Розробка уроку з історії України на тему «Епоха високих сподівань і вбитих надій українського народу очима сучасників»

Розробка уроку з історії України на тему:                                                                            «Епоха високих сподівань і вбитих надій українського народу очима сучасників»                                                                                                   (дослідження культурного відродження 20-х рр. та нищівних результатів тоталітарного режиму 30-х рр. ХХ )

Скільки зламано доль, скільки прагнень відбито, як нирок,                                                                                                                   Скільки зрад і проклять наш терплячий народ пережив …                                                                                                                          В. Білоус                                                                                                                                                                        Хтось пішов в забуття, а хто кулю отримав, як вирок … бо він – «ворог народу»!                                                                                                                     Хоч весь час лиш для нього і жив!                                                                                                                  О. Калугіна                                                                                                                                                       Той, хто не пам’ятає свого минулого,                                                                                                                                    засуджений на те, щоб пережити його знову …                                                                                                                                                                                         американський філософ Джордж Сантаяна 

Мета:

    узагальнити й систематизувати отримані знання з курсу Історія України про важливі історичні події та діяльність визначних політичних і громадських діячів 20-30-х рр. ХХ ст. й повторити основні епохальні події, що передували їм, для дослідження причин культурного злету 20-х рр.;                                                                                                                             розглянути розмаїття літературних течій, угруповань та організацій;                                                                                                                              з’ясувати причини розпочатої у 1925-1928 рр. літературної дискусії;                                                                                                                                               схарактеризувати діяльність та творчі пошуки найяскравіших представників літератури та мистецтва; дати оцінку історичному факту втручання влади в літературний процес, насильницькому нав’язуванню соцреалістичної естетики в 30-ті рр.; обговорити причини масштабної трагедії та наслідки втрат, які спричинила сталінська тоталітарна система;

    розвивати у здобувачів освіти уміння проводити самостійну пошуково-дослідницьку роботу, використовуючи додаткову літературу; узагальнювати й систематизовувати отримані знання, зіставляти факти, робити висновки; давати узагальнюючі характеристики історичним і літературним діячам; вміти пояснювати й давати визначення літературно-історичним термінам; використовуючи інтерактивні методи роботи на уроці;                                                                                                                                                                                                                                                              

    виховувати здобувачів освіти на кращих зразках української культури, бачення зв’язку між історичним минулим та сьогоденням; відповідальність і бажання зберегти здобутки свого народу, які дісталися такою великою ціною, щоб стати гідними продовжувачами його традицій.

Хід уроку

І. Організаційний момент.                                                                                                                                                                                        Інсценізація                                                                                                                                                                                                                                                                Здобувач освіти. 30 грудня 1922 року на політичній карті світу зявляється СРСР, де вперше буде здійснена спроба побудувати соціалізм. Люди вірили в те, що їх країна – найкраща та найвільніша у світі!                                                                                                                                                                                                                                                        В кабінет з транспарантами заходять здобувачі освіти «демонстранти», які голосно промовляють гасла.                                                                                             

Гасла:                                                                                                                                                                                                       Наша радянська держава – найпередовіша держава світу! Ура!                                                                                                                                 Слава здобуткам Великого Жовтня! Ура!                                                                                                               Вчення Маркса, Енгельса, Леніна – в маси! Ура!                                                                                             Комуністична партія – керманич усіх сфер нашого життя! Ура!                                                                                                                                     Комсомол – вірний помічник КПРС! Ура!                                                                                             Піонери! До боротьби за справу Леніна – будьте готові!                                                                                                                                               Пролетарі усіх країн – єднайтеся! Ура!                                                                                                               Наша ціль – комунізм! Ура!

Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм.                                                                         Ми йдемо походом гідним, - всім пригнобленим і бідним руку подаєм!                                                                                                                                                              Проти мурів, проти молу в нас бадьорість комсомолу – ще й підмога йде:                                                                                                                                                  збільшевиченої ери піонери, піонери – партія веде, партія веде.                                                                                    Не на Рейні, не на Марні, - в МТС пошлем друкарні – це ж у нас, у нас!                                                                                                         Ми тривожим стратосферу, атомне ядро і сферу – о прекрасний час! Неповторний час!

Викладач літератури. Ось під такими гаслами і з такими одами-віршами, що прославляли вождів та «всюдисущу» Комуністичну партію, наш народ, частково-наївний і довірливий, частково наляканий чи зомбований, а в цілому – ошуканий і обдурений владою, жив довгих 70 років!                                                                                                                                                                          Викладач історії. Жив і не знав істинної правди про своє минуле та справжніх героїв, бо історія, як виявилося, десятиріччями писалася і переписувалася під диктовку «власть імущих». Не знав та й не міг знати творчості кращих представників новітньої української літератури, науки й культури вцілому.                                                                                                          Викладач літератури. Бо не стали вони прислужниками партійної верхівки, відмовилися бути отим « … коліщатком і гвинтиком загальнопролетарської справи», як вимагав Ленін та його наступники, тому їхні імена були безжально викреслені з історико-літературного процесу ХХ ст. на довгі роки й піддані «анафемі», як зрадники та «вороги народу».                                                                                                                                                                                                                                                                       Викладачі. (Звертаються до епіграфу)                                                                                                                                                    

Скільки зламано доль, скільки прагнень відбито, як нирок,                                                                                                            Скільки зрад і проклять, наш терплячий народ пережив …                                                                                                                                  Б. Білоус                                                                                                                                       Хтось пішов в забуття, а хто кулю отримав, як вирок … бо він – «ворог народу»!                                                                                                                     Хоч весь час лиш для нього і жив!                                                                                                                  О. Калугіна                                                                                                                                                                                                                                      

Викладач історії. Ці рядки першого епіграфу до нашого уроку дуже влучно передають настрій тієї епохи, яку ми будемо розглядати, бо саме 20-30 – ті рр. ХХ ст., стали найскладнішим періодом для нашої держави, яка, по-перше, за короткий проміжок часу змогла зробити рішучий крок вперед у своєму культурному розвитку, і, менш ніж через одне десятиріччя втратити все і «захлинутися» у крові червоного терору!                                                                                                                                                                        ІІ. Оголошення теми, мети, пошуково-дослідницьких та навчально-пізнавальних завдань уроку.                                                                                                                                                                                       1. Мотивація обраної теми для проведення інтегрованого уроку:                                                                         а) актуальність теми в світлі вшанування знаменних історичних подій;                                                                                           б) нерозривність зв’язку історико-культурного та літературного процесів.                                                                                    Викладачі. На 2018 рік припало кілька важливих історичних дат:                                                                                                                             - 100-річчя Української національно-визвольної революції (1917-1920 рр.);                                                                                                                                            - 100-річчя вшанування пам’яті захисників Крут (16 січня 1918 р.);                                                                                                - 85-річчя трагедії Голодомору в Україні (1932-1933 рр.);                                                                                                                                                                                            - 18 травня – День пам’яті жертв політичних репресій (80-ті роковини загального терору та 90-ті – в Україні).                                                                                                   2. Пояснення принципу поділу групи на творчі підгрупи та зясування кола обраних питань для проведення пошуково-дослідницької роботи.                                                                                                                       Назви малих груп: «Історики», «Культурологи», «Літературознавці», «Теоретики», «Аналітики», «Акторська група», «Експерти».                                                                                                               3. Оголошення плану і проблемних питань до уроку.

