Родинне свято "Ода матері"

РОДИННЕ СВЯТО «ОДА МАТЕРІ»

(зал прикрашений малюнками про весну, репродукціями з картин художників Леонардо да Вінчі «Мадонна Літта», «Дама з горностаєм», «Мона Ліза», Рафаеля «Сікстинська мадонна», «Прекрасна садівниця», Васильківського «В квітнику», Тараса Шевченка «Катерина» та інші;   

вислови про матір:

«Серце матері – це безодня, у глибині якої завжди знайдеться прощення»- Оноре де Бальзак

«Перший подарунок, який дає нам мати, - це життя, другий – любов, і третій – розуміння»- Дірк Брауер

«Тільки тоді, коли мама йде до Бога, ми розуміємо, що прожили життя з Божеством» - Леонід Сухоруков

 

Учитель. Дорогі діти! Шановні вчителі, гості! Сьогодні у нас свято, родинне свято. Вшановуємо жінку – матір, жінку – трудівницю, жінку – душу,  жінку – красу добра, всього чистого і прекрасного, що є на землі.

Ведучий. Рідний край! Дорога серцю земля батьків та прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси, блакитні небеса. Хіба є що на світі краще за це миле серцю дозвілля, хіба є що на світі дорожче за рідний дім?

Ведуча. Рідний дім, дорога батьківська хата, ласкава оселя. Тут ми народилися, вперше зробили крок. Коло вікна ростуть, квітують квіти, соняшники, вишні. А над хатою синіє високе, безкрає небо…

                                 ( пісня «Хата моя, біла хата»)

Учитель. Мати і батько найдорожчі та найближчі кожному з нас люди. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють наш розум, вкладають у наші вуста добрі слова.

Ведучий. В усіх народів, в усі віки жінка – матір була охоронницею та добрим ангелом домашнього вогнища. Мати – це вічність життя.

Учень. Моя люба мати калиновий цвіт,

в тобі, рідна мати, весь мій любий світ,

В тобі моє щастя, в тобі моя ціль,

Моїм твоє горе, моїм є твій біль.

Учень. Твоя втіха й радість радує й мене,

А твій жаль займає й серденько моє.

Бо я ж, моя мамо, твоя кість і кров.

Ти мене родила, ти є мій покров.

Учень. Ти мій скарб найбільший, ти мій цвіт живий.

Ти моя перлина, жемчуг дорогий.

Ти мене хорониш від лихих тривог

Хай благословить тебе з небес Бог!

Учень. Можна у світі чи мало зробити:

Перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти.

Можна пройти крізь пустелі та хащі,

Тільки без мами не можна нізащо.

Бо найдорожче стоїть за словами:

В світі все починається з мами.

(пісня на сл.. і муз. М. Янченка «Рідну маму бережіть»)

Ведуча. Материнство..Святе і прекрасне, опоетизоване у піснях, прославлене в казках та легендах.

(на сцену виходять три матері)

Мати I. Ось послухайте легенду про матерів. Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, люди виходили на берег моря співали, танцювали, влаштовували веселі ігри, які закінчувалися пускання стріл щастя. Дивитися на ці ігри виходив з морських глибин цар морів та океанів Нептун. Це був надзвичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

- Хоч як люди нахваляються своєю силою, а мене бояться. Ніхто з них не насмілився пускати стріли у бік моїх володінь - говорив він сміючись.

Мати II. Одного разу вийшли до вогнища юнаки, і повернувшись у бік моря, всі як один пустили туди стріли. Як же розгнівався Нептун!

- Я всіх вас поховаю у безодні морській - заревів він.

Жінки, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морський справді може поховати їхніх дітей у морі. А жінки були сильні, вродливі і ніколи не старіли. Думали, думали жінки і вирішили віддати всю свою  силу синам. Юнаки, взявши материнську силу, підійшли до самого берега моря. Щоб не відпускати їх до води, Нептун кинув величезний вал, але юнаки вистояли. А матері після цього стали слабкими.

Мати III. Ти бачив слабких жінок? Якщо зустрінеш, то не насміхайся: всю свою силу вони віддали своїм дітям.

