Роздуми куратора групи "Виховання - мистецтво? Виховання - це наука?"

Кремінський медичний фаховий коледж

Виховання – мистецтво?

Виховання – це наука?

(роздуми куратора групи Красовської М.М.)

2020-2021 н.р.

Початок ХХІ століття характеризується новими політичними, економічними, соціально-культурними умовами, в яких відбувається формування громадського суспільства, модернізація освіти та управління нею.

Окрім  навчання, однією з найвідповідальніших і найскладніших функцій учителя є виховання. Д.Менделєєв справедливо вважав, що навчання без виховання – це меч у руках божевільного. Бути вихователем – означає вміти трансформувати мету, яку поставило суспільство перед школою, в конкретні педагогічні завдання. Власне, сама виховна функція полягає в організації діяльності з переведення загальнолюдських цінностей у свідомість і досвід поведінки школярів, у першу чергу, та свідомість інших учасників виховного процесу – суб’єктів виховної діяльності: батьків, представників громадськості, вчителів тощо.

Видатний український педагог-філософ, педагог-практик С.Русова у своїх творах доводила, що суспільне буття визначає хід і напрямок виховання громадян держави, його завдання та зміст, що школа й виховання мають функціонувати в повній відповідності з особливостями та потребами своєї країни, нації.

Виховання – це насамперед «вбирання в себе» кожною особистістю культури рідного народу, що допомагає передачі, освоєнню і творчому використанню нині сущими поколіннями досвіду попередніх поколінь, забезпечує продовження у віках культурно-історичних традицій батьків, творить з вихованця людину цієї епохи, вводить його у сферу загальнолюдських цінностей. Як писав видатний мислитель ХІХ століття І.Гійо, виховання – це мистецтво, яке добуває з глибини душі людини і пробуджує до життя все, що в ній дрімає; яке розвиває одночасно всі її сили і допомагає їй прямувати до мети, словом освічує людину. А.Л.Толстой стверджував: «Мистецтво не є насолодою, утіхою чи забавою, мистецтво виховання – це велика і важка праця». Про суспільну значущість модернізацій них освітніх та виховних процесів у країна свідчить низка законодавчо-нормативних документів, прийнятих на державному рівні:  Закони України «Про освіту», «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про зайнятість населення», Основи законодавства України про охорону здоров’я, культуру тощо. Розроблено також національні цільові програми «Освіта (Україна ХХІ століття), «Діти України», «Молодь і дозвілля», «Патріотичне виховання молоді», «Молодь – за майбутнє України» та ін.

В свій час В.Сухомлинський підкреслював, що «виховання в широкому розумінні цього слова – це багатогранний процес духовного збагачення й оновлення і тих, кого виховують, і тих, хто виховує». Він розумів виховання як самостійну бажану соціальну дію. Виховання в сучасному навчальному закладі має поєднувати виховання потреб нації, держави, людської цивілізації і особистості.

Стрижнем усієї системи виховання в Україні є національна ідея, яка відіграє роль об’єднавчого, консолідуючого фактора в суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави.

Сучасне виховання в Україні має забезпечувати прилучення молоді до світової культури й загальнолюдських цінностей. За формами й методами воно спирається на народні традиції, кращі надбання національної та світової педагогіки.

Ідеалом  виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна й національно свідома людина, наділена глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими, фізичними і духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативою.

Процес виховання у вищому навчальному закладі органічно поєднаний з процесом навчання молоді, опануванням основами наук, багатством національної й світової культури.

Цей процес не може бути стихійним, він передбачає співробітництво, спів діяльність, співтворчість педагога і студента. Кожен педагог, який би предмет він не викладав, завжди є перш за все вихователем . К.Д.Ушинський стверджує, що «дух навчального закладу живе не в стінах і не на папері, а в характері більшості викладачів і звідти переходить у характери вихованців».

Перебудова виховного процесу у вищій школі – важливе і складне завдання, розв’язання якого вимагає, з одного боку, пошуку і приведення в дію нових форм та методик організації виховного процесу, а з іншого – активізації традиційних видів діяльності, збереження досягнень минулого. Такого поєднання вимагає загально педагогічний принцип безперервності й наступності, сутність якого відносно виховання полягає в досягненні цілісності й наступності, перетворення виховання в процес, що триває впродовж усього життя.

Навчально-виховний процес покликаний формувати в студентів високу культуру, гуманістичний і демократичний світогляд, високі моральні якості, виховувати їх громадянами – патріотами, інтелігентами, творчими й цілеспрямованими спеціалістами.

Особливе місце в організації виховного процесу вищої школи відводиться розв’язанню завдань професійного виховання, метою якого є формування у студентів поваги до обраної спеціальності, вироблення необхідних для неї рис, умінь і навичок творчого потенціалу майбутнього фахівця.

Вищі навчальні заклади працюють на перспективу. Їх випускники покликані утверджувати загальнолюдські та національні морально-духовні цінності. Вони мають усвідомлювати, що наукові знання, найновіші виробничі технології мають сенс лише за умов, коли вони спиратимуться на високий рівень, завчасно передбачати, якою мірою нові наукові відкриття, технології будуть сприяти людському розвитку. Тому важливими напрямами ефективної діяльності  вищих навчальних закладів є демократизація, гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного процесу, органічне поєднання в ньому національного та загальнолюдського начал.

