Родинне свято "Золотої осені пора..."

Родинне свято «Золотої осені пора…»

Чи щось згадалося, бува?

Співає серце, щоб не краятись.

Душа співає, бо жива.

Душа співає, та в неспокої,

Бо у казковому краю

Літаю піснею високою,

Шукаю молодість свою.

О, не знайти стежками знаними,

Я хочу в долі розпитать:

«Куди роки пливуть туманами?

Як далі житиму, порадь».

Вона мовчить, а я не каюся.

Гукаю юності: стривай!

...Співає серце, щоб не краятись.

Душа співає, бо жива.

У цей  осінній день ми зібралися, щоб висловити свою шану і повагу людям, які пройшли великий віковий і життєвий шлях.

1 жовтня весь світ відзначає Міжнародний день людей похилого віку, або ж день ветеранів.

Мені не подобаються слова "похилого віку" мабуть краще і правильніше  звучали б слова "мудрого віку", адже кожна людина проживши багато років обов'язково набирається життєвої мудрості

Молодість і зрілість стали говорити…

Про усе в цілому про життя, про діти,

Молодість сказала: ” Мені краще жити…”

Зрілість посміхнулась й стала говорити:

“Знаєш, мила, хочу тобі побажати

Всі мої роки прожити й  величезний досвід мати”.

Молодість, з насмішкою: «Що в тобі такого?

Дім, сім’я, робота … Ці страшні окови … »

Зрілість посміхнулася, як молодшій доньці:

«Без тенет сімейних, хто ми під цим сонцем?!»

Молодість співала: «Все в мені прекрасно,

Молода я, вільна, і красива, ясно? »

Зрілість їй сказала: «Я –мудріша тебе,

Перегони із тобою – все це не для мене …

” Ти живеш так сумно…нудно і серйозно….”

Молодість доводить власну правоту…

” Ти не розумієш жити –  це не просто…”

– Зрілість все говорить думку золоту…

«Ну а де ж те щастя, щастя хоч існує?»

Що це: дім, машина, грошей коли не бракує?»

«Щастя, так воно буває

Якщо жить з коханими небо дозволяє,

Якщо сміх дитячий чується із дому …

Ти ще з щастям, мила, зовсім незнайома … »

Молодість промовчала, раптом запитала: «Якщо правда все це,

Що ж ночами плачеш і про що секрети? »

«Я ночами плачу …», – зрілість говорила:

«Бо раніше все це я  не цінувала …»

Сьогодні у нас в гостях найрідніші люди: наші любі бабусі та дідусі .  Вони – двічі мами і татусі – батьки  наших мам і тат, також їх дітей. І саме до вас   сьогодні звертаються ваші онуки.

1. Добрий день, бабусю, дорога моя!
Це для тебе сонечко лагідно сія.
І ласкою повняться рученьки твої,
Я люблю твій голос – теплий, дорогий.

2.В нім землі моєї срібні голоси
Дружби і любові, і добра й краси.
Назбираю в лісі квітів сон-трави.
Дорога бабусю, літ за 100 живи.
У моєму серці слід твоїх пісень…
І кажу:
Добридень! Добрий тобі день!

3.В це свято сьогодні ми хочем вітати
Усіх ветеранів життя — дідусів.
Від щирого серця їм побажати
Прожити в здоров’ї , на втіху усім.

4.За втомлені руки й недоспані ночі,
За сиве волосся на скронях у них,
Хай діти і внуки пошану складають
І люблять й шанують своїх дідусів.

Для вас, наші любі, звучить ця пісня 

-Ви тільки вслухайтеся:  бабуся! Бабусенька! Бабуня – солодуня!
Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе й тепле слово!

- А чому?

- А тому, що бабуся – це мамина або татова мама. Отже, вона прожила на світі удвоє більше, як твоя мама чи тато. Бачила у житті удвоє більше. І ти, мабуть, удвоє дорожчий для неї, бо ти – дитина її дитини.

- Бо ти – її онучатко, дівчатко чи хлоп’ятко. Бо ти її пташенятко, ластів’ятко, козенятко, нехай іноді навіть телятко, нехай іноді поросятко.

- І коли це бабуся називала мене поросятком?

- Напевне тоді, коли ти був бруднулею!

- Згадав! Це було тоді, коли я
Заталапав чоботята.
І, щоб сховатися від тата,
- До бабусі утікав!
А вона посварить, покричить,
Поцілує та й мовчить.
Чи сюди, чи туди,
Чи то хліба, чи води,
Чи сорочку, чи штанята,
- Все до бабці, не до тата;
Там безпечно від біди.
І щасливий той живе,
В кого бабця люба є:
Той біди вже не зазнає,
Бо бабусенька скрізь дбає.

Сьогодні ми вшановуємо те покоління, руками, розумом, силою і вмінням якого відбудовувалась країна. Та й тепер ці люди не стоять осторонь а своєю душевною щедрістю вони є прикладом для молодих.

