Розробка уроку з історії рідного краю " Житомирщина і давні слов’яни".

Урок №4.Тема.  Житомирщина і давні слов’яни.

Мета: розглянути життя, побут, соціальний устрій, звичаї та вірування древлян;

Почати формувати навички і вміння учнів складати і виступати з короткими доповідями,створити умови для  формування в учнів вміння аналізу, роботи з картою, порівняння та встановлення причинно-наслідкових зв’язків;

Сприяти вихованню в учнів почуття гордості за наш край, викликати інтерес до вивчення історії рідного краю.

Основні поняття: древляни, поляни, оброк.

Обладнання: посібник, робочі зошити, карта.

Тип уроку: засвоєння нових вмінь та навичок.

Вид уроку: проблемно-пошуковий

Форма уроку: практичне заняття

Хід уроку

І. Організаційний момент
Вчитель оголошує тему та мету уроку
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Нам важливо  розглянути життя та побут, соціальний устрій, звичаї та вірування древлян.
ІІІ. Актуалізація знань.
«Історичний волейбол». Вчитель задає питання з попередньої теми і учень, який правильно відповів, передає естафету відповіді іншому учню.
Запитання:
- Яким часом датується ранній залізний вік?

- Як люди в давні часи добували залізо?

- Як поява заліза вплинула на життя людей?

- Назвіть пам'ятки раннього залізного віку на Житомирщині.
ІV. Проведення практичного заняття.

1. План
   1. Древляни та їх соціальний устрій, організація влади.
   2. Побут.
   3. Звичаї. Вірування.
2. Повідомлення учня «Древляни та їх соціальний устрій, організація влади»

3. Робота з історичним словником

Древляни -  східнослов'янське плем'я (союз племен), у VI-X ст. жили на українському Поліссі. На півночі землі Древлян доходили до р. Прип'яті, на півдні — до річок Здвижу і Тетерева, на сході — до р. Дніпра, на заході — до межиріччя Случ й Горині. За повідомленнями Констянтина VII Багрянородного на півдні їх землі межували з печенігами.

4. Робота з картою

5. Повідомлення учня «Побут древлян»(Додатки)
6. Колективна робота

Критичне  читання матеріалу підручника Історія рідного краю с.54

(Учні читають матеріал і роблять позначки + знаю  - не знаю * маю бажання дізнатися більше)

7. Самостійна робота

М-ДІАГРАМА  «Характеристика древлян»

(Діти вписують свої позитивні, негативні та нейтральні асоціації з словом древляни)

8. Розповідь вчителя

Древляни вклонялися численним язичницьким божествам слов'ян, при цьому на відміну від полян з їхнім культом Перуна, не мали якось одного верховного бога. Сакральними місцями древлян були святилища з ідолами та священні діброви, велике поширення мали священні камені. Головним сакральним центром Древляні могло бути збережене до сьогодні Камінне Село. 

Древлянам був відомий календар, що являв собою вказівник сонячної тіні, тлумаченням якого займалися волхви. Надзвичайно великого та глибокого поширення серед племені древлян через їхню ізольованість поміж лісами набули знахарство, вірування у чудодійні властивості води та рослин, відьмацькі чари, культ вовкулаків.

На жаль, жодних письмових пам'яток древлянська культура по собі не лишила, тому вся хронологія останніх століть існування Древляні ґрунтується на сторонніх і пізніших літописних свідченнях. 

8.Колективна робота

Перегляд відео  Історія України 1-10 серія (з 7 хвилини до 10 хвилини)

9. Складання кластеру

10. Атака на вчителя

(Учні задають питання вчителю)

V Рефлексія

Метод ПРЕС

Як поповнилися мої знання на сьогоднішньому уроці

1. Я вважаю, що…………………(висловіть свою думку, у чому полягає ваш погляд)
2. …… тому, що…………………...(наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому грунтуються докази на підтримку вашої позиції)
3. …….наприклад…………………(наведіть факти, які демонструють ваші докази, вони підсилять вашу позицію)
4. Отже, я вважаю……………..(узагальніть свою думку, зробіть висновок.)

