Родинне свято "Ну що б, здавалося, слова..."

Інсценізація «Звірятка лікують книгу»

Заєць   (співає пісеньку «Книга – наш найкращий друг» )

Дорога нам книга кожна,

Нам без книг ніяк не можна,

Нам без книг ніяк не можна!

Голоси дзвенять навкруг.

А як часом книга хвора,

Значить в тім моя вина.

Ми її підклеїм скоро —

Враз одужає вона!

На його шляху з’являється щось страшне, брудне, волохате. Це пошарпана Книга.

Заєць. Ой, що це? Краще сховаюся, а то у мене зубки цокотять від пере­ляку і хвостик тремтить. (Ховається за кущем.)

Книга. Не бійся, Зайчику. Я — Книжка, тільки дуже хвора. Ой, як бо­ляче моїм сторінкам! І корінець поламаний, вже зовсім сил немає. Навіть хо­дити сама не можу. (Плаче.) Допоможи мені, Зайчику!

Заєць (вибігає з-за куща, підтримує хвору Книжку). Бідненька ж ти моя! Хто тебе так покалічив? Може, ти з Лисицею зустрілася, чи в лапи до Вовка по­трапила? Чи, може, лютий Бармалей над тобою знущався? Я навіть не впізнав тебе. Ми ж раніше з тобою зустрічалися. Ти була така гарна, чепурна! Усі діти тебе з радістю читали.

Книга. Так, тепер я зовсім не схожа на себе. Хлопчисько-поганисько мене так порвав. Ох і мучив він мене! Поливав гарячим супом, гнув кінчики моїх сторінок і чорнилом бруднив. Я ледве втекла від нього, і зовсім немає сили йти далі, та й куди ж я піду, нещасна?

Заєць. Не журися, Книжечко! Ми зараз що-небудь придумаємо. А ось і Ведмедик чапає. Може він нам щось порадить? (Кличе Ведмедика.) Ведме­дику! Ось Книга в біду потрапила, від Хлопчиська-поганиська втекла, їй допо­могти треба, а як — я не знаю.

Ведмедик. Бідолашечко ти наша! Потрібно негайно відвезти тебе у «Книжкову лікарню» до лікаря. Він тебе послухає, огляне, підклеїть, під­пише й одягне у красиву обкладинку.

Заєць. Правильно! І як я одразу не здогадався? Адже в кожній школі, в кожній бібліотеці працює така лікарня. Там завжди прийдуть на допомогу юні друзі книги. Пішли, дорогенька Книжечко, спирайся на мене.

— Добридень, шановний лікарю Айболить! З бідою прийшли ми до вас. Ви­лікуйте, будь ласка, бідолашну Книжечку!

Лікар. Обов’язково! Шановна Книго, присядьте-но сюди. Що з вами тра­пилося? Де ж болить?

Книга. Ой, дорогий лікарю, в мене болить усе тіло.

Лікар. Як же ви дійшли до такого стану?

Книга.

Лікарю, мені соромно перед класом,

Хазяїн мій обкладинки вирвав з м’ясом!

Та що обкладинки...

Вирвав сторінки, поробив з них кораблики,

Літаки та голубки.

Лікар. Який жах! Так поводитися з Книгою! Та це ж злочин! Я вас ви­лікую, шановна Книго! Підніміть свої сторінки. Ох, а що це за брудні плями на них?

Книга. Хлопчисько-поганисько, в якого я жила, брав мене брудними ру­ками, одного разу вилив на мене борщ, кидав мене на підлогу, слинив пальці, коли перегортав сторінки. Тому я хочу звернутися до всіх діток, до кожної дів­чинки і до кожного хлопчика:

Я — Книга! Я — товариш твій!

Школярику, завжди мене жалій.

Чистенькою тобі приємна я,

Без бруду — подруга твоя.

Погану звичку ти покинь

 І пальців більше ти не слинь.

Завжди я твій найкращий друг,

Та тільки не для брудних рук.

Л і к а р.  Ой, у вас дуже багато хвороб! Зараз я покличу Лисичку — медичну сестричку допомогти нам. (Кличе Лисицю.)

Лисиця. Добрий день, Книго! Зараз ми тебе вилікуємо. Подивимося ось на цю сторіночку. Ой-ой-ой! Тут намальований страшенний пес, а я їх так боюся.

К н и г а. А в собаки ніг немає.

Лисиця. Який жах!

Книга. Лікарю, сестричко! Вилікуйте мене, будь ласка!

Лікар. Прошу вас пройти до операційної. Будемо робити операцію.

 З’являється Хлопчисько-поганисько.

Хлопчик. Привіт! Ви тут не бачили Книги? Вона втекла від мене, а чому — я й сам не знаю. Я тільки вдарив нею по голові свого сусіда по парті та ще декілька разів забув її в саду. Ось і цього разу забув. Уночі пішов дощ. Наступного дня я пішов її шукати, та не знайшов. Утекла. Ви її не бачили?

Д і т и. Їй роблять операцію в «Книжковій лікарні»!

    З’являються Книга і Лікар.

Лікар. Ну ось. Ви тепер маєте набагато кращий вигляд.

Книга. Так, я дуже добре почуваюся. Ой, знову той бридкий Хлопчисько! Він, непевно, шукає мене.

Хлопчик. А, ось де ти! Але чому ти так змінилася? А тепер пішли до­дому. Мені без тебе так сумно.

Л і к а р. Я не дозволю їй жити в тебе. Вона знову може захворіти.

Книга. Я ніколи не повернуся до тебе. Ти мене ображав, зовсім не беріг. Ти й до цього часу не знаєш правил охайного поводження з книгою.

Хлопчик. Але мені дуже погано без тебе. Я обіцяю тобі і лікарю, і всім дітям, які є в залі, що буду добре поводитися з книгами. І взагалі перестану бути поганиськом.

Книга. Мені шкода його. Мабуть, я повернуся до нього. Але ти 

повинен запам’ятати правила.

• Мене не можна брати брудними руками, тому що мені буде соромно, якщо мене візьмуть інші читачі.
• Не став на мене лікті, коли читаєш, і не клади розгорнутими сторінками донизу: адже тобі не сподобалося б, якби з тобою так поводилися.
• Не розмальовуй мене ручкою та олівцем — це так негарно.
• Якщо не закінчив читати, але не хочеш загубити сторінку, на якій зупи­нився, то поклади до мене закладку, щоб я змогла спокійно відпочити.
• У сиру погоду загортай мене в папір, тому що така погода для мене шкідлива.
• Допоможи мені залишитися чистою і свіжою, а я тобі допоможу стати щас­ливим.

Хлопчик. Так, я все зрозумів і даю чесне слово, що виправлюся.

Книга. Діти, запам’ятайте і ви правила охайного поводження з 

книгою. Тоді ми завжди будемо друзями.

(Співають пісню «Книга – наш найкращий друг»)

Бібліотекар

 (Вручає пам’ятки про книгу та закладки).

Учитель. Дорогі діти! Учіться в героїв книжок любити нашу рідну землю — її лани і ліси, міста і заводи, небо і річки, мову і мистецтво. Людина, яка лю­бить і вміє читати, щаслива людина. Навколо неї завжди багато розумних, добрих і вірних друзів. Друзі – це книги. Читайте! Хай не буде у вас жодного дня, щоб ви не прочитали бодай однієї сторінки з нової книги.