Роль фізичної підготовленості школярів з обмеженими освітніми можливостями. Формування рухових навичок на уроках і в позаурочний час

Роль фізичної підготовленості школярів з обмеженими освітніми можливостями. Формування рухових навичок на уроках і в позаурочний час

Фізичне виховання є складовою частиною всієї системи навчально-виховного та корекційно-розвивального впливу на учнів загальноосвітнього навчального закладу для дітей з ООП. Воно здійснюється у взаємодії з розумовим,естетичним,моральним вихованням,  посідаючи одне з провідних місць у розвитку соціально важливих умінь і навичок, підготовці учнів до самостійного життя та праці, формуванні в них адаптивних здібностей.

Фізична культура для дітей з ООП має свою специфіку, зумовлену особливостями їх розвитку. Зниження тонусу кори головного мозку утруднює розвиток основних рухів, призводить до нерівномірного розвитку сили м’язів, спричиняє скутість у рухових діях та втомлюваність при статичних позах. Наявні порушення серцево-судинної, дихальної, вегетативної системи призводять до аритмії, порушень частоти, глибини та ритму дихання, неузгодженості дихального акту з руховими діями. У дітей спостерігається порушення ендокринної системи, відставання у показниках фізичного розвитку відносно вікової норми, непропорційна будова тіла, різні відхилення в поставі.

Зазначені фізіологічні відхилення та органічні ураження призводять до своєрідного фізичного розвитку, зокрема рухових здібностей дитини. У багатьох школярів рухові порушення, як правило, скомпенсовані і непомітні у побутовій діяльності. Водночас вони стають помітними у процесі виконання складних рухів, зокрема таких, коли вимагається точне дозування м’язових зусиль, перехресна координація, просторово-часова організація моторного акту, словесна регуляція. Учителю фізичної культури слід  враховувати, що є учні з розумовими  вадами, в  яких добре розвинена моторика та достатній рівень сформованості рухових якостей, що зумовлює необхідність у здійсненні диференційованого й індивідуального підходу до навчання школярів. Виходячи з викладеного, вчитель фізичної культури повинен брати до уваги висновки лікарських оглядів школярів, проводити фізкультурно-розвивальну роботу, враховуючи стан здоров’я кожного учня.

У процесі занять фізичною культурою слід застосовувати педагогічні прийоми, спрямовані на активізацію інтелектуальної сторони рухової діяльності, такі, як самооцінка учнями своїх рухів, виконання вправ за словесною інструкцією, запам’ятовування комбінації вправ, розрізнення рухів за темпом, напрямком, розміром, зусиллями, плавністю тощо.

Загальновизнаним є те, що за допомогою спеціально дібраних вправ і методів фізичного виховання можна коригувати вади фізичного і психічного розвитку учнів, підвищувати адаптаційні можливості організму, формувати рухові якості, вміння і навички, які відіграють значну роль у житті школяра.            ­   

 Видатний  педагог В. О. Сухомлинський великого значення надавав діяльності школи, вчителів, що спрямована на поліпшення здоров'я школярів, особливо учнів молодших класів. У своїй праці «Серце віддаю дітям» він підкреслював, що піклування про здоров'я дітей — це найбільш важливий труд вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий роз­виток, міцність знань, віра в свої сили. За його спостере­женнями, приблизно у 85% усіх учнів, які не встигають, головною причиною відставання в навчанні є поганий стан здоров'я.­

В. О. Сухомлинський сформулював основний зміст діяльності школи, спрямований на зміцнення здоров'я дітей, розкрив значення цієї роботи для всебічного гармонійного розвитку їх. Він писав, що піклування про здоров'я дитини полягає не в дотриманні комплексу санітарно-гігієнічних норм і правил, не в зведенні вимог до режиму, харчування, праці, відпочинку, а насамперед у піклуванні про гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил дитини.­

Фізичний стан дитини є важливим показником нормальності процесів росту і розвитку її організму. Фізич­ний розвиток визначають за антропометричними, фізіометричними, соматоскопічними показниками. У практиці фізичного виховання учнів з обмеженими освітніми можливостями  виходять з таких антропомет­ричних показників, як зріст, вага тіла, окружність груд­ної клітки. Ці показники дають об'єктивну характерис­тику розмірів і маси тіла дитини, а за співвідношенням їх можна судити про форму і будову тіла. Фізіометричні показники — це життєва ємкість легень (спірометрія), станова сила, сила стискування кисті тощо. Вони певною мірою свідчать про функціональну дієздатність організ­му. За допомогою соматоскопічного методу визначаєть­ся стан мускулатури, шкіри, ступінь жировідкладення, постава та ін.­

У молодшому шкільному віці відбуваються значні морфологічні і функціональні зміни в організмі дитини — продовжує формуватись структура тканин, інтен­сивно росте організм. Довжина тіла збільшується пере­важно за рахунок росту ніг. Слід відзначити, що в наш час має місце прискорений ріст і розвиток дітей, так звана акселерація. Прискорення фізичного розвитку проявляється як в основних мор­фологічних показниках, так і в функціональних ознаках фізіологічної зрілості організму. Щоб визначити, чи правильно розвивається школяр з вадами розумового розвитку, треба за спеціальною методикою порівняти антропомет­ричні показники його фізичного розвитку   (зріст, вагу тіла, окружність грудної клітки) з середніми показника­ми («стандартами») фізичного  розвитку дітей такого самого віку і статі. «Стандарти»    фізичного  розвитку складаються для певного  територіального   району і на певний час (5—10 років). Вони придатні для відповід­них груп населення певних районів, які характеризують­ся більш-менш схожими географічними і соціально еко­номічними умовами, етнічним складом населення.­ Правильне фізичне виховання дитини є необхідною  умовою нормального розвитку організму, всіх його органів і функцій. Робота скелетної мускулатури забезпечує відповідний розвиток серцево-судинної системи та орга­нів дихання, стимулює обмін речовин, підвищує загаль­ний тонус життєдіяльності організму. Якщо діти мало рухаються, вони відстають у розвитку від своїх ровес­ників, що мають правильний руховий режим. Рухова активність дитини в процесі фізичного вихо­вання  забезпечує нормальний розвиток її центральної нервової системи, удосконалює аналізатори і сприяє їх взаємодії. Адже недаром говорять, що м'яз виховав мо­зок, нервову систему. Таким чином, існує тісний взаємо­зв'язок між руховою діяльністю дитини і її розумовим розвитком.­

Виконання цілеспрямованих рухових дій навчального, трудового, ігрового характеру посідає важливе місце в житті дітей з ООП  і є одним з ді­йових факторів розвитку в них емоційно-вольової сфери, джерелом позитивних емоцій. І. П. Павлов назвав задо­волення, яке дістає людина від рухової діяльності, «м'я­зовою радістю».­

Отже, правильно організована рухова діяльність дітей — заняття фізичними вправами, фізичною працею, активний відпочинок — необхідна умова  як морфологічного ­і функціонального розвитку всього організму дитини, так і розвитку її духовної, психологічної сфери. Відомий  психолог О. М. Леонтьєв підкреслює, що психіка не просто проявляється в довільних рухах,  певному розумінні рухи формують психіку. Бо саме рухи здійснюють безпосередньо практичний зв'язок люди­ни з навколишнім світом, і цей зв'язок лежить в основі розвитку її психічних процесів.­