роль дитячої книги в мовленнєвому розвитку дітей

  Одним з найбільш ефективним засобів загального й мовленнєвого розвитку дитини є художнє слово Тому всім, хто бере участь у вихованні дітей раннього віку, необхідно чітко розуміти особливості сприйняття малюками художніх творів.

   Розвиток сприйняття літературних творів дітьми раннього віку залежить від уміння слухати. Формування слухової зосередженості є одним з найважливіших завдань дошкільного виховання. Здатність зосереджуватися на слуханні тексту починає інтенсивно розвиватися в дітей після 1,5 років за умови систематичного використання дорослими художніх творів. При цьому слід мати на увазі, що багаторазове повторення дорослими художніх текстів позитивно позначається на формуванні в дітей інтересу до слухання. Ритміко-мелодійна структура твору, інтонаційна виразність читання дорослого й знайомі слова сприяють розумінню тексту.

   Дитина…Мовлення…Дитяча книжка… – невичерпне джерело мудрості, знань, духовності, краси художнього слова для розвитку дитини дошкільного віку.

   Для маленької дитини  дитяча книжка є потужнім засобом емоційного розвитку, тому що спостерігаючи за виразом обличчя дорослого, який читає книгу, та розглядаючи ілюстрації, дитина  намагається наслідувати  вираз обличчя того, хто їй читає вірш, казку чи оповідання, копіює вираз обличчя персонажів літературних творів – показує як вони радіють, сумують, як дивуються. Слухаючи літературні твори, дитина вчиться радіти, співчувати та сумувати. Отже вона не тільки знайомиться з різними емоційними станами людини, а й тренується відчувати та передавати свої  почуття.

   Книги розширюють кругозір дитини, розкривають таємниці природи, знайомлять її з подіями давно минулих часів, відкривають невідомі країни тощо. Оповідання та вірші про дітей вчать дошкільників взаємодіяти у колективі однолітків, ділитися іграшками, не ображати новачків.

   Дитяча книжка є потужними засобами формування фонематичного слуху та правильної звуковимови, збагачення словника дитини, розвитку зв’язного мовлення.

   Живодайним джерелом розвитку мовлення дітей є усна  народна творчість .Використання малих фольклорних форм є ефективним  прийомом фонетичної компетентності. Це повторення за дорослим, з дорослим та самостійне індивідуальне відтворення малих фольклорних форм, хорове й індивідуальне заучування віршів із фрагментарним програванням сюжету .Серед фольклорних  жанрів чільне місце посідає казка, що слугує добрим матеріалом для театралізованої діяльності дітей, ігор-драматизацій, інсценування. Щоб навчити дошкільнят розрізняти інтонаційне забарвлення мовлення залежно від мети сказаного (запитання, обурення, захоплення, повідомлення), від характеру казкових героїв, особливостей їхньої поведінки ( добрий, турботливий, вайлуватий, плаксивий, боязкий, підступний, улесливий, злий тощо), доцільно пропонувати такі вправи, які готують до ігор-драматизацій і дають повне цілісне уявлення про конкретний персонаж.

Наприклад:

Відтворити ситуацію та діалоги персонажів, зображених на малюнку;

• Відтворити мовленнєві особливості, характер певного персонажа;
• Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке позитивно характеризує персонажів ( привітність, вдячність, жаль, жарт, готовність допомогти, співчуття);
• Програючи фрагмент казкового сюжету, використати інтонаційне забарвлення, яке  негативно характеризує персонажів (роздратування, байдужість, нехтування, зверхність, вередливість, глузування, ігнорування, висміювання).

   Подальша робота щодо розвитку здатності дошкільників доречно й адекватно володіти інтонаційним забарвленням знайде своє місце не лише в іграх- драматизаціях , а й у мовленнєво-комунікативній діяльності різних змістових ліній.

   Народні казки стимулюють художньо-мовленнєву діяльність дитини, збагачують її мовлення  словами, взятими із усної народної творчості, сприяють оволодінню граматично впорядкованим зв’язним мовленням, спонукають дитину до власної творчості

   Окрім використання казкового жанру, варто вдаватися й до інших фольклорних форм і будувати, спираючись на розуміння та знання дітьми природи рідного краю, тематичні фрагменти міні-занять, що сприятимуть розвитку мовленнєвої компетентності.

   Ефективним методом оволодіння комунікативно-мовленнєвими діями є ігри за сюжетом літературних творів. Завдяки рольовим перевтіленням діти вправляються у веденні варіативних діалогів. Процес підготовки до програвання цілісного сюжету поступовий, тривалий, індивідуальний.

   Використовуючи фольклорні діалоги, дитина вчиться почергово з партнером відтворювати сюжет, не позбавлений  інтонаційних відтінків, динаміки, мімічних проявів, зміни сили голосу, темпу мовлення.

