Презентація "Іван Франко"

ІВАН ФРАНКО (1856-1916) "...ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів" Іван Франко

— писав той, хто висвітив цим вогнем найтемніші куточки життя народу, змалював їх перед цілим світом. "На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь... Це вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя", Кузня в музеї-садибі І.Франка

Іван Франко народився в селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської області) 27 серпня 1856 р. в родині коваля Якова Франка і Марії Кульчицької. Садиба та музей, розташовані на хуторі біля села Нагуєвичі.

Батько рано помер, проте, помітивши виняткову допитливість і обдарованість сина, встиг віддати його до початкової школи в селі Ясениця-Сільна, де викладали польську й німецьку мови, початкову арифметику. Дядько Івана, Павло Кульчицький, житель цього села, навчив його читати й писати українською, а тітка Людвіга Кульчицька, яка походила із "загонової шляхти", розповідала малому про польське повстання 1863 р.

Потім Іван навчався у дрогобицькій "нормальній школі" отців василіан. Враження шкільного дитинства згодом виллються в оповідання "Грицева шкільна наука", "Отець-гуморист", "Олівець" та ін. Завдяки старанням вітчима, Гриня Гаврилика. Будинок головної міської школи в Дрогобичі, де вчився Іван Франко у 1864-1867 рр. Тепер тут педагогічний інститут ім. І. Франка.

1867 р. він вступив до Дрогобицької гімназії, де отримав ґрунтовні знання з класичних мов, історії, математики тощо. Там він багато читав і почав писати вірші. Свідоцтво про закінчення першого півріччя класу  Дрогобицької вищої гімназії.  Франко учень 3 кл. Дрогобицької гімназії у 1870 році. 

Перший вірш Франка мав назву "На Великдень 1871 року" й був присвячений батькові. Ще в гімназії хлопець брався перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, "Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис" (одну зі знаменитих літературних містифікацій Вацлава Ганки, що спричинилися до чеського національного відродження). 1874 р. у львівському студентському журналі "Друг" під псевдонімом "Джеджалик" уперше з'являються вірші вісімнадцятирічного Івана — "Моя пісня" і "Народна пісня".

Скінчивши Дрогобицьку гімназію 1875 р., юнак вступає на філософський факультет Львівського університету. Тут він поринає у вир українського суспільного життя, стає членом "Академічного гуртка", знайомиться з М.Павликом та І.Белеєм (з якими довгі роки співпрацюватиме на громадській і редакційній ниві), бере участь у виданні журналу "Друг". Іван Франко – студент Львівського університету

Доноси галицьких реакціонерів спричинилися до першого арешту І.Франка та членів редакції журналу «Друг». Після звільнення з тюрми (він просидів у тюрмі майже 8 місяців до суду, а засуджений був на 6 тижнів арешту) І.Франко включається в соціалістичний і робітничий рух Галичини. У березні 1880 року І.Франко виїжджає в Коломийський повіт. В дорозі письменника вдруге зарештовують. Франко з товаришами І. Погорецьким та Я. Рошкевичем. Фото 1875р.

Повернувшись після таких «мадрівок» до Львова, І.Франко бере участь у робітничій газеті «Praca», там же латинськими буквами опублікував І.Франко свій знаменитий вірш «Гімн» («Вічний революціонер»). Іван Франко, 1881 рік

У 1881р. починає видання журналу «Світ», у якому від номера до номера друкує повість «Борислав сміється».

У журналі «Світ» І.Франко друкує ряд своїх революційних поезій, що ввійшли потім у збірку «З вершин і низин. B цей період І.Франко публікує в журналі «Зоря» історичну повість «Захар Беркут». Журнал “Громадський друг” (“Дзвін”, “Молот”), який видавали Іван Франко та Михайло Павлик у 1878 р.

В 1886 році в Києві, в колишній колегії Галагана (тепер середня школа № 92) «у позиченому сурдуті» І.Франко обвінчався з курсисткою Ольгою Хорунжинською і повіз молоду дружину до Львова. 1887 року Франко стає співробітником прогресивної на той час польської газети «Кур'єр Львовський». Цього ж року виходить збірка «З вершин і низин». І. Франко з дружиною. Київ, травень 1886 р.

В серпні 1889 року в Галичину приїхала група студентів з Pociї. І.Франко вирушив з цією групою у туристську подорож. Австрійська влада побачила в цьому намагання письменника відторгнути Галичину від Австрії і приєднати її до Росії. Зарештований разом з студентами, І.Франко знову просидів у в'язниці десять тижнів і був випущений без суду. У 1890 р. разом з Павликом Франко організовує українську радикальну партію, органом якої став часопис “Народ”, редагований Франком при співучасті Михайла Драгоманова, Володимира Охримовича, В’ячеслава Будзиновського та інших

1893 року І.Франко видає друге, доповнене, видання збірки «З вершин і низин». На останнє п’ятиріччя ХІХ ст. припадають три поетичних збірки І.Франка: «Зів’яле листя» (1896р.), «Мій Ізмарагд» (1898р.) та «Із днів журби» (1900р.). Українські журнали, у виданні яких брав участь І. Франко.  

На початку 90-х років виходять збірка поезій «Із днів журби» (1900р.), повість «Перехресні стежки» (1900р.) та інші. З 1898 року у Львові починає виходити журнал «Літературно-науковий вісник». І.Франко стає одним з найактивніших співробітників журналу. І. Франко(в центрі) з М. Коцюбинським та В.Гнатюком. Львів, 1905р.

На революцію 1905 року в Росії І.Франко відгукується своєю знаменитою поемою «Мойсей». В 1906 році Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності, представники Російської Академії наук підносили питання про обрання письменника членом цієї академії.

В 1906 році виходить його збірка поезій «Semper tiro», в 1907 році – повість «Великий шум», в 1910 році – «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890p.». І.Франко пише і друкує статті про О. Герцена (1911р.), О. Пушкіна (1914р.), Т. Шевченка і т.д. Здоров'я письменника все гіршало. Він виїжджав на лікування в Карпати, був у Києві, в Одесі (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкіна «Борис Годунов» І.Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю «Тарас Шевченко» та поеми «Євшан-зілля», «Кончакова слава» і чимало поезій.

У 1915 році здоров'я письменника різко погіршало (захворювання "не зовсім благородне"). Весною 1916 року хворий письменник переїхав до свого будинку у Львові. Незважаючи на хворобу, Франко інтенсивно працював над журналом «Літературно-науковий вісник». Він склав заповіт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину і бібліотеку просив передати Науковому Товариству імені Т.Г.Шевченка. 28 травня 1916 року Іван Якович Франко закрив навіки свої світлі стомлені очі.

31 травня 1916 року труна з тілом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепі. Лише через десять літ, 1926 року, останки Франкові були перенесені на вічний спочинок у могилу на Личаківському кладовищі. На могилі письменника був споруджений пам'ятник: висічену на камені фігуру робітника-каменяра,яку можна побачити і тепер у Львові,на личаківському кладовищі.

"Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості"   Максим Рильський