Розробка туристсько-краєзнавчого маршруту

     

 

 

 

РОЗРОБКА ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗНАВЧОГО

МАРШРУТУ

« СТЕЖКАМИ РІДНОГО КРАЮ».

( с.ПЕТРІВКА – с. ТУРБАЇ

 

Розробив вчитель історії

Петрівської гімназії- філії Великокринківского ліцею

Кременчуцького району

                                   Полтавської області

                                         Шадура Ю.А.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БАТЬКІВЩИНА, рідний край, рідна сторона,

мала Батьківщина, родина, родовід, домівка, - все життя

ми чуємо ці слова, вчимо своїх учнів, своїх дітей, самі

вживаємо, вважаємо себе патріотами, відданим громадяна-

ми але дуже мало ми знаємо про той рідний край, де

 ми народилися, де навчалися і де живемо.

 Так от хочеться донести суть поняття « Без минулого ми

 не варті майбутнього». За кордоном, дуже часто пишуть

у літературі, дитина перш за все повинна  знати все про

 свою родину, свій родовід,а на другому місці знання, де

 ти народився, мала батьківщина, а вже на третьому

місці, знання про країну в якій ти живеш.

Просто наш  обов`язок цікавитись про свою рідну сторону,

вивчати, досліджувати,любити, оберігати, не забрудню-

вати, а відновлювати, поважати, всіляко допомагати, та

вміти бути вдячними. Ось тоді ми ми можемо сказати

 гордо по честі, я сумлінний громадянин своєї держави,

своєї Малої Батьківщини.  

 

 

 

 
Екскурсію розпочинаємо із села Петрівки. Місцевість розташована на сході колишнього Глобинського району. Рельєф поверхні рівнинно-горбистий. Середні висоти над рівнем моря – 100 - 110 метрів. Територія відноситься до Дніпрово-Донецької западини, яка представлена у вигляді Придніпровської низовини. Клімат навколишніх сіл помірно-континентальний з чітко вираженими порами року. Природна зона місцевості – лісостеп. Переважають ландшафти: мішано-лісові,лісостепові, лугові, водноприбережні. Природа наших місць надзвичайно красива і різноманітна

  В селі Петрівка знайомимось з першим історичним об'єктом, Троїцькою церквою. Це дерев'яна споруда у вигляді хреста, її почали  будувати у 1895 році, а в 1901 році храм було відкрито . Церква пережила революцію, 

Велику Вітчизняну війну, окупацію села німцями і не була зруйнована. Діюча і по сьогодніш- ній день. Від церкви курсуємо в центр села, де знаходиться братська могила воїнів Великої Вітчизняної війни Антощенка і Красілова.

Також в центрі села знаходиться школа, яка носить ім'я Героя

Радянського Союзу Панченка М.Т, який народився і виріс у селі Петрівці..  Звання  Героя Михайлу Тихоновичу було присвоєно у жовтні 1943 року за героїчний вчинок під час форсування річок Десни та Дніпра. Особисті речі Михайла Тихоновича зберігаються у краєзнавчому музеї села Турбаї. Із центру села ми відїжджаємо в історичне село Турбаї. На нашому шляху зустрічаються дуби, осики, липи, клени, тополі; в заплавах – вільха і верба. Зеленіють кущі терену, калини, бузини, ліщини, шипшини. Першою перешкодою є спуск в селі Турбаї. Тут раніше був хутір Мимрине, де колись під горою стояв маєток панів Базилевських ( Василенки). У 1789 році тут і відбулося славнозвісне на всю Україну антикріпосницьке повстання. Ця гора відома ще й тим, що у 1943 році через село Турбаї проходило з'єднання генерала М.Наумова, і саме тут відбулась воєнна сутичка між нашими партизанами і поліцаями та фашистами. Неподалік знаходиться козацьке джерело, яке було   освячене до 220 річниці Турбаївсь-

кого повстання у 2009 році. Набравши доброї води, ми їдемо до річки Хорол, яка протікає через село Турбаї. В межах Полтавщини довжина річки 241 км, вона є правою притокою річки Псла. Помилувавшись красою природи, ми вирушаємо до в'їзду в село Турбаї, де встановлено пам'ятний знак на честь 200- річчя Турбаївського повстання. Це робота київських митців В.Богдановського і В. Цибрюкова. Високо вгору здійнялися коси – головна зброя селя XVІІІ ст. Трохи нижче горельєфи і невмирущі слова Т. Г. Шевченка: « Слава не поляже…». На одному горельєфі зовсім мирна, ідилістична картина: кобзар з кобзою, косар лаштує своє знаряддя, мати з дитиною, пташки в небі. На іншому – грізні і суворі обличчя повстанців, які розправляються зі своїми гнобителями. Асфальтівка нас приводить на площу, тут знаходиться будинок музею, облицьований різнокольоровою плиткою, споруджений за проектом районого архітектора В. Стьожки.

 

У музеї, який складається із 4 залів, ми маємо змогу познайомитися з історією виникнення Турбаїв, документами, стендами, які тут зібрано.