Має продовжуватися процес реалізації вимог програми виховання всебічно розвиненої особистості. У виховній роботі зі студентською молоддю варто використовувати різні форми: безпосередню навчальну, виробничу діяльність, участь у громадських справах, поводження у побуті.

Дбаючи про створення оптимальних умов для виховної роботи, не варто виносити завдання виховання за рамки навчального процесу. Треба зважати на дієвість і впливовість великого спектру форм діяльності, які сприяють формуванню всебічно розвиненої особистості. Це навчальні заняття, практика, наукові гуртки, творчі студії, екскурсії, походи, різноманітні форми і види суспільно корисної праці та ін.

Досягнення мети виховання можливе лише за умови комплексного підходу і залучення до цієї роботи всього професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, адміністрації, органів студентського самоврядування та громадських об’єднань студентської молоді.

Вищі навчальні заклади мають здійснювати підготовку свідомої національної інтелігенції, сприяти оновленню і збагаченню інтелектуального генофонду нації, вихованню еліти, примножувати культурний потенціал, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів.

Ми вважаємо, що ця робота буде позитивною при поєднанні педагогічного досвіду викладачів коледжу, громадськості, зв’язку з родинними традиціями, проведенням щорічних соціологічних та психологічних досліджень, аналізу досвіду і прогнозування тенденцій виховного процесу, співпраці з первинною профспілковою організацією коледжу. Впевнені, що велику частину роботи виконують куратори академічних груп, які об’єднані в методичне об’єднання кураторів.

Куратор (тьютор, наставник) академічної групи є суб’єктом виховної роботи. При проведенні організаційно-виховної роботи серед студентів академічної групи куратор спирається на положення, які визначені в Концепціях, Положеннях та інших нормативних документах вищих навчальних закладів.

Куратор академічної групи зі студентами складає план виховної роботи на навчальний рік, який затверджує заступник директора із виховної роботи.

План організаційно-виховної роботи куратора академічної групи вищого навчального закладу передбачає: знайомство куратора зі студентами академічної групи, виявлення їх інтересів, запитів; проведення зустрічей зі студентами групи, індивідуальних бесід, зборів групи щодо якісного навчання; ознайомлення з правами і обов’язками студентів; ознайомлення студентів з «Правилами внутрішнього розпорядку», умовами проживання в гуртожитках, вимогами Статуту вищого навчального закладу; організацію виховної роботи серед студентів групи, які проживають у гуртожитках; організацію та проведення зустрічей студентів академічної групи з державними діячами, ветеранами праці, Великої Вітчизняної війни, працівниками культури і мистецтва, правоохоронних органів, органів охорони здоров’я; відвідування студентами музеїв, театрів, естрадно-концертних програм, художніх виставок, екскурсій.

Найсильніший інстинкт будь-якої істоти – жити. І жити по-своєму. Метою життя і є саме життя. Від моменту народження дитина – учасник життя, а не об’єкт для підготовки до нього. Ось чому виховання й освіта мають виходити з самого життя і йти від особистості студента. Не студент існує для системи виховання й освіти, а система існує для студента. Тому ми вважаємо, що завдання коледжу – організація для кожного студента саме такого процесу навчання, якого потребує природа даного індивіда. Керуючись цим принципом гуманної педагогіки і вирішуючи проблему саморозвитку, колектив викладачів коледжу намагається зробити так, щоб студент став суб’єктом особистого розвитку.

Сім’я… Родина… В кожної людини вони мають особливе місце і є основою особистого щастя. Щаслива та родина, в якій є найдорожче – діти.

Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю й почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. А завдання вчителя – у співпраці з батьком і матір’ю виховати дитину, знайти ключик до її серця.

Взявши це до уваги, педагогічний колектив коледжу ставить своїм завданням дати батькам глибокі знання педагогіки та психології вихователя, пропагувати кращій досвід виховання дітей у сім’ї. без турбот про педагогічну культуру батьків неможливо розв’язати жодної проблеми, що стосується навчання й виховання дітей в сім’ї. Без   турбот про педагогічну культуру батьків неможливо розв’язати жодної проблеми, що стосується навчання й виховання.

Нині кожний педагог коледжу, переосмисливши теоретичну спадщину сподвижників української педагогіки з проблем родинного виховання, переконаний у цій системі багато важить відповідальність батьків за розвиток дитини та її виховання; він намагається оновити зміст, форми і методи роботи з батьками. Родинне виховання тільки тоді ефективне, коли батьки разом з викладачами володіють сучасними педагогічними знаннями й уміннями, застосовують їх практично.

 У родинному вихованні батьки і педагоги як партнери взаємодоповнюють одне одного, співпрацюють, намагаються скоригувати недоліки, прорахунки.