  У грі-драматизації, де дітям добре знайомі сюжет, пісеньки, повтори, більшість реплік, не обов’язково дослівно відтворювати текст. При бажанні можна імпровізувати. До програвання цілісної гри-драматизації дітей готує епізодичне програвання діалогів, що переходить в ігрове вправляння у зміні темпу мовлення, інтонації, у тональному оформленні голосів персонажів .Дітей молодшого дошкільного віку навчають умінь виділяти і називати характерні ознаки персонажів, оцінювати вчинки героїв. Ці уміння формуються під час емоційно-оцінювальної бесіди, аналізу змісту й узагальнюючої бесіди.

   Будувати естетичні та морально-етичні судження, висловлювати враження від почутого літературного твору діти вчаться під час емоційно-оцінювальної бесіди, яка проводиться безпосередньо після первинного сприйняття вірша, казки чи оповідання. Початкове уявлення про характери персонажів, причини їх учинків доповнюється та уточнюється під час аналізу літературного твору.

   Усвідомлюючи зміст, дитина знайомиться із загальнолюдськими чеснотами –    добротою, працьовитістю, правдивістю, чесністю, чемністю тощо, вчиться емоційно реагувати на різноманітні життєві ситуації та вчинки  персонажів. Дитина хоче бути схожою на улюблених літературних персонажів, протидіяти злу, приходити на допомогу, приносити користь, захищати слабких – так формується її характер.

   Під час слухання літературних творів малюк вчиться бути уважним, передбачає подальший розвиток подій, фантазує. У нього розвивається творча уява, логічне мислення, здатність  установлювати причинно-наслідкові зв’язки.

Дитяча книга сприяє пізнавальному та художньо-естетичному розвитку дитини. Під впливом художнього слова дитина засвоює норми культури поведінки, відбувається національне виховання, урізноманітнюється ігрова діяльність. Книга впливає на розвиток почуття гумору. «Лікуючи книги», дитина навчається працьовитості й бережливого ставлення до довкілля. Отже, завдяки  дитячій книзі відбувається розвиток усіх психічних процесів дитини – пам’яті, мислення, уваги, уяви, фантазії та спостережливості; формується мовлення, розширюється кругозір, здійснюється залучення до загальнолюдських і духовних цінностей, відбувається соціалізація дошкільника. Дитяча книжка спроможна надати реальну допомогу кожній дитині "знайти себе", бути людиною розумною, розвиненою, доброю, здатною до творчого самовираження. І першою ланкою у цій роботі є дошкільний вік. Звідси й основні напрямки роботи вихователя. Вони полягають у тому, щоб допомогти дитині у визначенні свого статусу в колі одно­літків, навчити встановлювати з ними контакти, вихову­вати здатність оцінювати життєві ситуації, вчити стриму­вати вияви негативних емоцій, поступатися, запобігати конфліктам.

Багатьма вченими-педагогами (Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський, С.Русова, М.Монтессорі, Т.Лубенець, , О.Кочерга та ін.) визнано, що дошкільний вік — це важливий творчий період у розвитку дитини. А тому її не варто переобтяжу­вати заборонами. Дитина має почуватися вільною, мати свободу і діяти так, як вважає за доцільне, вільно викорис­товувати іграшки, матеріали, брати участь у словесно-рухових іграх, посильній праці, самообслуговуванні.

Для мовленнєвого розвитку дітей вихователь-педагог має подбати про створення розвивального дидактичного середовища, у якому було б комфортно усім дітям, де б панувала особлива атмосфера емоційного задоволення від їхньої активності, набуття но­вих знань не пасивно, а в процесі практичної діяльності.

Безперечно, таким середовищем на сьогодні, скажете, вже є: мультимедіа, телебачення, комп'ютер, телефони, відеоігри, відеофільми та багато іншого. Книжка стала не популярним способом проведення дозвілля, не основним джерелом інформації. Адже легше натиснути певну ком­бінацію клавіш і прочитати ту чи іншу інформацію, пограти в ігри чи просто послухати музику. А в цей час, наші колись улюблені книжки припадають пилом. І пос­тає проблема: хто, коли і як має сприяти поверненню книжки у дитяче мовлення? Відповідь беззаперечна: сім'я, громадськість, дитячий заклад, школа, бібліотека. А звідси і основна проблема — формування читача на початковому етапі його розвитку. Ось чому вихователь-педагог має любити і цінувати дитячу книжку, вміло добирати такі інтерактивні форми і методи, які б заохочували ініціативу дітей до пошуку потребували уміння міркувати над запитаннями, вміло створювати ситуації успіху.

  У дошкільному закладі діти опановують систему елементарних знань, виробляють певні вміння й навички в обсязі, передбаченому чинною програмою.

     Навчальна діяльність — це цілеспрямований процес розвитку пізнавальних здібностей дітей, це самостійна робота дитини над засвоєнням знань, умінь та навичок ,опануванням способами дій. Вона буде успішною тільки за спільної активної участі вихователя та дітей у ній. Про­відна роль, безперечно, буде належати вихователю. Адже він повідомляє тему занять, допомагає дитині зрозуміти поставлене завдання, стимулює здатність вибрати шляхи і засоби для його реалізації та критично оцінити свої дії та досягнення.

