Перші фарби з'явилися більш 20000 років тому. Підтвердження цьому - наскельні малюнки первісних людей. Правда палітра фарб наших предків складалася лише з чорного, жовтого і червоного кольорів. Сама ж фарба складалася з пігменту,

подрібненого в порошок, води і сполучного (яйце, жири тваринного походження).

Синій і зелений кольори вперше були отримані єгиптянами близько 5000 років тому.

Вони ж першими стали використовувати різні смоли і віск в якості плівкоутворювача.

Значних змін у світі фарб не було аж до початку XIV століття. Зрозуміло, фарба стала застосовуватися набагато ширше, увійшовши і в життя простих людей. В основному перші фарби виготовляли з залізистого природнього мінералу-вохри. Для світних відтінків використовували чисту речовину, для темних-добавляли деревне вугілля.

Однак справжній прорив стався вже в XVI столітті, коли на Американському континенті виявили рослини кількох видів, які при їх змішуванні давали різні колірні відтінки. Немаловажним був той факт, що виготовлення фарб за допомогою такого способу не вимагало особливих витрат. Попит на них почав рости.

Жовту фарбу греки видобували з покладів у різних областях античного світу. Щоб отримати жовтий колір на своїх картинах елліни використовували головним чином охру різних відтінків. Однією з найкращих вважалася охра здобута в Лаврійських копальнях.

Різновидів червоних фарб було багато: червона крейда, сандарак, кіновар, сирійська червона фарба, багрець, кров дракона. Червона крейда була природним та штучним матеріалом. У натуральному вигляді ця фарба добувалась у Каппадокії (Синопська земля), звідки постачався на кораблях до Греції. Сандарак видобували у шахтах Пафлагонії, що було дуже шкідливим для здоров'я рудокопів. Висока смертність серед робітників призводила до тимчасового простою шахт через нестачу робочих рук. Сьогодні висуваються припущення, що сандарак був червоним миш'яком.

Про спосіб отримання багрецю писав Пліній: крейду певного сорту опускали в посудину, де фарбували шерсть у пурпуровий колір. Крейда вбирав у собі пурпур і ставав багрецем. Червону фарбу, відому в давнину під назвою «кров дракона», отримували з дерев'яного соку, який видобували на острові Сокотор в Африці. Сучасні дослідження червоних фарб на еллінських фресках показують, що червона фарба - це окис заліза, червона залізна охра, кіновар, свинцевий сурик, рідше - червона охра, змішана з мідною синьовою

Синю фарбу древні греки називали блакить. Еллінські фахівці розрізняли три види блакиті: скіфську, єгипетську та кіпрську. Кіпрська блакит вироблялася в Олександрії, розтираючи пісок з селітряним кольором, засипаючи зверху тирсою міді, потім скочуючи масу в катишки і висушуючи. Потім катишки складали в глиняні судини і обпалювали печі.

Вивчивши процес виготовлення сучасні вчені припускають, що кіпрською блакиттю була мідна синьова. Єгипетську синьову виготовляли із забарвленого окисом міді синього скла. Скіфська блакить найімовірніше відповідала нашому ультрамарину. Її виготовляли з лапис-лазулі, що видобувається в Бадахшані. Також древнім грекам була відома фарба індиго.

Історія виникнення оповита таємницею, бо ніхто достовірно не знає коли і де з’явилися перші малюнки. Найстаріша з картин датується ХІ століттям, хоча мистецтвознавці стверджують, що картина була написана в умовах коли техніка була відточена, а значить виникла задовго до того, як з’явилась сама картина. Найбільш ймовірно, що техніка зародилась в Азії, а саме в Північному Китаї, звідки поступово досягла кордонів Персії, Індії, Пакистану, але цікаво, що розвинулась та набула поширення в Туреччині. Тому саме Туреччину прийнято вважати центром і навіть батьківщиною цього дивовижного мистецтва.  У Стародавній Європі мармурове мистецтво з’явилось в ХV сторіччі коли торговці та мандрівники почали привозили з Туреччини малюнки, тканини, шкатулки покриті візерунками виконаними в техніці ебру.

Натуральні компоненти разом з ручним виробництвом робили фарби досить дорогим матеріалом. Особливо це стосувалося натуральної ляпис-блакиті. Мінерал лазурит, який використовується для виготовлення ультрамаринової фарби, імпортували до Європи з країн Близького Сходу. Мінерал був дуже рідкісним і, відповідно, дорогим. Художники застосовували ляпис-блакить тільки тоді, коли замовник твору заздалегідь оплачував фарби.

Ситуація почала змінюватись на початку 18 століття.

Німецькі вчені почали продуктивно працювати над спрощенням виробництва фарби та пошуку доступніших матеріалів для створення фарб.

Однак існувала одна важлива обставина, яка значно знижувала популярність штучних фарб. Компоненти, які у їх складі, нерідко були шкідливі і навіть смертельно небезпечні здоров'ю людини.

Як було з'ясовано у 70-х роках 19-го століття, особливо велику загрозу становила смарагдово-зелена фарба. До її складу входили оцет, миш'як та окис міді – справді, страшна суміш.

Холі - це індійський народне свято на честь приходу весни. Відзначається протягом 2 днів (зазвичай в кінці березня - початку квітня) в повний місяць. У ніч напередодні другого дня свята розводять величезне багаття, на якому спалюють Холіки. На ранок люди виходять на вулицю, і починається веселість - всі обливають один одного підфарбованою водою червоного, зеленого, жовтого, синього і чорного кольору і кидаються кольоровими порошками.

Суха пастель (м'яка пастель ) має досить велику колірну гамму, що складається приблизно з 110 відтінків , добре змішується один з одним. Має ефект бархатистості .

ВИДИПАСТЕЛІ

Воскова - основним компонентом є віск з додаванням все тих же пігментів , має гарну стійкість кольору , штрихи виходять яскравими.

Масове виробництво фарб було розпочато менш як два століття тому. Раніше всі фарби виготовляли вручну: розтирали на порошок мінерали, змішували їх із сполучними речовинами. Такі фарби довго не зберігалися. Вже за добу вони ставали непридатними для використання. На зорі розвитку лакофарбової промисловості у продажу були і готові до безпосереднього використання фарби, і сировина для їх ручного виготовлення, оскільки багато людей дотримувалися консервативних поглядів і робили фарби «по-старому». Але з розвитком промисловості та нових технологій готові фарби поступово витіснили ручне виробництво. З розвитком лакофарбової промисловості фарби ставали все кращими та безпечнішими для використання. Багато шкідливих речовин наприклад, миш'як і свинець, що входили до складу кіновара та червоного сурика відповідно були замінені на менш небезпечні синтетичні компоненти.