Мати I. Коли Нептун побачив, що юнаки витримали натиск важкого валу, він люто вигукнув жінкам: Хай ваші сини вистояли проти мене на березі, але в морі я їх переможу, я порву їм руки.

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню води вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасивими, а тому і сказали:

- Жінки, віддайте нам свою красу - за це ми дістанемо з морського дна трави, зів’ємо з неї жили для ваших синів. Тоді руки будуть у них такі дужі як у нашого батька. Жінки погодилися і віддали дочкам морського царя свою красу.

Мати II. Якщо побачиш ти некрасиву жінку, не відвертайся від неї. Знай, що вона принесла в жертву свою красу заради дітей.

Мати III. Коли цар Нептун дізнався про вчинок дочок своїх, то страшенно розгнівався на них, викинув їх з моря та перетворив на чайок морських.

Мати I. Ти чув як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки завжди дивляться на чайок і надивитися не можуть, тому що чайки уособлюють красу їхніх матерів.

Мати II. Нарешті юнаки, відчувши міць у руках і силу в плечах, вийшли в море. Вийшли вони і зникли. Чекають, чекають матері – не повертаються їхні сини. З’явився знову перед жінками Нептун і голосно – голосно зареготав:

Не діждатися вам тепер синів. Вони заблукали. Вони забули, що на морі немає доріг. Тоді жінки вигукнули: Нехай буде в наших очах менше світла, але хай над нашою землею світять зірки, щоб сини знайшли по них дорогу до рідних берегів. Тільки це сказали, у небі зразу ясно – ясно заблищали зірки. Юнаки побачили їх і щасливо повернулися додому.

Мати III. Ось чому моряки сильні і непереможні. Матері віддали їм усе найкраще, що мали самі.

( пісня про матір)

Учень. Мамо!Матінко! Материнко!Припадаю до Ваших рук, руки ваших матерів, руки моєї та твоєї матері з попелу підняли цю землю до життя, вмили гіркою сльозою. Скільки припало на долю жінки, на долю матері тривог, тривог за своїх синів, дочок, внуків. Скільки років триває неоголошена війна в нашій державі, яка забрала життя чиїхось синів, братів, чоловіків, дочок. Матері чекають, чекають та сподіваються на краще майбутнє для своїх дітей, майбутнє без ліз, без війни.

(пісня «Я ненавиджу війну»)

( на сцену виходять мати та син під ніжну тиху мелодію)

Син. Розкажіть мені, мамо, про вишні…

Їх було так багато в саду?

Мати. Були, сину, морози невтішні,

А вони кого хочеш зведуть.

Син. Розкажіть мені, мамо, про зорі,

Чи такими були і колись?

Мати. А той, сину, хто виріс у горі-

Не часто на зорі дививсь.

Син. Розкажіть мені, мамо, про долю.

Чи людині підвладна вона?

Мати. Наша доля, мій сину, як море-

Той пливе лиш, хто має човна.

Син. Розкажіть мені, мамо, про роки –

Чи спливають помітно вони?

Мати. Роки, сину, помітні допоки…

Матерів пам’ятають сини.

( лунає пісня на сл. і муз. М. янченка «Ой, чого  ж ти, мамо»)

( на сцену виходять ведучий, ведуча, вчитель)

Ведучий. Мама…Матуся…Ніжна, ласкава, добра. Як ти потрібна нам усім – слухняним та пустотливим, сильним і слабким, добрим і байдужим. І лише з роками розуміємо, що найдорожча людина для нас – мама.

Ведуча. «Три біди є у людини: смерть, старість та погані діти» - говорить народна мудрість. Старість неминуча, смерть невблаганна – перед нею не можна зачинити двері свого дому, а від поганих дітей можна дім вберегти, як від вогню. І це залежить не стільки від батьків, а й від самих дітей! – говорив видатний педагог Василь Сухомлинський.

Учитель. Тож намагайтеся бути слухняними та вихованими, турбуйтеся про своїх батьків, не завдавайте їм прикрощів.

(пісня )

Учень. Як мені вас не любити, батьку рідний, нене

Тож ви мене годували та дбали про мене.