ПЛАН УРОКУ

1.Портрет історичної епохи.                                                                                                                                                              2. Відродження української культури 20-х рр. ХХ ст.;                                                                                                                                                                                           2.1. Роль політики «українізації» в розвитку освіти, науки, релігії та мистецтва України.                                                                                                                                                         2.2. Процес пробудження літературного життя:                                                                                                                                                а) розмаїття стильових течій, літературних угруповань та організацій;                                                                                                                                                                  б) втручання влади в культурний процес;                                                                                                                                                в) літературна дискусія 1925-1928 рр. та її значення;                                                                                                                                                                                                         г) поява нових імен та характеристика їх творчих пошуків в поезії, прозі , драматургії.                                                                                                                                      3. Варварський наступ на духовність або «Епоха розстріляного Відродження»;                                                                                                                                                                     3.1. Суцільна уніфікація культурного та літературного життя, насильницьке впровадження методу соціалістичного реалізму;                                                                                                                                                                                                                                             3.2. Масові репресії в Україні.                                                                                                                                             4. Уроки минулого та сучасність.                                                                                                                            

Проблемні питання до уроку

1.Зясувати причини культурного злету 20-х рр. ХХ ст.;                                                                                                                   2. Дослідити масштаби колосальних втрат 30-х років, які понесла українська нація в роки сталінського тоталітаризму на основі порівняльної характеристики із здобутками 20-х (порівняльна таблиця «Здобутки і втрати української культури»).                                                                      3. Зробити висновки і обґрунтувати власну позицію, як втрати минулого позначилися на нашому сьогоденні.                                                                                    ІІІ. Актуалізація опорних знань.                                                                                                  Викладач історії. Зверніть увагу на тему нашого уроку, в основі якої два протилежних поняття. Перше-«відродження», тобто розвиток, злет, досягнення культури народу та друге поняття – «нищівні результати тоталітаризму», тобто падіння цього розвитку, і, як результат, масштабні національні втрати.                                                                                                                               Викладач літератури. А тепер вся увага на те, як сформульоване перше проблемне питання нашого уроку-дослідження. Нам необхідно з’ясувати причини культурного злету 20-х рр. Що ж послужило поштовхом, своєрідним «трампліном» для нього?                                                                                                                                                                                        Викладач історії. А для цього ми повинні провести «Екскурс в минуле», щоб розкрити історичне підґрунтя, на основі якого нам стане зрозумілою причина культурного відродження 20-х рр. Його ми проведемо методом бліц-опитування, що стане своєрідною інтелектуальною розминкою для дослідження нашої теми уроку.

Інтелектуальна розминка «Історичний екскурс в минуле»

     Скільки століть знаходилася Україна під владою Російської імперії?

     Яку політику проводив російський уряд щодо України?

     Назвіть складові російської колоніальної політики.

     Що прискорило крах царизму?

     Коли було повалено російське самодержавство?

     Внаслідок яких подій?

     До кого перейшла влада?

     Як сприйняв український народ лютневу революцію?

     Вкажіть дату створення Української Центральної Ради?

     Назвіть мету створення УЦР?

     Хто очолив УЦР?

     Чого домагалася Центральна Рада від Тимчасового уряду?

     Яким був результат цих домагань?

     До чого призвела така позиція ТУ?

     У чому полягає історичне значення І Універсалу ЦР?

     Коли ТУ припинив своє існування?

     Внаслідок яких подій?

     Коли почалася перша війна УНР з більшовицькою Росією?

     Чому російські більшовики приділяли таку велику увагу Україні?

     Коли і яким універсалом УЦР проголосила незалежність УНР?

     За яких політичних обставин це відбувалося?

     З якими трагічними подіями пов’язана історична дата – 16 січня 1918 р.? (звучить вірш П. Г. Тичини «Пам’яті тридцяти»)                               

     Учасником яких нових кривавих подій стала Україна, що спровокували більшовики?

     Яка доля спіткала Українську національно-визвольну революцію?

Висновок «Аналітиків». Не дивлячись на поразку, в результаті якої молода держава не зуміла відстояти незалежність, українці нарешті зрозуміли, що вони – нація, а не якісь «малороси», і мають свою мову, культуру, традиції, які настала пора відроджувати. Тому, саме Українська національно-визвольна революція 1917-1920 рр. і стала причиною пробудження нових творчих сил у всіх сферах суспільства: і в науці, і в мистецтві, і в освіті …                                                                                                                                                                                 Викладач літератури. Так, і в літературі також. Отже, саме ця революція і стала поштовхом до того колосального злету, який одразу почався після неї. І те, що народ і, особливо, найкращі його представники – молоді творчі сили – вірили в краще і прагнули до нових змін в житті та відкриттів у літературі, свідчить поява на літературному небосхилі юного поета Василя Чумака – співця «революційної романтики»!                                                                                                                                                                            «Актори – декламатори»                                                                                                                                                                        Не кремінь – крицю: буде світ!                                                                                                                                                              Ми непохитні, мов граніт …                                                                                                                                                                            Ми йдем і йдем, несем вогні,                                                                                                                                                                            І творим блиск, і творим дні …                      (Із циклу «Революція»)                                                                                                                                                                     «Літературознавці»                                                                                                                                                                  - Так захоплено і радісно передає нестримний рух і надії свого народу на визволення поет-символіст, що прожив усього неповні дев’ятнадцять літ, підло вбитий денікінцями в 1919 р.                                                                                                                                                    – саме він став зачинателем поезії ХХ ст. і того творчого вибуху, що почався в 20-ті рр. Літературна дійсність в Україні була настільки приголомшливо багатою, що порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства.                                                                                                                                                      «Літературознавці» (біля стенду з портретами письменників):                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   - Творча палітра 20-х років дійсно вражає унікальним гроном яскравих талантів. Серед них М. Йогансен, М. Зеров, Т. Осьмачка, М. Драй-Хмара, В. Гадзінський, М. Семенко, О. Влизько …                                                                                                                          - З творчістю деяких письменників та поетів ми вже познайомилися. Серед них Олександр Олесь, Микола Вороний та яскрава особистість і політичний діяч Володимир Винниченко.                                                                                                                                                                                                    Викладач літератури. З деякими зустрінемося більш детально на другому курсі. Та велика кількість імен, представлених на стенді, і ще набагато більша, яких тут немає, на жаль, не будуть згадані сьогодні … І не за браком часу, а тому, що вони надовго були викреслені зі списків живих і мертвих представників власної держави.                                                                                                                                             Викладач історії. Так, довгий час і ті історичні факти, які влада намагалася приховати або перекрутити, і життєві долі сотень українців (і немає різниці, були то прості люди чи найяскравіші представники своєї нації) залишалися для нас так званими «білими плямами». Хоч набагато б точнішим визначенням тут було – не «білі», а «криваві», якщо взяти до уваги, якими нелюдськими методами влада розправилася з вірними синами й доньками України, що стали невідомими на своїй власній землі … Звичайно, наші творчі групи дадуть відповідь і на це питання, але дещо пізніше. А зараз знову надаємо слово «літературознавцям», які виконали серйозну творчу роботу.                                                                                                «Літературознавці».