Їхня співпраця – це взаємна довіра, повага і доброзичливість. Педагоги допомагають родинам не лише тоді, коли батьки відчувають труднощі й потребують кваліфікованих порад. Вони підтримують доброзичливі стосунки з студентами та їхніми батьками під час постійного спілкування. Спільними зусиллями вони виховують справжню людину.

Сімейне виховання – процес досить складний і завжди пов’язаний із суб’єктивними чинниками. Недосвідченість батьків. Їхнє намагання спиратися тільки на свій досвід, брак певних педагогічних знань і навичок призводить до серйозних помилок.

Ось чому однією з важливих передумов виховання в сім’ї є підвищення педагогічної культури батьків, насамперед систематичною просвітою, яка передбачає комплексний підхід до питань виховання.

Практика  свідчить, що успіху досягають ті куратори, які обговорення недоліків сімейного виховання здійснюють в індивідуальних бесідах з батьками, при цьому ведуть розмову не взагалі, а про конкретні факти.

Ідучи до коледжу, батьки переконані в доброзичливості викладача, в тому, що вони отримають кваліфікаційну пораду, знайдуть педагогічно правильне вирішення питання, яке їх хвилює.

Встановлення контактів з батьками студентів, з досвідом роботи кураторів, сприяє активному залученню батьків до громадської діяльності в коледжі (організація екскурсій, керівництво гуртками, участь у різних рейдах, комісіях тощо). Успіху в цій роботі досягають куратори, які якомога більшу кількість батьків залучають до активної допомоги коледжу. Залучають до роботи в комісіях і батьків, з якими складно встановити  контакт. Таким батькам дають спочатку дуже конкретні завдання, які вони можуть виконати без зайвого напруження. Поступово завдання ускладнюють.

Завдання коледжу полягає в налагодженні тісної взаємодії з сім’єю. Адже лише тісний зв’язок коледжного та сімейного виховання, що полягає в єдності вимог, засобів впливу на дитину, дає позитивний виховний результат.

На одному з засідань методичного об’єднання була розроблена пам’ятка куратору для організації роботи з батьками, яка допомагала створювати цілеспрямовану взаємодію педагогів і батьків.

! Пам’ятка для куратора в роботі з батьками

• Залучайте батьків до коледжного життя, запрошуйте їх до співпраці, на заняття, влаштовуйте з ними зустрічі.
• Дякуйте батькам за все, навіть за найменші дрібниці. Дякуйте багато разів за одне й те саме, бажано прилюдно.
• Ніколи не докоряйте батькам, які не відвідують батьківських зборів – це не сприятиме їхньому бажанню зустрічатися з вами частіше. Завжди щиро (без тіні сарказму) радійте їх появі в групі.
• Називайте батьків по іменах та по батькові, не вживайте поширених фраз «мама Петра Іванчука». Інакше в батьків складеться враження, що вони вам цікаві лише в такому статусі.
• На батьківських зборах наголошуйте на проблемі, а не на конкретній дитині. Водночас хваліть студентів персонально й обов’язково всіх. Знайдіть кілька теплих слів для кожної дитини.
• Аналізуйте досягнення дитини з часу останньої зустрічі з батьками. Конструктивно окреслюйте проблеми та визначайте потрібну допомогу з боку батьків для її вирішення. Коли батькам пропонують посильну і конкретну модель докладання своїх зусиль, то віддача від них підвищується. Вони частіше звертаються по пораду до викладача, а той, у свою чергу, має чудову можливість стежити за розвитком дитини в сім’ї.
• Пишіть батькам листи з позитивними відгуками про вчинки дитини, з найменшого приводу, який може заслуговувати на схвалення. 

Досвід коледжу підтверджує: активна співпраця не на словах, а на ділі. Визнання за батьківською та студентською громадськістю права на участь у всіх напрямах діяльності закладу, в прийнятті рішень – така співпраця має реальне втілення в конкретних справах і дає вагомі результати, бо батьки і викладачі стали партнерами, активними співучасниками творчого процесу навчання і виховання студентів.

Аналізуючи роботу педагогічного колективу про організацію виховання студентів, ми прийшли до висновку:

• Звичайна теза про виховання як мистецтво близька практично всім викладачам коледжу. Сьогодні словосполучення «мистецтво виховання потребує доповнення, потребує наукового підходу до цього поняття.

Ми вважаємо, що для того, щоб будь-який процес, зокрема  виховання, був науково керованим, потрібно, щоб він не тільки спирався на міцний науковий фундамент, але і мав апарат виміру того, на що він намагається вплинути.

Фундаментом в процесі виховання, на наш погляд, повинні бути наукові педагогічні надбання відомих вчених, вчителів, досвід роботи колег, самоаналіз особистих напрацювань в справі розвитку процесу виховання.

А для аналізу стану та висновків про ефективність проведеної роботи ми рекомендуємо проводити моніторинг, до яких залучаємо не тільки викладачів, кураторів, але і студентів і батьків. Такий підхід до поняття «виховання»  перевірений практичною роботою нашого колективу, дає нам можливість стверджувати, що «виховання» - це мистецтво, яке має глибокі наукові корні, багатий досвід попередніх поколінь і колег.