Роль вчителя у розвитку внутрішньої свободи учня, їх здатності до об’єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, до морального самовдосконалення

Виступ на педагогічну раду

Тема: «Роль вчителя у розвитку внутрішньої свободи учня, їх здатності до об’єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, до морального самовдосконалення»

Важливу роль у розвитку внутрішньої свободи учня, їх здатності до об’єктивної самооцінки і саморегуляції поведінки, до морального самовдосконалення відіграє робота вихователя.

Великий вплив на всі аспекти життєдіяльності та поведінку людини, має така якість особистості як самооцінка.

Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих і не менш важливим є критичне мислення до своїх здібностей і можливостей. Термін « самооцінка» прирівнюють до терміну « самоповага». Самооцінка показує, як людина оцінює себе щодо окремої властивості, а самоповага – загальна оцінка.

Формування самооцінки триває в шкільні роки:

Конкретні оцінки вчителів і оточення;

Успіхи в навчанні  мають сприяти формуванню адекватної самооцінки.

А для кращого формування самооцінки, педагог повинен дати можливість учневі самому оцінити свою відповідь і рецензувати її з відповідями інших учнів. Вона застосовується як в теоретичних так і в практичних частинах знань, умінь і навичок. А для того щоб учневі легше було визначитись його та інших учнів ознайомлюють з нормами і критеріями оцінювання знань, умінь і навичок. Кожна людина має сформовані свої рівні самооцінки, а також у період життя формуються і рівні домагань.

У підлітковий період увагу дитини знову починає привертати власна особистість. Вона починає з протиставлення, але спрямованого не стільки на самих людей, скільки на пов’язані з ними звички, стосунки та їхні прояви у ширшому контексті моральних норм і позицій. Якщо трирічна дитина намагається наслідувати дорослого, то підліток, навпаки, прагне відрізнятися від нього, протиставляти себе йому, бути самостійним. Якщо у трирічної дитини самостійність стверджується у сфері здійснення якихось практичних дій, то в підлітків прагнення до самостійності виражається у виникненні усвідомлення своєї причетності до дорослих, хоча інколи подібне усвідомлення суперечить фактичним можливостям підлітка.

Основними причинами, що впливають на виникнення новоутворень у самосвідомості підлітка, є насамперед соціальні умови його життя, що висувають нові вимоги до його поведінки й діяльності у навчанні, в системі відносин з дорослими тощо. Крізь ці умови заломлюються ті біологічні ( статеве дозрівання) і психологічні ( ускладнення форм абстрактно-логічного мислення, диференціація й уточнення емоційної сфери, розширення сфери вольової активності та ін.) зміни, без яких важко зрозуміти особливості самосвідомості підлітка, усю її складність і суперечливість.

Вперше в розвитку особистості окремі прояви самосвідомості – самоспостереження, самопізнання, ставлення до себе, саморегулювання діяльності та поведінки – стають необхідними потребами. Вони стимулюються прагненням до самовиховання, до цілеспрямованої зміни себе у зв’язку з усвідомленням власних психологічних  невідповідностей зовнішнім вимогам, ідеалам, моральним взірцям. Інтерес до себе, бурхливе зростання самоусвідомлення ззовні виглядають як  раптовий « вибух». Здається, що вони виникають із нічого. Проте психологічні дослідження свідчать, що інтерес підлітка до свого  внутрішнього світу, роздуми про себе, про свої стосунки з іншими, своє місце в колективі виникають на основі його інтересу до інших людей і передусім однолітків. Розвиток інтересу до інших зумовлений новими формами спілкування підлітків між собою. Воно будується на спільних цікавих справах, обговореннях тощо. Встановлюються глибші особистісні взаємини, пов’язані з різноманітними почуттями

( симпатії, дружби, кохання та ін.).

Результати самоспостереження та самоаналізу, до яких підліток звертається дуже часто, фіксуються в його самооцінці. Розвиток самооцінки підлітка – складний і суперечливий процес. Підліток визначає для себе « еталон дорослості», через який він сприймає і оцінює себе, але який, однак, не завжди відповідає його можливостям. Як наслідок – самооцінка підлітка нерідко коливається, вона нестійка. І загалом неадекватна. Він або недооцінює, або, навпаки, переоцінює себе; рівень його домагань часто не відповідає рівневі фактичних досягнень. Поведінка, що регулюється такою самооцінкою, може призвести до конфліктів з оточуючими. Проте це не означає, що розвиток самооцінки підлітка йде негативним, хибним шляхом. Така неадекватність є віковою нормою, вона цілком закономірна і є джерелом самовиховання особистості, її подальшого розвитку.

Навчально-виховний процес у школі складається із ряду навчальних дисциплін, програмами яких передбачено не тільки засвоєння специфічних знань, а й становлення школяра як особистості. Завдання вчителя, працюючи в колективі  і з колективом школярів, сприяти формуванню адекватної самооцінки, яка, в свою чергу, має стимулювати розвиток пізнавальної самостійності школярів.