Літературна цитатна вікторина                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      (дайте відповідь і аргументуйте)

«Літературознавці» по черзі зачитують підготовлені цитати видатних діячів про письменників та уривки з їх творів, а викладач літератури задає додаткові питання з теорії літератури, біографії тощо.                                                                                                                            1. Про кого влучно сказав критик Владислав Радишевський: «Втретє повертається поет до рідного народу. Наш святий обов’язок – подбати про те, щоб його чесне і чисте поетичне слово ніколи не покидало рідної землі, коли вже історією судилося його творцеві спочити в чужім краю»? (Про О. Олеся).                                                                                                                                          Додаткові питання:                                                                                                                                     - Назвіть справжнє прізвище поета.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        – Ким йому доводиться Олег Ольжич?                                                                                                         - За який твір почалося цькування поета як «ворога народу»? (За драму «Земля обітована» - про розправу над сім’єю Крушельницьких).                                                                           – Що прискорило смерть поета на чужині? (Загибель сина Олега Ольжича у фашистському концтаборі Заксенхаузен).                                                                                                                           – Який заповіт поета так і не був виконаний?                                                                                                                                       2. Кому і за які «заслуги» дав таку високу оцінку Іван Франко: «Серед млявої, тонко аристократичної та малосилої … безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось таке дуже рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками … І відкіля ти взявся у нас такий?» (В. Винниченко)                                                                                                                      Додаткові питання:                                                                                                                                                     - Які з прочитаних прозових творів письменника на вас справили найбільше враження?                                                                                                                                 - Назвіть оповідання, в яких автор розкриває психологію дитячої душі.                                                                                                                                 – Хто і за що назвав В. Винниченка «старим вовком … контрреволюції» і наказав на довгі роки вилучити його творчість з українського літературного процесу?                                                                                                                  «Літературознавці – пошуковці». Для того, щоб відповісти на це питання і зрозуміти, яку велику роль і в літературі, і в політиці у ті буремні 20-30 – ті рр. зіграв В. Винниченко, пропонуємо послухати повідомлення «В. Винниченко – політик та патріот».                                                                                                                                 Викладач літератури. Дивно, чому рідна країна, заради якої отакі яскраві особистості ладні були пожертвувати власним життям, так безсердечно зреклася своїх синів? Що ж то була за епоха?                                                                                                                                 Викладач історії. А ми зараз дамо відповідь на це питання, яке є першим пунктом нашого плану уроку і змалюємо «Портрет історичної епохи 20-х рр.», бо саме таке завдання отримала дослідницька група «Істориків». Його вони виконували, використовуючи інтерактивний метод – «Захист міні-проєкту» з правом вільного вибору форми його підготовки для презентації.                                                                                                                        ІV. Дослідження теми уроку.                                                                                                                                    Презентація міні-проєкту «Портрет історичної епохи 20-х рр.» та захист підготовленого групою «Істориків» стенду.   

Виступ групи «Істориків» за планом:

1.Характеристика політичної ситуації 20-х рр. в СРСР, на фоні якої склався сталінський тоталітарний режим:                                                                                                                                         а) причини встановлення одноосібної влади Сталіна;                                                                                           б) хронологічний перебіг епохальних етапів означуваного періоду та їх характеристика.                                                                                                                                  2. Презентація стенду «Господарі життя» (з портретами та характеристикою політичної діяльності «вождів епохи» - Леніна, Сталіна та інших визначних діячів того часу – Троцького, Бухаріна, Рикова та інших)                                                                                                                                                                    3. Захист й аргументація вибору групою «Істориків» девізу для характеристики епохи: ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити хоч одного винного!  4. Показ політичних умов утвердження та зміцнення радянської влади.                                                                                                                                                                                                                         Висновок «Аналітиків». Ми вважаємо, що група «Істориків» дала вичерпну характеристику епохи того період і впоралася зі своїм завданням – захистом міні-проєкту. Тому тепер можна перейти до дослідження другого питання плану уроку, а саме – відродження культури 20-х рр. ХХ ст.                                                                                                                                                           Викладач літератури. Так, це був період небаченого підйому української культури! Недаремно письменник-емігрант Ю. Лавриненко назвав його культурною революцією, або епохою Відродження!                                                                                                                      Викладач історії. І як ми вже з вами з’ясували на початку уроку, що одним із поштовхів Ренесансу 20-х була саме Українська національна революція, після поразки якої значна частина старої української інтелігенції залишила Україну, саме тоді з’явилася ціла плеяда молодих талантів, які дали великий поштовх для всебічного розвитку культури, мистецтва, освіти …                                                                                               - А тепер, УВАГА – нова ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ!                                                                        Так як у сучасній історичній науці домінує теорія про існування двох причин культурного злету епохи 20-х (Українська національна революція; «українізація»), група «Культурологів» отримала завдання – опрацювати статтю Я. Дашкевича «Політичне ошуканство чи провокація? … Крах українізації 20-30-х рр.», з газети «Літературна Україна» (за 04.10.1990 р.), яка, до речі, кардинально руйнує традиційні стереотипи про існування саме двох причин Ренесансу 20-х рр.                                                                                                            2.1. Виступ «Культурологів» із результатами дослідження статі та позиції автора, який заперечує теорію, що політика «українізації» є другою причиною культурного злету, вважаючи її політичним ошуканством або провокацією. (Копія статті додається).                                                                                                                              – Але ми дотримуємося загальноприйнятого історичного погляду на існування двох причин культурного відродження, бо саме політика «українізації» відіграла значну роль у розвитку й високих досягненнях освіти, науки, архітектури, музики, театру, художнього та кіномистецтва 20-х рр. І ми це доведемо фактами своїх досліджень. (заповнюється порівняльна таблиця «Здобутки і втрати української культури ХХ ст.» та колонка «Здобутки 20-х рр.»).