Це початковий етап розуміння цього методу для подальшого його застосування при характеристиці складних історичних поцесів.

V Домашнє завдання вивчити Урок 10 с.52-54 Твір –есе «Один день життя древлянського племені»

ДОДАТКИ

Згідно з давньоруськими літописами східні слов’яни почали розселятися на українських просторах у кінці V ст. Це був тривалий процес, який завершився лише в VIII–IX ст. Перший історик Київської Русі чорноризець Нестор у складеній ним “Повісті минулих літ” відтворив картину того розселення так: “… слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і називалися полянами, а інші – деревлянами, бо осіли в лісах…” . Характерно, що на друге місце після полян Нестор ставить саме древлян, і при цьому уточнює, що “деревляни теж пішли від слов’ян і називалися древлянами”.
   Жили вони за умов родоплемінного ладу і являли собою виразну етнокультурну спільність: мали свої звичаї, дотримувалися законів предків, мали свій норов. На відміну від доброзичливої характеристики полян літописець не жалує древлян. Він повідомляє: “А древляни жили подібно до звірів, жили по-скотські: і вбивали вони один одного, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води” . Такими були найдавніші наші пращури, що розселилися на житомирській землі. 
   Кожному із 14 східнослов’янських союзів племен відповідає своя археологічна культура, яка дає можливість окреслити межу розселення кожного із них. Древляни жили у прип’ятському Поліссі по Тетереву, Уші, Уборті до Случі, займаючи землі на північний захід від Києва та в Східній Волині. Шляхами сполучення для них слугували ріки Прип’ять і Тетерів з їх притоками. Територія була вкрита лісами, і тільки верхів’я Случі, Горині, Тетерева були вільні від дерев. У житті древлян ліс завжди відігравав важливу роль. На думку М.Грушевського, умови місцевості сприяли тому, що древляни були більш схильні до полювання, бортництва, риболовства, ніж до землеробства . Водночас ліс служив надійним захистом від кочівників, для яких він був непереборною перепоною.
   Поступово в древлянському господарстві стало переважати землеробство, передусім підсічне в Поліській зоні й орне в Лісостепі. Серед злаків культувалися жито, ячмінь, просо, згодом пшениця, знали вони також біб, горох, льон та інші культури. Найдавнішими знаряддями обробки грунту були суковатка й соха без залізного сошника. Поширення мали також ручні землеробські знаряддя праці: заступи, мотики, серпи й коси, які часто зустрічаються серед археологічного матеріалу. Мололи зерно на ручних жорнах.
   Поряд із землеробством важливе місце у господарстві відігравало тваринництво. Окрім розведення великої рогатої худоби, відгодовували свиней, утримували кіз, овець та коней. Важливу роль у господарстві древлян відігравали полювання і рибальство. Вони полювали на турів, зубрів, лосів, а також тварин із цінним хутром: білок, куниць, лисиць, бобрів. У річках, озерах, яких було багато на поліській землі, ловили щуку, ляща, сома, судака та інших риб, якими кишіли ріки. Значну роль у їхньому житті відігравало бортництво – добування меду та воску, оскільки мед був важливим продуктом для сплати данини.
   Знали древляни залізорудне ремесло та гончарну справу. Про це свідчать залізні серпи, сокири, молотки, кліщі, зубила, кувадла, які знайдені археологами. Розвиток гончарного, ювелірного, косторізного, деревообробного ремесел, продукція яких ішла на задоволення князівського двору та на продаж, сприяв дальшому розширенню торгівлі й поглибленню майнової нерівності.
   Провідною галуззю ремесла стало виробництво заліза та виробів з нього. Разом із землеробством воно становило основу економічного розвитку древлянського союзу племен. Залізо вироблялося із болотної руди, на яку багата була поліська земля. Болотна руда містила в собі від 18 до 40 відсотків заліза. Городськ на Тетереві (нині с.Городське Коростишівського району) був одним із найважливіших залізоробних центрів стародавньої Русі, де на значній площі одночасно діяли десятки сиродутних горнів. Добре було розвинено залізорудне ремесло і в Райковецькому городищі (Бердичівський район) та в інших місцях житомирської землі. Дослідник Б.О.Колчин дійшов висновку, що металургійна промисловість на Русі була винятково сільським промислом, який зберігав общинний характер . 