Тож ви мене згодували щирими руками,

Ой  нема так ніде в світі як в батька і мами.

Батько розуму навчає, мати приголубить,

Ніхто мене так на світі як вони не любить.

Дай же Боже, щоб я виріс, в школі гарно вчився,

Щоб я батькові  і  ненці добре відплатився.

Учениця. Я твій портрет фіалками вберу,

Ти ж так любила голубі фіалки.

Мене ти вчила правді і добру,

Мене до праці ти привчила змалку.

Я доторкнуся до твого чола,

На ньому зморшки – й ті такі ласкаві.

Ти все дала й нічого не взяла:

Ні крихти хліба, ні спасибі навіть.

Все те, що мала і все, що в мене є,

Що від людей, що від землі святої,

Що радістю в рядках моїх встає,

Передано в  моє життя тобою.

Дочку можливо матиму, хто зна,

Про що в гаю зозуля накувала.

Ой, як я хочу мамо, щоб вона

Твоє велике, щедре серце мала.

                                                ( пісня Віталія Кобриновича «Мама»)

                                      ( на сцену виходять син і мама)

Син. Чому у тебе у косі ясна забіліла сивина?

Мати. Од любові, од тривоги й надій, ти ж один у мене, сину мій.

Син. А в бабусі голова біліша – то мене бабуся любить більше?

Мати. В неї діти – доньки і сини - додають сердешній сивини.

Син. Чом же тьотя біла, як зима – в неї діток не було й нема.

Мати. Так, синочку, біла геть вона, бо нудьгує цілий вік сама.

(пісня «Ой чого у мами коси побіліли»)

Учитель. Кажіть своїм ненькам ласкаві слова щоденно; бережіть їх спокій. Ви – надія ваших батьків, ви – їхня мудрість, радість. Недаремно народ склав такі прислів’я:

- Материн гнів – як весняний сніг:рясно випаде та скоро розтане;

- Болить в дитини пальчик, а у матері серце;

- На сонці тепло, біля матері добре;

- Немає такого краму, щоб купити маму;

- Матері ні купити, ні заслужити;

- Мати однією рукою б’є, а другою голубить.

Учень. Пам’ятаймо  милі друзі, пам’ятаймо завжди з вами,

Що для нас в усьому світі найдорожчі наші  мами.

Учень. Мамо рідна, люба наша ненько,

Ти жива і милий нам цей світ.

Хай здоров’ям повниться серденько

І живи на радість нам сто літ!

Учень. За все, що маю, дякую тобі,

За все, що маю і що буду мати.

Ночами сняться ночі голубі

І вишні білі на причілку хати.

Учень. Скільки слів сказали ми про маму

Ніжну, чуйну, дорогу.

Ми у тебе, матінко рідненька,

Вічно в невідплатному боргу.

Учень. Мамині руки – щедрі, робочі –

Втоми не знають зранку до ночі.

Вранці, коли ще усі спочивають,

Сонце, напевне, вони піднімають.

Мамині руки – ніжні і милі –

Воду ранкову з криниці носили.

Учень Золоті ваші руки шершаві –

Скільки величі в них і добра!

І тому ми їх вічно так славим

З перших літер, з листів букваря.

І коли захворіє дитина –

Руки ломить, ночами не спить.

Забарилась десь вістка від сина –

Серце в матері мліє, болить.

Учитель. Найзаповітніша мрія, найпекучіше бажання всіх батьків – щоб діти виросли щасливими, здоровими, розумними, щедрими на добро, на любов. Любі діти! Коли підете з батьківського дому, ніколи не цурайтеся його, не забувайте про своїх батьків, про свій рід, свою родину.

Учень.  Приїжджайте частіше додому,
Щоб не мучила совість потому.
Ні грошей не привозьте, ні слави, –
Будьте з рідними ніжні й ласкаві.
Бо не вічні ні батько, ні мати,
Завтра можете їх не застати.
Щоб не мучила совість потому,
Приїжджайте частіше додому.

(пісня  Наталії Май «Мамочка моя»)

 

Примітка: пісні можна підбирати на свій розсуд, відповідно до вікової категорії учасників свята.