Виступ «Культурологів» з повідомленнями:

     «Українізація – політика коренізації більшовицької ідеології в УСРР»

     «Розвиток освіти в умовах НЕПУ»

     «Розвиток науки в УСРР в 20-ті рр.»

     «Образотворче мистецтво в УСРР в 20-ті рр.»

     «Музичне мистецтво в УСРР в 20-ті рр.»

     «Театральне мистецтво в УСРР в 20-ті рр.»

     «Розвиток кінематографу в 20-ті рр.»

Викладач літератури. А тепер ми вже можемо перейти до дослідження досягнень в області літератури.

«Україна кипіла, як величезний казан на безперестанному шаленому вогні, і в цім казані виварювалися думки і почуття, наново перетворювалися світогляди, дивно змінювалися люди. Тим-то літературні явища цієї доби становлять надзвичайно строкату картину».

-Ось таку влучну характеристику дав періоду 20-х рр. літературознавець О. Білецький. Складалося таке враження, що після довгої багаторічної зими почалося весняне пробудження:                                                                                                                                                                                                « … Українство здригнулось. Таємними шляхами пройшов крізь усю незміряну глибінь його один ток. Приспаний, приглушений, заляканий і замучений інстинкт затвердження себе серед сущого … стихійною силою вибухнув по всіх галузях …», - писав В. Винниченко у своїй відомій роботі «Відродження нації».                                                                                                                   – По-перше, привертає увагу дивовижне нуртування та розмаїття стильових течій (звернення до стенду), що ніби водночас вибухнули в художньому часопросторі: авангардизм із своїми відгалуженнями – футуризмом і конструктивізмом, революційний романтизм, неоромантизм, неореалізм, необароко, неокласицизм, імпресіонізм, експресіонізм, символізм, сентименталізм тощо. Про них нам звітують наші «дослідники-літературознавці».                                                                                                                       2.2.Виступ групи «Літературознавців» із результатами пошуково-дослідницької роботи про злет 20-х рр.:                                                                                                                              а) виступ «Теоретиків» зі звітом про розмаїття стильових течій епохи Відродження та їх представників, поясненням літературознавчих термінів; (див. «Додаток до уроку»).                                                                                                                                                                             б) виступ «Літературознавців» із презентацією стенду «Калейдоскоп літературних угруповань». (див. «Додаток до уроку»).                                                                                                                                                               Викладач літератури. Уявіть, як нелегко було молодим творчим людям розібратися у такому розмаїтті стилів і напрямків, обрати для себе якесь літературне угруповання чи організацію, що відповідали б їхнім вимогам і поглядам на життя та завдання мистецтва … (хтось стукає у двері).                                                                                                              «Молодий поет». Вибачте, я молодий і …, хочеться вірити, талановитий поет! Ви б не допомогли мені зорієнтуватися серед цих угруповань, щоб знайти своє місце та однодумців по «перу» в такому бурхливому літературному процесі?                                                                                                                                                        Викладач літератури. Звичайно, допоможемо. А давайте усі разом завітаємо на засідання «Літературної дискусії», що розпочалася у 1925 році і була настільки важливою та актуальною, що тривала не один рік. Та послухаємо, що ж стало неминучою причиною її проведення? І які основні питання виносилися на обговорення?                                                                                                                                                                                                                           Інсценізація «Літературної дискусії 1925=1928 рр.» (Проводиться у формі рольової гри з додатковими повідомленнями здобувачів освіти про найяскравіших представників літературних угруповань та організацій).                                                                                                                                                   

