РОЛЬ ОСВІТИ У СТАНОВЛЕННІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ФОРМУВАННІ СУЧАСНИХ ЦІННОСТЕЙ В УКРАЇНІ

РОЛЬ ОСВІТИ У СТАНОВЛЕННІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ФОРМУВАННІ СУЧАСНИХ ЦІННОСТЕЙ В УКРАЇНІ

У даній статті проаналізовано ключові напрями цінності, яка має освіта відповідно до принципів європейських стандартів з публічного управління; обгрунтовані вимоги до особистості, економіки, суспільства у цілому, які сприяють розвитку особистості, задоволенню його освітніх, інтелектуальних запитів та виступають основою для економічного зростання країни.

Ключові слова: освіта, державні службовці, європейські стандарти, підходи, принци- пи, публічне управління, публічні цінності.

Актуальність теми дослідження. Роль освіти у сучасному суспільстві важко переоцінити. Проте, таку велику цінність має освіта належної якості, яка відповідає вимогам особистості, економіки, суспільства у цілому, яка сприяє розвитку особистості, задоволенню його освітніх, інтелектуальних запитів, забезпечує можливість для зміцнення матеріального благополуччя людини та його родини і, нарешті, виступає основою для економічного зростання країни.

Механізм публічного управління влаштований таким чином, що слово будь-якого з тих, хто наділений компетенцією та компетентністю, повноваженнями і відповідальністю, незалежно від того, є він міністром, мером або молодшим спеціалістом канцелярії, володіє силою істинності процедури, встановлює універсальну, загальну публічну істину. Тому слово, втілене у «думці», має залишатися основним і переважним інструментом публічного управління, в якому поєднуються політичне і управлінське вимірювання і проявляється їх соціальна значимість.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз першого етапу розвитку публічного управління, показав, що в його основі лежить дослідження протиріччя «політика / управління», аналіз якого дозволив виявити взаємозалежність розвитку політики і управління.

Другий етап (з 1920 по 1950 р.) теорія управління, що регулює економічні відносини та цінності в просторі «прикордонних» контактів приватного і державного секторів. Тривалість другого етапу дослідження публічного управління становить 30 років. До представників цього етапу слід віднести Р. Саймона, Д. Уалдо, М. Фоллет, Е. Мейо, А. Маслоу та ін. Р. Саймон у дослідженні «Адміністративна поведінка» розробив концепцію «обмеженої раціональ- ності» та відповідну їй «задовольняє» модель прийняття управлінських рішень.

Крім того слід зазначити, що в рамках другого етапу отримала розвиток «школа людських відносин», основними представниками якої є М Фоллет, Е. Мейо, А. Маслоу. Дані вчені акцентували свою увагу на поведінці працюючих індивідів в організації. На даному етапі була сформульована загальна теорія управління, яка існує в межах взаємодії приватного і державного секторів, досліджувалися принципи державного управління підприємництвом.

Третій етап (з 1950 по 1990 р.) публічна політика та менеджмент, яка змінила всі цінності в суспільстві. В рамках даного етапу розвитку теорії публічного управління найбільший інтерес представляють роботи П. Окойна, Ф. Томпсона, Д. Трумена, К. Худа та ін. В основі їх робіт лежить поведінковий підхід до державного адміністрування. Д. Трумен у роботі «Управлінський процес» визначає держава як інститут суспільства, через який здійснюється владне розподіл ресурсів, а суспільство як множинність взаємодіючих груп. Людину розглядав як «політичну тварину», члена різних груп інтересів, які представляють собою групи впливу на інші соціальні групи, які користуються для досягнення своїх цілей за допомогою урядових організацій.

Кінець 60-х рр. ХХ ст. ознаменований появою моделі «нового публічного менеджменту». Згідно даної концепції виконавчі органи влади сприймаються як «виконавчі агентства», які надають громадські послуги. Аналіз третього етапу показав тенденцію розширення підходів до дослідження концепції публічного управління, за допомогою соціально- психологічного і поведінкового підходів, а також впровадження ринкових засад у публічне управління. Значну увагу вивченню ролі освіти в сучасному суспільстві приділяють свою увагу наступні дослідники Босяцки Адам, Ю. Ковбасюк, Субетто А., И Тайджнмана, Т. Невілла та ін.

