Розгорнута відповідь на питання " Чому людина так просто може розлучитися зі своєю душею" ( За романо О. Уальда « Портрет Доріана Грея»)

  Розгорнута відповідь на питання " Чому людина так просто може розлучитися зі своєю душею" ( За романо О. Уальда « Портрет Доріана Грея»)

    При народження кожна людина  отримує душу. Ніхто ніколи її не бачив ,але всі твердо переконані , що вона є. Що ж таке душа? Яка вона?

     За Біблією, коли Бог за своєю подобою створив людину, він вдихнув   в неї життя, часточку себе, а це означає ,що ми є   діти Божі. Бог – це любов. Значить , душа наша теж чиста, переповнена любові. А що ж трапляється далі? Як людина може розлучитися зі своєю душею?

    Читаючи роман Оскара Уальда « Портрет Доріана Грея», перед нами постає головний герой. Молодий, вродливий ,  але самозакоханій, егоїстичний юнак, який є прихильником гедонізму,   а саме , бачить сенс свого життя у насолоді.

 « Кожен живе,  як хоче, і розраховується за це сам». Але чи був він таким відразу? І знову відповідь : « Ні!» Підштовхнув до такого способу життя молодого Доріана Грея лорд Генрі Воттон , який прикладом свого власного життяпідштовхнув юнака до свободи інстинктів, до вседозволеності. « Єдина страшна річ на світі- нудьга -це єдиний гріх , за який нема прощення», - саме ці слова і є сутністю лорда.

       Що ж трапляється з Доріаном? З його життям ? З його душею? Про яку чистоту можна говорити, коли сенсом життя стає вседозволеність.

        Після спілкування з лордом  Генрі, який « заклав»  у голову юнака, що все щастя і успіх у красі, бо саме вона дозволить юнакові отримати всі задоволення світу.  Розуміючи , що краса не вічна, він замовляє свій портрет у художника Безіла Голворда,  в якого Доріан є натурщиком. Безіла, намалювавши портрет, побачивши витонченість і красу Доріана, закохується в юнака! Але картина…. Доріан приковує свою душу до картини ,ладен на все ,аби залишатися завжди молодим, вродливим, щоб старість ніколи не кинула свою тінь на нього.  Доріан підкорюється дияволу, віддає свою душу, тим самим занапастивши її. Картина старіє, а він завжди залишається молодим. Доріан Грей зрікається душі -   це найвища сходинка, з якої юнак починає скочуватися вниз. А далі….

     Кохання… Чи воно було ? Сибіла…  Чи кохав він цю дівчину? Ні…. Він кохав образи, які  вона грала на сцені. Захоплення бутафорією, а не звичайним людським почуття, його не цікавив стан дівчини,    хлопець думає про власні почуття і розчарування. Насолода, егоїзм, власна значущість і нехтування почуттями інших. Де ж та любов до ближнього, яку заповідав нам Господь?

    І знову лорд Генрі… Його подарунок… Книга…Отруйна була ця книжка,   повивала і туманила мозок. Доріан з головою занурився у книгу, поглинаючи сторінку за сторінкою, ніби сам проходив через всі ті стани, через які проходила в різні часи  душа головного героя, переживання і почуття   ,що розважені мудреці й досі називають гріхами. Наступна сходинка – розпусти, далі, вбивство Безіла. Відчуття постійного страху, манія переслідування після зустрічі з братом Сибіли, опіум, як ліки, але й вони не допомагають. Страх… Намагання стати кращим. І от , ніби , пошкодував сільську дівчину,   але якою ціною. Занапастивши, знеславивши її.

    Юнак  занапастив свою душу. Забруднив її   своїми вчинками, своїм життям. Чи це просто? На мою  думку, так. Життя  - це швидкоплинна річка. Слухаючи літніх людей, розумієш, що все не так просто. На першому плані в нас – це матеріальні статки, зовня краса, хизування один перед одним. Але хіба ми від народження такі? Ми повинні пам’ятати, що загубити душу легко, а знайти, практично, неможливо. Пам’ятаймо  ,що душа – дзеркало людини, а яке воно є, залежить від нас.  

     Роман цікавий і водночас дає тему для міркування . Життя дається один раз, його треба прожити , дотримуючись душевної чистоти.

    Душу,душа… Грей не витримав такого життя ,  встромивши ніж у свій портрет ,ніж ,яким саме він вбив художника Безіла. Портрет залишився цілий і неушкоджений, а на підлозі ,з ножем в грудях, лежав весь у зморшках мрець, якого впізнали  слуги   по перстню на пальці.

     В наш час, головним пріоритетом став телефон. Здається,  як без  нього .Телефон, Інтернет, соціальні мережі…. А життя, воно пролітає поряд. Можливо в цей час є поряд близькі нам люди, які потребують нашої допомоги, підтримки .Та де там? Наші думки, наше життя, наша душа не тут… Чи можна таким чином загубити душу? Авжеж.