Виступ групи  аналітиків

(проголошує підсумок про розмежування літературних сил на два напрямки – прогресивне та таке, що служило «пролетарському реалізму»; розкриває факт припинення «Літературної дискусії 1925-1928 рр.» і дає завдання групі літературознавців пояснити причини ліквідації всіх літературних угруповань й організацій та впровадження за вказівкою Й. Сталіна методу соцреалізму).                                                                                                                                      3.1. «Літературознавці» розповідають про втручання компартії у творчий процес.                            У квітні 1932 р. постановою ЦК ВКП(Б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» було ліквідовано усі літературно-художні угруповання і створено єдину Спілку письменників України, через яку можна було здійснювати контроль за творчістю письменників, поетів, драматургів. Писати за директивними вказівками центральних органів стало обов’язком кожного митця, ухилятися від якого він не міг. «Хочу» - не існувало, бо було тільки – «мусиш!». Праця письменника стала суспільно обов’язковою, підпорядкованою центру справою.                                                                                                                           Письменник мусив бути носієм ортодоксальності. Істини, які не ствердила «велика партія» як догми, не мали права на існування. Були уніфіковані тематика творів й способи зображення дійсності.                                                                                                                                                                                              Гімн, ода, акафіст стали основними формами такої «нової» уніфікованої радянської літератури.                                                                                                                                                 Викладач літератури. Так, і ті уривки з віршів П. Тичини «Партія веде», «Ленін», що ми з цілком конкретною метою та удаваним пафосом продекламували вам на початку уроку – яскраве свідоцтво такої «штучної» літератури. На жаль. Змушені були нею займатися і такі талановиті митці, як М. Рильський, М. Бажан, А. Малишко та інші.                                                                                                                  «Літературознавці». Так, а ще ми б назвали такі імена, як П. Панч, Ю. Смолич, В. Сосюра, А. Головко, О. Корнійчук …- ось далеко не всі представники тогочасної уніфікованої літератури, на яких було покладено завдання репрезентувати радянську літературу українською мовою в УРСР. Особа людини. Її ініціатива, особисте ставлення до світу – не грають ніякої ролі! А що це коштувало самим митцям, важко навіть уявити! Адже тільки одиниці дійсно служили «вірою і правдою» «рідній партії».                                                                                                                                         – Наприклад, про Олександра Корнійчука говорили, що він «виріс» на особистій трагедії М. Куліша, засланого на Соловки та на руїнах театру «Березіль», режисером якого був славнозвісний Лесь Курбас. Ретельно виконуючи замовлення компартії, О. Корнійчук розкривав у своїх п’єсах достеменну суть більшовизму, за якою цінна не людина, а функція, відповідна соціальна роль. Це доводилося його трагедією «Загибель ескадри», присвяченої висвітленню ленінської ідеї потоплення Чорноморського флоту – власності Української Народної Республіки, до речі, визнаної «червоною» Росією. П’єса насаджувала культ слухняності, безвідмовного виконання наказів «із центру».                                                                                                                                                                                   – Та більшість пережили справжні випробування долі: і сидіння у вязниці, злидні та голод (М. Рильський), і численні розлади психіки та перебування у відповідних медичних закладах (В. Сосюра), 1 – найстрашніше – втрату самого себе та цілковитий розпад творчості … Останнє стосується творчості Павла Тичини, що половину свого життя віддав високій поезії, створивши «Сонячні кларнети», а половину – нещадній боротьбі зі своїм геніальним обдаруванням. Наступивши на горло власній пісні, він змушений був слугувати тим, хто знищив і його, як творчу особистість, і сотні тисяч інших митців та простих людей.                                                                                                                                           Викладач літератури. Давайте спробуємо не осудити, бо це – найлегше, а зрозуміти трагедію справді талановитих митців, які стали «заручниками долі». І, хто знає, можливо участь «ворога народу» і смерть для них була б кращим виходом, аніж така фальшива слава …                                                                                                                                                                                             «Літературу нищили, приручали, розпинали, купували, виховували й перевиховували …»                                                                                                                                                                                            Цій справі в Країні Рад віддавали не менше зусиль, аніж зовнішній чи внутрішній політиці.                                                                                                                                      Боротьба з творчим духом письменника була важливою загальнодержавною проблемою».                                                    М. Мар'янівський                                                                                              «Літературознавці» повідомляють про утвердження методу «соцреалізму» внаслідок тоталітарного контролю компартійної системи над літературою та культурою.                                                                                                                                                                              Історико –літературна композиція «Літопис Пам’яті», присвячена жертвам сталінських репресій:                                                                                                           а) звучить уривок фонозапису трансляції виступу президента України з нагоди Дня вшанування пам’яті жертв політичних репресій (18 травня 2008 року) в Історико-меморіальному Заповіднику «Биківнянські могили» в Київській області;                                                                                                             б) виступи здобувачів освіти: «Гортаючи сторінки літопису»:                                                                                                                                                                                                                    1-й здобувач освіти. На долю українського народу протягом століть випало чимало випробувань. Доводилось зі зброєю в руках боронити свою землю і людей, звільняти бранців із неволі, оплакувати безвинно загиблих українців під час набігів татар і турків. Лились сльози і кров нашого народу в часи повстань. Роздирали Батьківщину Річ Посполита, Австро-Угорщина та Російська імперії, які придушували будь-які прояви національно-визвольної боротьби різними законами, циркулярами, указами, але жоден король, жоден імператор не застосовував таких тортур, які довелось пережити українцям у ХХ ст. за часів радянської влади – влади народу:                                                                                                                                        «Боже, які ми були довірливі! Скільки разів упродовж історії дозволяли себе ошукати! А на братерську нашу довірливість нам відповідали потоптанням Переяславських угод, потопленим у крові Батурином, підступним зруйнуванням Січі та розправами над славними, найбезстрашнішими синами нації …                                             Олесь Гончар                                                                                                                                2-й здобувач освіти. У перші ж роки радянської влади Ленін започаткував червоний терор, який мав на меті знищення справжніх і потенційних противників більшовицького режиму, створення атмосфери страху та абсолютної покори. Зазнавали переслідувань саме ті, хто очолював боротьбу за комуністичні ідеали. Продовжив його у 20-30-х роках Й. Сталін, який організував на державному рівні цькування фахівців з дореволюційними дипломами, створив у суспільстві атмосферу масового психозу боротьби зі «шкідництвом».                                                                                                      1-й здобувач освіти. Початок цьому поклала Шахтинська справа 1928 року. На судовому процесі було засуджено групу інженерів Донбасу за сфабрикованим ДПУ звинуваченням у шкідництві. Після цієї «справи» почалося багаторічне цілеспрямоване переслідування так званих буржуазних спеціалістів, яке призвело до майже цілковитого знищення цього нечисленного прошарку освічених людей.  2-й здобувач освіти. Починаючи з 1929 року масові репресії трьома хвилями прокотилися по Україні:                                                                                                                                І – 1929 – 1931 рр.;                                                                                                                                                               ІІ – 1932 – 1934 рр.;                                                                                                                                                                 ІІІ – 1936 – 1938 рр.;                                                                                                                             1-й здобувач освіти. Достеменно ніхто не знає, скільки людських життів перемололи жорна репресій, але у нашій Книзі Пам’яті ми намагалися позначити імена політичних і громадських діячів кількість людей, які загинули, захищаючи інтереси українського народу, свої принципи і переконання, які просто загинули через збіг обставин чи з якихось помилок чи непорозумінь. Але, незважаючи на те, названо прізвище людини чи ні, всім їм – вічна пам'ять!!!                                                                                                                                 Я воскрешаю вас, ясних, безвинних,                                                                                                                                                   Що в тюрмах честь уміли берегти.                                                                                                        І не сплямили злетів верховинних …                                                                                                                                                            Зустрівши кулю з піднятим чолом                                                                                                                                                                                                                                                      В льохах московських, темних і глибоких …                                                              Правдиві страдники! Вам всім                                                                                                                                                             Гучний псалом співає небо …                                                                                                                                                                      Виходить здобувач освіти, тримаючи «Літопис Пам’яті».                                                                                                                   1-й здобувач освіти. Сторінка 1. Особливо жорстких гонінь зазнала УАПЦ. У 1929 році органи ОДПУ звинуватили її в антирадянській діяльності. Церква на початку 1930 років на своєму надзвичайному з’їзді змушена була оголосити про свою самоліквідацію. Розгорнулася кривава розправа над священиками, церковним керівництвом. Було заарештовано близько 2000 священиків, майже всіх ієрархій, митрополитів, - М. Борецького, І. Павловського, В. Липківського. У другій половині 30-х років в Україні не залишилося жодної парафії з українською мовою богослужіння. Другу п’ятирічку Й. Сталін оголосив «безбожною п’ятирічкою», «п’ятирічкою знищення релігії».                                                                                                                                                                            У 1934-1935 рр. розпочалася масова руйнація культових споруд. Було знищено Михайлівський Золотоверхий собор, Микільський військовий собор, Трьохсвятительську церкву, Богоявленський собор Братського монастиря, Свято-Миколаївський монастир у Харкові, Покровський у Запоріжжі. Віруючі України перестали бути рівноправними громадянами, перетворившись на людей нижчого ґатунку.                                                                                                                                                             Панівний державний атеїзм посилював вплив на населення більшовицької партії і спричиняв глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.                                                                                                                             2-й здобувач освіти. Сторінка 2. Липень 1929 року – справа проти звинувачених у належності до таємної націоналістичної організації СВУ. На лаві підсудних опинилися 548 діячів української культури! Серед них С. Єфремов – автор «Історії українського письменства», академік М. Сліпченко, письменниця Л. Старицька-Черняхівська, історик Й. Гермайзе, мовознавець Г. Релоскевич.                   Поет А. Казка в Одеській в’язниці покінчив життя самогубством. Це був перший дзвоник! Але на нього ніхто тоді не звернув уваги. Хоч це був «початок страшного кінця»!                                                                                                                                                                         Доходило до абсурду: людей вбивали, навіть не розбираючись у тому, чи правильно їхнє рішення на кару. Так було репресовано поета В. Мисика замість В. Минка (переплутали прізвища) і символіста М. Вороного (хворого старого чоловіка), вірного більшовизму І. Кулика. Витримали тортури лише І. Багряний, Б. Антоненко-Давидович, М. Драй-Хмара.                                                                                                                                                                                                                                      Ось вражаючі факти про ті страшні тортури, які довелось пережити письменнику Івану Багряному, про які ми дізналися з газетної публікації Олександра Шугая «Через терни Гетсиманського саду. Штрихи до біографії Івана Багряного». («Літ. Україна. 6 вересня 1990 р.-див. копію в додатках).                                                                             3-й здобувач освіти. Сторінка 3. Страшні тридцяті роки ХХ століття! Скільки горя та страждань принесли вони нашому народу! Люди змушені були пройти через знущання з боку влади, зраду близьких, злиденність та постійний страх. Занадто багато випробувань випало на їх долю. І сьогоднішня наша розповідь про одне з них – голод 1933 року, що отримав страшну назву – «Голодомор»!!!                                                                                                                               … Житницею називали Україну упродовж багатьох століть. Але по-хижацьки грабуючи її, не давали жити! 1933 рік став найчорнішим у літописі багатостраждальної нашої землі. У світовій історії не зафіксовано голоду, подібному тому, що випав на долю нашої держави.