Сумувати ж нашим ветеранам ніколи. Ось не так давно зустрілись  американський, китайський та український  учні з міжнародного обміну досвідом про життя пенсіонерів :

Американський учень:
Пенсіонери в моїй країні живуть у достатку. Вони до літньому віку вже всі мають – будинок, машину і мільйон доларів!

Китайський учень:
А у нас в країні літні люди досягли поваги в суспільстві. Тому що вони мають десять дітей і п’ятдесят онуків!

Український учень:
А наші люди до літньому віку досягли пенсійного віку!

Американський учень:
У нас літні люди живуть спокійно. Їх всі поважають, їм допомагають. У них є все необхідне для щасливої старості. Держава про них піклується.

Китайський учень:
А у нас люди похилого віку живуть теж добре. Про них піклуються діти і десятки онуків.

Український учень:

А наші пенсіонери живуть весело. У них кожен день насичений по повній! Пів дня в черзі в лікарні просидиш,  пів дня в пенсійному фонді просидиш, всі новини обговориш. А на наступний день вмикаєш телевізор – а там нова реформа. І знову все заново! Кругообіг пенсіонерів в країні!

Американський учень:
Наші пенсіонери отримують гідну пенсію і можуть собі дозволити будь-які фрукти!

Китайський учень:
Наші пенсіонери на свою пенсію можуть собі дозволити будь-які овочі!

 Український учень:
А наші пенсіонери можуть собі дозволити в будь-який момент вийти і подихати свіжим повітрям! А ще наші пенсіонери най витриваліші . Які тільки досліди над ними уряд не ставив: ціни кругом ростуть, а пенсія не підвищується, а вони всі - живуть і живуть!!!
Зі святом вас, дорогі !

  Тож сьогодні хочеться низенько вклонитися всім ветеранам і побажати міцного здоров'я і ще довгих-довгих років життя. нехай діти будуть для вас гордістю, а внуки радістю. І щоб всі вони були живі – здорові.

Хай ваша золота осінь буде щасливою, а доля щедрою на великі й маленькі радощі на мир і добро.

Пісня

Бабуся! Чи є в світі людина краща? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира! Скільки вона не доспала ночей, голублячи своїх дітей, онучат!

Подивімось у бабусині очі. Які вони щирі! У них не побачиш ні лукавості, ні хитрування. Це погляд щирості, добра і любові.

 І хоч горе не обходило бабусиної хати, але особливим блиском світилися очі у бабусі тоді, коли приїжджали до неї онучата. У кожної бабусі своє життя, своя доля. Бабусина доля! Яка вона…

5. Бабусина доля - як ота тополя,
 Що посеред степу в небо порина.
Вітер гне тополі, заметілі в полі,
Так біліє в бабці сивина.

6. Наткало їй горя, як два Чорних моря,
- То роки голодні, то шляхи війни…
Тільки і світало, як пшеницю жала,
Та як повертались доньки і сини.

7. А іще світало, як защебетали
У дворі онуки, наче ластівки.
Бабусина доля, як в степу тополя,
А над нею небо, як віки.

На плечі наших бабусь-трудівниць випало, окрім усіх домашніх турбот, і виховання онучат. Нерідко бабусі замінювали нам татка й маму.

Адже наші мами за щоденними турботами не мають часу відповідати на всі наші "чому". От і доводиться звертатися до бабусь. А вони - все встигають, на всі питання дають відповіді.

8. Я своїй бабусі пісню заспіваю,
Вона для мене сонечко й краса,
- Подібної до неї я не знаю,
Коли б зшукав всю землю й небеса.

9. Моя бабуся люба, гарна й мила,
Вона найкраща від усіх людей.
 І хоч вона вже трохи посивіла,
Але так щиро любить нас - дітей.

А зараз ми пропонуємо учням-глядачам взяти участь у вікторині

 "Я знаю свою бабусю":

1. На  каналах телебачення одночасно йдуть:

• концерт класичної музики,
• інформаційна програма,
• реклама,
• серіал.

Який канал вибере для перегляду бабуся?

2. Якщо в кафе бабусі запропонують на вибір одну із страв – морозиво або піцу, то що вибере бабуся?

3. Уяви, що твоя бабуся виграла путівку за кордон, і їй запропонують на вибір відпочинок на гірськолижному курорті або відпочинок на березі теплого моря.
Яку путівку вибере бабуся?

Свою бабусю знаю                  1
Я з давніх-давніх пір,
Її обличчя любе,
Її ласкавий зір.

Замислиться бабуся,                 2
Зажуриться на мить,
І знов, дивись, сміється,
Ласкаво гомонить.

Та над усе, найбільше                3
Сподобались мені
Її ласкаві руки,
Умілі та міцні .

Оцій руці хорошій                     4
Робота не важка,
Бо в’яже, варить, пише
Бабусина рука.