  Село Турбаї, читаємо на одному із стендів бере свій відлік часу з 30-40 рр XVІІ ст. На одній із карт Київського воєводства серед інших сіл на лівому березі річки Хорол значиться село Ярубазівка, яке згодом набуло назви Турбаї. В період коли Україна перебувала під владою Речі Посполитої, Турбаї були  у володіннях магната Вешневецького. Після визвольної війни 1648 -1657 рр. село Турбаї ввійшли до Остап'євської сотні Миргородського полку, стало називатися « свободно-войсковым», а жителі відбували ряд повинностей на старшину, сплачували грошові і натуральні податки. У 1711 році миргородський полковник Д. Апостол виписав турбаївських козаків з реєстру і велів писати своїми підданими. У 1767 р внучка Апостола стала володаркою села, а через 9 років продала Турбаї поміщикам Базилевським « в вечное и потомственное владение». Далі матеріали музею розповідають про тяжке і безправне життя турбаївців, яких гнобили брати Іван та Степан Базилевські і їх сестра Марія, які з 1782 року стали володіти Турбаями. В музеї зберігається хатнє начиння селян, та знаряддя праці: коса, дерев'яні вила, коромисло. Саме вони стануть грізною зброєю у руках селян, доведених до відчаю.

Куди тільки не зверталися турбаївці, щодо їх повернення у стан козаків, та у всіх інстанціях одна відмова.

5 ( 16 ) січня 1789 р селяни відмовились виконувати панщину, створили сільське самоврядування. Інший музейний стенд розповідає, що І половини травня 1789 р в Турбаї прибув Говтвянський суд з невеликою військовою командою. І лише 29 родин були записані у стан козаків. Дізнавшись про це 8 ( 19 ) червня 1789 р в селі відбувається повстання. Селяни розброїли військову команду, взяли під варту судових чиновників. Потім повстанці направились до панського маєтку, який також зайняли і зруйнували. В І залі привертає увагу репродукція картини  « Розгром поміщицького маєтку». Було вчинено розправу над братами Базилевськими і їхньою сестрою Марією. 4 роки існувала « Турбаївська республіка». Всі громадські справи вирішувалися на зборах. Повстання підняло навколишніх селян на боротьбу з феодалами. Антикріпосницькі виступи відбулися в селах Остап'є, Кринки, Очеретувате. Царський уряд був добре поінформований про події в Турбаях, враховуючи складне міжнародне становище у зв'язку з початком французької революції, тривалий час намагався припинити опір повсанців без застосування військової сили.

  У червні 1793 р цариця Катерина ІІ послала в Турбаї віськову команду, на їх озброєнні було навіть 2 гармати.Повстанці склали зброю, почалась жорстока розправа над селянами.

 Як свідчать документи, було заарештовано 411 турбаївців.Судив їх Градизький повітовий  суд. Понад 100 селян були покарані батогами, 7 засуджено до смертної кари, яку пізніше замінено довічним засланням на каторжні роботи.

  Після покарань 2363 чолов. були вислано в степи Таврійської і Херсонської губерній. Щоб знищити пам'ять про героїчне село, царський уряд перейменував його на село Скорбне. І лише 22 квітня 1919 р сходка селян вирішила знову називати село Турбаями.

  Серед експонатів, які розповідають про ці трагічні події, увагу привертають малюнки про придушення повстання. Під одним з них, виконаним у кольорі,підпис: « Градизька тюрма, в якій тримали арештованих турбаївців». Біля іншого стенду читаємо: « Турбаївці під конвоєм». Поруч списки закатованих і відправлених на заслання селян.

  Відтворені ці історичні події і в пісенному фолькльорі, і в художній літературі. Про це теж красномовно свідчать експонати музею. Ось добре відома всім пісня  « Задумали Базилевці». На чільному місці виставлені книжки – В.Юрезанського « Зникле село», М. Сиротюка « Турбаївці», і нова книга видана у 2009 році у місті Полтаві, з нагоди відзначення 220- річниці повстання, 

« Примара волі» І. Кравченка.

Також ми знайомимось з дореволюційним життям села, післяжовтневими подіями, комсомольцями і комуністами, активістами і просто звичайними людьми, які будували нове життя. Особливо багато експонатів часів Великої Вітчизняної війни, у якій загинуло 73 турбаївці. Їхні імена викарбувано в музеї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  23 лютого 1943 р у село ввійшли партизани відомого нині всім Степового рейду на чолі з Героєм Радянського Союзу М.І. Наумовим. Після війни Наумов неодноразово гостював у Турбаях. Тут є численні спогади, і фото партизан, і книжка Наумова « Степовий рейд».

 

 

 

 

 

 

 

     Є вітрина, яка розповідає про воїна-інтернаціоналіста

 

Ю.Верхолаба, який загинув в Афганістані. Одна з вулиць Турбаїв носить його ім'я.

 Чимало можна довідатися в музеї і про мирне життя турбаївців і петрівців, трудівників колгоспу « 40 – річчя Жовтня».

 

 

 

 

 

 

   Після екскурсії    музеєм,  можна відпочити у сосновому  лісі, який насаджений за селом,

на місці садиби одного з учасників турбаївського повстання – Р.Кобзаря. У 1941 році, тут розбився літак радянських льотчиків Васільєва і Круглова, які відвели літак,щоб Турбаї не постраждали. Турбаївці бережуть пам'ять про мужніх героїв, на кладовищі встановлений пам'ятний знак льотчикам.

 

 

 

Коли повертаємось з соснового лісу, зупиняємося біля музею, де встановлений пам'ятний знак, і ще раз згадуємо  величні слова Кобзаря:

«Он де, люди, наша слава, Слава України!».

 

 

 

 

 

 

 

Даний туристсько-краєзнавчий маршрут розрахований на учнів старшого шкільного віку, вчителів,туристів і тих, хто цікавиться історією рідної Полтавщини.