 У працях зазначених учених розглядаються тенденції підвищення якості освіти в суспільстві у форматі європейського стандарту в контексті адаптації досвіду управління професій- ним розвитком кадрів державної служби до практики функціонування фахівців публічного управління в Україні. Водночас поза увагою залишились питання інтегрованості процесів освіти, які сприяють розвитку особистості, задоволенню його освітніх, інтелектуальних запитів, що забезпечують можливість для зміцнення матеріального благополуччя людини та його родини і, нарешті, виступає основою для економічного зростання країни.

Формулювання цілей статті. Метою статті є аналіз тенденції підвищення якості освіти відповідно до принципів європейського стандарту фахівців з публічного управління, а також оцінка підходів до їх досвіду у вітчизняній практиці.

Виклад основного матеріалу. Докорінний злам у філософії освіти, якісної освіти, від-

бувся після визнання її в освітній політиці держав та на рівні державного управління не лише педагогічною, а й управлінською і, насамперед, політичною, категорією.

Провідні зарубіжні вчені зазначають, що в умовах сучасної геополітичної конкуренції провідних країн світу за інтелектуальні ресурси, як здатні забезпечити до 80% національного багатства країни, виграє той, хто у внутрішній політиці у центр стратегії розвитку держави поставить освіту та її якість.

Таким чином, рівень інтелектуального потенціалу країни стає важливою умовою економічної і політичної незалежності держави, фактором її виживання. Зрозуміло, що вирішення такої глобальної проблеми потребує сконцентрованих спрямованих зусиль органів державного управління, системи місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства та системи освіти як соціального інституту, що, у свою чергу, стає можливим в умовах реалізації публічного управління загалом та освітньою сферою зокрема, а точніше в умовах формування й розвитку більш досконалих його форм, так званих "належного врядування" та "багаторівневого управління", концепція яких розробляється й поширюється зараз у країнах Європейського Союзу.

У сучасних європейських концепціях нового публічного управління (New Public Management) або (Public Governance) центральне місце відводиться завданню створення публічної цінності, а в перспективі й системи таких цінностей, що мають вагу для великої соціальної групи людей та, навіть, і всього суспільства і згодом перетворюються у суспільні цінності.

Польський вчений, професор Варшавського університету Адам Босяцки зазначає, що незважаючи на наявні дискусії стосовно місця і ролі публічної цінності у публічному управлінні на всіх рівнях управління державному (центральному і регіональному), місцевого само- врядування, згідно з концепцією Public Governance поняття публічної цінності має розглядатися на рівні конституційної категорії, що й зроблено у Польщі.

Концептуально державна освітня політика України базується та сучасних наукових підходах щодо розуміння місця і ролі освіти у формуванні суспільно значущих цінностей. Національній доктрині розвитку освіти (2002 р.) було зазначено, що принципово важливим моментом у визначенні головних, стратегічних позицій освіти в сучасному українському суспільстві стало її визнання "стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені". Одночасно якість освіти, як мірило її цінності для суспільства, визнана "національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту"

Освіта в сучасному світі розглядається як соціокультурний інститут, спеціальна сфера соціального життя, своєрідний соціокультурний феномен, як сутнісна характеристика етносу, суспільства, людської цивілізації, способів їх самозбереження й розвитку. Освіта відіграє подвійну роль у формуванні публічних цінностей в суспільстві, зокрема в Україні.

Зважаючи на викладену вище важливу роль освіти у розвитку країни, забезпеченні політичної та економічної незалежності держави, освіта сама виступає суспільною цінністю, яка має перспективну вагомість (цінність) і повинна розглядатися як стратегія самого публічного управління (так звана strategic public management).

З іншого боку, саме завдяки освіті та за допомогою всіх її засобів і форм (формальна, неформальна, самоосвіта тощо) формується морально-етична культура особистості, визначаються і створюються публічні та суспільні цінності, забезпечується навчання упродовж життя особистості, розвиваються професійні компетентності (управлінські, комунікаційні, оціночні, гуманістичні, стратегічного планування тощо) всіх суб'єктів публічного управління (публічних менеджерів, публічних адміністраторів, державних службовців, представників органів місцевого самоврядування, членів інститутів громадянського суспільства, громадських організацій та громадян загалом).