   Виплавляли залізо у так званих сиродутних горнах, які складалися із обмащеного глиняного дерев’яного каркасу. У верхній частині горна робили отвір для заповнення його дров’яним вугіллям і болотною рудою. Для того, щоб горіння було кращим, горни мали керамічні сопла-продухи. Цим досягалася температура до 700–800 градусів за Цельсієм. Саме така температура була достатньою, щоб із болотної руди виплавляти залізо. На Райковецькому городищі під час розкопок було знайдено домницю, яка мала 180 см у зовнішньому діаметрі. Залізо з неї витікало по каналах, яких було вісім, у спеціальні гнізда. Райковецькі ремісники добували руду тут же, на берегах річок Гнилоп’яті та Тетерева. Обробка заліза і виготовлення з нього численних знарядь для господарства, військової справи й речей побуту здійснювалися у ковальських майстернях, залишки однієї з них знайдено на Райковецькому городищі.
   Розвивалися й інші види ремесел, зокрема гончарство, виробництво цегли, й особливо поширена була така галузь, як деревообробна. Адже дерево було основним матеріалом для зведення житла й господарських споруд, оборонних стін, саней, човнів, домовин, храмів тощо. Якщо для сільських поселень лісостепової частини Житомирщини були характерні напівземлянки з двосхилим дахом і дерев’яними стінами, обмащеними глиною, то житло древлян–лісовиків являло собою дерев’яний зруб і покрівлю як єдине ціле, зведене з кругляків або колотих плах. У побуті древлян широко використовувався глиняний посуд – горщики, миски, сковорідки, які спочатку виготовлялися вручну в домашніх умовах і випалювалися на відкритому вогні. З появою в VIII ст. гончарного круга виникають гончарні майстерні, поліпшується якість і збільшується асортимент виробів. Ремісники–гончарі почали виготовляти посуд не тільки для власних потреб, а й для обміну і торгівлі. 
   Серед міст за розвитком ремесел був відомий Вручий (нині Овруч), який славився виробництвом шиферних пряслиць. Прясла використовувалися в прядінні та ткацтві, й попит на них був великий. Вони являли собою округлі керамічні або кам’яні важки, що насаджувалися на кінець веретена для надання йому обертального руху. На околиці міста працювали спеціальні майстерні для виготовлення прясел з шиферу. Їх виробництво було в певній мірі механізованим і вимагало наявності таких інструментів, як пилка, зажими, свердла, різак, токарний верстат, лучковий привід. Виробництво було розраховано на широкий збут товарів. На багатьох пряслах, знайдених археологами, є написи або мітки їхніх власників. У написах найчастіше згадуються жіночі імена, що дає підставу вважати прядіння й ткацтво жіночим заняттям. Археологи також встановили, що овруцькі прясла йшли на продаж не тільки в руські землі, а й у Польщу та Велику Болгарію. Крім прясел, ремісники Овруча виробляли і постачали у різні райони Русі натільні хрестики, іконки, великі партії шиферних плит для культового і цивільного монументального зодчества.
   У VI–VIII ст. у східнослов’янських племенах проходила внутрішня консолідація – мовна, культурна і економічна. Зауважимо, що напередодні утворення Давньоруської держави, східнослов’янські племена були не маленькими племенами, а великими етнічними спільностями – союзами племен. Одним із могутніх і великих союзів, який об’єднував біля 8–10 племен, був і древлянський. Його назва певно пішла від назви одного з племен, назви інших племен з часом забулися. 
   Поступово древлянський союз племен, як і інші східнослов’янські союзи, переріс у VIII ст. в утворення більш високого соціально-політичного рівня – племінне князівство. Проіснувало воно протягом століття по тому, як виникла Давньоруська держава. Лише князю Володимиру Великому вдалося в 80–х рр. X ст. зламати владу племінних князівств й остаточно приєднати їх землі до складу Київської Русі.