ГОЛОД                                                                                                                                                              Проклятий, збуджений громами                                                                                                                                                         Підвівся, встав з землі                                                                                                                                                                                                                                                                     Й зарипів голодними зубами                                                                                                                                                        В гнилій кривавій млі.                                                                                                                                                                                  І він пішов, нестриманий, полями                                                                                                                                                                                                                                                  До міст, до сіл, до хуторів.                                                                                                                                                    Він нападав на все без тями -                                                                                                                                                             І все, без тями, гриз і їв …                                                                                                                                                                                                                                           Все з’їв. Тікали – не спаслися;                                                                                                                                  Догнав у горах, у лісах.                                                                                                                  А тих, що в муках розп'ялися,                                                                                                                                                               Він з’їв, голодний, на хрестах.                                                                                                   І враз самий лишився в пустелі,                                                                                                                                                                                  Всміхнувсь, зітхнув, на гору зліз.                                                                                                                            І написав вогнем на скелі:                                                                                                                      «Хліб, мир і воля – наш девіз».                    О. Олесь

«Культурологи» наводять вражаючі факти людських жертв на Україні за роки Голодомору 30-х років і звертаються до здобувачів освіти з проханням замислитися над такою «страшною» за своєю суттю цитатою з листа Леніна, адресованому В. Молотовому під грифом «Суворо таємно»:                                                                                                         « … Тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо провести вилучення церковних цінностей з найскаженішою і найнещаднішою енергією, чим ми забезпечимо собі фонд у декілька сот мільйонів золотих карбованців».                                                                                                                                       – І це були слова «ВОЖДЯ НАРОДУ» і всіх знедолених …                                                                                                     4-й здобувач освіти. Сторінка 4. Після смерті Кірова Постишев і Галицький спільними зусиллями організували в Україні масовий постишевський терор, сфабрикували справи «Української військової організації», «Блоку українських націоналістичних партій». У січні 1935 року відбувся процес над так званим «Московським центром» на чолі з Зіновєвим. В Україні його жертвою став Ю. Коцюбинський, який працював заступником голови РНК КСРР. Також у 1935 році знищили колишніх боротьбистів; відбулися процеси над «Національно-терористичною групою професора М. Зерова». У 1936 році сфабриковано справи «Українського троїцького центру», «Соціал-демократичної партії України».                                                                                                                                      5-й здобувач освіти. Сторінка 5. Художників і музикантів також не оминули репресії. Трагічна доля спіткала і першого театрального педагога, чудового режисера і театрознавця Леся Курбаса. Його звинуватили у націоналізмі, звільнили з роботи в театрі «Березіль», а потім, після арешту в 1933 році, відправили в табір, де він і «загинув».                                                                                                        Був репресований і художник М. Бойчук. Розгромили й школу його молодих послідовників.                                                                                                                                         6-й здобувач освіти. Сторінка 6. Коса сталінського терору пройшла і по викладацькому складу вищих навчальних закладів республіки. Із 29 директорів педагогічних інститутів – 18 звільнено і репресовано як «дворушників, націоналістів, петлюрівців». Із такими самими ярликами позбавили роботи (а багато кого – й волі) 210 викладачів, 24 тис. учителів.                                                                                                                          У 1934 роки Сталін, не читаючи, підписав до розстрілу 384 списки арештованих, а в кожному списку було по 10 тис. осіб!!! Серед них – більшість були українці.                                                                                                                                                                                                   Репресії призвели до знищення інтелектуального та гуманістичного потенціалу республіки, загальмували культурні перетворення, адже були знищені митці – мозок і совість нації, творці й світочі її духовного відродження.                                                                                                                                               З жодною літературою світу ХХ століття не поводилося так лукаво, як з українською.                                                                                                                                        

