Роль практичної частини при викладанні хімії

Галина Хомік 

викладач хімії_________________________

РОЛЬ ПРАКТИЧНОЇ ЧАСТИНИ ПРИ ВИКЛАДАННІ ХІМІЇ 

Сучасна шкільна освіта стає стратегічною основою розвитку особистості. Вона формує і виховує молодих здобувачів освіти, здатних до саморозвитку, до опрацьовування різноманітної інформації, використання одержаних знань, що необхідні їм для подальшого життєвого і професійного вибору, які допоможуть орієнтуватися в сучасних реаліях, бути підготовленими до життя у XXI столітті. На сьогоднішній день природнича освіта стає більш практичною, а розв’язання проблеми функціональності набутих знань потребує нових підходів для подальшого вдосконалення змісту, форм, методів та способів навчання, спрямованих на реалізацію творчої активності в здобувачів освіти, пошуку таких комбінацій, які б дали змогу створити базу для забезпечення максимальної активізації пізнавальної діяльності учасників освітнього процесу на уроках хімії [1, с. 167].

Хімія є експериментально-теоретичною наукою, тому при вивченні її основ важливу роль відіграє хімічний експеримент – складова частина навчально-виховного процесу. Ми твердо переконані у тому, що без експерименту вивчення хімії не можливо уявити. Адже всі вагомі теоретичні відкриття в хімії є результатом узагальнення численних експериментальних фактів. 

Ефективність занять з хімії залежить від правильної організації хімічного експерименту, бо саме він є джерелом знань, критерієм істинності, засобом набуття міцних знань, формування стійкого інтересу до предмета, виховання кращих людських рис. Тому вчені, педагоги, методисти, викладачі завжди приділяли значну увагу проблемам шкільного хімічного експерименту [2, с.

270]. Серед таких визначних особистостей можна виокремити Н. Чайченко, К. Парменову, В. Верховського, Н. Буринську, М. Гусейханова, О. Раджабова, В.

Полосіну, Є. Аршанського тощо. В. Сухомлинський переконував всіх у тому, що важливо аби мислення здобувачів освіти грунтувалося на дослідженні та постійних пошуках.

Варто зауважити, що кожна природнича наука розпочинається з нагромадження фактів. Факти лежать в основі теорій. Тому роль експерименту стає у цей час подвійною. З одного боку, хімічний експеримент сприяє добору фактів, з іншого – на основі фактичного матеріалу формуються теоретичні питання. 

За метою, яку навчальний експеримент реалізує в процесі навчання хімії, його можна класифікувати наступним чином:

1.                 Базовий (препаративний) експеримент – експеримент, на основі якого відбувається накопичення фактів, який безпосередньо не призводить до виникнення теорій, але здобувачі освіти при цьому набувають конкретних уявлень про речовини, хімічні процеси, навчаються різних хімічних операцій. 

2.                 Фундаментальний експеримент – це експеримент, який історично відіграв принципову роль у розвитку нових теоретичних поглядів у хімічній науці. Цей вид експерименту включає досліди з історичним змістом.

3.                 Експеримент, пов’язаний із методами його використання в хімічній науці. Це такий експеримент, який сприяє перетворенню гіпотези в теорію або підтверджує відому здобувачам освіти теорію, ознайомлює їх із науковим пізнанням, наближає до дослідження в самій хімічній науці. Це проблемний експеримент.

4.                 Хімічний експеримент як вид практики. Такий експеримент використовується для застосування теоретичних знань учасниками освітнього процесу, подальшого вдосконалення експериментальних умінь і навичок. Цей вид експерименту включає практичні роботи, розв’язування експериментальних задач [3, с. 197].

Іншою інтегруючою складовою системи шкільного хімічного експерименту є навчальні досліди, які й утворюють відповідну підсистему, що включає наступні структурні елементи: якісні й кількісні досліди; демонстраційний експеримент (показ демонстраційних дослідів; моделювання процесів і явищ; демонстрація схем, таблиць, кіно- та відеофільмів; показ установок, приладів, діючих моделей); учнівський експеримент (лабораторні досліди, практичні роботи); позакласний експеримент (індивідуальні спостереження й досліди, гуртковий експеримент); домашній експеримент (досліди й спостереження); фундаментальний експеримент (базис теорії; основи методів дослідження в хімії); експеримент з малими кількостями речовин (мікро- та напівмікрометод, крапельний аналіз), експеримент ужиткового характеру [4, с. 163].

Навчальні хімічні досліди, що мають місце на заняттях з хімії, залежно від суб’єкта їх виконання поділяються на демонстраційні досліди та лабораторні і практичні роботи. Демонстраційний експеримент виконується викладачем на демонстраційному столі для всього загалу здобувачів освіти. Лабораторні роботи виконуються, як правило, всіма учасниками освітнього процесу під час пояснення викладачем нового матеріалу. Такі досліди мають бути нескладними, безпечними у виконанні й недовготривалими (2-3 хв.). Усе необхідне для лабораторної роботи має бути заздалегідь підготовлене на столах здобувачів освіти. Практичні роботи – це підсумковий експеримент у вивченні конкретної теми, який виконують учасники освітнього процесу під керівництвом педагога протягом одного заняття й оформлюють звіт за результатами практичного спостереження [3, с. 156].