Буває, щось пошиє,                   5
Ви скажете: краса.
Вона робити вміє
Ну, просто чудеса.

І я в бабусі руки                        6
Цілую залюбки,
Вони немов співають,
Розказують казки.

Я слухаю бабусю,                       7
Я весь, мов уві сні.
Розумні, ніжні руки,
Умілі та міцні.

Дорогі бабусі! Ваші онуки добирали прикметники до слів "Бабусині руки".  Ось вони.

(Слайди зі словами)

- Сивина... Одним  вона припорошила скроні, іншим зовсім вибілила коси. Пам’ятайте, що кожна сива волосина говорить про те, що не завжди їх слухали їхні діти і ми, онучата. І боліло у бабусь серце за нас, за наших мам і тат, а волосинки все сивіли і сивіли….

Онук.

Ой, бабусю, у ваших косах вже чотири сиві волосинки, а вчора було три. Чого це посивіла ще одна волосинка?

Бабуся.

Від болю, любий онучку. Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка.

Онук.

А від чого у вас боліло серце?

Бабуся.

Пам’ятаєш, ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тонесенькій гілочці. Серце заболіло, а волосинка посивіла.

Онук.

Бабусенько, люба. А як я вилізу на високе-високе дерево і сяду на товсту гілку, волосинка не посивіє?

Ми як належне приймаємо любов і турботу наших рідних, але не відповідаємо достойно на них.

 Як часто ми вимагаємо, щоб інші любили нас, нічим не бажаючи при цьому жертвувати, ні в чому не відмовляти собі.

 Саме про це балада « Щедре дерево».

                                        Балада « Щедре дерево »

Жило-було дерево… І воно любило маленького хлопчика.

Кожний день хлопчик приходив до дерева, залазив на нього, гойдався на його гілках і їв яблука. Коли він втомлювався, то відпочивав у тіні дерева. Хлопчик дуже сильно любив дерево.

І дерево було щасливим.

Але йшов час, хлопчик подорослішав, і дерево стало часто залишатись самим.

Як-то раз, коли хлопчик прийшов до дерева, воно сказало йому:

«Іди, Хлопчику, погойдайся на моїх гілках, скуштуй моїх яблук, пограйся в моєму затінку і будь щасливим».

Хлопчик заліз на дерево, зірвав яблука і забрав їх з собою.

І дерево було щасливим.

Але хлопчик не приходив дуже довго…і дереву стало сумно. Одного разу хлопчик повернувся.

Дерево затремтіло від радості і промовило: «Іди, Хлопчику, погойдайся на моїх гілках, скуштуй моїх яблук, пограйся в моєму затінку і будь щасливим».

« Я занадто зайнятий, щоб лазити по деревах, - сказав хлопчик, - мені потрібен будинок, щоб зігрітись. Ти можеш мені дати будинок?»

«У мене не має будинка, - сказало дерево, - але ти можеш зрізати мої гілки».

І хлопчик зрізав гілки і забрав їх, щоб побудувати будинок.

І дерево було щасливим.

Хлопчик не повертався дуже довго.

А коли вернувся, дерево було таким щасливим, що майже не могло говорити. « Іди, Хлопчику, - прошепотіло воно, - іди пограй.»

« Я занадто старий, щоб гратись, - сказав хлопчик. – Мені потрібен човен, щоб пливти звідси. Ти можеш дати мені човен?»

 « Зрубай мій стовбур і зроби човен, тоді ти зможеш плавати і бути щасливим».

І хлопчик зрубав стовбур, зробив човен і відплив.

І дерево було щасливим…

Через довгий час хлопчик знову повернувся.

« Пробач, Хлопчику, - сказало дерево, - але я більше нічого не зможу тобі дати. Моїх яблук більше не має. .. Моїх гілок більше не має… Мого стовбура більше не має… Пробач, я хотіло б дати тобі хоч що-небудь, але в мене нічого не залишилось. Я просто старий пень. Пробач…»

« Тепер мені багато і не треба, - сказав хлопчик, - просто тихе місце, щоб сісти і відпочити. Я дуже втомився ».

І хлопчик сів на старий пень.

І дерево було щасливим…

Так, ми не завжди уважні до своїх рідних.

Ми буваємо неслухняними і засмучуємо їх.

Ми часто не дослухаємось до їх мудрих і добрих порад, але…

Ми дуже любимо вас! (разом)

Ви – найкращі!

Бажаємо, щоб першим гостем було здоров’я,

Як лист дубовий таке міцне.

А другим гостем-радість у хату,

Що веде за собою друзів багато.

Щастя, веселість, добрую долю,

Для серця - втіху, добра доволі.

Багатства в домі, в душі спокою,

Хай повниться завжди життя добротою.

Дозвольте вручити вам невеликі подарунки, які виготовили учні нашого класу.