Століття народжувало великих творців, давало їм крила для високого лету, і їх же, ці крила, стинало, а самих творців розпинало на хрест мук, і потім десятиліттями паплюжило їхню працю.                                                                                                               Тарас Салига

7-й здобувач освіти. Сторінка 7. 30-ті роки виявилися особливо трагічними для українського кобзарства і лірництва. Сталінські помічники в Україні взяли курс на повне винищення цієї групи традиційних народних співців, бо встановити контроль над їхньою творчістю, з огляду на особливості способу життя (не мали постійного місця проживання і прописки), було важко. У грудні 1933р. на пленумі Всеукраїнської профспілки працівників мистецтв заступник наркома освіти А. Хвиля оголосив кобзу та бандуру «класово ворожим» інструментом за те, що вони « … орієнтують музичний фронт на часи гетьманів та козацької романтики!»                                                                                                                                                               Трагічна розв’язка настала у грудні 1934 р., коли до Харкова на заключний етап Республіканської олімпіади міста і села було привезено майже 300 кобзарів і лірників. Цих людей похилого віку, незрячих, калік заарештували і … РОЗСТРІЛЯЛИ!                                                                                                                                                                                                                  

Забуті, обдерті, в старенькій свитині                                                                                                               Сумними степами ідуть кобзарі;                                                                                                                                                                  Незрячі, вони про свободу співають                                                                                 І сонце вітають на ранній зорі.                                                                                                                                                                                           … Шукають сліпії і бачать те світло,                                                                                                                                                                                                                                                                                       А зрячі ще й досі його не знайшли,                                                                                                                              Знущаються з пісні, їх кобзи розбили,                                                                                                                                                        Їх думу і слово в полон узяли.               Х. Алчевська

8-й здобувач освіти. Сторінка 8. Напередодні Великого терору 5 грудня 1936 року було прийнято Конституцію СРСР, яку називають «сталінською». Вона закріпила «перемогу соціалізму в СРСР». Згідно з Основним Законом, СРСР є державою робітників і селян. Політичну систему в СРСР складають ради, уся влада належить радянському суспільству. У Конституції задекларовано великий перелік прав громадян.                                                                                                                                 У січні 1937 р. було прийнято нову Конституцію УСРР, за якою наша держава називається УРСР. Конституція УРСР, як і Конституція СРСР 1936 р., багато в чому залишалася декларативною, тобто її певні пункти не виконувалися.                                                                                                                                        9-й здобувач освіти. Сторінка 9. 1937 рік – ВЕЛИКИЙ ТЕРОР!!! Репресії набули масовості після пленуму ЦК ВКП (б) у лютому – березні 1937 року. Під час пленуму було заарештовано Бухаріна і Рикова. Сталін заявив, що країна в небезпечному становищі через підступи саботажників, шпигунів і диверсантів. Він накинувся на «безтурботних, добросердних, наївних керівних товаришів, які втратили здатність розпізнати ворога».

Смерть переможених потрібна для спокою самих переможців …                                                                                                              Чінгісхан                                                                                                                                          

31 липня 1937 року ЦК ВКП(б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, згідно з яким за 4 місяці треба було репресувати 268 тисяч 950 чоловік! З них – негайно знищити 79 тисяч 950 чоловік! Репресії здійснювалися позасудовими трійками. Україна постраждала від цього «полювання на відьом» більше, ніж інші регіони.                                                                                                                                     

Усі злочини масового характеру чиняться за його, народу, згодою, причому байдуже – мовчазною чи гласною»                                                                                                                                                                                                         Історичне твердження

Служіння Сталіну вірою й правдою протягом багатьох років не врятувало партійно-державне керівництво республіки. З 62 членів УК ВКП(б) У, обраного ХVІІ зїздом республіканської партійної організації, в червні 1937 року були звинувачені у ворожій діяльності 55 чоловік. З 11 членів політбюро ЦК ВКП(б)У було репресовано 10, а з 5 кандидатів у члени політбюро – 4. Загинули всі 9 членів оргбюро ЦК ВКП(б)У, включаючи Косіора. Тут доречним буде згадати девіз епохи: «Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити хоч одного винного!»                                                                                                                                                                                          10-й здобувач освіти. Сторінка 10. У 1938 році хвиля масових репресій почала спадати. Вона отримала назву «єжовщина», бо в Україну були направлені Єжов і Хрущов, «щоб викурити і поруйнувати гнізда троцкістсько-фашистських блощиць». Незабаром після цього розгорнулась суцільна заміна складу керівних органів республіки. 3 січня 1938 року Хрущов приїхав до Києва на постійну роботу як виконуючий обов’язки першого секретаря УК КП(б)У. Згодом замінили і Єжова – його місце посів Лаврентій Берія.                                                                                                                                         – Березень 1939 року – відбувся ХVІІІ з’їзд ВКП(б), на який із 1966 делегатів попереднього скликання прибули лише 35. Це свідчило про те, що старі кадри майже повністю були знищені. Сталін істотно зміцнив своє становище в партії і державі. Ставати в опозицію Сталіну більше ніхто не наважувався.                                                                                                          Викладач літератури. Маховик терору добрався до виразників дум, прагнень, мрій і волі народу, тобто, до письменників та поетів;                                                                                                                                                     

«Ще ніколи стільки життів не було з коренем вирвано з ґрунту, зі своєї долі, й не неслось невідь-куди, мов те перекотиполе …»                                                                                                                                     Хосе Ортега-і-Гассет

«Літературознавці» розповідають про останні дні життя, арешти та загибель страчених владою письменників, з використанням рольової гри «Молитва матері Г. Косинки».                                                                                                                                                                                                              – Найстрашніше горе для батьків – пережити смерть своїх дітей … На 35 років пережила я свого першого сина – Григорія Косинку, свого «любисточка», що так любив квіти … був допитливим, розумним, добрим … 35 років … Скажіть, люди добрі! Хіба ж це вік для смерті?! Ти ж тільки-но жити починав, сину! Бо дитинство – нелегке було: злидні, малоземелля, тяжка праця з самого малку. Після смерті батька (1920), якби не ти, синочку мій, не підняла я б сама інших діточок, а їх – аж п’ятеро …                                                                                                                                                              Дружина Г. Косинки – Тамара Мороз-Стрілець (тримає в руках лист чоловіка):                                     - Це-останній лист мого чоловіка … Єдине, що залишилося від мого Гриця. По нього прийшли 5 листопада 1934 року. І ось уже понад 50 літ перед очима постає той ранок … В газеті «Правда» я прочитала «Вирок Суду» в справі про терористів білогвардійців. Під восьмим пунктом у списку серед 28 засуджених до розстрілу був мій коханий чоловік Григорій Косинка … Усі ми молимося за тебе і друзів твоїх, що отой «сатана» і нелюд Сталін погубив, і віримо, що зустрінемося там, де Бог усім безгрішним і скривдженим вічне життя дарує …                                                                                                                                                            «Літературознавці» продовжують розповідь про масові страти письменників, використовуючи знайдені факти з газетних публікацій та інших маловідомих документів.                                                                                                                                                                                  Викладач літератури. «… Ми мусимо пам’ятати «Розстріляне відродження», щоб зберегти наше майбутнє. І нехай даниною нашої пам’яті про всіх загиблих митців стане наш літературний монтаж «Розстріляне безсмертя». (усі здобувачі освіти встають по черзі, запалюють свічки і декламують куплети з однойменної поеми В. М. Сосюри).