Зацікавленість й інтерес в учасників освітнього процесу завжди викликають яскраві й ефектні цікаві досліди. Тому ми намагаємося знаходити на кожне заняття креативні, цікаві експерименти, які можна виконати з використанням різних засобів повсякденного вжитку. Серед таких дослідів можна виділити наступні: «Хімічний годинник», «Хімічний світлофор», «Криваве серце з дроту», «Фараонові змії», «Вогняна веселка», «Фарба з лишайника», «Малахітове яйце», «Свічка довготривалого горіння своїми руками», «Хімічні квіти з солей металів», «Ікра з кока-коли», «Єгипетська ніч» тощо. Практична спрямованість хімічного експерименту дає змогу усвідомити значення здобутих хімічних знань у повсякденному житті і формувати зацікавленість предметом [5, с. 109].

Отже, найбільш поширеним є звісно демонстраційний експеримент. Тому що традиційно завжди теоретична частина заняття підкріплюється практичною. Головний недолік у тому, що демонстраційний експеримент зазвичай проводить викладач, а здобувачі освіти при цьому є спостерігачами.

Власний досвід є свідченням того, що проведення експериментів на заняттях з хімії є невід’ємною частиною при засвоєнні нового навчального матеріалу. Проте, для того щоб експеримент дійсно приніс користь, викладач повинен дотримуватися певних вимог. Він повинен подавати матеріал в цікавій, зрозумілій формі. Вміти захопити глядачів дійством, але при цьому викласти основний важливий теоретичний матеріал. Варто завжди взаємодіяти з молодими особистостями, по можливості залучати їх до роботи, застосовувати різні інтерактивні технології, а не мовчки виконувати черговий дослід згідно програми. Повторення експериментів може викликати байдужість, тому не потрібно марно витрачати час на те, що може бути для них не цікавим.

Виконання навчальних дослідів допомагає здобувачам освіти глибше зрозуміти наукові факти, теорії, взаємозв’язки та послідовність пізнання в цілому, формує експериментальні вміння і навички, а також навчає застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці.

З огляду на вищесказане, наведемо рекомендації для викладачів щодо проведення якісних занять з хімії з використанням практичного аспекту: 

1.     Враховувати вікові особливості здобувачів освіти під час підготовки нового матеріалу, а також специфіку навчальних предметів, зміст яких інтегрується, дидактичних цілей вивчення навчального матеріалу кожного з них.

2.     Використовувати різні види дослідницької наочності в комплексі з іншими предметами, підручним матеріалом, навчальними посібниками. 

3.     Отримувати   рухомий      принцип     демонстрації        наочності.   Тобто використовувати рухомі засоби демонстрації наочності на спеціальних стендах, інтерактивній дошці Smart Board, фліп чарті, проєкційному екрані будуть покращувати сприйняття та забезпечать міцність знань. 

4.     Застосовувати тільки реальну дослідницьку наочність, давати можливість учасникам освітнього процесу контактувати з наочним матеріалом, самим долучатися до виконання різних експериментів. На лабораторних та практичних роботах слідкувати за тим, щоб здобувачі освіти дотримувалися правил техніки безпеки.

5.     Урізноманітнювати заняття з хімії різними інтерактивними засобами навчання (із використанням відео, аудіо записів, мультимедійних презентацій тощо), які водночас використовуються дозовано. 

6.     Додавати до своїх занять віртуальні 3-Д моделі молекул, формул чи хімічних процесів тощо.

7.     Раціонально поєднувати види діяльності здобувачів освіти із різними способами навчальної взаємодії (колективна, парна, групова, індивідуальна).

8.     Застосовувати на своїх заняттях різні ігрові технології.

9.     Робити все для того, щоб здобувачі освіти намагалися самі знайти відповідь на різноманітні проблемні запитання.

10.Намагатися подавати новий матеріал в цікавій формі та синхронізовано з наближенням до реальності та особистого життя здобувачів освіти. 

ЛІТЕРАТУРА

1.     Буринська Н. М. Методика викладання хімії. Київ: Вища Шк., 1987. 255 с.

2.     Куленко О. А. Шкільний хімічний експеримент в умовах профілізації загальноосвітньої школи. Молодий Вчений, 2015. № 2 (17) . С. 270-274.

3.     Назарова Т. С. Хіміний эксперимент в школі. К, 2000. 240 с.

4.     Чайченко Н. Н. Використання проблемного експерименту в хімічній підготовці учнів. Хімічна освіта в контексті Болонського процесу: стан і перспектива: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції.

Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2006. С. 162-164.

5.     Хуторськой A. B. Діяльність як складова навчання. Хімія в школі, 2003. № 8. С. 107–114.