Зберігаємо спокій. Віримо в ЗСУ. Разом до перемоги! 🇺🇦

Розробка позакласного виховного заходу - зустрічі з дітьми війни та учасниками бойових дій в роки Другої світової війни

Про матеріал

Розробка створена з метою активізації інтересу учнів 5-10 класів до подій Другої світової війни, виховання шанобливого ставлення до пам'яті про минуле, односельців, які є живими свідками тих подій та з метою формування переконання в тому, що війна - найжахливіше явище в житті народу, країни, тому будь-якими засобами її слід недопускати знову. В матеріалі через музику ми намагалися розкрити всі прояви життя на фронті й в тилу, познайомити учнів з найвідомішими піснями, створеними в роки Другої світової війни. Учні були залучені і до підбору матеріалу, і до інсценізації його. В проведенні виховного заходу активно були задіяні діти із тимчасово окупованих територій м. Донецька та Ясинуватої

Перегляд файлу

Пісні і війна

1-й ведучий. Щороку в травні ми відзначаємо День перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941–1945 рр. Не щезне з пам'яті людської, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу — його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших?

2-й ведучий. Ми розуміємо, що за все, що ми маємо, ми зобов'язані всім тим, хто воював, гинув, виживав у тих пекельних умовах, коли здавалося, що неможливо було вижити. І з відчуттям глибокої подяки ми звертаємося цього дня до наших ветеранів, що врятували наш народ, до славних трударів тилу, до всіх, хто наблизив світлу мить перемоги.

Шановні присутні! Від щирого серця поздоровляємо вас зі Святом Перемоги! Бажаємо вам доброго здоров'я, щастя, радості, чистого неба і миру.

Хлопчик.

Я знаю, никакой моей вины

В том, что другие не пришли с войны.

Что все они, кто старше, кто моложе,

Остались там, и не о том ведь речь,

Что я их мог, но не сумел сберечь.

Речь не о том, но всё же, всё же, всё же.

Вчитель1: Сьогодні ми будемо говорити про події Другої світової війни. Але не через призму боїв, військових операцій, офіційних зведень з фронту. Ми згадаємо далекі події з точки зору звичайних людей. Спробуємо пережити те, що колись давно пережили вони – люди Великої перемоги, діти страшного лихоліття, солдати найкривавішої з воєн, їх матері, дружини, кохані.

Вчитель 2. Велика Вітчизняна війна. Це трагедія мільйонів простих людей. Це пам'ять багатьох поколінь радянських людей. Це і наша з вами пам'ять про героїчний подвиг наших дідів-прадідів, які не замислюючись віддавали свої життя за мирне небо над головою своїх дітей та онуків, всіх наступних поколінь. І сьогодні, як і 70 років тому, 9 Травня – це священна дата для нашого народу. 
 Сьогодні ми хочемо розказати вам про легендарні пісні, які допомагали, вижити, народжували гордість та надію. 
 Музика під час війни була просто необхідна кожній людині. Багато хто може подумати, що в такий складний час для країни було не до пісень. Але було, та ще й як! Адже скільки пісень написано під час війни! Багато воєнних пісень було створено після війни! Величезна кількість! Але із усього списку можна виділити найголовніші, найулюбленіші, які найбільше запам’яталися.

1-й ведучий. (починає звучати мелодія вальсу, кілька пар танцює вальс, а в цей час учень розповідає:)

 22 червня 1941 року. Догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, він пив теплу росу із трави і замріяно слухав мелодію шкільного вальсу, хтось поспішав у справах , діти гралися, сонце всміхалося життю. Та раптом…

(мелодія вальсу переривається повідомленням Левітана про війну)

2-й ведучий. Враз все змінилося, почорніло. Вчорашні випускники, які щойно отримали атестати, тепер бігли до військкоматів. Вони квапилися допомогти велетенській країні здолати фашистську нечисть.

Саме в цей час народилася  пісня -легенда, пісня – заклик, яка піднімала бойовий дух,. Вселяла в серця віру в перемогу.