Вихователь має будувати заняття так, щоб вони пере­важно концентрувались на цікавих іграх-діях, які б заод­но активізували пізнавальну діяльність малюків та впливали на розвиток мовленнєвої діяльності.

Найскладнішою є робота над формуванням умінь читати, читати-розглядати книжки, сприймати їх як свого співбесідника, що сміливо і впев­нено поведе їх країною знань.

Мета роботи педагога: розкрити роль і місце дитячої книжки у формуванні  розвитку мовлення дитини; висвітлити особливості теорії і методики роботи з дитячою книжкою; запропонувати організацію і структуру заняття з дитячою книжкою; вміти створювати розвивальне чи­тацьке середовище, формувати читацьку самостійність.

     Керуючись думками Василя Сухомлинського, що "казка - це свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки й мови... ", вихователі повинні систематично використовувати дидактичні казки як засіб навчання. Ними можуть бути авторські, народні або власні, складені самими вихователями-педагогами.

Малюкам також подобається творити свої казкові оповіді. Вони вносять у них щось своє: своє особливе бачення, вказують на деталі, багато чого домислюють своєю уявою, пізнанням навколишнього.

Ось чому з перших днів перебування дитини в садочку значне місце має посідати робота з дитячою книжкою. Це можливо за умови, коли "книжка входить у життя малень­кої людини як духовна потреба" (В.О.Сухомлинський).

     Саме тепер настав момент з'явитися чарівнику-педагогу зі стосом дитячих книжок: великоформатні, середньоформатні, «книжки-малюки», фігурні, книжки-іграшки, книжка-театр, книжки-розмальовки та ство­рити "куточок читача».

        "Куточок читача" - це спеціально обладнане місце для популяризації книжки. Вихователі виявляють велику фантазію, створюючи найрізноманітніші за формою, назвою і зміс­том "куточки читача". Книжечки стають доступними кожній дитині. Дітки самі намагаються підтримувати порядок у «будиночку книги».

Створене розвивальне предметне середовище надає можливість кожній дитині вільно спілкуватись, об'єдна­тись у малі групи, навіть «усамітнитись", вибрати власний шлях діяльності відповідно до своїх інтересів, нахилів і можливостей. Таке поєднання і самостійне спілкування з книжкою, як доводить наука і практика, єдино надійна основа розвитку у дітей  дошкільного віку полюбити книжку і самостійне читання в майбутньому, знайти у книгах друзів, які допоможуть у майбутньому жити і творити свій власний світ, виявити індивідуальне "Я".

Основними ж творами для цього періоду мають бути най­кращі зразки українського фольклору: колискові пісні, забавлянки, скоромовки, колядки, щедрівки, посівалки, веснянки, пісні-ігри, сюжетно-рольові ігри, загадки, прислів'я, приказки, казки, короткі оповідання тощо. Педагогам рекомендується створювати коло читацьких інтересів, вчити слухати і відтворювати зміст прослу­ханого за допомогою ілюстрацій, радити вивчення напам'ять, відгадування загадок, спроб інсценізувати окремі уривки творів. Все це разом сприятиме формуванню розвитку мовлення особистості, її мораль­них основ як слухача-глядача та виконавця певної суспільної ролі.

Методично-організаційна структура занять з дитячою книжкою - це постійна творчість педагога, це цікаві й нестандартні засоби і форми роботи. Тради­ційною формою дитячої діяльності буде гра, а допоміж­ними – малювання, ліплення, конструювання, спів, танок, інсценізація, "оживлення" – розігрування сценок тощо.

     Реалізація завдань роботи з дитячою книжкою має здійснюватись за особистісно зорієнтованою моделлю (технологією). За цією моделлю увага буде зосереджуватись на підтримці індивідуальної активності дитини, на її праві власного вибору діяльності, інтересів і можливостей сприяти розвитку творчої особистості дитини-читача. Вихователеві потрібно весь період перебування дитини в дитячому садку проводити так, щоб і надалі стимулювати інтерес до дитячої книжки, добирати такі методи і прийоми, технології, які б сприяли формуванню мовленнєвої діяльності дитини, умінню орієнтуватись у книжці за зовнішніми показниками, бажання з нею спілкуватись.

Методика навчання спілкування з книжкою дітей молодшого шкільного віку має свої особливості. Вона спрямована передусім на розуміння змісту твору емоційно-естетичної значущості, тобто сприйняття прочитаного розумом і серцем. А для цього, як зазначав В.О.Сухомлинський, треба "зуміти торкнутися її струн". Досягти цього має допомогти дитині вихователь. Саме він спонукає дошкільнят одразу ж включатися у процес слухання, запа­м'ятовувати сюжет твору і його дійових осіб, спонукає висловлювати свої почуття і переживання, навчає "розмов­ляти" з книжкою.

Таке спілкування з дитячою книжкою, як мистецтвом слова, створює передумови і можливість ставити і розв'язувати нові завдання в мовленнєвому розвитку дошкільника.

Дитяча книжка – невичерпне джерело постійного збагачення й розвитку духовної сфери людини, джерело знань про навколишній світ; засіб формування творчої особистості.