Основний зміст публічного управління процесами забезпечення якості життя визначається як системою уявлень і моральних цінностей самих суб'єктів управління, так і системою цінностей і уявлень об'єктів управління, оскільки акторами соціально-економічних процесів є саме індивіди. Тому головним завданням у забезпеченні ефективного публічного управління з позиції когнітивного підходу є вивчення структури цих уявлень і моральних цінностей та її зміна. Когнітивний підхід до прийняття управлінських рішень у сфері публічного управління оперує такими поняттями, як «когнітивний дисонанс», «управлінська парадигма» та ін. Пояснює сам зміст процесу управління з урахуванням тієї системи уявлень, яка сформована у суб'єктів публічного управління.

Актуалізація когнітивного підходу обумовлена необхідністю врахування особистісних уявлень суб'єктів і об'єктів публічного управління про навколишню дійсність, а також з погляду продукування нових моделей управлінських комунікацій в процесі управління економічними, екологічними і соціальними процесами на державному та муніципальному рівнях. При цьому важливе значення з позиції когнітивного підходу набуває формування парадигми публічного управління процесами забезпечення якості життя особистості та її цінностями.

В даний час когнітивний підхід до управлінської діяльності розвивається у двох основних напрямках:

1) формальні методи, що спираються на моделювання ситуацій на основі когнітивних карт;

2) вирішення практичних завдань управління слабо-структурованими системами. Другий напрямок включає в поле зору не тільки етапи прийняття рішень, що забезпечуються формальними методами, але також і суб'єктно залежні етапи, до яких відносяться формалізація первинних знань і уявлень про проблемні ситуації, цілепокладання, тобто ті етапи, які виконуються людьми, а значить вимагають врахування людського фактору.

Ми прийшли до думки, використання елементів когнітивного підходу у розвитку методології і теорії публічного управління процесами забезпечення якості життя передбачає зміну когнітивної структури як окремих індивідів, так і суспільства в цілому. Це означає формування в індивідів і суспільства нових ціннісних орієнтирів з метою оцінки результатів своєї діяльності, а також своєї ролі в реалізації положень Концепції сталого розвитку, спрямованих на збереження навколишнього природного середовища та забезпечення високої якості життя сьогоднішніх і майбутніх поколінь.

Таким чином, використання елементів когнітивного підходу у розвитку методології і теорії публічного управління процесами забезпечення якості життя передбачає зміну когнітивної структури як окремих індивідів, так і суспільства в цілому. Це означає формування в індивідів і суспільства нових ціннісних орієнтирів з метою оцінки результатів своєї діяльності, а також своєї ролі в реалізації положень Концепції сталого розвитку, спрямованих на збереження навколишнього природного середовища та забезпечення високої якості життя сьогоднішніх і майбутніх поколінь.

Отже, центральну роль у становленні в Україні публічного управління, а згодом і нового публічного управління відповідно до європейських тенденцій, покликана відіграти освіта як соціокультурний інститут, як система освітніх установ, органів управління ними, освітніх стандартів, що забезпечують виконання нею людино-творчої та гуманістичної функцій.

Список використаних джерел:

1. Босяцький Адам. Стратегічне управління у громадській сфері з погляду теорії права: цілі та напрями еволюції / Адам Босяцький // Наука та освіта: господарство та економіка; підприємництво; право та управління. Вип. 11. 2011. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.journal-nio.com/index.php?option=com_content&view=article&id

=570&Itemid=92 2

. Моніторинг стандартів освіти / за ред. А. Тайджнмана і Т. Невілла Послтвейта. Л.: Літо-

пис. 2003. - 328 с.

3. Про Національну доктрину освіти: Указ Президента України від 17 квіт. 2002 р. № 30 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.rada.gov.ua/laws/show/347/2002 4. Публічне врядування і публічне адміністрування // Енциклопедія державного управління 8 т. / наук. ред. кол.: Ю. В. Ковбасюк (голова) [та ін.]; Нац. акад. держ. упр. при Президентов України, К.: НАДУ, 2011. Т. 8: Публічне врядування / наук. ред. кол.: В. С. Загорський (по- лова), С. О. Телешун (співголова) [та ін.]; Львів регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. уп

при Президентові України. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2011. - С. 488-491. ERGROMEO O 5. Субетто А. И. Качество образования: Проблемы оценки и мониторинга [Электронный ре сурс]. - Режим доступа: http://www.iso9000.by.ru/dock/sk/ng669_1.html.