24 червня 1941 року, вже після початку Другої Світової Війни, Василь Іванович Лебедєв-Кумач опублікував текст цієї пісні  в центральних московських газетах «Известия» і «Красная звезда». Одразу після цієї публікації композитор Александров Олександр Васильович написав музику на ці слова, і вже 26 червня 1941 року на Білоруському вокзалі одна груп Червонопрапорного ансамблю пісні і танцю СРСР, яка ще не виїхала на фронт, вперше виконала цю пісню

 В зале ожидания был сколочен из свежевыструганных досок помост – своеобразная эстрада для выступления. Артисты ансамбля поднялись на это возвышение, и у них невольно зародилось сомнение: можно ли выступать в такой обстановке? В зале - шум, резкие команды, звуки радио. Слова ведущего, который объявляет, что сейчас впервые будет исполнена песня «Священная война», тонут в общем гуле. Но вот поднимается рука Александра Васильевича Александрова, и зал постепенно затихает...

 Волнения оказались напрасными. С первых же тактов песня захватила бойцов. А когда зазвучал второй куплет, в зале наступила абсолютная тишина. Все встали, как во время исполнения гимна. На суровых лицах видны слезы, и это волнение передается исполнителям. У них у всех тоже слезы на глазах... Песня утихла, но бойцы потребовали повторения. Вновь и вновь – пять раз подряд! – пел ансамбль «Священную войну».

 

«Священная война»

 

1-й ведучий. Зовсім юні, вчорашні діти, хлопчики дописували собі роки і йшли на фронт цілими вулицями, дворами. Булат Окуджава не потрапив на фронт разом з друзями – замолодим був, але на їх честь склав пісню «До свидания, мальчики»

 

2-й ведучий: На фронті, як у дзеркалі, відобразилися найкращі сторони людської вдачі.смілві, мужні бійці часто відчували  в собі справжні таланти. Так було і з автором пісні «В землянке»

Пісні «В землянці», за справедливим твердженням її автора, поета Олексія Олександровича Суркова, судилося стати першою ліричною піснею із створених під час Великої Вітчизняної війни, «беззастережно прийнятою і серцем воюючого солдата, і серцем тих, хто чекав його з війни». Проникливий, щирий, тужливий голос поета поєднався у той важкий, суворий час з голосами всіх розлучених війною. 
«Виник вірш, з якого народилася ця пісні, випадково, – згадував Сурков. – Він не збирався бути піснею. І навіть не претендував стати друкованим віршем. Це були шістнадцять «домашніх» рядків із листа дружині, Софії Антонівні. Лист був написаний у кінці листопада, після одного дуже важкого для мене фронтового дня під Істрою, коли нам довелося вночі після важкого бою пробиватися з оточення із штабом одного із гвардійських полків..» 
 Допитливі дослідники творчості поета точно називають день, коли проходив той пам’ятний бій на підступах до Москви, – 27 листопада 1941 року, і ту частину, в якій опинився і прийняв бій кореспондент газети «Червоноармійська правда» Західного фронту, батальйонний комісар Олексій Сурков, – 258-й полк 9-ї гвардійської стрілової дивізії. Це його оборонні позиції були раптово атаковані 10-ю танковою дивізією гітлерівців. Бій був важким. Треба було вириватися з оточення. Всім штабним працівникам довелося взятися за зброю і гранати. Став бійцем і поет. Сміливий, рішучий, він рвався до самого пекла бою. Старий хоробрий солдат витримав бойове випробування з честю, разом із штабом полку вирвався з оточення і потрапив … на мінне поле. Це було дійсно «до смерти четыре шага», навіть менше… 

 

Звучить запис пісні «В землянке»

 

1-й ведучий: Можливо саме в такій землянці бійці після бою писали й такі листи своїм коханим, а маленькі поштарики несли їх рідним солдат, які чекали на заповідні трикутнички (інсценування «Жди меня»)

(Голос за кадром)Здравствуй, моя единственная, такая далёкая и такая близкая. Я всё время думаю о тебе и прошу лиш об одном

 

Жди меня, и я вернусь.

Только очень жди,

Жди, когда наводят грусть

Желтые дожди,

Жди, когда снега метут,

Жди, когда жара,

Жди, когда других не ждут,

Позабыв вчера.

Жди, когда из дальних мест

Писем не придет,

Жди, когда уж надоест

Всем, кто вместе ждет.

 

Жди меня, и я вернусь,

Не желай добра

Всем, кто знает наизусть,

Что забыть пора.