Соціально-педагогічні умови формування адекватної самооцінки:

а) організація колективно-групових форм навчальної і позанавчальної діяльності з обговоренням результатів;

б) поетапне формування самооцінки, яке передбачає поступовий перехід від оцінки вчителем окремих актів поведінки і вчинків дітей до оцінки їх мотивів і внутріособистісних;

в) забезпечення сприятливого місця дитини у підсистемі міжособистісних стосунків класного колективу;

г) утвердження гуманістичного стилю взаємовідносин між педагогом і учнями з завищеною і заниженою самооцінкою;

д) усунення негативних впливів зовнішніх оцінок;

е) наявність в класі атмосфери загальної доброзичливості і творчого пошуку.

У комплексі проблем формування соціально активної особистості суттєва роль належить проблемі самосвідомості у взаємозв’язку з внутрішніми процесами – самопізнанням, емоційно-цілісним відношенням до себе і саморегуляцію.

У процесі життєдіяльності особистість розвивається і удосконалюється, в результаті цього вона змінює своє ставлення до себе самої. Подібні перетворення суттєвим чином відбиваються на змісті і функціонуванні самооцінки, на її участі в регуляції діяльності і поведінки.

Самооцінка багатофункціональна. Вона визначає запити особистості, її життєві ідеали, спрямованість, взаємовідносини між людьми, сприяє організації самовиховання. Максимально адекватне ставлення до себе – вищий щабель розвитку самооцінки.

Фактором формування адекватної самооцінки учнів старших класів є конкретна соціальна ситуація, яка, з одного боку, визначається навчально-виховною роботою педагога з учнями ( цілеспрямування, організація оціночної діяльності, перехід від стимулювання оцінки дій і вчинків учнів до оцінки внутрішнього стану і моральних якостей, наявність в класі доброзичливості, турботи, розуміння), а з іншого боку – місцем учня в системі неофіційних стосунків шкільного класу як колективу.

Сферою оціночної діяльності учнів є процес їх навчання і позаурочна діяльність. Головну увагу варто приділяти систематичному обговоренню результатів діяльності учнів, їхньої поведінки, взаємовідносин з донолітками, учителями. Це сприяє розвитку у дітей почуття відповідальності, критики і самокритики, змінює характер їх самооцінки. У загальній діяльності формується більш критичне, вимогливе ставлення до себе і до інших, стають більш змістовними і динамічними критерії оцінювання одне одного.

У зв’язку з цим варто зазначити залежність процесу формування адекватної самооцінки від стилю керівництва виховним процесом.

Самовиховання – управління суб’єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.

Важливим аспектом самовиховання є логічне мислення, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху. Тому в індивідуальних бесідах детально аналізую порушення правил поведінки, їх причини, привчаю учнів до самоаналізу.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, переконуючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємо вимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

Процес самовиховання тривалий і охоплює такі етапи:

З’ясування педагогами ставлення учнів до процесу самовиховання. З цією метою проводять анкетування. На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання. Насамперед домагаються усвідомлення вихованцем, що його доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання є його особистою справою і справою суспільства;

Поява в учня прагнення до самовдосконалення. Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З’ясувавши відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення, збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб.

Початок систематичної роботи учня над собою в процесі реалізації програми самовиховання. Цей процес здійснюється в різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива вихованця.

У своїй роботі застосовую такі прийоми для організації самовиховання учнів:

а) самопереконання. Його суть полягає в пропонуванні учневі знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомогою переконати в правильності чи неправильності свого вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли;

б) самонавіювання. Його пропонують використовувати за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, можна запропонувати таке судження: « Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і можу позбутися»;

в) самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях;

г) самозаохочення. Застосовують його, якщо учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. Ефективний він за необхідності подолати негативні риси особистості;

д) самопримус. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися, працювати, з лінощами;

е) самоаналіз. Йому належить вирішальна роль у самовихованні, оскільки він передбачає уміння аналізувати свої вчинки, давати їм певну оцінку;

є) практичні прийоми. До них належать прийом « крок уперед» - щоденне планування діяльності на наступний день; прийом « оцінювання прожитого дня» - аналіз учнем своїх дій, вчинків, недоліків;

ж) «правила моєї поведінки». Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов’язків.

З) самозобовязання. Передбачає планування учнем роботи  над собою на місяць, семестр або рік залежно від того, які риси особистості і в який термін він прагне сформувати чи подолати;

и) « упізнай себе». Має характер гри, за якої учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища. Той впізнає себе, а товариші доповнюють цю характеристику;

і) « самохарактеристика» і « взаємохарактеристика». Суть цих прийомів полягає в обговоренні в колективі підготовлених у такий спосіб характеристик, що привчає учнів до самоаналізу, дає педагогові багатий матеріал для роботи з ним.

Отже, самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не западати духом від невдач. Тому залучаю школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, переконуючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх силнішими.

Таким чином, удосконалення педагогічних взаємодій, глибоке знання педагогом вікових, індивідуальних особливостей учнів, розуміння мотивів їх поведінки і діяльності, об’єктивність педагогічної оцінки, удосконалення стилю педагогічного керівництва виховним процесом – необхідні умови формування адекватної самооцінки, самосвідомості, а, значить, особистості в цілому кожного школяра.