Іван Якович Франко. Новела "Сойчине крило", її гуманістичний пафос.
Мета: ознайомити із змістом та розглянути композицію новели «Сойчине крило», охарактеризувати образи героїв новели, визначити її гуманістичний пафос;
розвивати навички ідейно-художнього аналізу прозових творів, формувати вміння добирати цитати до характеристики героїв;
виховувати віру в перемогу добра над злом.
Теорія літератури: поглиблення поняття про новелу.
Обладнання: текст новели, словник літературознавчих термінів.
Тема. Іван Якович Франко. Новела «Сойчине крило», її гуманістичний пафос.
Мета: ознайомити із змістом та розглянути композицію новели «Сойчине крило», охарактеризувати образи героїв новели, визначити її гуманістичний пафос;
розвивати навички ідейно-художнього аналізу прозових творів, формувати вміння добирати цитати до характеристики героїв;
виховувати віру в перемогу добра над злом.
Теорія літератури: поглиблення поняття про новелу.
Обладнання: текст новели, словник літературознавчих термінів.
Тип уроку: комбінований.
Хід уроку
Щастя… Людина завжди прагла його. По-різному люди намагалися отримати щастя. Для декого бути щасливим означає бути багатим. Для декого щастя – це влада. Хтось вважає, що буде щасливим, коли буде просто здоровим, коли подолає якусь хворобу. Але, мабуть, більшість людей все-таки вбачає щастя в тому, щоб зустріти справжнє кохання. Справжнє кохання зустріли і герої новели Івана Франка «Сойчине крило». Але чи вдалося їм зберегти своє кохання, своє щастя? Відповідь на це питання ми дамо, коли проаналізуємо новелу.
Новела – це невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
Композиція літературного твору – це розміщення і співвідношення всіх його складових частин, епізодів, що змальовують певні життєві події, взаємозв’язок описів поведінки персонажів, їхньої зовнішності, картин природи, інтер’єрів з монологами та діалогами. До композиції належать розташування персонажів у творі, система розгортання подій, своєрідність організації художнього матеріалу.
Евристична бесіда за змістом новели.
Монолог Марії. Розповідь заздалегідь підготовленої дівчини про історію життя головної героїні після втечі з дому.
Я Марія або, як мене називали близькі люди, Маня-Манюся. Я ж люблю, коли мене називають Сойкою. Я донька лісника. З Хомою ми познайомились у лісі. Його вразило в мені все: мисливський одяг, мій сміх, моя безжурна енергія. Ми зустрічалися в лісі, у нього була відпустка. Я ревнувала його навіть до пташки, яка будила його раніше від мене. Ту сойку я вбила одним-єдиним пострілом зі своєї рушниці . Потім довго мучилася, плакала через це. Я гралася з ним, кокетувала, мучила його, заставляючи ревнувати. А він надто спокійно поводився, якось навіть ліниво дивився на все це. Тому я й втекла з батьковим практикантом Генрисем. На жаль, він виявився зовсім не тим, за кого себе видавав. Так я потрапила в злодійське кубло. Коли Генрися заарештували, мене змусили звабити поліцмейстера, щоб врятувати його. Згодом, коли Генрись в черговий раз був заарештований і зник назавжди, я змушена була жити із Зигмунтом, ватажком банди. Коли і того заарештували, я сіла в потяг і поїхала. У потязі познайомилась з інженером Володею і поїхала, куди його призначили, - у Сибір. У глухомані Володі швидко все набридло: він став пиячити і грати в карти. Одного разу програв мене багатому золотопромисловцю Свєтлову. Я стала жити з ним. Але одного разу по дорозі до Красноярська на нас напали, Свєтлова було вбито. Цей напад здійснила банда, в якій був Зигмунт. Але не йому я дісталась, жила з його ватажком. Не зміг Зигмунт це терпіти і навів роту солдатів. Банду було взято, але і Зигмунта також взяли. Мене ж «прихопив» капітан-справник, який командував тими солдатами. Життя із ним було справжнім пеклом, бо капітан пиячив, люто бив і мене, і свою жінку. Не витримавши цього, я втекла і хотіла втопитись, але… знову сіла в потяг, який віз солдатів на війну. Мені вже все було байдуже… Тепер ось пишу цього листа біля ліжка мого чергового чоловіка. Він помирає від важкого поранення, а я чекаю його смерті, щоб стати вільною. Сподіваюсь, що лист отримає той єдиний, кого я по-справжньому кохала і, на жаль, не розуміла тоді цього.
Слово вчителя. Ми прослухали історію молодої жінки. Зверніть увагу, всього три роки життя зовсім молодої жінки. Чи не занадто багато «пригод»? Що ж за образ нам малює Франко? Які взагалі жіночі образи ми бачимо в українській літературі? (Образи жінок-селянок, жінок, які боряться за краще життя, за своє щастя, жінок-страдниць).
Чи страждала Марія? (Так, страждань, які випали на її долю, вистачило б на кількох).
Хто винен, що так склалась доля Мані? (Винна вона сама; вона зробила цей вибір і поплатилась за це).
Чи варто засуджувати героїню? (І так, і ні). (Учні аргументують свої відповіді).
О т же, перед нами ще одна жіноча доля, але в новітній модерновій інтерпретації. Героїня – «фатальна» жінка, жінка авантюрного складу характеру. Жага романтичних пригод, сплеску емоцій призвела до таких випробувань. Зрештою, вона усвідомлює, що жахливо помилилась у своєму виборі і намагається все виправити.
Повернемось до нашого героя.
Бесіда.
«Мозковий штурм»
Учні з’ясовують особливості композиції новели.
Бесіда.
Метод ПРЕС
Визначити, у чому виявляється гуманістичний пафос новели «Сойчине крило».
Я вважаю…
Тому що…
Приклади…
Висновки…
(Гуманістичний пафос в тому, що герої знаходять у собі сили виправити помилки, вірять у силу кохання, в людину взагалі, знаходять сили відродитись до життя, пройшовши крізь важкі випробування долі, дійшовши «дна» життя).
Ознака новели |
Приклад |
Невелика кількість персонажів |
Хома, Марія, Служник |
Незвичайні життєві обставини, в які потрапляють персонажі |
Пригоди Марії |
Увага на змалювання внутрішнього світу героїв |
Переживання Хоми, намагання позбавитись болю, бажання душевного спокою |
Яскравість і влучність художніх засобів |
Увага до деталей (крило сойки, сукня Марії, деталі інтер’єру) |
Елемент психологічної та ситуативної несподіванки |
Отримав листа від коханої – і ось вона сама тут |
Слово вчителя. Діти, ви всі чули таку істину: люди починають жалкувати за кимось (чимось) тільки тоді, коли це втрачають. Так і наші герої. Жалкує Хома, що не втримав свою кохану. Жалкує, пройшовши крізь пекло, Марія, усвідомивши, що не в таких потрясіннях і «пригодах» заключається щастя.
Пройшовши крізь випробування, герої ніби відроджуються, повертаються до рідного дому (Марія), «повертаються» до першого, чистого, справжнього кохання, до душевної чистоти. Отже, ідея повернення до самих себе – це головна ідея новели «Сойчине крило».
Рефлексія
«Мені сподобалась (не сподобалась) новела, тому що…»
«Я засуджую (схвалюю) поведінку героїв, тому що…»