Літературний монтаж «Розстріляне безсмертя»                                                                                                                                                                         … В вікно б’є вітер непривітний, дощем, як снігом в час зими.                                                                                                 І дивляться Василь Блакитний, і Хвильовий на мене з тьми …                                                                                                                       Душа Миколи Куліша крилами б’є в вікно блакитне,                                                                                                      крізь ніч, похмуру й непривітну, в мою поему поспіша.                                                                                                                                                                  Він геній був … Пішов у небуття, як дим …                                                                                                                               І Курбас Лесь пішов за ним.                                                                                                                                                Серця спинились їхні чулі … од голоду, а чи від кулі.                                                                                                                І ті, кого любить я звик, і Кириленко, і Кулик,                                                                                                                   що з нами йшли у даль щасливу,                                                                                                             і Підмогильний, і Вражливий, що з смертю вийшли на двобій,                                                                                                                                        Кривенко, Плужник, Лісовий стоять, мовчать у тьмі страшній …                                                                                   Стоїть в очах примарне військо …                                                                                                         І дивляться Влизько й Фальківський,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Із глибини і тишини вітають Мисика вони …                                                                             Не чуть за вікнами сирен …                                                                                                А я дивлюсь у ніч патлату …                                                                                                            Й заходить тихо у кімнату печальний Миша Йогансен …                                                                                                           Він теж упав від кулі ката, лицем упав чи горілиць,                                                                                                                                                         і з ним упав Косинка Гриць.                                                                                                                                                 «Прощай, матусенько, єдина!»                                                                                       Я певен, що так Гриць сказав, і постріл тяжко заридав …                                                                                    І цілували губи сина криваву землю України …                                                                                   Про них співаю я сьогодні і про усіх, кого нема,                                                                                                                                                                                                                        кого ковтнула смерті тьма …                                                                                                              Їх кров наповнила б бездонні!                                                                                                                                                                                                                                                  Досвітній, Епік … Любі, любі,                                                                                                                  Хоч в пісні воскресив би Вас і той страшний, безумний час! …                               Так тяжко плачу і дивлюсь я на розстріляне безсмертя,                                                                              як на дитя убите мати …                                                                                                              Страшний пройшли ми, друзі, час,                                                                                                                                                  Так як живі вони між нас.                                                                                                           І будуть жить на горе кату! …                                                                                                          Безсмертя ж бо – не розстріляти!                                                                                                            

Викладач історії. А тепер давайте усі разом схилимо наші голови перед тими численними жертвами сталінських репресій, які сьогодні були згадані, і які – ні …

Бо                                                                                                                                                                                              Скільки зламано доль,                                                                                                         Скільки прагнень одбито як нирок,                                                                                                                                                         Скільки зрад і проклять                                                                                                                                        Наш терплячий народ пережив …             В. Білоус

Викладач літератури.                                                                                                                                                                  Хтось пішов в забуття, а хто кулю отримав, як вирок …                                                                                                                                                                                                          бо він – «ворог народу»!                                                                                                                                                                                    Хоч весь час лиш для нього і жив!                                        О. Калугіна

«Лампада пам’яті»                                                                                                                                    Пом’янімо!                                                                                                                                        За старим українським звичаєм                                                                               Пом’янімо загиблих братів,                                                                                                Імена їх і долю згадаєм.                                                                                                                                       В поминальних громатках віків.                                                                                                               Їх багато, їх тьма, легіони, -                                                                                                                                                                      Не списать їх в граматках усіх.                                                                                                           Хай в серцях поминальнії дзвони                                                                                          Збудять вічную пам'ять про них!                                                                                                          (підпалюється «лампада пам’яті», оголошується хвилина мовчання)

Викладач історії. Усвідомивши, якими трагічними для нашого народу були часи сталінського сатанинського правління, дайте відповідь на третє проблемне питання нашого урок – як втрати минулого позначилися на нашому сьогоденні, використовуючи «Метод вільного мікрофону». І нехай ваші самостійно зроблені порівняльні таблиці «Втрат та здобутків …» стануть вам у нагоді.                                                                                         Викладач літератури. А результати й оцінки за порівняльні таблиці ми оголосимо після їх перевірки на наступному уроці.                                                                                                                             

V. Домашнє завдання. Написати вдома твір-мініатюру у формі роздуму над словами американського філософа Джорджа Сантаяни: «Той, хто не пам’ятає свого минулого, засуджений на те, щоб пережити його знову …»                                                                                                                                                 Це буде вашою відповіддю на останнє питання плану сьогоднішнього уроку, бо спадщина минулого – це не трухляві пеньки забуття, а вічно живе коріння історії, без якої немислиме ні сьогодення, ні майбутнє.                                                                                                                                                                                     

VІ. Підсумок уроку.                                                                                                                          Аналіз самостійної та загальної творчо-дослідницької роботи здобувачів освіти (шляхом проведення самооцінки й порівняння її з оцінкою групи «Експертів», що оголосили «Рейтинг активності здобувачів освіти»).                                                                                                                                                                                           Звернення викладачів до групи:                                                                                                                                                                     - Вам, молодим, будувати нове майбуття! Хоч і сьогодення – теж непросте. Тому просто необхідно усвідомити найголовніше: руйнація, винищення – ці жахливі явища тоталітарного суспільства – не повинні відроджуватися! Ви не маєте права забувати, якою ціною були збережені наші мова, культура, традиції. Як не забули ті, хто зараз оновлює українську літературу, мистецтво, наше суспільство, в якому нам з Вами жити!                                                                                                                                                                    

Картка оцінювання рейтингу активності здобувача освіти

Інформаційна папка здобувача освіти до уроку                                                                                                                      «Здобутки і втрати української культури ХХ ст.»