Пусть поверят сын и мать

В то, что нет меня,

Пусть друзья устанут ждать,

Сядут у огня,

Выпьют горькое вино

На помин души…

Жди. И с ними заодно

Выпить не спеши.

 

Жди меня, и я вернусь,

Всем смертям назло.

Кто не ждал меня, тот пусть

Скажет: — Повезло.

Не понять, не ждавшим им,

Как среди огня

Ожиданием своим

Ты спасла меня.

Как я выжил, будем знать

Только мы с тобой,-

Просто ты умела ждать,

Как никто другой

 

«За сё спасибо, милый друг»

 

2-й ведучий:  величезна кількість наших воїнів визволяла від фашизму країни Європи, звільняла в’язнів, допомагала мирному населенню. Є на болгарській землі старовинне місто Пловдив. За свою тисячолітню історію він був свідком багатьох подій. Про них можуть розповісти його вулиці, будинки, пам’ятники. Один з них – величний Пагорб визволителів. На самісінькій його вершині стоїть вісімнадцяти метрова фігура солдата, висічена з граніту – пам’ятник радянським воїнам, які визволяли місто й всю Болгарію від фашизму. У вересні  1944 р. жителі міста з  букетами троянд зустрічали своиїх визволителів. Один із солдатів сказав, що, пока його руки змогуть тримати зброю, троянди більше ніколи не будуть закривавленими. Народна пам’ять зберегла й ім'я героя  — ласкаве, співуче ім’я  Алеёша. З трояндами його й увіковічили в камені. До пам’ятника ведуть 100 широких сходинок, до нього приходять як до святині, яка дорога кожному болгарину. Автор пам’ятника Васіл Радослав навіть не уявляв, що його земляки дадуть пам’ятнику ім’я, а пізніше з’явиться пісня

Пісня «Алёша»

 

1-й ведучий Хвилини солдатського відпочинку - рідкість на фронті. Та все ж вони були. У такі моменти солдати згадували найдорожче – рідний дім, дітей, матерів, дружин, друзів. Можливо все було ось так…

Інсценування « В лесу прифронтовом»

2-й ведучий. Весни, зими, спекотні літні дні, холодні осінні дощі – все було в солдатській долі. Та найчастіше колишні воїни згадують саме ту весну.

«О той весне»

1-й ведучий. Але до тієї заповітної війни ще треба було дійти, здолати тисячі кілометрів і суходолом, і морем і в небі…

«Ах эти тучи в голубом»..

2-й ведучий. Тисячі, мільйони не повернулися додому з тієї війни. В степах українських донині є їхні сліди. Одинокі тополі, палаючі в житі маки, червоні мальви – товсе вони, солдати, яким не судилося повернутися живими.

«Мальви»

 

Учень.

Стоїть обеліск, і на нім імена,

Які вкарбувала священна війна.

Стоїть обеліск над печаллю могил,

Бійців з Придніпров’я і з галицьких сіл.

Стоїть обеліск, в нім скорбота німа.

Що в селах Вкраїни синів тих нема.

Вони тут не сіють, вони тут не жнуть,

Лиш вогники-квіти їм люди кладуть.

Лиш сльози вмивають синів імена,

Що їх із собою забрала війна,

Що їхні серця дуже довгі літа

Земля українська в собі пригорта.

«Обеліск»

1-й ведучий. Вони залишилися там, на полі бою, щоб жили ми, щоб любили, щоб ростили дітей, щоб завжди панятами, що він був- травень 45 року.

«Майский вальс»

 

Учениця

Пам'ятайте про тих, що безвісти пропали,

Пам'ятайте про тих, що не встали, як впали.

Пам'ятайте про тих, що згоріли, як зорі, —

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

Пам'ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам'ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам'ятайте про тих, що стрибали під танки...

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах, і є під горою —

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам'ятайте про них і в праці, і в пісні —

Хай відомими стануть всі герої безвісні.

Вчитель

Господь, прошу!

Не допусти войны!

Пусть кровь людская

Больше не прольётся!

Дай людям мир,

Покой и тишину!

Укрой крылом от

политического скотства!

Прошу, Господь,

Не допусти войны!

Пусть брат на брата

Не идёт в атаку!

Спаси нас всех

И сохрани!

Нам не нужны

Вновь памятные даты…

 

«Война»

 

 

 

 

 

doc
Додано
27 квітня 2018
Переглядів
584
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку