінальніша канапка». Перед вами на столі – різноманітні продукти: батон, майонез, цукерки, ковбаса, крекер, крабові палички. Ваше завдання: за 1 хв. зробити оригінальну канапку і придумати їй назву. Час пішов…

Тепер подивимось, як ви їх зможете з’їсти. Смачного вам!

2. Конкурс для мам (викликаються дві мами) «Забий цвях».

Оскільки зараз – дуже непростий час, і інколи жінки змушені замінювати дітям і батьків, вони повинні вміти володіти молотком і цвяхами.

Ось ваше завдання: хто швидше заб’є цвях у дерев’яний брусок. Перевіримо, наскільки в наших мам точна рука і гостре око.

3. Конкурс для тат «Пришиття ґудзика».

Це ніби проста справа, але інколи викликає труднощі. Вам потрібно якнайшвидше пришити паперовий ґудзик.

Так, робота виконана. Подивимось чи якісно. Як бачимо, наші тата вміють готувати канапки і пришивати ґудзики.

4. Конкурс для мам «Угадай дитину по руках».

Діти ( 6 – 7 учнів) стають у коло. Мамі зав’язують очі. Вона повинна по руках впізнати свою дитину.

5. Конкурс «Кольорові кульки»   (5)

Ваше завдання: сісти на кульку, щоб вона лопнула, дістати папір, на якому записане завдання і виконати його.

Назвати осінні квіти

Назвати українські страви

Зробити комплімент сусіду праворуч від вас

6. Конкурс «Сімейний бюджет».

 Викликаються дві родини, дається однакова кількість монет (по 1 та 2 копійки) у сумі 99 коп. Завдання: хто швидше порахує.

7. Конкурс компліментів:  батьки – діти

8. Конкурс ерудитів

1. Яке слово складається із 7  однакових літер?

2. Підійшла одна людина до другої і каже : « Ти мені син, а я тобі не батько». Хто ж вона? (мати)

3. Поетичний народний символ України ( калина)

4. Птах, який за народним повір’ям, приносить щастя (лелека).

5 Одного батька й однієї матері дитина, а нікому не син. (донька)

6. Як називають батьків дружини? (теща, тесть)

 

Вчитель.  

Найдружнішою родиною на нашому святі є сім’я ……….

Найактивнішою …………..

Родина, яка найкраще знає свій рід ………

Нагородження

Вчитель. Дерево не може жити без коріння, а людина — без роду. Та чомусь ми іноді з гордістю називаємо кілька колін родоводу бульдога чи пуделя, а імен своїх прадідів і прабабусь не знаємо. А ось деякі народи Азії знають свій родовід за сім-вісім поколінь, а то й більше. Коли ви  збирали відомості про свої родоводи, то, мабуть, усі переконались, що кожен для себе відкрив щось нове з історії свого роду.

Ви бачите – родовідне дерево наших родин.Але дерево нашого роду не буде квітувати, якщо ми підрубаємо його корені, тобто якщо втратимо пам'ять роду. Знати свій родовід, зберігати пам'ять про нього   –  це наш обов’язок не лише перед минулими, але й перед майбутніми поколіннями. Бо поки існує  життя на землі, доти роду людському немає переводу.

Ведучий. Без зв'язку з ріднею людина стає безпорадна. Родина завжди стояла і стоятиме біля витоків людського життя і щастя, додаватиме сили і відваги, оберігатиме від напастей, хвороб душі і тіла, вчитиме шанувати людей, їх працю, їх мудрість, святою молитвою звучатиме в твоїх устах велике і величне слово – РОДИНА.

 

Ведуча. Пізнай свій край… себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриються твої здібності. Ти даси йому продовження, вторувавши стежину, і з тієї стежини вже рушать у життя твої нащадки. І то також будеш ТИ!

Родина, рід, які слова святі,

Вони потрібні кожному в житті,

Бо всі ми з вами  – ніжні гілочки

На дереві, що вже стоїть віки.

 

Це пишне гілля, що увись летить.

Родинне дерево ось тут укоренилось.

На цій землі, у рідному краю.

Й новим гіллям так щедро вкоренилось.

 

Спасибі, батьки, за щире тепло,

За людяність вашу, за серця добро,

За руки робочі, за хліб на столі,

Спасибі вам, рідні, уклін до землі. (всі разом)

 

Вчитель. Життя пережити – не ліс обійти,

Є в ньому тривоги, є й радісні дні.

Летять рік за роком, неначе птахи,

Ніколи не вернеш прожиті роки.

Бажаємо щастя, бажаєм тепла.

Всій нашій родині, всім нашим батькам.

Прийміть же цей духмяний коровай, як символ статку, добра й благополуччя кожної родини.